УРОВНЕВОЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЕ КОНЦЕПТА ВРЕМЕНИ В УСТНОМ НАРРАТИВНОМ ДИСКУРСЕ (на материале современного английского языка)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
УРОВНЕВОЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЕ КОНЦЕПТА ВРЕМЕНИ В УСТНОМ НАРРАТИВНОМ ДИСКУРСЕ (на материале современного английского языка)
Альтернативное Название: РІВНЕВЕ ПОДАННЯ КОНЦЕПТУ ЧАСУ В УСНОМУ НАРАТИВНОМУ ДИСКУРСІ (на матеріалі сучасної англійської мови)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “Вступi обгрунтовується вибiр теми, її актуальнiсть, визначаються мета i завдання дослiдження, розкривається новизна теми, її теоретична та практична цiннiсть, з’ясовуються основнi методи дослiдження i теоретичнi положення, що виносятся на захист.


У першому розділі, “Про компоненти теми дисертації та їхнє місце у сучасній лінгвістичній літературі”, висвітлено чотири основні напрями дослідження: 1) філософія мови, у сферу якої входить концептологія; 2) наратологія; 3) теорія дискурсу 4) рівнева структура мови та мовлення.


Найновішим напрямом даного дослідження, який набуває в лінгвістиці все більшу популярність, можна вважати концептологію. Вона є складовою частиною філософії мови, яка, у свою чергу, є однією з гілок філософії. У філософії й лінгвістики є спільний інтерес – семантика.


Семантична інтерпретація мовних одиниць, призначених для номінації екстралінгвальних об’єктів, вимагає врахування структури відповідних концептів, існуючих у колективній мовленнєвій свідомості членів етнокультурного суспільства. Концепти як когнітивні структури не просто відображають характерні риси відповідних екстралінгвальних об’єктів, співвіднесених із мовними одиницями, а виступають як мисленнєві реалізації таких об’єктів, формуючи систему колективних уявлень про світ, яку прийнято називати мовною картиною світу. Їхня єдність у межах даної мовної спільноти забезпечується стабільним характером базових концептів і високим ступенем ідентичності їхнього значення для всіх членів колективу.


Концепти прийнято вважати вираженими у мові основними, мінімальними одиницями словесного мислення; багатомірними культурно значущими соціопсихічними утвореннями в колективній свідомості, опредмеченими у тій або іншій мовній формі.


Серед різноманітних концептів особливу роль відіграють ті багатомірні соціопсихічні утворення, які слугують орієнтирами буття. До числа таких орієнтирів відноситься концепт часу, що є центром дослідження в даній роботі. Вибір наративу як предмета дослідження обумовлений тем, що різноманітні уявлення про час практично завжди присутні у такій композиційній формі, як наратив.


Наративна форма мовлення займає унікальне місце у мовному досвіді людини, характеризується змістовною, жанровою і стилістичною універсальністю та має загальнокультурне і філософське значення.


В інварианті оповідального тексту реалізується текстова категорія особливого роду, яка називається наративністю і включає в себе ознаки динамічності (хронологічної й подієвої),  правдоподібностіконкретності  та  одиничності події, яка описується, а також дескриптивності й темпорально-локативної дистантності.


Наратив з позицій його утворення і сприйняття видається особливим мовленнєвим актом, який виникає у певних ситуаціях і виконує такі функції, як інформація, розвага, переконання, переключення уваги.


Наратив розглядається не тільки як особлива мовленнєва структура, але й як особлива дискурсна одиниця.


Наративний дискурс розуміється як комунікативна подія і передбачає наявність трьохкомпонентної схеми аналізу: оповідач – наратив - слухач.


Усний побутовий наратив припустимо розглядати як специфічний оповідальний жанр, для якого типовим є поєднання діалогічних і монологічних характеристик, потенційна семантична неоднозначність при інтерпретації адресатом егоцентричних елементів (у разі оповідання від першої особи), а також строга структурна огрганізація.


Як робоче визначення усного наративного дискурсу (далі УНД) у дисертації приймається поліфункціональне комунікативне семантико-структурне утворення, вид природно-мовної усної коммунікації, головним для якої є подієвість, передача дій у часовій послідовності, для якої типовим є сполучення діалогічних та монологічних характеристик і яка характеризується експресивністю.


Першопричиною породження усного наративного дискурсу є ситуація – фрагмент об’єктивно існуючої екстралінгвальної реальності.


Мотив є психічною реакцією на «зовнішнє подразнення» – ситуацію. Серед мотивів, що ведуть до породження усних наративів, виділяються бажання проінформувати, уберегти від небажаних вчинків, застерегти, або, навпаки, підштовхнути слухача до якихось дій (дати урок чи приклад слухачам); самовиправдання власних вчинків; бажання осмислити власні дії; бажання привернути увагу; зняття психологічної напруги, внутрішнього конфлікту; бажання викликати схвалення, похвалу, покрасуватися, виставити себе у вигідному світі.


Подія, описана в наративі, повинна відповідати, щонайменше, одному з таких критеріїв: 1) здійснені вчинки повинні бути непростими; 2) має бути очевидна або передбачувана причина для дії, яка штовхає оповідача до її вирішення; 3) нормальний ланцюжок подій повинен перериватися раптовими діями; 4) який-небудь аспект ситуації – учасники, предмети, процеси – мають бути незвичайним або дивним для особистого досвіда оповідача.


УНД має інвариантну структуру, яка в найбільш повному вигляді включає: резюме (сумування ситуації), орієнтацію, ускладнення, оцінку, результат, коду.


Наступний напрям дослідження, зафіксований у змісті дисертації, – рівнева структура дискурсу. Рівневий підхід до вивчення мови й мовлення застосовувався з давніх давен і в теорії лінгвістики, і у практиці, наприклад, при укладанні підручників і посібників з мови в цілому і, зокрема, посібників з граматики.


Лінгвістичне моделювання ознакового розгортання концепту здійснюється системою мовних категорій. Ці категорії різнорідні – прагмалінгвістичні і лінгвосемантичні, лексичні й граматичні, просодичні, але вони не існують ізольовано, вони завжди репрезентовані у вигляді ознакових пучків-кластерів та інших складних єдностей.


Для позначення часових відношень у наративі вживаються різнорівневі одиниці плану вираження:    


1)    граматичні:


      а) морфологічний час – часові форми дієслів,


      б) синтаксичний час – категорія часу речення;   


2)    лексичні (лексичний час). Сюди  від­носяться часові прислівники,  а також іменники, дієслова, прикметники, у лексичне тлумачення яких входить компонент часу;


3)    фонологічні – висота тону, мелодія, ритм і темп, які беруть участь в інтонаційній виділеності темпорально забарвлених одиниць.


Взаємодіючи одне з одним у конкретному висловлюванні, різнорідні, різнорівневі засоби вираження значення часу формують темпоральну перспективу речення, яка віддзеркалює семантичну картину його часових відношень.


У другому розділі, “Лексико-граматичні засоби реалізації полів часу в усному наративному дискурсі”, описано результати дослідження лексико-граматичних засобів реалізації виділених шести темпоральних полів на матеріалі 18 усних наративних дискурсів.


Важливість концепту часу для наратива виражається насамперед у тому, що часова організація подій, про які йде розповідь, визначає репертуар мовних засобів. Будучи істотною ознакою дійсності, час фіксується в лексичній семантиці великої кількості слів. У корпусі частин мови досліджених дискурсів було виявлено групу одиниць – числівників, прикметників, дієслів, прислівників, які характеризує присутність в їхній семантичній структурі часового значення. Важливим лексичним засобом реалізації ФСП темпоральності в усному наративному дискурсі є вживання дієслів акціональної та статуально-динамічної семантики, тобто дієслів конкретної физичної дії, руху, зміни становища, мовленнєво-мисленнєвої дії:


·        I put the 65 quid onto the papers on the top lefthand drawer of my desk and then I went out of the door onto the veranda and locked the door.


Лексико-синтаксичний рівень полів часу в УНД представлений темпоральними висловлюваннями, означеними одним словом, словосполученням і реченням. Наприклад:


·        And then I came across a solid crowd of people and I started to move through them.


·        So, I mean, two weeks later, the car broke down again.


·        I think it was an hour of six o’clock.                                                           Кількість слововживань з темпоральним значенням у вибірці дослідження склала 35,7% від загальної кількості слів.


Система дієслівних категорій відображає концепт часу крізь призму будови мови. Основу змісту наратива складає подія, що розвивається у часі. Подія розпадається на ряд окремих дій, кожна з яких виражена дієсловом у тому чи іншому граматичному часі. Віднесення події до минулого визначила переважання в УНД форм минулих часів дієслова. Основна оповідальна канва досліджених дискурсів, а в компонентному відношенніце ускладнення і результат, організована простим минулим часом.


Синтаксичний рівень полів темпоральності формують обставини часу та способу дії, конструкції з переліком однорідних присудків (виражених дієсловами физичного руху), ланцюговим зв’язком складносурядних і складнопідрядних речень.


Набір відображених у мові темпоральних значень являє собою поняттєву  ка­тегорію або поняттєве поле часу, а набір значень формальних засобів їх вираження, характерних для кожної мови, складає функціонально-семантичні поля часу даної мови.


Теоретична картина реальності, що вивчається, може бути відтворена шляхом визначення елементарних об’єктів як частин, інтегрантів складних явищ і зясування системних зв’язків між елементами. Традиційно у складі концепту розглядаються функціонально-семантичні поля, фрейми, сегменти. Всі вони, в свою чергу, мають роздрібнену будову. В даній роботі концепт часу розбито на сегменти минулого, теперішньго, майбутнього, в кожному з яких реалізовано темпоральні поля передування, послідовності, одночасності, протяжності, кратності/однократності і часової локалізованості.


Дослідження лексико-граматичних засобів реалізації полів часу показало, що мовні ресурси полів не є рівновеликими. Найширшим за кількістю мовних засобів, які його репрезентують, є ФСП послідовності, що логічно розміщує всі дії у часовому плані минулого. Мовні засоби, що складають дане поле, у вибірці склали 60% усіх темпорально забарвлених одиниць. Мовні засоби інших полів часу утворюють приблизно рівні масиви. Це пояснюється тим, що в живому мовленні оповідачі рідко вдаються до часових «зламів», до ретроспекції, викладаючи історію в логічній послідовності; їхнє мовлення відрізняється багаторазовим повтором перелічувальних конструкцій, які забезпечують поступальність дії.


Граматична структура та лексичне наповнення полів темпоральності відрізняються неоднорідністю. Ядро поля послідовності утворюють поширені прості та складносурядні речення, які містять низку дієслів фізичної дії у формі простого минулого часу; а також прислівники і прийменниково-іменні сполучення, що виконують функцію обставин часу, такі як “then, eventually, finally, later, 2 weeks later, after 2 years, in the end, all of a sudden”. До периферії даного поля відносяться граматичні дієслівні форми простого теперішнього проспективного, простого майбутнього і теперішнього тривалого наміру, а також підрядні речення часу.


Ядро поля передування утворюють граматична форма дієслова минулого перфектного часу, іменні словосполучення зі словом “ago” або “before”, які виступають у ролі обставин часу, а також складнопідрядні речення часу. До периферії ФСП передування відносяться прикметники “last, previous”, іменники “time, memory, experience”, дієслова “remember, forget, recollect, originate”.


Головним засобом реалізації ФСП одночасності є складнопідрядні речення часу зі сполучниками “when, as”, у яких дії головної і підрядної  частин на часовій осі зходяться в одній точці. До периферії даного поля відносяться прийменниково-іменні сполучення зі словами “particular, same”, які виконують функцію обставин часу.


Ядром ФСП протяжності є граматична форма минулого тривалого часу, прислівники тривалості “lately, recently, since briefly, long slowly, rapidly, gradually, constantly” і словосполучення типу “all night”, “months and months”,“all the time”, “for a long time, by the third day, in those days, from that moment”, які виконують функцію обставин часу або способу дії. До периферії відносяться дієслова “to last, to continue”, дієслівні сполучення “kept telling”, “recollected him telling”, іменник “time” і прикметники “long, slow”.


Ядро поля кратності/однократності утворюють граматична форма простого минулого кратної дії, прислівники частотності “once, always, never, ever, sometimes, again”, порядкові числівники і темпоральні словосполучення зі словами “that, particular, every”. Такі словосполучення виконують синтаксичну функцію обставин часу. Периферійними засобами є граматичні форми простого теперішнього кратного і простого теперішнього постійного, граматичні конструкції “used to, to be used to”, прикметники “only”, “unusual”, “unique”.


Ядро поля часової локалізованості утворене прийменниково-іменними словосполученнями з прийменниками at, on, in, які вказують на точний момент часу (“at 10 oclock, at the weekend, at Christmas, on Monday, in June of last year”), словосполученнями зі словами “on the way…”  і безособовими реченнями, які називають час, коли відбувалася дія (“It was about midday”). До периферійних засобів належать конструкції “there was/were” і прислівник “now”.


Спостереження над вибіркою даного дослідження дають можливість заключити, что один і тот самий темпоратив здатний виражати кілька часових конотацій. Наприклад, дієслівне словосполучення “kept telling” реалізує сему повторюваності та сему протяжності, прислівник “then” виражає і послідовність дій, і передування, прислівник “once” означає як однократність дії, так и передування, прийменниково-іменне сполучення “at seven oclock” є складником полів часової локалізованості й однократності.


Слова и сполучення слів у наративному дискурсі, що є синтаксичними одиницями, одночасно є носіями темпоральної семи.


Іменники у функції темпоральних поширювачів, які  своїм лексичним значенням утворюють часовий план, обов’язково виступають у певній синтаксичній формі, яка з необхідністю несе супровідне лексичному  од­не певне значення і оскільки це  значення  властиве формі, а не слову як лексемі, оскільки воно обов’язково зявляється кожного разу, коли слово вживається в цій формі, можна говорити  про нього як про значення граматичне,  а враховуючи той факт, що ця форма входить до складу іменної групи, тобто явища синтаксичного, можна назвати це значення синтаксичним.


У третьому розділі, “Просодичні засоби реалізації полів часу в наративному дискурсі”, визначається роль інтонації в оптимізації передачі змісту дискурсу, описуються інтонаційно-просодичні ресурси, які підлягають вивченню, та аналізуються два етапи дослідження просодичних засобів реалізації темпорального значення: аудиторський і електро-акустичний аналіз.


Темпорально забарвлені лексеми, певні граматичні форми і синтаксичні конструкції утворюють в УНД темпоральні синтагми, які стали центром дослідження на наступному етапі. Кількість темпоральних синтагм у вибірці складає 61 % від загальної кількості синтагм.


 Виділені таким чином одиниці дослідження – темпоральні синтагми були піддані перцептивному та інструментальному аналізові, у перебігу якого вирішувалося таке завдання: визначити, як реалізуються у кожному темпоральному об’єкті УНД інтонаційні показники – висота тону, мелодія, ритм і темп.


Суттєвим при проведенні даного дослідження був когнітивний підхід, який спирається на сприйняття того чи іншого повідомлення або іншого явища людиною, а не його відображення машиною. Саме перцептивний аналіз дозволяє сказати, наскільки значимими є ті чи інші просодичні засоби реалізації конкретного комунікативного наміру. Тільки людина, врешті решт, є альфою й омегою когнітивного циклу породження, сприйняття, переробки, категоризації, зберігання і нового породження  мовленнєвого твору.


Перцептивний аналіз усних наративних дискурсів проводився за традиційною схемою, яка пропонується, наприклад, в од­ному з останніх видань підручника з фонетики [Соколова М.А., Гинтовт К.П., Тихонова И.С., Тихонова Р.М. Теоретическая фонетика английского языка. – М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 1996. – 286 с.]. Основним методом дослідження матеріалу був метод суцільного просодичного аналізу цілих дискурсів. Спостереження над синтагмами показали, що найбільшої просодичної виділеності в УНД набувають темпоральні синтагми.


Аудиторський аналіз темпоральних синтагм показав, що напрямок руху тону в перед’ядерних частинах темпоральних синтагм був переважно низхідним при реалізації полів послідовності, передування і одночасності,  низхідним або рівним при реалізації ФСП кратності, тривалості та часової локалізованості. На думку аудиторів, у фразах дискурсів переважають низхідна падаюча і рідше рівна плинна шкали. Аудитори відзначили, що, порівняно з контекстом, темпорально забарвлені одиниці характеризуються широким діапазоном і високим рівнем вимовлення, низхідним напрямком руху тону в передтермінальній частині, варіативністю вживання термінальних тонів і зміною темпу вимовлення (уповільненням або прискоренням).


І, нарешті, експериментально-фонетичний аналіз темпоральних синтагм, які реалізують поля часу в усному побутовому наративному дискурсі, показав, що спільним для всіх полів є вживання поступово низхідних (частіше однонаголосних) шкал і спадно-висхідного тону в нефінальних і середнього спадного тону у фінальних темпоральних синтагмах.


У плані мелодійного оформлення темпоральні синтагми характеризувалися використанням головним чином низхідної ступеневої шкали (рідше використовувалась рівна плинна шкала) у сполученні зі спадно-висхідним тоном (FR) у нефінальних і середнім спадним (MF) тоном у фінальних синтагмах.


 


Порівняння частотних характеристик темпоральних синтагм з усередненими значеннями ЧОТ жіночих і чоловічих голосів у фразах дискурсів виявляє інваріантне більш-менш значне підвищення значень ЧОТ на наголошених складах у темпоральних синтагмах усіх виділених у роботі полів часу. Найвищим тональним рівнем характеризуються поля одночасності та часової локалізованості (див. табл. 1).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины