ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ДЛЯ ПОТРЕБ ІНОЗЕМНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ (в контексті українсько-польських туристичних звязків) : ТУРИСТИЧЕСКИЕ РЕСУРСЫ Для нужд ИНОСТРАННОГО ТУРИЗМА В УКРАИНЕ (в контексте украинской-польских туристических связей)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується стан вивчення проблеми, зв’язок з науковими програмами, темами; сформульовано мету і завдання дослідження; викладено наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення; виділено особистий внесок дисертанта в розкриття теми дослідження; наведено результати апробації основних положень дисертаційної роботи.

У першому розділі "Теоретико-методичні засади дослідження міжнародного туризму" розглядаються поняття туристичних ресурсів, основні закономірності їх типізації та методика дослідження їх привабливості для розвитку іноземного туризму.

У дисертації зазначено, що туристичні ресурси є важливою передумовою становлення і розвитку туристичної індустрії, а, відповідно, і місця, яке посідає держава на світовому туристичному ринку. Застосувавши критерій походження туристичних ресурсів, їх поділяють на натуральні (природничі) та культурні (антропогенні) цінності. За функціональними критеріями розрізняють:

- відпочинкові ресурси, які становлять основу розвитку відпочинкових функцій і залишаються у великій залежності від умов природного середовища;

- спеціальні ресурси, які також пов¢язані з рисами природного середовища і роблять можливим розвиток різних форм кваліфікованого туризму;

- краєзнавчі ресурси, які є предметом пізнавального інтересу.

Важливим чинником виробництва туристичного продукту є капітал. Розвиток туризму потребує розвиненої інфраструктури, а для цього потрібні значні інвестиції.

Об¢єкти, які забезпечують обслуговування туристичного руху, називають туристичною інфраструктурою. Виділяють чотири головних елементи туристичної інфраструктури: транспортна база, готельне господарство, пункти харчування та додаткова інфраструктура. Основним елементом є готельне господарство, його величина є головним показником туристичної інфраструктури. Виходячи із зазначеного вище доцільно вирізняти основні групи інвестицій: суто туристичні й паратуристичні інвестиції.

Серед методів, які використовуються для повноцінного дослідження привабливості туристичних ресурсів для розвитку іноземного туризму слід виділити такі: а) методи, які опираються на вторинну інформацію (дані статистики та інформація, представлена на мапах); б) методи, які полягають у збиранні первинної інформації (анкетні дослідження, спостереження, інтерв¢ю тощо).

Враховуючи специфіку явища -  значну індивідуалізацію туристичних потреб і часто відсутність відповідної статистичної інформації - велике значення мають методи, пов¢язані з роботою на об¢єктах. Це стосується як досліджень, повязаних з визначенням туристичних цінностей тих чи інших об¢єктів на містевості, так і в визначенням потреб і пріоритетів туристів.

У порівнянні з іншими частинами суспільно-економічної географії географія туризму страждає від нестачі статистичної інформації. З метою компенсації браку інформації використовуються запозичені з суспільних наук методи опитування, інтерв¢ю та спостережень.

Головним недоліком методів опитування є їх величезна довготривалість. Особливо це стосується досліджень, які полягають у безпосередньому вербальному контакті з респондентом, оскільки часто туристи, поглинуті відвіданням пам¢яток, неохоче відповідають на запитання. Наслідком такого стану речей є те, що анкетними дослідженнями охоплені лише невеликі групи туристів.

Туризм є явищем, яке важко однозначно окреслити. Мотивація, наприклад, туристичних виїздів може бути дуже різноманітною і важкою для окреслення навіть самим туристом. Мотиви можуть бути дуже інтимними, через що під час опитування може даватися фальшива відповідь. Тож слушним є погляд, що інформація, отримана від туристів, повинна інтерпретуватися з урахуванням того факту, що одна й та ж особа в інший час і (або) в іншому місці дала б іншу відповідь. Це, однак, не означає, що не можна використовувати і узагальнювати результати, отримані шляхом опитування, тим самим беручи під сумнів проведення таких досліджень.

У другому розділі "Чинники розвитку іноземного туризму в Україні" розглянуто основні туристичні ресурси країни з точки зору іноземного споживача, подано оцінку інфраструктурного забезпечення туризму в Україні та розроблено схему рекреаційного районування.

У запропонованому концептуальному підході визначено, що одним з найважливіших чинників, які впливають на формування і вдосконалення туристичного продукту, є туристичні ресурси. Їх слід розглядати у всій різноманітності, починаючи з природних умов, через історичні традиції та інтелектуальний доробок держави і закінчуючи описом її сучасних досягнень.

Навіть побіжний аналіз туристичних ресурсів свідчить про їх різноманітність на території України. Слід, однак, зазначити, що ці ресурси часто зруйновані або не пристосовані до використання туристами.

В Україні є багато занедбаних або зруйнованих замків, фортець і церков. Можна нарахувати понад 1500 архітектурних пам’яток, багато з яких чекають на реставрацію та адаптацію для потреб сучасного туристичного руху.  Недостатнє фінансування цих об¢єктів є на даний момент головним бар’єром, що затримує подібні дії. Без рішучої політики держави, спрямованої на врятування пам’яток історії, ці об’єкти ще  довго можуть чекати кращих часів.

Не можна обминути увагою і враження про естетику культурного ландшафту, його збереження та відповідність регіональним особливостям. На цей чинник особливо звертають увагу іноземні туристи.

Аналіз сучасного готельного господарства вказує на недостатню кількість об¢єктів середнього та нижчого рівнів стандартів послуг, тобто дво- і тризіркових готелів. Головною перешкодою, що затримує розвиток туристичної інфраструктури в Україні, є сьогодні недостатність фінансування, спрямованого на розширення готельної бази.

Належне транспортне обслуговування туристичного руху вимагає заміни великої частини значною мірою зношеного парку автотранспорту та рухомого складу залізниці. Недостатня транспортна доступність України є однією з перешкод, що обмежують розвиток туризму.

Особливо важливою для туризму є активізація програми будівництва автострад. Передусім це стосується шляхів, що сполучають Київ зі столицями європейських держав. Будівництво доріг повинно супроводжуватись модернізацією та розбудовою контрольно-пропускних пунктів на державному кордоні, перебудовою під’їзних доріг до цих КПП, а також збільшенням їх кількості з метою уникнення концентрації всього руху на існуючих сьогодні прикордонних переходах.

Слід підкреслити, що крім вищезгаданих проблем важливим елементом покращення образу України серед іноземних туристів є створення і утримання на належному рівні так званих малих елементів туристичної інфраструктури, які забезпечують чистоту міст, доріг, а особливо узбіч доріг та придорожніх паркінгів, відповідна кількість дороговказів до головних туристичних центрів (українською та англійською мовами) тощо.

Обсяги туристичного руху іноземців обмежуються передусім стандартом пропонованих послуг, культурою обслуговування та рівнем цін на послуги. Розвиток туристичної інфраструктури, яка забезпечила б створення відповідної пропозиції послуг на рівні сучасних вимог до цих послуг, є чинником зростання туристичного потоку. Наявність як осіб, що прагнуть до індивідуального туризму, так і тих, хто воліє подорожувати в організованих групах, вимагає створення, крім сучасних фондів розміщення та бази харчування, також розвинених систем інформації та бронювання готелів і квитків.

Необхідна державна підтримка розвитку так званого малого підприємництва (наприклад, шляхом зменшення податків), оскільки саме завдяки ініцiативі приватних підприємців стане можливим подальший розвиток так званої доповнюючої туристичної інфраструктури.

Туристичне районування проводиться з метою регіонального планування, ефективного використання туристичних ресурсів окремих територій та прогнозування розвитку туризму. Туристичне районування дозволяє виявити перспективні райони туризму та визначити шляхи їх оптимального розвитку, а у вже сформованих районах воно допомагає раціоналізувати діючі системи туристичного обслуговування.

Запропонована автором туристична регiоналiзацiя України базується на аналiзi різноманiтних чинникiв, що взаємодiють у визначеннi туристичних функцiй: умови середовища, рiвень розвитку туристичної iнфраструктури та фактичний розклад туристичного руху, потенційні можливості окремих районів тощо.

Враховуючи зазначені критерiї, на територiї України можна видiлити 13 туристичних регiонiв (з відповідними підрегіонами):

Азовський (Маріупольський і Мелітопольський), Волинський (Луцько-Володимирський і Рівненсько-Кременецький), Дніпровський (Київський і Черкасько-Кременчуцький), Дністровський (Івано-Франківсько-Чернівецький і Кам¢янецько-Могилівський), Запорізький, Карпатський (Дрогобицький, Коломийський і Закарпатський), Кримський (Керченський, Сімферопольський і Євпаторійсько-Роздольнянський), Подільський (Тернопільський, Хмельницький і Вінницький), Поліський (Ковельський і Сарненський), Розточансько-Гологорський (Розточанський, Гологорський і підрегіон Львова), Слобожанський (Ізюмський, Харківський і Сумський), Чернігівсько-Сіверський, Чорноморський (Одеський, Миколаївський і Херсонський).

У третьому розділі "Визначення напрямків розвитку та стратегії вдосконалення українського туристичного продукту для в’їзного туризму" охарактеризовано стан іноземного туризму в Україні, представлено результати оцінки країни польськими туристами та туристичними підприємствами. Запропоновано стратегію розвитку іноземного туризму та класифікацію туристичної атрактивності територій та місцевостей в Україні для потреб іноземного туризму.

Специфіка та стан освоєності туристичних ресурсів позначається на величині та структурі міжнародних туристичних потоків в Україні. За інформацією Державної туристичної адміністрації (ДТА), у 2002 р. в Україні продано туристичних послуг на 4,2 млрд. дол. США. Загалом до країни в¢їхало 12,8 млн. осіб, з яких з туристичною метою - 6,3 млн. Домінуючою в просторовій структурі іноземних туристичних потоків залишається Європа, хоча попит на туристичні послуги на даному напрямку знизився.

За матеріалами ДТА, серед іноземних туристів, що відвідали Україну в 2002 р., найбільшу групу становили громадяни Росії (45%), Молдови (19%), Білорусі (9%), Угорщини (10%), Польщі (6%), Німеччини та Ізраїлю (по 1,3%), США, Великобританії та Словаччини (понад 1,5%). Можна стверджувати, що як і в багатьох інших європейських країнах, серед відвідувачів переважають громадяни сусідніх країн.