СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА И ПРАГМАТИКА ДЕЛОВОГО ДИАЛОГИЧЕСКОГО ДИСКУРСА (НА МАТЕРИАЛЕ СОВРЕМЕННОГО АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА)

Краткое содержание

У першому розділі дисертації розглянуто існуючі підходи до вивчення ділового спілкування, окреслено предметну область дослідження, представлено класифікацію ділового діалогічного дискурсу, його соціально-дейктичну систему та особливості структурування, визначено основну одиницю аналізу – дискурсивну процедуру.

 На протязі всієї історії людства накопичено багато ідей стосовно ділового спілкування. Ще філософи давнини (Конфуцій, Сократ, Аристотель) звертали увагу на особливості ділової бесіди. На сучасному етапі існує багато поглядів та думок щодо трактування поняття „ділове спілкування”. Ділове спілкування виділяється як окремий вид людської мовленнєвої діяльності на основі різних критеріїв (Н.Д. Арутюнова,  Г.В. Бороздіна, О.Я. Гойхман, Ф.О.  Кузін, Н.Г. Наумова, О.В. Яшенкова та ін.). Аналіз основних концепцій дає підстави вважати, що тільки логічно обумовлений комплексний підхід до проблеми дозволить отримати найбільш повну уяву про ділову міжособистісну комунікацію  як особливий тип мовленнєвої діяльності. Залучення до дослідження дискурс-аналізу дає змогу перейти до інтегрального вивчення ділової мовленнєвої комунікації в контексті соціальної ситуації.

Діловий діалогічний дискурс виділяється нами в окремий вид на основі моделі комунікативної дії  Д.Х. Хаймса ( Д.Х.Хаймс, 1975), згідно якої кожна мовленнєва подія має наступні параметри: ситуативний контекст, учасники, мета, канал зв’язку, тема, форма, тональність. Аналіз даних параметрів показав:

- діловий діалогічний дискурс має місце в інституційно-виробничій сфері, яка охоплює відношення, що складаються в процесі вирішення виробничих завдань, виникає на основі та з приводу певного виду діяльності, пов’язаного з виробництвом продукту або послуги та для досягнення ділового ефекту;

- тематичний репертуар ділового діалогічного дискурсу має конкретно-практичну форму, характеризується певною впорядкованістю та високим ступенем фіксованості теми. Жорстко встановлені рамки релевантності по відношенню до заданої теми забезпечують тематичну когерентність дискурсу;

- ДДД слугує засобом досягнення цілей, які знаходяться поза самим спілкуванням. Глобальна мета є головною в ієрархії цілей, за умов ринкових відносин – це, перш за все, отримання максимального прибутку. Оскільки ділове спілкування розглядається як спільна діяльність комунікантів, характер співвідношення інтересів учасників спілкування є диференційною ознакою для типів ділового діалогічного дискурсу;

- учасники спілкування  пов’язані інтересами справи та мають необхідні повноваження для встановлення ділових відносин та вирішення ділових проблем. В діловому діалогічному дискурсі  мовленнєва поведінка кожного індивіда обумовлена тим станом, який він займає в соціальній ієрархії ділової спільноти. Соціальний статус в діловому спілкуванні визначається виробничими відносинами, а динамічним аспектом статусу виступає соціальна роль. Рольові відносини комунікантів складаються в площинах ієрархія::рівність (по вертикалі) та близькість::дистантність (по горизонталі);

- форма ДДД корелює з функціональним стилем мови. Мова ділової комунікації являє собою відкриту систему одиниць, яка постійно взаємодіє як з мовним організмом в цілому, так і з певними підмовами. Основна різниця між діловими діалогами, що функціонують в різних типах організацій та інститутів, полягає у  використанні галузевої термінології при збереженні загальних особливостей регістру ділового спілкування.

Таким чином, діловий діалогічний дискурс  визначено нами  як соціально обумовлену комунікативну подію, що характеризується певною формою організації мовного матеріалу, яка обумовлюється параметрами ситуації спілкування, залежить від інтенцій та офіційного статусу комунікантів, які мають необхідні повноваження для організації та оптимізації того чи іншого виду предметної діяльності в інституційно-виробничій сфері заради досягнення практичних цілей. На основі співвідношення інтенцій комунікантів виділено три  типи ділового діалогічного дискурсу:

-          доповнюючий тип ДДД, який розвивається в інтересах одного з комунікантів, зазвичай вищого за статусом, та його підтипи – прескриптивний та інформативний;

-          координативний тип ДДД, де діє механізм взаємодії інтенцій комунікантів;

-          трансигентний тип ДДД, відмічений конфліктом інтересів комунікантів.

Інтегральною ознакою структурування всіх типів ДДД як будь-якого процесу є наявність трьох фаз спілкування: ініціальної, змістовної та завершальної, але в кожному типі вони мають свої особливості.

За основну  одиницю аналізу в нашому дослідженні прийнята дискурсивна процедура (О.Н. Гордєєва, А.І. Варшавська, В.В. Єлісєєва), складовою частиною якої є мовленнєвий акт. Дискурсивна процедура являє собою цілісну структуру, яка організує функціональні єдності мовленнєвих ходів на кожному етапі дискурсу та яка підпорядкована реалізації основної прагманастанови даного етапу. ДП може фунціонувати в контексті висловлювань, що складають по відношенню до неї, як дискурсивного ядра, підпорядковану частину. Кожна дискурсивна процедура у процесі розвитку дискурсу виконує певні дискурсивні функції  і має відповідні мовні маркери лексико-семантичного та граматико-семантичного рівнів.

Соціально-дейктична система ділового діалогічного дискурсу представлена  переміною комунікативних ролей та формулами звертання. Для ділового спілкування типовою є переміна комунікативних ролей без зайвих переривань, тобто гладка (за термінологією С.О. Арістова та І.П. Сусова). В ситуації ієрархічних відносин право регулювати переміну ролей належить вищому за статусом комуніканту. Адресатні переривання в даній ситуації спрямовані на корекцію інтеракції, вони сприяють додержанню максим кількості та релевантності, підтримці комунікативного статусу мовця:

‘You are going to like this’, the chief architect said. ’It has grace and symmetry, and the scope that you asked for. Let me explain some of the details…’

‘That won’t be necessary’, Lara said. ‘I understand them.’ ( Sheldon )

Формули звертання виконують у діловому дискурсі соціально-регулятивну функцію. У випадку асиметрії соціальних ролей право вибору форми звертання за тим, хто займає вищий щабель в ієрархічній системі:

‘Yesterday Heyward had addressed Stonebridge formally as “Mr Vice-President” but was quickly assured, “Forget the formality; I get weary of it. You’ll find I answer best to “By”. Heyward, who cherished first name friendships with important people, was delighted.’ (Hailey)

Діловий діалогічний дискурс при всьому різноманітті його мовленнєвих та мовних проявів характеризується певними закономірностями як в статичному, так і в динамічному аспектах. Вияв закономірностей проходить на трьох рівнях аналізу (підхід, запропонований С.О. Сухих): макрорівень – вирішення задач, пов’язаних з механізмом взаємодії::розбіжностей інтенцій комунікантів; середній рівень – вирішення таких проблем, як роль послідовності фаз у мовленнєвих стратегіях; мікрорівень – дослідження типів мовленнєвих дій та засобів їх здійснення.

Другий розділ присвячений аналізу доповнюючого типу ділового діалогічного дискурсу. Доповнюючий тип ДДД характеризується  зацікавленістю в результаті лише однією із сторін. Саме зацікавлена сторона є ініціатором розмови, здійснює мовленнєвий та метакомунікативний моніторинг проведення розмови. На макрорівні тут відсутня конкуренція думок та прагнень учасників комунікації. Нерівнорозміщеність комунікантів відносно їх інтересів посилюється ієрархією статусних відносин. Як правило, в даній ситуації комуніканти позиціонують себе як начальник і підлеглий. Ініціальна фаза, при чітко заданій ієрархії відносин, зведена до мінімуму, її головна мета – перевірка або демонстрація готовності вступити в контакт, а за умов використання технічних засобів – забезпечення роботи каналу зв’язку.

З точки зору комунікативних цілей даний тип ДДД реалізується  двома підтипами: прескриптивним та інформативним, які зустрічаються  як окремо, так і у поєднанні один з одним. У прескриптивному підтипі головним комунікативним наміром є спонукання до дії.  Комунікація в даній ситуації завжди ієрархічна, з пріоритетністю прямого зв’язку. Для ієрархічної схеми важливим є наказ, на відміну від демократичної, де головною іллокутивною силою є переконання (Г.Г. Почепцов). Саме тому комунікативний фокус в змістовній фазі прескриптивного підтипу ДДД складають ДП прескрипції, в складі яких містяться прямі та непрямі директиви. Прямі директиви в формі імперативу мають найвищий потенціал спонукання, вони завжди акціональні і не допускають свободи вибору дій для адресата:

‘Jörg, expect $7 million from Credit Parisien in the No. 2 account by 6 pm tonight, Central European time, and place it with first-class banks and triple "A" commercial names.  Otherwise, invest it in the ove ight Euro-dollar market.  Understood?’

‘Yes, Harvey.’  (Archer)

Високий ступінь категоричності не інтерпретується як грубість, а розглядається як оптимальний засіб досягнення цілей і навіть може інтенсифікуватися за рахунок прагматичних форматорів ( ”Understood? ”).

Посиленню категоричності сприяє  накладання ліміту часу на виконання дії:

‘…Prepare our plan for seven days before the end of this Stock Exchange account.’

‘Right, boss…’  (Fоllett)

ДП прескрипції у формі непрямих директивів реалізуються  за рахунок прагматичної трансформації розповідних та питальних речень у спонукальні. У розповідні речення для досягнення мети спонукання вводяться лексичні предикати бажання (want, would like, etc.) та/або модальні слова, які номінують деонтичну модальність ( must, should, be to, etc.): 

(1)    ‘What I’d like you to do,’ Mel told her, ‘is read me the names and policy amounts.’ (Hailey)

(2)    ‘You must get Herr Laurin here. Immediately. We can’t waste time.’  (Green)

Розповідні речення з футуральною перспективою в загальному контексті директивності теж виконують дискурсивну функцію спонукання:

‘…Do what you like with them, get them to count bricks, organize community singing, any bloody thing... Then they’ll be back on the Ryde sites.’  (Stratton)

Питальні структури з іллокутивною силою спонукання в ситуації асиметрії статусно-рольових відносин завжди інтерпретуються як наказ, що підлягає виконанню:

‘I should like to borrow some money against my farm in Hampshire,’ said Lord Brigsley.

‘Yes, my lord, what sum do you have in mind?’

‘Well, it seems that farmland in Hampshire is worth about 1.000 an acre and is still climbing. Why don’t we say 150.000? I should then like invest the money in shares.’ (Archer)

У цілому домінуючий комунікант використовує різні форми реалізації ДП прескрипції, з різним ступенем категоричності, оскільки директивність виводиться із усього дискурсу. В ієрархічній схемі спілкування ДП прескрипції  завжди однозначні і не допускають свободи вибору.

В інформативному підтипі домінують ДП інформування, маркерами яких є питальні структури. Суб’єкт спілкування  оперує різними типами питальних дій у формі відкритих питань, закритих питань, синтаксичних структур з прагматичними форматорами, які номінують когнітивний дефіцит: Tell me; I just wanted to know, You still haven’t told me. Мовленнєвим актам з імпліцитно вираженим питанням надається перевага в ситуації рівності соціальних позицій, особливо коли вони співвідносятся з наміром вивідати інформацію

В рамках ієрархічної комунікації в доповнюючому типі ДДД можливо поєднання інформативного та прескриптивного підтипів, яке представлено послідовністю дій: запит інформації – отримання необхідних знань – видання розпорядження:

Edwina asked the new account clerk, ‘What was the initial deposit?’

‘Five dollars.’

‘Very well. Just try to  keep going as fast as you can’  (Hailey)

Моніторинг розвитку доповнюючого типу ДДД в ситуації асиметрії здійснюється  вищим за статусом комунікантом – суб’єктом спілкування. Підлеглий як об’єкт, на якого спрямовані мовленнєві дії ініціатора спілкування, реалізує своє право лише на респонсивну мовленнєву реакцію у формі синтаксичних одиниць з прагматичними форматорами типу Yes, sir/boss; All right; You are the boss; Sure, які виконують функцію підтвердження готовності виконати розпорядження.

Доповнюючий тип ДДД характеризується найбільшою запрограмованістю та конвенціональністю у порівнянні з іншими типами ДДД.

У третьому розділі описано основні структурно-семантичні та прагматичні особливості координативного типу ділового діалогічного дискурсу, який представляє собою реалізацію так званої ідеальної мовленнєвої ситуації (за Ю. Хабермасом), де учасники мають рівні права на пред’явлення та ствердження своєї думки, монорозвиток кожної із концепцій. На макрорівні аналізу координативний тип ДДД характеризується узгодженістю інтенцій комунікантів. Розвиток координативного типу ДДД вимагає порівняння прагматичних настанов комунікантів щодо предмету обговорення, їх протиставлення або унісон. Діалогічні відносини між учасниками спілкування характеризуються модально-прагматичною рівноправністю та перемінністю, в ході полеміки адресат стає адресантом і навпаки. У цьому типі дискурсу різниця в статусах комунікантів незначна, і соціальна нерівність не впливає на розвиток інтеракції. Якщо один із комунікантів і займає нижчий щабель, то він при цьому має спеціальні знання, що підвищує його комунікативний статус.

Комунікативна мета координативного типу ДДД – обмін думками заради прийняття рішення, з’ясування істини, знаходження схеми спільних дій. Структура   даного типу представлена чіткою зміною послідовності мовленнєвих дій: з’ясування проблеми – розвиток альтернатив дій – рішення щодо дій. Основній змістовній фазі може передувати “світська бесіда”, але це не є обов’язковим компонентом ініціальної фази. Інтерперсональною метою комунікантів в цьому випадку є демонстрація товариських відносин.

На етапі визначення проблеми обговорення перевага віддається ДП констатації. Комунікативна функція констативів-повідомлень – окреслити проблему та надати інформацію стосовно  неї. В складі даних мовленнєвих актів можливе використання прагматичного форматора problem:

He came into the office ‘We have a problem, boss.’

‘Go.’

‘It’s the property on Fourteenth street. We’ve cleared the tenants out of the whole block except for one apartment house.’   (Sheldon)

Контекстом ДП констатації можуть слугувати питальні структури, які виконують дискурсивну функцію введення і складання умов для виявлення проблеми:

‘What’s bothering you?’

‘The deal you made with the savings and loan companies.’

‘What about it? We got our financing, didn’t we?

‘I don’t like the completion date clause.  If the building isn’t finished by March 15^th, they’ll take it over, and you stand to lose everything you have.’ (Heywood).

Комунікативний фокус змістовної фази координативного типу ДДД має  форму аргументативної дискусії, в ході якої суб’єкти спілкування виконують ролі протагоніста та антагоніста висловленої думки. Головними тут є ДП асерції, де реалізуються дві прагманастанови: необхідність вирішення проблеми й намагання переконати опонента в правильності своєї позиції. Введення модусу епістемічного плану (Н.Д. Арутюнова) як маркера  ДП асерції є обов’язковим. Модуси не тільки передають оцінку достовірності змісту пропозиції, але й слугують засобом переконання адресата, стимулюють його зворотню реакцію, тобто виконують інтерактивну функцію. Експліцитно модус маркується асертивними висловлюваннями з різним ступенем іллокутивної сили асерції. Її демонстративне посилення досягається використанням таких синтаксичних конструктів, як I’m sure; I mean it; I’m convinced; I’ve not at least doubt. Послаблення іллокутивної сили асерції демонструють дієслова слабої асерції I think; I believe; I assume; I consider; I happen to think, дієслово-зв’язка seem, модальні дієслова з епістемічним значенням припущення can, may, might.

Предикат модусу може передаватися і безособовими засобами, неспроможними поєднуватися з суб’єктом модусу: прикметниками, іменниками, модальними словами The only thing certain;  No doubt of it;  Chances are. 

Непряма асерція характеризується відсутністю експліцитних показників пропозиціонального відношення. Модус виводиться  із логіко-смислових та модально-прагматичних відносин усього асертивного комплексу :

Carl said instantly, ‘Switzerland. We can open up our bank there just by filling in a couple of forms. No license necessary, no qualifications; not even  a statutory amount of capital. You just down behind a desk and start taking money off people.’ (Stratton)

Ступінь категоричності зумовлюється ієрархією відносин. Непряма асерція та послаблення іллокутивної сили модусу в мовленні нижчого за статусом комуніканта реалізує м’яку стратегію подання та підтримки своєї думки. Відсутність експліцитного модусу в мовленні вищого за статусом, навпаки, посилює прагматичний ефект категоричності, подаючи особисту думку як факт реальності.

Аргументативна дискусія розвивається до тих пір, доки  учасники не погодилися на її завершення. Дискурсивні процедури завершальної фази позначені нами як ДП детермінації. Домінують у складі даних ДП комісиви у формі висловлювань з футуральною перспективою:

‘We won’t let them know what we’re doing. We’ll have different people approach the owners of the shop.’ (Siddons)

За умов ієрархічних відносин право вирішити результат дискусії за тим, хто має вищий статус. За ним залишається і рішення про наступні дії, тобто рівноправність спілкування порушується у завершальній фазі, але в мовленнєвому просторі ділової комунікації прагманастанова такого порушення спрямована не на посилення авторитарності керівника, а на оптимальне вирішення питання, відносно якого прийняте спільне рішення. Завершальна фаза включає ДП прескрипції у формі директивів – інструкцій до дій.

‘Get hold of the contractor. Tell him we want to start bulldozing tomorrow.’ (Siddons)

Директиви в ситуації координативного типу ДДД, в контексті кооперативності дій, спрямовані на вирішення спільної задачі.

У четвертому розділі проаналізовано трансигентний тип ділового діалогічного дискурсу.

Трасигентний тип ділового діалогічного дискурсу характеризується розбіжністю інтенцій комунікантів, що є джерелом конфлікту. Саме конфлікт інтересів визначає  мовленнєву поведінку комунікантів. Учасники спілкуваня взаємодіють як рівноправні суб’єкти, але завжди є ініціатор угоди.

Комуніканти вступають в діалог з різними настановами та інтенціями, однак наявність спільних елементів та  дотримання принципа кооперації є обов’язковим, щоб інтеракція мала місце. За умов рівності прав та шансів учасників зростає роль комунікативної компентенції мовців.

В даному типі ДДД ініціальна фаза, у порівнянні з іншими типами, найбільш пролонгована, оскільки тут необхідно із самого початку створити позитивний фон інтеракції, як в ситуації встановлення контакту при першій зустрічі, так і в ситуації постійних ділових відносин.

Комунікативна мета трансигентного типу дискурсу – досягнення згоди,  переконання опоненту – диктує  структуру ДДД та вибір і організацію мовних засобів. Змістовна фаза складається з двох послідовних етапів, а саме: визначення предмету угоди та переконування опонента.

На першому етапі визначається тема обговорення. Зазвичай її вводить ініціатор угоди в формі констативів-повідомлень. Учасник дискурсу, який заявляє предмет угоди як тему наступного обговорення, навіть не знаючи позицію адресата відносно даного питання, повинен починати з припущення про те, що адресат вже має протилежну позицію або вона у нього з’явиться.  

‘…Henry, the reason I want to talk to you is, I’m conce ed about the performance of the man on your shift… You just can’t do two full-time jobs. You’ve got to  make a choice.’ (Walters)

Питальні структури складають контекст дискурсивних процедур констатації, дають можливість зорієнтуватися в темі, отримати додаткову інформацію:

‘We are anxious to expand. Also we know the reputation of your paper.’

‘You believe that to be good?’

‘We do, sir. We consider the ‘Northe Light’ absolutely first in its own class.’

‘Then why should I sell it?’

‘I will tell you, Mr. Page. So far, owning to exceptional circumstances you have been able to stand the competition of the big London dailies. But this state of affairs cannot last.’ (Cronin)

Етап переконування складає комунікативний фокус трансигентного типу ДДД. Розбіжність інтересів зумовлює необхідність вплинути на опонента таким чином, щоб схилити його на свою сторону, переконати в силі своїх аргументів та досягти здійснення власних інтересів. Дискурсивні процедури, які спрямовані на реалізацію цієї прагманастанови, ми визначаємо як ДП переконання. Одним із головних видів переконання є аргументація, при цьому орієнтація на опонента набуває особливого значення. Експлікування інтересів адресата підвищує аргументативний потенціал ДП переконання. Ініціатор угоди представляє дії, спрямовані на задовільнення власних інтересів, з врахуванням інтересів співрозмовника. У складі ДП переконання перевага надається

- промісивам з іллокутивною силою обіцянки:

‘І  promise all your articles will be published in our next issues. I’ll arrange it for you.’(Siddons).

- констативам – повідомленням з футуральною перспективою:

 ‘I want the Charles Huegenon Medical Сеntre. It will consist of three  divisions: first, a new MacKinly Hospital which will do honor to your name; second, a group of research  laboratories whose discoveries will keep your memory alive; and third, a medical school.

’( Sobel)

В наведені висловлювання можуть бути включені синтаксичні конструкції з умовними предикативними одиницями:

‘If you say ‘Yes’, Mr. MacAllister, you’ll never regret. I promise.’ (Sheldon)

Оскільки головним критерієм зиску в діловому світі є гроші, наявність в складі ДП переконання на рівні фактуальної аргументації конкретних цифр в грошовому еквіваленті є надійним засобом реалізації прагманастанови на переконання:

‘So, look  at it this way, the block cost you half a million, I’m cancelling my debt to you of one million, therefore you come out with a profit of half a million.’ ( Stratton)

Переконування також може реалізовуватися через різного роду описи та пояснення, які сприяють розумінню і, внаслідок цього, сприйняттю інформації. Переконання щодо реального стану речей спонукає до згоди. В цьому випадку в складі ДП переконання обов’язковою є наявність модальності, оскільки залучення цієї категорії  включає фактор особистості в ситуацію об’єктивної реальності.

В цілому ДП переконання реалізуються різним набором мовних та мовленнєвих засобів, які сприяють досягненню бажаного перлокутивного ефекту – переконати співрозмовника. Але, оскільки середовищем трансигентного типу ДДД як спільної діяльності є конфліктність, що врівноважується кооперативністю як передумовою здійснення комунікації, відношення протиставлення в структурі переконання набувають особливого значення. Протиставлення в суміжних репликах реалізує прагманастанову на контраргументацію і, перш за все, актуалізується в граматичній категорії заперечення:

Lara said ,‘Frankly, I was stunned when I heard that your Board tu ed us down. We’re going to put up over a hundred million dollars to improve this neighbourhood and yet you refuse to…’

Edith Benson cut her short. ‘Let’s be honest, Miss Cameron. You’re not putting up the money to improve the neighbourhood. You’re putting up the money so Cameron Enterprises  can make more money.’( Sheldon)

Протиставлення передає також сполучник but, що зумовлене домінуванням семи відношення протилежності в його інваріантному значенні:

‘Nobody in this world but Emma Harte would have come up with such a preposterous proposition,’ Sebastian Cross cried indignantly …

‘Think what you will,’ she said with a slight pause. ‘But regardless of whoever formulated the deal, that’s it as I’ve outlined it. It’s a take it or leave it situation.’ (Bradford)

Логічна операція протиставлення проявляється і через смислові відносини на основі аксіологічних опозицій. Структурно-семантична організація протиставних блоків-реплік включає контекстуальні антонімічні конструкції. У діловому діалогічному дискурсі протиставлення може будуватися через залучення асоціативних зв’зків з використанням економічних факторів:

The Plantagenet Investment lord said, ‘Your resourсes are stretched thin, Jordan. Perhaps too thin.’

‘We’ll hit a world tu over of over four hundred million this year, with profits up to thirty million.’

‘Before tax.’ Marret stared hard at Jordan. ‘I’m sorry, we aren’t backing any extensions of the leisure complex …’ (Stratton)

На мовному рівні демонстративній фазі у розвитку конфлікта відповідає протиставлення займенників you – I. Зіставлення інтересів комунікантів маніфестується співвідношенням лексем в даній опозиції, їх збалансованістю або контрастом.

Ben: Now, look here, William. I’ve bought timberland in Alaska and I need a man to look after things for me.

Willy: God, timberland! Me and my boys in those grand outdoors!

Ben: You’ve a new continent at your doorsteps, William. Get out of these cities they’re full of talk and timepayments and courts of law. Screw on your fist and you can fight for a fortuпe up there.  (Miller)

Завершення інтеракції в трансигентному типі ДДД конвенційне і має три способи реалізації: 1) укладання угоди/консенсус; 2) відмова від угоди/дисенсус; 3) відстрочка прийняття рішення.

Досягнення консенсусу номінується синтаксичними одиницями з прагматичними форматорами, що мають сему згоди: Done;  I’ll take it;  Right;  You’ve got a deal. 

Репліки з футуральною перспективою спрямовані на реалізацію прагманастанови відстрочки прийняття рішення: I’ll see you at 11 o’clock next Saturday mo ing.

Відмова від угоди маніфестується прямими сигналами на рівні синтаксичних структур, що включають сему заперечення.

‘No,’ she said. ‘There is no place in Air Communication for your son if we take the company over.’

‘We are deadlocked, Paula. I have to pass.” He lifted his hands in a helpless gesture… ‘Thank you for your time. And please, tell your grandmother that her terms are too harsh for my palate.’  ( Bradford)

Таким чином, реалізацію цільової настанови можна виявити тільки в ретроспективі, оцінивши підсумок інтеракції.

ВИСНОВКИ

З розвитком та посиленням інтеграційних процесів англійська мова стає найбільш поширеною в процесі міжмовної комунікації на діловому рівні. Цим пояснюється інтерес лінгвістів до ділової комунікації англійською мовою. З лінгвістичної точки зору діловий дискурс являє собою достатньо жорсткий ступінь організації мовленнєвих дій, що дозволяє чітко простежити зв’язки в рамках діалогу та мовні засоби, які використовуються для досягнення цілей комунікації.

 В дисертаційному дослідженні вивчаються основні структурні, семантичні та прагматичні характеристики ділового діалогічного дискурсу як соціально зумовленої комунікативної події, що характеризується особливою формою організації мовного матеріалу, яка визначається параметрами ситуації спілкування, залежить від інтенцій та офіційного статусу і ролі  комунікантів, що мають необхідні повноваження для організації та оптимізації того чи іншого виду предметної діяльності в інституційно-виробничій сфері  заради досягнення практичних  цілей. На основі даних параметрів виділено три типи ділового діалогічного дискурсу, а саме: доповнюючий, координативний та трансигентний, які характеризуються певними закономірностями як в плані структурування, так і в плані вибору мовного репертуару.

Доповнючий тип реалізується в інтересах одного із комунікантів і представлений двома підтипами: прескриптивним, мета якого – розпорядження, та інформативним, мета якого – отримання інформації. Координативний тип характеризується узгодженістю інтенцій комунікантів та спрямований на досягнення спільної мети. В трансигенному типі, або дискурсі-угоді, діє механізм розбіжності інтенцій, його мета – ліквідувати протиріччя та досягти згоди. 

У структурі всіх трьох типів ДДД присутні універсальні фази спілкування: встановлення, розвиток та розмикання мовленнєвого контакту. Ініціальна фаза спрямована на реалізацію інтерперсональних цілей: встановлення контакту, позитивна саморепрезентація, орієнтування відносно партнера по комунікації, перевірка роботи каналу зв’язку. В мовленнєвому просторі ділового спілкування чим скоріше здійснюється перехід до змістовної частини, тим оптимальнішим є досягнення основного результату.

На стадії розмикання мовленнєвого контакту в ієрархічній схемі, як правило, вищий за статусом комунікант встановлює результат бесіди та номінує завершення інтеракції. Особливе значення завершуюча фаза набуває в трансигентному типі дискурсу. Саме ця фаза демонструє результат та дозволяє виявити досягнення або недосягнення консенсусу.

Центральна/змістовна фаза є комунікативним фокусом ділового діалогічного дискурсу, саме тут реалізується глобальна мета інтеракції.

Вибір та організація мовного репертуару в кожному типі ДДД детермінується, нарівні з метою, статусно-рольовими характеристиками комунікантів. Відношення між учасниками складаються в площині ієрархія/рівність та близкість/дистантність. Соціальні відношення і ролі здійснюють вирішальний вплив на вибір формул звертання та переміну комунікативних ролей в ДДД.  

Кожен тип ДДД має свій набір дискурсивних процедур, що складають його комунікативний фокус. Дані процедури функціонують  в контексті інших мовленнєвих дій, які виконують функцію введення та створення найбільш сприятливих умов реалізації ДП. Вибір дискурсивних процедур в кожному сегменті дискурсу обумовлений типом дискурсу, комунікативною метою та формою взаємодії партнерів по спілкуванню.

Доповнюючий тип ДДД, де позиціонування учасників представлено на рівні суб’єкт – об’єкт, характеризується найбільшою запрограмованістю. В прескриптивному підтипі комунікативна мета – віддати наказ/розпорядження та нерівнорозташованість комунікантів (начальник-підлеглий) – визначають вибір ДП прескрипції, до складу яких входять прямі та непрямі директиви. Експліцитними маркерами ДП прескрипції слугують висловлювання в формі імперативу, який має найвищий потенціал спонукання, при цьому високий ступінь категоричності не сприймається як грубість та погроза лицю. В діловому спілкуванні принцип кооперативності важливіший за принцип увічливості. Непрямі директиви реалізуються питальними структурами та розповідними реченнями, до складу яких входять лексичні предикати бажання та модальні дієслова.

Дискурсивним ядром інформативного підтипу ДДД є ДП інформування, марковані висловлюваннями з іллокутивною силою питання, до складу яких входять відкриті питання, закриті питання та синтаксичні структури з прагматичними форматорами, які номінують когнітивний дефіцит. ДП інформування можуть передувати ДП прескрипції в ситуації, коли обидва підтипи ідуть у комплексі.

У координативному типі ДДД, де спільною комунікативною метою рівноправних комунікантів є знаходження   схеми  дій для прийняття рішення, ДП асерції є головними  в реалізації прагманастанови, тобто складають його ядро. Маркерами ДП асерції є  лексико-синтаксичні засоби, в яких актуалізується модус епістемічного плану як експліцитно, так і імпліцитно. Експліцитно модус представлений дієсловами з різним ступенем іллокутивної сили асерції, предикативними прикметниками та модальними словами. Імпліцитний модус виводиться із логіко-смислових та модально-прагматичних відносин усього асертивного комплексу.

Конфліктність інтересів в трансигентному типі ДДД диктує вибір мети – досягнення угоди. Дискурсивний фокус цього типу ДДД складають ДП переконання. Комунікативна інтенція переконання реалізується за допомогою логічних засобів аргументування та пояснення. Експлікація інтересів опонента набуває особливого значення, що детермінує  використання в складі ДП переконання промісивів, констативів з футуральною перспективою та реквестивів. ДП переконання, що реалізуються через пояснення та опис, номінуються констативами, до яких можуть бути залучені модальні значення. Демонстрація конфлікту інтересів представлена логічними відношеннями протиставлення, які на мовному рівні реалізуються граматичною категорією заперечення, лексичними одиницями з семою протилежності, антонімічними контекстуальними конструкціями.

Проведене дослідження свідчить про плідність дискурсивного підходу до вивчення діалогічного спілкування в діловій сфері. Перспективою подальших досліджень  може бути аналіз ділового спілкування в групах, порівняльний соціокультурний аналіз ділового діалогічного спілкування в різних етносах, а також вивчення ролі та значення невербальних компонентів комунікації в діловому діалогічному дискурсі.