ЛАНДШАФТНИЙ АНАЛІЗ ІНДУСТРІАЛЬНО-УРБАНІЗОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ (на прикладі міста Дніпропетровська)

Краткое содержание

У вступі обгрунтована актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, наукова новизна, а також практичне значення роботи.

              У першому розділі проаналізовано ряд робіт, в яких місто розглядається як об’єкт географічного дослідження (Б.В.Виноградов, 1981; О.Д.Арманд, 1988; Г.М.Лаппо, 2000). Відзначено, що зростання населення та технічний прогрес, а також гідролого-геоморфологічні умови місцевості є основними факторами розвитку міста  (О.В.Леснов, 1971; Дж.Форрестер, 1974; П.Мерлен, 1975; А.Е.Гутнов, 1984; О.Д.Арманд, 1988; В.Є.Чайка, 1999; та ін.). Еволюція урбанізованих територій супроводжується трансформацією морфолітогенних (Ф.М.Мільков, 1964; І.С.Круглов, 1992; Г.Б.Островерх, 1996; О.В.Колтун, 2002), гідрокліматогенних (Ф.В.Стольберг, 2000; Г.Є.Ландсберг, 1983) та  біотичних (І.Г.Черваньов та ін., 1996; О.В.Мірзак, 2002; В.О.Кучерявий, 1981; Л.М.Бортнік, 1999; М.М.Строганова, 1998; В.Д.Дишловий та ін., 1974; та ін.) складових  ландшафту.

              Урболандшафтний підхід до вивчення міста висвітлюється в роботах зарубіжних (Sauer, 1925), російських (В.В.Покшишевський, 1952, 1957; Ф.В.Тарасов, 1969; Ф.М.Мильков, 1973; І.І.Мамай, 1989; та ін.) та вітчизняних ландшафтознавців (Я.Р.Дорфман, 1964, 1966; К.І.Геренчук, 1973; П.Г.Шищенко, 1988; Ю.Г.Тютюнник, 1990, 1991; Г.І.Денисик, 1999; І.С.Круглов, 1992; О.Ю.Дмитрук, 1993).

              На основі наведених теоретичних та методичних підходів сформовано уявлення про індустріально-урбанізовані території як геосистеми, де в процесі масо, енерго- та вологопереносу взаємодіють природні (морфолітогенні), антропогенно змінені   (грунти, рослинність, мікроклімат тощо)

5

та техногенні (споруди, штучні покриття, техногенні відклади тощо) складові.

              Місто розглядається як сукупність ландшафтно-архітектурних систем (за О.Ю.Дмитруком, 1993), які виділяються в межах місцевостей та характеризуються територіальною єдністю, особливим характером організації та функціонування. До складу ландшафтно-архітектурних систем входять ландшафтно-архітектурні комплекси, що відповідають рівню складних урочищ та характеризуються типом та висотою забудови, її функціональним призначенням.

              За концепцією нерівнозначності компонентів ландшафту (М.А.Солнцев, 1963) властивості саме літогенної основи ландшафту визначають його стійкість до зовнішніх впливів – «геоекологічний потенціал» (за В.Г.Заікановим, 2000), а її трансформація – рівень геоекологічної небезпеки (за В.О.Боковим, О.В.Лущиком, 1998). Термін «геоситуація» використовуюється для означення співвідношення стану об’єкту та стану середовища (за А.М.Трофимовим, 1988 та О.П.Ковальовим, 1990). Оптимізація взаємовідношень у системі “суспільство-довкілля” можлива за умови біоцентричного та біосфероцентричного підходів (Н.М.Моісеєв, 1986, 1987; О.П.Ковальов, 1989, 1997; Б.І.Кочуров, 1990; М.Д.Гродзинський, 1993; О.І.Топчієв, 1995; та ін.).

У другому розділі дисертації викладені основні принципи та комплексна схема    ландшафтного аналізу індустріально-урбанізованих територій (рис. 1), де вказані його блоки, етапи та результати.

Початковим етапом ландшафтного аналізу індустріально-урбанізованих територій є дослідження ландшафтної структури корінних ландшафтів (О.Ю.Дмитрук, 1993; С.П.Романчук, 1998) до початку урбаністичного освоєння зі складанням картосхеми історико-ландшафтних реконструкцій корінних ландшафтів.  Визначені особливості природних біоценозів використовуються для ландшафтно-оптимізаційних заходів, а також за необхідності відновлення та рекультивації порушених територій. 

Геоекологічний потенціал корінних ландшафтів визначається нами як стійкість геологічного середовища як відносно стабільного та структуроформуючого компоненту (Н.А.Солнцев, 1963). Оцінка природного геоекологічного потенціалу проводилася за методикою В.Г.Заіканова (2000) з власними доповненнями. Тип геологічної будови, літологічні та гідрогеологічні особливості геологічного середовища є властивостями, що визначають ступінь геологічної та геофізичної стійкості геологічного середовища до антропогенних впливів, а в цілому і геоекологічний потенціал території.

Так, низький рівень геологічної стійкості характерний для ділянок з двох-, трьохшаровим геологічним розрізом (піски на суглинках, або суглинки на пісках, що залягають на суглинках) та з близьким до поверхні рівнем грунтових вод. Середній рівень стійкості – для територій з трьохшаровим розрізом (суглинки на пісках невеликої потужності, що залягають на суглинках) та з неглибоким рівнем грунтових вод, високий – для ділянок з однорідним геологічним розрізом, слабким проявом екзогенних геологічних процесів, середнім рівнем грунтових вод.