СТИЛЕМЕТРИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІЄСЛОВА У СУЧАСНИХ АНГЛОМОВНИХ НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

Краткое содержание

Розділ 1. „Теоретичні передумови дослідження”. Опис будь-якого функціонального стилю повинен мати комплексний, якісний і кількісний характер. Якісний підхід проявляється: 1) у визначенні належності текстів до одного стилю на основі прагматичних критеріїв; 2) у відборі мовних явищ різних рівнів, виражальних засобів. Кількісний підхід до дослідження тексту не стосується власне функціонального стилю, бо стиль – некількісне утворення, система закономірностей, норм (М.Я. Цвіллінг). За умови правильної постановки завдання кількісний характер дослідження дає об’єктивне підтвердження вихідних гіпотез, робить можливим системну класифікацію типових для даного стилю мовних явищ. Оскільки стилеметрія – наука, яка здійснює виміри стильових ознак текстів з метою їх упорядкування та систематизації, то стиль у стилеметрії розглядається як стійке сполучення вимірюваних діагностичних ознак, які утворюють периферію характеристик тексту, взаємопов’язану з його глибинними особливостями (Г.Я. Мартиненко). Функціональний стиль ми уявляємо як мовну реальність, впорядкований, соціально зумовлений різновид функціонування мови, який ґрунтується на диференційних та інтегральних ознаках, тобто, це та мовленнєва структура, яка має свої норми відбору та сполучення мовних одиниць, що визначаються комунікативною метою.

Специфіка наукового стилю виявляється у намаганні автора дати якомога більше інформації у меншому об’ємі тексту завдяки точності та логічності викладу. Такі особливості досліджуваного стилю зумовлюють відбір мовних одиниць, які зможуть задовольнити ці потреби. Основними особливостями наукового стилю англійської мови вважаємо:

1)         головною функцією наукового стилю є пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості;

2)         науковим текстам властивий конденсований виклад інформації, засобами конденсації слугують пасивні граматичні конструкції, а вживання неозначених і перфектних часових форм найпридатніше для передачі наукової інформації;

3)         прагматична спрямованість наукового тексту вважається диференційною ознакою використання певних лексико-семантичних груп дієслів, набору реалізованих словозмінних форм і моделей граматичної сполучуваності.

Якщо функціональний стиль – це незамкнута система, то підмова – підсистема, певний відбір слів, граматичних форм та конструкцій, які мають певну частоту в текстах однієї тематики.

Розділ 2. „Системні та функціональні характеристики словозмінної дієслівної парадигми у сучасних англомовних наукових текстах”. Граматичне значення зумовлює об’єднання словозмінних форм в єдину систему одиниць – словозмінну парадигму. Тип побудови системи словозмінних форм виявляється в сукупності диференційних ознак, які моделюють парадигму дієслова. Для визначення диференційних ознак встановлення одиниць словозмінної системи першорядною постає проблема знаходження співвідношення словозмінних форм і граматичних категорій.

 Система словозмінних дієслівних форм має свої особливості:

а)   у словозмінну парадигму не включаються форми непрямих способів через відсутність реалізації опозицій на морфологічному рівні: форми непрямих способів заміщаються формами дійсного способу, а отже зникає опозиція дійсний/недійсний спосіб;

б)   герундій об’єднується з дієприкметником теперішнього часу у групу ing-форм через їх морфологічну єдність, тому герундій та дієприкметник теперішнього часу вважаються двома типами синтаксичного вживання однієї морфологічної форми;

в)   при обчисленні системи словозмінних форм розрізняються лише дві групи часових форм у кожному розряді – неминулий і минулий;

г)   у словозмінну парадигму включаються емфатичні форми з do.

Аналіз реалізації словозмінної дієслівної парадигми у досліджуваних наукових статтях із філології (далі Ph), історії (далі Hist) та мистецтвознавства (далі Art) показав, що в будь-якій сукупності досліджуваних мовних одиниць завжди є невелика група з високою частотою (ядро) і велика кількість низькочастотних одиниць (периферія); між цими підмножинами знаходиться перехідна зона, в якій відмінності між ядерними й периферійними елементами стерті. Проведений аналіз свідчить, що функціональне ядро (75% реалізованих словозмінних форм дієслова) у підмові історії (частка однієї групи реалізованих форм становить більше 27,04%), у підмові мистецтвознавства (більше 31,8%),
у підмові філології (більше 33,3%) представлено такими групами словозмінних форм: Ing-Forms, Participle II, Non-Past Indefinite Active, Past Indefinite Active, Non-Past Progressive Active, Past Progressive Active, Non-Past Perfect Active, Past Perfect Active.

Аналіз ядра словозмінної дієслівної парадигми за реалізацією словоформ у групі показав: 1) до словозмінних форм, які ввійшли до ядра всіх підмов, належать: Ing-Forms, Participle II, Non-Past Indefinite Active, Past Indefinite Active, Non-Past Progressive Active, Past Progressive Active, Non-Past Perfect Active, Past Perfect Active, тому їх можна вважати типовими для досліджуваних текстів наукового стилю; 2) найвищу реалізацію серед спільних форм ядра має Participle II (100%) та Past Indefinite Active (50%). За методом рангової кореляції була встановлена така закономірність: чим більша кількість різних форм у групі, тим вища частота цієї групи у досліджуваних текстах наукового стилю.

Виходячи з числових даних видається можливим виділити ядро груп словозмінних форм за частотою у текстах. До ядра словозмінних форм за частотою увійшли найчастотніші дієслівні форми: у підмові історії (70,82%) – Infinitive, Participle II, Non-Past Indefinite Active, Past Indefinite Active, у підмові мистецтвознавства (74,76%) – Infinitive, Ing-Forms, Non-Past Indefinite Active, Past Indefinite Active, у підмові філології (74,8%) – Infinitive, Ing-Forms, Participle II, Non-Past Indefinite Active. Спільними для усіх підмов є лише дві форми: Infinitive та Non-Past Indefinite Active, які можна вважати типовими для досліджуваних підмов наукового стилю.

Однією з особливостей наукового стилю є конденсований характер викладу, а засобом до цього слугують пасивні форми за рахунок опущення суб’єкта дії та перенесення уваги на саму дію. Об’єктивізація викладу теж досягається шляхом використання пасивних конструкцій, що є однією з рис текстів даного типу. Співвідношення активних конструкцій до пасивних за кількістю різних реалізованих форм у групі словозмінних форм у досліджуваних текстах є такою: 54 : 26 (Art), 48 : 21 (Ph), 52 : 24 (Hist). За частотою проаналізованих груп словозмінних форм у тексті форми активного стану співвідносяться з пасивними як: 46,28% : 7,68% (Art), 34,9% : 12,91% (Ph), 45,98% : 11,38 (Hist). Висока частота пасивних конструкцій у досліджуваних підмовах філології пов’язана з прагненням до об’єктивності під час опису мовних явищ та експериментів, що призводить до усунення суб’єктивних моментів у процесі комунікації, до відходу на задній план суб’єкта висловлень. У філологічних текстах на 3 форми активного стану припадає одна словозмінна форма пасивного стану, у той час як у підмові історії на 4, а в підмові мистецтвознавства на
6 активних форм уживається лише одна пасивна. Найчастотнішими є група форм Non-Past Indefinite Passive (8,55%) у філологічних статтях та група форм Past Indefinite Passive (7,33%) у підмові історії. Серед цих груп словозмінних форм найчастотнішими встановлено форми з дієсловом to be у третій особі однини Non-Past Indefinite Passive (5,23%) у підмові філології.

Результати дослідження дають можливість зробити висновок про те, що неособові форми співвідносяться з особовими по-різному в кожній із досліджуваних підмов: 41,96% : 58,04% (Hist), 45,82% : 54,18% (Art), 51,9% : 48,1% (Ph). У аналізованих текстах на одну неособову форму припадає 1,4 (Hist), 1,2 (Art), 0,9 (Ph) особових форм. Серед неособових форм найчастіша група інфінітиву, у якій форма to go переважає над усіма іншими (Hist – 10,48%, Art – 12,69%, Ph – 14,54%).

Проведене дослідження підтвердило гіпотезу про те, що кількість та частота реалізованих словозмінних форм підпорядковується закономірностям певного функціонального стилю. Підрахунки показали, що аналізовані підмови по-різному співвідносяться за ступенем подібності у використанні словозмінних форм. Найвищий ступінь подібності відзначений між підмовами історії та мистецтвознавства – 91,3%, тексти з історії та філології мають високий ступінь подібності – 71,2%, підмови філології і мистецтвознавства характеризуються середнім ступенем подібності – 66,3%.

Отримані результати були підтверджені за допомогою іншого методу дослідження – обрахування статистичної відстані для попарно порівнюваних підмов. Результати обчислення статистичної відстані між підмовами показали, що найбільша відстань (за частотою словозмінних форм) існує між підмовами філології та мистецтвознавства 21,23, водночас підмови історії та мистецтвознавства мають найменший показник статистичної відстані 16,54. Це свідчить про стилерозрізнювальну потужність певних груп словозмінних дієслівних форм, частоти яких виявляють суттєву різницю в показниках статистичної відстані у досліджуваних підмовах історії, філології та мистецтвознавства.

Наповненість тексту словозмінними формами залежить від їх абсолютної частоти. В результаті дослідження було встановлено таку закономірність розподілення словозмінних форм за поширеністю: чим частотніша словозмінна дієслівна форма, тим вища її поширеність у текстах, іншими словами – тим більше дієслів її реалізує.

Функціонуючи у текстах трьох підмов наукового стилю, словозмінні дієслівні форми виявляють такі особливості:

1)       сполучення дієслова go у формі Non-Past Indefinite Active та Past Indefinite Active з інфінітивом набуває додаткового значення майбутності, наміру і є семантичним, стилістичним і функціональним синонімом виразу to be going + + Infinitive. Можна говорити про розширення значень групи Indefinite: до значень послідовного розвитку подій, завершеності/незавершеності дії, додається значення наміру здійснення події у недалекому майбутньому, наприклад:

It is a record of the type of gifts that San Be ardino da Siena mentions as given to brides, that a little box has to be with them when they go to marry (Cusak T., 203 Art);

2)       у досліджуваних наукових текстах ing-форми представлені такими словозмінними формами, як Ving, not Ving, having Ven, not having Ven, being Ven, having been Ven, getting Ven. Серед реалізованих ing-форм найчастотнішими є інваріантні форми Ving у підмові мистецтвознавства, not having Ven – у підмові філології, having been Ven та getting Ven – у підмові історії. Ing-форми найчастіше вживаються в тексті з прийменником або знаходяться безпосередньо в підрядному зв’язку з дієсловом-присудком та у препозиції до головних членів речення і найчастіше виступають у синтаксичній функції обставини;

3)       варіативність заперечної форми полягає в різному розташуванні заперечної частки not у словозмінних формах: not може вживатися після основного дієслова, перед основним дієсловом, але без допоміжного, після інфінітивної частки to. Такі зміни у заперечній формі надають мові наукових текстів більшої виразності, наприклад:

I know not however whether it was fair to expect them to give up at once (Conley C., 51 Hist);

4)       підмовам історії, філології, мистецтвознавства властиво усічення та опущення допоміжного дієслова у питальних словозмінних формах. Варіювання питальних словозмінних форм спричинене змінами у порядку розташування елементів аналітичної форми (наприклад, змінюється місце частки not у заперечно-питальних формах) або відсутністю деяких складників форми,
в основному допоміжних дієслів у спеціальних питаннях після why та у загальних питальних формах. Така варіативність свідчить про характерну рису англомовного наукового стилю – прагнення коротко й точно передати думку, вживаючи якомога менше мовних засобів, наприклад:

Why then the historians focus on the Enlightenment? (Holly M.A., 468 Hist)

5)       у досліджуваних наукових текстах емфатичне дієслово do зустрічається в ролі підсилювача значення основного дієслова: а) у реченнях зі вставним словом however, б) у значенні “однак”, “все ж” при поєднанні зі словами although, though, в) із значенням “поступливості” у складі емфази, коли за головним реченням іде підрядне зі сполучником but, і становить 0,3% словозмінних дієслівних форм у філологічних статтях, 0,23% – у мистецтвознавчих і 0,24% –
в історичних.

Розділ 3. „Статистичні та семантичні особливості англійського дієслова у підмовах наукового стилю”. Функціональний підхід, спрямований на дослідження реалізації фактів мови у мовленні, дає можливість виявити суттєві закономірності вживання лексичних одиниць, зробити висновки щодо їх конкретних функціональних властивостей.

Однією з таких закономірностей є встановлення залежності кількості різних дієслів від довжини тексту. Дослідження підтвердило припущення: якщо взяти текст певної довжини, розбити його на однакові відрізки, а потім підрахувати кількість дієслів у кожному з них з урахуванням приросту нових дієслів, то з кожним наступним відрізком їх приріст буде зменшуватися. Щоб перевірити це припущення ми взяли три однакових тексти загальною довжиною 28800 слововживань, які належать до підмов історії (Нist), мистецтвознавства (Art) та філології (Ph). Потім розбили кожен текст довжиною 9600 слововживань на 12 однакових відрізків, кожен довжиною 800 слововживань, і підрахували кількість вживаних дієслів із урахуванням їх приросту (див. табл.1).

Підрахунки показали, що англомовні наукові статті з історії та мистецтвознавства мають багатший дієслівний словник, ніж статті з філології: кількість різних дієслів, ужитих у текстах з історії, ≈ у 1,57 рази більша кількості дієслів, вжитих у філологічних текстах, а у текстах з мистецтвознавства – у 1,39 рази перевищує набір різних дієслів у філологічних текстах.