ПУБЛІЧНІСТЬ ТА ДИСПОЗИТИВНІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ :



Название:
ПУБЛІЧНІСТЬ ТА ДИСПОЗИТИВНІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми. Кримінально-процесуальне право традиційно розглядається як галузь публічного права, а кримінальне судочинство – переважно як владна діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб. Ігнорування інтересів громадянина та інших непублічних осіб у кримінальному судочинстві тривалий час було зумовлено не лише сутністю кримінально-правових відносин (які є первинними щодо процесуальних), але й характером відносин, що складалися між державою і громадянином, які можна було кваліфікувати як відносини суверена і васала (особливо в умовах тоталітарного суспільства).

Побудова правової держави і громадянського суспільства у цивілізованій частині світу змінила пріоритети й у сфері кримінального судочинства, що повернулося обличчям до його учасників, які захищають у кримінальній справі власний інтерес або представляють чужий, у зв’язку з чим постало питання про сучасне бачення кримінального судочинства, його публічну і приватну (диспозитивну) складові.

Відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради України № 2296 від 28 квітня 1992 р., як основні принципи судово-правової реформи, зокрема, було визначено створення судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом і створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинуватості; радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізування і наповнення його гуманістичним змістом; та диференціювання форм судочинства, зокрема залежно від ступеня тяжкості злочину.

Реалізація вказаних основних положень судово-правової реформи у частині, що стосувалася реформування процесуального законодавства, пов’язана з розширенням та оптимізацією прав учасників процесу (у розумінні п. 8 ст. 32 КПК України), забезпеченням вільного розпорядження ними своїми матеріальними та процесуальними правами, посилення захисту приватних інтересів, які потрапляють у сферу кримінального судочинства, що зумовлює ствердження в кримінальному процесі як категорії диспозитивності і посилення її правового значення як принципу процесу. Диспозитивність тривалий час розглядалася переважно як засада цивільного і арбітражного (господарського) судочинства, та, зважаючи на публічний характер кримінально-процесуальної діяльності, заперечувався її принциповий характер для останньої. Результатом такого ставлення до диспозитивності стала невирішеність у науці питань про її зміст та значення для кримінального судочинства. З іншого боку, у науці кримінально-процесуального права до цього часу відсутня єдність позицій і щодо публічності кримінального процесу, її відображення у змісті, формі кримінально-процесуальної діяльності, а сам термін в інших галузевих науках нерідко ототожнюється з транспарентністю судочинства.

Разом із тим, устремління до модернізації судочинства, посилення його диспозитивних засад, ігнорування публічної складової кримінального процесу може призвести (як це мало місце в окремих країнах Західної Європи у 80-ті – 90-ті роки ХХ ст.) до зниження ефективності кримінально-процесуальної діяльності, втрати державою дієвого інструменту контролю над злочинністю та зниження рівня захисту тих же приватних інтересів, що зрештою позначається на справедливості правосуддя, зумовлює нагальність вирішення проблеми узгодження публічних і приватних положень кримінального процесу як у правотворчому, так і у правозастосовному аспектах, особливо на етапі розроблення та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Необхідно відзначити, що з питань публічності і диспозитивності кримінального судочинства існує значний доробок учених-процесуалістів.

Так у дорадянський період окремі питання диспозитивності і публічності в судочинстві знайшли відображення в роботах С. І. Вікторського, М.В. Духовського, В.К. Случевського, П.І. Люблінського, С.В. Познишева, Н. Н. Розіна, І.Я. Фойницького. У радянський час указані проблеми у своїх працях розглядали  В.П. Божьєв, В.Н. Бояринцев, С.Є. Віцин, І.М. Гальперін, В.Г. Даєв, В.З. Лукашевич, О.М. Ларін, П.А. Лупінська, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, М.С. Строгович та інші.

Зазначені питання стали предметом декількох дисертаційних досліджень, виконаних у Радянському Союзі та в Російській Федерації, серед яких кандидатські дисертації В.Н. Бояринцева “Співвідношення публічності і диспозитивності у радянському судовому праві” (Москва, 1987 р.), О.І. Рогової “Межі прояву диспозитивності у кримінальному судочинстві” (Томськ, 1994 р.), О.С. Олександрова “Диспозитивність у кримінальному процесі” (Н. Новгород, 1995 р.), О.О. Сєдаш “Приватні засади у російському кримінальному судочинстві” (Саратов, 2000 р.), О.О. Шамардіна “Приватні засади обвинувачення і становлення принципу диспозитивності в кримінальному процесі Російської Федерації” (Оренбург, 2001 р.), С.С. Пономаренка “Диспозитивні засади у російському кримінальному судочинстві” (Оренбург, 2002 р.), І.С. Дікарьова “Диспозитивність у кримінальному судочинстві” (Волгоград, 2004 р.), а також докторська дисертація Л.М. Масленникової “Публічна та диспозитивна засади у кримінальному судочинстві Росії” (Москва, 2000 р.).

Втім в Україні наукові дослідження у цій сфері мають вибірковий характер. Окремі питання проблеми публічності і диспозитивності в кримінальному судочинстві досліджували у своїх працях Ю.П. Аленін, В.Т. Маляренко, В.Т. Нор, розглядалися в кандидатській дисертації Ю.О. Гурджі “Кримінально-процесуальна активність потерпілого” (Одеса, 2000 р.). Питанням лише диспозитивності присвячено кандидатську дисертацію М.О. Ноздріної “Диспозитивність як елемент принципу змагальності у кримінальному процесі України” (Харків, 2004 р.), монографію Л.М. Лобойка “Принцип диспозитивності у кримінальному процесі України” (Донецьк, 2004 р.).

Поза увагою вчених залишилися найбільш важливі (з точки зору створення та реалізації концепції майбутнього кримінального процесу України) питання не лише щодо змісту вказаних процесуальних понять, але й про критерії співвідношення публічності і диспозитивності судочинства, як однопорядкових його категорій, про узгодження публічних і приватних інтересів як засобу подолання конфліктів у кримінально-процесуальній діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Обрана проблема дослідження є складовою частиною загальної наукової теми, що виконує Одеська національна юридична академія “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (номер державної реєстрації 0101V001195), а також частиною науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА з теми “Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю і охорони прав особистості в умовах формування правової держави” на 2001 – 2005 роки з точки зору концепції майбутнього кримінального процесу України. Тема дисертації була затверджена Вченою радою Одеської національної юридичної академії 27 квітня 2004 р. (протокол № 7).

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины