РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У першому розділі “Методологічні основи вивчення інноваційної діяльності” визначено теоретичні основи дослідження та методику його проведення.

Сучасна наука під поняттям «інновація» розуміє вперше створений чи використаний такий вид діяльності, який слугує задоволенню суспільних потреб і спрямований на досягнення реального ефекту в тих сферах, де було застосовано нове знання у вигляді наукового відкриття чи технічного винаходу. Інноваційна діяльність – це складна система взаємодії різних методів, факторів і органів управління, які займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням устаткування та засобів виробництва, технологічних процесів і форм їх організації при застосуванні новітніх досягнень науки і техніки.

У ролі регіонального фактору соціально-економічного розвитку особливе місце займає інноваційний потенціал, що поєднує фактори інноваційного розвитку. Потенціал інноваційної діяльності як похідний інших потенціалів – неоднорідний на території України.

Інновації поширюються не тільки в часі, але й у просторі, викликаючи “дифузію інновацій”. У географії поняття “дифузія” використовується в двох значеннях – як дифузія розміщення і дифузія переміщення.

Дифузія розширення описує процес, у ході якого певне явище (матеріального чи інформаційного характеру) поширюється від одного ареалу (міста, району, країни) до іншого. При цьому воно зберігається й у межах свого первинного ареалу, нерідко стаючи ще виразнішим або численнішим.

Дифузія переміщення досліджуване явище залишає свій первісний ареал і переміщується на нові території.

На сучасному етапі інновації – пріоритетна галузь у всіх розвинених країнах де інноваційна наука давно стала галуззю народного господарства. Інтенсивний розвиток усіх сфер науки став причиною стрімкого нагромадження знань у вигляді інтелектуального ресурсу, що за значенням дорівнює традиційним матеріальним – землі, корисним копалинам тощо. Роль інноваційних ресурсів у світі постійно зростає, на них збільшується попит у країнах з неоднаковим рівнем економічного розвитку. За обсягом фінансових і матеріальних ресурсів, вартістю фондів науково-виробничого апарату, числом зайнятих у цій сфері, розміром економічного ефекту від використання її досягнень, вона не поступається іншим, традиційним галузям народного господарства.

Тісний зв'язок науки і виробництва, перетворення науки у виробничу силу – основа інноваційного прогресу, суть якого полягає у виникненні, розвитку й поширенні його в різних сферах діяльності.

Сучасна науково-технічна революція в багато разів підвищила значення нововведень. Швидке впровадження нововведень багато в чому визначає і чисто комерційний успіх, його вплив на загальний соціально-економічний і культурний розвиток країн і регіонів. Усе це разом узяте надало теоретичному вивченню географічних закономірностей і поширенню нововведень у виробництво велике значення.

Географічний аналіз у класичному розумінні – це дослідження факторів регіонального характеру, що виявляються у тих чи інших регіонах, вивчення тих закономірностей та особливостей, що сприяють чи перешкоджають різним видам людської діяльності (господарської, політичної, соціальної тощо).

Інноваційну діяльність характеризують такі географічні ознаки, як комплексність і територіальність. Тому для їх вивчення використовуються традиційні методи просторового аналізу: моделювання, порівняльно-описовий, картографічний, математичний, статистичний та історичний.

У другому розділі “Територіальні особливості розвитку інноваційної діяльності в Україні” проведено характеристику інноваційної діяльності в Україні та визначені тенденції розвитку інноваційної діяльності в територіальному розрізі.

Одним з основних факторів її розвитку є підготовка висококваліфікованих наукових кадрів. Незважаючи на економічний спад, Україні вдалося зберегти розгалужену мережу наукових організацій і значний науковий потенціал. Щорічно збільшується число кандидатів і докторів наук. Вчені України активно співробітничають з іноземними колегами. Щороку кількість їх виїздів на стажування за кордон збільшується на 5%. Але складне соціально-економічне становище призвело до погіршення умов праці фахівців наукової сфери, що і стало причиною виїзду багатьох висококваліфікованих спеціалістів за кордон. Розподіл висококваліфікованих наукових кадрів за регіонами розподіляються так: найбільша концентрація науковців у м. Києві – 253 чоловік на 10 тис. жителів., у Харківській області – 117, у м. Севастополі – 70, у Миколаївській області – 48, у Запорізькій – 44. Найменші значення цього показника у Хмельницькій області – 3 чол., Житомирській і Рівненській – по 5, Закарпатській – 7, Волинській і Тернопільській – по 9 чоловік.

Одним з основних важелів здійснення інноваційної діяльності є її фінансування. Відповідно закону України “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” держава повинна здійснювати бюджетне фінансування (крім витрат на оборону) в розмірі не нижче 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту. У 2001 році його обсяг становив лише 1,2% від ВВП України, а основними джерелами фінансування інноваційної діяльності в Україні були кошти замовників (як вітчизняних, так й іноземних) – 62% і держбюджет – 28%.

Про результати інноваційної діяльності можна говорити лише за кількістю виконаних наукових розробок. Незважаючи на економічні негаразди їх кількість за останні роки щорічно збільшується на 5% і кожна четверта з них спрямована на створення нових видів техніки й технологій. Частка ж у загальній кількості становить 13,8 %.

Інноваційну діяльність здійснюють біля 18% промислових підприємств України. Найчастіше нововведення впроваджуються на великих підприємствах з числом працюючих до 5 тис. чоловік. Інноваційно активними є медична, мікробіологічна, порцеляново-фаянсова, хімічна та нафтохімічна промисловість, чорна та кольорова металургія, легка промисловість, машинобудування та металообробка. Щорічно кількість таких підприємств знижується приблизно на 9%. До числа факторів, що гальмують інноваційну діяльність, належать: відсутність фінансування (85,7%), витрати, пов'язані з нововведеннями (40,3%), відсутність коштів у замовника (39,8%), високі кредитні ставки (38,7%), недосконалість законодавчої бази (31,5%), труднощі із сировиною (29,2%), великий економічний ризик (24,1 %), невеликий попит на нову продукцію (15%).

В Україні продовжується процес формування ринку інтелектуальної власності, що сприяє підвищенню рівня конкурентноздатності вітчизняних товарів. Однією з ефективних форм використання світових науково-технічних досягнень є придбання закордонних ліцензій і використання їх при освоєнні нових видів продукції. Але тільки 24 підприємства України закупили 36 ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності, максимальну кількість з яких було придбано Київською (11), Запорізькою (5) й Чернігівською областями (4).

Про результати інноваційної діяльності можна говорити за кількістю виконаних наукових розробок. Кожна четверта із них – це створення нових видів техніки й технологій, їх частка склала 13,8 %. Найбільше розробок в таких областях як Київська (25,8%), Харківська (24,4%) й Донецька (22,5%). Найменша – в Хмельницькій (13) і Волинській (7). У 15 регіонах з 25 рівень нових розробок перевищував відомі світові аналоги. Для порівняння, у 1991 році тільки 3 регіони України: Волинська, Закарпатська й Херсонська області не мали розробок, які б перевищували світовий рівень. Почалося створення таких видів техніки й технологій, технічний рівень яких би відповідав світовим стандартам. І в цьому лідерами теж були Київська й Харківська області. Майже половина – 11 регіонів (АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Львівська, Одеська, Харківська й Чернівецька області) подавали розробки низького рівня. Найбільше їх було в Київській і Львівській областях (87 і 39), найменше – у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській (по 2).

За останні роки відбулися і глибинні зміни в структурі інновацій, що позначається на їх появі, методах реалізації і впровадженні, інтенсивності та якості змін, яким вони сприяють. Вони свідчать про активізацію розвитку науки і техніки, які обумовлюються потребами суспільства.

Кожну науково-технологічну інновацію треба розглядати не тільки в технічному, а й в соціально-економічному контексті – процес оновлення галузей впливає не тільки на окремі з них, а й на цілі регіони. Нівелюється розрив між великими і малими містами, між містами і сільськими районами (наприклад, розвиток засобів інформатизації та зв’язку).

Процес падіння виробництва, який триває в Україні, незацікавленість підприємств в освоєнні нових технологій ведуть до подальшого зниження експорту наукомісткої продукції, що зараз є незначною. По експорту такої продукції Україна відстає від розвинених країн, що є лідерами у цій галузі, — у 30 разів. У 2001р. нові технології у виробництві складали п'яту частину, третина з них повторювала технології, створені в інших країнах, ще третина – була застарілою.

Однією з нових і прогресивних форм інноваційної діяльності на регіональному рівні є створення технологічних парків і технополісів, для розробки передових науково – технічних ідей та їх комплексного впровадження у виробництво. В Україні з 2000 року функціонують три технопарки: “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка” (м. Київ); “Інститут монокристалів” (м. Харків); “Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона” (м. Київ).

У регіональному розрізі за результатами інноваційної діяльності виділяються Донецька, Дніпропетровська, Київська, Львівська та Харківська області.

У третьому розділі роботи “Моделювання інноваційних процесів в Україні” проведено територіальну диференціацію інноваційної діяльності в Україні, яка проходить по території України нерівномірно. Це пояснюється різними умовами соціально-економічного розвитку областей (більш високий рівень на сході країни і більш низький – у західних регіонах). Суттєвими є також розходження в економічному та історичному аспектах розвитку. Крім того, регіони країни знаходяться в неоднакових умовах потенційного фінансування, що позначається на просторовій диференціації інноваційної діяльності. Як наслідок, постала необхідність у вивченні передумов її розвитку на регіональному рівні. У першу чергу – це інноваційний потенціал, що обумовлюється наявністю, силою та розміщенням центрів інноваційної діяльності – наукових і науково-дослідних інститутів, підприємств, побудованих в умовах ринку інноваційних фірм тощо. Для цього було використано інтегральний показник.