ПЕРЕКЛАД ЯК ПРОЦЕС ДЕКОДУВАННЯ МЕНТАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НАЦІЇ (на матеріалі українських і німецьких етнолексем міфологічного походження) : ПЕРЕВОД КАК ПРОЦЕСС ДЕКОДИРОВАНИЯ Ментальной идентичности НАЦИИ (на материале украинских и немецких етнолексем мифологического происхождения)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено матеріал і методи дослідження, сформульовано положення, які виносяться на захист, наведено дані про апробацію результатів дисертації та публікації.

У першому розділі “Місце ментальної ідентичності нації у процесі перекладу” узагальнено тлумачення категорії ментальності, яку розробляли М.Гайдеґґер, М.Фуко, З.Фройд, Л.Леві-Брюль, О.О.Потебня, Р.Тарнас, В.Вжозек, А.Я.Гуревич, Ю.Л.Безсмертний, І.С.Старовойт, Б.А.Душков, П.Дінцельбахер, М.Б.Єшич та багато інших дослідників. Базовим визначенням поняття ментальності для нашого дослідження є наступне: загальний духовний настрій, відносно цілісна сукупність думок, вірувань, навичок духу, яка створює картину світу і скріплює єдність культурної традиції або будь-якого співтовариства (за Б.А.Душковим).

         З метою вивчення взаємодії мови, мислення та ментальності були досліджені та узагальнені наукові концепції В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні, Е.Сепіра, Б.Лі Уорфа та Л.Вайсґербера. Відомо, що мислення (М¹) та мова (М²) знаходяться у діалектичній взаємозалежності та взаємовпливі (М¹ ↔ М²). При цьому складно визначити елемент, який чинить більший вплив. Виходячи з того, що в даній роботі ментальність досліджується як одна з категорій мислення, візьмемо за основу тотожність ментальності (М³), як національно або етнічно маркованого способу мислення, та мислення (М¹), як загально-філософської категорії, тобто М³ = М¹. Оскільки М¹ ↔ М², а М³ = М¹, то М³ ↔ М². Використавши два названих судження (засновки) ми отримали зумовлене ними третє судження – висновок, тобто за допомогою цього дедуктивного умовиводу (силогізму) можна говорити про наявність діалектичної взаємозалежності та взаємовпливу між ментальністю (М³) та мовою (М²).

         На основі узагальненого матеріалу пропонуємо власне визначення поняття ментальності в аспекті перекладознавства: етнічна ментальність – це етнопсихологічна характеристика мовного та позамовного буття етносу, яка знаходиться у діалектичній взаємозалежності та взаємовпливі з відповідною мовою. З метою адекватного перекладу відповідних етнічних текстів вона потребує від перекладача особливої уваги. Наведена дефініція висвітлює лінгвістичний і перекладознавчий аспекти тлумачення поняття ментальності. У даному контексті необхідно зауважити, що в дослідженні свідомо використовується термін “етнічна ментальність” (замість терміну “національна ментальність”), оскільки основним практичним матеріалом дисертації слугують фольклорні, народно-побутові та етнічні літературні джерела різних періодів історії, зокрема тих, що передували націотворчим процесам.

В результаті вивчення особливостей функціонування категорій “етнічна ідентичність” і “національна ідентичність”, а також особливостей етнічної самоідентифікації груп та індивідів (процес, коли “індивіди або етноси визначають себе, виходячи із власних уявлень про себе” за М.Б.Єшич), ми звернули увагу на можливість введення в науковий обіг поняття самоідентифікації етносу з притаманною йому ментальністю та запропонували термін “ментальна ідентичність нації”. У нашому розумінні “ментальна ідентичність нації” – це результат повної або часткової самоідентифікації нації з рисами притаманної їй етнічної ментальності на свідомому або несвідомому рівні в результаті історичного розвитку. На наш погляд, такий процес ідентифікації (ототожнення) може відбуватися на 1) свідомому та 2) несвідомому рівнях. У першому випадку представники нації свідомо ототожнюють себе з певним типом ментальності, з її конкретними (можливо, тільки окремими) рисами та усвідомлюють збіг (можливо, частковий) особливостей власного психологічного складу, характеру, темпераменту із відповідними особливостями цих категорій всієї нації (етносу). У разі необхідності індивід може свідомо відповідати усталеним національним або етнічним стереотипам. У другому випадку ментальна ідентичність нації проявляється на рівні колективного несвідомого. Представники нації не співвідносять емоційні особливості своєї поведінки та свого світогляду з рисами відповідної національної (етнічної) ментальності, навіть у випадку їхнього збігу (наприклад, “я не читаю творів Шевченка, не вдягаю вишиванки, проте в мене українська душа”). Наявність цих ментальних рис у структурі своєї особистості вони вважають “річчю у собі”, тобто вродженою якістю та ознакою. Наявність певних усталених національних або етнічних стереотипів може викликати у таких індивідів недовіру та скепсис. Необхідно зазначити, що в дисертації вжито “етнічний” підхід до трактування поняття нації. До його визначення у сучасній науці застосовують два основних підходи: “етнічний” і “громадянсько-державний”, згідно з першим, нація – це “або будь-який етнос, або етнос новітньої індустріальної епохи розвитку людства”, а для прихильників другого, нація – не етнос, а держава.

Запропонована дефініція розширює теоретичний апарат перекладознавства в аспекті етнопсихолінгвістики – маргінальної лінгвістичної дисципліни, яка з’явилась на межі психолінгвістики, етнолінгвістики та етнології. На відміну від етнолінгвістики, яка вивчає зв’язок мови з культурою народу, побутом, звичаями, міфологією, об’єктом етнопсихолінгвістики стає етнічна свідомість та її відображення у мові та мовленнєвій діяльності. До предметів етнопсихолінгвістики за визначенням відноситься практичний матеріал дослідження: мовні лакуни (безеквівалентна лексика) та міфологізовані мовні одиниці (насамперед міфологеми), а також архетипи, обряди та повір’я, ритуали та звичаї, закріплені у мові.

Встановлено, що ментальна ідентичність нації займає важливе місце в процесі перекладу національно маркованих текстів, що зумовлюється наступними факторами: 1) ментальність етносу містить стійкі етнічні компоненти, які характеризують його світогляд в діахронічному вимірі, що дає підставу для дослідження етнічної ментальності; 2) етнічна ментальність вербалізується у мові внаслідок діалектичної взаємозалежності між даними формами буття; 3) результатом самоідентифікації нації з рисами відповідної етнічної ментальності виступає ментальна ідентичність нації, що також підтверджує наявність цих рис; 4) при перекладі національно маркованих етнічних текстів не варто залишати поза увагою необхідність усвідомлення та відтворення ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу, що може призвести до порушення адекватності перекладу.

У другому розділі “Декодування ментальної ідентичності нації в процесі перекладу етнолексем міфологічного походження” досліджуються релевантні перекладознавчі поняття та концепції (“етнокультурний фон” і “лінгвоетнічний бар’єр”, “невидимість перекладача”, “перекладність культури”, теорія лакун Ю.О.Сорокіна та І.Ю.Марковіної, етнопсихолінгвістична концепція перекладу В.В.Красних, теорія скопосу, “школа маніпуляцій”) в контексті феномену декодування специфіки ментальності в процесі перекладу.

Згідно з концепцією Л.К.Латишева, лінгвоетнічний бар’єр – розходження лінгвоетнічної комунікативної компетенції носіїв мови оригіналу та мови перекладу – складається з низки факторів, одним з яких є розходження преінформаційних запасів носіїв мови оригіналу та мови перекладу (запас екстралінгвістичних знань). До “преінформаційних” запасів ми пропонуємо також віднести знання перекладача про специфіку ментальності відповідних етносів (націй).

Одним із основних питань сучасної культурницької парадигми є “невидимість перекладача” (“translator invisibility”) – той ступінь “присутності” перекладача у перекладі (наприклад, вторгнення, втручання), який допускається певними традиціями перекладу. З огляду на поняття “невидимість перекладача” можна виокремити наступні стратегії перекладу: “одомашнення” (“адаптування до рідної мови та культури” (“domestication”), тобто орієнтація на створення прозорого та плавного стилю мови перекладу, та “привнесення елементів чужої мови та культури” (“foreignisation”) – перекладацька стратегія, яка дозволяє певне порушення лінгвістичних і культурних “звичаїв” тексту перекладу за рахунок привнесення деяких елементів “чужого” з тексту оригіналу.

Застосування будь-якої з названих стратегій передбачає визначення ступеню перекладності. В рамках дослідження використовується тип перекладності “домінування перекладача в якості творчої особистості, яка реалізує себе через вибір методу перекладу (метод визначає ступінь перекладності)” (за П.Торопом). Аналіз перекладацької діяльності здійснюється на основі типологічного підходу, який, окрім своєї наближеності до перекладацької практики, характеризується врахуванням перекладацьких стратегій. В основі даної типології лежить поєднання двох параметрів: кодів (трьох кодових рівнів) та операцій (п’яти трансформаційних категорій), а в межах дії культурного коду можна виокремити наступні стратегії: субституція – натуралізація, модернізація, предметизація, націоналізація (можливість знаходження більш або менш еквівалентного аналогу); повтор – екзотизація, історизація (шляхом простого втручання у дистанцію час – простір); скорочення та виключення – універсалізація, деісторизація (шляхом видалення іноземних культурних знаків); розширення та додавання – екзотизація, історизація (шляхом додавання іноземних культурних знаків); перестановка – (метатекстова) компенсація (за Д.Делабастіта).

З огляду на об’єкт дослідження – етнолексеми міфологічного походження –  ми віддаємо перевагу ретроспективному перекладу, тобто прагненню максимально відтворити національно-історичний колорит мови оригіналу. Проте на практиці повної ретроспекції не існує. У розділі також запропоновано власне визначення: “Національно-історичний колорит” – це фоново-конотативний елемент семантики та прагматики етнічних лексичних одиниць, який відображає особливості предметного та уявного світів певного етносу у відповідний період часу.

 З метою максимально повного декодування специфіки ментальності носіїв мови оригіналу стратегія перекладу повинна передбачати “привнесення елементів чужої мови та культури”. Одним з аспектів домінування перекладача в якості творчої особистості є усвідомлення та врахування ним ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу. Стратегія привнесення елементів чужої мови та культури передбачає застосування операцій “повтор” і “розширення чи додавання”, направлених на екзотизацію й історизацію тексту перекладу. Стратегія одомашнення використовує “субституцію”, “скорочення або виключення”, що призводять до натуралізації та модернізації (універсалізації, деісторизації) перекладної версії оригіналу. З огляду на теорію скопосу, нашою метою виступає декодування специфіки ментальності шляхом максимального відтворення колориту мови оригіналу. Причиною постановки такого завдання є усвідомлення перекладачем ментальної ідентичності націй-носіїв відповідних мов, а функція перекладу полягає у відтворенні лінгвокраїнознавчого характеру тексту.

У процесі визначення основних рис ментальності носіїв української та німецької мов були розглянуті наступні етнотворчі фактори української та німецькомовних культур:

-         міфологічний: міфологія давніх українців і германців (наявність багатьох подібних назв міфічних істот вказує на подібність міфологічного мислення досліджуваних народів, наприклад, Баба Яга (Baba Yaga), Дажбог (Dahzbog), Лісовик (Lisovyk), Мати сира земля (Mati syra zemlya), Перун (Perun), Русалки (die Rusalki), Свантовит (Svantovit), Сварожич (Svarozic), Триглав (Triglaw), Велес (Weles);

-         етнолітературний: у німецькомовній та українській етнолітературних традиціях зустрічаються спільні мотиви, що є наслідком тісного історично-культурного зв’язку між відповідними етносами та свідченням подібності етнічного світобачення, тобто ментальності (наприклад, образи австрійської лісової феї (“die Waldfee”) та української Мавки; австрійська міфологема “das Nachtvolk” та українська “нічні химери”; “ніч на Івана Купала” (7 липня) та “ніч на Святого Томаса” (29-го грудня);

-         мовний: спільність генезису багатьох лексичних одиниць української та німецької мов, що з’явились на індоєвропейському субстраті, також підтверджує подібність мислення досліджуваних народів; спільне індоєвропейське коріння мають лексеми: велет (велетень), кібець (діалектне “кобуз”), кінь, Купала (Купайла), марга (маржина, діалектне “худоба”), мідь, мурманька (мурашка), онук, халеб (“собака”), чмара (“привид”), чоботи.

У визначенні спільних і відмінних рис ментальності носіїв української та німецької мов ми спирались на результати вивчення трьох названих етнотворчих факторів, а також узагальнення релевантних вітчизняних і зарубіжних концепцій. З огляду на те, що ми розглядаємо ментальність носіїв німецької мови (зокрема, німецького й австрійського народів), необхідно зазначити, що з причини деякої “дифузності” та розмитості ментальності представників швайцарської та люксембургської націй, ми не зупиняємось на даних ареалах окремо.

Лексичні елементи, які відображають визначені нами риси етнічної ментальності, ми позначили як “етнолексеми” – лексичні елементи, які вербалізують певні риси етнічної ментальності та потребують декодування у процесі перекладу. Виходячи з того, що носії української та німецької мов мають, окрім відмінних, також і деякі спільні риси етнічної ментальності, ми розрізняємо 1) аналогічні етнолексеми (ті, які вербалізують спільні риси етнічної ментальності носіїв мови оригіналу та мови перекладу і позначають аналогічний предмет уявного світу) та 2) специфічні етнолексеми (ті, які вербалізують відмінні риси етнічної ментальності носіїв відповідних мов і позначають відмінні предмети уявного світу).

До спільних рис ментальності ми відносимо:

-         схильність до персоніфікації та обожнення природи (Поревит, зимове сонце; Лісовий Чоловік; die Windin, die Ko frau);

-         індивідуалізм (Яблуниця; Той, що в скалі сидить; der Geist des Wasserfalles, der Geist des Eismeeres);

-         містицизм (зацілувати-залоскотати, квітка щастя; die Loos-Nächte, das Schwanmädchen);

-         осілість, любов до власного дому (тин з верболозу, вишиванки; das Brotfest, das Futtermännchen);

-         старанність, точність (Градобійник, Щезник; der Wicht, der Wichtel);

Специфічна риса української ментальності: підвищена емоційність, що проявляється в чутливості, ліризмі, артистизмі (гільце-деревце, щастя-доля, кулешик, Розовиця, Любистиця).

Специфічна риса ментальності носіїв німецької мови: ідеалізм (der Anstand, der Fleiß, der Zwergkönig, die Tag- und Nachtriesen). Наведені лексеми можна вважати специфічними етнолексемами.

Пропонуємо позначити національні слова-реалії як етнолексеми, що вербалізують предмети реального та уявного світів. Виходячи з цього, етнолексеми міфологічного походження позначають предмети лише уявного світу. Отже, етнолексеми міфологічного походження – частина національно маркованої лексики, що вербалізує предмети уявного світу та певні риси етнічної ментальності, які потребують декодування у процесі перекладу.

У дисертації розроблено модель діалектичної взаємозалежності між ментальною ідентичністю нації та стратегією перекладу етнолексем міфологічного походження, яка функціонує наступним чином: стратегія перекладу у випадку усвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу буде спрямована на максимальне відтворення національно-історичного колориту етнолексем, яке забезпечує декодування ментальної ідентичності нації. Повна або часткова втрата національно-історичного колориту етнолексем відбувається у випадку неусвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та / або нації-носія мови перекладу, яка не забезпечує декодування ментальної ідентичності нації. Навіть за умов координативного білінгвізму перекладача ментальна ідентичність націй, мови яких задіяні в процесі перекладу, буде декодована різною мірою в залежності від того, яка мова та культура є ближчою або більш рідною у порівнянні з іншою.

У результаті проведеного аналізу нами запропоновано наступне визначення: “Декодування ментальної ідентичності нації в процесі перекладу” – це здійснення реконструкції рис етнічної ментальності, вербалізованих у мові оригіналу, їх виокремлення з тексту оригіналу та відтворення мовою перекладу шляхом застосування ретроспективної стратегії з елементами екзотизації й історизації перекладу. 

Пропонуємо власне формулювання понять “адекватність” й “еквівалентність” перекладу з урахуванням предмету дослідження. Адекватність перекладу етнолексем міфологічного походження визначається успішністю декодування ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу мовою перекладу без значних порушень норм мови перекладу. Еквівалентним вважаємо переклад, який транслює інформацію про риси ментальності нації-носія мови оригіналу для одержувача тексту перекладу, що створює передумови для розуміння ним рис ментальності чужої нації та наближує його сприйняття до реакції носія мови оригіналу на дане повідомлення.

Третій розділ “Особливості перекладу етнолексем міфологічного походження із врахуванням специфічних рис етнічної ментальності носіїв української та німецької мов” присвячено перекладу українських і німецьких етнолексем міфологічного походження без словникового відповідника, зокрема, міфологем (назв лісових, водяних, гірських та інших духів природи), міфологічних фітонімів, політичних міфологем та обрядової лексики. Аналіз перекладацьких прийомів спирається на класифікацію, розроблену С.Влаховим і С.Флоріним. Оцінку перекладу здійснено за розробленими нами параметрами: відповідність нормам мови перекладу і зрозумілість для адресатів перекладу; ступінь здійснення лінгвокраїнознавчого трансферу шляхом розкриття фонової інформації; ступінь успішності відтворення специфіки ментальності при перекладі.

В результаті дослідження близько 2000 тисяч етнолексем було виявлено 500 етнолексем міфологічного походження без словникового відповідника та запропоновано варіанти їхнього перекладу. У розділі ці відповідники проаналізовано за наступними параметрами: ступінь екзотизації й історизації або натуралізації та модернізації етнолексем (із зазначенням використаного методу перекладу). Всі перекладені етнолексеми міфологічного походження розміщені у додатку 1 “Німецько-український та українсько-німецький словник етнолексем міфологічного походження та фонової інформації” та класифіковані за рисами ментальності, які вони вербалізують. Отже, досліджені етнолексеми міфологічного походження вербалізують наступні риси етнічної ментальності української та німецькомовних націй.

Схильність до персоніфікації та обожнення природи: “der grüne Junge” – “зелений хлопчина”, “elbschön sein” – “мати éльбову вроду, бути гарнішим за сяюче сонечко”, “die Windin” – “жінка-вітер”, “die Windsbraut” – “наречена вітру”, “der Dämmerer” – “Той, що стелить пітьму”; “Болотяник” – “der Sumpfmann, der Sumpfgeist, der Sumpfherr”, “Очеретяник” – “der Schilfmann, der Schilfgeist“, “Пасічник” – “der Bienenherr”, “Лісовик” – “der Waldhüter Lisowýk”, “Зільник” – “der Kräutergott Silnýk”.

Індивідуалізм: “die Mittagsgöttin” – “богиня Обідньої перерви”, “die Göttin der Morgenröte” – “богиня Світання”, “der Geist des Wasserfalles” – “дух водоспаду”, “der Geist des Eismeers” – “дух полярного моря”, “Ran, die Herrin des Seetodes” – “Ран, повелителька морської смерті”;        “Полудниця” – “Rusalka Poludnýzja, die am Mittag auf dem Felde erscheint und alle in der Mittagspause Arbeitenden bestraft”, “Серпушниця” – “Rusalka Serpúschnyzja, die am Mittag mit Sichel in der Hand auf dem Felde erscheint”, “Жалиця” – “Rusalka  Schalýzja, die sich über ihr unglückliches Schicksal beschwert”, “Краса” – “Rusalka Krasá, die Schöne”, “Травниця” – “Kräuterrusalka”.

Старанність, точність: “der Ko hund”, “der Roggenhund” – “Собака, житній пан”; “der Haferbock” – “Цап, вівсяний король”; “der Getreidewolf” – “Вовк, дух зерна”, “die Ko sau”, “die Roggensau” – “Льоха, житня господиня”; “писанки” – “bemalte Eier Pysanky”, “вишиванки” – “gestickte Handtücher Wyschywánky”, “Боровик” – “der Nadelwaldgeist”, “der Nadelwaldmann”, “Сарайник” – “der Schuppengeist”, “Хапун, Бабай” – “der Kinderraffer” (“Geist Babáj, der Kinderdieb”).

Осілість, любов до власного дому: “Busemann” – “домовик-лякун Бýземанн”, “Tattermann” – “домовик-трясун Тáттерманн”, “Popanz” – “домовик-опудало Попáнц”, “Bullermann” – “домовик-колотун Бýллерманн”, “poltender Rumpelgeist “Rumpelstilz” – “домовик-грюкотун Рýмпельштільц”, “das Futtermännchen”  – “домовичок-годувальничок худоби”; “Хованець” – “der Hausgeist Chowánez”, “Антипко” – “der Hausgeist Antýpko”, “Вихованок” – “der Hausgeist Wychowánok”, “Годованець” – “der Hausgeist Hodowánez”, “Щасливець” – “der Hausgeist Schtschaslýwez”.

Містицизм: “die Schicksalsfrauen” – “Долі”, “die Wurd” – “Вурд, уособлення долі”, “siegspendende Waldfrauen” – “лісові жінки, що приносять перемогу”, “die Speerschwingerinnen” – “жінки-володарки списів”, “die Helmträgerinnen” – “жінки-володарки шоломів”, “die Kampfjungfrauen” – “діви-воїни”; “Купайлова подоба і подоба дівчини Марени” – “die Scheuchen von Kupájlo und dem Mädchen Maréna”, “купальська ніч” – “die Kupajlo-Nacht”, “купальське багаття” – “das Kupajlo-Feuer”, “зацілувати-залоскотати до смерті” – “totküssen und totkitzeln”, “песиголовці” – “die Hundemenschen”.

Ідеалізм: “Nacht- und Tag-, Mond- und Sonnenriesen” – “велетні-господарі ночі й дня, місяця і сонця” (“велетень-ніч, велетень-день, велетень-місяць, велетень-сонце”), “die Fels- und Sturmriesen” – “велетні-господарі скель і бурі” (“велетень-скеля”, “велетень-буря”), “die Reifriesen” – “велетні-господарі інею” (“велетень-іней”), “der Zwergkönig” – “король цвéрґів”, “der König der Elbe” – “король ельбів”.

Підвищена емоційність (чутливість, ліризм, артистизм): “гільце-деревце” – “Ästlein und Bäumchen”, “батько-мати” – “Vater und Mutter”, “дівчата-сестрички” – “Rusálkys Schwesterchen”, “щастя-доля” – “glückliches Schicksal” “віночок” – “das Kränzchen”, “писаночка” – “das Eierchen Pýsanotschka”, “весіллячко” – “Hochzeit, schöne Zeit”.

До нових методів перекладу, застосованих до етнолексем міфологічного походження, відносяться: калькування без втрати колориту (послідовне калькування слова-реалії (одно- або полічлена) без введення елементів тлумачення або транскрипції, що не призводить до втрати колориту, оскільки кожна з нейтральних складових етнолексеми вербалізує певну рису ментальності та містить етнічний колорит, наприклад, “кам’яні баби на курганах”); транскрипція з елементами калькування (використання транскрипції та послідовне калькування назви реалії); калькування з елементами тлумачення (послідовне калькування реалії-одночлена або полічлена та введення тлумачення, якщо калькування не відтворює достатню частину фонової інформації); створення неологізму шляхом оказіонального семантичного запозичення або створення оказіонального неологізму (введення нового слова (словосполучення), не зафіксованого у словнику та вжитого вперше автором перекладу, яке може відбуватись шляхом тлумачення, калькування та може містити елементи транскрипції); етноаналог (введення етнолексеми міфологічного походження мови перекладу, яка позначає аналогічні (подібні) міфологічні реалії уявного світу мови оригіналу). До відомих методів перекладу, використаних у третьому розділі, належать: транскрипція з елементами тлумачення або “комбінована реномінація” (за Р.П.Зорівчак), транскрипція, контекстуальний переклад, пояснення, генералізація, функціональний аналог, калькування.

           Встановлено, що декодування ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу в процесі перекладу відбувається у випадку застосування наступних методів у німецько-українському напрямі перекладу: калькування без втрати колориту, транскрипція з елементами калькування, створення оказіонального неологізму, калькування з елементами тлумачення, транскрипція з елементами тлумачення, транскрипція, використання етноаналогів, контекстуальний переклад. Декодування ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу відбувається у випадку застосування наступних методів в українсько-німецькому напрямі перекладу: створення оказіонального неологізму, транскрипція з елементами тлумачення, калькування без втрати колориту, транскрипція з елементами калькування, використання етноаналогів, калькування з елементами тлумачення, транскрипція, контекстуальний переклад. У наведеній послідовності методів більш ефективні та частотні методи займають перші місця.

           Декодування ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу в процесі перекладу не відбувається у випадку застосування наступних методів при перекладі з німецької мови українською (втрата колориту 5%): пояснення, калькування з частковою втратою колориту, генералізація, функціональний аналог. До методів, що призводять до втрати колориту при перекладі з української мови німецькою (втрата колориту 9%), належать: калькування, транскрипція, використання функціонального аналогу; пояснення, опис, тлумачення; словниковий відповідник із втратою колориту.

ВИСНОВКИ

1. В рамках перекладознавчого аспекту дослідження ми розглядаємо ментальність як певну “річ у собі”, тобто як єдине для нації етнобачення світу – етнопсихологічну характеристику мовного та позамовного буття етносу, яка знаходиться у діалектичній взаємозалежності та взаємовпливі з відповідною мовою і потребує вивчення з метою адекватного перекладу етнотекстів. Врахування особливостей етнічного мислення при перекладі сприяє адекватному відтворенню мовної та позамовної дійсності оригіналу, тому ми розглядаємо ментальність не тільки як філософську, а, перш за все, як перекладознавчу категорію. Мета процесу перекладу полягає значною мірою у декодуванні ментальної ідентичності нації, тобто визначенні рис етнічної ментальності нації-носія мови оригіналу та відтворенні цих рис мовою перекладу. “Ментальна ідентичність нації” – це результат повної або часткової самоідентифікації нації з рисами притаманної їй етнічної ментальності на свідомому або несвідомому рівні в результаті історичного розвитку.

2. Декодування у процесі перекладу українських і німецьких етнолексем міфологічного походження (міфологем, міфологічних фітонімів, політичних міфологем і обрядової лексики) потребують наступні риси етнічної ментальності: 1) спільні риси – схильність до персоніфікації та обожнення природи; індивідуалізм; містицизм; старанність, точність; осілість, любов до власного дому; 2) специфічні риси: підвищена емоційність (чутливість, ліризм, артистизм) носіїв української мови та ідеалізм носіїв німецької мови.

3. “Етнолексема” – це лексичний елемент, який вербалізує певну рису етнічної ментальності та потребує декодування у процесі перекладу. Виходячи з того, що носії української та німецької мов мають, окрім відмінних, також і деякі спільні риси етнічної ментальності, ми розрізняємо 1) аналогічні етнолексеми (ті, які вербалізують спільні риси етнічної ментальності носіїв мови оригіналу та мови перекладу і позначають аналогічний предмет уявного світу) та 2) специфічні етнолексеми (ті, які вербалізують відмінні риси етнічної ментальності носіїв відповідних мов і позначають відмінні предмети уявного світу). Етнолексеми міфологічного походження – частина національно маркованої лексики, що вербалізує предмети уявного світу та певні риси етнічної ментальності, які потребують декодування у процесі перекладу.

4. У дослідженні розроблено модель діалектичної взаємозалежності між ментальною ідентичністю нації та стратегією перекладу. Згідно з моделлю ментальна ідентичність нації знаходиться у діалектичній взаємозалежності зі стратегією перекладу етнолексем міфологічного походження наступним чином: стратегія перекладу у випадку усвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу буде спрямована на максимальне відтворення національно-історичного колориту етнолексем, яке забезпечує декодування ментальної ідентичності відповідних націй.

Повна або часткова втрата національно-історичного колориту етнолексем відбувається у випадку неусвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та / або нації-носія мови перекладу, що не забезпечує декодування ментальної ідентичності нації. Навіть за умов координативного білінгвізму перекладача ментальна ідентичність націй, мови яких задіяні в процесі перекладу, буде декодована різною мірою в залежності від того, яка мова та культура є ближчою або більш рідною у порівнянні з іншою.

5. Декодування ментальності української та німецькомовних націй в процесі перекладу відбувається у випадку застосування ретроспективної стратегії та “привнесення елементів чужої мови та культури” у мову перекладу шляхом її екзотизації. Декодування ментальної ідентичності української та німецькомовних націй в процесі перекладу не відбувається у випадку застосування проспективної стратегії перекладу та одомашнення перекладної версії оригіналу. Проведений аналіз дає право твердити, що “декодування ментальної ідентичності нації в процесі перекладу” – це здійснення реконструкції рис етнічної ментальності, вербалізованих у мові оригіналу, їх виокремлення з тексту оригіналу та відтворення мовою перекладу шляхом застосування ретроспективної стратегії з елементами екзотизації й історизації тексту перекладу.

6. Декодування ментальної ідентичності націй-носіїв німецької мови в процесі перекладу українською мовою відбувається при використанні наступних ефективних і частотних методів: калькування без втрати колориту (41%), транскрипція з елементами калькування (16%), створення оказіонального неологізму (15%), калькування з елементами тлумачення (10%), транскрипція з елементами тлумачення (7%), транскрипція (2%), використання етноаналогів (2%), контекстуальний переклад (2%).

Декодування ментальної ідентичності української нації в процесі перекладу німецькою мовою відбувається при використанні наступних ефективних і частотних методів: створення оказіонального неологізму (31%), транскрипція з елементами тлумачення (26%), калькування без втрати колориту (18%), транскрипція з елементами калькування (10%), використання етноаналогів (3%), калькування з елементами тлумачення (2%), транскрипція (0,5%), контекстуальний переклад (0,5%).

7. Декодування ментальної ідентичності націй-носіїв німецької мови не відбувається у випадку застосування таких методів перекладу, як пояснення, калькування, генералізація, функціональний аналог (втрата колориту 5%). Декодування ментальної ідентичності української нації не відбувається у випадку застосування таких методів перекладу, як калькування, транскрипція, використання функціонального аналогу; пояснення, опис, тлумачення; словниковий відповідник із втратою колориту (втрата колориту 9%).

Специфіка міфологічної етнолексики характеризується наявністю низки підвидів, великим ступенем складності перекладу та відсутністю словникових відповідників. Продовження дослідження має суттєві перспективи, актуальне теоретичне та практичне значення для перекладознавства й етнопсихолінгвістики. Результати вивчення декодування ментальної ідентичності української та німецькомовних націй у процесі перекладу варто застосовувати для дослідження особливостей перекладу інших специфічних видів етнолексем і національних слів-реалій, а також використовувати для інших мовних напрямів перекладу.