ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗООНІМНИХ ХУДОЖНІХ ПОРІВНЯНЬ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ : Лексико-семантические и стилистические особенности съемных ХУДОЖЕСТВЕННОЙ сравнений НЕМЕЦКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, зазначаються об’єкт і предмет дослідження, визначається мета та завдання дисертаційної роботи, її наукова новизна, теоретичне та практичне значення, особистий внесок дисертанта, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ дисертації “Художнє порівняння як мовно-стилістичний засіб” присвячений виявленню сутності та окресленню структури художнього порівняння; розгляду його як об’єкта досліджень різних галузей мовознавства; висвітленню теорій щодо співвідношення художнього порівняння та метафори. Охарактеризовано наявні класифікації порівнянь, визначено роль зоонімних художніх порівнянь у системі мовної картини світу, їх функції в мові та мовленні.

Художнє порівняння є чотиричленним. До його складу входять: компарант – предмет (суб’єкт) порівняння; компаратор – об’єкт порівняння; основа порівняння – ознака, за допомогою якої здійснюється акт порівняння (за традиційною термінологією tertium comparationis, яка може бути очевидною, тобто сприйматися зоровими рецепторами як порівняння форми, кольору тощо, полягати в тоні, базуватися на емоційному чи чуттєвому досвіді). Четвертим компонентом порівняння є протиставні обидві частини частки wie, als, gleich, ähnlich тощо або порівнювальні дієслова gleichen, ähneln.

Виявлено два основні погляди на співвідношення порівняння і метафори – субституційний та інтеракційний. Субституційний є найстарішим та найпоширенішим, оскільки він бере свій початок ще від Аристотеля. Згідно з цією теорією, “власне” слово метафори замінюється чужим. Між власними та чужими словами існує відношення подібності чи аналогії. Формою субституційної теорії є порівняльна теорія, згідно з якою метафора – це порівняння, скорочене на частку “wie”. Головну відмінність між субституційною теорією та її особливою формою – порівняльною теорією – М.Блек демонструє на загальновідомому прикладі: “Richard ist ein Löwe”. Згідно з першою теорією, це речення означає “Ріхард є мужнім”, згідно з другою – “Ріхард як лев (через свою мужність)”, де передбачається розуміння слів у дужках, але вони не вимовляються. Інтеракційна теорія (теорія взаємодії) передбачає, що для метафоричного виразу немає “власного” вислову. Метафоричний вираз не можна замінити, хіба що ціною часткової втрати значення. За цією теорією досліджуються місце і функція метафори в контексті та у вислові. Зокрема, в питанні відношення між порівнянням та метафорою рацію має С.Ульманн, який розглядає різницю між порівнянням і метафорою як різницю між експліцитною та імпліцитною образністю або як різницю між “образом на основі аналогії” (А є як В) та “образом на основі ідентифікації” (А є В). На думку С.Ульманна, не можна провести чіткої межі між порівнянням та метафорою. Одна й та ж аналогія може бути виражена в одному тексті як порівнянням, так і метафорою.

Використання порівнянь з тваринами є найхарактернішими для відтворення емоційного стану людини та її поведінки, оскільки вони відіграють важливу роль у формуванні художнього образу людини. За допомогою зоонімних художніх порівнянь моделюються певні соціальні типи та еталони поведінки людини, оцінюються як зовнішність людини, так і її внутрішні якості. Відмінності у виборі об’єктів зоонімних порівнянь відтворюють відмінності реальної позамовної дійсності мовного середовища. Деяким тваринам німецькомовне населення приписує властивості, які для носіїв української та російської мов незвичні: neugierig wie eine Ziege; frech wie ein Spatz/Sperling; wie ein Rohrspatz schimpfen; wie ein Schwein bluten; wie eine Tüte Mücken angeben; falsch wie eine Katze; giftig wie eine Kröte; nachtragend wie ein Elefant.

У процесі розуміння порівнянь слід звертати увагу на дві перспективи, а саме: перспективу продукування та сприйняття. Розумова діяльність людини полягає у встановленні зв’язків і пов’язує будь-які речі різними способами. І саме під час процесу продукування художніх порівнянь ми змушуємо наш мозок працювати методом встановлення зв’язку. Письменник або мовець випробовує безліч можливостей сполучування очевидних та прихованих спільних якостей предметів, і це один із різновидів діяльності, яка надає значущості мовленню. Деякі автори порівнюють поняття із віддалених сфер, тому основа порівняння є дуже обмеженою й справляє сильний стилістичний ефект. Іноді зміст зрозумілий лише після глибшого обдумування. При осмисленні особливо важливу роль надають інтерактивним фреймам, які виступають одночасно схемами розуміння й мовленнєвих дій. Стимулами для їхньої актуалізації стають певні види мовленнєвої діяльності, в яких мовець брав участь у минулому, – конкретні мовленнєві події або мовленнєві акти. Декодуючи інтерактивні фрейми (або фрейми взаємодії), мовець спирається переважно на “зареєстровані” в пам’яті фрагменти дискурсу – попередній мовленнєвий досвід, отриманий із різноманітних соціолінгвістичних контекстів.

У другому розділі “Лексико-граматична та структурна будова зоонімних художніх порівнянь” розглянуто та проілюстровано прикладами типи ЗХП за структурно-граматичною моделлю та лексичною будовою їх складових; досліджено морфологічні та граматичні форми їхнього вираження; визначено граматичні ознаки самих ЗХП та належність до певної лексико-семантичної групи. 

Аналіз лексико-граматичного та структурного складу ЗХП дав змогу виявити особливості побудови АЗП та ЗКФ. Найпростіший вид зоонімних порівнянь за типом компаратора утворює самостійно вжитий зоонім, що пояснюється інформаційною насиченістю зооніма щодо характеристик, якими наділяється тварина. До цієї ж групи також належать порівняння зі складеним іменником як компаратором. Особливо багато складених іменників утворені від зооніма “Hund”: treu sein wie ein Kettenhund; wie ein Fleischerhund schnaufen; wie ein Schiesshund aufpassen; wie ein Schlosshund heulen та ін. Складені зооніми використовуються з метою динамізації мовлення та економії часу, оскільки вони звужують асоціативне поле об’єкта порівняння. Інші типи компаратора – прикметник, партицип, кількісний числівник, іменник із прийменником – несуть вузькоокреслену інформацію щодо ознак об’єкта порівняння і, відповідно до цього, вживаються рідше. 

Морфологічним вираженням семантичної настанови основи порівняння переважної кількості ЗХП є дієслово. Такий тип ЗХП служить для зображення різних видів діяльності людини та їх якісної характеристики. Завдяки зоонімному порівнянню дієслово експресивно підсилюється та набуває додаткових семантичних відтінків. Наступними за частотністю як інвентар для семантичної настанови основи порівняння ЗХП вживаються прикметники; інші частини мови становлять лише незначні групи. Найуживанішими лексико-тематичними групами прикметників, що є морфологічним вираженням семантичної настанови основи зоонімних художніх порівнянь, виявилися: прикметники, що означають якість, яка сприймається безпосередньо органами чуття (колір, запах, звук); зовнішні ознаки та форма; фізичні якості істот. Функція ЗХП із семантичною настановою основи порівняння, вираженою прикметником, полягає не в унаочненні або збагаченні змісту, а у виділенні певних якостей та  емоційному забарвленні тексту.

Компарант переважної більшості прикладів ЗХП означає людську особу і може бути виражений особовим, вказівним чи безособовим займенником, а також іменниками, що належать до ЛСГ “людина”. В інших випадках інвентар компаранта складається з предметів із найближчого оточення людини, абстрактних іменників, соматизмів та зоонімів.

Показником порівняльних відношень у 92% випадків виступає протиставна частка wie, яка використовується як для зображення реальних, так і нереальних відношень та означає відношення подібності, у той самий час як ідентифікаційна частка als демонструє відношення ідентичності.

У третьому розділі “Когнітивно-семантичні особливості зоонімних художніх порівнянь” зроблено семантичний аналіз ЗХП німецької мови шляхом розкладу значень зоонімів на складові семи з метою виявлення та пояснення ознак, що виступають еталоном порівняння; створено класифікації основних зовнішніх ознак та особливостей характеру людини, а також типів поведінки із зазначенням тварин, які є, на думку носіїв німецької мови, стереотипними еталонами цих ознак. Визначено словотвірну активність зоонімів при утворенні ЗХП. Наприкінці розділу представлено результати психолінгвістичного експерименту, проведеного з носіями німецької мови для виявлення суб’єктивних зооморфних уявлень. 

За типом уподібнення ЗКФ поділяються на наступні класи: об’єктивні, що ґрунтуються на реальних фізичних властивостях тварин; типові (для певної лінгвокультурної общини), в яких відтворено певну кількість міфологічних, фольклорних, біблійних, літературних, культурних уявлень; суб’єктивні, наділені нічим невмотивованими властивостями; нереальні, що суперечать реальній дійсності.

Ускладнення семантики зоонімних художніх порівнянь відбувається за рахунок формування імпліцитного змісту, що відтворюється при їх інтерпретації. Семно-компонентний аналіз ЗХП доводить, що сема є носієм культурно-національної інформації, зашифрованої в образній структурі ЗХП

Звички тварин, що спостерігаються емпірично, в процесі мовлення можуть бути використані як образотворчі засоби у створенні динамічного портрету людини. Зооніми в складі ЗКФ здебільшого використовуються для вербального унаочнення поведінки та фізіологічних особливостей людини; наступна за частотними показниками група зоонімів уособлює певні особливості характеру, і лише 4,7% зоонімів служать для зображення виключно зовнішньої подібності. Ця тенденція поширюється також і на комбіновану приналежність зооморфних ознак до різних ЛТГ. 13% зоонімів використовуються в порівнянні для унаочнення всіх трьох виділених нами основних зооморфних характеристик людини (унаочнення поведінки та фізіологічних особливостей людини; наголошення на зовнішню подібність; відтворення особливостей характеру). Найбільшою кількістю різнопланових ознак щодо зовнішності носії мови наділяють зоонім Huhn; щодо фізіологічних особливостей та поведінки – Hund, Bär, Fisch, Bock, Dachs, Fuchs, Affe; щодо характеру – Katze.

Порівнюючи семантичні ознаки зоонімів, ужитих у складі порівнянь у лексикографічних джерелах та в художніх творах, ми можемо відзначити, що семантичні ознаки ЗКФ є чіткішими. Це, на наш погляд, пов’язано з тим, що зооморфні ознаки з АЗП – суб’єктивні, оскільки висловлюють суб’єктивне бачення письменника певної тварини за певних обставин. У 38% опрацьованого матеріалу АЗП виділяється нова зооморфна ознака; у 51,4% АЗП вже відома з лексикографічних джерел зооморфна ознака змальовується за допомогою інших лексичних засобів; 10,6% зоонімних художніх порівнянь, ужитих у художніх творах, зафіксовані фразеологічними джерелами. Якщо ЗКФ властивий різний ступінь вмотивованості зооморфних ознак, то походження та значення згаданих ознак в АЗП легкозрозумілі з контексту.

Для демонстрації особливостей використання зоонімних компаративних фразеологізмів у мовленні нами був проведений психолінгвістичний експеримент у вигляді номінативного тесту. Метою психолінгвістичного експерименту є отримання даних про рівень оперування інформантами ЗХП у мові. Об’єктом аналізу стали компаративні фразеологізми, ізольовані зооніми та зооморфні ознаки. У питаннях згадуються як зооніми, що характеризуються загальновідомими особливостями, так і ті, що досить рідко вживаються як об’єкт порівняння. Як основну одиницю аналізу ми використовуємо індекс яскравості семи (далі ІЯС) – відношення кількості осіб, що виділили дану ознаку, до загальної кількості інформантів, тобто кількість відповідей ми ділимо на кількість учасників експерименту.

Розроблену анкету заповнили 30 інформантів – носіїв німецької мови з різним рівнем освіти та з різних соціальних прошарків. Під час експерименту досліджується, наскільки певні ознаки є семантично прив’язаними до зооніма та які ознаки, на думку інформантів, притаманні певному зооніму. Метою першого завдання є ідентифікація зооніма за певними якостями та діями, а також визначення зооніма, з яким найчастіше порівнюють людину в певній ситуації, – при виконанні певної дії або при виявленні певних якостей, наприклад:             Mit welchem Tier vergleichen Sie die Person, die flink ist? і т.п. Дане завдання було спрямоване на виявлення продуктивних навичок в інформантів щодо утворення зоонімних художніх порівнянь та активізацію мовленнєвих і позамовленнєвих знань зооморфних характеристик. У другому завданні нашою метою було визначення ознак, якими інформанти наділяють осіб, стосовно яких вживаються певні зоонімічні компаративні фразеологізми, наприклад: Über welche Eigenschaften verfügt die Person, die „wie von wildem Affen gebissen ist“? Це завдання спрямоване на виявлення рецептивних навичок інформантів щодо розуміння характерних ознак зоонімів. Метою третього завдання є визначення рис, що вважаються типовими для певних зоонімів, тобто дослідження так званої семантичної пам’яті та асоціативних уявлень інформантів, наприклад: Welche Besonderheiten weist die Person auf, die Sie mit einem Hund vergleichen? і т.п. Нами були підібрані полісемантичні зооніми (для яких словники пропонують три й більше різнопланових характеристик, що використовуються в порівняннях) та моносемантичні зооніми. У четвертому завданні нами були продемонстровані зоонімні порівняльні звороти, які досить рідко зустрічаються. Наша мета полягала в спостереженні, чи можна, не знаючи попередньо окремо визначеного звороту, зрозуміти суть порівняння, зважаючи на лексичне вираження, наприклад: Was will man mit dem folgenden Vergleich sagen: Wie ein Pfau Rad schlagen?

Результати психолінгвістичного експерименту дозволяють констатувати наступне:

1.      Особи до 60 років значно краще оперують лексичним матеріалом. Це стосується як процесу сприйняття, так і продукування. Особи як чоловічої, так і жіночої статі до 30 років демонструють різноманіття лексичного набору для вираження однієї й тієї ж думки.

2.      Зооніми можуть мати кілька значень-характеристик, не тільки відмінних одне від одного, але й таких, що розміщені на протилежних шкалах оцінки суб’єкта, тобто вважаються негативними або позитивними. Наявність протилежних оцінок відносно одного й того ж зооніма пояснюється тим, що зоонімам властива вмотивованість, вони мають складну образну будову, залежать від позамовного досвіду мовця та прагматично завантажені.

3.      Усім інформантам властива більша активність у завданні рецептивного типу порівняно із продуктивним.

4.      Найкращі навички розуміння невмотивованих висловів виявили особи чоловічої статі віком від 31 до 60 років, що засвідчує їх вищу мовленнєву інтуїцію та  кращі знання позамовленнєвих явищ.

5.      Інформанти, що народились або мешкають у сільській місцевості, продемонстрували глибші знання специфічних властивостей тварин порівняно з міськими мешканцями, що пояснюється частішими контактами з представниками тваринного світу.

Методом визначення індексу яскравості сем виділено три основні групи зоонімів за яскравістю вираження зооморфних ознак: а) зооніми, в яких першопланова ознака домінує над іншими: „Hund“, „Bär“, „Pfau“, „Lachs“, „Spatz“, „Schwein“; б) зооніми, в яких першопланова ознака визначальна, але паралельно виділяються інші ознаки, які є також важливою характеристикою зооніма: „Igel“, „Reh“; в) зооніми, в яких кілька зооморфних характеристик мають приблизно однаковий індекс яскравості сем і жодна характеристика не є домінуючою: „Katze“, „Löwe“, „Dachs“, „Stier“. Чітко спостерігається відмінність вживання характеристик-значень окремих зоонімів між чоловіками та жінками. Так, 77% осіб жіночої статі наводять аналогію із зоонімом „Katze“ для відтворення позитивних рис характеру / поведінки, у той час як у переважної більшості чоловіків (60%) ця тварина асоціюється із негативними характеристиками, що, очевидно, викликано підсвідомим несхваленням або навіть засудженням поведінки кішки, оскільки вона традиційно вважалася „жіночою твариною“. Зоонім „Bär“ вживається інформантами чоловічої статі як еталон виключно позитивних ознак; подібні міркування підтримують лише 23% жінок.

Основним завданням четвертого розділу “Функціонально-стилістичні особливості зоонімних художніх порівнянь” стало визначення референцій зоонімних художніх порівнянь з метою дослідження конотативного впливу мовного засобу на реципієнта; досліджено вплив окремих лексичних складових ЗХП на нейтральну / позитивну / негативну конотацію всього вислову; виділено ілокутивні типи мовленнєвих актів, у яких зустрічаються ЗХП. Проведено аналіз стилістичних особливостей ЗХП у цілому. Досліджено явища синонімії, антонімії та модифікації серед ЗХП; окреслено фразеотворчі можливості зоонімів у складі ХП. Для визначення співвіднесення однієї ознаки з різними еталонами за допомогою порівняльно-типологічного методу розглянуто явище варіантності ЗХП на лексичному, морфологічному та словотвірному рівнях; укладено таблицю зоонімів, що виступають еталонами для зображення певних ознак людини в ЗКФ.

ЗХП зустрічаються лише в двох ілокутивних типах мовленнєвих актів – констативах (52,9%) та директивах (47,1%). Наявність ЗХП у складі речення свідчить про вищий ступінь комунікативного спрямування, оскільки ЗХП – це вид суб’єктивної оцінки, яка стимулює комунікативні процеси, а саме: схвалення, засудження, підтвердження, згоду, незгоду, інше бачення певних явищ тощо.

АЗП, спрямовані на третю особу однини чи множини, становлять найбільшу групу й складають 67%. Це свідчить про те, що зоонімні порівняння лише в 9% вжиті щодо особистості самого мовця або спрямовані на його співрозмовника.

17% ЗКФ мають стилістично нейтральний характер. Функція таких ЗКФ полягає в об’єктивному унаочненні на прикладі тварин фізіологічних особливостей людини, зовнішніх ознак, соціального статусу та душевного стану. 72% ЗКФ вживаються для унаочнення негативних рис характеру та способу поведінки, для відтворення негативного ставлення до об’єкта порівняння, іронічного перебільшення, а також виконують певну комунікативну функцію – образу, приниження т. ін. Серед зоонімів із умовно негативною конотацією переважають назви тварин, що живуть у найближчому оточенні людини: “der Hund”, “die Kuh”, “die Sau”, “der Hahn”, “die Katze”, “der Ochse”, “der Affe”,  “der Pfau”, “das Huhn”, “die Gans“, „der Dachs“. Сприйняття ЗКФ як негативної характеристики зумовлено негативною конотацією як окремих лексичних одиниць, що входять до його складу, так і через переносне значення всього ЗКФ. Насиченість негативності певної ознаки може мати три ступені залежно від синтаксично-стилістичного складу компонентів ЗКФ. 11% ЗКФ викликають позитивні емоції. До зоонімів, що використовуються як еталон певної позитивної ознаки або виконання певної дії, належать: “Ameise”, “Biene”, “Nachtigall”, “Heidelerche”, “Lamm”, “Reh”, “Adler”, “Falke”, “Hirsch”, “Wiesel”. Слід зазначити, що жодна з названих тварин не є свійською. Найчастіше з-поміж позитивних властивостей тварин, що переносяться на людину, використовують описові прикметники: fleißig, emsig (wie eine Biene / eine Ameise), klug (wie die Eulen), geduldig, unschuldig, fromm (wie ein Lamm), still, flink (wie eine Maus), schlank, anmutig (wie ein Reh), sanft (wie ein Schaf) тощо.

Ряд зоонімних образів неоднозначні з точки зору стилістично забарвленої оцінки: у ролі „tertium comparationis“ виступають як позитивні, так і негативні характеристики суб’єкта. 

Явище синонімії розвивається у ЗКФ на базі вихідного значення виразу. Явище антонімії для ЗКФ має характер контрарної опозиції.

Варіативні можливості ЗХП визначаються наступними факторами:

а) співіснування людини з твариною приводить до кращого ознайомлення з даною твариною та виділення в ній різнопланових ознак;

б) явище ад’єктивної варіантності ЗХП лежить у межах вже існуючої системи асоціативних уявлень, відкриваючи нові конотативні відтінки значення, тобто відбувається статичний розвиток аналогії;

в) для явища вербальної варіантності ЗХП характерний динамічний розвиток аналогії, під час якого мовець виходить за межі існуючої системи асоціативних ознак зоонімів із метою відкриття нових аспектів значення.