СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ПІДРЯДНИМ ЧАСУ В СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ (структура, семантика, прагматика) : Сложные предложения с придаточными ВРЕМЕНИ В современном французском языке (структура, семантика, прагматика)

Краткое содержание

Розділ 1. “Складні речення з підрядним часу в аспекті мови та мовлення”. СР з підрядним часу сучасної французької мови у реферованій роботі розглядаються у двох аспектах: як структурно-семантична схема/модель, знак системи мови і як висловлення (В.Г.Гак, Г.Г.Почепцов).

У романістиці, згідно з теорією психосистематики і психомеханіки Г.Гійома, дослідники розглядають мову як структуровану систему, що складається зі знаків, де кожен знак цієї системи посідає певне місце, а значить володіє системним мовним значенням (G.Guillaume, О.А.Реферовська, F.Tollis). Подібно до того, як у семантичній структурі слова розрізняються денотат, або одиничний об’єкт, і сигніфікат, тобто узагальнене відображення класу об’єктів або понять, так і в семантичній структурі речення можна розмежовувати ті самі два рівні (В.Г.Гак). Сигніфікативним значенням СР з підрядним часу є позначення темпоральних відношень двох/кількох взаємопов’язаних дій у часовому просторі. Сигніфікативне значення відображає значення речення як знака мовної системи. Денотативне значення розглядається у мовленнєвому контексті, оскільки воно представляє реалізацію системно-мовного значення й ускладнюється ситуативними (контекстуальними) чинниками.

СР з підрядним часу є знаком у системі французької мови, тому що будується відповідно до певної схеми і займає в цій системі визначене місце, а також має власне системне значення, яке реалізується в мовленні частково або повністю. Це є підтвердженням тези В. фон Гумбольдта про те, що мова відтворює нескінченну кількість речень, виходячи з кінечної кількості знаків. У світлі сучасних теорій це положення слід розуміти як додатковий доказ того, що формула/модель речення як мовного знака є узагальнено однозначною, а її мовленнєві проекції можуть бути численними.

На відміну від зовнішньої системності, яка відображає стосунки між самими предметними референтами, що охоплюються даною системою, реченню-знаку властива внутрішня системність. Внутрішня системність знаків, зокрема СР з підрядним часу, полягає в тому, що вони складаються з певної кількості одиниць більш низького рівня і ці одиниці перебувають у парадигматичних та синтагматичних стосунках (В.Г.Гак). Внутрішня системність дозволяє конструювати нові повні знаки (речення) з часткових (слів).

Модель СР з підрядним часу “Р1 conjonction de temps Р2” в роботі вважається інваріантною для всіх висловлень, які описують різноманітні часові відношення між двома/кількома подіями. Мовне значення інваріантної моделі СР з підрядним часу залишається незмінним за будь-яких перетворень, що виникають в мовленні. Інваріант – це, насамперед, глибинне джерело впливу на його варіанти (О.В.Бондарко). Мовленнєві варіанти цієї моделі співвідносяться з референтними ситуаціями, враховують характеристики ситуації мовлення, інтенції автора висловлення і позначають якесь одне конкретне часове відношення: одночасність, передування або слідування подій, що описуються.

Як мовний знак СР з підрядним часу в мовленні позначає певні ситуації реальної дійсності. Це процес подвійної номінації (Е.Бенвеніст), в якій беруть участь сигніфікативне та денотативне значення знака – СР з підрядним часу. Різний ступінь співвіднесення цих значень у процесі функціонування мовного знака є однією із його істотних характеристик. Проблема симетрії/асиметрії денотативного і сигніфікативного значень мовного знака відіграє важливу роль у мові і представляє складнощі для теоретичного осмислення фактів мови (В.Г.Гак). Визначальна роль мовної системи полягає у наданні мовленню широкого вибору конкретних значень на підставі мовних форм, з яких складається система. Значення однієї системної форми передбачає певний діапазон конкретних значень у мовленні (Г.Гійом).

Зв’язок СР з підрядним часу з референтною ситуацією або подією здійснюється через певну модель речення. Перехід від моделі речення до конкретного висловлення відбувається на просторі “оперативного часу”, тобто часу утворення повідомлення (Г.Гійом). На просторі “оперативного часу” мовній та мовленнєвій фазам мовленнєвого акту передують певні розумові операції. Їх взаємодія реалізується у триномі мовленнєвої діяльності (О.А.Реферовська): 1) розумові операції; 2) мова як комплекс елементів; 3) мовлення (письмове, усне) як реалізація мовних одиниць, зокрема СР з підрядним часу у сучасній французькій мові.

Мовна та мовленнєва однозначність моделі СР з підрядним часу розрізняються як узагальнене та конкретне значення, які мають неоднакову референтну орієнтацію. У мовній системі модель речення має одне узагальнене значення, потенційна однозначність/багатозначність властива їй у мовленні. Взаємодія прагматики і семантики по-різному виявляється в мовній системі й у мовленні. В конкретних мовленнєвих реалізаціях прагматичний та інформативний (Ж.Мешлер) або мовний компоненти загального змісту висловлення тісно пов’язані між собою. В мовленні прагматичний компонент містить інформацію про мовця, його внутрішній стан, ставлення до свого повідомлення, до фактів, про які він говорить, до співрозмовника та про інші аспекти комунікативної ситуації. Мовленнєве значення висловлення залишається незрозумілим поза його інформативним системним значенням (Ж.-К.Анкомбр, О.Дюкро, Дж.Остін). У змісті висловлення взаємодіють семантичне і прагматичне значення, причому прагматичне значення не змішується, а взаємодіє з семантичним, що є одним із проявів загальної інтеграції мови і мовлення у мовленнєвій діяльності (Л.М.Мінкін). Дискурсивні чинники, що визначають прагматичний зміст висловлення, доповнюють, а іноді й змінюють інформативне (мовне) значення моделі СР з підрядним часу. Локутивний зміст висловлення в роботі розглядається як такий, що відповідає певній ментальній конструкції і має базові категоріальні мовні ознаки. Локуція визначається як операція, яка передує іллокуції у вигляді віртуального компонента мовленнєвого акту (П.Атталь). Розрізнюються локутивне значення моделі речення та його можливі іллокутивні варіанти, потенційні висловлення. Мовна модель СР з підрядним часу є моносемічною. В іллокутивних варіантах реалізується потенційна моносемія або полісемія. Між ментальною локутивною моделлю і відповідним мовленнєвим висловленням встановлюються відношення семантико-прагматичної відповідності, і не завжди категоріальні (мовні) характеристики повністю представлені в іллокутивних (мовленнєвих) варіантах висловленнях.

Розділ 2. “Структура і семантика складних речень з підрядним часу у французькій мові”. Абстрактним зразком, за яким будується конкретне речення, вважається структурна схема/модель речення, яка є компонентом системи мови. Вирізняються два розуміння структурної схеми речення: як формального та як номінативного мінімуму (В.А.Білошапкова). У формальному аспекті елементарною структурною схемою речення вважається непоширена структура, якій притаманна граматична достатність, тобто модель, що складається з постійних компонентів (предикативний мінімум, сполучники) головного та підрядного речень. У номінативному аспекті елементарною схемою речення є структура, яка наділена не лише граматичною, але й інформативною достатністю. Поширена схема ґрунтується на мінімальній структурі й містить усі інформативно-облігаторні поширювачі. І мінімальна, і поширена структурні схеми займають в системі мови певне місце, отже, мають узагальнене системне значення. Розрізнюються вони тим, що вже в мовній системі здатні виражати або конкретні часові відношення (для поширеної схеми), або широкий спектр часових відношень між подіями реальної дійсності (для мінімальної моделі). Структурна схема СР з підрядним часу є засобом для поєднання слів у реченні, вона відображає певний тип ситуації, відношень між предметами, діями. Модель “Р1 conjonction de temps Р2” виражає часові відношення між двома діями/станами; це загальне системне значення модифікується залежно від семантики лексико-граматичних компонентів, що заповнюють цю модель у мовленні. Важливим складником, який впливає на системне значення СР з підрядним часу як складного мовного знака слід вважати сполучник з темпоральною семантикою.