КОГНІТИВНА МЕТАФОРА ТА ЇЇ ТИПИ : КОГНИТИВНАЯ МЕТАФОРА И ЕЕ ТИПЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи і джерела дослідження. Вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача та на апробацію дослідження.

У першому розділі “Когнітивна метафора в логіко-семантичному аспекті” розкриваються нові концепції  вивчення метафори в мовознавчій науці. Розглядаючи метафору в статиці та динаміці, визначаємо певні стадії процесу метафоризації (порівняльні звороти, образні вживання слів, переносні відтінки прямих значень і власне переносні значення). Такий підхід до розвитку метафори дозволяє знайти ізоморфізм між структурою лексичного значення та структурою метафоричного значення, а витоки метафори – в поняттєвій структурі лексичного значення.

Можливість метафоричного вживання мовної одиниці залежить від відчуття розбіжності між наборами властивостей інтенсіоналу (сигніфікату) слова (М. Бірдслі). Перший набір містить необ­хідні умови для правильного вживання слова, властивостей маргінального значення слова, його конотації. При комбінуванні слів таким чином виникає логічна опозиція між центральними значеннями даних слів, відбувається зсув від центрального значення до маргінального. Такий зсув сигналізує про метафоричне вживання. Це дає можливість визначити процес метафоризації як вірогідну поступову трансформацію з номінативної  метафори в образну, з образної в когнітивну, з когнітивної в генералізуючу, з генералізуючої в номінативну.

Динамізм процесу метафоризації полягає в тому, що на рівні мовлення типовим представником метафори є образна (субстантивна), оскільки вона, перш за все, виконує функцію індивідуального членування та позначення світу. З розвитком людського мислення в процесі первинного семіозису спостерігається розвиток полісемії, коли одним знаком намагаються позначити різні предмети та явища. Ці нові позначення, зберігаючи мотивований зв’язок з вихідним словом, мають більш абстрактний характер. Даному етапу відповідає когнітивна метафора. На подальшому етапі відбувається відтворення мовцями ознакових та субстантивних метафор. Вони втрачають свою образність, переходячи до розряду відповідно генералізуючих та номінативних. Когнітивна метафора при такому розумінні може розглядатися одночасно у статичному й  динамічному аспектах, а це дає можливість широкого та вузького розуміння когнітивної метафори:

1) широко – як знаряддя когнітивних процесів (формування нових ментальних категорій, концептуальних систем) (С.А.Жаботинська, А.Вежбицька, О.О.Селіванова, Дж. Лакофф);

2) вузько – ознакова (предикатна)  метафора, зміст якої складає сигніфікативний дескриптор як основа формування поняття, а обсяг – денота­тивний  дескриптор – референційна основа процесу метафоризації (Н.Д.Арутюнова, О.С.Кубрякова, Г.М.Скляревська).

 У нашому дослідженні когнітивна метафора – це така ознакова метафора, яка утворилася в ре­зуль­таті переносу значення, характеризується зсувом синтаксичної сполучуванності й є джере­лом полісемії. У процесі метафоризації це проміжний етап між образною та генералізуючою метафо­рами.

Когнітивна метафора призводить до формування абстрактного значення. Це можна кваліфікувати як перший модус фіктивності, за допомогою якого створюються передумови для вста­новлення тієї подібності між позначуваним та буквальним значенням імені, що викорис­то­вується, і з якою починається процес метафоризації. Когнітивна метафора уподібнює гетерогенне й ототожнює подібне, щоб синтезувати нове поняття. Саме в цьому полягає її специфіка.

У сучасній науці концептуальний аналіз є головним методом моделювання структур уяв­лення знань. Це пояснюється спрямованістю сучасної наукової парадигми до когнітивізму. Специ­фіка даного лінгвістичного процесу  відбивається в переорієнтації в плані когнітивного пояснення меха­нізмів одержання ономасіологічної структури значення на основі зв’язку об’єкта найме­ну­вання, поняття, концепту, слова, семантики й смислу. Це дає можли­вість з’ясувати таке функціональне явище, пов’язане із вторинним означуванням, як метафо­ризація (О.О.Селіванова). Воно сприймається як результат висвітлювання нових концепцій на базі набли­ження, вбудованості концептів або концептуальних ділянок. При цьому вторинне означування сприймається як головна когнітивна операція, за допомогою якої один тип об’єкта розуміється та сприймається в термінах об’єктів іншого типу. Незважаючи на давню історію цього методу (початок береться ще із середньовіччя) та розмаїття термінів (пропозиція, фрейм, схема, схемата, план, сценарій, скрипт та ін.), концептуальний аналіз має дві орієнтації – психологічну та логічну.

Згідно з першою орієнтацією, концептуальний аналіз – це чуттєво-пізнавальна абстракція предметів і явищ, розумовий і психологічний образ об’єкта, різносубстантна одиниця свідомості, що містить уявлення, образи, гештальти, поняття. Згідно з другою – концепт дорівнюється до логіч­ного судження, дискретної одиниці свідомості, яка відображає предмет реального або ідеаль­ного світу, що зберігається в національній пам’яті носіїв мови.

Ці два напрямки сформували два основних типи концептуального аналізу: 1) ейдетичний, коли думка представлена в нерозчленованому вигляді; 2)  ло­гіч­ний як структурація та членування цілісності (С.А.Жаботинська, О.О.Селіванова).  Проте у всіх напрямках концептуальний аналіз визначається передусім як аналіз одних концептів за допомогою інших.

Прикладом концептуального аналізу в аспекті фреймів-схем може бути виявлення інформаційних структур, які відслід­ко­вуються в лексичних сигніфікативних значеннях, тобто в тих значеннях, які безпосередньо пов’язані із формуванням думки. Такий підхід дозволяє, на нашу думку, витоки когнітивної метафори шукати в поняттєвій структурі лексичного значення на основі застосування певних елементів компонентного аналізу.

Специфіка цього підходу полягає в тому, що встановлений розумовий зв’язок між концептами віддзеркалює взаємовідношення диференційних або інтеграцій­них ознак, які усвідомлюються людиною, але не відображають результат їх розподілу в реаль­ному світі.

Спільна семантична частина двох значень не входить до інтенсіоналу вихідного прямого значення, а пов’язана з ним імплікаціональним зв’язком. Спільна сема, як правило, входить до імплікаціоналу вихідного значення. Якісна відмінність переносних значень полягає в тому, що в сигніфікативному плані їм притаманна потенційна семантика. У більшості випадків вони не фіксують певного змісту, а лише вказують на шлях реалізації певного потенційного співзначення.

Учені відзначають, що метафорам властива перемінна гіпосема і відносно стабільна гіперсема. Це пояснюється дворівневою будовою номінативної системи мови:

1) рівень прямих позначень (первинно-семіотична функція десигнаторів);

2) рівень  переносних  позначень  (вторинно-семіологічна функція, когнітивне призначення якої – компенсувати ономасіологічну недостатність системи прямих позначень).

Виникнення переносних значень викликано необхідністю подолання природними мовами неадекватності системи, тобто вираження думок у ситуаціях, що потребують найменування, не збільшуючи словник повнозначними одиницями. Як правило, метафоричний перенос здій­сню­ється в імплікаціоналі лексичного поняття. В імплікаціональних ознаках міститься фонова інформація. В основу метафоричного переносу може бути покладена будь-яка імплікаціональна ознака. Спостережено, що відпрацьований і стереотипний асоціативний зв’язок концептів переводить конкретне метафоричне значення із мовлення в мову, тобто метафора із когнітивної перетворюється в генералізуючу. Слід підкреслити, що основна номінативна функція метафори в когнітивному аспекті – це утворення нових образних значень.

Переносне значення може бути трьох типів:

1) утворення стилістичних фігур, що не веде до зміни значень (сміливі очі; слышен хрустящий шаг; she felt that sweet  pain in her heart) ;

2) утворення нового лексико-семантичного варіанта (далі ЛСВ) (набивав собі вченістю ціну; живой пример; his rich voice) ;

3) переносне вживання на основі метафоричного або метонімічного переносу під впливом екстралінгвістичних факторів (над тихим світом леліла-курилася зоряна імла; похороны богатые; he loved her madly ).

Метафора, з одного боку, сприяє утворенню стилістичних фігур, з іншого – виникненню нового відтінку значення.

Таким чином, специфіка метафоричного значення полягає в тому, що утворюється нове значення на основі транспозиції образних сем у структурі лексичного поняття. Сам механізм метафоризації можна визначити за такими параметрами:

                1) зміни у контенсіоналі (інтенсіональна та імплікаціональна частини);

                2) зміни в екстенсіоналі (інтенсіональна та імплікаціональна частини).