КОНЦЕПТ “КОЗАЦТВО” В ІСТОРИЧНОМУ ДИСКУРСІ: ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ : КОНЦЕПТ \"КАЗАЧЕСТВО\" В историческом дискурса: переводческого АСПЕКТ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, окреслюються мета та завдання, визначаються об'єкт і предмет, теоретико-методологічні засади та методи, висвітлюються наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, формулюються основні положення, винесені на захист.

У розділі 1 ("Концепт в історичному дискурсі з позицій перекладознавства") розглядаються загальнотеоретичні питання. Зокрема, окреслюється поняття "історичний дискурс" і формулюється його робоча дефініція, оскільки сучасне перекладознавство оперує досить великою кількістю концепцій, спрямованих на вирішення проблем художнього і науково-технічного перекладу, тоді як проблеми особливостей перекладу історичних розвідок знаходяться поза межами досліджень провідних вітчизняних і закордонних перекладознавців.

Переклад історичних текстів розглядається в дисертації з позицій інтерпретативної теорії (О. Чередниченко), що дає підстави для визначення історичного дискурсу (на основі дефініції поняття "дискурс" І. Шевченко) як текстів, створених у результаті епістемічної діяльності представників професійної групи - істориків. Розгляд історичних текстів сукупності лінгвальних параметрів і соціокультурного контексту уможливлює застосування перекладознавчих методів аналізу взагалі та актуалізує їх наукову й соціально-політичну значущість, "розміщуючи" історичний дискурс на межі спеціальної наукової та суспільно-політичної літератури.

Лексичний склад історичного дискурсу становлять слова, які належать до різних стилістичних прошарків (історизми, архаїзми, діалектизми). Це створює для перекладача низку додаткових проблем, зокрема, відтворення культурно-специфічного авторського та інтекстового хронологічно забарвленого "ідіолекту".

Очевидно, що розбіжності двох культур і мовних картин світу заважають передачі оригінального тексту іншою мовою без втрат, і це викликає перекладацьку потребу в упорядкуванні елементів дискурсу в межах ядрових ("обов'язкових" при перекладі) та периферійних ("факультативних") його компонентів.

Визначення історичного дискурсу як різновиду наукового тексту зумовлює насамперед "інформативний" тип його перекладу (В.Комісаров). Тому історичні терміни (топоніми, антропоніми, найменування подій, назви історичних реалій) - такі складові тексту, які посідають провідне місце в ієрархії текстових цінностей і є визначальними для розуміння тексту та можуть бути віднесені до ядрових компонентів, а ті, що слугують для опису їх ознак і властивостей, слід вважати периферійними.

Зазвичай специфічна історична термінологія пов'язана з певними явищами або подіями й відбиває у мові оригіналу особливості їх розвитку, що дає вагомі підстави для розгляду її в системі концептів. До того ж, вона має специфічні особливості, які відрізняють її від звичайної наукової термінології та становлять певний інтерес для перекладача, оскільки переклад національно-історичної термінології потребує особливого підходу - узгодження семантики лексем у межах контекстів гіпотекстового, текстового й гіпертекстового рівнів і відтворення смислового навантаження внутрішньої форми. Тому логічним видається розгляд історичних термінів як елементів певної системи смислів, що й відповідає загальному визначенню терміна "концепт".

На основі сформульованої А. Бабушкіним дефініції концепту екстраполяції на історичний дискурс останній розуміється як система смислів, що відображає еволюцію певного історичного явища та вербалізується у вигляді "поняттєвого поля".

На відміну від когнітивного погляду на природу та сутність концепту (А.Бєлова, О. Кубрякова, О. Селіванова), в історичному дискурсі концепти розглядаються як явища лінгвокультурного порядку (В. Карасик, Г. Слишкін), оскільки в результаті вербалізації концептів автор неминуче вдається до їх оцінювання.

Концепти складаються із трьох компонентів: фактуального, ціннісного та образного (В. Карасик), із яких тільки перші два втілюються в мовних формах. Відповідно, лише перші два виявляються відтвореними в перекладі, тому образний компонент концептів знаходиться поза межами нашого дослідження. Фактуальна складова концептів відтворює головне семантичне навантаження й вербалізується за допомогою термінів, у функції яких в історичному дискурсі виступають антропоніми, топоніми, найменування подій та історизми. Специфіка семантики певних лексем, віднесених до елементів вербалізованого концепту, дозволяє відтворити також і ціннісний їх компонент. Останній, як правило, втілюють лексеми, що слугують елементами опису об'єктів і явищ, позначених історичними термінами.

В україномовному історичному дискурсі саме епоха козацтва породила численні вітчизняні та зарубіжні історичні розвідки, що загострило проблему відтворення концепту КОЗАЦТВО іншими мовами в цілому та англійською зокрема.

Методика перекладацького аналізу концепту КОЗАЦТВО в цій роботі розуміється як сукупність застосованих стратегій, прийомів і методів для адекватної перевербалізації згаданого концепту. Розроблена методика складається з таких етапів:

-                 виявлення поняттєвого поля концепту;

-     аналіз компонентів поля та типологізація його складових елементів;

-                   інтерпретація елементів мікрополів і з'ясування найбільш характерних для цього процесу труднощів.

Аналіз мовного матеріалу показав, що вибір тієї чи іншої стратегії при перекладі історичного дискурсу зумовлений характером його складових. Перекладач має, з одного боку, визначити ті елементи оригіналу, які несуть основне смислове навантаження в тексті (ядрові елементи), враховуючи авторські акценти, а з іншого, - відтворити їх, синтезуючи стратегію "форенізації", спрямовану на збереження "чужих" елементів вихідної мови, і стратегію "адаптації", спрямовану на пристосування "чужих" елементів до норм цільової мови (задля спрощення сприйняття інформації). Периферійні ж елементи можна просто адаптувати до норм рецептивної культури.

Окреслення поняттєвого поля, таксономізація та аналіз його складових створюють сприятливе підґрунтя для перекладної інтерпретації й самого концепту КОЗАЦТВО, оскільки від компонентного складу елементів вербалізованого концепту та специфіки їх репрезентації в різних контекстах залежить і вибір засобів його відтворення.

Концепт КОЗАЦТВО вербалізується в україномовному історичному дискурсі за допомогою лексем, які складають систему мікрополів. Залежно від "домінуючого" в їх лексичному значенні типу лексико-семантичної інформації відбувається структурування складових всередині мікрополів. Ядрові елементи мають за домінуючий денотативний (Дніпро, Запорож (Запоріжжя), Дмитро Вииіневецький, Богдан Хмельницький) або сигніфікативний компонент (гетьман, кобзар, корогви, козакувати, січовий}. Спільними у ядрових елементів концепту є соціо локальний, хронологічний і соціокультурний компоненти. Периферія утворена лексемами із домінуючими сигніфікативним (тріумф, суспільство, стихія) або прагматичним (розбійник, авантюрист, убогий, наволоч, непереможний) компонентами. Склад мікрополів змінюється в різних хронотопних і характерологічних контекстах, що виражається відповідною мовленнєвою фіксацією та має бути врахованим перекладачем.

Поняттєве поле вербалізованого концепту КОЗАЦТВО, представлене в історичному дискурсі мови оригіналу, при відтворенні його цільовою мовою зазнає певних трансформацій. При цьому факт збереження структури мікрополів і відношень між ними свідчить про принципову можливість адекватного відтворення концепту в перекладі.

Для передачі ядрових елементів мікрополів стратегія "форенізації" реалізується при застосуванні транслітерації й комбінованої реномінації. Власні назви (при відсутній мотивації) відтворюються, як правило, за допомогою транслітерації (повної або часткової), а історизми, антропоніми й топоніми із прозорою мотивацією - за допомогою комбінованої реномінації (Р. Зорівчак). Як реалізація синтезованих стратегій "форенізації" та "адаптації" остання є єдиним і водночас найбільш ефективним способом забезпечення адекватного відтворення ядрових елементів концепту. При цьому комбінована реномінація передбачає і збільшення альтернатив, тобто можливість використання поряд із транскрипцією не тільки гіпероніма й дескриптивної перифрази, а й кальки, функціонального аналога або ситуативного відповідника. Усе це свідчить про те, що задля адекватного відтворення історизмів перекладач вдається до синтезованого використання стратегій форенізації та адаптації.

У лексичному значенні елементів мікрополів периферії домінують або сигніфікативний, або прагматичний компоненти, їх перекодування засобами цільової мови, як правило, не створює особливих проблемних ситуацій для перекладача. Основні ж труднощі полягають у тлумаченні змісту оригіналу через насиченість історичних текстів архаїзмами та діалектизмами. При відтворенні цих елементів перекладачеві доцільно обрати стратегію "адаптації"" й зосередитися на передачі змісту (сигніфікативного компонента) при модифікації мови оригіналу.

У розділі 2 ("Вербалізація концепту козацтво е оригіналах і перекладах"} апробується запропонована методика перекладознавчого аналізу концепту КОЗАЦТВО на матеріалі англомовних інтерпретацій історії України і творів М. Грушевського та їх перекладів англійською.

Оскільки автори історичних розвідок, описуючи реалії української історії, які не мають словникової фіксації, не могли не відтворити цих лексем тими чи іншими засобами, у роботі перевіряється ефективність запропонованої методики щодо наявності впливу хронотопного та характерологічного контекстів і застосування стратегій "форенізації" й "адаптації" стосовно відтворення ядрових елементів з метою подальшого аналізу концепту КОЗАЦТВО в перекладознавчому аспекті.

В англомовному українознавчому історичному дискурсі виявлено "поняттєве поле", в якому розгортається концепт КОЗАЦТВО. Воно утворюється ядровим мікрополем і периферійними мікрополями -"Географія козацтва", "Антропонімія", "Історичні події", "Суспільно-політичне буття", "Культура і побут".

Ядрові елементи концепту КОЗАЦТВО актуалізовані за допомогою транслітерації оригінальної лексеми, що містить сему "чужинність", і гіпероніма, дескриптивної перифрази, кальки чи ситуативного відповідника, які роз'яснюють семантику термінів. Це свідчить про надання переваги стратегії "форенізація" + "адаптація" при їх відтворенні. Основним способом актуалізації реалій в англомовному історичному дискурсі є комбінована реномінація. При цьому варіанти транслітерованих відповідників з'явилися внаслідок розбіжностей у системах транслітерації, а також різних тенденцій відображення особливостей українських і російських форм реалій, що є типовим для передачі реалій взагалі.

      При репрезентації концепту КОЗАЦТВО автори англомовних історичних розвідок актуалізують суміжні концепти, присутні в історичному полі інших культурних спільнот (лицарі Тевтонського ордену мечоносців, мінітмени, вікінги, лицарі Лівонського ордену). Таке порівняння полегшує сприйняття інформації, оскільки в такий спосіб актуалізуються концепти, більш знайомі англомовному реципієнтові, але воно може створювати й хибні уявлення, адже, наприклад, тевтонські та лівонські лицарі вогнем і мечем розширювали владу католицької церкви, знищуючи цілі народи, чого не можна сказати про козаків.

Використання різних ситуативних відповідників при передачі термінології способом комбінованої реномінації (the Cossacks / Kozaks, Cossack way of life; Zaporozhye community, Cossackdom; the Knighthood of the Zaporozhye Host, knights of the Zaporozhian Host, the Cossack army, the Zaporozhie Host, the Zaporozhian Cossacks, the Cossacks of the Zaporozhian Host) спричинено виявленими закономірностями - впливом хронотопного контексту на репрезентацію лексем на гіпотекстовому рівні. Фактуальні та мовленнєві неточності стосовно вербалізації концепту пов'язані з усе ще недостатньою локалізацією української культури в англомовному середовищі й низьким ступенем лексикографічного опрацювання компонентів вербалізованого концепту КОЗАЦТВО в англомовних країнах.

Виявлення поняттєвого поля концепту та впорядкування його елементів у межах запропонованої методики перекладознавчого аналізу концепту КОЗАЦТВО є важливими етапами, які зумовлюють вибір трансляційної стратегії. При визначенні тих елементів оригіналу, що несуть основне смислове навантаження в тексті та є ядровими (історичні терміни), необхідно враховувати авторську модальність. Виявлення ядрових елементів може інколи становити певні труднощі, оскільки ці елементи мають спільні риси із архаїзмами. Наприклад, такі лексеми, як "своєволіє" (willfulness, unruliness, anarchy, licence, rampage, unbridled act, unruly act /svoievolia, svoievil'stvo), "ynuc" (registration /upys/), "здобичник" (freebooter /dobychnyk/) складно відрізнити від звичайних архаїзмів, до того ж, вони відсутні в тлумачних словниках і перекладач може не приділити їм належної уваги.

У цьому разі відтворення ядрових компонентів є адекватним, оскільки ситуативні відповідники узгоджені в хронотопних і характерологічних контекстах. При цьому основним критерієм є комунікативно-мовленнєва модальність (термін І. Смущинської), авторський акцент (графічне виділення), частотність їх використання у творах і здатність продукувати деривати ("своєвільства", "своєвільники"; "виписка", "виписчики"; "добичництво"}, які стають елементами різних мікрополів і складають етнокультурну специфіку концепту.

Недоліками при відтворенні елементів ядра вербалізованого концепту КОЗАЦТВО можна вважати неточне відображення історичних реалій:

-    застосування способу конкретизації при неузгодженні семантики відповідника із хронотопом - вибір неправильного ситуативного відповідника (пор.: відтворення лексеми козацтво як the Kozak Host (на початковому етапі) або лексеми непослушний як disobedient (на етапі сформованого феномену козацтво);

-    калькування без транслітерації для відтворення історизмів (пор.: передача лексеми бродники (народність) як the rovers);

-    відсутність у певних випадках перекладу творів українського фольклору, що виступають як цитовані автором інтексти.

Типовими способами відтворення елементів ядра мікрополя "Географія козацтва" є транслітерація, комбінована реномінація (регулярний сучасний відповідник + транслітерація / тлумачення (Україна - Ukraine /the area north of the Rapids/, Запорож - Zaporizhia / the Area beyond the Rapids), калькування + транслітерація (топоніми на позначення кольорів); використання ситуативного відповідника (Задніпров'я - east of the Dnieper). Елементи периферії відтворюються регулярними відповідниками.

До недоліків перевербалізації елементів концепту КОЗАЦТВО можна віднести відтворення лексеми волость функціональним відповідником township, який не передає соціокультурний інформативний компонент і нівелює мотивацію при передачі назви городове козацтво.

Особливості відтворення ядра мікрополя "Козацька антропонімія", яке формується іменами та прізвищами гетьманів і ватажків козацького війська, свідчать про вплив російської номіналізаційної традиції та про недотримання перекладачами єдиної системи правил передачі власних назв.

Основними способами репродукування елементів ядра мікрополя "Козацька антропонімія" є транслітерація та комбінована реномінація (транслітерація + калькування), яка використовується для відтворення мотивації власних назв. Спосіб передачі антропоніма залежить від можливості встановлення мотивації, тоді як за її відсутності необхідним є забезпечення реверсивності для зворотного репродукування антропонімії українською мовою. Відтворення мотивації козацьких антропоніміє способом калькування адекватно передає семантику відповідного імені та є певним внеском у перевербалізацію концепту КОЗАЦТВО (Кривоніс (Перебийте) - Krivonos / Kryvonis (Perebyinis) [Broken Nose]), Підкова - Pidkova [Horseshoe], Наливайко - "цар Наливай " - King Nalivai /drunkard/, Tsar Nalyvai [literally, Tsar Pour-it], Голота — Ho lota [Threadbare]}.

Вирізнення національне маркованих українських прізвищ з-поміж аналогічних польських досягається збереженням оригінального фонемного складу слова (Лукаш Жолкевський - Lucasz Zolkiewski). При передачі дериватів антропоніміє конкретизація семантики уможливлює адекватне їх відтворення англійською мовою (Хмельниччина - the Khmelnytsky Era, the Khmelnytsky Uprising; Наливайківщша -Nalyvaikoism).

Типовими помилками слід вважати заміну імені англомовним аналогом (Криштоф - Christopher, Петро - Peter), транслітерацію російськомовного варіанта прізвища (Косинський - Kosinsky, Орлик -OrliK). При відтворенні елементів периферії спостерігаємо вільний переклад фрагментів оригіналу пов'язаний із труднощами при перекодуванні українського фольклору, оскільки текст насичений архаїчними формами, що пояснюється обраною стратегією "адаптації".

Ядрові елементи мікрополя "Історичні події" включають як компоненти топоніми, антропоніми й назви реалій. Специфіка передачі лексем, що номінують події козацької доби, є спорідненою із специфікою відтворення власних назв і реалій. Основними засобами їх передачі є транслітерація та використання регулярних відповідників (куруківські постанови - the Treaty of Kurukiv, the Kurukiv agreement, Острянинова війна - the Ostrianin war). Модифікація мовного й поняттєвого змісту зумовлена необхідністю зберегти прагматику оригіналу при дотриманні норм цільової мови (пор.: лубенський погром -the disastrous war with Poland}. Нівелювання прагматичних інформаційних компонентів при передачі колоквіалізмів та архаїзмів, які є типовими для авторського стилю, пояснюється стратегією "адаптації" для відтворення периферійних елементів концепту.

Елементи ядра мікрополя "Суспільно-політичне буття" передаються, як правило, способом комбінованої реномінації. При цьому має місце використання ситуативних відповідників, семантика яких узгоджена із хронотопом (ватага - band, company; писар - secretary, chancellor). Елементи периферії відтворюються, як правило, регулярними відповідниками. Недоліками перекладу тут можна вважати нівелювання соціокультурного інформаційного компонента при використанні функціональних аналогів. У випадку перекладу елементів периферії - колоквіалізмів та архаїзмів - інформативна функція стає домінуючою, тому зазвичай авторська експресивність виявляється нівельованою.

Ядрові елементи мікрополя, що репрезентують реалії козацького побуту (мікрополе "Культура і побут"), передані функціональними аналогами, а лексеми, які номінують реалії козацької культури, відтворено транслітерацією або комбінованою реномінацією. Таким чином, обмежуючись передачею сигніфікативного компонента значення, перекладачі, як здається, вважають це цілком достатнім для забезпечення інформативної функції трансляту. Орієнтуючись на достатні фонові знання реципієнта, перекладачі вводять у транслят історичних творів транслітерацію назв реалій, що репрезентують козацьку культуру (пор.: козацькі думи - Cossack dumy). Периферія цього мікрополя відтворюється регулярними відповідниками, авторська експресивність залишається при цьому не відтвореною.

Національно-специфічні історичні терміни в історичному дискурсі є елементами окремих смислових систем - концептів, оскільки їх переклад потребує особливого підходу - шляхом узгодження семантики в межах контекстів гіпотекстового, текстового й гіпертекстового рівнів і, відповідно, відтворення смислового навантаження їх внутрішньої форми.

ВИСНОВКИ

Історичний дискурс, розглянутий із позицій інтерпретативної теорії перекладу, є різновидом наукового дискурсу з притаманними йому рисами суспільно-політичної літератури. Його переклад є насамперед "інформативним", і труднощі для перекладача пов'язані головним чином з перевербалізацією елементів історичних концептів, що зумовлює необхідність поділу його складових на "значущі", які посідають провідне місце в ієрархії текстових цінностей (ядрові компоненти), і "другорядні", які слугують для ядрових елементів засобами опису їх ознак і властивостей, але не є визначальними для розуміння тексту.

Запропонована методика перекладацького аналізу концепту КОЗАЦТВО вирішує проблему виявлення елементів концепту, класифікації елементів у складі поля на ядрові й периферійні, що уможливлює адекватне відтворення цього концепту в історичному дискурсі.

Вибір стратегії при перекладі поняттєвого поля концепту КОЗАЦТВО зумовлюється характером його складових. Ядровими є елементи з домінуючим денотативним або сигніфікативним компонентами і спільними соціолокальними, соціокультурними та хронологічними компонентами у складі лексичного значення -топоніми, антропоніми, найменування подій, назви історичних реалій. Периферійними є елементи з домінуючими сигніфікативним і прагматичним (конотативним) компонентами - лексеми, які слугують для елементів першої групи засобами опису їх властивостей, ознак, відношень, стану.

Насиченість історичних текстів архаїзмами та історизмами потребує спеціальних фонових знань перекладача для їх ідентифікації та диференціації, оскільки від цього залежить вибір адекватного способу передачі лексеми. Основним критерієм виділення історизмів у текстах є частотність їх використання у творах і авторський акцент (графічне виділення), а також здатність продукувати деривати.

Процес репрезентації та відтворення концепту здійснюється вигляді ланцюжка: „гіпертекст —» текст —>• гіпотекст". Основними контекстами, релевантними для перекладацького аналізу концептів в історичному дискурсі, на гіпотекстовому рівні є лексико-семантичний, фразеологічний і синтаксичний, на текстовому - хронотопний і характерологічний, на гіпертекстовому - контексти творчості автора та перекладача, контекст жанрово-стилістичної традиції та, зрештою, міжнаціональний жанровий контекст.

Контексти гіпертекстового рівня мають пріоритетний вплив на вербалізацію концептів - від них залежить відбір і репрезентація апріорно присутніх в історичному полі елементів композиції та персонажів. Контексти текстового рівня визначають специфіку вербалізації концептів на гіпотекстовому рівні.

"Форенізація", що реалізується за допомогою транслітерації, -типова стратегія, яка уможливлює збереження "чужих" елементів вихідної мови та є доцільною для відтворення історичних термінів (топонімів і антропонімів) за відсутності мотивації. "Форенізація" + "адаптація" застосовується для відтворення топонімів і антропонімів, які мають прозору мотивацію, а також для перевербалізації історичних реалій, що забезпечує комбінована реномінація. Варіабельність у межах комбінованої реномінації (калька / ситуативний відповідник/ описова перифраза) зумовлюється специфікою структури ядрових елементів концепту КОЗАЦТВО, а саме домінуванням у них денотативного, хронологічного, соціолокального й соціокультурного елементів і впливом хронотопного контексту на відтворення концепту.

Недоліком при перекодуванні елементів ядра мікрополів вербалізованого концепту КОЗАЦТВО є неточне відтворення історичної термінології, зокрема:

а)      застосування гіперонімічного перейменування або методу уподібнення, функціонального аналога чи калькування без транслітерації, пропуск історизмів;

б)     конкретизація при неузгодженні семантики відповідника із хронотопом і характерологічним контекстом - вибір неточного ситуативного відповідника;

в)         нехтування комбінованою реномінацією (калька + транслітерація) у випадку передачі термінів із прозорою мотивацією;

г)   передача власних назв у російському звучанні;

д)   заміна українського імені англомовним аналогом;

е)   відсутність відмежування національне маркованих українських
прізвищ від аналогічних польських.

Елементи периферії мікрополів відтворюються лексемами, які передають сигніфікативне та конотативне значення. При цьому специфіка стилю М.Грушевського створює для перекладача труднощі, пов'язані з тлумаченням архаїзмів, колоквіалізмів, цитацією українського фольклору. Інформативна функція дискурсу історії є домінуючою, і застосування стратегії "адаптації" уможливлює адекватний переклад при нівелюванні авторської експресивності.

Проведене дослідження стимулює подальшу розробку проблем теорії та практики перекладу з української не тільки англійською, але й іншими природними мовами. Воно також може виявитися корисним для прогнозування перекладознавчих стратегій при вивченні шляхів і способів відтворення етноспецифічних концептів цільовою мовою.