РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ: СТРУКТУРА І ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ У ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ) : РЕГИОНАЛЬНАЯ СИСТЕМА городских поселений: структура и особенности функционирования В ПЕРИОД ТРАНСФОРМАЦИИ ОБЩЕСТВА (НА МАТЕРИАЛАХ Хмельницкая область)

Краткое содержание

У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, обґрунтовано наукову новизну, виділено особистий внесок у розробку наукових результатів, їх теоретичне і практичне значення.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження міських поселень у слабоурбанізованих реґіонах” розглядаються головні риси сучасних урбанізаційних процесів у слабоурбанізованих районах. При цьому зазначається, що урбанізація є багатогранним соціально-економічним процесом, який має географічну обумовленість і вираженість у просторі. Її сутність зазнала трансформації від простого збільшення міського населення за рахунок сільського до процесу територіальної концентрації населення і розвитку міст, формування специфічного середовища для життєдіяльності населення і суттєвих змін у способі життя. Головними рисами урбанізації у  реґіонах з агропромисловим типом освоєння є такі:

·         нижчі темпи урбанізації і рівень урбанізованості, ніж у високоіндустріальних районах;

·         формування мережі міських поселень, яка представлена переважно 1–2 великими містами і густою мережею малих містечок, що більш–менш рівномірно розміщені на території;

·         значна кількість монофункціональних міських поселень, а також тих, в яких значна кількість населення зайнята в аграрному секторі економіки.

В умовах тривалої економічної кризи урбанізація набуває зворотних рис. Деурбанізаційні процеси проявляються у збільшенні чисельності міських жителів, які займаються  сільськогосподарською діяльністю, послабленні впливу міст на довкілля. Вони тим інтенсивніші, чим вищий рівень урбанізованості території, і можуть бути змінені за умови зміни соціально-економічної ситуації та внаслідок регулювання розвитком міських поселень.

Внаслідок урбанізаційних процесів формуються просторові форми міського розселення – міста та селища міського типу. Розміщені на певній цілісній території, ці форми утворюють ієрархічно складену систему поселень: обласний центр – районні центри – кущові міста і селища. Між поселеннями, що входять до неї, існують тісні трудові, виробничі, інформаційні зв'язки та зв'язки з обслуговування населення. Територіальна організація такої системи здійснюється в сучасних умовах згідно з такими принципами: а) принцип підвищення системоформувальної ролі міст на основі посилення горизонтальних зв'язків; б) принцип децентралізації на основі трансформації функціональної структури міських поселень (послаблюється роль обласного і міжрайонних центрів у системоутворенні, реалізується прагнення локальних центрів до рівномірності, повнішого охоплення навколишньої території своїми зонами впливу).

Територіальна система міських поселень охоплює сукупність ієрархічно підпорядкованих міст і селищ, що сформувалися у процесі розселення та життєдіяльності людей. Така система може бути локальною (якщо охоплює територію нижчого таксономічного рангу, ніж область) і реґіональною. Вивчення таких систем передбачає використання різноманітних методів, серед яких провідне місце належить системному підходу.

У другому розділі “Умови формування і структура системи міських поселень Хмельницької області” здійснено аналіз формування сучасної системи міських поселень Хмельницької області. Встановлено, що основна мережа міст реґіону сформувалася у феодальний і капіталістичний періоди на основі розвитку ремесла, транспорту і торгівлі, а селищ – у тоталітарний період внаслідок розвитку промисловості, що переробляла місцеву сировину.

Сучасна система міських поселень Хмельницької області відзначається наявністю двох великих міст (Хмельницький і Кам’янець-Подільський) і густою мережею малих міст (13) і селища міського типу (24) – центрів локальних систем розселення. Їх положення у системі розселення характеризує граф-аналітична модель, представлена у роботі. За її допомогою встановлено такі групи міських поселень Хмельницької області щодо положення відносно обласного центру (за показниками індексів доступності, мір положення міст):

1)      міста і селища, що мають найзручніше географічне (в т.ч. транспортне) положення, інтенсивні виробничі, трудові, культурно-побутові та інші види  зв'язків між ними і центром системи – Городок, Деражня, Красилів, Старо-костянтинів, Антоніни, Базалія, Меджибіж, Війтівці, Ясне, Чорний Острів, Ярмолинці, Дунаївці (смт);

2)      міські поселення, що мають менш зручне положення, нижчий рівень комунікативності та слабші зв'язки (переважно періодичні) – трудові, торговельні, культурно-побутові та інші – Дунаївці, Віньківці, Гриців, Закупне, Летичів, Лозове, Сатанів, Стара Синява, Теофіполь;

3)      поселення, що мають найменш вигідне положення щодо центра обласної системи розселення – Нетішин, Славута, Шепетівка, Волочиськ, Ізяслав, Полон-не, Білогір'я, Вовковинці, Нова Ушиця, Понінка, Смотрич, Чемерівці, Ямпіль, Стара Ушиця, Кам'янець-Подільський.

  Просторові зв'язки між міськими поселеннями у системі розселення представляє потенціал поля розселення, що розрахований за формулою Стюарта. Він ілюструє територію взаємодії міських поселень і окреслює межі міжрайонних систем розселення. Серед міських поселень Хмельницької області найбільші підвищення у полі потенціалу є навколо міст Хмельницького, Кам'янця-Подільського і Шепетівки – сучасних міжрайонних центрів, намітилися певні підвищення навколо Волочиська і Летичева, що свідчить про формування нових міжрайонних центрів і раціоналізацію селитебних зв'язків у обласній системі розселення.

В умовах невисокоурбанізованого реґіону (рівень урбанізації – 53%) сформувалася система розселення з високим рівнем централізації – майже половина міського населення області проживає у містах Хмельницький і Кам'янець-Подільський (теперішньому і колишньому обласних центрах), решта – у малих міських поселеннях. Характерними рисами цієї системи на сучасному етапі є:

Ø  низькі темпи росту, іноді навіть зниження чисельності населення внаслідок несприятливої демографічної ситуації (найвищі середньорічні темпи за 1989–2003 рр. у Хмельницькому (1.6%);

Ø  збільшення кількості міських поселень, в яких чисельність населення зменшувалася (у 2003 р. – 2 міста і 15 смт);

Ø  втрата багатьма поселеннями своїх колишніх функцій, найскладнішу поліфункціональну структуру мають найбільші за людністю міста області – обласний центр Хмельницький (промислова, транспортна, торговельна, адміністративна) і міжрайонний центр – Кам'янець-Подільський (культурна, рекреаційна, промислова, транспортна, торгівельна);

Ø  подібне і обмежене поєднання містоформувальних галузей у малих містах;

Ø  велика кількість однофункціональних поселень (переважно агропромислових), що відзначаються незбалансованістю між підсистемами, неструкту-рованим плануванням території та ін.

Дослідження функціональної структури міських поселень Хмельницької області дозволяє визначити такі її особливості:

-          подібність функціональної структури райцентрів, участь у формуванні містоутворювальної бази обмеженого числа галузей, наявність типових комбінацій виробництв і видів діяльності;

-          дуже поширена конгломеративність, що “маскує” загальне число моно-функціональних центрів; їх кількість зумовлена: а) положенням у сфері впливу великого міста (Чорний Острів, Ясне, Антоніни); б) перебуванням на ранній стадії розвитку (Гриців, Ямпіль, Меджибіж, Лозове, Дунаївці), коли їх структура ще не встигла розгорнутися; в) характером специфічної функції (обслуговування АЕС), яка вимагає певної самостійності у її збереженні (Нетішин);