СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ТА ПРАГМАСТИЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЛЕНГОВОЇ ЛЕКСИКИ (на матеріалі періодики США) : Социолингвистическоие и ПРАГМАСТИЛИСТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ сленговых лексик (на материале периодики США)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету, завдання і методику; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; сформульовано основні твердження, що виносяться на захист.

У першому розділі “Суть епітетної конструкції з перекладознавчого погляду” розглядається семантична структура епітетної конструкції української та англійської мов, простежується зв’язок семантики епітетної конструкції з її синтаксичною структурою. Особливу увагу зосереджено на контекстуальній умотивованості епітетної конструкції. Досліджено вагомість для перекладознавчого аналізу епітетної конструкції як чинника творення індивідуально-авторської образності, носія етнокультурної інформації та етномовного світобачення. Розглядається визначення епітета з перекладознавчого погляду; подано основні принципи класифікації української та англійської епітетної конструкції .

Сучасні дослідження у галузі комунікативної, функціональної та дискурсної  лінгвістики суттєво змінили трактування епітета. Особливо наголошується його прагматична природа.  В основі епітета лежать асоціації та стереотипи, що поєднують гетерогенні явища (в широкому сенсі слова) і поняття  дійсності. Епітетна конструкція описує всі сфери буття людини, її реакцію на зовнішність, житло, рід занять, природні умови, в яких вона існує. Дослідження епітета як явища поетичної свідомості, втіленої в словах, започаткував акад. О.М.Веселовський розвідкою з історії епітета. Вивчення епітетної конструкції має тривалу історію та представлене різними підходами, методами та завданнями, однак, суть епітетної конструкції, її місце в системі образних засобів художнього мовлення, класифікація не дістали дотепер однозначного трактування.

Епітет входить до складу обов’язково синтаксично двочленної конструкції: означення та означуване, тому логічно його розглядати саме у складі словосполучення загалом, як епітетну конструкцію. Образна семантика епітета виникає у результаті взаємовпливу об’єднаних в епітетну конструкцію лексем. Чіткі синтаксичні характеристики визначають епітетну конструкцію як лексико-синтаксичний троп у семантичній структурі якого актуалізуються три конотативні компоненти значення: оцінний, емоційний, образний. Така семантична структура відрізняє епітетну конструкцію від логічного означення. Епітет, навіть  називаючи органічну, типову ознаку, завжди містить індивідуальну, авторське осмислення описуваного предмета. Виокремлення тієї чи іншої ознаки має відбиток індивідуального сприйняття.  

Урахування прагматичної забарвленості епітета, усіх тих характеристик, що спричиняються до створення оригінального словесного образу, є методологічно важливим з перекладознавчого погляду, бо передбачає віднайдення чи створення  рівновартного, щодо емоційності, відповідника. Знехтувати цими характеристиками епітета – означає створити у перекладі невідповідний за своєю художньою силою образ.

Розуміння глибинної семантики епітетної конструкції передбачає її різноаспектне вивчення, яке неможливе без чіткої класифікації. Визначають три основні принципи класифікації епітетних конструкцій: принцип закріпленості/ незакріпленості в мові, семантичний  та структурно-морфологічний  принципи. Щодо  закріпленості/ незакріпленості в мові розглядаємо постійні та індивідуально-авторські епітети, оскільки вони найповніше відображають  походження епітетної конструкції, а, відтак, підказують перекладачеві шлях до віднайдення  (чи перестворення) оригінального образу у перекладі. На семантичному рівні епітетні конструкції поділяють на тавтологічні, метафоричні, компаративні (які розпадаються на неопосередковані і опосередковані), синестетичні та оксиморонні.

Повноцінний перекладознавчий аналіз епітетної конструкції у площині зіставлення англійської і української мов має передусім ґрунтуватися на чіткому механізмі детального вивчення семантики її лексичного наповнення. Аксіологічна функція епітетної конструкції, що є найхарактернішою його ознакою, робить епітет одним із найдієвіших чинників виникнення самобутніх авторських словесних образів. Cемантика епітетної конструкції твориться взаємодією несподівано сполучених лексем, що порушує звичну поняттєву основу. Чуттєво-уявний образ з посиленою конотативною семантикою і послабленою узуальною денотативною семантикою, виникнувши на основі першого, денотативного смислового пласту, переходить у другий смисловий пласт словесного образу.      

Оскільки слово розкриває свої смислові потенції тільки у контексті, епітетну конструкцію потрібно розглядати у тканині художнього твору, де вона виконує не лише естетичну функцію як словесний образ, а й часто відображає загальнолітературний напрям певної епохи, індивідуальну манеру письма, дає перекладачеві змогу зрозуміти світоглядну позицію автора. Саме контекст розкриває дворівневу семантику епітетної конструкції-словесного образу, що передбачає витончену гру денотативного й образного пластів у його значеннєвій структурі. Відтворення цього хитросплетіння дійсного і уявного – головне завдання перекладача.  Перекладознавчий аналіз епітетної конструкції потребує вивчення конкретного матеріалу з урахуванням усіх об’єктивних і суб’єктивних чинників, що зумовлюють і її мовну форму, і естетичну роль у контексті.

Епітет – улюблений прийом народної поетики. Процес історичного розвитку викристалізовує національні риси  лексикону кожної мови. Народна мудрість невпинно фіксувала в епітетних конструкціях особливості ментального світу людини. Ці конструкції дійшли до нас у думах, піснях, казках, приказках, притчах, увібравши в себе риси і досвід багатьох поколінь. Щоб адекватно відтворити епітетну конструкцію у перекладі, потрібно чітко визначити, чи конструкція належить до власне авторського художнього арсеналу, чи вона пройшла  випробування часом і належить до скарбниці мови. Урахування культурно-історичного досвіду народу – запорука  розв’язання цієї проблеми.  Перекладач повинен чітко розмежовувати суттєві  риси національного світорозуміння від того, що для нього випадкове чи чуже. Для опису і перекладознавчого аналізу етномовної специфіки епітетної конструкції велике значення мають концепції національно-культурної інформації Б.М.Ажнюка та етномовного компонента Н.І.Кушиної.

У другому розділі “Контрастивний аналіз епітетних конструкцій української та англійської мов” досліджено конвергентні та дивергентні ознаки різномовних епітетних конструкцій  з акцентом на структурно-морфологічних розбіжностях та відмінностях дистрибуції епітета в межах словосполучення у площині зіставлюваних мов.

У перекладознавстві широко використовують результати контрастивних студій. Зіставне вивчення структур сучасної української і англійської мов започаткував проф. Ю.О.Жлуктенко. Численні учні професора досліджували українсько-англійські паралелі на різних рівнях, зокрема Р.П.Зорівчак присвятила свою докторську дисертацію дослідженню засобів і методів відтворення лінгвостилістичних особливостей художнього тексту у перекладі. Системний розгляд активності епітетних конструкцій у різномовних текстах сприяє глибшому осмисленню стилістичних особливостей українського художнього мовлення порівняно з англомовним та випрацюванню методики перекладознавчого аналізу епітетних конструкцій.

Аналіз проведено методом зіставлення епітетних конструкцій української мови із відповідними епітетними конструкціями англійської. Крім того, вивчено сукупності паралельних форм вираження єдиного поняття в обох мовах. У такий спосіб розглянуто одинний  епітет. Зроблено спробу дослідити семантичні зв’язки епітетної формули однієї мови із епітетними формулами іншої (таким шляхом проводився пошук семантико-синтаксичних відповідників до англійського синтаксичного епітета).

Зіставне дослідження засвідчило, що існують певні спільні та відмінні риси української та англійської епітетної конструкції. Щодо морфологічного наповнення, то типовими для обох мов є моделі: прикметникова форма + іменник (A+N); прислівникова форма + дієслово (Adv.+V); іменник + іменник (N+N). Вони реалізуються у структурах, що є конвергентними для обох досліджуваних мов: одиничні (одинні),  парні,   ланцюжкові, двоступеневі епітетні конструкції.  Усебічно проаналізовано одинну епітетну конструкцію як найчастотнішу. За даними вибірки, одинна епітетна конструкція становить близько 70 % корпусу (понад 2900 прикладів із 4180). До того ж, вона є основою для парної  і ланцюжкової  епітетних конструкцій. Щодо морфологічного вираження одинної епітетної конструкції, то конвергентними для обох мов є поєднання прикметника (простого і складного) з іменником, прислівника з дієсловом та конструкція з іменником у функції прикладки.

Оскільки синтаксис англійської мови відрізняється від українського жорсткішими обмеженнями, то й будь-яке відхилення від правил в англійській фразі підвищує експресивність. Тому-то англійська мова має ширший арсенал експресивних синтаксичних  моделей. На структурному рівні дивергентними конструкціями англійської мови щодо української є синтаксичні (“At the station exit, beneath a wind-blown lamp,  a yellow-faced old man in a square hat and a long nightshirt of a mackintosh stood waiting.” (А.Дж. Кронін) та фразові (“There is a sort of Oh-what-a-wicked-world-this-is-and-how-I-wish-could-do-something-to-make-it-better-and-nobler expression about  Montmorency  that has been known to bring the tears into the eyes of pious old ladies and gentlemen.” (Дж.К. Джером)) епітетні конструкції.

На рівні  одинної епітетної конструкції, вираженої прикметником, в українській мові вирізняємо моделі, що не мають відповідників в англійській мові. Це нестягнена повна форма прикметника (пречистая, святая, молодая) та епітетні конструкції з повторами того самого кореня в означенні та в означуваному слові (сира сириця, мовчазне мовчання, золото золоте). У сучасній англійській мові значно більше різних типів препозитивних епітетних конструкцій, ніж в українській. Зміст цілого ряду ад’єктивних та  генетивних епітетних конструкцій української мови в англійській мові може передаватися формою препозитивних епітетів субстантивного характеру. Навіть такі явища, як цілі підрядні речення, порівняльні конструкції, деякі відношення обставинного характеру української мови можуть в англійській мові виступати як препозитивні епітетні конструкції. Отже, епітетна конструкція з атрибутивним іменником як компонентом належить до дивергентних ознак англійської мови у зіставленні з українською.

Усі дивергентні конструкції – структурно-конотативні реалії українського/англійського художнього мовлення (термін Р.П.Зорівчак). Їхня яскрава образність  твориться не лише лексичною семантикою, а й особливою ритмомелодикою, до якої спричиняється їхня форма, та особливістю семантики синтаксичних зв’язків у межах словосполучення.

            Стосовно положення означення щодо означуваного слова у межах епітетної конструкції (Adj+N, Adv+V), то для обох мов препозиція означення типова, хоча постпозиція – також доволі часто вживаний прийом. Однак англійські конструкції із порушенням традиційного порядку слів несуть потужніше емоційне навантаження порівняно з емфатично слабшими  їх українськими  відповідниками, напр.: “The hair of his face, on the contrary, carroty and flaming, resembled a growth of copper wire clipped short to the line of the lip;” (Дж. Конрад) “It was so pure, my passion for him. Dazzling. White.”  (М.Дребл)  “It was a very fine day, cloudless September blue;” (Дж. Фаулз)

У третьому розділі “Способи та методи відтворення семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови” досліджено основні граматичні та лексичні трансформації, що їх зазнає епітетна конструкція у перекладі. Для аналізу основних способів відтворення семантики епітетної конструкції, що спричинилася  до виникнення словесного образу, шляхом суцільної вибірки відібрано понад 5460 зразків із 14500 сторінок оригінальних прозових і віршованих текстів та їхніх перекладів (понад 2730 пар).

Проблема вірного відтворення іншомовного оригіналу  – ключова в теорії і практиці перекладу. Українська перекладацька школа ставиться негативно і до буквалістського, і до вільного перекладу, оскільки обидва є  відхиленнями від перекладацької норми, що, за проф. В.В. Коптіловим, полягає у поєднанні вірності передачі змісту з повноцінним відтворенням художньої форми оригіналу. Слід ураховувати, що українська поезія, часто римована, створюється в суворих ритмічних схемах. Оскільки уже декілька поколінь англомовних поетів уважають таку поезію архаїчною, англомовні перекладачі часто не розуміють, не відчувають  римованих форм, а, отже, рима і ритміка оригіналу, його пісенність стають жертвами перекладацького компромісу.

Міжмовні морфологічні та синтаксичні  дивергентні  ознаки особливо помітні у процесі перекладу. В українсько-англійському зіставленні ці розбіжності надто відчутні, адже в англійській мові зв’язки між словами виражаються переважно синтаксичними засобами, а морфологічні відіграють підпорядковану роль. В українській мові синтаксичний і словозмінний рівні – рівнозначні.

Однією з найвагоміших перешкод на шляху до адекватного перекладу постають епітетні конструкції, що містять структурно-конотативні реалії. Відтворити їх засобами неблизькоспорідненої мови – завдання надскладне, а почасти просто неможливе через глибокі розбіжності у морфолого-синтаксичній будові контактуючих мов. Отож  перекладачі або зовсім не передають такі конструкції, або ж відшукують аналоги на лексичному рівні, або вдаються  до контекстуально-функціональної компенсації.

Привертають увагу епітетні конструкції, що  творяться сполученнями із атрибутивними іменниками. Українська мова має широкі можливості щодо утворення прикметникових форм від іменників, тому переклад таких англійських сполучень, на перший погляд,  не складний. З іншого боку, англійський атрибутивний іменник часто стає незамінним у перекладі українського епітета, вираженого прикметником, похідним від іменника. Англійський іменник-епітет передає не одиничну якість чи властивість, а цілу гаму, що притаманна поняттю, яке він позначає. Однак подекуди перекладач свідомо обмежує семантику  образного вислову, вибираючи із широкої семантичної палітри іменника-означення лише якусь одну, на його думку, найважливішу ознаку. Часто у пошуках шляхів до адекватного відтворення граматичні чинники відступають на задній план, і перекладацький вибір зумовлюється своєрідністю семантичної структури епітетної  конструкції.

Епітет-прикладка,   більш ніж будь-яка інша форма епітета,  визначає стабільну якість предмета, особи  чи явища, тому потребує поглибленої уваги при відтворенні семантики цільовою мовою. Наявність еквівалентних структур в обох досліджуваних мовах уможливлює збереження у перекладі оригінальної форми, що сприяє точнішому відтворенню стилю авторського висловлювання. Однак трапляється і покомпонентне калькування прикладкової конструкції чи її трансформація у звичайну означальну, що іноді веде до нівелювання смислового акценту на основній характеристиці об’єкта. Проте не можна однобоко заперечувати вагомість використання словосполучень із атрибутивним іменником для відтворення образів, створених прикладковою конструкцією. Компенсація синтаксичних особливостей через збереження яскравої лексичної семантики  інколи доречна. Заміна прикладкової конструкції  іншою синтаксичною формулою із вагомою семантикою (напр. синтаксичним епітетом)  не завжди збіднює експресію словесного образу, а часто зберігає багатство звучання оригіналу.

Українському художньому мовленню властиві епітетні конструкції надзвичайної емоційної наснаги, часто з етнокомпонентом або ж з сильними асоціаціями до вертикального контексту. Оскільки американський і англосаксонський спосіб мислення далеко конкретніший, перекладачі часто не доносять до своїх читачів “буйну асоціативність” (вислів Б.Бойчука) українських оригіналів.

Для відтворення семантики епітетної конструкції перекладачі застосовують найрізноманітніші методи, передусім вдаються до віднайдення повних чи часткових епітет них відповідників. Концепцію  міжмовних трансформацій  у перекладі на матеріалі фразеологізмів випрацювали проф. О.В. Кунін  та проф. Я.Й. Рецкер. На українському і англійському матеріалі найповніше її обґрунтувала і деталізувала  проф. Р.П. Зорівчак у праці, присвяченій  перекладу фразеологічних одиниць. В епітетному фонді української й англійської мов є словесно-образні паралелі, що збігаються не лише загальним змістом, а й покомпонентним складом, стилістичними та емоційно-експресивними відтінками. Для цих паралелей, зумовлених єдністю образного мислення носіїв різних мов та інтернаціональними висловами пропонуємо термін повні епітетні відповідники. Слідом за Р.П. Зорівчак ми свідомо надаємо перевагу термінові повні епітетні відповідники над терміном повні епітетні еквіваленти, бо вважаємо, що запропонований термін етимологічно, внутрішньо точніше передає  діалектичну природу стосунків оригіналу і перекладу, вторинність перекладу щодо оригіналу. Ідеться про конструкції із частково десемантизованим означувальним компонентом. Це, передусім, постійні епітети. Образність таких епітетних конструкцій затирається, чи пригашується їх частим вживанням, напр.: dead silence :: мертва тиша; сухий закон :: dry law; cat-like moustaches :: котячі вуса. Між різномовними повними епітетними відповідниками допустимі незначні граматичні розбіжності. Інколи різні за своїм компонентним складом і, отже, денотативною образністю епітетні конструкції мають однакове предметно-логічне значення, майже рівноцінні емоційно-експресивні і функціонально-стилістичні характеристики. Такі вислови перебувають у відношеннях часткових епітетних відповідників, які можуть забезпечувати повну адекватність відтворення, напр.: painful hope :: остання надія. Однак віднайти в українсько-англійській площині повні чи часткові епітетні відповідники, що дають змогу створити адекватний переклад, – справа нелегка, адже ці мови належать до різних лінгвальних груп, що далеко розійшлися у граматичній будові, лексичному складі, засобах образності.

Найпоширенішим методом відтворення семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови є  калькування. Калькованими вважають  епітетні конструкції, що зберігають денотативний  чи конотативний змістові пласти. Беручи за основу  терміни денотативна-образна калька і смислово-образна калька,  випрацювані Р.П.Зорівчак, для дослідження епітетних конструкцій з перекладознавчого погляду пропонуємо терміни  денотативно-образна епітетна калька і смислово-образна епітетна калька. Однак важливо не просто скалькувати оригінальний вислів, а відтворити те контекстуальне підґрунтя, на тлі якого і вимальовується образ.  Перекладач повинен, по-перше, вловити, як у смисловій структурі означення  відбувається зсув акцентів до асоціативних, експресивних, емоційних, оцінних компонентів, що й перетворює логічне означення в словесний образ, а потім передати  у перекладі аксіологічну і когнітивну сутність епітетної конструкції. У випадках лексем з різними обсягами значень, денотативно-образна калька не завжди дає бажаний результат. Не завжди придатним видається метод денотативно-образного калькування і для відтворення сталих епітетних конструкцій, що виникли в результаті метафоризації та десемантизації компонента. Щоб експлікувати невластиві цільовому лексичному відповідникові конотації, іноді варто уводити в переклад додаткові лексичні компоненти чи застосовувати  певні структурні чи лексичні трансформації, іншими словами, вдаватись до смислово-образного калькування чи методу декомпресії, що допоможе точніше відтворити другий смисловий пласт оригінального словесного образу.

У перекладі епітетної образності первинним є не вдало віднайдені лексико-граматичні і синтаксичні еквіваленти, а функціонально-комунікативна адекватність перекладу, що досягається власне відтворенням образного конотативного рівня у семантичній структурі епітетної конструкції.

Попри очевидні переваги, що їх має метод смислово-образного калькування  епітетних конструкцій, цей метод, як і калькування взагалі, подекуди виявляє свою непридатність відтворювати образність сталих (особливо фольклорних) епітетних конструкцій. Він таїть у собі певну небезпеку для перекладача, оскільки механічне перенесення епітетної конструкції без проникнення в її глибинну семантику може  перетворити перекладений текст у перелік чужих і незрозумілих понять і символів. Тут у пригоді стає декомпресія чи часткове калькування, коли поруч з калькою подають її тлумачення, тобто додатково створюють певне контекстуальне оточення, у якому лексема набуває конотацій, схожих до оригінальних. Це особливо доцільно, якщо потрібно відтворити експресію, та символіку, що їх не містить словниковий відповідник мови перекладу, чи якщо текст першотвору насичений алюзіями, одиницями вертикального контексту, що можуть бути невідомими цільовому читачеві.

Однак захоплення частковим калькуванням буває шкідливим для перекладу. Намагаючись відтворити усі найменші  деталі,  перекладачі вдаються до надмірної деталізації, що часто зубожує переклад, межуючи з буквалізмом. 

Дескриптивну перифразу перекладачі часто обирають, якщо потрібний високий ступінь експліцитності у перекладі, наприклад, якщо оригінальний словесний образ виникає із поєднання особливої синтаксичної структури епітетного словосполучення і символічної семантики лексем-конституентів. За допомогою перефразування перекладач уточнює та конкретизує поняття, компенсує можливі семантичні втрати. Цей метод допомагає актуалізувати в перекладі імплікований зміст оригіналу та уникнути непотрібних асоціацій.

Часто перекладачі, вдаючись до описового відтворення, обминають оригінальні експресивно-емоційні конотації, актуалізовані в епітетній конструкції, зосереджуючись лише на другому смисловому пласті оригінального образу.  Актуалізація внутрішньої форми в перекладі досить добре передає смисл оригіналу, однак, не завжди зберігає усі оцінні, експресивні, асоціативні компоненти значення.

Експресивна невідповідність оригінального і перекладного  словесних образів особливо відчутна, якщо відбувається контекстуальне переосмислення семантики означуваного слова. Денотативні ядрові семи відходять на периферію чи затираються зовсім, даючи, натомість, шлях набутим конотаціям.

Щоб зберегти експресивність у перекладі, потрібно перенести до  цільового тексту поєднання конотацій семантичної структури оригінального образу, що в деяких випадках зробити дуже складно з огляду на етномовну специфіку оригіналу, невідповідність символічного значення лексем, дивергентність мовних картин світу. Саме тому велике значення в процесі перекладання мають фонові знання.

Епітетна конструкція існує як самостійно, так і в поєднанні з іншими тропами,  зокрема порівнянням і метафорою. Це дозволяє взаємно їх використовувати для відтворення у перекладі авторських словесних  образів.  Такі заміни особливо стають у пригоді, коли вступають в дію численні лінгвальні чинники (розбіжності в структурі мов, у лексико-семантичній сполучуваності слів), що є вагомими для творення епітета.  Найчастіше у перекладі епітет відтворюється через порівняння, на основі нашої вибірки, 46 (60%) випадків із 76. Доволі часто перекладачі застосовують метафору, особливо,  коли в канву оригінального тексту вплетений метафоричний епітет: 26 (35%) прикладів із 76. Метафора-порівняння застосовується в українських перекладах головно, коли оригінальна образність спричинена компаративним епітетом: 4 (5%) із 76 випадків.

Підрахунки частотності застосування того чи іншого методу в процесі відтворення епітетної конструкції засвідчили, що найчастіше перекладачі застосовують денотативно-образне калькування  оригінального словесного образу: 1748 (64%) із 2730 прикладів. Смислово-образна калька, дескриптивна перифраза, декомпресія та заміна іншим тропом належать до менш уживаних перекладацьких прийомів:  224 (8%), 290 (11%), 56 (2%), 76 (3%) прикладів відповідно. Не часто вдається віднайти повний чи частковий епітетний відповідник:  82 (3%) і 56 (2%) із 2730 прикладів. Вилучення епітета із перекладного тексту складає приблизно 7%:  198 прикладів із 2730.  Щодо структурних модифікацій,  то, застосовуючи  чи денотативно-образну кальку, чи смислово-образну, перекладачі здебільшого зберігають їх структурний малюнок.

ВИСНОВКИ

Оскільки епітет входить до складу обов’язково двочленної конструкції: означення та означуване, його доречно – з перекладознавчого погляду – розглядати саме у складі словосполучення загалом, як епітетну конструкцію.

Переклади епітетних конструкцій у зіставленні з їхніми оригіналами дають вагомий і багатий матеріал в англо-українській і українсько-англійській площинах для теоретичних узагальнень щодо способів відтворення узуальної і контекстуальної семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови у функціонально-динамічному плані.

Епітетна конструкція – один з різновидів словесних образів, що належать до найважливіших категорій індивідуально-авторського стилю письменника.

Оскільки епітетна конструкція має семантико-стилістичну та експресивну значущість, вона є одиницею перекладу і перекладається як єдине ціле з урахуванням актуалізованих у тексті оригіналу конотацій, незалежно від наявності чи відсутності еквівалентних конструкцій у цільовій мові.

Епітет набуває свого особливого (переносного) значення лише у зв’язку з означуваним словом. Відтворюючи епітетну конструкцію, слід ураховувати, що мови відрізняються не лише фонетичною, граматичною та лексичною структурами, а й нормами сполучуваності  компонентів атрибутивних виразів, що передбачають логічну та семантичну взаємозалежність компонентів атрибутивних конструкцій. Сміливе руйнування цих звичних норм якраз і створює "ефект несподіванки",  що є основою будь-якого тропу і спричинює образність та експресивність виразу. Означуване слово розширює семантичне поле означення, яке, у свою чергу, висвітлює нові, іноді несподівані, семантичні властивості самого описуваного слова.

Відтворення аксіологічної і когнітивної сутності епітета у перекладі вимагає глибокого прочитання і визначення його семантико-стилістичної та експресивно-емоційної функції у системі складного художнього цілого.  Лише контекст активізує потужні художні потенції епітетної семантики, створює підґрунтя для свіжих асоціацій і через них розширює семантичну структуру компонентів епітетної конструкції, яка навзаєм збагачує контекст, що її оточує. Випадковий замінник послабить питому вагу словесного образу.

З огляду на експресивне забарвлення, визначають три групи словесних образів: образні авторські новотвори, вислови з притемненою образністю та фразеологічні одиниці, де образ уже майже   стерся.  Епітетні конструкції належать  до першої (індивідуально-авторські епітети) і другої (сталі епітети) груп, адже семантична структура епітета  не зазнає вповні тих змін, що властиві семантичній структурі власне фразеологізмів. Однак  у процесі викристалізовування семантика сталої епітетної конструкції проходить ряд перетворень, близьких за своєю природою до  процесів, що властиві фразеологізмам. Зокрема,  ідеться про повну чи часткову десемантизацію означального компонента. Урахування цього процесу  під час відтворення образу цільовою мовою – запорука адекватного перекладу. Щоб передати “складну простоту” постійних епітетних конструкцій, перекладач повинен осягнути символічну специфіку її компонентів, пов’язані з ними історико-культурні асоціації, під впливом яких вони піднімаються над своїм буквальним значенням.

Образність епітетної конструкції забезпечують не тільки особливості лексичної семантики, а й семантика форми. Функціонуючи на двох рівнях – лексико-семантичному і синтаксичному – епітет поєднує лексичну і граматичну валентності. Семантична навантаженість епітетної конструкції залежить і від морфологічного вираження, і від позиції означення щодо означуваного слова, і від його функцій у реченні. Зіставний аналіз морфолого-синтаксичної будови епітетних конструкцій українського та англійського художнього мовлення дав змогу виділити в них ряд конвергентних і дивергентних ознак.

Щодо структурного вираження епітетної конструкції української та англійської  мов, то конвергентними є: 1/ одинні,  2/ парні,   3/ ланцюжкові, 4/ двоступеневі епітетні конструкції. Крім епітетних конструкцій,  характерних для обох мов,  в англійській  мові натрапляємо на дивергентні конструкції, притаманні лише їй: 1/ фразові; 2/ синтаксичні епітети.

Широка варіативність морфологічних засобів, що використовуються для творення одинної епітетної конструкції, спричинює її значний узус  в обох зіставлюваних мовах. На рівні одинної епітетної конструкції в українській мові визначають такі моделі, дивергентні щодо англійського епітета: а/ епітетна конструкція із означальним компонентом, вираженим нестягненою повною формою прикметника, часто з димінутивними суфіксами або префіксом пре–; б/ кліше-дублет (епітетна конструкція з повторами того самого кореня в означенні та в означуваному слові). Оскільки дивергентні епітетні моделі української та англійської мов відображають структурні і конотативні своєрідності цих мов,  вони визначаються як структурно-конотативні реалії.

Яскраві відмінності у площині зіставлюваних мов виявляє глибинна структура одинної епітетної моделі N+N. Атрибутивні відносини в межах англійської конструкції N+N забезпечуються вживанням іменника-означення (атрибутивного іменника) у формі загального відмінка у препозиції до домінуючого слова (N_atr.+N). В українській мові означальні відносини забезпечуються іменником-означенням у родовому відмінку, що стоїть у постпозиції до означуваного слова (N+N_gen.)

Образність української епітетної конструкції N+N_gen. може породжуватися винятково лексичною семантикою компонентів, поєднаних атрибутивними відносинами, у яких зберігається логічна функція родового відмінка, тобто означальна, або ж   лексико-семантичною інвертованістю, коли, на відміну від попереднього випадку, керуюче слово є ознакою залежного компонента. Семантично така українська конструкція близька до англійського епітета, вираженого субстантивним словосполученням із ад’юнктом у постпозиції, що передається прийменниковою групою “of+N” (в інвертованому епітеті, що має ідентичну  будову (N+of+N), ад’юнкт – перший компонент структури).

Визначення дивергентних ознак української епітетної конструкції у зіставленні з англійською має важливе значення: воно сприяє глибшому осмисленню стилістичних своєрідностей українського художнього мовлення  порівняно з англомовним та випрацюванню методики перекладознавчого аналізу. Через розбіжності у морфолого-синтаксичній будові неблизькоспоріднених мов, епітетна конструкція може зазнавати певних лексико-граматичних трансформацій у процесі перекладу. Перекладачі зосереджуються на відтворенні другого смислового пласту, бо морфолого-синтаксичні відповідники мови оригіналу і мови перекладу, у багатьох випадках, мають різновартний стилістичний заряд. Часто оригінальні епітетні конструкції (зокрема із структурно-конотативними реаліями як компонентами) залишаються недосяжними для перекладу і заміщуються нейтральними щодо образності  атрибутивними словосполученнями.

В українській та англійській мовах є конструкції, що збігаються не лише смислом, а й покомпонентним складом, стилістичними та експресивними нюансами. Для них у дисертації обґрунтовано термін повні епітетні відповідники на основі терміна Р.П. Зорівчак “повні образні відповідники”. Однак таких відповідників в епітетному фонді української і англійської мов обмаль. Тут мова не може йти про індивідуально-авторські утворення, хіба що про сталі епітети.

Часом різні за своїм лексичним складом епітетні конструкції можуть мати однакове предметно-логічне значення, майже рівновартні емоційно-експресивні та функціонально-стилістичні характеристики. Такі епітетні одиниці перебувають у стосунках часткових епітетних відповідників, що можуть забезпечувати повну адекватність відтворення.

Іноді перекладачеві таланить передати буквальний зміст епітетних конструкцій оригіналу, тобто, покомпонентно скалькувати перший смисловий пласт. Для таких скалькованих висловів пропонуємо термін денотативно-образна епітетна калька.

Калькування епітетних конструкцій, зокрема у дистантних, до того ж, різносистемних, генетично віддалених мовах, – це передусім умотивоване калькування певного предметно-логічного смислу епітетної конструкції (другого смислового пласту), а не його зовнішньої маніфестації. У процесі перекладу інтерпретатор найкраще усвідомлює, бачить і відчуває образ, створений епітетною конструкцією, а тоді вже думає над його словесним вираженням засобами рідної мови, мобілізуючи, як писав Г.П. Кочур, свої внутрішні мовні ресурси. Дві різномовні епітетні конструкції різної зовнішньої маніфестації  можуть мати ту саму денотативну і конотативну семантику, тобто другі смислові пласти можуть у них повністю збігатися. Термін смислово-образна епітетна калька вважаємо доречним для такого типу кальок.

Значно рідше, відтворюючи функції епітетних конструкцій, перекладачі послуговуються дескриптивною перифразою. Іноді у перекладі епітет замінюється іншим тропом чи стилістичною фігурою (передусім порівнянням).

Оскільки у системах ідеалів для різних народів чітко простежуються  дивергентні та конвергентні ознаки, епітетні конструкції із етномовним компонентом створюють чимало труднощів з огляду українсько-англійського зіставлення, бо потребують глибокого знання культурно-історичного підґрунтя, повноцінного вертикального контексту. Перекладач повинен тонко відчувати національне світорозуміння обох аудиторій, щоб, з одного боку, уникнути  залучення до перекладу чужих, випадкових для оригінальної культури понять, а з іншого, щоб створити текст, адекватний оригінальному і, водночас, близький та зрозумілий цільовій аудиторії. Найчастіше для відтворення семантики епітета із етномовним компонентом застосовують метод віднайдення часткових відповідників з відмінним лексичним компонентом. Калькування таких епітетних конструкцій доволі небезпечне, адже  може  перетворити перекладений текст у перелік чужих і незрозумілих понять та символів.

Отже, дослідження охопило основні аспекти перекладу епітетних конструкцій, що функціонують в українському і англійському художньому мовленні. Одержані результати можна застосовувати в опрацюванні теоретичних проблем перекладознавства, контрастивної лінгвістики, культурології, етнолінгвістики, критики художнього перекладу. Матеріал знайде застосування у теоретичних курсах з контрастивної стилістики і лексикології, семасіології, лінгвокраїнознавства, синтаксичної  семантики. Робота може стимулювати дослідницькі розвідки  у галузі функціональної й комунікативної лінгвістики.

Доречно було б  у майбутньому дослідити в перекладознавчому плані словесні образи, побудовані на інших видах семантичного зміщення (художнє порівняння, метафора тощо