СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МАЛИХ І СЕРЕДНІХ МІСТ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження малих і середніх міст” дано визначення малих і середніх міст як категорій міських поселень і об’єктів суспільної географії, охарактеризовано їх місце й роль у територіальних системах розселення, узагальнено наукові підходи до систематизації малих і середніх міст, запропоновано методику їх дослідження в регіонах старопромислового типу.

Виділення малих і середніх міст як певних категорій міських поселень обґрунтоване в працях багатьох учених і базується на кількісних (чисельність постійного населення) і якісних критеріях. Малі і середні міста – це найпоширеніші категорії міст з людністю, що не перевищує

100 тис. осіб. (до 50 тис. – малі, 50 – 100 тис. осіб – середні міста), які виконують специфічні, обумовлені їх розмірами, економіко-географічним положенням та природно-ресурсним потенціалом функції, відрізняються певними соціальними, економічними, містобудівними та іншими характеристиками, типовим комплексом проблем. Порівняно з великими містами досліджувані категорії міст мають і переваги, і недоліки. Найбільшими недоліками малих і середніх міст в умовах трансформаційного періоду, на нашу думку, є: слабкість економічної бази та соціальної сфери, вузькість сфери прикладання праці, монофункціональність.

Середні міста як “перехідні” категорії поселень поєднують у певних пропорціях риси, притаманні як малим, так і великим містам. У регіонах промислового (гірничопромислового) типу освоєння з високою густотою міського населення середні міста в генетичному, функціональному, соціальному й екологічному плані наближені до малих міст. Зниження темпів розвитку, кризові явища в економіці й соціальній сфері середніх міст при одночасному відособленні краще адаптованих до ринкових перетворень великих міст обумовлюють необхідність розширення в нових економічних умовах “проблематики малих міст” до “проблематики малих і середніх міст”.

Місто – це системний об’єкт, найважливішими підсистемами якого виступають населення, господарська основа, інфраструктура. Разом з тим, кожне місто функціонує й розвивається як частина більш складних територіальних соціально-економічних систем – інтегральних і спеціальних систем розселення. Місце малих і середніх міст у територіальних системах розселення визначається функціями й радіусом впливу, які, у свою чергу, залежать від характеристик самої системи розселення, економіко-географічного положення, економічного потенціалу, статусу кожного поселення.

Вивчення малих і середніх міст як структурних функціонально-диференційованих елементів систем розселення має не лише методологічне, а й велике практичне значення для оптимізації територіальної організації господарства й розселення регіонів і для більш ефективного управління розвитком цих поселень. Чим складнішою є регіональна система розселення, тим більшого значення в нових умовах набуває підхід “від системи розселення” для розв’язання питань регулювання розвитку малих і середніх міст.

Проведений аналіз різних типологічних конструкцій малих і середніх міст підтверджує складність міста як системного об’єкта. На нашу думку, трансформаційні процеси в Україні обумовлюють зростання значущості диференційованого підходу у вивченні проблематики малих і середніх міст, що відрізняються надзвичайною різноманітністю, з метою регулювання їх соціально-економічного розвитку. Індивідуалізація політики управління розвитком міст потребує врахування як типу поселення, так і типу території, у межах якої ці міста розвиваються, зумовлює необхідність створення для кожного типу своєї моделі розвитку. Особливу увагу в роботі  приділено аналізу наявних підходів до виділення проблемних, у тому числі депресивних територій, обґрунтовано важливість їх вивчення.

Запропонована методика дослідження малих і середніх міст високоурбанізованого регіону старопромислового типу освоєння спрямована на комплексне й системне вивчення основних тенденцій розвитку поселень в умовах перехідного періоду й виявлення першочергових проблем. Найбільш значимими аспектами соціально-економічного розвитку малих і середніх міст ми вважаємо параметри рівня і якості життя населення (знаходять концентроване вираження в демогеографічних процесах), економіки (щодо надання робочих місць і формування доходної частини місцевих та регіональних бюджетів), а також стану навколишнього середовища.

У другому розділі “Формування та розвиток малих і середніх міст Луганської області” здійснено ретроспективний аналіз розвитку мережі міст області, виявлено особливості формування сучасної системи розселення регіону, охарактеризовано роль і місце малих і середніх міст у субрегіональній і локальних системах розселення, досліджено демографічні, економічні, соціальні та екологічні аспекти розвитку цих поселень в умовах трансформації суспільства, запропоновано функціонально-демографічну типологію малих і середніх міст.

Луганська область – друга в Україні за рівнем урбанізації (86,2%) і третя – за кількістю міст. Вона належить до гіперурбанізованих регіонів України. Її відрізняють високий рівень територіальної концентрації міського населення, наявність значної кількості агломерацій, нерівномірний і контрастний (на півночі й півдні) характер розселення. Ці особливості склалися історично й зумовлені особливостями розміщення продуктивних сил.

Проведений аналіз літературних джерел дозволив нам виділити історичні етапи формування системи міського розселення (колонізаційний, індустріальний, повоєнний, стабілізаційний) і охарактеризувати кожний з них. Доведено, що в генетичному плані міста області переважно молоді (радянського періоду). Вирішальний вплив на формування й розвиток більшості міських поселень мала вугільна промисловість.

З 90-х років ХХ ст. починається новий (депресивний за суттю) етап розвитку системи міського розселення, який характеризується зниженням частки міського населення (з 86,6 до 86,2%), зменшенням кількості великих і збільшенням кількості малих і середніх міст, втратою окремими поселеннями традиційних функцій, послабленням міжпоселенських зв’язків.

Усього в Луганській області 37 міст, з них 7 – це середні, 26 – малі міста. Загалом у досліджуваних категоріях поселень проживає близько третини населення області. Місце й роль малих і середніх міст у субрегіональній і локальних системах розселення визначається господарською спеціалізацією (переважно промисловою функцією), економічним потенціалом, статусом й особливостями їх економіко-географічного положення.

Аналіз демовідтворювальних процесів у малих і середніх містах за 1991 – 2004 рр. дозволив виявити вкрай негативні тенденції (прогресуюча депопуляція й зростання смертності, падіння народжуваності до аномально низького рівня, погіршення вікової структури населення). Середні темпи “знелюднення” в малих містах були більшими, ніж у середніх, а у середніх – більшими, ніж у великих містах; смертність населення зростала швидше, ніж знижувалась народжуваність. Міжпоселенська диференціація основних демографічних показників визначається головним чином  динамікою смертності населення. За комплексною оцінкою демогеографічної ситуації (ґрунтується на 11-ти показниках) нами виділено 5 груп міст. Встановлено, що за період з 1991 по 2004 рр. близько третини загального скорочення чисельності населення малих і середніх міст становили міграційні втрати. Досліджено напрями міграції за потоками, виявлено високу інтенсивність міждержавної міграції в малих і середніх містах. У роботі підкреслено, що роль міграції неоднозначна: демографічні наслідки її негативні, проте як регулятор регіонального й локального ринків праці міграція зменшує соціальну напругу в регіоні, сприяє підвищенню добробуту мігрантів та їх сімей.

Аналіз економічного розвитку малих і середніх міст дозволив виявити динамічні зрушення в містоформуючих галузях та в галузевій структурі господарства міст; визначити особливості розвитку малого бізнесу та підприємництва в досліджуваних категоріях поселень. Сучасні трансформації в економіці малих і середніх міст проявляються в зміні галузевої структури (на користь нематеріальної сфери), форм власності (на користь колективної і приватної), диверсифікації (головним чином за рахунок малого й середнього підприємництва). Незважаючи на спад промислового виробництва (особливо в машинобудуванні та вугільній галузі), частка зайнятих у промисловості залишається високою (в середньому для малих і середніх міст – 57,6 % у 2003 р.). Головною галуззю, від якої залежить соціально-економічна ситуація в малих і середніх містах, є вугільна промисловість. Тому сучасний стан справ, зміни в географії галузі, наслідки ліквідації шахт (ідеться про закриття з 1996 р. 45 вугледобувних підприємств – майже половини шахтного фонду області) досліджено більш детально. Визначено причини інвестиційної непривабливості більшості малих міст області.

У контексті нерозривного зв’язку економічних і соціальних процесів проаналізовано ситуацію в соціальній сфері та виявлено характерні тенденції соціального розвитку малих і середніх міст (поширення бідності, порушення функціонування об’єктів соціальної сфери тощо). Для виявлення міжпоселенських відмінностей у поширенні бідності населення використано показники: кількість малозабезпечених сімей на 10000 населення, середньомісячна заробітна плата працівників.

Вивчення екологічної ситуації дозволило встановити найбільш проблемні (щодо викидів в атмосферне повітря, накопичених токсичних відходів, золи) поселення області. Як окрему групу екологічних проблем виділено екологічні наслідки проведеного “нашвидкуруч” закриття шахт.

Особливу увагу в дисертаційній роботі приділено дослідженню проблем зайнятості та функціонування ринків праці міст. Виділено основні групи факторів (економічні, соціально-економічні, соціально-демографічні, географічні, організаційно-правові), що визначають регіональні особливості ситуації на ринках праці поселень. Досліджувані категорії міст концентрують значний трудовий потенціал з високою часткою працівників технічних та інженерних спеціальностей, але нижчим (порівняно із загальноукраїнським і обласним показниками) рівнем освіти, що певним чином регламентує диверсифікацію (перепрофілізацію) поселень. Через скорочення кількості робочих місць або їх непрестижність рівень зайнятості населення є низьким. При цьому низьким є й рівень офіційно зареєстрованого безробіття, що є ознакою перебування значної частки працездатного населення в неформальному (тіньовому) секторі, нелегальній трудовій міграції або на соціальному забезпеченні. Регіональна картина неблагополуччя на ринках праці значною мірою визначається географією шахтоліквідаційних процесів.