ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ВІД ЛАТИНСЬКИХ ESSE TA STARE У КОНСТРУКЦІЯХ З ПРИКМЕТНИКАМИ У СУЧАСНИХ ІСПАНСЬКІЙ ТА ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВАХ



Название:
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ВІД ЛАТИНСЬКИХ ESSE TA STARE У КОНСТРУКЦІЯХ З ПРИКМЕТНИКАМИ У СУЧАСНИХ ІСПАНСЬКІЙ ТА ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВАХ
Альтернативное Название: ОСОБЕННОСТИ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ глаголов от латинских ESSE TA STARE в конструкциях с прилагательных в современном испанском и итальянском ЯЗЫКАХ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  РОБОТИ


         У вступі обґрунтовується вибір теми, розкривається актуальність та наукова новизна дисертації, її теоретичне значення, визначаються мета і завдання дослідження, об’єкт та предмет дослідження, методи і прийоми аналізу, матеріал дослідження, практична цінність, апробація роботи, положення, що виносяться на захист та структура дисертації.


         У розділі 1 “Теоретичні та методологічні засади дослідження функціонування дієслів від латинських ESSE та STARE у конструкціях з прикметниками у сучасних іспанській та італійській мовах” розкривається, які теоретичні та методологічні засади контрастивної лінгвістики та лінгвокультурології стали основою роботи. Так, в основу нашого дослідження покладені наступні засади контрастивної лінгвістики: 1) Дослідження проводиться на матеріалах синхронного зрізу мови системно (тобто розглядається зв’язок досліджуваних дієслів-зв’язок і прикметників з іншими елементами мови). 2) Робота належить одночасно до контрастивної граматики та контрастивного порівняння лексичних систем. 3) Досліджується одне мовне явище – класифікація прикметників за допомогою дієслова-зв’язки у складі синтаксичної одиниці – складеного іменного присудка – на матеріалі двох різних мов. 4) Використовуються елементи історичної типології в описі еволюції дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE, в іспанській та італійській мовах, враховується ступінь спорідненості цих мов. 5) Використовуються елементи квантитативного аналізу – порівняння статистичних індексів, що відображають ступінь представленості  в іспанській та італійській мовах дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE, у функції зв’язок у складі складених іменних присудків з іменною частиною прикметником.


         Оскільки робота проводилася в межах лінгвокультурології, в нашому дослідженні ми дотримувалися наступних методологічних принципів цієї науки, сформульованих Дж.Льюсі (1992): 1) порівнювати дві мови або більше; 2) вивчати результати, отримані за однакових умов стимулу (одної немовної зовнішньої реальності); 3) проводити формальний (морфосинтаксичний) аналіз семантичного поля (тобто досліджувати конфігурацію значення); 4) шукати пояснення відмінностей між звичайними моделями мовного узусу у відмінностях у мисленні.


         У цьому ж розділі розглядаються теоретичні засади дослідження систем класифікаторів. Взаємозв’язок класифікаторів і характеризованих ними мовних форм зазвичай відповідає певним семантичним рисам цих мовних форм (у нашому дослідженні – прикметників), а тому можна стверджувати, що класифікатори мають власне значення, тобто денотують певну характерну рису у тих мовних формах, з якими вони вживаються. Таким чином, класифікатори мають велике когнітивне значення, оскільки представляють різні категоризації або бачення світу.


         У першому розділі вивчаються також особливості прикметника як об’єкта класифікації. Прикметник може обмежити сферу, до якої належить референт, і допомогти ідентифікувати даний референт всередині цієї сфери, але не може замінити первісне віднесення до певного виду (А.Вежбицька). Здатність властивості бути вираженою за допомогою прикметника залежить від її природи (наприклад, колір та розмір з більшою ймовірністю описуватиметься за допомогою прикметників, ніж форма). Прикметники мають тенденцію вказувати на властивості, які або є “позачасовими”, або розглядаються безвідносно до часу, тому роль співвіднесення властивості з часом відіграють досліджувані нами класифікатори.


Розділ 2. “Дієслова SER та ESTAR як класифікатори прикметників в іспанській мові”. Дієслова SER та ESTAR неодноразово привертали увагу дослідників як граматична проблема. С.Ґрісуолд Морлі (1925) систематизував усі існуючі на той час думки з приводу дієслів SER та ESTAR (праці А.Бельо, Ф.Хансена, М.Андраде, В.Сальва та інших учених). Він запропонував розрізняти дієслова SER та ESTAR за наступними опозиціями, наведеними у таблиці:


























SER



ESTAR



1. Тривалість; внутрішньо притаманна


    ознака.



1.     Тимчасовий характер стану,


Епізодичність.



2. Існування.



2.   Певне положення у просторі.



3. З дієприкметником минулого часу


    дія.



3.   З дієприкметником минулого


      часу і з прикметниками стан.



4. Ментальні концепції.



4.   Відчуття.



         Р.Навас Руїс стверджував, що всі теорії можна звести до одного принципу, з якого вони виходять і тому не є загальними та всеохоплюючими. Цей принцип, за Р.Навасом Руїсом, – не лінгвістичний, а філософський. Він вважає, що мовцю легше оцінювати явища не як постійні або тимчасові, внутрішньо притаманні або непостійні і т.д., а як змінювані та незмінювані. Теорія Р.Наваса Руїса співзвучна з теорією опозиції норма – зміна, запропонованою У. Буллом.


         Стокуелл, Боуен та Мартінс вбачали різницю між складеними іменними присудками SER + прикметник та ESTAR + прикметник у тому, що прикметник після дієслова SER вживається як категоризатор підмета, наприклад, реченням Laura es bonita ми відносимо Лауру до категорії гарних жінок. Речення Laura está bonita дає не категоризацію, а конкретну характеристику. Подібні міркування висловлюють Х.А. Де Моліна Редондо та Х.Ортеґа Оліварес, cтверджуючи, що основна функція SER – категоризаційна, а ESTAR – описова.


         Ф.Монхе критично переглянув існуючі думки з даного питання і звернувся у вирішенні проблеми дієслів SER та ESTAR до опозиції постійність – тимчасовість та відхилив усі інші, які в кінцевому рахунку, на його думку, зводяться до варіацій на цю тему і заважають чітко уявити справжню природу проблеми.


         Усі згадані вчені, а також Д.Болінджер, розглядали семантику прикметників як визначальний фактор вибору одного з дієслів-зв’язок – SER або ESTAR. Натомість ми пропонуємо розглядати зв’язок прикметника та дієслова-зв’язки як взаємоспрямований, а дієслова SER та ESTAR як такі, що впливають на семантику прикметника. За результатами нашого дослідження дієслова SER та ESTAR класифікують прикметники за певними якостями, які, на нашу думку, зводяться до постійності – тимчасовості. Цими якостями є відповідно: 1) внутрішньо притаманна ознака – тимчасовий стан; 2) буття – певне положення у просторі; 3)  узагальнення –  суб’єктивне сприйняття; 4) незмінюваність – змінюваність (норма – зміна).


         Отже, дієслова SER  та ESTAR вживаються у типових випадках з тими прикметниками, які здатні приймати відповідні семи, тобто можуть бути класифікованими як постійні або тимчасові. Постійною ми називаємо якість, що завжди була і буде, або почала бути і буде завжди надалі (відтепер надалі). Тимчасова якість має часові межі з обох кінців. Відповідно до того, як дієслова-зв’язки SER та ESTAR класифікують прикметники, ми умовно розподіляємо прикметники в іспанській мові на три класи: А, Б і В.


          До класу А відносяться всі ті прикметники, які у типових випадках сполучаються з дієсловом-зв’язкою ESTAR або здебільшого з ним, тобто прикметники, що містять або здатні приймати семи тимчасовості, результативності (зміна як результат певної дії), розташування. Центральними членами класу А (підклас А1) виступають прикметники, що містять або потенційно здатні містити сему тимчасовості та результативності. Периферійними членами класу А (підклас А2) є, зокрема, прикметники на позначення розташування, оскільки вони не виключають можливості вживання з дієсловом-зв’язкою SER.


         До підкласу А1 входять прикметники на позначення тимчасових недуг, наприклад: enfermo, griposo, desvalido, ronco, afónico, borracho, ebrio і т.д. Антоніми прикметників, що належать до певного класу, відносяться до цього ж класу, наприклад: Me tiene sin cuidado que ustedes sean fuertes o débiles, elegantes o desmañados, que estén tísicos o perfectamente sanos(Pérez Reverte). Значна частина прикметників цієї групи описує тимчасовий душевний стан: El señor Joaquín está alicaído. (Mendoza). Центральними членами класу А є також прикметники на позначення ознаки, що є результатом певної дії: falto, inconcluso, lleno, repleto, maltrecho, decrépito, descalzo, desnudo, vacío, desierto, sacio, harto тощо. Здебільшого з ESTAR сполучаються такі прикметники, як entero, íntegro, intacto, indemne, incólume, незважаючи на те, що вони не є результатом процесу в буквальному розумінні цього слова. Стани, які описують ці прикметники, є результатом “не-процесу”: …la edición está íntegra. (Pérez Reverte).


         Підклас А2 є менш численним. Розташування є первинним значенням ESTAR і виявляється у його сполученні з такими прикметниками, як céntrico, cercano, contiguo, adyacente, colindante, lejano, distante, presente та іншими.


         Клас Б складає відносно невелика кількість прикметників, які у типових випадках не вживаються з дієсловом-зв’язкою ESTAR, наприклад: privado, rompible, fugaz тощо. До сукупності центральних членів класу Б (підкласу Б1) входять прикметники, які містять або здатні приймати семи постійної притаманності ознаки та незмінюваності (наприклад, прикметники на позначення національності). Сукупність периферійних членів класу Б (підклас Б2) складають прикметники, які не виключають вживання дієслова-зв’язки ESTAR.  


До підкласу Б2 входять майже всі члени класу Б. Це пояснюється тим, що абсолютна більшість цих прикметників здатна бути класифікованою як тимчасова якість, так само як і постійна: El hotel era carísimo (Pérez Reverte). Hablamos de lo caro que está todo. (Mendoza).


 У межах класу Б досліджуються прикметники, що вживаються з неозначеним артиклем un, оскільки у сполученні з цим артиклем вони не можуть вживатися з дієсловом-класифікатором ESTAR. Субстантивація відбувається з прикметниками, майже завжди пов’язаними з характеристиками людей. Наприклад, falso може відноситися як до істоти, так і до неістоти:Mi ejemplar es falso... (Pérez Reverte). Tú sí que eres falso. (Gala). У сполученні з артиклем un він може вживатися тільки по відношенню до істоти: Porque eres un falso y un traidor. (Pérez Reverte).


         За А.Вежбицькою, одинична властивість є не цілком придатною основою для категоризації, тому іменники, що позначають одиничну властивість, є синтаксично нетиповими через непридатність до вживання у складі референтних виразів будь-якого роду. Передача ад’єктивного значення через іменник являє собою засіб, придатний для здійснення експресивного мовленнєвого акту, але не для виконання двох прототипових функцій іменника – референції і категоризації. Крім того, прикметники більш вільно вживаються в ролі іменників у референтних виразах у множині, ніж в однині. Також частіше вони вживаються у складі неозначених, ніж означених іменних груп.


         Коли слово позначає одночасно якість і об’єкт, тобто одночасно відіграє роль іменника і прикметника, un може створювати смислові опозиції. Різноманітні прикметники, такі як gracioso, interesado, simpático, tranquilo, chulo і т. д. набули смислових відтінків, відмінних від вихідних значень відповідних прикметників: un gracioso, un interesado, un simpático, un tranquilo, un chulo. Ця здатність до утворення смислових опозицій зумовлюється тим, що наявність un може підкреслювати негативне значення прикметників. Такі вирази, як eres un imbécil, un tramposo, un embustero вживаються так часто, що вживання un з прикметником стало формулою посилення виразності лайки.


         До класу В ми відносимо всі ті прикметники, для яких типовим є вживання як з дієсловом-зв’язкою SER, так і з ESTAR. Сюди входять периферійні члени класів А та Б. Таким чином, більшість прикметників іспанської мови належать класу В.


         Опозиції, утворювані дієсловами-класифікаторами SER та ESTAR, можуть бути більш або менш контрастостворюючими в залежності від природи підмета. Відомості про підмет і його можливі означення визначають ступінь контрасту, утворюваного опозицією, наступним чином: 1) стилістичний контраст; 2) контраст внутрішньо притаманне / тимчасове; 3) контраст буття / певне положення у просторі; 4) контраст об’єктивне / суб’єктивне; 5) норма / зміна.


         Незважаючи на те, що за своєю природою опозиції, встановлювані між дієсловами SER та ESTAR, досить суміжні і безсистемні, ми виділили серед них більш або менш усталені: 1) характер / здоров’я; 2) характер / поведінка; 3) характер / стан; 4) характер / зовнішність; 5) якість / ступінь збереженості; 6) якість / смак.  


         Загальними принципами класифікації прикметників в іспанській мові є:


         Центральність. Основні члени класу є центральними. Прикметники guapo і bueno відстоять від центру класу А далі, ніж roto i repleto. Прикметники céntrico та colindante відстоять від центра класу Б далі, ніж cristiano та inglés. Саме ці віддалені від центра прикметники можуть вживатися також з дієсловом, не характерним для їх класу (хоча і у меншості випадків, ніж зі своїм типовим дієсловом), тому ми відносимо їх до змішаного класу – класу В.


Ланцюговий зв’язок. Складні класи утворюються за допомогою ланцюгового зв’язку; центральні зв’язуються з менш центральними членами класу, які в свою чергу зв’язуються з периферійними членами і т.д. Наприклад, тимчасовість асоціюється із станом, vivo кваліфікується як тимчасовий стан, що кінець кінцем перерветься смертю, тому його відносять до класу А як тимчасову характеристику, тобто як прикметник, що вживається з дієсловом-класифікатором ESTAR. Оскільки muerto є антонімом vivo, то, за логікою, має належати до того ж класу, що і vivo. Таким чином, muerto відноситься до класу А і не може вживатися з дієсловом SER. Це також певним чином відображає оптимістичність іспанського менталітету (або, можливо, глибоку релігійність іспанців), яка виражається в упевненості в тому, що смерть – не назавжди, що це тимчасово.


         ● Сфери досвіду. Якщо існує сфера досвіду, асоційована з А, то всі реалії цієї сфери, природно, належать до того ж класу, що і А. У кожній культурі є специфічні для неї сфери досвіду, що визначають зв’язки у категоріальних ланцюгах. Наприклад, така сфера досвіду як емоційний стан: усі прикметники, що з ним асоціюються, вживаються з ESTAR.


         Ідеальні моделі. Існують ідеальні моделі світу (до їх числа входять, наприклад, міфи), які також можуть задавати зв’язки у категоріальних ланцюгах (див. випадок з muerto). Якщо певний прикметник має характеристику Х (за якою його можна віднести до певного класу), але разом з тим на основі моделі світу він має характеристику Y, то як правило, він належить до класу, до якого входять прикметники з характеристикою Y, а не Х (наприклад, muerto вживається не з SER, як логічно було б очікувати відповідно до постійності цього стану, а з ESTAR, надаючи йому значення тимчасовості).


         Специфічні знання. Специфічне знання отримує при категоризації перевагу перед загальним знанням (пор. Las galletas están saladas i Las galletas son saladas, у цьому випадку треба знати, що солоність – постійна характеристика галет, і тут коректно буде вжити SER, а не ESTAR, хоча дієприкметникова форма (= загальне знання) підказує протилежне).


         Відсутність загальних характеристик. У цілому, в основі класів не обов’язково мають лежати загальні для всіх членів класу характеристики. Немає ніяких приводів думати, що для носіїв іспанської мови існує щось спільне між muerto, descalzo, despejado. Разом з тим, загальні властивості відіграють певну роль у характеризації основних представників класу (тимчасовість, результативність стану).


         Мотивація. Перераховані вище загальні принципи роблять класифікацію прикметників в іспанській мові осмисленою, але не дозволяють прогнозувати точно склад класів.       


ESSERE та STARE як класифікатори прикметників в італійській мові”. За результатами нашого дослідження, в італійській мові  STARE в якості дієслова-зв’язки вживається набагато рідше, ніж ESSERE. Проте, вже починаючи з XIII століття, фіксується поява STARE в якості дієслова-зв’язки замість ESSERE там, де треба було підкреслити тимчасовість ознаки. Італійське дієслово-зв’язка STARE майже у всіх випадках може бути замінене на ESSERE без зміни змісту, але іноді зі стилістичними змінами – від розмовного стилю (STARE) до літературного (ESSERE).


         Традиційно визначальним фактором для вибору одного з дієслів-зв’язок ESSERE або STARE була семантика прикметників. Як і в іспанській мові, ми пропонуємо розглядати зв’язок прикметника та дієслова-зв’язки як взаємозалежний, а дієслова ESSERE та STARE як такі, що мають вплив на семантику прикметника. Дослідження показало, що дієслова ESSERE та STARE класифікують італійські прикметники за певними якостями, які, на нашу думку, зводяться до нейтральності – інтенсивності (тобто в залежності від того, яке дієслово – ESSERE чи STARE – входить до складу іменного предиката, така якість – нейтральність або інтенсивність відповідно – приписується ознаці, що передається прикметником). Таким чином, дієслова-зв’язки ESSERE та STARE у складених іменних присудках типу ESSERE / STARE + прикметник виступають як система класифікаторів прикметників-атрибутів


         Відповідно до того, з яким дієсловом у типових випадках вживаються прикметники, ми умовно розподіляємо їх на три класи: А – прикметники, що вживаються здебільшого з дієсловом-зв’язкою STARE; Б – прикметники, що вживаються здебільшого з дієсловом-зв’язкою ESSERE; В – прикметники, що вживаються як з ESSERE, так і зі STARE.


складають прикметники, які містять або здатні приймати сему інтенсивності, і для них не характерно приймати сему нейтральності. Результати нашого дослідження показують, що з усіх італійських прикметників лише zitto вживається тільки з STARE, а отже, є центральним членом класу А. Інші прикметники, які були зафіксовані з дієсловом-зв’язкою STARE (fermo, tranquillo, attento, dritto, immobile, supino та інші), ми зустріли також і у складених іменних присудках з дієсловом-зв’язкою ESSERE. Тому ми відносимо їх до периферійних членів класу А.


         До класу Б входять усі прикметники, не здатні приймати ознаку інтенсивності, причому кількість таких прикметників в італійській мові є дуже значною. Наприклад: sordo, cieco, nuvoloso, vecchio, bello, orgoglioso, eccelente, puntuale, meravigloso, sano, profondo, silenzioso, chiaro, straordinario, infermo, tisico, ubriaco тощо. Клас Б включає також прикметники, що є об’єктивно тимчасовими станами: pieno, intero, vivo, vuoto, sazio, intatto, indenne, incolume, euforico, contento, pronto, impaziente тощо. Це підтверджує гіпотезу про те, що дієслово STARE маркує прикметник як інтенсивну, а не як тимчасову ознаку.


         Прикметники, що класифікують підмет, тобто відносять його до множини суб’єктів з якістю, яку позначає прикметник (наприклад, національності: giapponese, francese), входять в італійській мові до класу Б і є центральними його членами, тобто вживаються лише з ESSERE: lecito, evidente, necessario, inattendibile, possibile, inspiegabile, vero тощо. Оскільки дієслово ESSERE відносить елемент до множини елементів з такими ознаками, багато прикметників італійської мови можуть вживатися з неозначеним артиклем un(o). Аналогічно до того, як це відбувається в іспанській мові, субстантивація відбувається з прикметниками, майже завжди пов’язаними з характеристиками людей: Eppure, sei un perdente nato, e lo sarai sempre. (Cacucci). Різноманітні прикметники, такі як ingenuo, profano і т.д., набули смислових відтінків, відмінних від вихідних значень відповідних прикметників: un ingenuo, un profano тощо: Colbert non è un ingenuo. (Eco). Така здатність до утворення смислових опозицій базується на тому, що наявність неозначеного артикля un(o) може підсилювати негативне значення певних прикметників: Sei una bugiarda e una vigliacca. (Cassola).


         До класу В належать прикметники, здатні приймати сему інтенсивності – тимчасовості у вузькому її розумінні. Підкреслимо, що це розуміння настільки вузьке і специфічне, що “тимчасовість” набуває значення “інтенсивності”, оскільки “тимчасове” “інтенсивно” виділяється на загальному тлі часової тривалості. Вживання більшості цих прикметників зі STARE є факультативним і вносить лише стилістичні, а не смислові зміни; здебільшого вони вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE: Ci ha detto di star tranquilli. Anche tu sei tranquillo, vero? (Cassola).


         До класу В входять периферійні члени класів А та Б. Усі прикметники класу В описують інтенсивний (тимчасовий) стан. Ми розподіляємо їх на наступні п’ять груп: 1) Прикметники, що стосуються душевного стану: quieto, tranquillo, calmo, cheto, sereno; attonito, titubante; allegro, incantato, infervorato; serio, pensieroso, addolorato; certo, sicuro, intento; fresco та інші, наприклад: To erà, to erà; stai certa che to erà. (Cassola). Ora egli era certo che l’unico modo di uscire dalla sua reclusione non doveva cercarlo nello Spazio invalicabile, ma nel Tempo. (Eco). 2) Прикметники, що описують поведінку (стан) людини (наприклад, по відношенню до інших людей): attento, simpatico (вживання зі STARE є діалектним), antipatico (вживання зі STARE є діалектним), muto, duro, assiduo, solo, libero та інші: Perchè sono più colpevoli di me, e se ne stanno liberi, a godersi la vita. (Cassola). Ma era abbastanza libera, quasi nessuno le dava ordini, e meno di tutti la padrona, una donna pigra e sciatta, che in negozio stava alla cassa, e in casa non si occupava di niente. (Cassola). 3) Прикметники, що описують фізичний стан: desto, sveglio, comodo, scomodo, incomodo, accomodato, inerte, pronto, forte, saldo, ozioso та інші: Il suo camerino era attiguo a quello di Roberto, erano due stretti budelli separati da un tramezzo, e Roberto stava sveglio ad ascoltare. (Eco). Ma Leandro, dopo un paio d’ore, era perfettamente sveglio. (Cacucci). 4) Прикметники, що описують фізичне положення (позу, розташування): buono (у значенні fermo) curvo, ritto, dritto, supino, prono, chino; fermo, immobile; stretto, vicino, lontano, prossimo, discosto; immerso та інші: Al suo fianco, la donna stava immobile, con gli occhi chiusi, voltata verso di lui, la testa appoggiata sul cuscino. (Baricco). Il viso era immobile, senza espressione. (Baricco). 5) Прикметники, що стосуються зовнішнього вигляду: scalzo, sporco, pettinato: Non posso stare sporco. (Cassola). La sabbia era sporca, piena di sacchetti, di bottiglie di plastica. (Tamaro).


         Найбільша кількість випадків вживання з дієсловом-зв’язкою STARE була зафіксована з прикметниками fermo, attento i tranquillo, які є периферійними членами класу А. Звідси висновок, що ці прикметники позначають ознаки, які носії італійської мови майже завжди сприймають як інтенсивні, тимчасові, короткотривалі.


         Загальними  принципами  класифікації  прикметників  за  допомогою  дієслів ESSERE та STARE є ті самі, що і в іспанській мові.


         Розділ ”. В обох досліджуваних мовах присутні два відповідники дієслова “бути”: SER / ESTAR та ESSERE / STARE. Обидві пари дієслів походять від латинських ESSE та STARE.


         Окрім виконання ролі дієслова-зв’язки, ESSE в латині вживалося також з дієприкметником  для утворення пасивного стану: amatus sum. Як дієслово-зв’язка, ESSE виконувало функції, що поділяють сьогодні SER / ESTAR та ESSERE / STARE.


         У XVI столітті дієслово haber повністю десемантизувалося і почало вживатися замість SER як допоміжне дієслово (verbo auxiliar) при неперехідних дієсловах. У текстах цього перехідного періоду ми зустрічаємо конструкції, в яких haber та SER вживаються в одному і тому ж значенні.


         Дієслово SER в іспанській мові продовжує виконувати успадковану від латинського ESSE функцію дієслова-зв’язки у складі іменного присудка, як у цьому прикладі з Ley XX de “Las siete partidas” Альфонса Мудрого: Mañoso debe el rey ser et sabidor Поступово SER починає поступатися функціями дієслова-зв’язки при означеннях дієслову ESTAR, хоча це зміщення відбувається не одразу, що пояснюється несумісністю багатьох прикметників з семантикою тимчасовості дієслова ESTAR. Деякі з цих зміщень відбулися зовсім недавно; так, у Diálogo de La Lengua Хуана де Вальдеса було зафіксовано вживання дієслова-зв’язки SER з прикметником contento, який у сучасній іспанській мові ми відносимо до центральних членів класу А.


         Вже у XV сторіччі у кастильській прозі спостерігаємо вживання дієслова ESTAR для вираження тимчасовості ознаки. Наприклад, у Corbacho o Reprobación del amor mundano Альфонсо Мартинеса де Толедо, протопресвітера з Талавери, зустрічаємо: Agora estarme he como desaventurada pobre como solía. Подібні явища зустрічалися ще у XVIII столітті. Таким чином, в епоху Сервантеса сформувалася основна граматична панорама SER в іспанській мові: у вживанні у функції дієслова-зв’язки з прикметниками SER поступається місцем ESTAR – цей процес триває і досі (Х.Д.Луке Дуран).


         В італійській мові дієслово ESSERE зберегло домінантну позицію і не поступилося такою кількістю своїх первинних, успадкованих від латини значень дієслову STARE, як це сталося у випадку з іспанськими дієсловами SER та ESTAR. Отже, саме в іспанській мові еволюція дієслова ESTAR надала йому тих значень, яких воно не мало в латині. Так, уже в народній латині дієслово-зв’язка STARE конкурує з дієсловом-зв’язкою ESSE у тих випадках, коли STARE надає більшої експресивності змісту речення: Nec notis stabat contenta venenis. (Valerius Flaccus). Дієслово STARE мало два значення: положення у просторі та тимчасового стану. Обидва взаємопов’язані і складають основне значення, успадковане іспанським дієсловом ESTAR від латинського етимона.


         Ще в народній латині дієслово STARE в якості дієслова-зв’язки стану (місцезнаходження) залишає дієслово ESSE позаду і вживається поряд з такими дієсловами, як sedere, jacere тощо. В італійській мові дієслово STARE набуло подібного статусу, хоча в обох мовах  класифікації прикметників відносно дієслів, похідних від латинських ESSE / STARE, суттєво відрізняються, оскільки STARE в якості дієслова-зв’язки в італійській мові вживається значно рідше, ніж дієслово ESSERE. За статистичними даними нашого дослідження, відношення частот вживання дієслів-зв’язок ESTAR та SER в іспанській мові є 1 : 3,4, тоді як відношення частот вживання дієслів STARE та ESSERE в італійській мові складає 1 : 20,7. Отже, дієслово ESTAR в іспанській мові вживається в цій якості приблизно в шість разів частіше, ніж STARE в італійській.


         Італійське дієслово ESSERE може класифікувати прикметник як такий, що містить, як і його еквівалент SER в іспанській мові, наступні значення (семи): постійної притаманності ознаки; буття; узагальнення; незмінюваності, а також усі ті значення, що в іспанській належать еквівалентові STAREESTAR: тимчасовості; розташування; суб’єктивного сприйняття (інтенсивності); змінюваності. Однак, дієслово STARE поділяє з ESSERE сему інтенсивності (тимчасовості у суто “часовому” розумінні).


         До класу А в іспанській мові відноситься досить багато прикметників, тоді як з усіх італійських прикметників лише zitto може вживатися тільки зі STARE. Інші прикметники, які були зафіксовані з дієсловом-зв’язкою STARE (fermo, tranquillo, attento, dritto, immobile, supino та інші), ми зустріли також і у складі складених іменних присудків з дієсловом-зв’язкою ESSERE. Таким чином, прикметник zitto є центральним членом класу А в італійській мові і єдиним прикметником, що вживається лише зі STARE. Його іспанський відповідник callado відноситься до класу В, оскільки може вживатися як з SER, так і з ESTAR, тобто класифікуватися як тимчасова характеристика – estar callado мовчати і як постійна – ser calladoбути мовчазним’. Таким чином, ми приходимо до висновку, що мовчання є інтенсивним (тимчасовим) явищем для італійців.


         Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові, також належать класу Б в італійській мові. Сюди входять усі прикметники, не здатні приймати ознаку тимчасовості (інтенсивності), причому кількість таких прикметників в італійській мові набагато більша, ніж в іспанській. Так, тоді як в іспанській мові прикметники tonto, sordo, ciego, feo, viejo, guapo, alto, excelente, puntual, loco, gordo тощо входять до класу В, тобто вживаються як з SER, так і з ESTAR, в італійській мові такі прикметники на відміну від їх іспанських аналогів є центральними членами класу Б, тобто вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE: sciocco, sordo, cieco, brutto, vecchio, bello, alto, eccelente, puntuale, pazzo, grasso тощо, а отже, не можуть бути інтенсивними (тимчасовими) ознаками у мовній картині світу італійців.


         Тоді як іспанські прикметники lleno, vivo, muerto, roto, vacío, desnudo, desocupado, sacio, intacto, indemne, incólume, emocionado, atónito, desilusionado, preocupado, contento, listo (у значенні готовий’) входять до класу А (тобто вживаються або здебільшого вживаються з дієсловом-зв’язкою ESTAR), в італійській мові їх відповідники є центральними членами класу Б (вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE): pieno, vivo, morto, roto, vuoto, nudo, disoccupato, sazio, intatto, indenne, incolume, emozionato, attonito, deluso, preoccupato, contento, pronto  тощо.


         Використання дієслова-зв’язки, похідного від латинського ESSE, у категоризуючих реченнях є типовим для всіх романських мов, у тому числі для італійської та іспанської.


         Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові (такі, що класифікують підмет, тобто відносять його до множини суб’єктів з якістю, яку позначає прикметник, наприклад: japonés, francés, lícito, antiguo, evidente, necesario, ete o, capaz, rico (у значенні багатий’), posible), входять в італійській мові також до класу Б, тобто вживаються лише з ESSERE: giapponese, francese, lecito, antico, evidente, necessario, ete o, capace, ricco, possibile.


         Оскільки як дієслово SER, так і дієслово ESSERE відносять елемент до множини елементів з такими ознаками, багато прикметників в іспанській та італійській мовах можуть вживатися з неозначеним артиклем un / un(o). Таким чином, відбувається віднесення підмета до класу речей з ознакою, що її передає іменна частина присудка (прикметник). Як правило, в обох мовах субстантивуються прикметники, пов’язані з характеристиками людей. Наявність неозначеного артикля un(o) може підкреслювати негативне значення деяких прикметників.  


         В іспанській мові до класу В входять прикметники, що в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються – SER чи ESTAR – утворюють опозицію узагальнення –  суб’єктивне сприйняття. В італійській мові, на відміну від іспанської, до класу В відносяться прикметники, які утворюють опозицію нейтральність – інтенсивність (тимчасовість) в залежності від вживання дієслова-класифікатора ESSERE чи STARE. Отже, в італійській мові до класу В належать прикметники, потенційно здатні приймати семи інтенсивності прояву ознаки. Вживання більшості цих прикметників з дієсловом STARE є факультативним і вносить стилістичні, а не смислові зміни. В іспанській же мові у більшості випадків вживання прикметника-члена класу В з дієсловом-зв’язкою ESTAR та з дієсловом-зв’язкою SER надає цьому прикметнику різного (відмінного між собою) значення.


         В іспанській мові клас В включає більшість прикметників. Переважна частина їх відповідників в італійській мові входить до класу Б. Тоді як в іспанській мові до класу В відноситься більшість прикметників, в італійській мові сюди належить досить обмежена кількість прикметників. Іспанські відповідники італійських прикметників-членів класу В відносяться теж до класу В. Механізми, що визначають вибір між дієсловами-класифікаторами SER та ESTAR у певному контексті в іспанській мові, є численними і різноманітними і заміна одного дієслова іншим передбачає утворення ряду опозицій. Натомість в італійській мові для більшості  прикметників-членів класу В вживання зі STARE вносить стилістичні, а не смислові зміни, і більшою мірою вони вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE.  


ВИСНОВКИ


 


                Основні наукові результати дисертаційної роботи:


         1. Дієслова SER і ESTAR та ESSERE і STARE класифікують прикметники за певними якостями, які зводяться до постійності – тимчасовості в іспанській і до нейтральності – інтенсивності в італійській мовах. Тобто  в залежності від того, яке дієслово – SER чи ESTAR або ESSERE  чи STARE – виступає в ролі дієслова-зв’язки у складі іменного присудка, така якість – постійність або тимчасовість чи нейтральність або інтенсивність відповідно – приписується ознаці, що передається іменною частиною присудка. При цьому прикметник може бути потенційно здатним містити відповідну сему, і тоді йтиметься про типові випадки вживання; або потенційно нездатним її містити – в такому разі вживання буде нетиповим, саме це робить можливим стратегічне вживання дієслів-класифікаторів з метою підкреслити, до якого типу відноситься ознака.


         2. Критерії, за якими дієслова SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах класифікують прикметники, є різними. В італійській мові класифікація прикметників відносно дієслів ESSERE / STARE суттєво відрізняється від класифікації прикметників відносно дієслів SER / ESTAR в іспанській мові. Дієслово-зв’язка STARE в італійській мові вживається набагато більш обмежено, ніж дієслово ESSERE  і тому не є такою великою проблемою, як ESTAR в іспанській, оскільки коло його вжитку в якості дієслова-зв’язки на відміну від ESTAR є досить обмеженим.


         3. В іспанській мові позиція дієслова ESTAR є набагато більш  усталеною, ніж позиція STARE в італійській. У першому випадку спектр сем, які може надавати прикметнику дієслово-зв’язка ESTAR, є набагато ширшим. Дієслово STARE поділяє з ESTAR лише сему тимчасовості, хоча у суто “часовому” розумінні. Поняття тимчасовості в італійській мові не є таким ємним, як в іспанській, і стосується конкретного періоду, тривалість якого можна окреслити доволі чітко (тимчасовість – це інтенсивне виявлення у певному періоді часу постійної ознаки).


         4. До класу А в іспанській мові входить значна кількість прикметників, тоді як за результатами нашого дослідження з усіх прикметників італійської мови лише zitto може вживатися тільки зі STARE, тобто прикметник zitto є центральним членом класу А. Його відповідник callado в іспанській мові відноситься до класу В, оскільки може вживатися як з SER, так і з ESTAR, тобто класифікуватися як тимчасова і як постійна характеристика. Виключне вживання дієслова STARE з прикметником zitto надає йому значення інтенсивності (підкресленої тимчасовості), що пояснюється особливостями італійського менталітету (відсутністю такої постійної характеристики як мовчання).


         5. Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові, належать в італійській також до класу Б. Сюди входять усі прикметники, не здатні приймати ознаку тимчасовості, причому їх кількість в італійській мові набагато більша, ніж в іспанській. Це дозволяє зробити висновок про більшу постійність італійців, і, можливо, про те, що вони не надають такого великого значення часовому параметру, як носії іспанської мови. 


         Так, багато італійських відповідників прикметників класу В в іспанській мові (тобто таких, що вживаються як з SER, так і зі ESTAR, а отже, можуть виступати як на позначення постійної, так і тимчасової ознаки) в італійській мові відносяться до класу Б, тобто вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE, що класифікує їх як нейтральні (постійні) ознаки.  


         Значна кількість італійських відповідників прикметників класу А іспанської мови (тобто таких, що у типових випадках вживаються з дієсловом-класифікатором ESTAR і класифікуються як тимчасові ознаки) в італійській мові належить до класу Б (вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE і класифікуються як постійні ознаки). В іспанській мові прикметники на позначення хвороби, емоційного стану тощо відносяться до тимчасових ознак і належать до класу А, а в італійській – є нейтральними (постійними) ознаками, а тому майже завжди входять до класу Б.


         Усі відповідники прикметників, що належать класу Б в іспанській мові (прикметники, що класифікують підмет, тобто відносять його до множини суб’єктів з якістю, яку позначає прикметник), входять в італійській мові також до класу Б, тобто вживаються лише з ESSERE.


         Оскільки і дієслово-зв’язка SER, і дієслово-зв’язка ESSERE включають елемент до множини елементів з такими ознаками, багато прикметників в іспанській та італійській мовах можуть вживатися з неозначеним артиклем un / un(o). Субстантивація відбувається з прикметниками, в основному пов’язаними з характеристиками людей. В обох мовах наявність неозначеного артикля un / un(o) може підкреслювати негативне значення деяких прикметників. Вживання un / un(o) з прикметником в обох мовах стало формулою надання прикметнику негативної конотації. Це вказує на те, що як для носіїв іспанської мови, так і для носіїв італійської мови існує необхідність типіфікувати негативні якості людини як щось втілене і реально існуюче, тоді як з позитивними характеристиками це відбувається набагато рідше. Така тенденція виявляється і в тому, що прикметник, який звичайно не вживається з неозначеним артиклем, у цій конструкції автоматично набуває негативного значення в обох порівнюваних мовах.


         6. В іспанській мові до класу В відносяться прикметники, які, в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються – SER чи ESTAR – утворюють опозицію узагальнення (нейтральна інформативність, об’єктивність, віднесення підмета до класу речей з ознакою, що її передає іменна частина присудка – прикметник) –  суб’єктивне сприйняття (характеристика конкретного об’єкта). Межа між членами цієї опозиції є часто доволі нечіткою, оскільки віднесення елемента, позначеного підметом, до множини об’єктів з ознакою, що її передає прикметник (дієслово-зв’язка SER), є нічим іншим як його характеристикою (дієслово-зв’язка ESTAR). Тому в іспанській мові нерідко постає проблема вибору між двома дієсловами-класифікаторами у вживанні з прикметниками класу В.


         В італійській мові, на відміну від іспанської, до класу В входять прикметники, які в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються – ESSERE чи STARE – утворюють опозицію нейтральність – інтенсивність, причому інтенсивність – це розуміння тимчасовості в італійській мові у тому плані, що “тимчасове” виділяється на загальному тлі часової тривалості. Отже, в італійській мові клас В складають прикметники, потенційно здатні приймати сему інтенсивності (тимчасовості у суто часовому її розумінні). Вживання більшості цих прикметників зі STARE є факультативним і вносить лише стилістичні, а не смислові зміни;  здебільшого вони вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE, тоді як в іспанській мові у більшості випадків вживання прикметника-члена класу В з дієсловом-зв’язкою ESTAR та з дієсловом-зв’язкою SER надає йому різного (відмінного між собою) значення.


         В іспанській мові до класу В відноситься більшість прикметників, а переважна кількість їх італійських відповідників входить до класу Б. В італійській мові класу В належить досить обмежена кількість прикметників. Відповідники в іспанській мові прикметників класу В італійської мови також належать класу В.


         7. Дослідження показало, що носії мови не засвоюють приналежність кожного прикметника до класу, взятого окремо, а керуються рядом загальних принципів, спільних для класифікацій прикметників за допомогою дієслів-зв’язок, похідних від латинських ESSE та STARE, в обох порівнюваних мовах. Цими загальними принципами є: центральність; ланцюговий зв’язок; сфери досвіду; ідеальні моделі; специфічні знання; відсутність загальних характеристик; мотивація.


         8. Суттєві відмінності класифікацій прикметників за допомогою дієслів-зв’язок, похідних від латинських ESSE та STARE, у складі складеного іменного присудка у таких споріднених мовах, як іспанська та італійська пояснюються відмінностями у мовних картинах світу цих народів.


         Можливі дві версії пояснення розбіжностей у класифікаціях прикметників в іспанській та італійській мовах:


         1) Якщо обидві мови виражають одні і ті самі поняття різними дієсловами, то очевидно, що дієслово-зв’язка ESSERE в італійській мові є менш статичним, ніж дієслово-зв’язка SER в іспанській мові, оскільки може вживатися на позначення тимчасових характеристик, місцезнаходження і т.п., тобто виконувати роль, відведену в іспанській мові дієслову ESTAR. Дієслово ж STARE, у свою чергу, є ще більш динамічним за ESTAR.


         2) Якщо дієслова мають одне й те саме значення, то постійність-тимчасовість ознак сприймається, а отже, і передається носіями іспанської мови та носіями італійської мови різним чином: наприклад, іспанці гостріше сприймають тимчасовість явища і підкреслюють це шляхом вживання дієслова-зв’язки ESTAR, італійці ж не надають великого значення факторові часу, і вживаючи дієслово STARE, хочуть підкреслити не так тимчасовість, як інтенсивність явища. Інакше кажучи, для іспанців, найрелевантнішою семою дієслова ESTAR є тимчасовість, а для італійців у STARE – інтенсивність.


 


         Обидві версії взаємопов’язані у першу чергу тим, що саме мова формує поняття, а сприйняття світу зумовлює вибір лексики. Отже, комбінуючи ці дві версії, тобто враховуючи і дещо різні еволюційні шляхи дієслів ESSERE / SER та STARE / ESTAR в обох мовах і певні розбіжності у поглядах на буття, сформованих у італійців та іспаномовних народів, ми отримуємо переконливе пояснення цього неординарного явища.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины