АНГЛОЯЗЫЧНАЯ ПРОПОВЕДЬ КАК СПЕЦИФИЧЕСКИЙ ВИД РЕЧЕВОГО АКТА (фоностилистическое исследование)



Название:
АНГЛОЯЗЫЧНАЯ ПРОПОВЕДЬ КАК СПЕЦИФИЧЕСКИЙ ВИД РЕЧЕВОГО АКТА (фоностилистическое исследование)
Альтернативное Название: Англомовна проповідь як специфічний вид мовленнєвого акту (фоностилістичне дослідження)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі  обґрунтовано  вибір  і  актуальність теми  дослідження, дано коротку характеристик мети і завдань дослідження, визначаються методи дослідження, підкреслено актуальність, новизну, теоретичну значущість і практичну цінність отриманих результатів.


У першому розділі «Теоретичні передумови дослідження» представлено огляд теоретичної літератури, присвяченої проблемам риторики, гомілетики як науки про проповідництво; приведено основні характеристики мовного акта проповіді.


Історія риторики як науки нараховує дві з половиною тисячі років. За цей час вона пройшла найскладніший шлях і на кожному етапі свого розвитку по-різному осмислювалася суспільством, що знайшло своє відображення в її дефініціях.


Аналіз існуючих визначень науки риторики дав можливість припустити, що всі вони є різними модифікації визначення риторики як науки переконування. В даній роботі під риторикою розуміємо „науку про способи переконування,  різноманітних формах переважно мовної дії  на аудиторію, яка робиться з урахуванням особливостей останньої і з метою одержання бажаного ефекту.” (Г.З. Апресян).


Через те,  що об'єктом реферованого дослідження є особливий вид мовленнєвої діяльності - релігійна проповідь, у роботі висвітлено основні положення навчання про християнське церковне проповідництво – гомілетику, метою якої є створення теорії проповіді, яка базується на розкритті природи пастирського слова та описі адекватного методу проповідування. Головна проблема створення методу проповідування полягає у суперечності вимог, які ставляться до нього: з одного боку, проповідь Істини вимагає вилучення в душі всякої особистої егоїстичної зацікавленості, здатної спотворити Істину; вимагає повного зречення від своєї волі:  „Не я живу,  але живе в мені Христос”  (Галл. 2,20), а з іншого боку, дієвість і ефективність проповіді передбачає як раз зворотне - найповнішу мобілізацію волі, думки й духовних сил проповідника. Тому задачі створення проповідницького методу треба розуміти як примирення взаємосуперечливих  вимог. Це духовно-практичне завдання неминуче доводиться вирішувати кожному проповідникові, бо гомілетична наука не отримала потрібного розвитку в цьому питанні.


Суперечливість вимог до проповідника призвела до виникнення в гомінетиці двох напрямків, які не мають достатнього зіткнення між собою, - риторичного і профетичного (антириторичного). Прихильники риторичного напрямку вважають, що просвітницькі й дидактичні завдання пастирського слова - розкрити й довести до свідомості віруючих Богоодкровенні істини християнської віри,  спонукати слухачів узгодити своє життя з християнським навчанням - можуть бути реалізовані за допомогою прийомів і засобів побудови мовлення, які накопичила риторика. Профетичний напрямок гомілетики заснований на розумінні проповіді як особливого виду мовленнєвої діяльності, що не підлягає порівнянню з іншими різновидами ораторського мистецтва. В антириторичному напрямі проповідь трактується як втілення Божественної енергії (харизми), яка під час проповідування низпосилається священикові і через нього передається слухачам. Такий підхід відкидає риторику, бо Божественна істина не потреьує ні в особливих прикрасах, ні спеціальних засобах переконання. Спроби подолання протиріч двох тенденцій у гомілетиці неодноразово робилися як теоретиками, так і практиками проповідування. Однак, за визначенням сучасних гомілетів, вироблення гомілетичного методу проповідництва залишається справою майбутнього.


Власне лінгвістичний підхід до дослідження проповідів з позицій теорій комунікації і теорії мовленнєвих актів надає можливість віднести усну англомовну проповідь до специфічного виду комунікативного мовленнєвого акту. Підставою для цього слугував аналіз численних визначень проповіді, існуючих у риториці, гомілетиці і лінгвістиці, який показав, що, незалежно від того, який аспект релігійної проповіді покладається в основу розуміння її сутності, проповідь визначається як промова, виголошувана, як правило, у церкві священиком (адресантом) перед громадою (адресатом) усно у формі монологу за допомогою певної мови (коду) з метою зробити релігійно мотивовану дію на адресата.


Таким чином, можна затверджувати, що проповідь – це комунікативний мовний акт, тому що в ній присутні всі основні компоненти, виокремлюються як обов'язкові параметри комунікативного акту: відправник інформації, одержувач інформації, форма інформації, канал зв'язку, код, контекст.


Виходячи з цього, в реферованій роботі було відзначено основні параметри дослідження аналізованого об'єкта - усної релігійної проповіді, а саме: наявність комунікантів - проповідника та слухачів проповіді; наявність комунікативних намірів комунікантів; наявність певного каналу зв'язку; наявність певного коду; наявність власне повідомлення, що називається текстом усної проповіді.


Говорячи про проповіді як про мовний акт, необхідно акцентувати увагу на саму мовленнєву дію одного з комунікантів - проповідника, яка створюється ним з урахуванням адресата з метою впливати на нього. Розглядаючи проповідь як комунікативний акт, необхідно зосередитися не тільки на дії адресанта, але і на взаємодії комунікантів мовленнєвого акту проповіді.


Деякі складники мовленнєвого комунікативного акта проповіді мають певні ознаки, які відрізняють проповідь від світських комунікативних актів:


-  адресант і адресат проповіді - це певне коло людей, об'єднаних або покликаних бути об'єднаними в рамках релігійної віри;


-  крім реальних комунікантів, у модель комунікативного акта проповіді „убудований” прихований адресат, або вищий „нададресат” - Бог;


-   у   прагматичних   намірах   адресанта  домінує  бажання   не   стільки передати особистий світогляд, скільки навчання, дане згори; таким чином, можна говорити про те, що проповідник виступає в ролі посередника між Богом і людьми.


Аналіз спеціальної літератури уможливив відокремити низку умов, за яких відбувається комунікативний акт усної проповіді. Приводом для проповіді можуть слугувати святкові відправи; недільні літургії; виконання таїнств хрещення, сповіді, вінчання, обряду відспівування; богослужіння, що проводяться з приводу окремих подій у житті церкви і країни (інтронізація монархів, вищих ієрархів церкви, вдячні молебніи та ін.). Виходячи з цього, в даному дослідженні розглядалися чотири основні види проповідей – проповіді а) під час святкових відправ, б) недільних літургій, проповіді в) які супроводжують проведення таїнств і обрядів, та г) ізольовані проповіді.


Незважаючи на те, що кожний з наведених вище видів проповіді демонструє свої особливості, попередній аналіз досліджуваних текстів дав змогу припустити, що правомірно об'єднати недільні і святкові проповіді в одну групу, умовно позначивши їх як власне церковні проповіді, а ізольовані проповіді та проповіді, проголошувані під час проведення основних таїнств і обрядів – у другу групу, умовно найменовану околоцерковні проповіді.


Як власне повідомлення в складі комунікативного акта усна англомовна проповідь являє собою структурно, семантично і функціонально завершене ціле, прагматичною домінантою якого є дія на адресата шляхом переконування, і має певну композиційну модель. Все це дозволяє ідентифікувати її з текстом у лінгвістичному розумінні цього терміна.


Запозичивши в античної риторики стійку схему розташування матеріалу, проповідь має щонайменше  3 обов'язкові частини: вступ, головну (основну) частину, завершення. Аналіз існуючих у риториці і гомілетиці праць, присвячених структурі проповіді, дав можливість виокремлити 4-х-частнну структуру проповіді: вступ - нарація і трактування (які складають основну частину проповіді) - завершення, яка й  використовувалася у подальшому дослідженні текстів проповіді.


Другий розділ «Екстралінгвістичні і лінгвістичні характеристики англомовної проповіді» присвячено дослідженню екстралінгвістичних і лінгвістичних (лексичних, синтаксичних) характеристик текстів досліджуваних проповідей. Тут же простежено особливості мовної реалізації композиційних частин різних видів проповідей.


Враховуючи, що основним завданням даного дослідження є обґрунтування правомірності визначення англомовної проповіді як специфічного виду мовного акту, в роботі були освітлені деякі питання загальнотеоретичної значущості, які уможливлюють виявлення специфіки аналізованих текстів.


У зв'язку з тим, що однією із задач сучасної лінгвістики тексту є не тільки виявлення універсальних категорій тексту, але й пошук специфічних категорій, притаманних певним типам тексту, видається доцільним дослідити специфічні категорії текстів проповіді

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины