Суспільно-географічні аспекти природно-техногенної безпеки життєдіяльності населення України : Общественно-географические аспекты природно-техногенной безопасности жизнедеятельности населения Украины

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження ПТБ життєдіяльності населення” поглиблено поняття ПТБ життєдіяльності населення, виявлено систему чинників, які визначають стан ПТБ життєдіяльності населення, визначено засади суспільно-географічної оцінки ризику НС природного і техногенного характеру, обґрунтовано методичні положення дослідження ПТБ життєдіяльності населення.

Під ПТБ життєдіяльності населення слід розуміти здатність суспільно-географічного комплексу зберігати й підтримувати такий стан природного та антропогенного середовищ, який забезпечує можливість комплексно-пропорційного розвитку, своєчасного реагування на природно-техногенні загрози, прогнозування й попередження НС природно-техногенного характеру.

Поняття ПТБ життєдіяльності населення тісно пов'язане із перетворенням людиною природного середовища. Природокористування здійснюється через технології. Безпека технологічної діяльності можлива у випадку, якщо ця діяльність здійснюється в межах заданих навантажень на природні комплекси. В цьому розумінні безпека технології розглядається у контексті її взаємодії з соціальним і природним середовищем. Тобто йдеться про суспільно-географічний комплекс.

Небезпеки об'єктивно властиві всім процесам, що відбуваються з використанням енергії, речовини чи інформації. Це становить основу протиріччя між суспільними потребами людини, діяльністю, за допомогою якої вони задовольняють ці потреби, та потребою суспільства (людини) в безпеці: НС порушують соціальну, економічну, екологічну, інформаційну, політичну, технологічну впорядкованість суспільства.

Найважливіші аспекти суспільно-географічних досліджень безпеки життєдіяльності населення України полягають у впливі ризиків небезпек та НС, які трапились в минулому, на вигідність суспільно-географічного положення країни, ролі небезпечних об'єктів техносфери України в географічному поділі суспільної праці та формуванні інтегральних елементів функціонально-територіальної структури господарського комплексу, впливі на комплексний розвиток її території, взаємоузгоджений розвиток виробництва, природного середовища, людських поселень, а також на обмін речовини, енергії та інформації в Україні, тобто функціональну структуру суспільно-географічних комплексів.

Суспільно-географічні дослідження ПТБ життєдіяльності населення повинні обґрунтувати зміну господарської спеціалізації країни, її регіонів і територій, спрямовану на зниження ролі небезпечних об'єктів техносфери в її господарському комплексі. Більшість промислових районів, вузлів нашої країни сформувались навколо об'єктів підвищеної небезпеки. Це призводить до виникнення диспропорції між розвитком виробництва, природного середовища та людських поселень. Виявлення таких диспропорцій і пошук шляхів їх подолання є основою суспільно-географічних досліджень.

Одним з головних питань суспільно-географічного вивчення ПТБ життєдіяльності населення є, таким чином, пізнання впливу природно-техногенних небезпек на розміщення продуктивних сил та забезпечення комплексно-пропорційного розвитку територій.

Основу емпіричного суспільно-географічного дослідження ПТБ життєдіяльності населення становить розробка його методологічних основ. Це означає виокремлення проблеми, мети і завдань дослідження, зазначення його об'єкта і предмета, розробку локаційного аналізу, визначення основних вихідних положень дослідження аналіз чинників формування загроз безпеці життєдіяльності населення в природі, техніці та суспільстві, розробку системи оцінки ризиків НС і методів її прогнозування та методики суспільно-географічного дослідження проблеми.

Ефективним є регіональноорієнтоване вивчення ПТБ життєдіяльності населення. Цей підхід забезпечує: оцінку рівнів безпеки регіонів, їх вплив на ПТБ держави, виділення пріоритетів і сценаріїв безпечного розвитку регіонів, обґрунтування програмно-цільових напрямів забезпечення ПТБ регіону.

Загальнометодичними принципами дослідження стали – комплексність, системність, антропоцентричність, варіативність, принцип прийнятного ризику.

Серед чинників, які визначають стан ПТБ, пропонується виділити чотири групи : раптові стихійні лиха та техногенні аварії, повільнодіючі природні та антропогенні, організаційно-управлінські.

Перші дві групи складають різноманітні НС, спричинені природними та техногенними загрозами, дія яких є раптовою, несподіваною та короткотривалою – землетруси, паводки, смерчі, спалахи інфекційних хвороб, пожежі, вибухи, раптове руйнування споруд, викиди шкідливих речовин.

Чинники з групи повільнодіючих природних та антропогенних визначають ПТБ опосередковано або безпосередньо. Їх характеризує відстрочена або тривала дія. Серед найважливіших чинників групи визначають: природні, господарські, соціально-демографічні, науково-технічного прогресу, оборонний, екологічні.

Вирішальний вплив на стан, на нашу думку, безпеки мають чинники останньої виділеної нами групи. Доведено, що майже завжди техногенні катастрофи, гострота їх наслідків обумовлені незадовільним рівнем вирішення проблеми організації та управління. Серед організаційно-управлінських чинників безпеки життєдіяльності населення розглядають: організаційно-виробничі, інженерно-технічні, медико-організаційні, контрольно-правові, фінансово-ресурсні, наукові, територіально-організаційні, управлінські.

Комплексне науковообґрунтоване управління безпекою життєдіяльності населення в країні чи регіоні, досягнення й підтримання у контрольних межах стану територіальної організації суспільства (зокрема нормативно встановлених показників безпеки життєдіяльності населення) ґрунтуються на оцінці ризику НС і його прогнозуванні.

При оцінці ризику НС на регіональному рівні ефективним є групування та ранжирування регіонів за рівнем природно-техногенних небезпек.

На нашу думку, головними показниками, які необхідно використовувати для з’ясування регіональної ПТБ, є: кількість проявів природно-техногенних НС; сума матеріальних збитків, яких вони завдали; площі територій з найвищим ризиком виникнення НС пов'язаних із зсувами, підтопленням, пожежами в екосистемах, інфекційними хворобами людей і тварин, повенями та паводками; регіональна диференціація у розподілі об'єктів підвищеної небезпеки й індивідуального ризику загинути внаслідок НС.

Методика суспільно-географічного дослідження ПТБ життєдіяльності населення передбачає такі етапи аналізу:

-         перший – вирішення теоретичних аспектів: визначення сутності ПТБ, виділення системи чинників, які визначають її стан, ризиків природного і техногенного характеру та найбільш репрезентативних показників рівня безпеки життєдіяльності населення;

-         другий – оцінка ПТБ в Україні: аналіз НС природного й техногенного походження, їх вплив на суспільний розвиток у країни та її регіонах, виявлення найуразливіших для них природно-техногенних загроз, заходів щодо їх запобігання й усунення, аналіз особливостей розміщення в межах країни джерел природно-техногенних небезпек, розробку схеми районування території України за рівнем небезпек;

-         третій – прогноз зміни рівня безпеки життєдіяльності населення України і розробка наукових засад удосконалення управління ПТБ на рівні держави та її регіонів.

У другому розділі “Суспільно-географічна оцінка природно-техногенної безпеки” наведено аналіз НС природного і техногенного походження, визначено природні й техногенні загрози та заходи щодо їх попередження і мінімізації наслідків, здійснено районування території України за рівнем природно-техногенних небезпек.

Існує потужна загроза з боку природно-техногенних НС у нашій державі. З 1997 по 2003 рік внаслідок 3998 таких ситуацій (1264 природних та 2704 техногенних) постраждало більше як 50 тисяч осіб, матеріальні збитки, спричинені ними, становили 4,2 млрд. грн. (3,9 млрд. грн. внаслідок природних і 0,3 – техногенних), зберігається високий ризик виникнення потужних і надпотужних катастроф, які можуть стати причиною зникнення нашої держави та нації.

За 1997–2002 рр. в нашій країні серед НС природного походження найбільше трапилось метеорологічних НС – 37,9 % їх загальної чисельності.   18 % склали отруєння людей, 17,8 % – пожежі в екосистемах, 10,8 % –гідрологічні, 9,5% – інфекційні захворювання людей, 8,7% – геологічні, 3,2% – нфекційні захворювання с/г тварин та ураження с/г рослин шкідниками та хворобами.

Саме гідрометеорологічні небезпечні процеси та явища призвели за ці роки до проявів найгостріших НС природного походження на них припало 16 загальнодержавних (76,2% усіх загальнодержавних) та 111 регіональних (86,7% усіх регіональних). Серед них найнебезпечнішими були НС, викликані катастрофічними паводками, повенями, сильними ожеледями та інше.

Об'єкти техногенного комплексу України з високим рівнем виникнення НС вичерпують ресурс свого функціонування, укомплектовані морально та фізично застарілим обладнанням, використовують старі небезпечні технології. Ситуація ускладнюється повільною зміною структури господарства країни, в якій провідне місце залишається за важкою промисловістю, що концентрується в окремих регіонах у вигляді великих промислових комплексів із зосередженням на них установок надвеликої потужності, великих обсягів небезпечних речовин. Базовими галузями промислового комплексу України залишаються об'єкти з високим ризиком прояву НС – 44 % вартості промислових основних виробничих фондів та 32 % обсягів виробництва. Практично всі НС техногенного походження пов'язані із злочинною недбалістю у ставленні до проблем безпеки з боку власників, керівників та персоналу об'єктів підвищенної небезпеки, керівництва регіонів, в межах яких розміщені такі об'єкти та інших органів управління держави.

Протягом 1997–2002 рр. серед НС техногенного походження найбільше пожеж і вибухів – 31 % загальної чисельності техногенних НС. Аварії на транспорті склали - 23,8 % , аварії на системах життєзабезпечення – 16,9 %, спричинені раптовим руйнуванням споруд, 9,7 % - аварії на електроенергетичних системах.

В Україні нараховують 8211 об'єктів та джерел підвищеної небезпеки . За територіальною концентраціцєю таких об’єктів лідирують Харківська – 776 об'єктів (9,5% від загальнодержавної кількості), Донецька – 612 (7,5%), Львівська – 552 (6,7%), Чернігівська – 509 (6,2%) та Запорізька – 478 (5,8%) області.

За 2000 - 2002 роки найбільше збитків суспільному розвитку в Україні завдали природно-техногенні НС в Одеській області – 534 млн.грн або 20,4% загальнодержавних збитків за цей період, Закарпатській – 341 млн.грн або 13,2%, значні – в Хмельницькій – 224 млн.грн або 8,6%, Вінницькій – 187615,7 (7,3%), Харківській – 175969,74 (6,8%), Львівській – 173 млн.грн або 5,9%, Волинській – 133 млн.грн або 5,1% і Тернопільській – 128 млн.грн або 4,9%.

Індивідуальний ризик для населення відображає ймовірність загибелі людини протягом року. У Львівській і Донецькій області за статистичними даними 1997 – 2002 років він становив відповідно 0,034 та 0,028 особи на одну тисячу мешканців. Цей показник майже втричі перевищує середній у країні – 0,011. Вищий він також в Одеській та Херсонській областях, близький до середнього – в АРК, Волинській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській, Полтавській, Сумській та Херсонській областях.

На основі проаналізованих показників, які найбільш повно відображають рівень ПТБ України, нами проведено групування регіонів країни за рівнем ПТБ.

Найбільш небезпечною щодо прояву НС в країні виявилась Львівська область. Найгостріші НС природного характеру спостерігалися на території Закарпатської області. Найвища ступінь техногенних небезпек концентрується в Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях.

Поєднання серйозних природних і техногенних небезпек становить загрозу розвитку Одеської, Київської, Полтавської, Кіровоградської областей. Близький до середнього в країні рівень природно-техногенних небезпек характеризує АРК, Харківську, Рівненську, Житомирську, Чернігівську, Хмельницьку та Вінницьку області. Найнижчий рівень – у Тернопільській, Сумській, Черкаській, Запорізькій, Миколаївській і Херсонській областях.

Виходячи з особливостей структури регіональних суспільно-географічних комплексів, напрямів впливу існуючих об'єктів і джерел підвищеної небезпеки, особливостей стану безпеки сформованих регіональних промислових комплексів, переважання одних видів ризиків природно-техногенних небезпек над іншими, а також на основі проведеного кластерного аналізу ми виділили наступні райони України за рівнем природно-техногенних небезпек:

I. Західний паводко-, геолого-, вибухо-, пожежо-, хімічнонебезпечний;

II. Північний повене-, техногеннонебезпечний;

III. Центрально-Західний повене-, зсуво-, сейсмо-, техногеннонебезпечний;

IV. Центральний техногенно-, зсувонебезпечний;

V. Північно-Східний повене-, хімічно-, вибухо-, пожежонебезпечний;

VI. Східний вибухо-, пожежо-, хімічно-, геологонебезпечний;

VII. Південний геолого-, техногеннонебезпечний;

VIII. Південно-Західний геолого-, вибухо-, пожежонебезпечний (рис. 1).

Найбільш небезпечним щодо можливості прояву НС природно-техногенного походження в Україні серед виділених є Західний район. За останні 5 років в його межах трапилось 21 % усіх НС природно-техногенного походження. Тут сконцентровано 18 % об’єктів підвищеної небезпеки країни та 24 % – з найбільшим ризиком виникнення НС на них. За 2000-2002 роки матеріальні збитки від цих НС становили 32 % загальної суми в країні.

За частотою виникнення НС природно-техногенного походження виділяються також Центральний, Північний і Східний райони – 17, 17 і 18 % загальнодержавного показника відповідно.

Ці три райони мають також високу кількість об’єктів підвищеної небезпеки – 15, 20 та 13 % загальнодержавної кількості відповідно. В них же по 18 % загальнодержавної кількості тих з них, які мають найвищий ризик виникнення НС.

За період з 2000 р. найбільше матеріальних збитків завдано НС в Західному, Південно-Західному (22 %  загальнодержавної суми) та Центрально-Західному районах (17 %).

У третьому розділі “Удосконалення управління ПТБ життєдіяльності населення” здійснено прогноз ПТБ життєдіяльності населення України на найближчі три роки та визначено основні напрями удосконалення управління нею.

В умовах розширення і посилення ролі видів діяльності людей, пов’язаних з підвищеною небезпекою виникнення НС, держава є основним гарантом безпеки життя і діяльності своїх громадян.

На нашу думку, для складання прогнозу стану ПТБ життєдіяльності країни та її регіонів найефективнішим є застосування методів теорії надійності. Оцінка міри ризику ураження населення і території внаслідок прояву НС природного чи техногенного характеру пов’язана із завданням прогнозування показників надійності функціонування суспільно-географічних комплексів. Найважливішим завданням прогнозування є з’ясування міри небезпечності конкретних об’єктів та джерел природних і техногенних небезпек, тобто ризику виникнення НС.

Для здійснення прогнозу ризику НС визначено вірогідність виникнення принаймі однієї НС на 1км²  території України в найближчі три роки в масштабах країни загалом, визначених районів за рівнем природно-техногенних небезпек, АРК і адміністративних областей.Отримані результати свідчать про високий ризик виникнення природно-техногенних НС в найближчому майбутньому на території України.