ЗВУКОСИМВОЛІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОЧАТКОВИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ : ЗВУКОСИМВОЛИЧЕСКИЕ свойства начальных согласных звукосочетаний В СОВРЕМЕННОМ АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

Перший розділ “Звуковий символізм як об’єкт лінгвістичних дос­лід­­жень” висвітлює теоретичні та методичні засади звукового сим­во­ліз­му (ЗС), який разом із звуконаслідувальною системою мови є пред­ме­том вивчення фоносемантики.

Понад два тисячоліття ведуться дискусії щодо символіки звуків, але й дотепер деякі проблеми ЗС залишаються невирішеними. Вва­жа­єть­ся, що теоретичне вивчення звукового символізму було запо­чат­ковано О. Есперсеном (1922), але науковий розвиток проблеми звуко­символізму став можливим лише з появою об’єктивних психо­лінг­­віс­тич­них методів дослідження цього явища. У ХХ столітті в сучас­ній єв­ро­­пей­сь­кій та американській науці погляди на звуко­сим­волізм, а особ­ливо на його характер та методи вивчення, суттєво відріз­нялися. В Аме­­риці (та Канаді) головна увага була приділена експерименталь­но­му дослідженню звуко­символізму та розробці й удосконаленню ме­то­дики екс­пе­риментів. Свід­чен­ням цього є роботи Е. Сепірa, С. Цу­ру, Р. Брау­­на, А. Блека, А. Горо­віца, Р. Брау­на та Р. Наттела, М.С. Май­ро­на, І. Тей­­лор, Дж. Вайса тощо. У Європі вивчення звукосимволізму ха­рак­теризується наявністю досить великої кіль­кості праць, присвя­че­них тео­ретичним питанням звукової сим­воліки (Г. Вернер, А. Зі­бе­рер, Г. Кронассер, М. Ван­друшка, С. Ульман) і майже повною від­сутністю екс­пе­риментальних досліджень.

У радянському мовознавстві дослідження проблеми звуко­сим­во­лізму поча­лися здебільшого в другій половині 60-х років і здійсню­ва­лися у де­кіль­кох нап­рямках, хоча дослідники обмежувались протягом тривалого часу вивченням лише зву­конаслідувальних слів. Великого ус­­піху в накопиченні та дослідженні лін­гві­стич­ного матеріалу, особ­ли­во у сфері стародавніх і сучас­них східних та афри­кан­ських мов, досяг­ли Є.Д. Поліванов, Н.К. Дмит­рієв, О.М. Газов-Гінзберг, В.І. Аба­єв, О.М.­ Журинський, Б.В. Журковський. Про­ве­дення різнома­ніт­них пси­хо­лінг­вістичних екс­пе­ри­ментів пов’язано з такими іменами, як Г.Н. Іва­нова-Лук’янова, O.В. Орлова, В.В. Левицький, І.Н. Горелов та К.Ф. Сєдов, О.П. Жура­в­­льов, А.С. Штерн, О.О. Гурджиєва, М.В. Па­нов, О.О. Ле­онтьєв.

У ході дослідження ЗС було запропо­новано декілька його класифі­кацій, але найбільш вдалою та загально­прий­нятою вважається класи­фікація І. та М. Тейло­рів, які запропонували розподіл на об’єктивний та суб’єктивний звуко­вий сим­волізм. Саме ця класифікація викорис­то­ву­ється у роботі.

Питання про характер та природу ЗС тісно пов’язані між собою, але на цей час не існує єдиної думки щодо характеру звукового сим­во­лізму; припус­кається, що: 1) ЗС має міжнаціо­наль­ний характер; 2) ЗС має вузько­на­ціо­нальний характер.

Розв’язання проблеми ЗС знаходиться у прямій залежності від ме­то­дів його вивчення. Науковий розвиток проблеми звукосимволізму став можли­вим лише з появою об’єктивних (психолінгвістичних і кван­ти­­тативних) мето­дів дослідження цього явища. Застосування статис­тич­­них про­­це­дур (кореляційний аналіз, кри­терій ч² та коефіцієнт взаєм­ної спряже­ності К) у дисертації має на меті представити в об’єк­тивних числових ви­ра­женнях се­ман­ти­ку анг­лій­­ських початкових при­го­лосних сполучень.

У другому розділі “Звукова символіка англійських початкових при­­го­лосних сполучень” проводяться психолінгвістичний та фоно­се­ман­тичні дос­лід­ження звукокомплексів і етимологічний аналіз лексики з початковими спо­­­лу­чен­нями приголосних.

Вивчення символічних властивостей звуків мови здійснюється дво­ма основними групами методами: лінгвістичними та психолінг­вістич­ни­ми. Екс­пе­римен­тальне вивчення символічних власти­вос­тей звуків здійсню­єть­ся за допо­могою так званого се­ман­тичного дифе­рен­ціала (СД) – методу, за­про­понованого та заснованого Ч. Осгу­дом та його спів­ро­біт­никами на початку 50-х років ХХ століття. СД є головним пси­­холінгвістичним ме­то­дом, який ви­ко­ристовується у вітчизняній фоно­се­ман­тиці при дос­лід­женні симво­ліч­ної значимості голос­них і приго­лосних фонем, а також їх комбі­на­цій, відповідно дифтонгів та фоносполучень у тій чи ін­шій мов­ній сис­­темі.

У проведеному нами експерименті викорис­товувалася шкала з п’ять­­­­­ма значеннями, усі приголосні сполу­чення оцінювались за шість­ма вимірами (шка­лами): шкала сили, шкала оцінки, шкала активності, шка­­­ла рівності, шкала жорсткості, шкала роз­міру. Отримані середні оцін­ки початкових при­голосних сполучень за 6 шкалами свідчать про зв’язок між озна­ками та сполученнями, тобто звучан­ням та значенням (наприклад, статис­тично підтверд­жується, що “сильними” є сполучен­ня при­го­лосних  Br-, Kr-, Dr-, Fr-, Gr-, Pr-, Sk-, Spr-, St-, Str-, Thr-, Tr-; “слаб­кими” – Fl-, Pl-, Sf-, Ts- тощо). Результати проведеного в роботі кореляційного аналізу, який використовується при обробці даних у лінг­вістичних та психо­лінг­вістичних експериментах, до­вели існування знач­ущої коре­ля­ції між шка­лами в одній мові (анг­лій­ській), що під­тверджує гіпо­тезу про те, що в основі звукового симво­лізму лежить явище синес­тезії. Дані екс­пе­ри­мен­ту свідчать також про існування кореляції між по­чат­ковими приго­лос­ними сполученнями в англійській мові, у біль­­шості випадків сполу­чення ко­ре­люють за дру­гим компо­нен­том.

У сучасному мовознавстві розрізняють семантичні та гра­ма­тич­­ні по­ля, об’єд­нані на основі спільних семантичних або морфологічних оз­нак. У нашо­му експерименті спостерігаються об’єднання мовних оди­ниць не тільки за семан­тич­ними, але й за фонетичними ознаками (про що свідчать ре­зуль­тати ко­ре­ляційного аналізу), отже вважаємо доціль­ним скориста­тися понят­тям “фо­но­­се­мантичне поле” (ФСП). Це поняття було введено А.Б. Михальовим. Але слід зау­ва­жити, що ФСП у А.Б. Ми­­хальова скорі­ше є не фо­носемантичними, а семан­тич­ними полями, які покривають окремі фоно­­спо­лучення; ФСП розглядається як сукуп­ність значень, об’єдна­них спіль­­ною фоне­тичною одиницею (наприклад, Br- або Bl-). Ми ж під ФСП розуміємо сукупність фонетичних одиниць (у даному випадку певних почат­кових звукокомп­лек­сів), об’єднаних спіль­­ними семантич­ними (ознако­ви­ми) значен­нями. На відміну від іс­ну­ючих робіт, де семантичні поля будуються на інтуїтивних засадах, ФСП у нашому дослідженні побу­доване за ре­зультатами статистичного методу - кореляційного аналізу.

Сполучення, у ­складі­ яких є одна­кові фонетичні оди­ниці (на­прик­лад, Bl-, Kl-, Fl-, Gl-, Pl-, Sl-; та Br-, Kr-, Fr-, Gr-, Spr-, Str-, Tr), ха­рак­те­ри­зуються однако­ви­ми семан­тич­ни­ми якос­тя­ми. Так, всі пере­раховані сполу­чен­ня, що містять еле­мент l, харак­те­ризу­ють­ся як “слабкі”, “при­ємні” та “ма­лень­кі” (крім Gl-), у той час як сполучення з еле­ментом r мають зна­чен­ня “сильних” і в біль­шості випадків “неприємних”, “швид­ких”, “жорс­токих” та “великих”. У сучас­ній лінгвістиці існують по­няття “сим­во­л­іч­ний потенціал” (СП) звука та “символічна ак­­тив­ність” (СА) шкали. СП трак­­­тується як “зда­т­ність того чи іншого зву­­­ка символізувати певне по­нят­тя чи групу понять”, а СА – як “здатність того чи іншого поняття чи групи понять символ­і­зу­­ва­ти­­ся пев­ним звуком”. Проведений аналіз дозволив виявити сполучення з най­біль­­шим сим­во­лічним потенціалом (Fl-, Pl-, Sm-, та Gr-) та шкали з найбільшою сим­во­л­іч­ною актив­ністю (шкала сили, шкала рів­нос­ті та шкала жорсто­кос­ті); доведено, що най­більша симво­ліч­на ак­­тив­ність прита­ман­на по­зи­тив­ним полюсам (4 з шести).

Аналізуючи семантико-фоне­тичні зв’язки у лексич­ному складі су­час­ної анг­­лій­ської мови, ми скористалися група­ми слів, що поєднані на основі збігу се­ман­­тич­них компонентів. Для цього перш за все з англо-укра­їнського слов­ника (112000 слів та слово­спо­лучень) було ви­пи­сано всі без­пре­фіксальні слова з почат­ко­вими дво- або трифонем­ни­ми спо­лу­чен­­нями разом із тлума­чен­ням се­ман­тики цих слів українською мо­вою, при­­чому обиралося тільки перше значення з усіх можливих. При­на­­леж­ність до певної гра­­­ма­­­тичної ка­те­горії фіксу­ва­лася на картках. Наступ­ним кроком було згру­пу­­вання виписаних слів за прин­ципом се­ман­­тич­ної подібності. Експеримент про­водився у два етапи. Спочатку отри­ма­ні дані було згруповано за п’ятьма семантич­ни­ми категоріями, запропо­но­ва­ними Ж.-М. Петер­фальві: “сприй­нят­тя на слух”, “сприй­няття (інші види)”, “рух”, “конк­ретні речі” та “абс­трак­т­ні поняття”. Для зна­ходження спів­відношення між семантичними підкласами та фоно­спо­­лу­чен­ня­ми, що зустрічаються у кожному підкласі, ми вико­рис­тали найбільш ефек­тив­ну статис­тич­ну процедуру в даному ви­падку – критерій ч². Вели­чини ч² та коефіцієнту спряже­нос­ті К дозволили зро­бити висновок про символізацію семантичних під­класів та­ки­­ми по­чат­ковими приголос­ни­ми сполученнями: “сприйняття на слух”: Bl-, Sn-, Skw-, Kl-, Tw-, Kr-; “сприй­няття (інші види)”: Gl-, Sm-, Pr-, Sl-; “рух”: Spr-, Sw-, Str-, Sl-, Fl-,­ Tr-; “конкретні речі”: Br-, Kr-, Pl-, Kl-; “аб­с­трак­т­ні поняття”: Pr-, Kw-, Tr-.

Символічна активність лексико-семантичних підкласів є неод­на­ковою; най­більш символічно активний семантичний підклас – “сприй­няття на слух”. Вста­нов­лено, що звукокомплекси мають неоднаковий сим­волічний потен­ціал; сполу­чення Pr- має найбільший символічний потенціал, а сполучення Dr-  най­мен­ший.

Другий етап передбачав дослідження семан­тико-фонетичних зв’яз­ків по­чат­­кових при­голосних фонем у лексичному складі англійської мо­­ви за до­по­мо­гою ком­по­нен­тного аналізу. З метою шир­шого вив­чення семантичних фун­к­­цій анг­лій­ських звуко­ком­плексів у даному екс­пе­ри­менті була здійснена спроба деталь­нішої інвен­таризації лек­сики, яка ґрунтується на спільності ком­­по­нента-іденти­фікатора. В ре­зультаті аналізу 2092 слів англійської мови, які починають­ся з при­го­лосних сполучень (матеріал попереднього експе­ри­менту), нами було виокрем­лено 72 семантичних угру­повань із частотою вживання, що до­рівнює чи перевищує 10 (ці угруповання охоплюють 1743 слова). Усі вияв­лені в результаті статистичної обробки фонетико-семантичні зв’яз­ки склада­ються з двох ос­нов­­них груп: звуконаслідувальних та зву­ко­символічних. Се­ман­тичні підгрупи харак­теризуються неоднако­вою зву­ко­­сим­во­лічною ак­тив­ністю: 13 найбільш символічно активних під­­кла­сів від­пові­дають п’яти під­кла­­сам, що вио­кре­­мив Ж.-М. Петер­фальві; три перших місця як у попе­ред­ньо­му, так і в даному експе­ри­мен­ті зай­має лексика з почат­ковими приго­лос­ними сполу­ченнями зі значенням сприйняття на слух, абстрактних понять та конк­рет­них ре­чей. Сполу­чен­ня Pr- має най­більший симво­лічний потенціал за ре­зуль­татами двох експериментів.

У наступному експерименті перевірялася гіпотеза щодо існування звуко­сим­­во­ліч­них зв’язків між початковими приголосними спо­лу­­чен­нями англійської мо­ви та морфологічними категоріями. Матеріалом дослід­ження слугувала та сама ви­бір­ка з англо-українського слов­ника, але вра­­ховувалася прина­лежність слова до пев­ної граматичної ка­те­горії. Всі слова з початковими звукокомплексами було згру­повано згід­но їх мор­­­фо­логічного підкласу, в результаті чого отри­мано 1405 імен­ників, 254 дієс­ло­ва та 433 прикметника. Отримані квантитативні вели­чини да­ють підставу тверди­ти про явну тенденцію вживання спо­лу­чень Kr-,Kl,- Br-, Tw- та Dr- серед іменників, сполучень Sk- та Pr- – серед діє­слів й спо­­­­лучень Sl-, Fr-, Pr- та Gl- – серед прикметників. Найбіль­ший зв’язок спосте­рігається між спо­лу­чен­ням Kr- та морфологічним підкла­сом “іменник”, най­менший – між звуко­ком­п­лек­сом Gl- та прик­метниками. Імен­ники най­біль­ше сим­во­лізуються двофонемними при­го­лосними спо­лученнями, тобто є най­­­більш символічно активними; найменш сим­во­лічно актив­ни­ми вия­ви­­лися діє­слова.

У другому розділі також розглядається співвідношення між сим­волічними значеннями початкових сполучень у сучасній англій­ській мові та значеннями деяких індоєвропейських коренів, від яких за да­ними етимологічного словника утворені англійські слова з відпо­від­ними по­чат­ковими звукосполученнями (використовувалися словни­ки В. Скіта та Ю. Покорного). Проведений аналіз дозволяє припустити, що, по-перше, певні символічні значення сучасних початкових сполу­чень мо­жуть бути зумовлені етимологічним значенням слів; по-друге, якщо така зумовленість дійсно існує, то вона заснована на так званому вто­рин­ному зву­ковому символізмі, оскільки фонологічний склад сучас­ної англій­ської мови не збігається з консонантизмом індоєвропейської пра­мови.

У третьому розділі “Функціонування початкових звукосполучень у тексті” підкреслюється необхідність проведення наукового аналізу ЗС у мовленні, що стало можливим тільки з застосуванням комп­лекс­ного підходу, який охоплює експериментальне дослідження символіки зву­ків ста­тис­тичним шляхом.

Існує ряд робіт, в яких значна увага приділялася звукозобра­жу­валь­­ній сто­роні поетичної та прозової мови. Менш дос­­лід­­женими зали­шалися публіцист­ичні тексти. Отже, відпо­від­­­но до мети роботи було дос­ліджене символічне значення по­чаткових при­голосних сполучень у різ­них видах текстів.

Вибірка складалася з 12 віршів відомих поетів ХХ століття (Е. Ар­лінг­тон Робінсон, У.Х. Оден, С. Плат, Д. Томас, Х. Крейн, У.Б. Йейтс, У. Оуен, Т.С. Еліот, В. Ліндзі, Р. Лоуел, І. Розенберг) з про­ти­лежною емо­­ційною за­бар­­вленістю: вірші, умовно кажучи, “позитивні”, що вик­ли­­­кають приємні враження у чи­та­ча (опис природи, почуття кохання, щастя тощо), та вірші “нега­тив­ні”, що описують неприємні явища, по­дії (смерть, нещас­тя, сум тощо). Для аналізу цих текстів  введені такі по­нят­­тя, як позитивна коно­тація(ПК) та негативна коно­та­ція (НК) текс­ту.

Підрахувавши часто­ту вживання кожного сполучення в кож­но­му текс­­ті (знайдено 788 лексем з початковими приголосними спо­лу­чен­нями: 468 випадків у творах з ПК та 320 у творах з НК) та зас­то­су­вав­ши критерій ч² для аналізу зву­ко­вої форми віршованих текстів, об’єд­на­них у різні за конотативним значенням групи, було встановлено, що підви­ще­на частота вживання “приємних” звукокомплек­сів (Fl-, Gl- та Pl-) спосте­рі­гається у текстах з ПК, частота вживання “не­при­єм­них” сполу­чень (Bl-, Kr- та Fr-) більша у текстах з НК. Вище­згадані по­чат­кові спо­лу­чення мають великий символічний потенціал, а сим­волічна актив­ність творів з ПК трохи ви­ща, ніж у віршах з НК. Для проведення ана­ло­гічного аналізу прозових текстів ми добрали од­но­­рідні уривки з ві­до­мих прозаїчних творів різних письменників ХХ століття (Б.Т. Бред­форд,  Дж. Стейнбек, Дж. Лондон, Ф.С. Фіц­дже­ральд, Е. Хемінгуей, Дж. Рід, Г.Дж. Уеллс). Дослід­жено біля 7440 лексем, серед яких 888 з по­чат­­ко­вими приголосним сполученнями (449 у фрагментах з ПК, та 439 ви­падків у творах з НК). Дове­де­но, що існує зв’я­зок між моти­вом творів та час­тотою вживання певних приголосних сполучень (Fl-, Gl-, Pl- та Sp- й текстами з ПК, та Br-, Fr-, Str-, Thr- та Tr- й текстами з НК). Для створення нега­тивного емоційного мо­ти­ву автори про­зових творів удаються до частішого вжи­вання спо­лучень, у складі яких є фо­нема [r], у творах з позитивною коно­тацією цей ефект дося­га­ється за до­по­могою сполучень з другим або третім еле­­ментом [l]. Найбільший сим­волічний потенціал мають почат­кові сполучення Fl-, Thr-, Gl-, Pl-, Str-, Fr-, Sp-, Tr- та Br- (у порядку змен­шен­ня величини ч²). Отже саме ці фоно­комп­лек­си най­краще здатні сим­волізувати позитивні та нега­тив­ні поняття у про­зо­вих творах, а сполучення Fl-, Gl-, Pl- та Fr- мають яскраво ви­ражені звуко­сим­волічні властивості як у прозових, так і в по­е­тичних творах. Дані підра­хунків свідчать також про найбільшу сим­во­лічну активність прозо­вих тво­рів з ПК, що спів­падає з резуль­та­та­ми дос­лід­жен­ня сим­волічної актив­ності пое­тичних текс­тів.

Наступним етапом роботи було вивчення звукосим­волічних влас­ти­­вос­тей фоносполучень у кожному прозовому фрагменті окремо (що було немож­ливим у дослідженні поезії, оскільки окремі поетичні твори в силу недос­татнього обсягу матеріалу не підда­ються статистичній об­роб­­ці) з метою зна­ход­ження значущих зв’язків між зву­ко­комплексами та змістом кожного тексту. Припускалося, що коно­та­ція початкових сполучень відобразиться у змісті фраг­менту. Детальний аналіз кожної одиниці ви­бір­ки в межах творів з ПК та НК дозволив стверджувати, що значущі зв’язки між зву­ко­вою формою та змістом кожного уривку підтверд­жуються ста­тистично, й емоційний стан, що створю­ється фак­та­ми та подія­ми, які зобра­жуються авторами, співпа­дає з ко­но­тацією сполучень, що ми отримали в резуль­таті компо­нент­но­го аналізу. Ці спос­тереження ілюструються у дисертації відпо­від­­ни­ми уривками з текстів.

Об’єктом наступного лінгвістичного дослідження стали тексти різних видів: поезії, прози та публіцистики (газетні статті). Щоб запо­біг­ти упередже­ності та суб’єктивізму при виборі тематики газетних текстів, ми обрали статті під рубрикою Політика. Оскільки політична лексика змінюється дуже швидко, хронологічні межі обраних га­зет­них текстів повинні бути досить вузькими. Тому одиниці нашої вибірки – це тексти з п’яти номерів газети The New York Times під руб­рикою “Національна Політика” за тиждень. Квантитативний аналіз цих текстів показав, що існують зна­чу­щі зв’язки між звучанням та змістом полі­тичних текстів. У цих текстах спостерігається найчастіше вжи­ван­ня зву­кокомплексів Pr-, Sp-, Kr- та Kw-. Особливо помітним є вживання спо­­лучення Pr-. При­пустимо, що тема статей могла впли­ну­ти на ре­зуль­­­тати дослідження, а саме, підвищена частота вживання слова president та інших слів пов’язаних з темою пре­зи­дент­ських перегонів (propose, promise, proclaim тощо) сприяли існуванню значущого зв’яз­ку між цим спо­лу­ченням та змістом статей. Тому, для отримання більш точних резуль­татів та пере­вірки нашого припу­щення про залеж­ність частоти вживання сполу­чень приго­лос­них від теми обраних для ана­лізу газетних текстів, було проведено додаткове дос­лідження, по-перше, з га­зетними стат­тями іншої те­матики, по-друге, з статтями тієї ж тема­ти­ки, але за інший хроно­ло­гіч­ний період. Для пере­вірки ви­су­ну­тої гіпо­те­зи було проведено додат­ковий статис­тичний експе­ри­мент з по­лі­тич­ни­ми та економічними газетними статтями, які опису­ва­ли події че­рез трьох­місячний термін. Вибірка скла­далася з 10 статей з газети The New York Times під руб­риками “Національна політика” та “Міжнародна політика” й 10 статей цієї ж газети під рубрикою “Біз­нес”. Під­ра­ху­вав­ши час­тоту вживання кож­ного звукокомплексу ок­ре­мо у політич­них стат­тях, що характеризуються різними тематичними та хроно­логічними ознаками, ми засто­сували коре­ляцій­ний аналіз і дове­ли, що не існує зв’яз­ку чи залежності між частотою вжи­ва­но­с­ті початкових спо­лучень та темою чи хроно­ло­гічним періо­дом газетних ста­тей.

Отри­мані дані дозволили об’єднати всі газетні статті, що дослід­жу­ва­лися, в одну групу під назвою “Газети” та про­вес­ти узагальнене вив­чен­ня частоти вживання початкових приголос­них спо­лучень у трьох видах текстів: поезії, прозі та газетних статтях. Було знайдено зна­чущі фоно­се­ман­тичні зв’язки між час­то­тою звуко­ком­плек­сів та трьо­ма видами текс­тів. При порівнянні даних результатів з резуль­та­та­ми попе­реднього дослідження, де розглядалися тільки по­лі­тичні статті, знай­де­ні значущі зв’язки практично співпа­дають.

Аналогічно результатам попередніх досліджень, сполучення Pr- має найви­щий потенціал, газетні тексти мають найвищий ступень ак­тив­­­ності, далі за змен­шенням ступеня актив­ності ідуть прозові твори й поезія.

У дисертації вивчається фонетичне значення (ФЗ) текстів (термін, за­про­понований О.П. Журавльовим). Пропонується власна методика зна­ходження цього значення, яка відрізняється від тих, що використо­вувалися до цього часу у працях О.П. Журавльова та В.В. Левицького та інших дослідників. За цією процедурою було знайдено ФЗ (на основі початкових звукосполучень) усіх проаналізованих текстів. Порівняння результатів, отриманих у третьому розділі, з результатами другого роз­ділу дозволило вважати, що сама по собі висока частота вживання того чи іншого звука або зву­ко­спо­лу­чення в тексті не обов’язково свідчить про вираження цими звука­ми сим­во­лічного значення. Симво­лічна функ­­ція знака виникає лише тоді, коли звукова оболонка знака (або зву­­­ковий рівень тексту) відпо­­відає зміс­товій його стороні. Ось чому слід вважати помилковими висновки про символічну функ­цію звуків тіль­ки на основі їх високої частоти вживання в тексті. Треба, щоб фонетичне значення звука (або фоносполучення) відповідало конота­тивному або сигніфіка­тив­ному значенню слова або тексту. Саме така відпо­відність і була встановлена в результаті проведеного нами аналізу поетичних та про­зо­вих текстів. Але такого вис­новку не можна зробити щодо публіцистичних текстів, оскільки вони не під­даються розподілу на будь-які групи за конотативним значенням (принаймні ті текс­ти, що були обрані для аналізу в нашому експерименті). Тому знай­дені вели­чи­ни фонетичного значення для цих текстів (“сильний”, “доб­рий”, “при­ємний”) можна інтерпретувати як мож­ли­ві, але не вста­новле­ні ос­та­точно. Необхідно провести додаткові експе­римен­ти на матеріалі різ­них публі­цистичних текстів, написаних різни­ми мо­ва­ми, для того, щоб припустити, що публіцист­ичним текстам так само при­та­манне ФЗ. Але на­віть якщо таке припущення буде підтверджене, слід мати на увазі, що ФЗ публі­цис­тичних текстів має більш прихований, латент­ний характер, ніж, наприк­лад, ФЗ поетичних тво­рів, де воно також не завж­ди вира­жене в явній формі.

ВИСНОВКИ

1. Досліджені за допомогою психолінгвістичного аналізу звуко­комп­­лекси мають сим­волічні влас­тивості. Початкові приголосні спо­лу­чення корелюють між собою, тобто вияв­ляють подібні символічні зна­чення. Ця подіб­ність значною мірою обумовлена не першим, а дру­гим компо­нен­том сполучення – звуками [r] та [l]. За допо­мо­гою кванти­татив­них мето­дів (кореляційного аналізу) побу­довано фоно­семантичне поле (ФСП), яке відо­бражає парадигматичні зв’яз­ки між досліджу­ваними зву­коспо­лученнями. Утворені парадигми фоно­спо­лучень зна­хо­дяться у спів­від­но­шенні додаткової дистрибуції й по­кри­­ва­ють різ­ні ділянки се­ман­тич­ного (ознакового) поля.

2. Використання понять “символічний потенціал звука” та “симво­ліч­на актив­ність шкали” уможливили ранжування сполучень звуків англійської мо­ви за їх символічним потенціалом (СП), а шкали – за символічною актив­ністю (СА). Виявилось, що найбільш символічно активними є сполучення Fl-, Pl- та Kr-, а найбільш символічно актив­ною шкалою – шкала “сили”. Більше того, можна стверджувати, що найбільша симво­лічна активність притаманна пози­тивним полюсам (4 з шести).

3. Фонетико-символічний аналіз лексичних одиниць англій­ської мо­ви, які включають у свій склад початкові звукокомплекси, прово­дився у два етапи в залеж­ності від способу категорізації лексики: 1) згрупування слів з початко­вими фоносполученнями за п’ятьма се­ман­тичними категоріями, запропо­но­ва­ни­ми Ж.-М. Петерфальві; 2) вио­кремлення семантичних груп на основі подіб­ності словникових дефі­ніцій (семантичних компонентів).

У результаті першого експерименту було встановлено існування зв’язку між певними лексико-семантичними категоріями (семан­тич­ними підкласами слів) та певними початковими приголосними сполу­чен­нями. Різні семантичні підкласи мають неоднакову символічну ак­тив­ність. Найбільша символічна ак­тив­ність притаманна підкласу “сприй­­­­­няття на слух”.

У другому експерименті проводився компонент­ний аналіз, який  виявив фоне­тичне значення кожного приголосного сполучення. Ці зна­чення, які на­ле­жать до так званого об’єктив­ного звуко­сим­волізму, від­по­відають зна­ченням суб’єктивного звуко­сим­во­лізму, знайде­ним за до­по­мо­гою пси­хо­лінгвістичного експери­менту.­ 13 найбільш симво­лічно ак­тив­них під­кла­сів, що було вио­крем­лено за результатами компо­нент­ного аналі­зу, є підгру­пами більш загальних п’яти підкласів, що виокре­мив Ж.-М. Пе­тер­­фальві. Фоносполучення мають неодна­ковий симво­ліч­­ний потен­ці­ал, але за результа­та­ми обох експериментів най­більший символіч­ний по­тен­­ціал має звуко­комплекс Pr-

4. Се­ред виявлених фоне­тико-семантичних зв’язків є такі, які не обов’яз­ково обумовлені дією зву­косим­волізму. Не виключено, що зв’язок звуко­комплексів (Bl-,Br-, Gl-, Gr-, St- тощо) з певним сигні­фі­кативним зна­ченням лексичних одиниць сучасної анг­лійської мови обу­мовлений се­ман­тикою індоєвро­пей­ських коренів, части­на яких, на думку фахівців, могла мати звуконасліду­валь­ний характер. Але той факт, що індоєв­ропейські приголосні Bh, Dh, Gh, B, D, G та інші за­знали в гер­манських мовах певних змін (пересув приголосних), спо­ну­кає зробити вис­­новок, що зв’я­зок між семантикою та формою англій­ських лексем може бути наслідком так зва­но­го вторинного звуко­сим­во­ліз­му.

5. Виявлено існування значущих зв’язків між певними почат­ко­ви­ми звукокомплексами та морфологічними кате­горіями англій­ської мо­ви (сполучення Kr-, Kl-, Br-, Tw- та Dr- є найбільш вживаними серед іменників, сполучення Sk- та Pr- – серед дієслів й сполучення Sl-, Fr-, Pr- та Gl- – серед прикметників). Іменники є найбільш сим­во­лічно активни­ми; найменш символічно ак­тив­ними виявилися дієсло­ва. Оскільки дані про символічні власти­вості лексем, що належать до різних частин мо­ви, отримані фахівцями на матеріалі декількох мов, у тому числі анг­лійської, не збі­гаються, можна припустити, що встанов­лений у ди­сер­та­ції зв’язок тих чи ін­ших звуко­сполучень з певною частино­мовною кате­го­рією носить опосеред­ко­ва­ний характер і пер­вин­но обумовле­ний се­ман­­тич­ни­ми, а не морфо­ло­гіч­ними влас­ти­востями лексичних оди­ниць.

6. Квантитативний аналіз звукової форми віршів, об’єднаних у різні за зна­чен­ням групи (вірші з позитивною конотацією – ПК та нега­тив­ною конота­цією – НК), виявив існування взаємозалеж­ності між вжи­ванням “приємних” звуко­ком­плексів (Fl-, Gl-, Pl-) та текстами з ПК, та частотністю “не­при­ємних” спо­лучень (Bl-, Kr-, Fr-) та вір­ша­ми з НК. Вищезгадані звуко­спо­лучення мають великий символ­іч­ний потенціал, а твори з ПК символічно активніші, ніж вірші з НК.

Фоносемантичне дослідження прозових творів з ПК та НК та аналіз кож­но­го уривку окремо показав, що створення позитивного мотиву у прозових текстах досяга­єть­ся підви­щеною вживаністю початкових спо­лучень – Fl-, Gl-, Pl- та Sp-, негативного мотиву – Br-, Fr-, Str-, Thr- та Tr-. Найбільш символічно активними є прозові твори з позитивною ко­но­тацією (анало­гічно поезії). Найбільший символічний потенціал у прозових творах спосте­рі­гається у сполучень Fl-, Thr-, Gl-, Pl-, Str-, Fr-, Sp-, Tr- та Br-. Звукокомплекси Fl-, Gl-, Pl- та Fr- є найбільш симво­ліч­но актив­ними як у прозі, так і в поетичних творах. Встановлено пе­ре­ва­жання сполу­чень, у складі яких є фонема [r], у поетичних та прозових текстах з негативним емоційним мотивом, в той час як у творах з ПК домі­нують сполучення з другим або третім еле­ментом [l]. Значущі зв’яз­­ки між звуковою формою та змістом кожного уривку окремо дають підстави стверджувати, що звучання прозо­вого твору тісно по­в’я­­зане з його змістом.

7. Порівняльний аналіз трьох видів текстів (поезія, проза, газетні статті) дозволяє вважати, що кожен із видів текстів характеризується під­вищеним вживан­ням певних приголосних сполучень: поезія – Sn-, Bl-, Br-, Fl-, Gl-, Fr- та Sm-; проза – Gr-, Shr-, Sk-, Spl-, Dr-, Spr-, Sw-, Bl-­ Tw-, Sl-, Gl- та Fl-; газети – Pr-, Sp-, Tr-, St- та Kw-. Найбільший потенціал спостерігається у сполучення Pr-, найви­­щий сту­пень актив­ності – у газетних текстах. Слід підкреслити, що підвищена частота вживання початкових сполучень може бути обумовлена не тільки яви­щем звукового сим­волізму, але й час­то­тою вживання певних слів.

8. Запропоно­вано нову ме­тодику розрахунків фонетичного зна­чен­ня (ФЗ) (кате­горії, що бу­ла вве­дена О.П. Журавльовим) для текстів поезії, прози та газет. Вве­де­но фор­мулу для таких підрахунків.

Існування фонетичного значення деяких поетичних та прозових текстів не викликає сумніву і доведено за допомогою спеціальних м­е­то­­дик. Прове­де­ний аналіз дає підставу лише припус­кати, що фонетичне значення при­та­манне певною мірою і публі­цистичним текс­там. Це зна­чення публі­цистичні тексти можуть отриму­вати завдяки вживанню в них слів з по­чат­ковими сполученнями приголосних. Досліджені газетні тексти вияв­ляють такі ознакові значення: “сильний”, “доб­рий” та “при­єм­ний”. Але для отри­мання більш обґрунтованих висновків пот­ріб­ні по­­даль­ші пси­хо­лінгвістичні та статистичні дослідження.

До перспективних напрямків подальшого дослідження, на нашу дум­ку, мож­на було б віднести: комплексне вивчення звукосимволічних властивостей та опис семантики початкових приголосних сполучень в інших мовах; проведення подальшого етимологічного аналізу звукозо­б­ра­жувальної лексики з застосу­ван­ням фоносемантичного аналізу; фо­не­­тико-семантичне дослідження сполучень фо­нем у публіцистичних текс­тах; дослідження ФЗ різних публіцистичних текс­тів на матеріалі різних мов.