КАТЕГОРІЯ СУБ’ЄКТА В ПОЛІТИЧНІЙ ПРОМОВІ (на матеріалі виступів федеральних канцлерів ФРН повоєнного періоду)

Краткое содержание

Розділ 1. “Гносеологічний аналіз категорії суб’єкта в контексті парадигми функціоналізму”. Точкою відліку для розгляду категорії суб’єкта ми обрали функціональний підхід, який передбачає рух евристичної думки від функцій, значень, комунікативних цілей, намірів адресанта до наявних у мові формальних засобів самопрезентації промовця (І.П.Сусов). Аналіз категорії суб’єкта з погляду гносеології вимагає уточнення поняття “суб’єкт” у лінгвістиці та суміжних з нею гуманітарних дисциплінах. На сьогоднішній день
у мовознавчій науці існують розбіжності щодо визначення категорії суб’єкта
з семантичного, синтаксичного, комунікативного та прагматичного погляду. Виходячи з того, що категорія суб’єкта не відноситься до суто лінгвістичних наукових понять, а її функціональний аналіз виходить далеко за межі компетенції лінгвістики, нами були виокремлені та синтезовані інваріантні параметри категорії суб’єкта. На наш погляд, такими параметрами є полісемантичність (термін М.С.Кагана) та функціональна асиметрія.

Полісемантичність категорії суб’єкта пов’язана з існуванням даного поняття у складі різних гуманітарних дисциплін і виражається у діалектичному протиставленні трьох головних його ознак: суб’єкта як філософської категорії, тобто позначення людини; суб’єкта як категорії логіки, що відповідає предмету думки; суб’єкта як мовної одиниці у розумінні синтаксичного члена речення; суб’єкта як мовленнєвого явища в дискурсі.

Функціональна асиметрія категорії суб’єкта у лінгвістиці ґрунтується на традиційному протиставленні чотирьох його аспектів: граматичного, логічного, семантичного і комунікативного. Всі вони реалізуються в мікро- та макроструктурі промови (Т.А.van Dijk) двома шляхами:

1. Кожен із чотирьох аспектів категорії суб’єкта може бути вираженим за допомогою кількох мовних засобів лексичного та/або синтаксичного рівнів. Тут мається на увазі кількісна асиметрія між однією функцією категорії суб’єкта і багатьма мовними формами, за допомогою яких промовець виражає себе на рівні мікро- або макроструктури тексту. Подібні мовні форми вираження функцій категорії суб’єкта відзначаються типовістю або периферійністю свого використання. Так, найбільш типовою є асиметрія між синтаксичною функцією категорії суб’єкта і формами її реалізації, зокрема в політичній промові.

Синтаксичну функцію категорії суб’єкта можуть виконувати: а) іменники без семантичних обмежень у називному відмінку Nominativ; б) будь-які неатрибутивні займенники у називному відмінку; в) формально-структурний елемент “es” як утримувач позиції підмета; г) відсутність синтаксичного суб’єкта, зокрема в імперативних реченнях та безособовому пасиві; д) інфінітиви та інфінітивні конструкції; е) підрядні суб’єктні речення Subjektsätze. Наприклад:

(1) Sehr verehrter Herr Nuntius, Exzellenzen, meine sehr verehrten Damen und Herren, es ist mir eine […] Freude, Sie erstmals hier in Berlin zum traditionellen Jahresempfang für das Diplomatische Korps zu begrüßen (Schröder 22.11.99).

У наведеній мікроструктурі промови синтаксична функція категорії суб’єкта реалізується, з одного боку, у складі апелятивного вставного речення (звернення), за допомогою власного імені Herr Nuntius, а також іменників із категоріальним значенням “істота”: Exzellenzen, Damen, Herren. З іншого боку, синтаксичну функцію категорії суб’єкта презентує формально-структурний елемент es, що утримує позицію підмета. У словосполученні es ist mir eine Freude формальний синтаксичний суб’єкт es виступає корелятом семантичного суб’єкта-агенса ich: es ist mir eine Freude = ich freue mich.

2. Усі аспекти категорії суб’єкта часто маніфестуються в межах однієї мовної форми, яка виражається певною частиною мови і синтаксичним членом речення. Так, одна й та сама мовна форма може виконувати чотири функції: логічну F1, семантичну F2, синтаксичну F3 та комунікативну F4. Наприклад:

(2) Die Menschen im Westen haben ihren Landsleuten in den neuen Lände das Erlebnis und die Chance jahrzehntelanger Freiheit voraus (Kohl 3.10.97).

Наведений фрагмент демонструє збіг логічної, семантичної, синтаксичної та комунікативної функцій категорії суб’єкта у межах однієї форми – іменника die Menschen. Так, сукупний суб’єкт die Menschen є логічним суб’єктом, що позначає предмет судження і відповідає функції F1. Лексема die Menschen відсилає до сукупності живих істот, активних носіїв дії, тобто є семантичним суб’єктом, який співвідноситься з функцією F2. Іменник die Menschen виконує водночас синтаксичну функцію підмета у мікроструктурі тексту, тому він задовольняє функції F3. Зрештою, підмет die Menschen є темою, тобто даною інформацією у функціональній перспективі речення, втілюючи комунікативну функцію F4.

На відміну від численних синтаксичних, семантичних, логічних та комунікативних визначень категорії суб’єкта (Н.Д.Арутюнова, О.Є.Кибрик, Г.В.Колшанський, О.В.Падучева) недостатньо дослідженою залишається його реалізація в прагматичному вимірі мовлення. Суб’єкт “за кадром” асоціюється
з поняттями промовця, автора, комуніканта, суб’єкта, або продуцента мовлення. На нашу думку, промовець як явище позамовної дійсності має право претендувати на термінологічне визначення “прагматичний суб’єкт”, оскільки
в процесі самопрезентації за допомогою мовних і мовленнєвих засобів він реалізує свої прагматичні наміри як в окремому висловленні, так і в тексті.

Розділ 2. “Онтологія суб’єкта в повоєнному політичному дискурсі ФРН”. Аналіз онтологічних параметрів категорії суб’єкта, тобто його реального функціонування в політичній комунікації, потребує передусім чіткого окреслення й самих термінів “політична мова” та “політичний дискурс”. Ми дотримуємося визначення політичної мови, запропонованого А.Буркхардтом, яке охоплює “всі види публічної, інституціональної та приватної комунікації з політичних питань, усі типово політичні жанри текстів, а також усі лексичні та стилістичні мовні засоби, що є характерними для мовленнєвої реалізації в політичних ситуаціях”.

З позицій прагматики поняття “політична мова” піддається подальшому розшаруванню на мову ідеології та інституціональну мову. Так, мову ідеології можна охарактеризувати, за термінологією В.Дікманна, як “мову, спрямовану назовні, до широких кіл громадськості”, або зовнішній тип політичної мови (Meinungssprache – мова суспільної думки). Інституціональна мова отримує визначення “функціональної мови” (Funktionssprache), яка слугує “організаційному порозумінню в межах державного апарату та його інститутів” і становить, відповідно, внутрішній тип політичної мови. Врахування зовнішнього та внутрішнього типів політичної мови склало основу для підбору матеріалу
з метою онтологічного аналізу категорії суб’єкта в політичній промові.

Усні політичні виступи та їх писемні версії є головною складовою частиною політичного дискурсу. Слідом за А.М.Барановим, ми розглядаємо дискурс як “сукупність альтернативних мовних засобів вираження певного смислу (дискурсивних практик), що ідентифікують учасників політичного дискурсу […] або формують конкретну тематику політичної комунікації”. Проблема категорії суб’єкта як одного з таких альтернативних засобів самопрезентації промовця отримує адекватне теоретичне обґрунтування на засадах теорії мовленнєвого впливу, оскільки саме цей науковий напрям вивчає мовні механізми, що дозволяють упливати на свідомість або процес прийняття людиною тих чи інших рішень. Використовуючи різні мовні засоби
й “комунікативні упакування” (термін У.Чейфа) для передачі одного й того самого змісту, ми отримуємо варіативний опис певної позамовної ситуації та, як наслідок, її альтернативну інтерпретацію з боку адресатів. За нашим припущенням, категорія суб’єкта належить до мовних засобів непропозиційного викривлення реальності, які функціонують на лексичному та синтаксичному рівнях політичної промови (Дж.О’Коннор).

Так, у процесі політичної комунікації виділяються два суттєвих аспекти змісту висловлення: інформативний, тобто ті мовні й мовленнєві засоби, які передають об’єктивні знання про позамовну ситуацію, та регулятивний, а саме засоби, що викривлюють і неадекватно відбивають певний стан справ згідно
з прагматичними намірами автора висловлення. Регулятивний аспект усного
й письмового спілкування передбачає, за словами Ю.Левіна, існування певних мовних перетворень щодо змісту “нейтральної” пропозиції, які використовуються з метою непропозиційного викривлення інформації та імпліцитного впливу на слухача. Згідно з Ю.Левіним, існують чотири типи трансформацій пропозицій:

1. Анулювальне перетворення – вилучення з нейтрального опису стану справ його певної частини. Найчастіше елімінуються позначення активних учасників дії та комунікативно значущі елементи висловлення. Анулювальні перетворення відбуваються на синтаксичному рівні, де в результаті пасивної трансформації та субстантивації з пропозиції можуть вилучатися агенс
і логічний суб’єкт:

(3) Nun liegt es an den Kandidatenlände selbst, das Ziel, beitrittsfähig zu werden, durch eigene Anstrengungen zu erreichen (Schröder 19.01.01).

У даному фрагменті підрядне суб’єктне речення das Ziel zu erreichen сприяє, по-перше, безособовості висловлення, тобто зміні активної ролі семантичного суб’єкта-метонімії die Kandidatenländer на пасивну об’єктну функцію в прийменниково-відмінковому керуванні liegen an D. По-друге, номіналізована предикація Anstrengung викликає ефект неозначеності дій суб’єкта-агенса для досягнення його мети. Таким чином промовець знімає з себе відповідальність за зміст власного висловлення, перекладаючи її на адресатів.

2. Модальне перетворення – трансформація змісту пропозиції шляхом уведення до неї критеріїв аксіологічності, гіпотетичності, рефлексії. Модальні перетворення часто характеризуються заміщеннями типу істина / гіпотеза, хиба / гіпотеза, або гіпотеза / істина, гіпотеза / хиба (тобто істина чи хиба презентуються в реченні як гіпотеза і навпаки, гіпотеза заміщується нейтральним чи хибним описом стану справ). Подібні трансформації, як правило, потребують наявності певних фонових знань адресата, для того, щоб останній мав можливість відрізнити семантичну константу від суб’єктивної змінної на рівні нейтральної пропозиції. Наведемо приклад презентації гіпотези як істини з урядової заяви Г.Шрьодера про проведення військових операцій на території Афганістану:

(4) In der Öffentlichkeit sind zum Beispiel die Fragen [an die Bundesregierung] gestellt worden: Warum leistet ihr denn Solidarität? Ist denn der Erfolg dieser Bündnisleistung gewährleistet? Niemand kann das sagen, jedenfalls nicht mit letzter Sicherheit. Aber was wäre das für eine Solidarität, die wir vom Erfolg einer Maßnahme abhängig machten? (Schröder 16.11.01). Тут присутня така гіпотеза:

Niemand kann den Erfolg der Bündnisleistung garantieren = ніхто не може гарантувати успіху дій союзників.

Модальні відтінки гіпотетичності виражаються: (а) неозначено-особовим займенником niemand; (б) предикативом Solidarität у сполученні з підрядним означальним реченням, причому предикати головного і другорядного речень sein та machen подаються в умовному способі. Комбінація предикатів у Präteritum Konjunktiv з формою риторичного запитання до необмеженої кількості адресатів посилює ефект нав’язування пресупозиції “справжньої солідарності”. Використання автором займенника niemand у функціях “активного” семантичного суб’єкта в позиції підмета, а також логічного суб’єкта судження, сприяють перетворенню імпліцитної пресупозиції (гіпотези) на “істинну” пропозицію.

3. Індефінітне перетворення – операція заміни конкретних учасників або окремих фрагментів позамовної ситуації на узагальнені поняття, описи, абстрактні характеристики. Результатом індефінітної трансформації є суттєво підвищена неозначеність в інтерпретації стану справ. На синтаксичному рівні неозначеність досягається за рахунок субстантивацій, суб’єктних і об’єктних підрядних речень, зокрема з інфінітивними конструкціями. Наприклад:

(5) Es erfüllt mich mit großer Genugtuung, dass eine ganz entscheidende Strukturreform – die Privatisierung – mit deutscher Hilfe zum Erfolgsmodell für ganz Mittel- und Osteuropa wurde (Schröder 6.06.00).

Неозначеність нейтрального стану справ у наведеному фрагменті викривається через метатекстові питання, поставлені до змісту пропозиції. Was erfüllt den Bundeskanzler mit großer Genugtuung? = Що саме наповнює федерального канцлера великим задоволенням? Варіанти відповідей є такі:

а) Erfolg der Privatisierung in mittel- und osteuropäischen Lände = успіх приватизації у середньо- та східноєвропейських країнах;

б) Die Tatsache, daß diese erfolgreiche Strukturreform eben mit deutscher Hilfe in mittel- und osteuropäische Länder eingeführt wurde = той факт, що ця успішна структурна реформа була проведена у середньо- та східноєвропейських країнах саме за допомогою Німеччини.

Синтаксична неозначеність наведеного прикладу створюється, з одного боку, завдяки підрядному суб’єктному реченню, де відсутній агенс, відповідальний за зміст пропозиції. З іншого боку, наявність кількох комунікативно-прагматичних фокусів у структурі пропозиції (entscheidende Strukturreform, deutsche Hilfe, Erfolgsmodell) не дозволяє віддати однозначну перевагу одному з них і виявити прагматичні наміри автора.

4. Фіктивне перетворення вводить до нейтрального опису стану справ певні елементи, яких не було в реальній позамовній ситуації. Зміст пропозиції може доповнюватись, наприклад, фіктивними учасниками подій, нереальними діями реальних персонажів, висловленнями, які не відображають суті справи, про яку йде мова. Таким чином, категорія суб’єкта виступає одним із засобів непропозиційного викривлення реальності, який викликає варіативні інтерпретації промови в цілому та, зокрема, її конкретних фрагментів з боку адресатів.

Розділ 3. “Прагматична реалізація суб’єкта в політичних промовах канцлерів ФРН повоєнного періоду”. Самопрезентація промовця в політичному тексті може бути визначеною як “стратегічний процес, базисом для якого є вибір оптимальних мовних ресурсів“ (О.С.Іссерс). Ми розуміємо стратегію як специфічний аспект мовленнєвої поведінки суб’єкта, який виражається
у сукупності дій та мовних засобів, що використовує промовець для вирішення комунікативного завдання. Слідом за О.С.Іссерс, ми розрізняємо загальні та часткові стратегії. Так, загальна стратегія самопрезентації автора в політичній промові складається з часткових стратегій самовираження, самоутвердження та самовиправдання, які присутні в обох досліджених жанрах політичних текстів.

Виокремлені в процесі аналізу стратегії промовця реалізуються мовними і мовленнєвими засобами на текстовому рівні, наприклад, у комунікативних блоках вступу, основної частини, заключної частини, які функціонують у макроструктурі політичної промови. Зважаючи на те, що такі блоки макроструктурного рівня великі за кількістю слововживань і не завжди можливо чітко визначити межі переходу від однієї до іншої стратегії, необхідно виділити прагматичний аспект самопрезентації промовця на більш низькому рівні ієрархії. Даною сферою прагматичної реалізації категорії суб’єкта ми вважаємо тактику, тобто “одну або кілька мовленнєвих дій, котрі сприяють здійсненню стратегії” (І.Ф.Ухванова-Шмигова). Під час аналізу виявилося, що в політичній промові тактики існують на рівні речення й тексту та можуть бути виражені лексичними і синтаксичними засобами.

1. На лексичному рівні виділяються дві форми самопрезентації промовця: займенник та іменник із декількома підтипами.

Перший тип самопрезентації промовця утворюють займенники, що розподіляються, за О.В.Падучевою, на три розряди: дейктичні (ich, du, wir, sie), присвійні (mein, dein, unser, Ihr, euer), неозначені (niemand, jemand, man, jeder, alle). Так, до розряду неозначених займенників належать: неозначено-особовий займенник man, заперечний niemand, займенники типу alle, jeder з ознаками ад’єктивності або субстантивності, напівнеозначений займенник viele. Наприклад:

(6) Man darf bezweifeln, ob die Kollegen aus dem anderen Teil Deutschlands richtig gewußt haben, was ihnen im vorigen Jahr mit dem Einigungsvertrag zugemutet wurde. […] Statt dessen hätte man sagen können: Berlin übe immt nach und nach die ihm vorbehaltene Rolle der Hauptstadt Deutschlands (Brandt, Ausdruck aus dem Inte et-Angebot 10.03.02).

У наведеному прикладі займенник man є суб’єктом пропозиційної установки (модусу) висловлення, тобто відбиває певну стратегію самовираження автора політичного виступу. Порівняємо: man darf bezweifeln ¹ ich bezweifle; man hätte sagen können ¹ ich könnte sagen. Подібна самопрезентація промовця базується на індефінітності, інакше кажучи, небажанні привласнювати собі повну відповідальність за зміст пропозиції.

Другий тип самопрезентації промовця утворюють іменники, які розподіляються на три групи: сукупні суб’єкти (das deutsche Volk, die Menschen); персоніфіковані поняття з метонімічним перенесенням (der Bundestag,
die Bundesregierung, Deutschland, die Partei); метонімічні номіналізації
(die Anstrengung, die Verwirklichung).

Поряд із сукупними суб’єктами дії в політичних виступах було зафіксовано велику кількість іменників з метонімічним перенесенням. Так, у процесі аналізу найвища частота була виявлена у перенесенні назви з країни на сукупність її жителів: Deutschland, das Land (220 слововживань). Наприклад:

(7) Es gibt sicher viele Gründe, warum Deutschland in der aktuellen Situation seine Präsenz und seine aktive Solidarität unseren Freunden in den Vereinigten Staaten […] zeigen muss (Schröder 11.10.01).

2. Самопрезентація автора політичного виступу на синтаксичному рівні відбувається декількома шляхами. По-перше, мовним індикатором агенса може виступати формальний підмет es. За допомогою формального граматичного суб’єкта імпліцитну присутність мовця можна простежити: а) у підрядному реченні суб’єкта (Subjektsatz), з його корелятом es на початку головного речення; б) у підрядному реченні об’єкта (0bjektsatz), корелят якого es розташований всередині головного речення; в) у безособових реченнях у складі словосполучень з відмінковим або прийменниково-відмінковим керуванням дієслова типу es gibt, es handelt sich um, es geht um, es bedarf G. Наприклад:

(8) Aber hier kann es nicht um unser Wohlbefinden und unsere alltäglichen Annehmlichkeiten gehen […] Es geht um eine nationale Weichenstellung (Brandt, Ausdruck aus dem Inte et-Angebot 10.03.02).

“Es” виступає як формальний суб’єкт у безособовому реченні
з прийменниково-відмінковим керуванням дієслова es geht um.

По-друге, самопрезентація промовця на синтаксичному рівні відбувається також у процесі пасивної трансформації пропозиційного змісту, в результаті якого агенс або може бути вилученим зі складу висловлення взагалі, або функціонувати у непрямому відмінку:

(9) Und warum wurde über die finanziellen Aspekte der Hauptstadtfrage nicht objektiver informiert […] Auch darum wurde vor Monaten gebeten (Brandt 10.03.02).

У наведеному фрагменті семантичний суб’єкт вилучено з опису фактичного стану справ, і в синтаксичному плані речення перетворюється на безособове.

По-третє, імпліцитною самопрезентацією промовця на синтаксичному рівні є субстантивації, що в теорії мовленнєвого впливу розглядаються як предикаційні згортки. Подібні згортки розкриваються, за термінологією Д.Сеймора, через метатекстові запитання. Наприклад:

(10) Abrüstung und Rüstungskontrolle müssen mit der politischen Entwicklung Schritt halten und, wenn notwendig, beschleunigt werden (Kohl 28.11.89).

Von wem und auf welche Weise wird Abrüstung durchgeführt?= хто і яким чином проводить роззброєння?