ЖАНРОВО-ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ТЕМПОРАЛЬНО-ПОВЕСТВОВАТЕЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ТЕКСТА (на материале англоязычной детективной прозы 20 столетия



Название:
ЖАНРОВО-ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ТЕМПОРАЛЬНО-ПОВЕСТВОВАТЕЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ТЕКСТА (на материале англоязычной детективной прозы 20 столетия
Альтернативное Название: ЖАНРОВО-ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПОРАЛЬНО-ОПОВІДАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (на матеріалі англомовної детективної прози 20 сторіччя)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ І. Англомовний детектив як тип тексту: теоретичні передумови дослідження. Самостійний жанровий статус детективної літератури дотепер залишається дискусійним. Наприклад, автори багатьох англомовних досліджень детективу характеризують його, використовуючи термін "жанр" і "жанровий різновид" як синоніми, або ж взагалі уникаючи їх (див. публікації У. Киттредж, С. Моема, Г. Честертона, Р. Леймена). Деякі російськомовні дослідники (Б. Бегак, А. Вуліс, Н.А. Кун) відносять детектив до різновидів пригодницького авантюрного жанру. Інші вчені (А. Адамов,  Г. Анджапарідзе, С. Бавін, Т. Братусь, Ю. Уваров) наполягають на жанровій відокремленості і самодостатності детективної прози. Ми приєднуємося саме до цієї точки зору. Жанр детективу веде свій початок від т. зв. "логічних оповідань" (tales of ratiocination) Е. По, опублікованих у 40 рр. ХІХ ст.. Слово "детектив" увійшло у літературний ужиток пізніше, в 70 рр. ХІХ ст. Однак сàме оповідання Е. По можна трактувати як такі, що започаткували новий жанр, оскільки вони уводили в літературу нову сюжетну схему і нового героя: сищика-інтелектуала, котрий розкриває злочин завдяки вмінню відбудовувати чіткі причинно-наслідкові ланцюжки міркувань. Твори     Е. По, А. Конан Дойла, Г. Честертона, У. Колінза, А. Крісті, Д. Сайерс, Н. Марш спричинили надзвичайну популярність англомовної детективної літератури у її класичному різновиді й ознаменували собою певний етап розвитку жанру у цілому.


            Пізніше з’являються нові імена: Д. Хемет, Р. Чандлер, Е. Гарднер, Е. Квінсі, Дж. Грішем, Дж. Сталкер та інші, з’являються нові напрямки, серед них т. зв. "крутий" детектив, або детектив-бойовик, поліцейський процедурний детектив, тощо. Поява кожного із них свого часу знаменувала подальший розвиток жанру. Вивчення типових творів кожного із цих різновидів надає можливість з одного боку розглянути діахронічний аспект становлення жанру, а з іншого боку описати синхронічний зріз англомовного детективу як цілісного жанру художньої прози ХХ ст.


            Обстоювана в цьому дослідженні гіпотеза про жанрову єдність детективних творів, що аналізуються , коріниться у теоретичних постулатах лінгвістики тексту, які акцентують цілісність і взаємовплив текстових категорій. Серед останніх провідна роль належить хронотопу і образу автора. Лінгвостилістичним втіленням образу автора є оповідальна перспектива, феномен глобально-текстового масштабу, що проявляє себе як у диктумі повідомлення (що саме говориться), так і у його модусі (як саме говориться). В детективній прозі диктумна частина повідомлення (тема, конфлікт) – це певна кримінальна подія, що підлягає розслідуванню. Наголошуємо: саме розслідуванню, пошуку злочинця, а не морально-етичній оцінці заподіяного, тощо. Модусна частина – це манера оповіді про подію і про пошуки злочинця. Згідно наших спостережень, діахронія жанру детективу (класичний ® крутий ® процедурний) – це передусім зміна модусу. Динаміка думки поступається динаміці дії. Псевдодефіцит інформації ("необізнаність" автора щодо того, хто і як скоїв злочин) поступається силі силенній професійної інформації (автор обізнаний у всіх процедурних тонкощах і найменших деталях кримінальних і криміналістичних технологій).


            Слідом за М. Бахтіним вважаємо, що хронотоп у літературі є жанрово значущим, і в першу чергу це стосується хроносу, тобто темпоральної складової хронотопу. І струтурація  хроносу, і засоби його мовленнєвого втілення мають вирішальне значення для детективного тексту, оскільки саме в творах цього жанру розвиток інтриги базується на темпоральній локалізації фабульних подій і на таксисному  співвідношенні подій у оповіді про них. Одночасність, передування або слідування подій береться до уваги при висуванні слідчих версій, а почасти слугує ключем до розв’язання детективної історії у цілому.


            Наше дослідження базується на постулаті жанрової єдності різновидів англомовного детективу, яка проявляє себе:


1)      у його фабулі як сукупності подій зображуваного світу (серед них обов’язково наявний злочин);


2)      у його сюжеті як вибірковій послідовності викладу цих подій (обов’язкове маніпулювання з інформаційним масивом, специфічна манера подачі фактуальної інформації);


3)      в оповідальній перспективі і композиційно-мовленнєвій структурі як єдності мовних засобів вираження авторського замислу і створення запланованого адресантом впливу на адресата. В детективній прозі цей вплив зводиться до того, щоб зацікавити читача, залучити його до інтелектуальної гри і тим розважити його, примусивши напружено і активно слідкувати за перипетіями кримінальної інтриги.


Розділ ІІ. Темпорально-оповідальна структура англомовного детективу і її лексична реалізація в тексті. Часовий фактор моделює сюжетно-фабульну інтригу будь-якого детективного твору, до якого б жанрового різновиду він не входив: класичного, крутого чи поліцейсько-процедурного. Зрозуміло, що відповідні темпоральні моделі структурно відрізняються одна від одної. В класичному детективі, який в англомовному узусі позначається як "whodunit"; темпоральна модель має спіралевидну форму із багаторазовим ретроспективним повторюванням одного і того самого часового відтинку. В крутому детективі часова модель лінійна і проспективна, а крім того фінітно лімітована злочином, що невідворотно  насувається. Для цієї моделі характерним є зворотній відлік часу і ефект зростання емоційної напруженості, що зокрема проявляється у зростанні ужитків локалізуючих темпоральних маркерів і у зменшенні їх масштабу до хвилин, секунд і навіть частки секунд. У поліцейському процедурному детективі часова модель лінійна, проспективна і рівномірно градуйована.


Кожен із трьох основних жанрових різновидів детективної прози має цілу низку специфічних засобів мовного, і зокрема лексичного, втілення художнього часу. До таких засобів відносимо Т-сигнали, або мовленнєві одиниці (слова, словосполучення), що містять темпоральну інформацію щодо зображуваної у тексті реальності. Т-сигнали утворюють тематичне поле часу, яке складається із кількох мікрополів. Виконаний в роботі аналіз результувався у відокремленні наступних мікрополів: ті, які об’єднують Т-сигнали, що позначають артефакти, функції котрих пов’язані із часом (clock, calendar, time-bomb), Т-сигнали, що називають темпорально параметризовані соціальні ситуації (meals: breakfast, lunch, post delivery: mo ing post, traveling by train: 8.20 train, to miss the connection), а також природні явища (tide, snow, moon). Окремі мікрополя утворюються із Т-сигналів, які позначають плин часу, відтинки часу і час як такий (to expire, term, hour, time), а також із Т-сигналів, темпорально локалізуючих сюжетні події (at 3 p.m., in October 1982). Тематичне поле часу, його номенклатура і функціонування є жанрово детермінованим явищем.


            У класичному детективі роль Т-сигналів особливо зростає у тій частині оповідання, яка торкається "ключової зони". Цим словосполученням позначаємо відтинок фабульного часу від моменту, коли жертву злочину востаннє бачили живою і недоторканою, до моменту знаходження тіла. Що саме відбувалось у межах ключової зони, первісно не відомо ані сищику, ані читачеві. Заповнення цієї обов’язкової інформаційної прогалини і складає сутність розслідування, яке зводиться до просіювання великої кількості інформації (темпоральної у тому числі) про дії різних персонажів, які підозрюються у скоєнні злочину. У підтвердженні або спростуванні їхніх алібі полягає задача повторних реконструкцій минулого (витків спіралі), тому в них така увага приділяється часовим показникам, значно зростає частотність ужитків Т-сигналів, у тексті починають активно функціонувати темпоральні локалізатори годинного і хвилинного діапазону. Секунди до маркування подій у класичному детективі зазвичай не залучаються.


Поліфункціональними є Т-сигнали мікрополя "годинники, календарі". Відповідні артефакти фіксують час, а також створюють наочну картину оточуючої обстановки, функціонуючи як художня деталь: the diamond encrusted watch; a gold watch (which) case was dented savagely; Big Ben struck ten. У пошуках алібі персонажі вдаються до фальсифікації часових показників, вони підводять стрілки годинників уперед або назад, роблять неправдиві записи в книзі візитерів, підкидають недійсні листки календарів, тощо. За нашими спостереженнями майже кожний класичний детектив містить відповідний сюжетний вузол, який відбивається специфічною мікрогрупою тематичного поля часу, а саме сукупністю Т-сигналів із загальною семантичною ознакою "темпоральна дезінформація".


            Темпорально параметризованою є така соціальна діяльність, яка позначається лексичними одиницями типу breakfast, у яких сема їжа сполучується із темпоральною семою ранок. Назви природних явищ, що містять потенційну сему часу (tide ® ранок, snow ® зима, moon ® ніч), в класичному детективі маркують час і слугують цілям зображувальної наочності оточення: послідовне згадування про присмерки, темряву, потім місяць, що з’явився на небі, з одного боку маркують плин часу, а з другого боку функціонують як зображальна деталь. Темпорально параметризовані природні явища і катаклізми (приплив/відлив, снігові замети), крім створення часового фону, пояснюють також причину ізоляції персонажів у певному замкненому місці (на острові, в поїзді, тощо), що загострює і підсилює емоційний накал викладу.


            Особливість т.зв. „крутого” детектива, детектива-бойовика, полягає у тому, що зображуваний конфлікт має глобальний характер, йдеться про міжнародний тероризм, про загрозу світової війни. Драматизм проспективного розгортання сюжету полягає  у тому, що фабульне майбутнє забарвлене у зловісні тони, воно загрожує катастрофою, яку трактуємо як ключову подію. Темпоральна локалізація подій у межах замкненого сюжетного часу ієрархічно упорядкована і узгоджена їх єдиним силовим полюсом – ключовою кримінальною подією. Тема часу, що спливає, багаторазово реалізується у тексті. Характерний виключно для даного жанрового різновиду зворотній відлік часу пронизує всю темпорально-оповідальну структуру, прискорює сюжетний розвиток і по експоненті збільшує динамізм і емоційну напруженість оповідання.


            Чітко визначена опозиція позитивних і негативних персонажів підсилюється за рахунок акцентування нервової, напруженої обстановки, яка зокрема створюється ізотопним ланцюгом слів, словосполучень, фраз на кшталт: "We're short of time", "I have no time for" Спливаючий час фіксується у масштабі годин, хвилин, потім секунд і навіть частки секунд: "shells were colliding every half second". Часову структуру крутого детективу порівнюємо із пружиною, чиї витки стискаються сильніше і сильніше в міру того, як дія наближається до ключової події, а потім розпускається, поступово повертаючись  до звичайної градуйованості часового потоку.


            Специфіка мовної реалізації темпоральної структури в крутому детективі спостерігається в усіх мікрополях часу. Дуже своєрідно функціонують Т-сигнали, що позначають артефакти, чиї функції пов’язані із часом. Передусім це різноманітні годинники із зворотнім відліком часу "count-down clock", жанрово характерними є такі деталі побуту як супутникові фотознімки, марковані із точністю до сотої долі секунди (pictures time-encoded to the hundredth of a second), топографічні карти тижневої свіжості (the map just six days old) і різні "адські машинки" (time-bomb, two-second pencil timer). Семантика цих останніх Т-сигналів акцентує фінітність часового відтинку, позначаючи термін, що спливає і загрожує насильством, вибухом, руйнуванням.


            У поліцейському процедурному детективі часова модель є найпростішою, вона вирізняється рівномірністю градації і відсутністю окремої ключової події. З точки зору темпоральної локалізації  усі події рівнозначно важливі, оскільки сюжет являє собою перелік більш-менш рівномірно дистанційованих у часі ситуацій, дій, вчинків. Їх опис суворо хронологічний і послідовний, при цьому він вміщений у загальну перспективу мемуарно-документального "погляду назад". Кожна подія, що входить до фабули, локалізується в історичному часі із протокольною точністю. У цих творах послаблена роль загадки, таємниці. Фінал подій відомий ще на початку книги. Читацький інтерес полягає у площині процедурних тонкощів, аргументів і контраргументів, у нюансах професійної діяльності дізнавальних органів.


            Документальний ухил таких літературних творів висуває на особливі позиції такі Т-сигнали, які акцентують вірогідність зображуваних подій, серед них згадки про мас-медіа: пресу, телебачення, радіо. Слід сказати, що загалом Т-сигнали цієї групи позбавлені значення тілесної матеріальної конкретності означуваних референтів (the early mo ing radio, the Daily Telegraph of 21 June 1986). У процедурному детективі Т-сигнали не функціонують як зображальні деталі, що допомагають унаочнити  речовий світ, в якому діють персонажі. Газети, радіо і ТВ передачі, що згадуються у процедурному детективі – це  передусім джерела інформації, а не об’єкти, що мають візуальні, акустичні і т. інш. характеристики.


            Темпоральна двошаровість текстів поліцейського процедурного детективу проявляє себе в оцінному модусі повідомлення. Час як предмет авторських міркувань постає як час минулих подій, що мають бути осмислені і оцінені. Темпоральна інформація передусім проявляє свою валідність тією мірою, якою вона допомагає проясненню логічних причинно-наслідкових зв’язків між подіями.


            Якою б не була варіативність складу тематичного поля часу у трьох різновидах детективних творів, будь-що Т-сигнали розосереджуються по усьому тексту і утворюють топікальні  ланцюжки, що пронизують тканину оповіді кожного з них і семантично стягують текст у єдине смислове ціле. Наше дослідження показує, що в детективному творі часові топікальні ланцюжки є надзвичайно важливим засобом структурації смислового континууму.


            Розділ ІІІ. Синтаксичні засоби вираження темпорально-оповідальної специфіки англомовної детективної прози.


            Услід за Е. Бенвеністом вважаємо, що самий факт використання мови означає потребу мовця встановити через посередництво мовленнєвого повідомлення певного співвідношення із світом, тобто виконати акт референції шляхом використання такої одиниці як висловлювання. У художній комунікації позамовні ситуації, з якими референційно співвіднесені мовленнєві висловлювання, у своїй сукупності складають фабулу літературного твору. Ми виокремлюємо із цієї сукупності тільки ті ситуації, які пов’язані із часовим континуумом зображеного світу і з розвитком фабульної дії у часі. На синтаксичному рівні як маркери темпорального континуума обираємо для розгляду лише висловлювання, що актуалізують віртуальну структуру складнопідрядного речення із when-клаузом. Ми розуміємо необхідність розмежовування термінопонять "висловлювання" і "речення", оскільки речення – це віртуальна одиниця мови, а висловлювання – одиниця реальної комунікативної діяльності, пов’язана із розв’язанням певної комунікативної задачі. Разом з тим, змушені констатувати, що намагання оперувати виключно терміном "висловлювання" наштовхується на суто стилістичні труднощі викладу. Тому в цій роботі ми користуємось паралельно термінопоняттями "висловлювання", "складнопідрядне речення", а також уведеним Г. Россіхіною терміном "композиційно-мовленнєва ланка" (КМЛ, російською мовою "КРЗ, композиционно-речевое звено"), під цим розуміємо мінімальну оповідальну одиницю, що реалізує синтаксичну структуру складнопідрядного речення із підрядним реченням (клаузом), що приєднується сполучником when, і в якому дії головного та підрядного клаузів пов’язані відношенням таксису "одночасність – послідовність - передування". Для позначення складових синтаксичних одиниць, що утворюють складнопідрядне речення, користуємося термінами "головне/підрядне речення", або "головний /підрядний клаузи".


            Формульний запис аналізованої КМЛ має вигляд: А when В, символ А означає подію головного речення, символ В – подію підрядного.


Відзначимо, що ця формула узагальнено позначає зовнішню презентацію двох принципово різних функціонально-синтаксичних утворень, а саме традиційної і наративної КМЛ з when-клаузом. А when В може позначати традиційне складнопідрядне речення із обставинним підрядним часу. У ньому подія В задає темпоральні координати події  А і містить інформацію щодо того, коли відбулась подія А:


It came into my mind (A) when I saw the name Asher (B).


            Та сама формула А when В може позначати також складнопідрядне речення з наративним підрядним, в якому when-клауз, будучи за формою підрядним часу, за сутністю вміщеної в ньому інформації передбачає відповідь на запитання "Що трапилось після А?" (приклад 1) або "Що трапилось, у той час як відбувалось А?" (приклад 2).


(1)   He had stooped down to look more closely at it (A) when he heard Fox's voice in the hall (B);


(2)   I was still asleep (A) when the attendant came and told me (B).


Зовнішня синтаксична структура речення тут вступає у протиріччя із глибинною функцією складових частин складнопідрядного синтаксичного цілого. Конектор when у таких висловлюваннях реалізує своє темпоральне значення не в правому, але в лівому контексті. Те, що стоїть праворуч від when (себто наративний when-клауз) замість темпоральної локалізації події А містить інформацію про нову подію В, яка розгортає сюжет, просуває оповідь уперед. Ця функція свого часу надала підстави У. Лабову означити такі підрядні клаузи як наративні.


            Виконане дослідження дозволяє зробити висновок, що наративні КМЛ на відміну від традиційних характеризуються обов’язковою іконічною послідовністю викладених подій (згадка про пізнішу подію В завжди слідує за згадкою про подію А,  що передувала їй). В такому реченні можлива мисленнєва трансформація формули А when В в формулу  А and then В. Така трансформація традиційного складнопідрядного речення з обставинним when-клаузом робить його безглуздим.


            Основна функція наративного підрядного полягає у розвитку сюжетної лінії, в той час як традиційне обставинне підрядне передусім слугує темпоральній локалізації, створює часовий фрейм для дії головного клауза.


 


            Тема-рематичне членування двох аналізованих типів КМЛ з when-клаузом є дзеркальним відбитком один одного. В традиційних складнопідрядних з підрядним часу подія В позначає часове тло і виконує функцію теми стосовно події А, яка є ремою висловлювання. У формулі А when В  затемнена рамка вказує на тематичну частину функціонально-семантичного членування традиційного складнопідрядного речення. Наративна КМЛ членується у дзеркальному відбитті А when В, оскільки головне речення в такому разі є темою, а підрядне – ремою висловлювання. Все вищевикладене дозволило нам зробити висновок про функціональний зсув, що відбувається у наративних КМЛ з when-клаузом порівняно із традиційними КМЛ з обставинними підрядними часу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины