ВЫСКАЗЫВАНИЯ ПОХВАЛЫ В КОММУНИКАТИВНО-ДЕЯТЕЛЬНОСТНОЙ ПАРАДИГМЕ ОБЩЕНИЯ (НА МАТЕРИАЛЕ АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА) : ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПОХВАЛИ В КОМУНІКАТИВНО- ДІЯЛЬНІСНІЙ ПАРАДИГМІ СПІЛКУВАННЯ (на матеріалі англійської мови)

Краткое содержание

Розділ 1. ”Висловлювання похвали в англійській мові в поняттях та термінах лінгвопрагматики та теорії мовленнєвої діяльності”. При вивченні всієї різноманітності функціонування мовних і мовленнєвих одиниць у різних ситуаціях спілкування, а також ролі людського фактора в мовленнєвій діяльності зростаюча увага приділяється феномену позитивності/негативності, що є відображенням аксіологічної категорії оцінки й елементом категорій схвалення/несхвалення (І.Я.Атваттер, І.М.Горєлов, Л.А.Федорова). Схвалення в міжособистісних стосунках визначається як настанова для висловлення позитивного ставлення до іншої людини, позитивної оцінки її особистості, якостей, вчинків і думок. Похвала є одним із широко розповсюджених мовленнєвих дій, що використовуються представниками англомовних етнокультур для вислову схвалення. Похвалу можна визначити як вербальний (або невербальний) прояв схвалення.

            При визначенні прагматичного статусу похвали виникають певні труднощі. Розглядати похвалу як елементарний МА проблематично хоча б тому, що останнє поняття трактується в лінгвопрагматиці досить суперечливо. Як відомо, проблематиці та класифікації МА присвячена величезна кількість досліджень (В.В.Богданов, Дж.Остін, Г.Г.Почепцов, Дж.Серль, G.Jule, S.Widdowson та ін.). Але як ключове поняття лінгвопрагматики воно трактується різними авторами неоднозначно. При всьому багатстві класифікаційних критеріїв найбільш загальною ознакою МА є його іллокутивна функція. Вважається, що іллокуція задає модус комунікації   (K.Apel, M.Bartha, J.Habermas) і тому є різновидом мовленнєвої діяльності, у процесі якої комунікант реалізує певну мету. Іллокутивні сили, що містять у собі інтенцію мовця, декодовану адресатом, називають прагматичною складовою пропозиційного змісту, або прагматичним значенням (І.П.Сусов). Останнє інколи конкретизується як первинне прагматичне значення висловлювання, оскільки в межах одного й того ж висловлювання можливе суміщення декількох прагматичних значень. Таке поєднання відбувається внаслідок процесу прагматичного суміщення (А.М.Приходько, О.М.Старикова) і є причиною виникнення якісно нових багатокомпонентних прагматичних утворень, визначальною ознакою яких є полііллокутивність, тобто об'єднання дискретних інтенцій в одній складно структурованій номінації (А.М.Приходько, О.М.Старикова, W.Motsch, R.Pasch, I.Rosengren та ін.). Означені утворення є за своєю суттю полііллокутивними МА – одиницями оформленими одним висловлюванням, але здатними виконувати декілька актомовленнєвих функцій, які знаходяться між собою у відношеннях “взаємної підтримки”. У продукуванні полііллокутивних МА спостерігається вся складність і суперечливість внутрішнього емоційно-психологічного стану мовця, що відбивається в його мовленні. Поєднання різних іллокутивних сил в одному висловлюванні сприяє тому, що полііллокутивний МА передає контаміновані, тобто більш тонкі прагматичні значення, порівняно з елементарними МА. Переважна більшість ВП, наведених у нашій вибірці, належать саме до вказаної категорії полііллокутивних прагматичних утворень, що характеризуються поєднанням в одному висловлюванні двох або більше мовленнєвих значень.

          Запропонована в роботі типологія ВП здійснюється не на основі лексико-семантичних або синтаксичних операторів (які, на нашу думку, не відіграють істотної категоризуючої ролі в процесі усвідомлення того чи іншого висловлювання як похвального), а залежно від типів МА, що реалізують полілокутивну природу похвали. Принцип полііллокутивності, обраний нами як класифікаційний критерій, допомагає відобразити прагматичну своєрідність ВП, яка полягає у широких можливостях варіювання їхнього загального прагматичного значення.

Переважна більшість досліджуваних ВП відповідають визначенню ”двоактних”, або ”двоіллокутивних” (І.М.Кобзєва, Лім Гон Сук) висловлювань, тобто таких, що утворюють бінарні мовленнєві комплекси і сигналізують поряд з основним вторинне прагматичне значення – значення похвали. Відповідно виокремлюється низка прагматичних модифікацій залежно від типу МА, що становлять ядро похвального висловлювання і передають його основне, або первинне прагматичне значення. Іллокуція похвали у даному випадку є вторинним прагматичним значенням полііллокутивного МА, що нашаровується на основне, супроводжує його й ”нерідко за певних умов набуває навіть домінуючого статусу” (О.М.Старикова).

1. ВП-констатив ( 61.6%), прагматичний зміст якого полягає в тому, щоб констатувати схвальне ставлення до стану справ, репрезентованого пропозиційним змістом висловлювання: ”Your patient is recovering now, Kevin. You really did everything all right” (Green).              

2. ВП-експресив (15.2%), мета якого полягає у тому, щоб висловити відповідну психологічну настанову – позитивний емоційний стан продуцента, викликаний станом справ, репрезентованим пропозиційним змістом висловлювання: ”Clever!” Bracebridge said. “Spunky!” someone else added (Hailey).:

3. ВП-директив (похвала – стимул) (13.3%), у  якому основне значення спонукання підсилене вторинною іллокуцією – спонукання адресата до продовження діяльності, що  заслуговує похвали: That evening Granacci said confidingly: ”Be careful about raising jealousies. Cieco and Tedesko have been apprenticed for a long time. Your works are brilliant but praise their work and keep your own to yourself” (Stone).

  Похвала – стимул не є самостійним прагматичним типом висловлювання, вона лише супроводжує інші ВП. У результаті виникають секвенції МА (А.М.Приходько) з іллокутивною силою похвали. Можливі такі комбінації:

·        МА експресив+МА директив: “Oh, Jesus. Oh, Con! That's terrific! Just keep it up” (James).

·        МА перформатив+МА директив: “Your teacher is praising you. You'rе reading perfectly. Don't be so shy. Go on” (Drabble).

4. ВП-перформатив (6.3%), що є елементарною комунікативною дією в прямому розумінні цього слова, тобто саме його вимовляння є актом/дією похвали: ”We praise you, Lord! We praise you, Jesus! We praise and honour you” (Stone).

5. ВП-квеситив (3.6%), який завдяки своїй питальній формі (загальне, питально-заперечне або розділове запитання) створює психологічну напругу у спілкуванні (мовець не впевнений у тому, що його позитивна оцінка об'єкта похвали поділяється співрозмовником), напругу, що знімається відповідною реакцією адресата: ”It was good of Mr. Ramsden to let us help the man this afte oon, wasn't it?” – ”It was. He is a lovely man” (Elgin).

ВП може бути як прямим, так і непрямим. Визначальною рисою прямих ВП є те, що їхня іллокутивна формула безпосередньо співвідноситься зі структурно-семантичним типом висловлювання, Більшість ВП (64.5% загальної вибірки) – прямі (див. наведені вище приклади, що ілюструють прагматичні типи ВП). Непряма похвала менш поширена – 35.5% випадків. Непрямий характер похвали виявляється на основі певного обсягу та референтної відносності контексту, тобто в межах конкретної ситуації. Таким чином, непряма похвала є імпліцитним засобом висловлення схвалення. До різновидів непрямої похвали відносимо:

1. Похвалу у формі скарги, жалю:

 ”I wish to see your performances more often, but, alas, I can't afford this” (Sheldon).

2. Похвалу у формі посилання на “авторитетну думку”: ”Senator Davis says you are one of the famous politicians in Washington.” Oliver looked at him and said, ”I'm flattered,” and added, ”Senator Davis speaks very highly of you, Mr. Mansini” (Sheldon).

3. Похвалу у формі приємного здивування, викликаного неочікуваним результатом: ”I've never thought that he is so witty and brave. I was really surprised by his courage” (Hailey).

4. Похвалу у формі визнання переваг об'єкта позитивної оцінки над собою або над іншими (часто висловлена у формі похвального для адресата порівняння): ”You've expressed it better than I could,” Arkady said (Smith).

5. Похвалу у формі апріорного визнання за адресатом позитивних якостей: ”I suppose you've made something marvelous at Imber. I'd like to be able to do that” (Murdoch).

6. Похвалу у формі апеляції до авторитету та компетентності адресата (часто висловлена у формі прохання дати пораду або настанову): ”I would really a  ppreciate your opinion – how would you do it?” (Smith).

7. Похвалу - заздрість (часто висловлена у формі побажання мати або придбати щось, що належить адресату): He examined the masterpiece for a long time and then said: ”I'd like to have this picture for my collection” (Drabble).

Оскільки похвала спрямована на співпрацю та підтримку неантагоністичних відносин, вона нерідко супроводжується висловленням інших позитивних почуттів, наприклад, подяки (”That's wonderful. Thank you so much” (Sheldon)), підбадьорювання (”You have a nice house, Mrs. Bestwick. Cheer up. You'll like it in Pelham. Trees, birds. The children'll put on weight” (Cheever)), захоплення (”Your new book is the bestseller. I'm a real admirer of yours” (Segal)), гордості та поваги (Constantin didn't hide his pride. ”You two made pretty good teachers” (St. James)), приємного здивування (”I can't believe it! They're good, in spite of all your moaning that you've could carve nothing worth while” (Stone)) і т.і. Такі випадки ми розглядаємо як розгорнуту похвалу. Для цього різновиду характерна підвищена іллокутивна сила, інтенсифікація якої може здійснюватися як власне мовними (лексико-стилістичними) засобами, так і на мовленнєвому (у рамках МА) й невербальному (наявність/відсутність невербальних сигналів) рівнях комунікації. Так, підсилення іллокуції похвали на лексичному рівні досягається шляхом вибору відповідної “похвальної” лексики. На мовленнєвому рівні розгорнуті ВП зазвичай репрезентовані секвенціями МА, у яких супровідні вислови вдячності, підбадьорювання, захоплення, приємного здивування, дружнього побажання і т.і. надають ВП додаткового прагматичного потенціалу. Результати кількісного аналізу свідчать про те, що розгорнута за рахунок перелічених інтенсифікаторів похвала є досить численною – 78.4% досліджуваної вибірки.

Аналіз ВП набуває особливого значення у порівнянні з іншими МА, що мають локуцію похвали – самопохвалою, компліментом, іронією та лестощами. Від перелічених МА похвала відрізняється особливою прагматичною специфікою, завдяки якій її неможливо ототожнювати з іншими висловлюваннями, що містять позитивну оцінку. Зазначені акти розрізняються прагматичною спрямованістю: деякі (наприклад, самопохвала) спрямовані на продуцента висловлювання, інші (наприклад, похвала, іронія, лестощі, комплімент) – на реципієнта. Диференційні ознаки похвали виявляються як у функціонуванні самих ВП, так і у відповідних реакціях на них – перлокутивному ефекті – наслідку інтерпретації ВП реципієнтом.

Похвала й комплімент об'єднані спільною позитивною оцінкою мовцем адресата, його дій і/або якостей. Відмінність полягає в конвенційній природі компліменту й неконвенційності похвали. Похвала передає об'єктивну позитивну оцінку, визнання та схвалення, її метою є підтримка особи адресата, його самоповаги, впевненості в собі і т.і. Мета похвали – демонстрація  прагнення до співпраці й дотримання принципу кооперації (H.Grice). Комплімент в англомовних культурах – це етикетний, формульний елемент фатичного спілкування (І.Є.Фролова, З.Р.Туманянц). Окрім цього, за логікою ситуативного спілкування ”тут – зараз” компліменти завжди належать до плану синтагматичного теперішнього часу, тоді як для похвали час референції може бути не тільки теперішнім, але й минулим чи навіть майбутнім (наприклад, ВП-заохочення).

Похвала й іронія відрізняються передусім критерієм щирості: якщо похвала – це щире висловлення схвалення, позитивної оцінки, то іронія передбачає протилежне тому, про що говориться, тобто вона – навмисне висловлення нещирості. Спільним для іронії й похвали є те, що ці прагматичні типи висловлювань мають творчий, індивідуально-авторський характер, що зумовлює практичну неможливість визначення постійного кола лексико-синтаксичних одиниць і моделей, які були б потенційними носіями іронічних висловлювань чи висловлювань похвали.

Похвала й самопохвала відрізняються своїм спрямуванням (похвала – на адресата, самопохвала – на адресанта висловлювання), при цьому очевидно, що комунікант, який продукує похвалу, навмисно ігнорує максиму скромності (G.Leech).

Основним критерієм розмежування похвали й лестощів є критерій щирості. Щирість інгерентно притаманна похвалі як прямій, так і непрямій. На відміну від похвали, лестощі продукуються мовцем із метою власної користі або створення приємного враження про власні якості. Для лестощів характерне перебільшення, що порушує максими кількості та якості грайсового принципу кооперації. До того ж, похвала й лестощі функціонують у різних комунікативних ситуаціях: якщо похвала фігурує в ситуаціях співпраці, то лестощі – це непряма форма змагання і тому є компонентом конфліктного дискурсу.

Розділ 2. ”Висловлювання похвали в когнітивному та соціокультурному контексті”. Системно–діяльнісний підхід ґрунтується на тому, що життєдіяльність мовця протікає в межах різноманітних комунікативних ситуацій. Ситуація – це фрагмент дійсності, який формує комунікативний контекст, що ”виводить мовленнєву діяльність у широкий світ просторово-часових і суб'єктивно-об'єктивних зв'язків” (В.Б.Бурбело).

Цілком погоджуючись з тим, що ”найважливішим компонентом процесів побудови та сприйняття мовленнєвих утворень є осмислення пов’язаних з ними  соціальних ситуацій і їх, когнітивна репрезентація” (T.Dijik), ми здійснили спробу з’ясувати, як продукування ВП є пов’язаним у свідомості англомовних комунікантів із типовими ситуаціями дійсності, які зберігаються в колективній пам'яті мовців як інформаційні моделі цих ситуацій – фрейми. Як відомо, комунікативна ситуація містить мовленнєві події та мовленнєві акти (D.Crystal, D.Hymes, M.Saville-Troike, R.Scollon, S.Scollon) і розглядається, таким чином, як трирівнева, поєднуючи формально-семіотичний, когнітивно-інтерпретаційний й соціально-інтерактивний рівні спілкування.

Похвала, безперечно, є ситуативно прив'язаним комунікативним явищем: визначальною ознакою ВП у мовленні представників англомовного соціуму є їх міцна закріпленість за комунікативними ситуаціями співпраці. Співпрацю розуміємо як ознаку внутрішньо групової ідентичності, як протиставлення ”нас” ”ним” (D.Dickson, Ch.Sanders, M.Stingler). Мовленнєву ситуацію співпраці визначаємо як системну кореляцію контекстних  складових, у межах якої відбуваються комунікативні дії учасників, об'єднаних спільністю інтересів і прагненням до співробітництва в умовах, сприяючих налагодженню й підтриманню гармонійних стосунків у спільній діяльності. Мовленнєва подія у межах ситуації співпраці розглядається як будь-яка подія, що спонукає мовця до висловлення позитивної оцінки особистості та/або дій адресата; акт похвали – як мовленнєвий витвір, що виражає щиру позитивну оцінку особистості та/або дій адресата чи об'єктів, що мають для нього важливе значення. Ситуацію співпраці, у якій фігурують ВП, можна представити як систему взаємодіючих координат, організованих як інтеракційний фрейм (R.Ableson, K.Aijmer, R.Schank). У такому тлумаченні враховано стратегічну природу мовленнєвого спілкування й синтезовано когнітивний і прагматичний аналіз досліджуваного явища, оскільки провідною ознакою фреймів взаємодії є те, що, окрім загальної характеристики ситуації, вони містять ще й конкретну прагматичну мету, поставлену мовцем у даній ситуації. Моделюючи не лише когнітивні, але й прагматичні й інтеракційні виміри мовлення, фрейми взаємодії виразно демонструють динамічний взаємозв'язок між мета – (концептуальним), макро – (соціальним) і мікро – (міжособистісним) контекстом.