| Краткое содержание: | Вступ складається з двох частин:
У першій частині обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається мета і завдання роботи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методи наукового пошуку, названо основні джерела добору конкретного матеріалу, формулюються основні теоретичні положення, які виносяться на захист.
Друга частина вступу присвячена висвітленню деяких принципових питань явища ономатопеї взагалі та звуконаслідувальних слів української, російської та англійської мов зокрема. Тут обґрунтовано необхідність системного дослідження ономатопоетичних слів досліджуваних мов, виявлено здобутки мовознавців у цілеспрямованому процесі вивчення ономатопеї, визначено поняття звуконаслідувальних слів взагалі.
Аналіз попередніх праць з проблеми ономатопеї свідчить, що в них дослідники спромоглися висвітлити окремі питання словотворчих, синтаксичних, функціонально-семантичних властивостей цієї категорії слів. Разом з тим потребує уточнення та подальшого розгляду питання статусу ономатопоетичних слів.
Огляд мовознавчих праць, в яких безпосередньо чи опосередковано порушувалися проблеми ономатопеї, дозволив виявити їх фрагментарний і недостатній характер з огляду на ті завдання, які стоять перед нашим дослідженням.
Перший розділ. “Характеристика звуконаслідувальних слів та слів звуконаслідувального походження української мови” складається з 6 підрозділів, в яких проаналізовані лексичні, фонетичні, словотворчі та синтаксичні особливості ономатопоетичних слів української мови.
У першому підрозділі розглянута проблема мовного статусу категорії звуконаслідувань. У сучасній лінгвістиці склалися вкрай суперечливі думки щодо мовного статусу звуконаслідувальних слів.
У висновках зазначено, що ні з погляду східнослов'янської лінгвістики, ні з погляду загального мовознавства дана проблема не має однозначного розв'язання. Основні причини розбіжностей у поглядах вчених полягають насамперед у тому, що вони підходять до оцінки статусу категорії звуконаслідувальних слів з різних науково-теоретичних позицій. У сукупності висловлених з цього питання поглядів можна виділити 4 проблемні групи, де розглядаються звуконаслідувальні слова як такі, що: 1) входять до складу вигуків; 2) виділяються в окрему категорію слів у складі вигуків; 3) відносяться до дієслівно-вигукових форм; 4) виділяються до окремої категорії слів.
Робочою гіпотезою дослідження є положення про те, що звуконаслідувальні слова визначаються як самостійна категорія слів, яка має однотипну будову, численні варіанти, особливу структуру, словотвір. Вони, як і інші категорії мови, мають свою історію, зумовлені, як і все в мові, буттям, мисленням людини, пов'язані з усією системою та будовою мовлення.
У наступних підрозділах розглядаються основні лексичні властивості звуконаслідувальних слів української мови, подаються приклади однозначних та багатозначних слів: Кує зозуля: “Б`є молоточком у кришталевий дзвін – ку-ку! ку-ку! – і сіє тишу по травах; йому навіть почулося, що над головою заскреготала сорока: че-че-че!.. зацвірінькав горобець: цвірінь! цвірінь!…(Коцюбинський). Пор.: гу – 1) звуконаслідування, що передає гудіння вітру; 2) наслідування безперервного плачу. По садах – гу! ..Гу-у (вітер)..(Головко). А зозуленька як ку, так ку! А я молода, як гу, так гу! (Чубинський). Аналізуються особливості вживання авторських ономатопоетичних слів: Кричали білі гуси. Хтось бив праником по шматтю: апть, апть, апть (Г.Тютюнник). Розглядаються можливості вживання ономатопоетичних слів у переносно-метафоричному значенні, напр.: “Іх-іх, і-хи-хи-х”, – засміялись сміхом мідні брязкала на бубні і враз умовкли” (Гр. Тютюнник). Запропоновано тематичну класифікацію ономатопоетичних слів за семантичними ознаками, в якій виділяються 4 класи (звуконаслідування, що пов'язані з людиною та її діями – 22% (кахи – наслідування звуку кашлю, човг – наслідування звуку човгання); ономатопоетичні слова, що наслідують звучання явищ неживої природи та звуки рослин – 11% (хлюп – наслідування звуку хлюпання, плескання, гур – наслідування звуку гуркотання (про грім); ономатопоетичні слова, що передають звуки тварин та птахів – 24% (дзяв – наслідування звуку дзявкання, буркуку – наслідування крику голуба); звуконаслідування, що пов'язані з діями предметів, які приводить у рух людина – 43% (тирири, ті-лі-лі – наслідування грі на музичному інструменті) та 18 груп, 9 з яких визначені нами як поширені. Найчисленніші з них звуконаслідування, що передають невимушені звучання, утворювані мовними органами – 7% (ф`ю – наслідування звуку свисту, тиди-денця – наслідування звучання стуку зубів від холоду); наслідування криків тварин – 10% (кум-кум – наслідування кумкання жаби, няв – наслідування звуку нявкання (про кішку); наслідування голосів птахів – 12% (киги-киги – наслідування квиління чайки, пугу-пугу – наслідування крику пугача); наслідування звуків механізмів – 13% (бутум-бас – наслідування грі на віолончелі, клац – наслідування звуків клацання); звуконаслідування, що передають звучання ударів – 19% (грюк – наслідування звуків стукання, грюкання, хлоп – наслідування звучання удару, хлопання).
У третьому підрозділі подається характеристика структури ономатопоетичних слів української мови та детальний опис кожного із зазначених типів та підтипів, серед яких виділяються поширені і непоширені: 1) однокомпонентні звуконаслідувальні слова – 60% (топ, гец); 2) двокомпонентні звуконаслідувальні слова – 35% (стук-грюк, дзень-брязь); 3) багатокомпонентні ономатопоетичні слова – 5% (тра-та-та, трах-тах-тах). Відповідно найпоширенішими підтипами виступають односкладові звуконаслідування – 47% (бух, гуп), редупліковані творення складних одиниць – 23% (крап-крап, ту-ту) та парні форми – 12% (тень-телень, стук-грюк). У складі зазначених підтипів простежуємо ще більш детальний розподіл належних сюди фактів.
У наступних підрозділах розглядається будова структурних типів українських ономатопоетичних слів. Нами виділено 32 однокомпонентні структурні типи, 4 з яких визначені як поширені: ПГП (гуп, бах) – 12%; ПГ/Г (ф`ю, му-у) – 5%; ПСГП(П) (хвіть, грюк) – 13%; ПГС (цінь,гур) – 6%
Аналіз фонетичної будови звуконаслідувальних слів дозволив визначити особливості їх структури. Як показало проведене дослідження, ауслаутними приголосними українських звуконаслідувань можуть виступати фонеми: [к], [п], [т], [т’], [ц’], [в], [м], [н], [н’], [х], [с], [с`], [ц], [р], [б], [з`], [з], [л] [л`]. В анлаутній позиції вживаються такі фонеми: [б], [т], [т`], [п], [г], [д], [х], [ч], [ш], [с], [к], [а] ,[в], [ґ], [дж], [дз], [ж], [л], [м], [н], [р], [ф], [у], [ц]. У системі вокалізму найвища частотність вживання й найпоширеніша сполучуваність зафіксована для вокалічних компонентів /у/ (32%) та /а/ (24%).
Звуконаслідувальні слова української мови виступають базою для творення слів інших частин мови. Від ономатопоетичних дієслів української мови утворюються за допомогою суфіксів: іменники: -анн, -інн, -іт, -ун (грюкати – грюкання, тупати – тупіт, гавкати – гавкун); прикметники: -ат, -уч (булькатий, скрипучий). В українській мові досить широко представлена група дієслів звуконаслідувального походження. Найпродуктивніші дієслівні суфікси: -а(ти), -ка(ти), -ча(ти) – туркати, бряжчати, бухати тощо.
Як свідчить проведене дослідження, звуконаслідувальні слова української мови можуть виступати у ролі будь-якого члена речення, але в основному тяжіють до функції присудка, чому сприяє зображальність і процесуальність їхнього значення: Коли це зміюка – бубух! Аж земля затряслась (Укр. казки).
У другому розділі дисертаційного дослідження “Характеристика звуконаслідувань та слів
звуконаслідувального походження російської мови”, що складається з 6 підрозділів, розглядаються лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості звуконаслідувальних слів російської мови за тим самим принципом, що і в попередньому розділі.
У першому підрозділі дається лексична характеристика ономатопоетичних слів російської мови. Вказується на недостатнє висвітлення звуконаслідувань досліджуваної мови в лексикографічній літературі. Виділяються багатозначні та однозначні ономатопоетичні слова, напр.: пых – 1) вживається на означення звуків, що утворюються при пихтінні; 2) наслідування звуку пострілу. Пуф! Дышу равномерно я – пых-пых-пых! (Гусев). Едем ночью с Андрей Петровичем, а тут пых со стороны из ружья (Мамин-Сибиряк). Пор.: динь-динь – наслідування звучання дзвона. “Динь-динь-динь!” – раздаётся звук колокольчика (Салтыков-Щедрин).
У даному підрозділі наводяться синонімічні ряди ономатопоетичних слів. Вказується, що між звуконаслідувальними словами на означення одного й того самого поняття певною мірою існують семантичні розбіжності: бах, паф, пиф-паф, бац, бабах – звуки пострілу рушниці, бу-бу, та-та – звучання кулемета. Від слів-синонімів необхідно відрізняти звуконаслідувальні слова, що образно відтворюють різні вияви тієї самої дії, пор.: тук – звук удару твердого тіла, звяк – звук удару металевих предметів, бряк – звук удару металевих чи скляних предметів тощо.
Наводяться приклади вживання авторських звуконаслідувальних слів, що не зафіксовані словниками: Пиу! Чив, чив! Словно плетью хлестнули по земле перед самой воронкой (Бакланов).
У другому підрозділі подається семантична класифікація звуконаслідувальних слів російської мови. Найпоширеніші класи утворюють ономатопоетичні слова, що наслідують звучання, пов'язані з людиною та її діями – 27% (апчхи – наслідування звуку чхання, чмок – наслідування звуку чмокання, поцілунку), та звуконаслідування, що передають дії предметів, які приводить у рух людина – 26% (бовк – наслідування уривчастому звучанню від ударів у дзвін, трень-брень – наслідування невмілій грі на музичному інструменті). Відповідно найчисленнішими групами можна вважати ономатопоетичні слова, що є наслідуванням звуків механізмів (щелк – наслідування звуків клацання, тик-так – наслідування звуків тікання годинника) – 17%; звуконаслідувальні слова, що відтворюють звучання ударів (хлоп – наслідування звуків хлопання, жах – наслідування гучному звучанню удару) – 18%; наслідування криків птахів та звучання комах (чик-чирик – наслідування цвірінькання горобця, куд-кудах – наслідування крику курей) – 12% та ономатопоетичні слова, що передають невимушені звучання, які утворюються людиною (хлип – наслідування звуків схлипування, тьфу – наслідування звуку плювання) – 20%. Як непоширені нами визначено 6 семантичних груп.
У наступному підрозділі розглядаються особливості структури ономатопоетичних слів російської мови. Виділяються, подібно до ономатопоетичних слів української мови, однокомпонентні – 62% (чвак, топ), двокомпонентні – 34% (стук-стук, бим-бом) та багатокомпонентні (тра-ра-рах, трах-бах-тарарах) – 4% звуконаслідувальні слова. Найпоширенішими структурними підтипами виступають односкладові ономатопи – 58% (цок, бултых), найменш поширені – редупліковані творення складних одиниць 23% (курлы-курлы, трюх-трюх) та парні звуконаслідування – 11% (пиф-паф, чап-чалап).
У дисертації розглянуті структурні типи звуконаслідувальних слів російської мови. У досліджуваному матеріалі виявлено 36 однокомпонентних структурних типів, 4 з яких визначені як поширені: ПГП – 26% (бац, кап), ПСГП(П) – 10% (чмок, плюх), ПГСП – 5% (пурх, бульк), ПГС – 11% (бом, шам). Проаналізовані структурні підтипи парних та редуплікованих ономатопоетичних слів, що представлені в таблицях, які додаються до дисертації.
Четвертий підрозділ присвячений вивченню фонетичної характеристики ономатопоетичних слів російської мови. Аналіз практичного і теоретичного матеріалу показав, що ауслаутними приголосними російських звуконаслідувань можуть виступати фонеми: [к], [п], [х], [л`], [с`], [ц], [с], [в], [м], [р], [г], [н’], [н], [ф], [т`]. В анлаутній позиції вживаються такі фонеми: [а], [б], [в], [г], [д], [ж], [з], [и], [к], [л], [м`], [н], [п], [р], [с], [т], [у], [ф], [х], [ч], [ш], [т`], [ф`].
Найпоширенішими інлаутними голосними російських ономатопоетичних слів є: голосний заднього ряду верхнього підняття [у] – 16% (бум, хрум, мур), голосний переднього ряду верхнього підняття [и] (тик, динь, хи-хи) – 7%, голосний середнього ряду низького підняття [а] (бабах, га-га, шарх) – 18%.
Звуконаслідувальні слова російської мови є базою для творення слів інших частин мови. Найпродуктивнішими дієслівними суфіксами виступають -а(ть), -ка(ть) – звякать, бацать. Від ономатопоетичних дієслів утворюються за допомогою суфіксів: іменники -от, -ние (-нье) – грохот, треньканье, прикметники -ущ (-ющ) – каркающий (голос).
Подібно до ономатопоетичних слів української мови, звуконаслідування російської мови входять у структуру речення, утворюючи сполучення різних типів, та виступають у ролі будь-якого члена речення. Найпоширенішим є вживання звуконаслідувань у функції присудка, напр.: А вот паф ... эхо Исполиновых гор повторило выстрел семь раз (Срезневский). На синтаксичну роль звуконаслідувальних слів російської мови, аналогічно до ономатопоетичних слів української мови, впливає їхня позиція в реченні.
У третьому розділі “Характеристика ономатопоетичних слів та слів звуконаслідувального походження англійської мови”, що складається з 6 підрозділів, аналізуються звуконаслідувальні слова англійської мови.
У першому підрозділі характеризуються лексичні особливості ономатопоетичних слів досліджуваної мови. Подаються приклади однозначних та багатозначних слів, пор.: creak – наслідування звучання тріску: The hoarse crow croaked caw! сaw! caw! (G/ Colman). Peep – 1) наслідування звуку пищання птахів; 2) наслідування сигналу автомобіля; звучання ріжка. Then the hedge-sparrows.. cry ’peep-peep’ mou fully (Jefferies). Did you ever hear them talk about auto-ho s?.. There`s a toot-toot, and a peep-peep (E. Wilson).
Переважна більшість ономатопоетичних слів англійської мови служить назвами звучань та дій, які вони передають: the cuckoo – зозуля (сucк – наслідування крику зозулі), the cock – півень, амер. тетерев, the chipper – пташеня (куріпки, тетерева) – (chip – наслідування звуку щебетання, цвірінькання).
Ономатопоетичні слова англійської мови відзначаються великою словотворчою активністю: з'явившись у мові й отримавши певне поширення, вони активно включаються в словотворчі процеси, стають основами для творення слів та оформлюються приналежністю до тієї чи іншої граматичної категорії.
Звуконаслідування англійської мови сполучаються не лише з іншими словотворчими одиницями, а й між собою, утворюючи складні слова, напр.: whizbang (снаряд з високою початковою швидкістю) утворено від двох слів: whiz – наслідування звуку тіла, що падає; снаряду, що швидко летить, bang – наслідування звуку вибуху, удару.
У наступному підрозділі виділяються класи та групи ономатопоетичних слів англійської мови за їх семантичними ознакам. Дослідження дозволило виділити найчисленніші класи: звуконаслідувальні слова, пов'язані з діями предметів, які приводить у рух людина – 57% (paff – звук пострілу, cloop – звук, що утворюється при відкорковуванні пляшки), та ономатопоетичні слова, що передають звучання живої природи – 23% (hee-haw – наслідування крику віслюка, bow-wow – звук гавкання). Відповідно найчисленнішими групами виступають ономатопоетичні слова, що наслідують звучання ударів (clap – наслідування звучання стуку підків, biff – звук сильного удару) – 18%; наслідування звуків механізмів (chick – звучання тікання годинника, ting – наслідування звучання дзвона) – 16% та наслідування криків птахів (cluck – крик курей, jug-jug – спів солов`я) – 11% і тварин (meaow – наслідування нявкання кішки, moo – наслідування мукання корови). Як непоширені нами визначено 7 ономатопоетичних груп: звуконаслідування, що пов'язані з ходою людини (pad – глухий звук кроків, plod – звук важких кроків) – 1%; ономатопоетичні слова, що наслідують звучання сміху (haw-haw, he-he) – 2%; наслідування звуків жування та ковтання (chump – звук чавкання, munch – звук жування) – 2%; наслідування звуків неживої природи та звучання рослин (fuff – шотл. звук, що утворюється при завиванні сильного вітру, woo – наслідування звуку завивання вітру) – 2%; наслідування звуків, що утворюються при злеті птахів (flap, flurr – шум крил птаха) – 3%; наслідування грі музичних інструментів (cridle-cradle – наслідування грі на скрипці, too – наслідування гудіння ріжка) — 2%; наслідування звуків металевих предметів (clank – звучання удару металевих предметів, cling – звук удару у дзвін; звучання від удару металевих предметів) — 3%.
У наступних підрозділах розглядається структура ономатопоетичних слів досліджуваної мови. Аналіз зібраного матеріалу дає підстави говорити про однокомпонентні звуконаслідувальні слова як найчисленніший структурний тип, що становить 63% (hiss, slap), відповідно 37% нараховують двокомпонентні (kelt-kelt, choo-choo) та 1% багатокомпонентні (ting-a-ling-ling, chick-chack-chuck) ономатопи.
Найчисленнішими структурними підтипами англійських ономатопоетичних слів традиційно є односкладові звуконаслідувальні слова – 60% (puff, drop), редупліковані творення складних одиниць (rap-rap, caw-caw) – 20% та парні (tic-tac, clip-clap) – 12% ономатопи.
У дисертації розглядаються структурні типи ономатопоетичних слів англійської мови. Докладне опрацювання звуконаслідувальної будови ономатопоетичних одиниць дає змогу виділити у цьому зв’язку 51 однокомпонентний структурний тип, 6 з яких визначені як поширені: ПГП (buzz, chip) – 20%, ПСГП (flap, clop) – 15%, ПГС (ting, bang ) – 4%, ПГ/Г: (woo, hoo) – 7%, ПГ:П (beep, peep) – 5%, ПСГСП (crump, crink) – 4%.
Аналіз фонетичної структури звуконаслідувальних слів англійської мови дозволив встановити деякі особливості їхньої будови. Ауслаутними приголосними англійських звуконаслідувальних слів можуть виступати фонеми: [p], [k], [l], [s], [t], [t∫], [ŋ], [f], [m], [g], [z], [d], [b], [r], [s]. В анлаутній позиції вживаються такі приголосні: [b], [p], [k], [d], [t], [g], [f], [h], [s], [t∫], [r], [∫∫], [d ], [l]. Найпоширенішими інлаутними голосними англійських ономатопоетичних слів, за результатами дослідження, слід вважати: голосний переднього ряду верхнього підняття [i] – 21% (crick, pip), голосний заднього ряду верхнього підняття [u:] (zoom, boom) – 17%, голосний переднього ряду низького підняття [ж] (slamp, crank) – 18%.
Чергування інлаутних голосних у складі ономатопоетичних слів може виконувати роль словотворчого засобу. У залежності від їх характеристики звуконаслідувальні слова можуть передавати різні відтінки звучання, пор.: ’ting видавати високий негучний звук при ударах у дзвін’ – tong ’видавати низький дзвінкий звук при ударах у дзвін’ – tang ’видавати негучний дзвінкий звук при ударах у дзвін’.
Загальні висновки.
У висновках узагальнені результати проведеного дослідження, що підтверджують положення, які були винесені на захист. Вірогідність отриманих результатів об'єктивується комплексним дослідженням значного обсягу емпіричного матеріалу та використанням адекватних методів аналізу.
У висновках зазначається, що відповідно до поставленої мети дослідження, у дисертації запропоновано різнобічний системний аналіз явища ономатопеї.
Пропонована праця відкриває нові перспективні напрямки дослідження. Це, по-перше, перегляд класичної точки зору на категорію звуконаслідувань та визначення їх статусу. Результати дисертаційного дослідження є певним внеском до теорії ономатопеї взагалі. Перспективи дослідження звуконаслідувальних слів вбачаються в типологічному дослідженні даної проблеми на матеріалі різних мов; звуконаслідування розглядаються нами на рівні: 1) форми; 2) змісту; 3) структури. Таким чином, у дисертації зроблена спроба описати лексичні, фонетичні, морфологічні, синтаксичні характеристики ономатопоетичних слів на матеріалі української, російської та англійської мови, скласти перелік звуконаслідувальних моделей, показати співвідношення структурних типів і моделей як їх реалізації на фонетичному і фонемному рівнях, ідентифікувати отримані результати.
Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити такі висновки:
1. Кількість визначених нами звуконаслідувальних слів у досліджуваних мовах не однакова (в укр. – 363, рос. – 252, англ. – 378). Для більшості звуконаслідувальних слів властивий високий ступінь фонетичної впорядкованості. Їх фонетичний склад добре узгоджується з системою вокалізму й консонантизму даної мови.
2. До визначених нами семантичних груп української і російської мов входить приблизно однакова кількість звуконаслідувальних слів. Найпоширенішим в досліджуваних мовах виступає клас ономатопоетичних слів, що наслідують звучання предметів, які приводить у рух людина (див. табл. 1.1). В англійській мові зазначений клас так само найчисленніший. Найбільшою кількістю в досліджуваних мовах представлені групи ономатопоетичних слів, що наслідують звучання ударів (укр. – 19%, рос. та анг. – 18%), та звуконаслідування, що передають звучання механізмів (найчисленніша зазначена група в російській мові – 17%, відповідно 13% та 16% в українській та англійській мовах).
3. За своєю структурою звуконаслідувальні слова досліджуваних мов поділяються на однокомпонентні, двокомпонентні та багатокомпонентні типи. У складі кожного із зазначених типів простежується ще більш детальний розподіл належних сюди фактів. Як доводить проведене дослідження, найчисленнішим підтипом виступають односкладові звуконаслідувальні слова (див. табл. 1.2).
4. Аналіз будови однокомпонентних ономатопоетичних слів довів, що в англійській мові представлений 51 структурний тип, в українській та російській 32 та 36 відповідно, серед яких як поширені нами визначені 6 – в англійській і 4 – в російській та українській мовах. Найчисленнішими однокомпонентними структурними типами досліджуваних мов слід вважати – ПГП, ПГ/Г:, ПГСП(П), ПГС.
5. У складі парних звуконаслідувальних слів відбуваються такі чергування (варіювання) звуків:
а) зміна анлаутних приголосних (тинди-ринди; трень-брень; pee-wee);
б) зміна інлаутних голосних (тік-так; дин-дон; clink-clank);
в) повна або часткова редуплікація (тень-телень; там-татам; hoo-hoop);
г) повна зміна другого компонента (вава-вур; кхе-пуа; crir-rack).
6) Функції приголосних та голосних у складі звуконаслідувальних слів підлягають певній диференціації: голосні тонують звучання відповідно до своїх формантів, приголосні залежно від акустико-артикуляційних характеристик передають вид шуму. Способи та прийоми моделювання акустичної структури реальних звуків повторюються в досліджуваних мовах, але можуть по-різному в них використовуватися при моделюванні конкретних звучань:
а) різке миттєве звучання – уривчастий характер зімкненого або зімкнено-щілинного приголосного в анлаутній та ауслаутній позиціях;
б) глухий звук – шумовий характер глухого щілинного приголосного, що зустрічається як в анлаутній, так і ауслаутній позиціях;
в) дрижачий звук – дисонансний характер фонеми [р];
г) наслідування резонуючого, поступово згасаючого звука – ономатопоетичне слово переважно закінчується на голосний чи сонорний, що дозволяє імітувати вказані особливості звуків при наслідувальній вимові;
ґ) монотонність та тривалість звучання моделюється тривалістю одного звука мовлення чи повторенням усього складу.
Певний вплив на фонетичне звучання досліджуваних слів здійснює інтерпретація артикуляторних ономатопоетичних слів, яка нерідко порушує закономірності структури акустичних звуконаслідувальних слів і в окремих випадках виступає причиною розбіжності цих слів у різних мовах.
7) Інлаутні голосні у складі ономатопоетичних слів у більшості своїй відіграють словотворчу роль, отже, вказують на силу та інтенсивність звучання. Нечисленними є випадки вживання голосних в анлаутній позиції ономатопоетичних слів досліджуваних мов. При відмінній фонетичній системі різних мов орієнтованість на однакові реальні звучання та використання різноманітних способів моделювання іноді призводить до появи близьких чи акустично подібних результатів, пор.: moo, му-у (наслідування мукання корови, бика), мяу, няв, meu (наслідування нявкання кота), бум, boom (наслідування звуків удару у дзвін). Подібність ономатопоетичних слів у досліджуваних мовах найбільш можлива при наслідуванні порівняно простих природних звучань. На утворення складних звуконаслідувальних слів впливають фактори, що характеризуються різноманітністю засобів моделювання.
Проведене дослідження українських, російських та англійських звуконаслідувальних слів з усією очевидністю доводить, що, незважаючи на типологічну відмінність досліджуваних східнослов’янських (української, російської) та германської (англійської) мов, простежується подібність між звуконаслідувальними словами трьох мов. Останнє знаходить відображення у тому, що можна відзначити структурно-функціональні подібності переважної більшості звуконаслідувальних слів досліджуваних мов. Нечисленні в цілому відмінності не є випадковими, але в кожному конкретному випадку зумовлені дією певних позамовних і внутрішньомовних чинників. Як у східнослов`янських (українській, російській), так і в англійській мовах ономатопоетична лексика системно організована.
П – приголосний, Г – голосний, С – сонорний |
