ПРИРОДНІ УМОВИ ПАЛЕОЛІТУ ПІВНІЧНОГО ПОДІЛЛЯ : ПРИРОДНЫЕ УСЛОВИЯ палеолита Северное Подолье

Краткое содержание

 Перший розділ „Методика досліджень”. На сучасному етапі дослідження палеоліту є повноцінним і продуктивним завдяки тісній співпраці археологів з геологами і географами, особливо палеогеографами. У процесі дослідження автор застосувала комплексний природничо-історичний підхід. Вивчення природних умов палеоліту Північного Поділля проводено з урахуванням цілого комплексу показників: літологічних, стратиграфічних, палеонтологічних, археологічних та ін. Відтворення давніх природних умов проведено з урахуванням даних про сучасні природні умови даної території. Проведення аналогії з сучасним станом природних умов дало змогу скласти уяву про характер і динаміку природних умов минулого. Головні закономірності, встановлені для сучасних природних умов, використані для реконструкції природних умов палеоліту. Дослідження розпочинались з аналiзу теоретичного та уже існуючого фактичного матеріалу. Автором опрацьовано значну кількість літературних джерел. У подальшому взято брала участь у комплексних польових дослідженнях, у яких використано цілий спектр геологічних і палеогеографічних методів досліджень четвертинних відкладів. Збір матеріалів проведено шляхом вивчення геологічних розрізів і зачисток, а також стаціонарних археологічних розкопів. Серед вивчених літературних джерел чимало праць, присвячених палеогеографічним реконструкціям природних умов на території України у плейстоцені. Що ж стосується таких палеореконструкцій на території Північного Поділля, то їх не так уже й багато. Особливо важливими для нас були праці А. Богуцького, які стосувались генезису лесів, їхньої стратиграфії та палеокріогених етапів плейстоцену, В. Нечаєва, де описано розвиток палеокріоґенних процесів та утворень. Палеореконструкції рослинного покриву на території західних областей України добре висвітлені у працях О. Артюшенко, Л. Безусько та ін. Значна кількість матеріалів стосувалась вивчення зональних ландшафтів у плейстоцені України та Волино-Поділля, зокрема праці Н. Герасименко, М. Куниці, І. Мельничука, Р. Дмитрука і ін. Плейстоценову фауну території дослідження вивчав К. Татаринов. Еталоном проведення палеогеографічних реконструкцій для нас були роботи І. Іванової, що стосувались палеоекології та палеогеографії палеоліту Придністерського Поділля, де природні умови були дещо іншими, аніж на Північному Поділлі. Серед наукових праць автор не знайшла жодної, присвяченої конкретно вивченню природних умов палеоліту Північного Поділля. Саме тому дана дисертація є актуальною. Вона містить значну кількість матеріалу, який дав змогу відтворити динаміку природних умов різних періодів палеоліту Північного Поділля.  Основою періодизації первісної історії є особливості знарядь праці та відмінності у техніці обробки каменю, а точніше у способі виготовлення знарядь.

 Переважно науковці дотримуються поділу палеоліту на три періоди: ранній, середній і пізній. На території наших досліджень палеоліт розпочинається з пізньоашельської епохи середнього (за О. Ситником) палеоліту (кайдацький, коршівський викопний ґрунтовий комплекс середнього плейстоцену), продовжується періодом мустьє (верхній горизонт середньоплейстоценових лесів, микулино, прилуки, горохівський викопний ґрунтовий комплекс) середнього палеоліту і пізнім палеолітом (від вітачівського, молого-шекснінського, дубнівського викопного ґрунту верхнього плейстоцену до голоцену). . . . Цілеспрямовні копіткі археологічні дослідження на Північному Поділлі (за винятком Куличівки) розпочались у 1977 р. розкопками, які проводила палеолітична експедиція Тернопільського краєзнавчого музею під керівництвом О. Ситника. Дослідження продовжувались впродовж і в 80–90-их роках ХХ ст., які продовжуються й тепер. З 90-х років пам’ятки кам’яного віку Північного Поділля вивчаються комплексно, до робіт залучаються спеціалісти різних галузей природничих наук. Стратиграфію та геологію пам’яток вивчав А. Богуцький, археологію – О. Ситник, малакофауну – Р. Дмитрук. Отримані ними результати використано при написанні дисертаційної роботи.

 Другий розділ „Стратиграфія лесово-ґрунтової серії Північного Поділля”. Серед гіпотез походження подільського лесу найвідоміші еолова, водно-льодовикова і елювіально-делювіальна гіпотези. При цьому час походження лесу Поділля більшістю вчених синхронізується з плейстоценовими зледеніннями.

 Автор користується стратиграфічною схемою лесово–ґрунтової серії Волино-Поділля, розробленою А. Богуцьким і зкорельованою із стратиграфічною схемою УРМСК.

 Нижньоплейстоценові леси у районі дослідження не виявлені. Середньоплейстоценові відклади розпочинаються луцьким похованим ґрунтом лісового типу з потужним (до 1 м і більше) горизонтом В. Горизонт А луцького ґрунту дуже порушений соліфлюкційними процесами найдавнішого (бояницького) палеокріогенного етапу. Вище за розрізом простежується нижній горизонт середньоплейстоценових лесів (соліфлюкційна пачка і голубувато-сірі суглинки з карбонатними конкреціями), коршівський викопний ґрунтовий комплекс, верхній горизонт середньоплейстоценових лесів.

 Верхній горизонт середньоплейстоценових лесів має низку підгоризонтів лесів, розділених соліфлюкційними пачками.

6

 Верхній плейстоцен Північного Поділля представлений відкладами першої надзаплавної тераси р. Горинь, а також горохівським (мезинським, за А. О. Величко); прилуцьким (за М. Ф. Векличем) викопним ґрунтовим комплексом, нижнім горизонтом верхньоплейстоценових лесів, дубнівським викопним ґрунтом, верхнім горизонтом верхньоплейстоценових лесів. Важливою рисою будови викопних ґрунтів цього комплексу є чітко

виявлений кріогенний педометаморфізм.

 Верхній горизонт верхньоплейстоценових лесів залягає вище дубнівського ґрунту. За морфологічними ознаками горизонт поділяється на декілька підгоризонтів.

 До викопних ґрунтів та відкладів, що залягають безпосередньо над ними, приурочені культурні горизонти палеолітичного віку.

 Третій розділ „Фізико-географічні умови Північного Поділля”. Подільська височина є підвищеною розчленованою поверхнею, що простягається з північного заходу на південний схід. Вона сформувалася на місці крайового прогину кристалічного фундаменту і розглядається як обернена морфоструктура. Своєрідність геологічної будови Поділля визначається розміщенням на межі двох великих структур земної кори: стійкої Східноєвропейської платформи і рухливого Карпатського регіону. Фундамент складений численними блоковими структурами, які розчленовані тектонічними порушеннями. У геологічній будові височини беруть участь осадові породи верхнього протерозою, палеозою, мезозою і кайнозою, які залягають на докембрійському кристалічному фундаменті. На території Північного Поділля головне рельєфотворне значення мають від­клади крейди і неогену, які залягають над базисом ерозії. Четвертинні (антропогенові, плейстоценові) відклади на території Поділля утворюють майже суцільний покрив потужністю 20...25 м і більше. Вони відсутні на крутих денудаційних ділянках схилів у межах Гологоро-Кременецького низькогірного краю Поділля, а також схилах каньйоноподібних долин рік Збруч, Серет, Стрипа та ін.

 На території Північного Поділля зосереджена значна кількість водних ресурсів, які представлені як поверхневими, так і підзем­ними водами. Північне Поділля знаходиться у межах Волино-Подільського артезіанського басейну.

 Поверхневі води Північного Поділля представлені переважно ріками, які відносяться до басейнів Дністра і Прип’яті.

 Термічний режим цього району, як і всього Поділля, характеризується континентальним типом річного ходу температур. Середньорічні температури, у порівнянні з рештою території Поділля, дещо нижчі – 6,6°...6,9°С. Відповідно нижчими є середні температури січня та липня (за винятком долин річок, де помітного зниження температури в літній період не спостерігається). Вони становлять відповідно -4 та +18°С. Виявляється загальне поступове зменшення кількості річних опадів із заходу і північного заходу на схід і південний схід (від 700 до 650 мм). Найменша кількість опадів спостерігається у долинах Вілії та Горині (менше 550...650 мм за рік).

 У північній частині Поділля переважають чорноземи різних типів. Найчастіше зустрічаються чорноземи глибокі малогумусні, з грудкувато-порохнистою структурою.

 Район досліджень знаходиться в межах лісостепової зони. Для більшої частини району характерні невеликі масиви дубово-грабових лісів на вододільних ділянках та евтрофних боліт у долинах рік. Степи займають невеликі ділянки, які переважно розорані. За флористичним районуванням територію відносять до Подільсько-Середньопридністерської (переважна частина території дослідження) та Західноукраїнської підпровінцій (Товтрове пасмо) широколистяних лісів. У складі флори Північного Поділля, як і усього Поділля, багато реліктових та ендемічних видів, поширені західноєвропейські та східноєвропейські види.

 Фауна представлена типовими для лісостепової зони видами. Внаслідок значного окультурення території провідне місце серед хребетних тварин займають синантропні та еврибіонтні види.

 Північне Поділля – густозаселена і добре освоєна територія. Головну частину тут займають земельні угіддя, серед яких на орні землі припадає більше половини їхньої площі.

 Четвертий розділ „Геоморфологія Північного Поділля”. Територія Північного Поділля розташована у межах Подільської морфоструктури, яка виступає геоморфологічною структурою другого порядку. Характерною особливістю Подільської морфоструктури є її інверсійний характер, тобто у її межах моноклінальний схил плити не знаходить прямого відображення у сучасному рельєфі. Головними орографічними елементами Північного Поділля є Гологоро-Кременецький низькогірний край Поділля, Опілля, Західно-Подільське та Східно-Подільське плато. Окрім згаданих вище геоморфологічних районів, у рельєфі Північного Поділля добре виявлені Товтри (Медобори) – лінійно витягнуте з північного заходу на південний схід горбисте пасмо. Сучасне перетворення поверхні Поділля відбувається під впливом екзогенних процесів, серед яких провідне місце займають процеси ерозії та акумуляції. На крутих схилах річкових долин, у Кременецьких горах і Товтрах зустрічаються обвали, зсуви, осипища тощо.

 Виходячи з морфометричних особливостей Буглівського та Тернопільського палеолітичних районів, зроблено висновок, що для проживання палеолітичні громади обирали мисоподібні припідняті ділянки рельєфу (відносна висота – 30–40 м) з крутими схилами. У басейні р. Буглівка ці місця знаходились безпосередньо біля течії річки, на крутому правому березі. У басейні р. Серет палеолітичні поселення знаходились переважно на відстані до 1 км від річки. Очевидно, тут поселенці користувались джерельними водами.

8

 П’ятий розділ „Палеолітична „провінція” Північного Поділля”. Згідно даних комплексних досліджень, перші люди на Північному Поділлі з’явились у пізньоашельську добу палеоліту. Культурні шари із артефактами цього часу зафіксовані у геологічних розрізах коршівського викопного ґрунтового комплексу. За данними ТЛ датування, це відбувалось близько 220–210 тис. р. тому (культурний горизонт ІІІ Великого Глибочка). Спираючись на приуроченість культурних шарів до певних горизонтів лесово-грунтових серій, ми дійшли до висновку, що заселення Північного Поділля відбувалось у кілька етапів: І – пізньоашельський; ІІ – розвинутого мустьє (близько 155 тис. р. тому), ІІІ – фінальномустьєрський період (близько 85 тис. р. тому), ІV – пізньопалеолітичний (близько 35–31 тис. р. тому).