Регіональні системи розселення: демогеографічний аналіз (на прикладі Західного регіону України) : Региональные системы расселения: демогеографичний анализ (на примере Западного региона Украины)

Краткое содержание

У першому розділі роботи „Науково-методологічні основи дослідження регіональних систем розселення” розглянуто теоретичні аспекти дослідження територіальних систем розселення на регіональному рівні, виходячи з нових умов трансформації українського суспільства.

Дослідження регіональних систем розселення повинні враховувати такі теоретичні і практичні положення: регіональні системи розселення є складним динамічним і відкритим об’єктом економіко- і соціально-географічних досліджень. Це вимагає застосування цілісної системи методів наукового пізнання, які відображали б загальнонауковий та галузевий рівні. Як одна з основних передумов формування та функціонування регіональних соціально-економічних комплексів і регіональних систем розселення є комплекс природних умов і ресурсів тієї чи іншої території; економічною основою регіональних систем розселення виступають регіональні соціально-економічні комплекси та рівень розвитку продуктивних сил; регіональні системи розселення – складова частина (підсистема) регіональних суспільно-географічних комплексів, яка є каркасом їх просторової організації; регіональні системи розселення – складні поєднання функціонально взаємопов’язаних і взаємодіючих ієрархічно підпорядкованих міських і сільських поселень, які формуються у процесі розвитку регіональних суспільно-географічних комплексів; основою перетворення мереж населених пунктів у системи розселення є різноманітні міжпоселенні зв’язки, які залежать від транспортної доступності населених пунктів до центрів систем; територіальні системи розселення, як і будь-які соціально-економічні системи, повинні мати суб’єкти управління; в населених пунктах різних функціональних типів і залежно від географічного положення сформувалася різна демографічна ситуація; міграційна активність населення і вектори міграційних потоків визначаються як рівнем економічного і соціального розвитку регіонів, так і окремих поселень, що, в кінцевому підсумку, позначається на формуванні їх демографічного та поселенського потенціалів.

Виходячи з особливостей і специфіки регіональних систем розселення, як об’єкта дослідження, визначені методичні засади та основні етапи дослідження.

Перший – базовий етап, на якому вивчається сучасна картина (малюнок) розселення та історичні особливості формування розселення. Важливим при вивченні систем розселення різних територіальних рівнів є визначення середніх відстаней між населеними пунктами, ступінь концентрації населення і поселень, рівень централізації розселення, ретроспективні особливості формування мережі розселення.

Другий етап передбачає виявлення особливостей просторових відмінностей динаміки кількісних та якісних характеристик населення, територіальних особливостей демографічних процесів. Тут важливо визначити: рівень залежності між потенційною продуктивністю природних ресурсів території та кількістю населення і структурними особливостями розселення ; ступінь територіальної концентрації розподілу демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території; рівень концентрації міського і сільського населення у різних типах поселень. Водночас досліджуються міграційні процеси: обсяги міграційних потоків, міграційна активність населення за напрямками та їх вплив на динаміку кількості й структуру населення.

Третій етап – дослідження рівня розвитку і характеру розміщення продуктивних сил регіональних суспільно-географічних комплексів, зокрема делімітації елементів територіальної структури комплексу регіону, визначення економічних і соціальних функцій населених пунктів.

Четвертий етап – дослідження економічного каркасу регіональної системи розселення як композиційної основи територіальних елементів виробництва, соціальної сфери, транспортних магістралей і розселення.

На п’ятому етапі вивчаються проблеми ринку праці і зайнятості, зокрема трудові ресурси регіону та особливості їх використання, кількість, якісні параметри, ступінь зайнятості та його особливості, можливості створення нових робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили за окремими галузями, поєднання і взаємозв’язки галузевих показників на конкретній території та напрями внутрішньогалузевого, міжгалузевого і територіального перерозподілу трудових ресурсів.

Шостий етап – дослідження зв’язків між населеними пунктами через характер, потужність, частоту та інтенсивність виробничих, трудових, соціально-побутових та інших зв’язків. Для визначення меж регіональних систем розселення і ступеня інтенсивності зв’язків населених пунктів з регіональним центром розселення слід дослідити виробничо-технологічні, господарсько-управлінські, торговельно-розподільчі, освітньо-культурні, наукові організаційні, інформаційні зв’язки, зв’язки по кооперуванню, підготовці кадрів та ін.

Системи розселення з інтенсивно розвинутими взаємозв’язками між населеними пунктами – це своєрідні демогеографічні поля. Для кількісної параметризації та визначення ступеня розвинутості систем розселення використовуються елементи теорії поля і картографування потенціалів, що становить сьомий етап дослідження систем розселення.

Восьмий етап дослідження – синтезуючий – виділення меж та елементів територіальної структури регіональної системи розселення. Тут же визначаються напрями вдосконалення територіальної структури регіональної системи розселення.

У другому розділі дисертації „Природно-ресурсні можливості території – чинник формування та розвитку регіональних систем розселення” проаналізовано вплив природних умов і ресурсів території на формування та розвиток регіонального розселення, виявлено територіально-часову диференціацію демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території.

Територіальна диференціація компонентів природного середовища і їх комплексний вплив на розселення зумовили соціальну потребу в оцінці придатності території для житлового і господарського будівництва й умов проживання населення, зокрема впливу окремих компонентів природного середовища і комплексу природних умов на будівництво, проживання населення, регіональні особливості розселення.

Оцінка території за природними властивостями для заселення здійснювалася за допомогою словесного опису якісних відносних показників, кількісних відносних безмірних одиниць – балів або категорій, вартісних і комбінованих оцінок. При різних методиках дослідження спільною є оцінка рівня (або ступеня) придатності території для будівництва, розселення і умов проживання населення.

З метою визначення рівня залежності (тісноти зв’язку) між потенційною продуктивністю природних ресурсів (як факторної ознаки) й кількістю населення та структурними особливостями розселення регіону (як результативної ознаки) в роботі розроблено методику оцінки рівня відповідності розселення населення природно-ресурсним можливостям території.

Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу та ступінь його концентрації формують розселенську місткість території. Під розселенською місткістю території розуміється здатність „утримувати” певну кількість населення, виходячи з природно-ресурсної та соціально-економічної потенційної можливості. Дослідження засвідчують високий рівень відповідності розселення природно-ресурсним можливостям території в Україні. Зокрема, коефіцієнт рангової кореляції між кількістю населення та сумарним природно-ресурсним потенціалом (ПРП) областей і автономної республіки становить + 0,86, а тіснота зв’язку між відносними показниками щільності сумарного ПРП і густоти населення визначається коефіцієнтом – К = + 0,82. Розрахунки тісноти зв’язків компонентної структури ПРП і розселення підтверджують найвищу залежність кількості населення від сумарного ПРП території. Тобто не один окремий природний компонент визначає характер розселення, а весь природний комплекс.