ГРЕЦЬКІ ТА ІТАЛІЙСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В КРИМСЬКОТАТАРСЬКІЙ МОВІ : ГРЕЧЕСКИЕ И ИТАЛЬЯНСКИЕ ЗАИМСТВОВАНИЯ В крымскотатарском языке

Краткое содержание

У вступi обґрунтовано актуальнiсть обраної теми, вибiр предмета та об’єк­та дослiдження, визначено мету та методи дослiдження, сформульовано наукову новизну та розкрито практичне використання досягнутих результатiв.

У першому роздiлi “Загальні питання дослідження грецьких та італійських запозичень у кримськотатарській мові” проаналізовано проблеми дослідження структури кримськотатарської мови і місця проблеми запозичення в їх ряду, визначено особливості термінології, що використовувалася у роботі, завдання дослідження і способи їх вирішення, місце синхронії та діахронії в процесі дослідження проблеми грецьких й італійських запозичень, зв’язок етнологічного, діалектологічного, ареального досліджень проблеми запозичень. Розглянуто історичний взаємозв’язок грецького та італо-романського матеріального і культурного впливу та історичний аспект проблеми.

У пiдроздiлi 1.1. «Дослідження структури кримськотатарської мови та проблема запозичення» проаналізовано проблеми дослідження структури кримськотатарської мови і місця проблеми запозичення в ній. Цікава для нас проблема грецьких та італійських запозичень у кримськотатарській мові не отримала достатньої розробки. У дослідженнях А.М. Меметова вона виступає як частина комплексної проблеми запозичень.  Лексика італійського походження, слова, запозичені з генуезького та венеціанського діалектів, а також можливі запозичення з пізньої латини практично не вивчено. Наявність і відсоток іта­лійської лексики визначаються А.М. Меметовим, але лексеми не виділяються і не розбираються.

Існує низка праць, що досліджують мову урумів і кількість грецизмів в її діалектах. Як найбільш суттєві публікації з цієї теми, що дають деякі важливі матеріали для вивчення кримськотатарських грецьких запозичень, варто виділити статті і монографії О.М. Гаркавця.

Термін «грецькі запозичення», «грецизми» достатньо визначений і тради­ційний та використовується в роботі для позначення лексем старогрецької і новогрецької мов. Для позначення лексики італійського походження поряд з терміном «латинізми» використовується термін «італо-романська лексика», а також пропонується, за аналогією з терміном «грецизми», використовувати термін «італізми» у випадку, коли запозичення з одного із діалектів італійської мови незаперечно.

Основними критеріями етимологічної ідентифікації виділених лексем у нашій роботі є: 1) фонетичний паралелізм, близкість консонантного устрою запозиченої лексеми та вихідної кореневої морфеми мови-донора; 2) лексико-семантична близкість (збіг або суміжність значень); 3) належність до певної тематичної групи (побутова, сільськогосподарська лексика, християнська культова лексика та ін.). Останній критерій, при описанні християнських культових реалій, у більшості випадків, безперечно, є показником грецьких запозичень, наприклад: вафтиз етмее, папаз, кильсе та ін. Поряд із зазначеними критеріями існує ряд додаткових критеріїв, що використовуються при розборі деяких виділених слів. Один з них – існування синонімічних тюркських пар. Цей критерій враховувався тільки у сукупності з переліченими трьомя основними критеріями. Ще один критерій виділення запозиченої лексики – наявність або відсутність досліджуваних кореневих морфем в інших групах тюркських мов (тобто не тільки в південно-західній групі). Як одну із ознак не грецького, тюркського походження або запозичення з інших мов варто розглядати наявність схожих кореневих морфем у лексемах, що мають фонетичні, морфологічні і лексичні відповідності в тюркських мовах, які не контактують з індоєвропейськими мовами, а також їх фіксацію в Старотюркському словнику. Походження ряду кореневих морфем, певно, необхідно віднести до часу, що передував виділенню індоєвропейських та алтайських мов із прамовних структур (лексеми типу ата // ота, баба та інші приклади, що розбираються нами переважно в третьому розділі роботи).

У пiдроздiлi 1.2. «Завдання і методи дослідження грецьких та італійських запозичень у кримськотатарській мові» використовуючи порівняльно-зіставний і порівняльно-історичний методи для дослідження виділеного лексичного матеріалу, було зроблено спробу встановити більш тісний зв’язок з історією розвитку кримськотатарського народу, його етногенезу, особливо південнобережної частини кримцев, званих «яли бою» або «ялибойлю». Етнологічне дослідження використовувалось як з’єднувальна ланка, що тісно переплітається з лінгвістичним і передує історичному узагальненню матеріалу. Ось чому дослідження в роботі грецьких та італійських запозичень у кримськотатарській мові варто визначити як етнолінгвістичне. Було визначено завдання етнолінгвістики у зв’язку з розробленою проблемою – простежити і виявити взаємозв’язок розвитку етносу і мови, основні закономірності взаємодії, взаємовпливу та взаєморозвитку цих двох систем.

Поєднання діалектологічного та етнолінгвістичного дослідження стало ще однією умовою вивчення проблеми запозичення. Накопичений діалектоло­гічний матеріал став основою роботи, що вивчає запозичення в ре­гіоні, що описується. Діалектні відмінності дозволили виділити деякі закономірності запозичення.

У дисертаційній роботі при використанні прийомів і методів ареальної лінгвістики визначалися контакти індоєвропейських та тюркських мов, що виникають при взаємодії старогрецької і середньоазіатських культур, візантійської і тюркської цивілізацій.

Досліджуючи діалектологічну та етнологічну складові, варто відзначити співпадання меж кримськотатарських говорів, що існували на території гірської та південнобережної частини Кримського півострова до травня 1944 року, з межами відповідних говорів кримськорумейської та урумської мов кінця XVIII століття. Цей найважливіший етнолінгвістичний факт, який багато в чому визначив особливості сучасних середнього та південнобережного діалектів кримсько­татарської мови, свідчить про їхній історичний зв’язок, спорідненість та ідентичність з попередніми румейською та урумською мовими. Співвіднесення говорів і діалектів проводилися за картою діалектів кримськорумейської та урумської мов (ситуація на кінець XVIII століття), складеною А.Л. Бертьє-Делагартом, наведеною М.А. Араджіоні.

Межі кримськотатарського огузо-кіпчацького говору мешканців поселень Байдарської долини (регіон, що включає річку Чорна (Чёргъуна) до річки Бельбек) за винятком Балаклави відповідають огузо-кіпчацькому говору урумської мови. Говір мешканців сіл, розташованих у вододілі річок Бельбек і Кача, відповідає кіпчацько-огузьким говорам урумської мови. Говір південнобережців, що мешкають на території від Алупки до Біюк-Ламбата, відповідає урзуф-­ялтинському діалекту кримськорумейської мови. Говір мешканців Алушти і сіл, що до неї відносяться (Корбек, Демерджі, Шума, Куру-Озень, Кучук-Озень, Улу-Озень, Туак), територіально співпадає зі стило-константи-нопольським діалектом кримськорумейської мови. Варто припустити, що саме належність до різних грецьких діалектів визначила існуючі сьогодні діалектні відмінності алуштинського та ялтинського говорів південнобережного діалекту кримськотатар­ської мови.

На межі районів, що відносяться до Алушти і Судака, знаходиться селище Ускут, яке стоїть осібно, своєрідне в мовному і культурному відношенні: не входить до жодного існуючого діалекту, в мовленні мешканців збереглася найбільша кількість грецизмів.

Межі говору мешканців сіл, розташованих на захід від Судака: Ай-Серез, Ворун (Ворон), Сартана, Шелен та інших відповідають межам сартано-черма­лікського діалекту кримськорумейської мови.

Збіг меж локалізації сучасних говорів кримськотатарської мови та діалектів кримськорумейської мови і говорів урумської мови дозволяє класифікувати лексику першого порядку як субстратну, споконвічну, сталу. В етнологічному плані, поряд з існуючими історичними свідченнями про відмову виїзду населення сіл деяких регіонів і документами, що підтверджують повернення до Криму мешканців окремих сіл, цей факт свідчить про етнічну спорідненість південнобережних і гірських кримських татар з урумами і румеями Криму (М.А. Араджіоні, I. Джуха та ін.)

У пiдроздiлi 1.3. «Історичний аспект проблеми, що досліджується» розглядаються взаємозв’язок, контакти середземноморської і тюркської цивілізацій як ще один аспект історичної складової нашого дослідження. Існував історичний взаємозв’язок грецького та італо-романського матеріального і культурного впливу на культуру та мови середземноморського і чорноморського ре­гіонів. Поряд з багатовіковим контактом, взаємопроникненням та взаємозбагаченням грецької і латинської культур поза Кримським півостровом, у Тавриці грецька та італо-романська колонізація чергувались, утворюючи нашарування культурогенного, зокрема, мовного плану. Взаємовплив і переплетіння грецької та італо-романської культур призводили до можливості подвійного або опосередкованого запозичення. Приклад подібного нашарування – латинське слово calceus ‘взуття’, італійське calzature ‘взуття’, що перейшло в грецьке καλτιος ‘римське взуття’ – кримськотатарське кальчин (діал. калтин). Середземноморська компонента особливо помітна в культурі та мистецтві кримських татар. Вона у певної частини народу (горці, південнобережці) більш глибинна, історично первинна і часто превалює в цих районах. На субетнічному рівні візантійська, середземноморська компонента багато в чому визначила антропологічні типи кримських татар.

У другому розділі «Закономірності запозичення і трансформації грецьких та італійський лексем в кримськотатарскій мові» розглядаються основні закономірності запозичення, тематичні групи і види фонетичної, морфологічної і лексико-семантичної трансформації.

У пiдроздiлi 2.1. «Закономірності запозичень грецької та італійської лексики» розглядаються основні закономірності запозичення грецьких та італійських лексем. Дослідження грецьких та італійських запозичень дозволяють виділити ряд закономірностей, властивих мовним системам взагалі, що існуюють в окремій мовній сім’ї і проявляються в одній або декількох мовах регіону (турецькій, кримськотатарській, урумській та ін.).

Перша, загальна для всіх тюркських мов закономірність, – збільшення кількості грецизмів і слів італо-романського походження по мірі наближення до узбережжя Чорного моря, до історичних кордонів Візантії і грецьких поселень, де колонізація була найбільш щільною і тривалою. Як зворотний процес необхід­но відзначити зменшення кількості запозичень по мірі віддалення від цих кордонів. Ця закономірність пов’язана з розповсюдженням мовних хвиль і різною мірою буде простежуватися як в кримськотатарській мові, що нас цікавить, так і в історично найближчих до неї турецькій, урумській, караїмській мовах. Вона може бути розглянута як частина більш загальної проблеми грецьких та італо-романських запозичень у тюркських мовах. При віддаленні від південно-західної мовної групи кількість грецизмів значно зменшується. Тенденція зменшення кількості запозичень по мірі віддалення від узбережжя має внутрішню градацію. Найбільший ступінь поширення у загальнонародному полі кримськотатарської мови отримали назви предметів, що широко використовуються в побуті та практиці: макъас, фиде та інші. Менше поширені назви предметів, що мають тюркські еквіваленти: фурун – оджакъ та інші, які використовуються в окремих районах Криму. Найменшого поширення отримали назви деяких рослин, побутових реалій і культових уявлень, які у кожної субетнічної групи, а інколи і в окремому селі були специфічними, наприклад: вачния, уксия, ганджалос та інші, виділені тільки в селі Ускут.

Окремо варто визначити проблему італійських запозичень, що історично зумовлені двомя хвилями колонізації – римською і більш пізньою генуезькою та венеціанською, але в основному відповідають відзначеній закономірності.

Як ще одну закономірність запозичення грецької та італо-романської лексики в кримськотатарській мові варто розглядати істотні тематичні, типові відмінності грецизмів та італізмів у південнобережців і горців від подібних запозичень у степових кримських татар та у тюркських і тюркомовних народів взагалі. У південнобережців і горців запозичення грецького та італійського походження більшою мірою відносяться до предметів та явищ побутового плану, означають об’єкти матеріальної культури, тоді як у більшої частини тюркських мов – це запозичення найбільш загального характеру, неологізми, стилістично відзначені лексеми, слова літературної мови. Певно, ця закономірність також буде простежуватися в турецькій, караїмській, кримчацькій, урумській і гагаузькій мовах, тобто в усіх мовах регіону, діалекти і говори яких різною мірою входили у безпосереднє стикання з грецькою мовою та іта­лійськими діалектами.

Внаслідок визначених закономірностей необхідно поділити всю запозичену лексику на: а) слова, що використовуються і використовувалися тільки в окремій тюркській мові або діалектах південно-західного регіону (анатолійський діалект турецької мови, південнобережний діалект кримськотатарської мови, говори караїмської мови та ін.); б) слова, які ввійшли в усі мови регіону;
в) слова, запозичені всіма тюркськими мовами.

Варто також відзначити загальну для всіх мов закономірність запозичення іншомовної лексики, що проявилася в тюркських мовах у зв’язку з грецькими запозиченнями: кількість грецизмів більша у тюркських народів, які мають більш стародавню писемну традицію. Можливо, існують більш глибокі зв’язки між старогрецькими діалектами і тюркськими мовами. Спроба розглядання цих зв’язків наводиться у третьому розділі нашої роботи.

Наступна найважливіша закономірність, що тісно пов’язана з попередньою, – неодночасність запозичення грецьких та італо-романських лексем, розподіл всіх запозичених лексем на декілька груп, класифікація їх за часом запозичення. Перше, найбільш очевидне, – виділення двох великих груп запозичень: а) слова, що ввійшли у мову в проміжок часу, початок якого можна визначити пізнім середньовіччям, і кінець – початком XIX століття, та б) лексеми, запозичені відносно недавно, у XIX–XX століттях, більшу частину яких можна визначити як неологізми. Існування такої закономірності визначено рядом причин, основна з яких – протяжність процесів запозичення і наявність декількох хвиль переселень греків та італійців на півострів. Іншим, не менш важливим фактором, буде остаточне закріплення Російської імперії в Криму, відрив і поворот кримськотатарської культури від турецької та середземноморської культури до російської культури і, через неї, до сучасної європейської культури.

Слова першої групи, визначені А.М. Меметовим як ранні грецизми, варто розподілити на дві підгрупи. Першу підгрупу складають лексеми, запозичені в період формування кримськотатарських субетносів, приблизно в IX–XV століттях. Їх можна охарактеризувати як субстратну лексику, що ввійшла у мову в період її формування і формування південнобережного субетносу. У цьому випадку, очевидно, варто говорити про взаємодію і взаємопроникнення тюрк­ських племен, грецьких поселенців і всіх тих народів, які мешкали і збереглися в гірській та південнобережній Тавриці, оскільки кримськотатарський етнос у тому вигляді, в якому ми його визначаємо сьогодні, ще не сформувався. Слова, що складають цю підгрупу, в більшості своїй відбивають перехід кочових тюрк­ських племен до осідлості, землеробства і до міського життя. Початок цього процесу, очевидно, варто віднести до другої половини першого тисячоліття нашої ери, а час утворення субстратної лексики визначити першою половиною другого тисячоліття нашої ери.

Другу підгрупу складають лексеми, запозичені приблизно в XIV–XVIII століттях у результаті спілкування вже в основному сформованих до цього часу гірського і передгірського кримських субетносів з грецькими і генуезькими купцями та переселенцями, що продовжували переїжджати на півострів з Малої Азії, з островів архіпелагу і материкової Греції, з Італії. Це слова типу макъас, макара, къадран та ін.

Характерно, що землеробська (назви рослин, сільськогосподарських інструментів, терміни землеробства, виноробства, тютюнництва – всього більше 30 одиниць), побутова (більше 30 одиниць) та будівельна лексика (близько 12 одиниць) превалює в загальному списку запозичених грецьких лексем. Лексика цих груп складає близько п’ятдесяти відсотків від всієї кількості виділених слів.

Слова першої і другої підгрупи першої групи визначаються в нашій роботі як лексика першого (субстратна лексика) і другого порядку.

У процесі дослідження нами було виділено і взято із зазначених у вступі робіт близько ста сімдесяти лексем грецького походження першого і другого порядку. Неологізми розглядаються в роботі по мірі виникнення необхідності висвітлення їх зв’язку з лексикою першого і другого порядку.

У виділених італо-романських запозиченнях усі зазначені закономірності проявляються меншою мірою в силу меншої кількості аналізованих слів, а також специфіки та обмеженості масштабів і часу італійської колонізації, контактів генуезьких і венеціанських колоністів з місцевим населенням. При подальшій роботі із запозиченнями цього типу варто очікувати збільшення їх загальної кількості і більш чіткого визначення закономірностей.

Лексеми грецького та італо-романського походження в діалектах кримськотатарської мови, як і в більшості тюркських мов регіону, поширені нерівномірно і розрізняються за типом і способом запозичення. Наявність ізоглосних явищ можна пояснити процесами інтерференції говорів у сфері субстратного і культурного впливу, процесами створення загального мовного поля, його уніфікації. Частина народів, що ввійшли в основному до складу південнобережного і гірського субетносів, приймала, а ймовірніше, зберігала грецькі та італо-романські лексеми через відсутність аналогічних в тюркських мовах або в силу традиційної замкненості, віддаленості укладу окремих сіл або районів. Народи, що ввійшли до складу передгірського і степового субетносів, сприймали ці лексеми в процесі культурного впливу сусідів, тобто шляхом запозичення грецизмів та італізмів, частіше зберігаючи їх фонетичну і лексичну структуру, а інколи змінюючи і пристосовуючи їх до звичних для носіїв фонетичних норм. Найбільш помітні фонетичні зміни в ногайському діалекті кримськотатарської мови (пурун – фурун, сопра – софра та ін.).

Суттєві відмінності кількості і типів запозичень проявляються на субетнічному рівні. І якщо існування цих відімнностей у діалектах степового і передгір­ського кримськотатарських субетносів пояснюється тільки культурним впливом сусідніх народів та загальнолюдської культурної складової, що визначають відсутність багатьох базисних лексем, то діалектна диференціація гірського та південнобережного субетносів пояснюється більшою мірою етногенними процесами. Ці відмінності багато в чому визначені кількістю і ступенем впливу грекомовного населення. Якщо на узбережжі грецька складова звично превалювала (близько шістдесяти відсотків з моменту заснування колоній за археологічними даними А.М. Щеглова), то в горах основу гетерогенного субстрату становили алани, готи, булгари та інші народи, які зазнавали грецького впливу з південного заходу і південного сходу та хазарського і, пізніше, половецького та інших тюркських народів із північного сходу.

При подальшій характеристиці запозичень можна відзначити, що і на рівні говорів діють закономірності, виявлені для кримськотатарської мови в цілому і тюркських мов взагалі. У підсумку визначальним залишається етногенний фактор: кожне село південного берега Криму – залишок компактного поселення, на який нашарувалися хвилі переселень, впливи державних утворень (Генуезька республіка, Кримське ханство, Турецька імперія), не змінивши кардинально генетичної основи – міксованих нащадків грецьких поселенців і місцевих племен. Цим, очевидно, пояснюються не тільки діалектні, але й антропометричні відмінності. Такого ж типу відмінності проявляються в деяких випадках у сусідніх селищах, на межах колишніх капітанств. Наприклад, у найближчих до Алушти селах, або сусідніх селах алуштинського та ялтинського, алуштинського і судакського регіонів. Подібні явища також можна відзначити в долинах і вододілах гірських річок.

За кількістю грецизмів окремі села помітно відрізняються від загального мовного поля. Найбільша кількість лексики грецького походження, що не співпадає із загальновживаними запозиченнями в діалектах кримськотатарської мови, існує в мовленні уродженців села Ускут. У списку лексем, виділених А.М. Меметовим, наводиться ряд слів, зафіксованих тільки в мові мешканців цього поселення, відсутніх навіть у ближчих селищах регіону: вачния ‘ожина’, ифтери ‘папороть’, уксия ‘бук’, які використовувалися поряд з виділеними нами в бе­сідах з інформантами сіл Алуштинського району: пататес ‘картопля’, доматес ‘помідор’, куварида ‘слимак’ та інші.

Подібна диференціація запозичень на рівні окремих селищ – ще одне підтвердження багатоплановості, протяжності і незавершеності етногенних процесів у кримських татар.

У пiдроздiлi 2.2 «Розподіл запозичень за лексико-граматичними класами» лексика грецького та італійського походження розподіляється за лексико-граматичними класами. Істотна частина об’єктів матеріальної культури в південнобережному говорі позначена грецизмами. Більшість запозичених лексем варто кваліфікувати як споконвічні субстантивати, що зберігають приналежність до лексико-граматичного класу при переході із грецької та італійської до кримсько­татарської мови. Вони зберігають первісне предметне значення, набуваючи граматичних категорій, властивих тюркським іменникам:

λαμπη дор. λαμπα – лампат//ламбат

Виділена запозичена лексика грецького походження (без урахування споконвічних субстантиватів) розподіляється за лексико-граматичними класами так:

1) дієслова:

афирмакъ ‰ αφυλακτεω; фишкиртмакъ//фискиртмакъ ‰ αναφυςαω; дуп этмек ‰ δουπητος; вафтиз (этмек) ‰ βαπτο; къаламакъ ‰ καλυμματιον

2) прикметники:

вахший ‰ βακχευσιμος; къамбир//гамбур ‰καμπη; кака ‰ κακος;

къамбир ‰ καμπη; кака ‰ κακός;  мест ‰ μεστός; панти ‰ πλατσομυτης;

пис ‰ πισσα;

3) прислівники:

энкъастан ‰ αναγκαστος; афара ‰ αφαρ;

4) субстантивовані прикметники:

αντηρον ‘квітучий, пишний’ Š  антер ‘плаття’

λοκσιος ‘родовой’  Š локъса ‘роділля ’

μαρμαροεις ‘блискучий, блискотливий’ Š марама ‘вишитий головний платок’

5) віддієслівні іменники:

απισχο ‘тримати далеко від, утримувати  Š апис ‘арешт’;

λακάζο ‘кричати’ Š лакъирди ‘розмова’                

Усі виділені італійські лексеми – іменники, що, очевидно, варто пояснити більш пізнім запозиченням і специфікою запозичення: на фоні превалюючих тюркських і грецьких говорів відбувалося освоєння привізних предметів та відповідних ним лексичних значень.

Дві з виділених лексем – похідні від дієслів: fiat ‘коштувати, рівнятися’ – ктат. фиат ‘ціна, вартість’; loquor, locutus sum ‘говорити, розмовляти’ – ктат. лакирди ‘розмова, бесіда’.

У пiдроздiлi 2.3. «Тематичні групи запозичень. Зіставлення тематичних груп грецьких та італійських запозичень» у результаті дослідження було зроблено більш детальний розподіл та опис тематичних груп, наведених у публіка­ціях А.М. Меметова. Більша кількість аналізованих лексем дозволяє ввести нові тематичні групи і виділити підгрупи у великих групах. Землеробська (назви рослин, сільськогосподарських інструментів, терміни землеробства, виноробства, тютюнництва – всього більше 30 одиниць), побутова (більше 30 одиниць) та будівнича лексика (близько 12 одиниць) превалює в загальному списку запозичених грецьких лексем. Лексика цих груп становить близько 50% від всієї кількості виділених слів. Більша частина грецизмів може бути згрупована в 11 – 14 груп: 1. «Предмети побуту, господарського вжитку» включає підгрупи: «Світильники», «Тканини для витирання», «Посуд», «Одяг і взуття», «Предмети побуту». Всього близько 30 лексем. 2. «Людина», наближається до семантичного поля і включає підгрупи: «Органи, тканини», «Душевні і фізичні стани», «Риси характеру», «Професійна діяльність», «Стани, дії», «Національність». Всього близько 35 лексем. 3. «Рослини, плоди» включає підгрупи: «Дерева», «Плоди», «Трави», «Квіти». Всього близько 22 лексем. 4. «Бу­дівництво, будівлі, будматеріали» включає три підгрупи. Всього 12 лексем. 5. «Землеробство, виноробство, тютюнництво» включаює три підгрупи. Всього 9 лексем. 6. «Природа, ланшафт» включаює 3 підгрупи. Всього 9 лексем. 7. «Віра. Релігія» включає три підгрупи. Всього 6 лексем. 8. «Звуки, голос, звуконаслідування» – 5 слів. 9. «Їжа» – 4 слова. 10. «Мінерали» – 3 слова. 11. «Тварини» – 2 слова.

Як додаткові групи можуть розглядатися власні імена, топоніми, назви місяців і свят. При подальшій розробці проблеми можливе виділення групи «Меблі» та деяких інших груп.

Виділені італійські запозичення об’єднано в 9 груп, тематика більшості з яких співпадає з тематикою грецьких груп: 1. «Предмети побуту і домашнього вжитку» (7 одиниць), 2. «Людина» (7 одиниць), 3.  «Їжа» (5 одиниць), 4. «Тваринний світ» (6 одиниць), 7. «Споруди, будматеріали» (3 одиниці), 8. «Інструменти, прилади» (3 одиниці), 9. «Рослини» (2 одиниці). Як додаткова група ви­діляються «Назви місяців і частин світу, планет» (4 одиниці) запозичених опосередковано, через грецьку мову.

У грецьких запозиченнях кількість лексики першого порядку в окремих тематичних групах становить від 50 до 100 %. Більшість італійських запозичень – лексика другого порядку, оскільки генуезька колонізація не мала істотного етнологічного впливу. Більшою мірою запозичувалися назви привізних товарів та інструментів.

У пiдроздiлi 2.4. «Трансформація грецьких запозичень у кримськотатарській мові» було визначено види фонетичної, морфологічної та лексико-семантичної трансформації запозичених лексем. Описані в ході загального дослідження А.М. Меметовим випадки фонетичної, морфологічної і лексико-семантичної трансформації запозичених грецизмів варто уточнити і розширити. Дослідження проблеми показує, що грецькі та італо-романські запозичення не мали великого впливу на граматичну структуру кримськотатарської мови, суттєво доповнивши її змістовний бік.

Як загальний випадок впливу грецької на граматичну структуру кримськотатарської мови необхідно кваліфікувати запозичення або більш широке використання деяких словоутворюючих грецьких елементів. Один із прикладів по­дібного впливу – більш широке використання в неологізмах грецьких префіксів (порівняно з російською мовою, через яку більшість із них було запозичено). Наприклад, приставка -αν  в слові анорганик та ін. Остання тенденція, очевидно, характерна для всіх тюркських мов і пояснюється відсутністю префіксального і превалюванням постфіксального способу словоутворення. Як ще один приклад загального впливу на структуру кримськотатарської мови варто розцінювати збереження грецької флексії -ος, вживаній у кримськотатарській мові у варіантах -ос//-ес. Наприклад: Августос, магъданоз, ганджалос, патотес, доматес.

Запозичена лексика грецького походження була піддана в кримськотатарській мові фонетичній, морфологічній та лексико-семантичній трансформації.

Запозичені грецизми в кримськотатарській мові найбільшою мірою були піддані фонетичній трансформації, що відповідає загальній тенденції освоєння іншомовних слів.

Усі види фонетичної трансформації запозичених грецизмів варто розподілити на дві групи. Перша група включає випадки трансформації окремих звуків, друга – трансформації або втрати кінцевих грецьких складів. Випадки фонетичної трансформації в запозичених словах першої групи необхідно, в свою чергу, розподілити за характером змін на дві підгрупи. У першу підгрупу виділяються різні види дзвінких або глухих приголосних на початку, в середині і на кінці запозичених слів.

До другої підгрупи відносяться приклади трансформації грецизмів, спричинені законом сингармонізму, який активно проявляється в запозичених словах, а також всі інші випадки трансформації голосних звуків у лексиці цього типу. Усі ці приклади суто фонетичної трансформації рівною мірою проявляються як в грецьких, так і в італо-романських запозиченнях.

Виділяються такі випадки трансформації приголосних звуків:

1) часткове дзвінке s грецького кінцевого складу (в більшості випадків флексії -ος), заміна кінцевим -з:

μορος – мараз; παπας – папаз; καρπος – карпиз; βαπτο – вафтиз;

κερασος – крез//кирез; Κυπρος – къибриз;

Варто відзначити поодинокий випадок виникнення кінцевого з у кримсько­татарському слові: βαπτο – вафтиз, спричинений, очевидно, аналогічними формами в кримськотатарській мові;

2) перетворення глухого п  у дзвінкий б перед сонорним:

κοπρος – кобре, καμπη – камбир;

3) перетворення глухого кореневого т у дзвінкий д:

φυτος – фиде; κυαJος – къаде;

4) втрата одного із подовжених приголосних:

κοκκος – кукуч; καλυμματιον – къаламакъ; μαμμα – меме (мимий);  скилла – искеле;

5) заміна відсутнього в кримськотатарській мові грецького τσ на ч:

τσιμπω – чимчемек; τσιμπλα – чимня; τσαπα – чапа; τσελικι – челик

Додатково, поряд з трансформацією початкового τσ, виділяються випадки трансформації інлаутного грецького τσ у кримськотатарське ч: пачавра, підведене А.М. Меметовим до грецького πατσαβούρα, παπουτσι – папуч та ін.;

6) заміна початкових κ і τ на ч:

καχληξ – чакъил;  τυκος – чёкуч

7) збереження в кримськотатарській старогрецького δ як д, оглушеного в новогрецькій в τ:

 μανδαλος (ст. грец.) – μανταλο (нгрец.) – мандал (ктат.).

У даному випадку можливе вторинне одзвінчення т у д, але мала кількість подібних прикладів не дозволяє зробити більш точних висновків. Цей випадок фонетичної трансформації може свідчити про різні етапи запозичення грецької лексики, про їх стародавність і протяжність процесів запозичення.

8) заміна відсутнього в кримськотатарській мові специфічного грецького міжзубного звука δ на д, т:

δεματικόν – демет, παπαδια – пападие, αχλαδια – ахлап, μανδαλος – мандал, μαϊδανός – магданос та ін.

Поряд з трансформацією приголосних звуків виділяються такі випадки трансформації голосних, пов’язані з пристосуванням іншомовної лексики до фонетичних особливостей кримськотатарської мови:

1) прогресивна гармонія голосних: δεμα, τος – демет; κελλάρι(ον) – келер//килер; κερασος – кирез; καλυμματιον – къаламакъ;

2) регресивна гармонія голосних: κεφαλη – кафа; δαφνη – дефне;

3) заміна подвійних голосних заднього ряду подвійними голосними переднього ряду: κοκκος – кукуч; μαμμα – меме; μαλτα, μαλτη – мельте;

4) втрата кореневого ε : κερασος – крез (при фонетичному варіанті кирез)

Як окремий випадок фонетичної трансформації розглядається протеза, поява початкового і в кримськотатарському слові: σκιλλα – искеле; σκελετος – искелет, та, певно, відзначене в мовленні носія села Ускут, испинат ‘шпинат’.

Друга група випадків фонетичної трансформації грецизмів – зміни кінцевих складів запозичених лексем, відзначені А.М. Меметовим, зміни або відкидання кінцевих ненаголошених голосних або ненаголошених складів, які в мові-джерелі були показниками граматичного роду.

На відміну від першої групи, фонетичні трансформації цього типу дуже різноманітні і в більшості випадків представлені одиничними прикладами запозичення. Ауслаутні склади, аналогічні тим, що виділяються в набутих словах, зустрічаються в подібних випадках у словах тюркського походження. Наприклад, поряд з італійськими і грецькими: pappagallo – папаган; trabs – трабзан; ταβανι – таван, можна навести тюркські приклади і слова, запозичені з інших мов: къазан, дестан, диван.

Граматична зумовленість змін, що відбулися у виділених грецизмах та іта­лізмах, дозволить говорити про морфологічну трансформацію запозичених слів. При констатації морфологічної трансформації виникає необхідність визначення кінцевих голосних звуків і складів у кримськотатарських словах, що виникають у результаті заміни грецьких та італійських закінчень, як ауслаутних складів або як повноцінних афіксів, які мають граматичне значення. У першому випадку, як уже відзначалось, трансформацію необхідно буде трактувати як суто фонетичний процес, у другому випадку ми маємо морфологічну трансформацію, оскільки кінцеві склади будуть нести певне граматичне навантаження. Повторюваність, активне використання деяких таких складів і наявність в них певної семантики (наприклад, значення предметності) дозволяє припустити в даних лексемах фоно-морфологічну трансформацію. Найбільш безперечний випадок морфологічної трансформації – це група дієслів, утворених приєднанням до грецької основи афікса –макъ: къаламакъ, фишкиртмакъ та ін.

Поряд з переважно фонетичною трансформацією запозичень існує велика кількість прикладів зміни лексичного значення грецизмів. Лексичне значення слів, що означають природні і побутові реалії, поняття етнічного, культурного і конфесіонального плану, в кримськотатарській мові-реципієнті частково змінювалось відповідно до особливостей світосприймання носіїв тюркських діалектів. Відбулися такі види трансформації лексичного значення запозичених слів: 1) часткова зміна значення, 2) назва предмета чи рослини за суміжністю, 3) назва предмета за ознакою, 4) уточнення та звуження значення, 5) поява додаткового значення, 6) розширення значення вихідного слова.

У пiдроздiлi 2.5. «Трансформація італійських запозичень в кримськотатарській мові» було визначено види фонетичної, морфологічної та лексико-семантичної трансформації запозичених італійських лексем. Фонетична, морфологічна і лексико-семантична трансформація запозиченої італо-романської лексики в більшості випадків співпадає з видами трансформації грецизмів. Найбільш значні – фонетичні зміни італійських запозичень. У виділених прикладах відзначено різні випадки трансформації приголосних і голосних фонем.

Найбільш поширений випадок трансформації голосних фонем – прогресивна гармонія звуків:

а) переднього ряду: genovese – дженевиз;

б) заднього ряду: maccheroni – макъарна, partis – парча, portio – портакъал та ін.

Поряд з цим виділяються випадки регресивної гармонії голосних: pastillus – пестиль, mensa – маса;

Як окремий випадок трансформації голосних, певно, варто розглядати за­міну двох фонем заднього ряду а на дві фонеми переднього ряду е: barba – бербер, saccharum – шекер,  scala – скеле та, можливо, mamma – меме//мимий.

Основний вид трансформації приголосних в італійських запозиченнях – одзвінчення та оглушення губно-губних фонем у кримськотатарській мові-реципієнті.

Як приклади одзвінчення варто проілюструвати такі пари: piper – бибер, pulce – бурче, pirum – бира та ін.

Одиничним виділеним нами прикладом оглушенням губно-губного приголосного є: bussola – пусла.

Як окремий вид трансформації необхідно розглядати досить численні випадки втрати одного з подовжених приголосних: saccharum – шекер, maccheroni – макъарна, pappagallo – папаган, bussola – пусла, pastillus – пестиль.

До спірних випадків трансформації, можливо, варто віднести перехід початкового і кореневого італійського та латинського g і j у кримськотатарське дж: genovese – дженевиз, major – мажар//маджар, оскільки існує ймовірність попередньої трансформації цих фонем у мові-донорі або в мовах, через які відбувалося опосередковане запозичення.

Як і у випадку із визначенням морфологічної трансформації грецизмів, при вивченні італійських запозичень виникає проблема класифікації ауслаутних складів як морфологічно значущих одиниць. У більшості випадків заміна або відкидання італійських закінчень ніяк не впливає на морфологічну структуру кримськотатарського слова і на морфологічну структуру мови в цілому. Як окремий вид трансформації флексій, при якому в кримськотатарському слові виникає певне групове лексичне значення, пов’язане зі змінами морфологічної структури італійського запозичення, варто виділити ряд кримськотатарських ауслаутних складів: -ан (корсан, трабзан), -ер (шекер, бибер).

Усі випадки лексико-семантичної трансформації італійських запозичень зводяться до таких типів: 1) часткова зміна значення запозиченого слова; 2) назва особи або предмета за суміжністю; 3) матеріал – предмет, виготовлений з цього матеріалу; 4) звуження значення вихідного слова в кримськотатарській мові; 5) розширення значення вихідного слова в кримськотатарській мові.

У пiдроздiлi 2.6. «Зіставний аналіз грецьких та італійських запозичень» було проведено зіставний аналіз двох типів запозичень, виділено спільні та відмінні риси грецизмів та італізмів.

В третьому розділі «Грецькі та італійські запозичення в системі лексики кримськотатарської мови» розглядаються синонімія лексем грецького, іта­лійського та іншого походження в кримськотатарській мові, шляхи і джерела запозичення грецької та італо-романської лексики, порівняльний аналіз грецьких та італійських запозичень кримськотатарської мови та мов регіону, етімологічно  суперечна лексика і деякі інші проблеми.

У пiдроздiлi 3.1. «Синонімія лексем грецького, італійського та іншого походження в кримськотатарській мові» розглядається синонімія лексем грецького, італійського та іншого походження. Грецькі та італійські запозичення доповнили синонімічні ряди кримськотатарської мови. Поряд зі стійкою синонімією лексем огузованого і кипчакізованих діалектів (чалишмакъ – ишлемек, эль – къол и др.) існують синонімічні пари тюркських і грецьких лексем, наприклад: зумбелек – мандал, отургъуч – скемле та ін.

Найважливішою причиною утворення синонімічних пар стало стійке існування кримськотатарських діалектів. У ряді випадків утворення синонімічної пари у загальному мовному полі кримськотатарської мови відбувається за рахунок вживання у південнобережних і частково в гірських говорах (огузько-кипчацьких) лексики грецького та італійського походження.

У пiдроздiлi 3.2. «Основні шляхи і джерела запозичень грецької та італо-романської лексики» розглядаються протяжність, розтягненість у часі етнічних і мовних процесів, що сформували сучасну кримськотатарську мову, є причиною різноманітності шляхів і способів запозичення грецької та італійської лексики. Поряд з прямим освоєнням грецизмів та італізмів існує декілька шляхів опосередкованого запозичення. Схематично найбільш важливі шляхи опосередкованого запозичення цього типу лексики можна представити так:
1. Грецька Š  італійська Š кримськотатарська мови. 2. Італійська (латина) Š грецька Š кримськотатарська. 3. Грецька Š російська Š кримськотатарська.
4. Грецька Š турецька Š кримськотатарська. 5. Італійська Š турецька Š кримсько­татарська. 6. Романські Š українська Š кримськотатарська мови. 7. Семіто-хамітська Š грецька Š кримськотатарська. 8. Грецька Š арабська Š кримськотатарська. 9. Грецька Š перська Š кримськотатарська. 10. Перська Š грецька Š кримськотатарська

У пiдроздiлi 3.3. «Зіставний аналіз грецьких та італійських запозичень кримськотатарської мови і мов регіону» було зроблено порівняльний аналіз грецьких та італійських запозичень кримськотатарської мови та мов регіону. Існує ряд подібних змін у кримськотатарській та урумській мовах, що пояснюються О.М. Гаркавцем як результат грецького впливу на мову урумів: поява збігу приголосних внаслідок редукції і випадіння голосних, зникнення форм на -махта, -мекте, прислівники, які не сприймаються в урумській мові як форма місцевого відмінка: хач саатта?, бир заманда, хишта, уйде та ін.

Більшість лексем грецького походження є загальними для турецької і кримськотатарської мов та, певно, для інших мов регіону, що зазнали на собі вплив турецької мови. Разом з тим, у кримськотатарській мові існує ряд слів, які відсутні в турецькій мові або існують в її окремих діалектах. Наприклад: апис (тур. tutuklama), афара (тур. birdenbire, ansizin), бакъла (тур. fasulye), къаламакъ (тур. duvari őrmek), кукуч (тур. čekirdek) та ін.

При зіставленні грецьких та італійських запозичень в українській та кримськотатарській мовах необхідно відзначити більш активне використання неологізмів в українській мові і заміну їх арабізмами в кримськотатарській мові. Це пов’язано з більшим ступенем відкритості, багатовіковим зв’язком української культури з європейською. Збереження в кримськотатарській мові деяких лексем першого порядку, які відсутні в українській мові – свідчення своєрідності контактів тюркської та візантійської складових у Криму і пов’язаних з цим особливостей формування південнобережного і гірського субетносів. Можна зробити висновок про переважний культурний вплив грецької мови на українську мову і побутовий – на кримськотатарську.

Більша частина запозиченої лексики – стилістично нейтральна, може бути використана як в розмовному мовленні, так і в художньому і науковому тексті та в інших видах комунікативної діяльності.