СИНТАГМАТИЧНІ ТА ПАРАДИГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ КОЛЬОРУ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ : Синтагматические и парадигматические СВОЙСТВА ПРИЛАГАТЕЛЬНЫХ ЦВЕТА В немецком языке

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність проведених досліджень, відзначено зв’язок роботи з науковими темами, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено методи дослідження й вказано на основні положення, що виносяться на захист, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ – “Стан дослідження позначень кольору в лінгвістиці” – присвячено становленню й розвитку сучасного вивчення позначень кольору як у східноєвропейському, так і в західноєвропейському та американському мовознавстві.

Наукова дискусія, започаткована В.Ґладстоуном, значною мірою сприяла актуалізації сучасного дослідження позначень кольору та розвитку нових концепцій. Хоча в другій половині XIX ст. й було представлено чимало можливих підходів у вивченні кольороназв у межах різних наукових дисциплін, проте більшість тогочасних науковців розглядали феномен кольору радше під кутом нейрофізіології та антропології, ніж лінгвістики.

У XX ст. кольороназви вивчалися в декількох напрямах. Послідовники гіпотези Сепіра-Ворфа визнають роль мови в процесі пізнання та усвідомлюють її значення для індивідуального і суспіль­ного мислення. Тому під позначеннями кольору в мовах різних генеалогічних груп вони розуміють лексеми, які тісно взаємопов’язані зі станом розвитку цивілізації. Дослідники універсалій (Б.Берлін, П.Кей, Ч.МакДенієл) вказують на між­культурний збіг у назвах кольорів окремих мов, а релятивісти (Е.Леннеберг, Дж.Робертс) – на залежність кількості основних кольороназв від рівня культурного розвитку.

Представники структурального напряму в лінгвістиці (К.Бар­нік­кель, Л.Єльмслєв, Дж.Лайонз, А.Лерер) підходять до субстанції колірного вокабулярію як до фізичного континууму, всередині якого кожна мова фіксує однакову або різну кількість меж.

Значний внесок у вивчення кольороназв зроблено дослідника­ми семантичних полів (Л.Вайсґербер). Однією з головних заслуг польового підходу є те, що саме парадигма позначень кольору набула статусу моделі семантичного поля. Теорія семантичного поля лежить в основі універсальних принципів категоризації кольорів, розроблених представниками німецької школи вивчення поняттєвого змісту мови (Г.Ґіппер).

У східноєвропейському мовознавстві вивченню кольорів при­діляється також чимало уваги (Н.Бахіліна, О.Василевич, В.Моско­вич, Н.Пелевіна, Ж.Соколовська, Р.Фрумкіна та ін.), проте такого типу дослідженням все ж не вистачає системності, зрештою, як і немає спеціального дослідження, присвяченого синтагматиці та парадигматиці лексем на позна­чення кольорів у німецькій мові.

Другий розділ, “Методи дослідження та інвентаризації лексичних мікросистем”, складається з двох підрозділів.

Перший підрозділ – “Методи статистичного вивчення мови” – репрезентує стан і напрями розвитку лінгвостатистики як складової частини лінгвістики та деякі статистичні прийоми, що використовуються в роботі.

У своїй роботі для визначення характеру парадигматичних відношень між досліджуваними словами ми застосовуємо метод кореляційного аналізу. Лінійна кореляція між ознаками вказує на співвідношення між їхніми параметрами та передбачає, що при зростанні показників однієї якості зростає або зменшується в певному порядку величина іншої якості, наприклад, зміна кількості лексико-семантичних варіантів багатозначного слова веде до зміни частотності вживання слова в тексті.

Для того, щоб об’єктивно дослідити наявність зв’язків між ознаками, їхній ступінь та характер, у роботі використано критерій хі-квадрат (χ²) та коефіцієнт взаємної спряженості К Чупрова.

Отже, на нашу думку, статистичні методи дослідження лексичної системи мови відрізняються не лише своєю ефектив­ністю, але й максимальною формалізацією всіх процедур до­слідження, в основі яких лежить чіткий алгоритм операцій, який дозволяє звести до мінімуму вплив будь-яких суб’єктивних факторів.

У другому підрозділі – “Інвентаризація прикметників кольору” – розглядаються типи лексичних мікросистем, об’єктивні критерії їх розмежування (особливо лексико-семантичної групи (ЛСГ) та семантичного поля (СП)), деякі формалізовані методи інвента­ризації слів; вивчається проблема дефініції позначення кольору в німецькій мові, пропонується варіант компонентного аналізу прикметників кольору та проводиться інвентаризація досліджу­ваної мікросистеми, обґрунтовується вибір матеріалу дослідження – прикметників кольору в сучасній німецькій мові.

Як відомо, проведення вдалої інвентаризації будь-якого угруповання значною мірою залежить від з’ясування характеру внутрішньо­системних відношень. У науці існують різні погляди (часом дуже тенденційні) на тип досліджуваної мікросистеми. Такий факт ускладнює отримання однозначної відповіді на питання, до якої ж саме лексико-семантичної структури належать кольороназви? Вивчення різноманітних угруповань нерідко відбу­вається без належного теоретичного обґрунтування та визначення базових понять лексичної системи мови, а це призводить до лінгвістичного парадоксу, коли одна й та ж група слів позначається різними термінами (як це ми маємо нерідко на прикладі кольороназв) або коли диференціація підсистем мови багатьма дослідниками здійснюється надто суб’єктивно й однобічно, без урахування всіх мовних та позамовних відношень між словами, а також ЛСВ слова.

Звичайно, при такому розмаїтті лексико-семантичних об’єд­нань та різних підходах до системності колірної лексики необхідні чіткі критерії розмежування лексичних угруповань. Через те при формуванні об’єкта дослідження ми зважали на низку положень:

1) у СП впорядкування зв’язків між лексичними одиницями відбувається на основі позамовних чинників. Відповідно, в кольоровому спектрі, що членується нашою свідомістю на сегмен­ти, така чітко регламентована послідовність розташування кольо­рів (кольороназв) можлива лише за умови надзвичайно тісних релевантних відношень між об’єктами зовнішнього світу;

2) у мікросистемі кольороназв ідентифікатором виступає не полісемантичне слово (як у ЛСГ), а сполучення “позначення кольору в німецькій мові”, видовими поняттями якого служать конкретні прикметники кольору;

3) всередині мікросистеми для прикметників кольору харак­терна наявність між собою лише одного типу відношень – комутації (як у СП), на відміну від синонімічного ряду, де відношення між елементами характеризуються субституцією.

Таким чином, все викладене вище дає нам об’єктивні підстави стверджувати, що позначення кольору належать до лексичних мікросистем, близьких за своєю структурою до моделі лексико-семантичного поля.

Інвентаризація позначень кольору – досить непроста процеду­ра. У запропонованому методі формування мікросистеми, що ґрунтується на компонентному та статистичному аналізі, врахо­вано максимальну кількість критеріїв інвентаризації: інформацію зі словників та кількісні характеристики досліджуваних слів у тексті. Отримана процедура інвентаризації мікросистеми включає:

1) визначення компонента-ідентифікатора угруповання;

2) укладання на основі тлумачних та двомовних словників початкового реєстру слів;

3) укладання реєстру на підставі суцільної вибірки з художньої прози та порівняння його з початковим реєстром за лексикографічними джерелами;

4) визначення об’єкта дослідження за допомогою статистично­го аналізу вибірки.

Таким чином, у результаті проведеної процедури інвентариза­ції було сформовано мікросистему із 406 позначень кольору, зафіксованих у текстах 3612 разів.

Для того, щоб краще зрозуміти внутрішній характер частот­них параметрів кольороназв, ми розподілили їх за частотними класами. Відповідно до результатів розподілу було встановлено, що досліджувана група складається з декількох частотних шарів з великим розривом між собою, де, з одного боку, так звані “лідери” weiß, schwarz та високочастотні лексичні одиниці rot, blau оцінюються за умовно прийнятою шкалою величинами 1; 0,7 та 0,6, з іншого – оцінки частотності прикметників grün, grau, braun, gelb відзначаються меншими внутрішніми розбіжностями і оціню­ються величинами 0,4 та 0,3. Звертає на себе увагу те, що слово rosa, яке очолює список прикметників зі середньою частотою, виділяється в окремий частотний клас, якому приписується оцінка 0,2. Решту ж слів оцінюємо як 0,1. Очевидно, характер оцінок частотності в кожній групі може відобразитися на величині коефіцієнта варіації.

За допомогою коефіцієнта варіації (В.Левицький, В.Мос­кович) встановлено, що система кольороназв у німецькій мові склада­ється з групи високочастотних слів (569-136 слововживань): weiß (569), schwarz (551), rot (349), blau (288), grün(206), grau (201), braun (148), gelb (136); групи слів середньої частотності (93-22): rosa (93), blond (33), lila (28), golden (27), dunkelblau (22) та групи рідковживаних слів (20-1): blauschwarz (6), hoffnungsgrün (2), eierschalengelblich (1) тощо (всього 393 позначення кольору).

Отже, у рамках дослідження нами було докладно розглянуто 8 високочастотних абстрактних прикметників кольору: weiß, schwarz, rot, blau, grün, grau, braun, gelb, а також слово rosa, що належать як до початкового реєстру за даними словників, так і до реєстру за матеріалами вибірки з тексту. У німецькій мові ці слова, що складають ядро мікросистеми, відзначаються високою частотою вживання та продуктивністю. Тому їх можна, очевидно, причислити до категорії слів, які входять у словник-мінімум будь-якої особи, що володіє німецькою мовою.

У третьому розділі, “Синтагматичні та парадигматичні відношення досліджуваних прикметників кольору в німецькій мові”, що складається з двох підрозділів, подано лінгвостатис­тичний аналіз властивостей прикметників кольору.

У першому підрозділі – “Синтагматичні зв’язки прикметників кольору” – описуються особливості синтагматики досліджуваних прикметників, а саме: наскільки їхній синтагматичний зв’язок з іменниками носить стандартний, закономірний, а не випадковий характер.

У зв’язку з цим, за допомогою відомих статистичних методів (кри­терію хі-квадрат (χ²) та коефіцієнта взаємної спряженості (К)), на основі частотних характеристик сполучуваності прикметників ко­льо­ру в тексті, було проведено синтагматичний аналіз даних прик­метників в німецькій мові, який включав дослідження семан­тичної сполучуваності на рівні семантичних підкласів (тобто об’єд­нань лексем на основі спільного семантичного компонента) та визначення лексичної сполучуваності на рівні окремого слова (зокрема із конкретними іменниками, що входили до обмеженого списку).

Для дослідження синтагматичних зв’язків прикметників кольо­ру з підкласами іменників було укладено реєстр прикметників кольору в сполученні із зафіксованими в тексті іменниками та визначено емпірично 17 тематичних підкласів, до яких увійшов саме той контекстуальний набір, у якому відбувається реалізація всіх відтінків значень прикметників.

У ході дослідження для повної частотної характеристики імен­ників, перш за все, було використано деякі кількісні параметри сполучуваності, зокрема: широту сполучуваності, обсяг підкласу та частоту його вживання. Так, найбільш високочастотними підкласами синтагматичних партнерів виявилися підкласи: “одяг та взуття”, “зовнішність людини”, “предмети побуту та засоби пересування”, “природні об’єкти та явища, просторові поняття”, “матеріали та речовини”, “будівельні споруди та їх елементи”. У цих підкласах іменників спостерігається й найбільша широта сполучуваності. Найменшу ж широту сполучуваності з прикмет­никами кольору при найнижчій частоті вживання встановлено для іменників на позначення часових понять. Обидва факти свідчать про прямопропорційну залежність. Однак доречно зауважити, що подібна залежність спостерігається не скрізь: такі підкласи іменників як “флора”, “форми, фігури”, “інші поняття” характе­ризуються також найбільшою широтою сполучуваності, хоча з погляду вживаності вони є середньочастотними. Водночас під­класи “фауна” і “власні назви та займенники” при дещо вищій частотності вживання відзначаються меншою широтою сполучу­ваності, ніж підкласи іменників на позначення флори, форм, фігур та інших понять. Окрім того, найбільшу широту сполучуваності з прикметниками кольору зафіксовано серед іменників, що озна­чають назви людей, хоча частота вживання слів даного підкласу зовсім невелика, тобто про якусь прямопропорційну залежність тут мова не йде.

З іншого боку, аналіз кількісних параметрів досліджуваних прикметників кольору показав, що вони також характеризуються різною широтою сполучуваності. Приміром, найширший діапазон сполу­чуваності було виявлено у високочастотних прикметниках weiß, schwarz та rot. У решти ж досліджуваних колірних лексем (blau, grün, grau, braun, gelb) показники широти сполучуваності, як і їхньої вживаності, дещо нижчі. А найвужчий діапазон сполучуваності, як і передбачалося, встановлено для прикметника rosa, який має найменшу частоту вживання.

Отже, як спостережено, широта лексичної сполучуваності прикметника в проведених дослідженнях перебуває в прямій залежності від частоти його вживання, тобто найчастотніші прикметники мають найширший діапазон контекстуальних набо­рів і, відповідно, можуть характеризуватися вагомим полісеман­тичним потенціалом.

Статистичний аналіз матеріалу дослідження дає підстави стверджувати, що найбільшу кількість стандартних синтагма­тичних зв’язків з підкласами іменників мають прикметники weiß, schwarz, rot, grün.

Встановлено, що мікросистема прикметників кольору в німецькій мові характеризується стандартними зв’язками пере­важно із найчастотнішими підкласами іменників, зокрема: “предмети побуту та засоби пересування”, “зовнішність людини”, “флора”, “одяг та взуття”, а також “інші поняття”. Це означає, що для даних іменників кольороназви є типовими для утворення стійких синтагматичних моделей.

У сполученнях досліджуваних прикметників з іменниками, що означають назви людей, соціальний статус та організації, а також колір та забарвлення, не було виявлено жодного стандартного зв’язку. Отже, можна стверджувати, що зв’язок між елементами цих сполучень носить випадковий характер, і тому їх не можна вважати стійкими словосполученнями.

При дослідженні лексичної сполучуваності, тобто сполучува­ності у моделі “слово + слово”, було спостережено, що прик­метники кольору в німецькій мові мають найбільше стандартних зв’язків з конкретними іменниками на позначення зовнішності людини. Для високочастотних слів weiß, schwarz, rot характерний найширший діапазон типових контекстуальних наборів. Стандарт­ними елементами словосполучень з прикметником weiß виявились іменники Zähne, Wolke, Bluse, Hemd, Kleid, Gesicht, Schuhe та Bart; зі словом schwarz – Haar, Katze, Wasser, Bart, Schuhe, Kleid; з rot – Rosen, Grütze, Lippen, Fleck, Gesicht; з прикметником blau – Blume, Himmel, Augen; з grün – іменник Licht; з grau – Straße, Haar, Augen; з прикметником braun – іменник Augen.

Крім того, було проведено зіставний аналіз лексичної сполу­чуваності за матеріалами словника сполучуваності (Е.Аґрікола) й результатами нашого дослідження та встановлено, що інтуїтивні критерії добору при укладанні словників відображають не всю глибину синтагматичних зв’язків між словами. Тому для подачі повної об’єктивної інформації у словникових статтях необхідно також враховувати й силу стандартного зв’язку між елементами синтагми.

У другому підрозділі – “Парадигматичні відношення прикмет­ників кольору” – подаються та описуються основні результати кореляційного аналізу, на основі якого визначено парадигматичні зв’язки між дев’ятьма складовими елементами досліджуваної мікросистеми. Основним джерелом семантичних кореляцій тут слугувала спільність синтагматичних зв’язків.

Результати даного аналізу показали, що найбільшу силу зв’язку, а отже, й подібність дистрибуції, виявлено між такими парами слів: weiß – schwarz (0,93); rot – braun (0,88); grün – gelb (0,83); schwarz – rot (0,81); gelb – rosa (0,80).

Як свідчить проведене дослідження, кількість парадигматич­них зв’язків не залежить від уживаності прикметника. Так, найчастотніший прикметник weiß (569 випадків вживання у тексті) та прикметник з середньою частотністю blau (288) мають по 8 парадигматичних зв’язків. Однакову кількість парадигма­тичних зв’язків (7) мають і прикметники schwarz (551 слово­вживання) та gelb (136). По шість суттєвих парадигматичних зв’язків встановлено для прикметників rot (349) та braun (148). Слова grau (201) та rosa (93) утворюють по 5 зв’язків, a найменшу кількість суттєвих парадигматичних зв’язків (4) було зафіксовано у прикметника grün (208 слововживань).

Такий розподіл коефіцієнтів кореляції пояснюється сполу­чуваністю досліджених прикметників з іменниками. Якщо ми припускаємо, що прикметник weiß найчастіше корелює з прик­метником schwarz, то це означає, що обидва прикметники однаково інтенсивно поєднуються з однотипними групами іменників. У нашому випадку такими виступають іменники на позначення зовнішності людини; власних назв; соціального статусу людини та організацій; предметів побуту та засобів пересування; матеріалів та речовин, фауни; продуктів харчування; природних об’єктів та явищ, просторових понять; одягу та взуття; будівельних споруд; форм та фігур; світла-тіні; забарвлення, відтінку та інших понять.

І навпаки, якщо прикметники слабо корелюють між собою, то це означає, що вони частіше поєднуються не з одними й тими ж групами іменників, а з різними. Для прикладу, прикметник grün часто вживається з іменниками на позначення матеріалів та речовин, флори, природи та світла-тіні, джерел світла; прикметник braun – з іменниками, що позначають зовнішність людини, про­дукти харчування та форми й фігури. Тому між цими прикмет­никами немає значущої кореляції.

Загалом же, високим ступенем кореляції (від 0,61 до 0,93) відзначено 20 (або 56%) позитивно корелюючих пар колірних лексем, тобто прикметники кольору всередині своєї мікросистеми пов’язані один з одним дуже тісними взаємними семантичними зв’язками.

Помірні зв’язки поєднують 8 (або 22%) пар прикметників, слабкі – також 8 (або 22%) опозицій. Зовсім низький коефіцієнт кореляції встановлено між прикметниками grün – grau (0,38); grau – rosa (0,36); braun – rosa (0,33) та grün – braun (0,32). До речі, прикметники grau та grün при середніх показниках вживаності мають найменше число значущих парадигматичних зв’язків, тобто не завжди більшій кількості випадків спільного вживання слів обов’язково буде відповідати більша сила парадигматичного зв’язку між ними.

При дослідженні за допомогою кореляційного аналізу пара­дигматичних відношень між словами використання суто формаль­ної процедури (лексична сполучуваність) хоча й сприяє підви­щенню ступеня об’єктивності одержуваних результатів, проте отримані таким шляхом дані ніколи не бувають повними. З іншого боку, коефіцієнти кореляції на основі семантичної сполучуваності набагато виразніше окреслюють парадигматичні зв’язки між досліджуваними прикметниками кольору. Це означає, що семан­тична сполучуваність на рівні підкласів значно більшою мірою, ніж сполучуваність на рівні лексеми, діагностує парадигматичні відношення між словами.

На основі одержаних коефіцієнтів будується схема зв’язків між прикметниками. Нами було встановлено, що кореляційні пари прикметників кольору утворюють велику кількість сильних зв’язків, і через це на рисунку (див. рис. 1) зображено лише сильні зв’язки між словами з коефіцієнтами від 0,63 до 0,93 (суцільна лінія) та помірні зв’язки – від 0,49 до 0,61 (перервана лінія).

Якщо поглянути на графічне зображення досліджуваної мікросистеми, яке ілюструє силу семантичних зв’язків між прикметниками кольору в синтагматичному та парадигматичному планах мови, то можна зробити такі висновки:

лексичні одиниці СП кольору групуються за ознакою “холод­них” та “теплих” тонів;

темні й холодні кольори (schwarz, grau, braun, blau) утворюють одну групу, а світлі й теплі кольори – іншу (weiß, rot, gelb, grün, rosa);

прикметник blau, що має найбільшу кількість суттєвих пара­дигматичних зв’язків, “поєднує” обидві групи.

Проте прикметники, що позначають хроматичні кольори, не виділяються (на противагу прикметникам на позначення ахро­матичних кольорів).

Лексема schwarz має сильні зв’язки як із прикметниками weiß та grau, так і з rosa, gelb, rot тощо.