ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧЕСКОЕ ПОЛЕ «ЖЕСТИКУЛЯЦИЯ» В ЯЗЫКЕ И РЕЧИ (на материале англоязычных словарей и текстов) : Лексико-семантичне поле „жестикуляція” в мові та мовленні (на матеріалі англомовних словників і текстів)

Краткое содержание

Розділ І „Теоретичні передумови дослідження” містить огляд літератури з досліджуваного питання та виклад пропонованої в дисертації концепції.

Сприйняття навколишнього світу, когнітивна обробка сенсорної інформації, фіксація її та передача іншій людині для подальшої спільної діяльності неможливі без використання знаків людської комунікації вербального та паравербального характеру. В даній роботі ми розвиваємо тезу про взаємозв’язок вербального та паравербального кодів, перш за все зосередившись на їх спільному парадигматичному бутті в системі людської комунікації, на їх семіотичному статусі.

Услід за Ч. Моррісом виходимо з трактування семіозису як процесу, в якому щось функціонує як знак. Родоначальником загальної теорії знаків (семіотики) є Ч. Пірс, його ідеї згодом розвивалися Р. Якобсоном, Ч. Моррісом, Ф. де Соссюром. В залежності від того, як представники семіотичної теорії трактують структуру знаку, розрізняються унілатеральна та білатеральна теорії знаку. Перша з них, представлена роботами Р. Карнапа, Л. Блумфільда, В.З. Панфілова, В.М. Солнцева, А.Ф. Лосєва, О.С. Мельничука, З.Д. Попової, наголошує на односторонньому характері знаку та на невключеності значення до структури знаку. Білатеральна теорія, відображена в публікаціях Ф. де Соссюра, Р. Якобсона, Ю.С. Степанова, В.А. Звегінцева, В.І. Кодухова, М.П. Кочергана, А.А. Уфімцевої, розглядає знак як двостороннє утворення, тому що знак без значення втрачає смисл.

У даній роботі ми виходимо з теорії білатеральності знаку в цілому та мовного знаку зокрема, вважаючи, що який би не був знак – це нерозривна функціональна єдність означаючого, експонента, знакового засобу, одним словом, форми та означуваного, значення, або змісту. Означуване, у свою чергу, дробиться на сигніфікат та референт. В даній парі перший член опозиції – це виключно ментальна сутність, згідно з твердженням Н.Д. Арутюнової, „властивість мови до сигніфікації – вказівка на компонент концептуальної системи” [Арутюнова Н.Д. Мова та світ людини 1999]. Другий член опозитивної пари, референт – це об’єкт зовнішнього світу, „здатність знаку до референції – це вказівка на об’єкт дійсності” [Арутюнова Н.Д., там само].

Пропонована в дисертації концепція будується на тому, що вербалізована кінема є знаком другого порядку, оскільки вона означає кінему, знак першого порядку, або, в нашій термінології, протознак, тобто соціально значиму єдність означаючого та означуваного. Означаючим  кінетичного знаку, його експонентом служить рух або позиція людського тіла або його частин (рук, ніг, голови, корпусу) у тому випадку, якщо вони заміщають собою деякий зміст: оцінку, емоцію адресанта кінеми стосовно адресата кінеми або третьої особи, предмета, ситуації. Значенням кінеми може бути остенсивне визначення предмета, його просторових параметрів та координат відносно адресанта; змістом кінеми може бути директива, ритуал, вичленення фрагменту навколишнього світу та звернення уваги до нього адресата. Семіотично використаний жест називаємо кінемою, визнаємо її білатеральність і разом з тим вважаємо, що кінеми не утворюють повноцінної комунікативної системи, яка заслуговує на термінологічне визначення „мова”. Правомірно, однак, говорить про кінематичний код, який може служити засобом вираження та повідомлення думки, емоції, волевиявлення адресанта.

У даному дослідженні нас цікавить взаємодія кінематичного та вербального (конкретно англомовного) кодів. Універсальність вербальної мови як знакової системи полягає в тому, що природна мова в змозі означити, описати та відтворити все, що існує в матеріальному та ідеальному світі, в тому числі саму себе та інші знакові утворення. Отже, такі знаки, як кінеми можуть бути означені, описані та відтворені засобами природної, зокрема, англійської мови. Відповідні мовні одиниці називаємо вербалізованими кінемами (ВК). Такими є слова або словосполучення, чия семантика охоплює обидві сторони кінеми: її фізичну, тілесну форму та її смисловий зміст.

Лексикографічно зареєстровані ВК є мовними вербалізованими кінемами (МВК), їх сукупність розглядаємо як англомовне мовне поле „жестикуляція”. Мовленнєве поле „жестикуляція” складається з вербальних одиниць (слів, словосполучень, суб’єктно-предикатних конструкцій), які в англомовному мовленні називають, характеризують, описують знакові рухи тіла адресанта. Ці одиниці є мовленнєвими вербалізованими кінемами (М₁ВК). До мовленнєвого поля входять як узуальні, словниково зафіксовані ВК, так і оказіональні ВК, які розширюють, модифікують узуальну номінацію або ж становлять собою індивідуально-авторське позначення жестикуляції персонажа.