ПОХОДЖЕННЯ ОБРЯДОВИХ КАЛЕНДАРНИХ ТЕРМІНІВ ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ, РОСІЙСЬКОЇ, УРУМСЬКОЇ ТА РУМЕЙСЬКОЇ МОВ) : ПРОИСХОЖДЕНИЕ обрядов календарные сроки Весеннего цикла (на материале УКРАИНСКОГО, РУССКОГО, урумского И румейского ЯЗЫКОВ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується обрання теми дисертації, з¢ясовується стан вивчення проблеми, розкривається актуальність і наукова новизна дослідження, його теоретичне значення; формулюється мета й завдання роботи, методологічні основи й методи дослідження, подаються відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі “Специфіка обрядового терміна, його структура й особливості функціонування” визначено умови виникнення терміна, окреслено проблему семантичної вмотивованості/невмотивованості терміна як окремого мовного знака, досліджено лінгвістичну специфіку обрядового терміна порівняно з науковим терміном, а також структурні особливості цих мовних одиниць традиційної народної культури.

Термін виникає як спроба людської думки пізнати й організувати навколишню дійсність згідно зі своїми вимогами й потребами. Термін народжується й усталюється в процесі когнітивної діяльності людини, “він є живим зусиллям думки” (П.Флоренський) і, на відміну від побутового мовлення, спрямований на відображення соціально організованої дійсності, “має соціально-обов¢язковий характер” (О.Реформатський). Обрядова термінологія традиційної народної культури є початковою ланкою становлення будь-якої національної терміносистеми: вона відображає світ у синкретично-міфологічній єдності всіх його рівнів і підсистем.

З погляду структурно-мовних засобів вираження спеціальних обрядових понять виділяємо мовні (терміни-слова, терміни-словосполучення) і немовні (знаки, графічні символи, цифри тощо). Питання визначення структурних особливостей обрядових термінів тісно пов¢язане з формотворенням у термінології. У реферованій роботі виділено такі формотворчі класи обрядових термінів:

1) Терміни-іменники, їх граматичне значення визначається як предметність і виражається в категоріях роду, числа й відмінка. На відміну від наукових термінів, які не здатні регулярно утворювати форми суб¢єктивної оцінки (О.О.Реформатський, В.П.Даниленко, Л.А.Капанадзе та ін.), обрядові терміни, за нашими спостереженнями, регулярно утворюють такі форми (укр. веснянка → весняночка, трой-зілля → трой-зіллячко, гагілка → гагілонька; рос. усень → усенюшка, масленная → масленка, лалынщик → лалынщичек тощо).

2) Терміни-прикметники здебільшого в обрядовій терміносистемі виступають як структурні  елементи термінологічних сполук, причому представлені всі три розряди прикметників. Якісні: укр. Великий піст – рос. Великий пост, рос. Малая масленница, укр. Чистий четвер – рос. Чистый четверг; вони втратили в межах обрядової системи головну свою ознаку – здатність до ступенювання. Дуже широко в обрядовій термінології представлені відносні (укр. Різдвяна зірка – рос. Рождественская звезда, укр. обітний пиріг – рос. обетный пирог, укр. медяна роса – рос. медяная роса тощо) та присвійні (рос. Бабий день, Бабьи каши, укр. коров¢яча смерть – рос. коровья смерть, укр. горобина ніч – рос. воробьиная ночь тощо) прикметники.

3) Терміни-дієслова безпосередньо називають усі обрядові дії та ритуальні маніпуляції – (укр. говіти – рос. говеть – блр. гавець, укр. віншувати /діда/, укр. кумитися – рос. кумиться, укр. колядувати – рос. колядовать – блр. калядоваць, рос. вьюнишничать, у. курэшмее та ін.).

Отже, основним номінативно-дефінітивним фондом обрядової термінології є самостійні (повнозначні) частини мови: іменники, прикметники, дієслова.

У пропонованому дослідженні встановлено, що обрядові терміни відповідають не всім вимогам, що висувають учені, зокрема О.О.Реформатський, до ідеального терміна: спостерігається тенденція до їх відносної моносемічності в межах окремого термінологічного поля, проте ці терміни в переважній своїй більшості мають суб¢єктивну модальність, виражену імпліцитно (в укр. карп. босорка “жіночий демонічний персонаж; відьма, яка робить молоко кислим” присутній суфікс зниженої оцінки -к-(а); у рос. Огненный Змеище “міфічна істота, що, перекинувшись гарним парубком, спокушає дівчат і забирає у них дівочу цноту” наявний суфікс негативної гіперболізації – рос. -ищ-(е)). Окрім цього, в обрядовій терміносистемі спостерігається тенденція до систематичності, яку розуміємо як здатність обрядового терміна утворювати похідні слова (наприклад, укр. віншувати – віншування – віншівка, Щедрий Вечір – щедрувати – щедрування тощо). На відміну від наукових термінів, обрядові терміни не мають інтернаціонального статусу, оскільки цьому лексичному шару притаманний яскраво виражений національно-диференційний характер. Невідповідність обрядових термінів більшості вимог до терміна як такого свідчить про їх низький рівень термінологізації, а також про їх надархаїчність та первісність.

Розділ 2 “Генеза обрядових термінів” містить детальний етимологічний  аналіз спільносхіднослов¢янських й автономних обрядових термінів весняного циклу українського, російського й урумсько-румейського народних календарів, а також опис неслов¢янських і слов¢янських запозичень у східнослов¢янських народнообрядових термінологічних системах.

На підставі ареалів функціонування обрядових термінів виділено два класи цих мовних одиниць: а) терміни спільносхіднослов¢янського ареалу (укр. Навій тиждень, Навський Великдень, рос. Навий день, Навский день, Навьи Проводы, блр. Наўскі Вялікдзень, Наўская Пасха “день поминання небіжчиків”; укр. випроваджання скоромної їжі, рос. выпроваживание скоромной пищи, блр. выправаджанне скаромнай ежы “обряд прощання із скоромними стравами в перший понеділок Великого посту” тощо); і б) автономні обрядові терміни, ареали розповсюдження яких локалізовані, а самі мовні одиниці не мають лексичних еквівалентів в інших мовах (укр. топтання рясту “обряд топтання перших весняних квітів з метою отримання здоров¢я на весь рік”, рос. Новины “обряд принесення безкровної жертви весні жінками у вигляді нещодавно зітканих полотен”, р., у. панаир / панагир “громадський обід просто неба з нагоди якогось великого храмового свята” тощо).

За результатами проведеного етимологічного аналізу в реферованій роботі виділено генетичні групи обрядових термінів весняного календарного циклу східнослов¢янського ареалу функціонування:

1. Обрядові терміни спільноіндоєвропейського походження: рос., блр. одаривание воды “обряд задобрювання води”, рос. діал. дарить речку “обряд кидання у воду нитки під час початку льодоходу в березні”, рос. дарить воду “обряд, який виконували молоді на третій день весілля, вони кидали в криницю хліб, щоб вода з любов¢ю прийняла нового члена родини”, де компонент рос. дарить < псл. *dati <  і.-є. *dōtēi < *dōtis “те, що дали” (Е.Бенвеніст, М.Фасмер, Г.П.Циганенко); укр. Духів день, рос., блр. Духов день “свято, яке припадає на 51-ий день після Великодня у православних християн і на 50-ий – у католиків”, де компонент укр. духів < дух < псл. *duxъ < і.-є. *dxеи- “дмухати” ( М.І.Толстой, Г.П.Циганенко, А.Є.Супрун) тощо.

2. Найчисленнішою групою є обрядові терміни спільнослов¢янського походження: укр., рос. колодка, блр. калода “масляничний обряд, під час якого дівчатам та нежонатим парубкам прив¢язували до ноги дерев¢яну колодку як знак засудження незаміжжя” походить з псл. *koldа (А.Брюкнер, М.Фасмер); укр. діди, рос. діал. деды, блр. дзеды / дзяды “поминальні дні в народному календарі східних слов¢ян, які відзначаються декілька разів на рік” – з псл. *dĕdъ (О.М.Преображенський, М.Фасмер, О.М.Трубачов); назви масок масляничних ряджених: укр., рос. коза, блр. каза – з псл. *kоzа, укр., рос. козел – з псл. *koz-a + -ьl-ъ, укр. кінь, рос., блр. конь – з псл. *komnь чи *kоbnь, укр. ведмідь, рос. медведь, блр. мядзведзь – з псл. *medvĕdь, укр. курка, рос. курица, блр. курыца – з псл. *kиrа тощо. Етимони всіх розглянутих обрядових термінів входять до праслов¢янського лексичного фонду (О.М.Трубачов). Найпопулярнішим святом усіх слов¢ян був колись день Івана Купали / Купала, якого вшановували 24 червня ст. ст. Обрядова маркованість цього дня пояснюється як темпоральними (день сонцевороту), так і міфологічними чинниками (боротьба добра і зла). Надархаїчний характер цього свята відбився і в його термінології: укр., рос., блр. Купала / Купало “давньослов¢янське язичеське божество” походить з псл. *kçраtі “купати” і пов¢язане з культом води, що існував у давніх слов¢ян; укр., рос., блр. Марена (Марина, Морана, Морена, Мара) – з псл. *mеrtі “вмирати” (Е.Бернекер, А.Брюкнер, М.Фасмер, автори “Етимологічного словника української мови”). Інші погляди на походження  сх.-сл. Купало / Купала (М.Ломоносова, Є.Анічкова, Ф.Буслаєва, О.Афанасьєва, П.Безсонова, П.Мельникова-Печерського, Б.Рибакова) є не досить переконливими. Зазначені обрядові терміни являють собою віддієслівні утворення.

3. Гібридні термінологічні сполуки, що складаються з мовних компонентів, один з яких своїм корінням сягає спільноіндоєвропейської доби, а інший – спільнослов¢янської: блр. ваджэнне стралы “обряд вождіння хороводу дівчатами на Великдень, який супроводжується танцями й піснями”; рос. подымай сетево / ситиво “обряд засівання, який проводився  1 травня ст.ст., з першої травневої роси” тощо; такі генетичні гібриди в термінологічних системах східних слов¢ян зустрічаються не часто.

4. Зафіксовано поодинокі неслов¢янські запозичення у сфері весняної народної обрядовості: укр. Русальний тиждень, Русальчин / Русальний Великдень, Русальні розигри / розегри “четвер троїцького тижня, укр. лемк. Русаля мн. “Троїцькі святки”, рос. Русальная неделя, Русальская неделя, Русалия, блр. Русальніца, Русаллі, Русальны тыдень “наступний день після П¢ятидесятниці; день проводів весни” < русалка, що є запозиченням з латинської мови, де rosālіа “свято троянд, під час якого приносили ці квіти на могили предків” (О.Преображенський, М.Фасмер, П.Черних); укр. Гречкосійка, рос. Гречишницы, Гречушница, Чёрные Гречихи, блр. Гречышніца “дні посіву гречки, які мали ритуальну відзначеність” < гречка < грек, що є запозиченням з латинської мови, де grаесиs “грек”, хоча латинська мова в цьому процесі виступає як мова-посередник (лат. grаесиs < гр. γραικός “житель землі Γραία в Беотії”; так вважають М.Фасмер, автори “Етимологічного словника української мови”). Факти функціонування цих запозичених лексем в усіх слов¢янських мовах свідчать про час запозичення – праслов¢янську добу, коли активними були греко-латино-слов¢янські міжмовні контакти.

У реферованій роботі встановлюється походження автономних термінів українського та російського народних календарів. За результатами етимологічного аналізу виділено такі генетичні групи цих мовних одиниць:

1) нечисленні українські й російські терміни спільноіндоєвропейського походження: укр. зноби-баби “обрядова назва середи на М¢ясопусному тижні” < знобити + баба < і.-є. *zьm-no-bī-ti + *bаbа, укр. тещина п¢ятниця < і.-є. *tеk- “народжувати” (за О.М.Трубачовим), укр. писанка “великоднє яйце, що розписане різнокольоровими візерунками” < роз-пис-а-ти < псл. *ріsаtі < *реіsаtі “пістрявити, мазати, фарбувати”< і.-є. *реіk- (О.Преображенський, М.Фасмер); рос. сожигание постелей “обряд спалювання солом¢яних постелей селянами на Благовіщення, який супроводжувався стрибанням через цей вогонь, що, за народними повір¢ями, мав очищувальну силу”, де рос. сожигание < псл. *sъn- + *žegti < *gegti < і.-є. *gheg^uh-, рос. постель < псл. *stьlаtі, stеljç < *stеl- / *ster- (Г.П.Циганенко), рос. вьюнишник “календарний звичай колективного чествування молодих подружь, які побралися впродовж року” < псл. *junъ < і.-є. *іииn, рос. Новины “обряд принесення безкровної жертви весні, що виконується 19 квітня ст.ст.” < псл. *novъ < і.-є. *néu-ŏs;

2) автономні обрядові терміни східнослов¢янських мов спільнослов¢янського походження: укр. голубці / голубки “хлібні вироби, які виготовляються у формі птахів у день Сорока Святих” < псл. *golçbь; рос. кургузка “ритуальне образливе прізвисько, що давалося Масниці в контексті обряду її проводів” < кургузая < псл. *(s)qer- + *gçzъ, рос. тужики / туженники “різновид ритуального хліба, який випікають у перші дні Великого посту; вони символізують прощання з Масницею і скоромною їжею” < тужить < псл. *tçg- / *tęg- (О.М.Преображенський);

3) гібридні автономні термінологічні сполуки української та російської терміносистем, які вміщують один структурний компонент спільноіндоєвропейського походження, а другий – спільнослов¢янського: укр. полоскати зуби “ритуальне розпивання горілки в шинку з метою виполоскування залишків скоромної їжі в перший понеділок Великого посту”, де полоскати < псл. *роlskаtі / *роlkаtі (М.Фасмер, Р.В.Болдирєв), а зуби < і.-є. *g'оmbhоs “виступ; те, що виросло” (“Етимологічний словник української мови”) тощо.

4) Окрему генетичну групу становлять автономні обрядові терміни східнослов¢янських народних календарів, які є запозиченнями з інших мов (як слов¢янських, так і неслов¢янських): укр. інклюз “чарівні гроші, що завжди повертаються до свого володаря” – з польської мови (п. іnkluz, inkluzа “предмет, у якому, нібито, сидить дух, що приносить щастя; чародійні гроші” походить з лат. іпсlūdus “замкнутий” і споріднене з псл. *ključ /А.Брюкнер, автори “Етимологічного словника української мови”/); укр. Симон, Симониха “дійові особи (відповідно: чоловічої та жіночої статі) обряду вшановування жінками святого апостола Симона Зілота” – з д.-євр. Šim'on < д.-євр. šāma' “слухати” (Л.Г.Скрипник, Н.П.Дзятківська). Ці запозичення є не такими давніми, як запозичення з латинської та грецької мов; усі вони, імовірно, сягають доби Князівства Литовського й Речі Посполитої, коли спостерігався значний вплив польської культури на українську, що й був відбитий у цій мові. Серед російських обрядових термінів весняного календарного циклу не зафіксовано запозичених із польської мови лексем; очевидно, російсько-польські міжмовні контакти не були такими інтенсивними, як українсько-польські.

Запозичень з інших неслов¢янських і/або слов¢янських мов у сфері весняної східнослов¢янської обрядовості не зафіксовано, що вказує на високий ступінь автохтонності та самобутності цієї термінології; це можна пояснити певною ізольованістю її функціонування. Відсутність запозичень із західноєвропейських мов (французької, німецької, англійської, італійської, іспанської) може служити прямим доказом надархаїчності обрядових термінологічних систем весняного циклу східних слов¢ян.

Запозичені обрядові лексеми разом з обрядовими термінами, що мають затемнену етимологію, становлять четверту частину мовних одиниць досліджуваного календарного циклу.

У дисертаційній роботі було проведено етимологічний аналіз 8 урумсько-румейських автономних обрядових термінів. Результатом аналізу стало виділення таких генетичних груп досліджених одиниць:

а) терміни еллінського походження, які виступають запозиченнями для урумської мови: р., у. панаир / панагир “громадський обід з нагоди якогось храмового свята”, р., у. пендарты “п¢ять шматочків хліба, які дає священник розпорядникові панаїру – ватаїрджі; вони символізують згоду церкви на проведення цього свята”, р., у. псалтырь “пшеничний бублик із зображенням у середині хреста, іззовні він прикрашається невеликими півколами, що своєю формою нагадують півмісяці; випікаються наприкінці Великого посту”;

б) терміни тюркського походження, що є запозиченими для румейської мови: у., р. ватаирджи “розпорядник громадського обіду – панаїру”, у., р. буза, у. боза “слабохмільний напій, що готували тільки до панаїру з просяного й кукурудзяного борошна”, у., р. курэш “грецька національна боротьба, яка приурочена до свята панаїр; вона завершує громадський обід”, у., р. хурбан “головний приз (живий баран), який отримує переможець боротьби-куреш”; у. ат “великоднє печиво у формі коня, яким пригощають дітей” (за етимологією В.В.Радлова, Е.В.Севортяна).

Функціональний статус “традиційних обрядових термінів” (М.І.Толстой) і ареал поширення свідчать про те, що процес їхньої термінологізації відбувся задовго до переселення греків-християн під керівництвом О.В.Суворова й митрополита Ігнатія за наказом Єкатерини ІІ з Кримського півострова у степи Північного Надазов¢я. Етимологічні розвідки показали, що обрядова система весняного циклу “греків” цього реґіону має комбінований характер, оскільки вміщує мовні елементи еллінського й тюркського походження, а самі обрядові реалії є результатом переплетення двох релігійних догм – християнської та мусульманської.

Проведене дослідження показує: всі члени розглянутих обрядових терміносистем відзначаються високим рівнем семантичної вмотивованості, що має сакральне значення саме для цього лексичного шару. Втрачені семантичні зв¢язки можна реконструювати за допомогою народної етимології, що на функціональному рівні тісно пов¢язана з прагматикою ритуалу. Народну етимологію не можна трактувати тільки як результат неграмотності певних верств населення, оскільки вона не завжди є помилковою. Слід розмежувати поняття “народна етимологія” і “хибна етимологія” (Є.С.Отін, Ю.О.Карпенко), оскільки до хибної етимології відносяться всі випадки помилкового етимологізування (як колективного, так й індивідуального). У дисертаційному дослідженні зафіксовано численні випадки “непомилковості” народноетимологічних тлумачень генези слів, зокрема таких обрядових термінів: сх.-сл. Радуниця “поминальний день у вівторок після Великодня” народна етимологія зближує з лексемою укр. радість, рос. радость (рос. радостные деды, радушные деды, що позначають ту саму обрядову реалію); рос., блр. супрадки / супрядки “збір жінок задля колективного прядіння, яке супроводжується пригощанням і піснями” – з дієсловом рос. прясть, блр. прясць (такі народноетимологічні асоціації виражаються в коротких фольклорних виразах: рос. "Супрадки – это хозяину прясть, когда у него шерсти многа, а женщин мала”; “В супрядке не пряжа, а в складчине не торг (барыши)); блр. Камаедзіца “свято й обряд вшановування ведмедя” < кам(а)- + едз-іц-а (від назви святкової їжі – блр. гарохавых камоў); р., у. панаир / панагир “громадський обід, який влаштовується з нагоди якогось храмового свята” < р., у. Панагийа “Богородиця” < гр. παναγία “богородиця, свята Марія” (хронологічна мотивація) тощо.  

Отже, залучення даних народної етимології до процесу встановлення походження обрядових термінів традиційної народної культури є обов¢язковим й обумовлене тим, що народна етимологія презентує генезу мовної одиниці в межах народної картини світу, яка є давнішою за наукову картину світу.

Таким чином, мета, поставлена в дисертаційному дослідженні, полягала у з¢ясуванні походження обрядових термінів весняного циклу східнослов¢янських та урумсько-румейської народних культур і виділенні найчисленнішої генетичної групи цих мовних одиниць. Досягнення поставленої мети вимагало розв¢язання окремих завдань, вирішення яких дало змогу зробити узагальнюючі висновки:

1.  Обрядова термінологія весняного циклу народних календарів східних слов¢ян формувалася протягом доби спільнослов¢янської мовної єдності, про що свідчать результати проведеного етимологічного аналізу: елементи праслов¢янського походження становлять половину досліджених обрядових термінів (проведено етимологічний аналіз 67  мовних одиниць), які мають з¢ясовану й зафіксовану в лексикографічних джерелах етимологію. Мовні елементи, коріння яких сягає доби спільнослов¢янської єдності, можуть не тільки утворювати однокомпонентні за структурою терміни-слова, а й входити до складу обрядових термінологічних  сполук як структурні компоненти. Обрядові термінологічні системи східних слов¢ян усталювалися в межах первісної міфологічної картини світу, тому сучасні терміносистеми східнослов¢янських мов зберегли відбитки давньослов¢янського язичницького світогляду, який був анімістичним за своєю сутністю.

2. Значну роль у формуванні дослідженої термінології відіграли спільноіндоєвропейські мовні елементи: вони становлять чверть від загальної кількості проаналізованих одиниць. Як і праслов¢янські, елементи спільноіндоєвропейського походження могли утворювати обрядові терміни-слова з однокомпонентною структурою і/або входити до складу обрядових термінів-словосполучень.

3. Співвіднесеність праслов¢янських та праіндоєвропейських елементів у народній обрядовій термінології весняного циклу східних слов¢ян можна визначити як 2:1 відповідно; менша питома вага праіндоєвропейських лексем пояснюється більшою незавершеністю реконструкції спільноіндоєвропейського лексичного фонду, порівняно з реконструкцією спільнослов¢янського лексичного фонду.

4. Обрядова мікросистема весняного календарного циклу східних слов¢ян зазнала незначних іншомовних впливів, унаслідок яких збагатилася грецизмами (рос. Гречишница, укр. Гречкосійка, блр. Гречышніца) і латинізмами (укр. Русали, Русалії, рос. Русалия, блр. Русальніца, Русаллі). Це найархаїчніші запозичення, що мають додаткові ритуально-міфологічні конотації як у мові-джерелі, так і в східнослов¢янських мовах. Такі запозичення з латинської та грецької мов проникали не тільки в офіційну православну термінологію, а й у неофіційну народну обрядову термінологію, цей процес супроводжувався фонетично-семантичною адаптацією запозичених лексем до норм східнослов¢янських мов, а також появою нових семантичних зв¢язків.

5. Східнослов¢янські обрядові термінологічні системи є надархаїчними мовними утвореннями, оскільки вони не зазнали пізніших західноєвропейських втручань (крім незначного польського в обрядових терміносистемах української та білоруської мов). Цей факт указує на високий ступінь автохтонності й самобутності цієї термінології, а також на певну ізольованість процесу розвитку і функціонування обрядових терміносистем східнослов¢янських мов як національних.

6. У румеїв та урумів Північного Надазов¢я функціонує спільний набір обрядових термінів весняного циклу. Обрядова система цих народів має гібридний генетичний характер, оскільки складається виключно з лексичних елементів грецького й тюркського походження; частки цих елементів приблизно однакові.

7. Східнослов¢янські й урумсько-румейська терміносистеми весняного циклу усталювалися окремо одна від одної, хоча й у межах спільного православнохристиянського простору, і на момент східнослов¢янсько-урумсько-румейських інтенсивних міжмовних контактів, утворення яких обумовлено історичними чинниками, серед яких найзначнішим є переселення православних греків до степів Північного Надазов¢я, вони були повністю сформованими і мали статус традиційних. Про це свідчить повна відсутність лексичних запозичень із східнослов¢янських мов у сфері урумсько-румейської обрядовості. Якщо спільність української, російської та білоруської весняних обрядових термінологічних систем базується на генетичній і релігійній спорідненості, то спільність урумсько-румейської, української та російської систем – тільки на православнохристиянському підґрунті.

8. Результати дослідження показують, що етимологічний аналіз обрядових термінів повинен носити подвійний характер: наукова етимологія та народна етимологія. Залучення до етимологічного аналізу даних народної етимології обов¢язкове, оскільки вона є давнішою за наукову етимологію і несе додаткову семантичну інформацію, яка ґрунтується на проясненні внутрішньої форми слова, відновленні втрачених мотиваційних зв¢язків між мовними одиницями. Отже, протиставлення наукової і народної етимології за принципом правильності/помилковості є штучним; наукова етимологія встановлює походження слова в межах наукової картини світу, а народна етимологія – у межах традиційної народної картини світу.

Отже, календарні обрядові терміносистеми весняного циклу східнослов¢янських народних календарів складаються переважно з праслов¢янських за походженням мовних елементів; це свідчить про те, що її склад формувався сáме в добу спільнослов¢янської мовної єдності, хоча й зазнав певних іншомовних впливів упродовж наступних тисячоліть. Весняна термінологічна система урумів і румеїв має комбінований генетичний характер, оскільки вміщує мовні одиниці еллінського та тюркського походження.

Дослідження генези православнохристиянської обрядової терміносистеми в її національних різновидах було б неповним, якби поза увагою залишилося походження народних автономних білоруських обрядових термінів весняного циклу. Через відсутність міжмовних контактів білоруської мови з румейською та урумською розгляд генези автономних білоруських термінів було винесено в додатки.