СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)
Альтернативное Название: Структурные, семантические и коммуникативно-прагматические особенности ИНТРАСУБьЕКТНЫХ речевых актов (На материале английского языка)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Інтрасуб'єктний мовленнєвий акт як специфічна комунікативна одиниця. Інтрасуб'єктна комунікація (ІК) – це такий тип спілкування, в якому весь комунікативний процес втілено в особі одного суб´єкта комунікативного акту (мовця), який виступає єдиним відправником і отримувачем повідомлення.


Особливість антропокомпонентної моделі інтрасуб’єктного мовленнєвого акту (ІМА) полягає в різноплановості категорій рецепції та адресації: в умовах ІК мовець завжди виступає єдиним реципієнтом власного повідомлення, однак не завжди є  його адресатом, а адресатові не завжди притаманна здатність отримувати повідомлення. Відповідно "мовець", "адресат" і "реципієнт" як складові структури мовленнєвого акту можуть відображати різні об’єкти дійсності і перебувати в особливому співвідношенні один до одного, що дає підстави виокремити в рамках моделі ІМА 1) "Рівень рецепції" а) кількісно представлений одним учасником (суб´єктом мовлення); б) якісно характеризується співвідношенням "мовець=реципієнт", виконання функцій яких належить суб´єктові мовлення; 2) "Рівень адресації" : а) кількісно представлений двома учасниками комунікаційної взаємодії; б) якісно характеризується співвідношенням "адресант→адресат", що встановлюються між агентами ІМА.


Підсистема "мовець = реципієнт" зумовлює сутнісний характер ІК як самоспілкування,  визначає автоцентричність вектора перлокутивного ефекту мовленнєвого акту. Підсистема "адресант®адресат" задає комунікативні якості інтрасуб’єктного акту як вербальної взаємодії двох учасників, визначає його прагматичні смисли та характер інтенційного спрямування.  Інтрасуб’єктне висловлювання мовця спрямоване до самого себе, свого ідеального "Я" або до будь-якої іншої особи чи предмета дійсності. Відповідно до зазначеної різновекторності адресатної спрямованості інтрасуб’єктного мовлення  підсистема "мовець®адресат" характеризується функціонуванням двох адресатних систем -  "Я–Я" і "Я–ТИ".


            У межах адресатної системи "Я–Я" виділено дві адресатні форми: 1. Відокремлений адресат ("друге Я" суб´єкта,  "Я – партнер" як репрезентант і джерело окремої смислової позиції), експліцитно представлений на лексико-синтаксичному рівні висловлювання  протиставленням прономінальних форм I (me,my) – you (your). Цей адресат може характеризуватися статусною асиметричністю стосовно суб'єкта ІМА, яка виникає тоді, коли смислова позиція, виражена мовцем, усвідомлюється як сильніша в емоційному, вольовому, етичному плані від позиції адресата. 2. Невідокремлений адресат (сам суб´єкт мовлення, його цілісне “Я”), що існує лише як імпліцитний об’єкт мовленнєво-мисленнєвих зусиль мовця.


            У межах адресатної системи "Я–ТИ" об’єктом звернення мовця стають інші особи, вигадані або віддалені від мовця в просторі і часі, Бог або істоти нереального світу, неживі предмети. Перелічені адресати неоднорідні щодо їхньої комунікативної сутності та способу відображення в когнітивній системі суб’єкта мовлення, що дає підстави для їхнього розмежування на зовнішнього реального та зовнішнього уявного адресата.


Аналіз фактичного матеріалу виявляє можливість модифікацій цих форм адресата. Якщо інтрасуб´єктне висловлювання виконує функцію "передкомунікації", тобто є запланованою дією на майбутню ситуацію спілкування, партнером мовця є прогнозований адресат. Інтрасуб´єктне висловлювання може адресуватись особі, яка безпосередньо присутня в момент мовлення і є реальним партнером суб'єкта ІМА у зовнішній комунікації. За таких умов зовнішній комунікативний партнер виконує роль потенційного адресата ІМА. Інтракомунікативна система "Я–ТИ", орієнтована на комунікативний контакт з партнером, який у цей момент виключений з координат міжособистісного спілкування або через умови ІК несприятливий до вербального каналу зв’язку, є "розгортанням назовні" внутрішньокомунікативних процесів. Однак зовнішня спрямованість ІМА не позбавляє його ознак самоспілкування: "зворотний зв’язок" з боку адресата реально відсутній, виконання функцій реципієнта належить лише мовцеві, на мовця також спрямований перлокутивний ефект спілкування.


Дослідження комунікативно-прагматичного потенціалу ІМА дало підстави виділити серед них два найтиповіші семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних мовленнєвих актів та зробити висновок про  складну систему взаємодії змістових характеристик інтрасуб’єктного висловлювання і параметрів комунікативної ситуації. Напрямок передання повідомлення,  тип адресата, специфіка кореляції між компонентами спонукальної та оцінної смислових структур визначають особливості реалізації деонтичних/аксіологічних комунікативних стратегій ІК, виступають чинниками творення прагматичного потенціалу інтрамовленнєвої одиниці та впливають на формування способів його реалізації.


Структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості деонтичних ІМА. Під час реалізації деонтичного ІМА  в системі "Я–Я" його директивна ілокутивна сила призначена суб´єктові мовлення, що надає висловлюванню значення самоспонукання, вираженого спектром прагматичних відтінків: самонаказу, самопримусу, команди, поради самому собі, самозастереження, самопідбадьорення, самозаспокоєння, самопереконання. Прагматичний потенціал деонтичного ІМА з відокремленим внутрішнім адресатом залежить від статусних параметрів учасників ІМА. Ці мовленнєві акти завдяки властивому їм протиставленню смислових позицій учасників є відображенням спонукальної ситуації в межах реального спілкування, де посилення/послаблення ступеня директивності перебуває у прямій залежності від статусного співвідношення між комунікантами: асиметричне співвідношення між внутрішніми  актантами є основною умовою успішності реалізації ілокутивних функцій категоричного самоспонукання (самонаказу, самозаборони, самопримусу тощо)  "Put on the old clothes, that to pair of shoes" was called to her by her conscience …(Dreiser. Sister Carrie, 128); нейтралізація смислової асиметричності між агентами ІМА характерна для некатегоричних та опосередкованих форм самоспонукання. 'Think about something cheerful, old man', he said. 'Every minute now you are closer to home (Hemingway. The Old Man, 110). Окрім статусних характеристик комунікантів, участь у диференціації прагматичних варіантів самоспонукання відбувається за рахунок смислу предиката, на основі якого побудований ІМА, розширення прагматичної структури комунікативної одиниці компонентами недирективної семантики та контекстного оточення.


Смислове наповнення деонтичного ІМА, зверненого до невідокремленого адресата, визначається відсутністю психологічного протиставлення "я" і "не-я", що призводить до зміни способу актуалізації інтенції самоспонукання: самоспонукання реалізується “я-реченнями”, в яких підмет виражено займенником I; та сприяє розширенню групи самоадресованих спонукань за рахунок введення до неї мовленнєвих актів з параімперативними значеннями: зобов´язання, планування, намірів, рішення. Наприклад: 'I must do my best for her', thought Jolyon; 'he left her to me in his will…' (Galsworthy. In Chancery, 59).


Під час реалізації деонтичного ІМА в системі "ЯТИ" директивна ілокутивна сила ІМА призначена  зовнішньому адресатові, що надає мовленнєвому актові значення власне спонуканняпредставленого спектром прагматичних відтінків: команди, наказу, стимулу до певних дій, прохання, благання, заклику, вимоги, виклику, переконання, підбадьорення, заспокоєння. Прагматичний потенціал цих мовленнєвих актів зумовлений різновекторністю комунікативно-інтенціонального призначення висловлювання та перлокутивного впливу, через що зовнішньоадресовані інтрасуб'єктні  директиви набувають додаткової комунікативної значущості, своєрідної посткомунікативної функції. У результаті суміщення  адресатоспрямованого деонтичного і адресантноспрямованого психологічного впливів додаткова комунікативна значущість може: 1) безпосередньо відповідати комунікативній функції самого директива: підбадьорення адресата одночасно може служити засобом самопідбадьорення, заспокоєння – самозаспокоєння тощо; проявлятись  як психоемоційна післядія мовленнєвого акту, якщо деонтичному ІМА поряд з директивною інтенціональною функцією, спрямованою на адресата, притаманна експресивна посткомунікативна функція, спрямована на самого суб´єкта ІМА. Таким чином зовнішньоадресований деонтичний ІМА виступає засобом психологічної розрядки і автоспрямований перлокутивний ефект ІМА подібний до перлокутивного ефекту експресива.          "Holy Virgin, Mother of God, pray for us sinners now and at the hour of our death". Despite her heartache and the pain of unshed tears, a deep sense of quiet and peace fell upon Scarlett as it always did at this hour…(Mitchel, 71). Про додаткову комунікативну значущість ми можемо говорити й тоді, коли імперативна форма ІМА, спрямованого до зовнішнього  адресата, приховує систему специфічних суб´єктноорієнтованих  смислів, де зміст і характер "нарощеної" прагматичної інформації створюється під впливом ситуативного психологічного фактора і може  фіксувати певні аспекти світогляду та характеру суб´єкта.


            Основною рисою більшості деонтичних ІМА в обох адресатних системах є смислова багатозначність  та здатність до різноманітних модифікацій їхніх  прагматичних функцій.  Ускладнення смислової структури мовленнєвого акту виникає в результаті 1) суміщення в деонтичному ІМА кількох прагматичних варіантів спонукання (наприклад, "самопорада – самозастереження", "самонаказ – самопорада", "самопорада – самопідбадьорення"); 2) розширення прагматичної структури ІМА шляхом поєднання висловлювань з ілокутивними силами констативу, експресиву, реквестиву які виконують функцію інтенсифікації, підготовки, обґрунтування певних компонентів смислу основного висловлювання: 'But you have not slept, old man', he said aloud. 'It's half a day and a night and now another day and you have not slept. You must deceive a way so that you sleep a little if he is quiet and steady. If you do not sleep you might become unclear in the head' (Hemingway, The Old Man, 82); 3) вживання прагматично однотипних конструкцій (для посилення категоричності самодирективу):…Now you are getting confused in the head, he thought. You must keep you head clear. Keep you head clear and know how to suffer like a man. Or a fish, he thought (Hemingway. The Old Man,  92);     4) входження у смислову структуру директиву комісивних значень, експліцитно втіленних у підтримувальних конституентах ІМА або у контексті: The silence continued, and each person promised himself some amendmends of life. Brian thought… I must go and see Alex soon and bloody stop hating everything and everyone…(Murdoch. The Philosopher's Pupil, 205); 5) поєднання у смисловій структурі мовленнєвого акту елементів імперативної та аксіологічної семантики. Аксіологічно "забарвленими" є самодирективи, в яких виражене спонукання до зміни ментального, психоемоційного стану суб’єкта,  припинення певних дій, що кваліфікуються як негативні,  або їхня заборона. `You have only one thing to do and you must do it. Only one thing, hell, he thought. If it were one thing it was easy. Stop worrying, you windy bastard, he said to himself, think about something else…(Hemingway. The Bell, 75). Оцінка слугує підґрунтям більшості директивів з комісивним компонентом і досить часто реалізується у зовнішньоадресованих проханнях, благаннях, викликах тощо.


Збагачення прагматичних потенцій  деонтичних ІМА є результатом їхнього включення у структуру інтрасуб’єктного дискурсу. Компонентом інтрасуб’єктного діалогічного дискурсу здатні виступати лише ті ІМА, в основі яких закладено принципову нетотожність суб’єкта та об’єкта спонукання – деонтичні ІМА з відокремленим внутрішнім адресатом та із зовнішнім адресатом. Дискурсивні особливості та прагматичне наповнення ІМА визначається особливостями смислової взаємодії комунікативних структур на стикові реплікових кроків у межах діалогічного дискурсу. Деонтичний ІМА, зазвичай, функціонує як ілокутивно домінантна репліка, посідає початкову позицію і викликає появу підпорядкованої їй ілокутивно залежної (реактивної) репліки зі значенням згоди (незгоди), заперечення, відмови виконати вказану дію. Однак деонтичний ІМА може бути викликаний попередньою реплікою різного комунікативно-інтенційного спрямування і функціонувати як залежна репліка. Статус деонтичного ІМА як реактивного компонента діалогічної єдності є чинником смислової неоднозначності висловлювання, суміщення в його смисловій структурі оцінних значень, смислів відмови, заперечення, згоди тощо.


Різноманітні відтінкі деонтичних смислів ІМА виражені 1) імперативними речення з  дієсловами, що позначають емоційні стани, вольові та інтелектуальні дії, дієсловами руху, переміщення в просторі тощо; та значеннями початку, кінця, тривалості дії, 2) імперативними структурами з "be" в ролі копулятиву та абстрактним предикатом "do" з референціальним означенням виду дії; предикатами come (come on), go on, carry on, keep going тощо, які поряд зі значенням самоспонукання можуть виражати самопідбадьорення, самопереконання; 3) предикатами stop, start, don't stop, get to, що вживаються у категоричних формах самоспонукання; 4) спонукальними висловлюваннями з емотивними предикатами, що означають негативні емоції, які переживає суб´єкт (Don't be afraid, Don't be anxious та ін.); з емотивними предикатами, що  означають позитивні емоції Be of good courage, Be calm , Be serious та закликають суб´єкта вплинути на свою емоційну сферу за допомогою волі. Вони, як правило, характерні для самонаказів. Поширеною формою передання різноманітних прагматичних значень самоспонукання є вживання висловлювань зa моделями: do what you should (ought), do your duty, do nothing, do nothing that, do something, do it (that), do something, don't do it (that) та використання двокомпонентної моделі імперативної структури з експліцитною номінацією адресата.


            Селективність засобів непрямого спонукання визначене типом адресата ІМА. Використання непрямих засобів спонукання можливе у внутрішньоадресованих ІМА з відокремленим адресатом, де співвідношення між внутрішніми партнерами симетричне, полярність смислових позицій практично нейтралізована, що, як правило, сприяє послабленню категоричності спонукальної ілокутивної сили та у зовнішньоадресованих ІМА. До непрямих засобів передання спонукального значення за умов ІК належать транспоновані структури, утворені шляхом перенесення у сферу спонукання розповідних і питальних речень. Це передусім констативи з модальним дієсловом must, should, ought  (рідше can) чи сталим словосполучененням  you´d better, I'd better, I'd rather. Прихований спонукальний зміст реалізується також: 1) структурами з негативним значенням no good, no time, no business, які найчастіше виражають заборону, спонукання змінити/припинити певні дії, відмовитись від попередніх дій, думок, намірів тощо; 2) констативами, що виражають оцінку суб´єктом власних дій, намірів (he thought much and kept on thinking about sin. You did not kill the fish only to keep alive and sell for food…"You think too much, old man”, he said aloud (Hemingway. The Old Man, 102); 3) констативами у формі морального правила, що виражає життєві переконання суб´єкта (...he repeated to himself the maxim: "Pity is tripePity is tripe" (GalsworthyMonkey, 98); 4) реченнями з дієсловом у формі Future Indefinite, Present Continuous зі значенням майбутньої дії та речення зі сполученням to be going to; складнопідрядними реченнями з підрядними умови та часу: I won't look at him again, he told himself (Hemingway. The Bell, 463). "If I don't get hold of myself", she thought, "I'll be squalling like a scalded cat" (Mitchel. Gone with the Wind, 376); 5) стверджувальними реченнями, що інформують про відсутність причини для певних негативних емоційних переживань суб´єкта (з ілокутивним значенням самопідбадьорення, самозаспокоєння) або про негативні наслідки виконання/невиконання певних дій, їхній результат, що мислиться як несприятливий для суб´єкта (з ілокутивним значенням самопоради, самонаказу): You think too much, old man, he said aloud (Hemingway. The old man, 102). Вживання питань-спонукань за умов ІК обмежене лише переданням власне імперативних та самоімперативних значень і практично не можливе в самодирективах-комісивах і параімперативах. До питальних структур, здатних передавати спонукальне значення, належать моделі: What if you..? How about…? Why don't you…? Why not+ Infinitive? Why + Infinitive?, Why not?; Why should/ shouldn't I?, загальні питальні речення з дієсловом-присудком у формі теперішнього і майбутнього часів та риторичні запитання.


Переважній більшості деонтичних ІМА властива ознака експресивності, найтиповішими маркерами якої є емфатичні номінативні речення, емфатичні інфінітивні речення, емфатичні бездієслівні конструкції, нерозчленована синтаксична форма No!; наприклад: In the midst of excited expectation he retained enough mode ity to think: "No more blurb! Go and eat your breakfast quietly!" (Galsworthy.  Monkey, 203).'Cup of tea – and home', he thought(Galsworthy. Monkey, 292);  повтори, та насичення висловлювленого елементами емоційно-оцінної семантики. У деяких випадках можливе одночасне використання кількох способів ектспресивності.


Структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості аксіологічних ІМА.            Характер реалізації аксіологічної ситуації за умов ІК визначається неоднорідністю адресатної спрямованості інтрамовленнєвої дії і специфічною кореляцією між суб´єктом та об´єктом оцінки. Суб´єктом оцінки може бути мовець, що оцінює себе як цілісну особистість, іншу особу або зовнішнього адресата; суб´єктом оцінювання може бути і внутрішній співрозмовник, сумління, внутрішній голос. Інтенційний смисл висловлювання може призначатись як самому собі (в контексті адресатної системи "Я–Я"), так і зовнішньому  партнерові (в контексті адресатної системи "Я–ТИ"). Враховуючи характер співвідношення "суб´єкт/об´єкт vs. мовець/адресат" як відношення між вектором оцінки і напрямком адресації, виділено аксіологічні ІМА зі значенням самооцінки, основними прагматичними варіантами яких в адресатній системі "Я-Я" та "Я-ТИ" є самоосуд, самозвинувачення, самовиправдання, докори сумління, жаль, вибачення, каяття; аксіологічні ІМА зі значенням оцінки іншої особи (зовнішнього об´єкта), основними прагматичними варіантами яких у системі "Я-Я" є осуд, похвала, звинувачення, критика, обурення, подив; аксіологічні ІМА зі значенням оцінки  зовнішнього адресата, основними прагматичними варіантами яких у системі "Я-ТИ" є схвалення, осуд, похвала, звинувачення, критика, обурення, подив, захоплення, подяка; а також мовленнєві акти побажання (спрямовані як на самого мовця, так і на зовнішній об¢єкт) і мовленнєві акти, що виражають бажання та погрози.


Реалізація  інваріантного прагматичного потенціалу самооцінки в аксіологічних ІМА  з відокремленим внутрішнім адресатом у системі "Я–Я" залежить від статусних параметрів актантів оцінної ситуації, заданих  типом реалізованої в мовленнєвому акті оцінки та особливостями аксіологічного предиката висловлювання. Найпоширенішим типом самооцінки, зверненої до внутрішнього відокремленого партнера, є загальні етичні самооцінки. Успішність реалізації етичної самооцінки залежить від вищого статусу мовця як суб’єкта оцінки, що визначає і виправдовує його право на висловлення позитивного/негативного судження стосовно суб¢єкта ІМА. You have been quite impressed more then twice today. But you have behaved O.K. So far you have behaved all right (Hemingway. The Bell, 364). Зменшення смислової "дистанції" між внутрішніми комунікантами відображене в технічних та утилітарних самооцінках, які реалізовані висловлюваннями з частковооцінними предикатами. Now you are getting confused in the head, he thought (Hemingway. TheOld Man, 92).


Домінантне аксіологічне значення деонтичного ІМА з відокремленим адресатом супроводжується додатковими смисловими відтінками прямого і опосередкованого спонукання. У наступному фрагменті ІК в оцінці власного фізичного стану приховане спонукання припинити марні зусилля: Now they have beaten me, he thought. I am too old to club the sharks to death. But I will try it as long as I have the oars and the short club and the tiller…He put his hands again in the water to soak them…You are tired, old man’, he said. ‘You are tired inside’ (Hemingway. The Old Man, 107).


В основі реалізації прагматичного потенціалу самооцінки у висловлюваннях з невідокремленим адресатом в системі "ЯЯ" лежить цілісний образ суб¢єкта як оцінної та оцінюваної сторін. Аналіз семантики самооцінних мовленнєвих актів цієї групи виявив, що ІМА передає значення абсолютної, безвідносної самооцінки та самооцінки відносної, на фоні іншого суб¢єкта, відображає самооцінки і оцінки іншого, їхню внутрішню взаємооберненість, що надає висловлюванню поліфонічності. Виділені у семантичній структурі ІМА самооцінки додаткові аксіологічні плани дають підстави говорити про різноманітність способів оцінювання, яка стає основним чинником формування інтенційної семантики висловлювання та мовних засобів її актуалізації.


Здійснюючи самооцінку, суб¢єкт співвідносить себе з певним класом, групою подібних до нього суб¢єктів, частиною суспільства тощо. У результаті самооцінки відбувається і оцінювання цього класу, належність до якого індивід усвідомлює і постулює у висловлюванні. Об¢єкт оцінки в такому разі онтологічно ширший, ніж суб¢єкт оцінки – розширений об¢єкт, що змінює сутність компонентів оцінної структури та механізм референційної співвіднесеності її елементів з об¢єктами позамовної дійсності: суб¢єкт оцінки і суб¢єкт мовлення – це складники об¢єкта оцінки, хоч і не повністю тотожні йому. ‘We are  breed of spoilers’, thought Jolyon, ‘close and greedy, the bloom of life is not safe with us (Galsworthy. In  Chancery, 214). Самооцінки з розширеним об¢єктом засвідчені двоскладовими реченнями з підметом, вираженим особовим займенником “we” або структурою our + номінація класу, частини суспільства, його духовних, культурних аспектів, надбань” (our generation, our religion).


У структуру оцінки входить поряд з об¢єктом (самим мовцем) інша соба – додатковий  об¢єкт. Суміщення двох аксіологічних дій (автоспрямованої і спрямованої на іншого) відображене у лексичному наповненні і синтаксисі висловлювання, морфологічному статусі і синтаксичних функціях елементів, що номінують суб¢єкт ІМА  як суб¢єкт та об¢єкт самооцінки та іншого як "співоб¢єкта" самооцінки, або "задається" контекстом. В основі самооцінки цього типу можуть лежати дві формули: протиставлення та зіставлення. У першому випадку, оцінюючи себе на фоні іншого, індивід мислить себе певним чином пов¢язаним із цим об¢єктом (групою), в той чи інший спосіб належним до них, але, з огляду на власні мотиви і стереотипи, приписує собі і додатковому об¢єкту різні ціннісні характеристики. У другому випадку – визнає в собі наявність (або відсутність) певних ознак, притаманних іншому: How can they talk so calmly of things, Jan wondered. Their minds work differently. I am a stranger… Sometimes I think  I am the only thing who is still alive (Cusak, Say No to Death, 124).“I am as bad as Honey Wilkies”, she thought suddenly, and remembered how anyone and she more then anyone else, had laughed contemptuously at Honey’s forward conduct… (Mitchel, Gone with the Wind, 118).    


Cуб¢єкт здатен оцінювати себе з погляду іншої людини, суспільства, власну самооцінку "вкладати в уста" іншого/інших. Суб¢єкт ІМА в такому випадку є суб¢єктом мовлення і не тотожний суб¢єктові оцінки, якого ми вважаємо гіпотетичним субєктом. Оцінка у цих висловлюваннях представлена як "не – факт", як ще не здійснена самооцінка і задумана як план на майбутнє; натомість оцінюваний концепт, зазвичай, належить до минулого  або теперішнього. Наприклад: …But I think the great DiMagio would be proud of me today. I had no bone spurs. But the hands and the back hurt truely…(Hemingway. The Old Man,  96).


Переважній більшості ІМА самооцінки, зверненим до невідокремленого адресата, в яких смисл самооцінки виходить за межі індивідуального, абсолютизованого бачення власного "Я-образу", властива внутрішня діалогічність. Аксіологічний ІМА у таких випадках має ознаки реактивної вербальної дії, хоча функціонує як незалежний мовленнєвий акт і наділений "діалогічним зарядом". Не спровоковані фактом негативної оцінки до свого "Я" з боку іншого (інших), дані самооцінні мовленнєві акти передають переважно інтенцію захисного характеру, тобто функціонують як пряме/непряме виправдання: He repulsed the thought that he had ever wished to repudiate the consequence of his love. “No”, he cried aloud, “I am not the sort of skunk to let down the girl like Mary” (Cronin, 229).


Прагматична багатозначність ІМА самооцінки виникає внаслідок суміщення у їхній смисловій структурі прагматичних варіантів оцінки, за рахунок поєднання аксіологічного з деонтичним значеннями або зумовлена способом оцінювання. Єдине прагматичне значення (жалю, каяття, самоосуду, звинувачення, докорів сумління, самопохвали) властиве внутрішньоадресованим ІМА, які не виходять за межі простору безвідносної самооцінки, ІМА з "прихованою діалогічністю" та ІМА з розширеним об'єктом оцінки. Ємкість комунікативної інтерпретації самооцінного висловлювання притаманна ІМА з додатковим об'єктом оцінки, де зіткнення самооцінки та оцінки іншого створює специфічну комбінаторику аксіологічних знаків і надає висловлюванню додаткових ілокутивних значень. При протиставному способові самооцінювання негативна самооцінка вирізняється на тлі позитивної оцінки опонента і навпаки. При зіставному способові самооцінювання відбувається або нейтралізація аксіологічної опозиції, або її інтенсифікація за рахунок складності аксіологічних предикатів, їхньої різноманітності та різноплановості і подекуди контекстної зумовленості їхнього змісту. Процедура оцінювання, коли суб¢єкт то фокусує свою увагу на порівнянні і зіставленні, то на опозиції, то на рисах свого опонента, то на свому ставленні до нього, призводить до поліпрагматичності самооцінки, в межах якої домінування якогось одного прагматичного імпульсу можливе, але не обов¢язкове. Розгортаючись як складний дискурсивний процес, ІМА стає інтегральною мовленнєвою одиницею самооцінного змісту, характеризується складним клубком семантико-прагматичних відношень, а саме: поєднанням кількох форм оцінювання та логіко-смислових операцій заперечення, протиставлення, пояснення та зіткненням протилежних комунікативних інтенцій. Остаточний внесок в адекватну інтерпретацію наміру мовця (засудити себе чи виправдатися) у таких випадках належить, як правило, контекстуальному оточенню загалом. I couldnt comfort Stella, she is so hard and  silent and superior. She is an opposite woman to me. But I should have done better, I didn’t look at her properly; and where she is now, has she killed herself?.. (Murdoch,  200-201). Наведений фрагмент ІК – це  розгорнена комунікативна одиниця, що відображає власне самооцінку, оцінку іншої особи, самооцінку порівняно з іншою особою, і синтаксично оформлену як послідовність протилежних за прагматичними функціями висловлювань: самоосуду + самовиправдання + самоосуду (докору, каяття).          


Виражене в деяких ІМА ставлення мовця до іншого (який наділений певними оцінними характеристиками), порівняння себе з іншим  переносить висловлювання у розряд непрямих самооцінок, в яких оцінка ситуації є імпліцитною оцінкою її учасників.


Зіткнення полярних аксіологічних смислів виникає в ІМА з гіпотетичним суб'єктом оцінки. У концептуальному світі іншого, що введений у структуру оцінки у формі гіпотетичного суб¢єкта, суб¢єкт ІМА може наділятись аксіологічними характеристиками, з якими сам він не завжди згоден. У результаті суміщення різних оцінок однозначний комунікативно-інтенційний зміст висловлювання захований у глибині численних імплікацій. "Зрощення" значень осуду і виправдання досягається у наступному прикладі за рахунок різноплановості між пропозицією самооцінки й оцінки з погляду іншого; реального і супозитивного: I am a silly woman, thought Gabriel, and Brian blames me for losing Stella, as if I had made a mistake, as if I had opened the door and let her run out (Murdoch. The Philosopher's Pupil, 200).


Дієвим чинником збагачення прагматичних функцій самооцінки в ІМА з невідокремленим адресатом є модальний та темпоральний аспекти висловлювання. Модальність нереальності, гіпотетичності додає до самооцінного висловлювання значення бажаності і нездійсненості, подиву; інтенсифікує позитивну самооцінку у мовленнєвих актах зі значенням вихваляння, виправдовування; надає висловлюванням деонтичних смислів. Футуральна часова належність аксіологічного висловлювання зумовлює появу в його змісті елементів непевності, гіпотетичності, супозитивності, відтінків бажаності і здійсненності. Віднесеність аксіологічного висловлювання до минулого надає йому смислів бажаності і нездійсненності, жалю, каяття, розчарування.


Синкретизм ІМА самооцінки з невідокремленим адресатом можна визначити зв¢язком самооцінного значення зі значенням прескриптивності, імперативності, коли оцінці піддано певну ситуацію, стан справ, що мають відповідний смисл у когнітивній картині світу суб¢єкта. Оцінний смисл висловлюванню надає контек, а прескриптивність простежується на глибинному семантичному рівні, у формі виражених концептуальних уявлень індивіда. Аксіологічне значення в таких ІМА часто поєднане зі значенням підбадьорення та параімперативними значеннями.


ІМА зі значенням оцінки іншого об¢єкта та ІМА зі специфічними оцінними смислами, з невідокремленим адресатом в системі “Я–Я” притаманна ознака емоційності. Оцінка "замикається" у сфері мовця, виражаючи його емоційний стан, їхнє цільове призначення полягає у зміні емоційного стану суб¢єкта, переосмисленні певних відношень, станів і подій. Багатство семантико-синтаксичних обрисів цих ІМА зумовлене поряд з експресивністю додатковою ознакою афективності, що дає підстави розглядати їх як афективні експресиви. Оцінка в подібних ІМА може бути спрямована безпосередньо на іншу особу або виступати як емоційна реакція на певну ситуацію загалом. Деякі афективні експресиви є формою аксіологічної реакції і на ситуацію, і на іншу особу як актанта цієї ситуації. У першому випадку оцінка зовнішнього суб'єкта  передана а) аксіологічним висловлюванням, смисл якого узагальнено можна подати формулою He is good/He is bad; It is good/It is bad; б) шляхом номінації емоцій, які суб¢єкт мовлення переживає стосовно іншого суб'єкта, зовнішнього об¢єкта (до того ж у таких висловлюваннях зовнішнім об¢єктом не обов¢язково є людина, а і будь-який об¢єкт природи, якого мовець часто наділяє антропологічними рисами). “I dislike him”, he thought. “I dislike him to the very roots of me…” (Galsworthy. In Chancery, 59); в) виступати імпліцитним смислом дескриптивних висловлювань. “Um”, she thought  to herself, ‘she rides with another man when her husband is out of the city. He had better keep an eye on her” (Dreiser. Sister Carrie, 160). У другому випадку оцінку втілено у мовленнєвих актах із значенням подиву, обурення, образи. What an end! The whole narration of her death revolted him and it revolted him to think that he had ever overspoken to her of what he had hold secret (Joyce. Dubliners, 127). В ІМА цієї групи відображено емоційні стани задоволення/незадоволення, які часто поєднуються зі станом бажання/небажання.


            Одна з найчастотніших серед внутрішньоадресованих  ІМА – це група висловлювань з модальністю бажання і побажання, ІМА, що передають прокльони і є вербалізацією мрій і фантазій. Ці ІМА, як правило, функціонують в емоційних контекстах і здатні інкорпорувати імпліцитні смисли самооцінки і власне оцінки. “I don’t want men who haven’t found something to do after a year”, she thought. “If they haven’t adjusted to peace yet, they could not adjust to me. And they all look so hangdog and licked. I don’t won’t a man who licked…(Mitchel, 664). ІМА побажання (що висловлює суб¢єкт ІМА на свою адресу, на адресу іншої людини, неживого предмета і реалізує як позитивний, так і негативний оцінні смисли) відповідно до темпорального плану пропозиції та референтності суб¢єкта бажаної дії здатні поєднувати прагматичне значення жалю, каяття, докору тощо: I wish we were rich”, murmured Jannie half to herself (Dreiser. Jennie Gerhardt, 25).


Значення погрози – це одне із частотних значень, що реалізується у контексті внутрішньої адресації. Інтракомунікативний контекст змінює характер зв'язку  між адресованістю погрози і сематичною організацією висловлювання. А це призводить до модифікації лексико-синтаксичної організації висловлювання. За умов реального спілкування погрози завжди конкретно адресовані, спрямовані до другого учасника мовленнєвого акту. При внутрішній адресації ІМА з менасивним змістом об'єкт дії представлений займенником третьої особи, а не другої, як це характерно для прямих погроз. За змістом ці інтрасуб¢єктні висловлювання зближуються з параімперативами. Поєднання модальності спонукання й ознаки "погано" для суб¢єкта "користі", вираженої в пропозиції дії, перетворює ІМА-менасив у демонстрацію рішучості виконати названу дію. Таку мовленнєво-поведінкову тактику за умов ІК ми розглядаємо як псевдопогрози. “What good does it to me to live like a blasted sticked minister- they talked about me just the same. I’ll give them something to babble about, blast them!” (Cronin. Hatter's Castle, 249). Досить часто псевдоменасиви здатні передавати імпліцитні смисли вихваляння як одного з семантико-прагматичних варіантів самооцінки.


Визначальними чинниками формування прагматичних потенцій аксіологічного ІМА самооцінки та оцінки зовнішнього адресата у системі "Я-ТИ"  виступає функція мовленнєвого акту, яка полягає у компенсації дефектів реального спілкування або заміщенні реальних діалогів аксіологічного спрямування. З одного боку, "дефектність" реального спілкування зумовлена ситуативною, часовою та локальною розділеністю адресанта і адресата інтрасуб¢єктної дії, з іншого – пов¢язана зі сферою взаємин особистості з іншими людьми, яка існує у свідомості індивіда як суб¢єктивне відображення реального стану справ. Обмежений у можливості висловлення певних аксіологічних суджень в реальному спілкуванні суб'єкт переносить аксіологічну дію у світ внутрішніх діалогів. Інтеріоризація аксіологічного судження зумовлена "тиском" на суб¢єкта соціальних, етичних, комунікативних конвенцій і запобігає конфліктності ситуації. Прихована оцінка, яка, переважно, негативна, становить "тіньовий" аспект зовнішньої комунікативної ситуації, бо вербалізована назовні, в присутності партнера стала б порушенням постулатів ввічливості та принципу комунікативної кооперації. Адресоване реальному партнерові аксіологічне судження замовчується і через нерівноправність соціальних позицій комунікантів, небажання порушити статусний баланс чи змінити характер стосунків з  адресатом. Такі мовленнєві акти, як правило, виражають критику, обурення, подив, образу, і інколи осуджувальна дія супроводжується ознаками псевдоменасивності, бажаності, іронічності. Наприклад: She gave Susie Marshal’s mother a radiant smile…You old bitch, she thought. Some day I’ll show you… (Beauman, 248).


            Характерна риса більшості аксіологічних ІМА із зовнішнім адресатом – прагматичний та семантичний синкретизм, що досягається в результаті злиття аксіологічних значень самооцінки та оцінки адресата, двох або більше прагматичних варіантів оцінки, суміщення аксіологічного, деонтичного, епістемічного компонентів у смисловій структурі висловлювання.


Досліджуючи дискурсивні особливості аксіологічних ІМА, ми виявили, що комунікативними координатами, в межах яких можливе функціонування інтасуб’єктного діалогічного дискурсу, є відокремленість внутрішніх партнерів у системі "Я-Я". У результаті цього інтрасуб’єктний дискурс зі значенням самооцінки стає складною лінгво-психологічною операцією оцінювання і відображає перенесення у внутрішній психологічний план зовнішньої аксіологічної ситуації. На рівні вербального втілення аксіологічний дискурс складається з реплік-конституентів, між якими можуть встановлюватись такі форми семантико-прагматичної зв¢язаності: а) оцінка – підтвердження, прийняття вихідної оцінки; б) запит стосовно оцінки – експлікація оцінки; в) оцінка – заперечення вихідної оцінки; г) поєднання двох форм семантико-прагматичної зв¢язності "оцінка – заперечення, спростування вихідної оцінки" + "оцінка - підтвердження вихідної оцінки". У реальних ситуаціях ці види діалогічних пар досить часто, функціонуючи в одному контексті, утворюють складні за характером поєднання семантико-прагматичні комплекси інтерактивних дій.


Розгортання інтрамовленнєвої аксіологічної дії і  семантико-прагматична зв¢язаність реплік, ступінь їх смислової єдності детерміновані смислом реалізованого в мовленнєвому акті аксіологічного предиката або характером оцінного оператора. Розгортання фрагмента ІК у двоспрямований аксіологічний дискурс можливе під час винесення негативної загальної самооцінки.


Інтрасуб’єктні діалогічні дискурси, утворені на основі аксіологічних комунікативних стратегій, в яких репліки узгоджуються за семантико-прагматичним типом "оцінка – підтвердження оцінки" та "запит стосовно оцінки – експлікація оцінки", відповідно до типу комунікативно-інтенціональних настанов комунікантів є унісонними. Внутрішнім діалогам унісонного типу  властива спільність вихідних аксіологічних настанов, яка досягається шляхом "заповнення" своєрідних інформаційних "лакун" щодо кінцевої кваліфікації оцінюваного і базується на пресупозиції провини чи, навпаки, позитивної ознаки або виникає під час поступального руху від усвідомлення певного факту до кінцевого приписування йому аксіологічного знака. В унісонному інтрасуб’єктному дискурсі самооцінки обидва компоненти мають однаковий оцінний знак і однаковою мірою беруть участь у творенні єдиного ілокутивного потенціалу мовленнєвого акту. Реактивна репліка, маючи той самий прагматичний смисл, що й стимулятивна, перебуває з останньою у комплементарному смисловому відношенні: доповнює, поглиблює, розкриває її зміст або виконує функцію інтенсифікації загального комунікативно-інтенціонального значення схвалення, осуду, виправдання тощо. Інтрасуб’єктні діалогічні дискурси, організовані на основі інтенційного значення самооцінки, прагматична узгодженість реплік-конституентів яких відбувається за формулою "оцінка – спростування вихідної оцінки", та ті, в яких відображено поєднання двох форм семантико-прагматичної єдності компонентів "оцінка – відхилення вихідної оцінки" + "оцінка – підтвердження вихідної оцінки", є конфронтаційними. Репліки конфронтаційних дискурсів виражають різні прагматичні смисли, становлять своєрідну діаду комунікативних дій "самозвинувачення – самовиправдання", "самоосуд – самопохвала" тощо.


Побудовані на протилежних комунікативних стратегіях аксіологічні інтрасуб’єктні дискурси самооцінки практично ніколи не досягають абсолютно опозиційного способу ведення "внутрішньої дискусії". Врешті-решт загальна "стратегія" суб¢єкта ІМА полягає в тому, аби знайти своєрідну "рівнодійну", яка так чи інакше інтегрує аксіологічні та комунікативні позиції внутрішніх співрозмовників. Послаблення опозиційності впливає на стратегії комунікантів і прагматичну структуру інтрасуб'єктного дискурсу, що дає змогу виділити групу частково конфронтаційних аксіологічних інтрасуб'єктних дискурсів.


Умови інтрасуб¢єктної комунікації не накладають обмежень на функціонування мовних засобів передання аксіологічних смислів, до вираження яких залучаються як експліцитні, так і імпліцитні лінгвістичні засоби, що дає підстави говорити про прямі/непрямі аксіологічні ІМА. Найтиповішою формою передання ставлення суб¢єкта ІМА до себе та оцінюваного об¢єкта є використання лексичних одиниць оцінної семантики або лексичних одиниць, в яких потенційний аксіологічний компонент актуалізується в межах контексту. Аксіологічні ІМА можуть набувати залежно від їхньої цілеспрямованості інтенсифікації позитивного/негативного оцінного значення за рахунок насичення висловлювання одиницями емоційно-оцінного, афективного значення, взаємовплив яких посилює загальний ілокутивний потенціал ІМА, та за рахунок експресивних синтаксичних структур. Типовою формою непрямої оцінки в ІМА є питальні висловлювання. Питання, що набуває аксіологічного смислу, спрямоване на запит про зміст і характер оцінюваних дій суб¢єкта або на виявлення їхніх причин і цілей. Смисл осуду, незадоволення, каяття, що виражений у питальній формі висловлювань, заснований на презумпції провини або гіпотетичному припущенні про певні негативні характеристик суб¢єкта. Oh God, she thought, Oh God. What have I done? (Beauman. Destiny, 335). …”How do I ever come to do such thing? “ a voice like a song was asking over and over (Glasgow. Barren Ground, 264).


            Особливо часто для вираження непрямого аксіологічного змісту використовують висловлюваня-асертиви, які не містять індикаторів оцінного значення, а їхню семантику і тип ілокуції визначає контекст і знання про стереотипні суб¢єктивні уявлення мовця. Непрямі оцінки, оформлені як асертивні висловлювання, виражають констатацію певного факту і належать до часового плану минулого або теперішнього: You deserve whatever happened to you, he thought (Hemingway. The Bell, 253). Імпліцитна оцінка, як правило, завжди присутня в тих ІМА, які функціонують у контексті адресації "Я-Я", призначені невідокремленому адресатові і відображають спосіб оцінювання з гіпотетичним суб¢єктом оцінки та в змісті тих самооцінних ІМА, що засновані на ідеї зіставлення суб¢єкта ІМА з іншим суб¢єктом (суб¢єктами). And the old woman as soon as Connie had gone rushed to the bit of mirror in the scullery and looked at her face. Seeing it she stammed her foot with impatience. “Of course, she had to catch me in my coarse arpon and a dirty face! Nice idea she’d get of me!” (Lawrence, 61).         Прагматичне значення оцінки в непрямих аксіологічних ІМА може зазнавати інтенсифікації за рахунок парцеляції, еліпсису, окличних структур, емфази, повторів.


Висновки


Аналіз досліджуваної проблеми та теоретичні передумови його проведення на основі комунікативно-функціонального підходу до вивчення мови, вивчення мовного матеріалу дозволяють стверджувати, що:


1. Завдяки різноплановості рецепції та адресації за умов ІК в межах антропокомпонентної структури ІМА можна виділити рівень рецепції, що кількісно представлений одним учасником, а якісно характеризується співвідношенням "мовець – реципієнт", виконання функцій яких належить суб’єктові мовлення, та рівень адресації, що  кількісно представлений двома (і більше) учасниками взаємодії, якісно характеризується співвідношенням "адресант – адресат", функції яких належать агентам мовленнєвого акту. Неоднорідність адресатної спрямованості мовленнєвих дій призводить до функціонування в межах рівня адресації двох адресатних систем "Я–Я" і "Я–ТИ", кожній з яких властивий певний тип адресата. Адресатна система "Я–Я" включає внутрішнього відокремленого і внутрішнього невідокремленого адресата; адресатна система "Я–ТИ" включає уявного, прогнозованого, реального та потенційного адресата.


2. Інтрасуб’єктний мовленнєвий акт передає мовленнєву дію регулятивно-рефлексивного характеру і є одиницею самовпливу. Функція самовпливу визначає сутнісний характер інтрасуб'єктної комунікації як самоспілкування та вказує на  специфіку втіленого в інтрасуб’єктному висловлюванні перлокутивного ефекту: його вектор завжди спрямований на самого мовця, тобто є автоцентричним. Відповідно до характеру впливу, реалізованого інтрамовленнєвою одиницею, серед інтрасуб’єктних мовленнєвих актів вирізняються семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних інтрасуб'єктних мовленнєвих актів, до яких входять мовленнєві одиниці з різноманітними прагматичними значеннями, об'єднані на основі актуалізованої в них базової ілокутивної функції спонукання та оцінки. Реалізація конкретних комунікативних смислів у висловлюваннях, що входять до виділених семантико-прагматичних класів, зумовлена характером адресатної системи, в межах якої здійснюється мовленнєвий акт, типом адресата, комунікативно-інтенціональним призначенням мовленнєвої одиниці, співвідношенням складових деонтичної та аксіологічної ситуації за умов інтрасуб’єктної комунікації.   


3. Деонтичні та аксіологічні інтрасуб’єктні мовленнєві акти характеризуються здатністю до семантичної та прагматичної багатозначності, що досягається внаслідок злиття деонтичного та аксіологічного значень або кількох прагматичних варіантів спонукальних та оцінних смислів, за рахунок модифікації ілокутивної сили мовленнєвого акту та потенційної здатності досліджуваних мовленнєвих одиниць набувати додаткової комунікативної значущості. Основними факторами породження смислового синкретизму інтрасуб’єктного мовленнєвого акту є неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата, різноманітність лінгво-когнітивних процесів, що лежать в основі спонукальних та оцінних мовленнєвих дій, участь інтрасуб’єктного мовленнєвого акту у творенні дискурсу.


4. Дискурсивною характеристикою інтрасуб’єктних мовленнєвих актів є їхня потенційна здатність функціонувати в статусі репліки-конституента інтерактивної одиниці вищого порядку – діалогічного інтрасуб’єктного дискурсу як комплексної інтерактивної одиниці,  в якій послідовність і форма семантико-прагматичної зв’язності компонентів задається  відповідно деонтичними та аксіологічними комунікативними стратегіями. Домінантним каузатором діалогічного інтрасуб’єктного дискурсу є неунісонність вихідних когнітивних настанов учасників інтрасуб’єктної комунікації, що виникає через відокремленість внутрішнього адресата в системі "Я–Я" та "Я–ТИ". 


5. Неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата інтрасуб’єктних мовленнєвих актів зумовлює різноманітність мовних засобів передання їх провідних ілокутивних значень. Специфіка вираження прагматичного потенціалу та характер мовної субстанції, залученої до формування комунікативно-інтенціональних смислів мовленнєвих актів, уможливлюють виділення прямих та непрямих інтрасуб’єктних мовленнєвих актів спонукання та оцінки.


 


Комунікативно-когнітивна настанова на дослідження процесу самоспілкування є перспективним напрямком сучасної лінгвістики. Подальшого дослідження потребує проблематика інтрасуб’єктного дискурсу, розгорнених інтрамовленнєвих блоків рефлексивного, епістемічного, аналітичного спрямування, участь інтрамовленнєвої дії у реалізації пізнавальної та мнемонічної  функцій ІК. Актуальним є вивчення змістових і формальних характеристик інтрасуб’єктного висловлювання в контексті зовнішнього спілкування, зіставний аналіз способів реалізації інтенцій спонукання та оцінки в інтра- та інтеркомунікативних умовах.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины