ОРФОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОМОНІМІВ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ : ОРФОГРАФИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ омонимом СОВРЕМЕННОГО ФРАНЦУЗСКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

     У першому розділі “Проблема омонімії та письма у сучасній лінгвістиці” аналізуються існуючі дефініції поняття “омонімія”, виділяються основні ознаки цього явища, коментуються загальновизнані класифікації омонімів і шляхи виникнення омонімічних слів у мові; подається огляд установлених критеріїв розмежування омонімії та полісемії; досліджуються фонемно-графемні кореспонденції у французькій мові; з’ясовуються причини асиметрії графічної системи французької мови та визначається роль орфографії при диференціації омонімічних слів.

     Незважаючи на тривалу історію вивчення омонімії, лінгвістична література досі не має загальноприйнятого визначення омонімії. В роботі узагальнюються існуючі у загальному мовознавстві, зокрема й у германістиці й романістиці, дефініції омонімії як лексико-семантичної категорії (О.С.Ахманова, Ш. Баллі, Ф.І. Маулер, Л.В. Малаховський та ін.). За операційне визначення омонімів у нашій роботі прийнято таке: омоніми – це слова однієї мови, одного її синхронного зрізу, однієї лексичної системи, які мають однакову графічну та/або звукову форму і різняться у плані лексичної та/або граматичної семантики. Не бракує суперечливих суджень і щодо виділення основних ознак омонімії у плані змісту та вираження. Опрацювання загальновизнаних класифікацій омонімів (Г.Г.Крючков, Л.В. Малаховський, К.Венсено) засвідчило, що більшість лінгвістів, виходячи зі співвідношення формальних ознак,  виділяють такі види омонімії: омофони-омографи (повні омоніми): canon m – canon m, dîner m – dîner v, écoute f – écoute f, mosaїque f – mosaїque adj; омофони-гетерографи (або омофони): hospice m – auspice m, mite f – mythe m, puis adv – puits m; омографи-гетерофони (або  омографи): fier (se) v pr [fje] – fier adj [fjε:r], porter v [porte] – porter m [portεr].

     У сучасній лінгвістиці існує значно більше суперечностей стосовно змістових видів омонімів: виділяється не лише різна кількість  видів омонімів, а й по-різному визначаються одні й ті ж терміни. Така неузгодженість термінології зумовлюється різним підходом дослідників до виділення змістових ознак омонімії. У нашій роботі підтримується точка зору французького дослідника К.Венсено, згідно з якою  при виділенні змістових типів омонімів  визначальною повинна бути граматична семантика. Таким чином, відповідно до класифікації К.Венсено, за змістом виділяємо:  гомотаксичні (слова-омоніми, які належать до однієї частини мови) та гетеротаксичні омоніми (слова-омоніми, які належать до різних частин мови). Пари гомотаксичних омонімів можуть формуватися іменниками, дієсловами, прикметниками та займенниками. Пари омонімів, які складаються з двох іменників, поділяються на гомогенеричні (слова, що мають однакові граматичні категорії роду) та гетерогенеричні омофони (слова, що мають різні граматичні категорії роду).

     Омонімія є закономірним явищем у лексичній системі будь-якої мови. Передумови виникнення омонімії пов’язані з історичним розвитком мовної системи, з тими фонетичними, фонологічними, морфологічними, семантичними змінами, що їх зазнає мова у процесі свого розвитку. У французькій мові характерними шляхами утворення омонімів є: фонетичний розвиток слів, розпад значень полісемічних слів, запозичення,  словотворення.

     Чільне місце серед проблем, пов’язаних із омонімією, займає питання делімітації омонімії та полісемії. Пошуки адекватних критеріїв делімітації омонімії та полісемії, які ще не стали загальновизнаними, активно велись та ведуться  вітчизняними і зарубіжними вченими (М.П. Муравицька, О.Д. Огуй, М.О.Стерніна). Звичайно, при делімітації слів найбільші труднощі становлять омофони-омографи, при дослідженні двох інших структурних типів: омофонів-гетерографів та омографів-гетерофонів – визначальною  завжди є форма слів (графічна чи фонетична). У французькій мові орфографія  значною мірою сприяє вирішенню проблеми делімітації омонімії та полісемії, оскільки завдяки нормалізуючому  характерові орфографії зберігаються різні написання слів, вимова яких збіглася у процесі фонетичного розвитку.    

     У французькій мові орфографічна диференціація омонімів набуває особливого значення, оскільки омофони становлять  близько 40%  всіх омонімічних слів французької мови. Тут існують значні розбіжності між написанням та вимовою. Асиметрія французької графічної системи зумовлюється порушенням однозначного співвідношення між фонемами та їх графічними відповідниками, що пов’язується з історичними причинами. Відставання орфографії від фонетики, введення нових буквосполучень, етимологічних написань тощо призвело до утворення значних розбіжностей між писемною та звуковою формами мови. Постійна еволюція звукової форми французької мови та стабільність орфографії спричинили виникнення великої кількості омонімів, які можуть бути диференційовані лише на орфографічному рівні. Орфографія є основним засобом диференціації омофонів на письмі. У діахронічному плані диференціація омофонів відбувається внаслідок застосування морфологічного, традиційного та етимологічного принципів французької орфографії. Вони відображають архаїчний звуковий склад мови. У синхронічному плані поліфонія орфограм та поліграфія фонем сприяють диференціації омофонів на письмі.

     У другому розділі “Орфографічні засоби диференціації омонімів” розробляються принципи класифікації омофонів та омографів французької мови, виділяються їх  структурні типи та підтипи, виявляються та аналізуються орфографічні особливості омонімів кожного структурного типу, досліджується явище омофонії в ономастичній системі французької мови,  проводиться зіставний аналіз орфографічних форм омографів, виявляються та систематизуються всі орфографічні засоби французької мови, які виконують семантичну функцію.

     Омоніми є категорією співвідносною, оскільки слово потрапляє до розряду омонімів лише в тому випадку, коли воно співвідноситься з будь-яким іншим словом або словами, які мають тотожні фонетичні та/або графічні форми, але різні значення. Саме тому у роботі аналізуються орфографічні особливості не окремо взятих слів, а лише у їх зіставленні з іншими словами. 

     У результаті дослідження лексичного складу французької мови було виявлено 790 рядів омофонів. Омофонічний ряд визначаємо як групу слів, які мають однакову вимову, але різні написання та різні значення. Аналіз показав, що омофонічні ряди у французькій мові  можуть включати від двох до десяти компонентів. Кожна графічна форма омофона є особливим утворенням і має унікальну структуру, яка  вирізняє  його з-поміж інших графічних форм омофонів, що мають однакову вимову  та утворюють один оморяд. Орфографічні особливості  омофонів одного ряду  визначаються тим, що  їхні графічні  комплекси  завжди  містять елементи, завдяки яким одна графічна форма  омофона різниться з іншою. Оскільки графічні форми омофонів одного оморяду відрізняються одна від одної  завдяки  різним орфографічним засобам, то у ході дослідження всі оморяди було поділено на пари омофонів. Так було виділено 1104 пари омофонів, які стали об’єктом нашого дослідження. Аналіз орфографічних особливостей омофонів здійснювався  у напрямі виявлення орфографічних засобів,  що  забезпечують  різне  написання  слів.

     У процесі дослідження було встановлено, що семантика омофонів може визначатися за допомогою  літерних та нелітерних графічних знаків, що і зумовило доцільність виділення таких структурних типів омофонів:

     1) омофони, засобом семантичної диференціації яких є фонограми, афонограми та фіналі: chêne – chaîne, scène – seine, anche – hanche, doit – doigt;

     2) омофони, значення яких встановлюється завдяки ілетрограмам: avaloir – à-valoir, mont m – m’ont.

     Аналіз орфографічних особливостей омонімів французької мови показав, що завдяки літерним графічним засобам встановлюється семантика 1031 пари омофонів, а нелітерні графічні знаки визначають зміст 73 пар омофонів. За допомогою літерних графічних засобів диференціюються пари омофонів, які утворюються лише простими словами, а за допомогою нелітерних графічних засобів визначається зміст пар омофонів, які формуються простими та складними словами, словосполученнями, зворотами. 

     Беручи за основу  положення  про те, що кожне графічне слово французької мови може розглядатися як поєднання початкової та кінцевої частин – ініціалі (графічна частина слова, що має звукову відповідність) та фіналі (невимовна кінцева літера або група літер слова), які виділяються на основі структурно-графічної специфіки кожної з них (Г.Г.Крючков), було виділено дві формальні ознаки омофонів у плані вираження: тотожність або відмінність ініціальних частин слів та тотожність або відмінність фіналей слів. Поєднання цих ознак дає можливість виділити такі структурні  підтипи омонімів-омофонів:

     1) омофони, які мають різні ініціальні частини, але тотожні фіналі (значення слів визначається в ініціалях): amande – amende,cession – session, cane – canne; délacer – délasser, lire – lyre, tente - tante;

     2) омофони, ініціалі яких однакові, а фіналі різні (засобом семантичної диференціації слів є лише фіналі): capital – capitale, chair – chaire, plaid – plaie, pois – poix, ris – riz, spore – sport, vin – vingt;

     3) омофони з різними ініціальними та фінальними частинами (семантична диференціація відбувається в ініціалях та фіналях): coulé – couler, privé – priver, mal – mâle, épair – épeire, musée – muser, tombée – tomber, label – labelle, clerc - clair.

     Усі омофони було поділено на групи та підгрупи відповідно до виділених структурних типів. Орфографічні форми омофонів першої підгрупи різняться: 1) парою фонограм; 2) афонограмою;  3) двома парами фонограм; 4) афонограмою та парою фонограм. Значення найбільшої кількості  пар слів визначається за допомогою двох монограм: foret – forêt, mur – mûr, cilice – silice, pinçon – pinson, tacher – tâcher або монограми та диграми: chère – chaire, chômage – chaumage, frêne – freine (freiner), balade – ballade, date – datte, lacer – lasser, seller – sceller. Аналіз переконує, що використання триграм та тетраграм для диференціації омофонів не є типовим явищем французької орфографії. Серед 17 афонограм французької мови семантичну функцію виконують 6: h, e, l, p, s, u: ache – hache, férie – féerie, aune – aulne, comte – compte, pélagien – pélasgien, bagage – baguage.  Значно менше поширеною є диференціація за допомогою двох пар фонограм, або афонограми та пари фонограм: lori – lorry, mètre – mettre, renne – reine, hôtel – autel, exaucer – exhausser, compter – conter.  

     Як свідчить фактичний матеріал, серед омофонів, що різняться ініціалями, переважають гомотаксичні омофони, які  існують у  різновидах: іменникові, дієслівні  та прикметникові. Було виявлено лише одну пару займенникових омофонів. Значення найбільшої кількості пар омофонів, що  складаються з  іменників, визначається за допомогою однієї пари фонограм. Серед пар, що складаються із дієслів, найпродуктивнішою є проста диференціація  монограма – диграма, що відповідає приголосній фонемі, а пари омофонів, які формуються  прикметниками, диференціюються за допомогою двох монограм або двох диграм. Серед гетеротаксичних омофонів переважає проста диференціація за допомогою пари монограма – диграма.

     Семантичне значення омофонів другої підгрупи встановлюється завдяки  невимовним літерам у кінці слів. У фінальних частинах слова розрізняються за допомогою таких пар фіналей: 1) нульова – однолітерна фіналі: bon – bond, cour – court, curé – curée, éclair – éclaire, giron - girond, rai – rais; 2) нульова – дволітерна фіналі: foi – foies, ami – amict, cor – corps; 3) однолітерна – однолітерна фіналі: bord – bore, plaid – plaie, pois – poix; 4) однолітерна – дволітерна фіналі: doit – doigt, puis – puits; 5) дволітерна – дволітерна фіналі: fonds – fonts. Значення найбільшої кількості пар омофонів  визначається  нульовою та однолітерною фіналлю. Аналіз засвідчив, що диференціація за допомогою фіналей є однаково поширеною серед пар гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів. Пари гомотаксичних омофонів, що увійшли до цієї підгрупи,  формуються  іменниками, прикметниками, дієсловами  та займенниками. Серед гетеротаксичних омофонів переважають пари, що складаються з іменника та дієслова. Майже всі  виявлені пари фіналей  диференціюють і гомотаксичні  і гетеротаксичні омофони, але існують   пари фіналей, що делімітують омофони лише   одного із типів.

     Орфографічні особливості омофонів, які увійшли до третьої підгрупи  визначаються тим, що всі  слова різняться  парою фонограм в ініціалях слів та парою фіналей: bas – bât, bouchée – boucher, croisée – croiser, jetée – jeter, coke – coque, faire – fer, père - pair. Існують пари омофонів, орфографічні форми яких, в ініціальних частинах, диференціюються за допомогою двох або трьох пар фонограм. Характерною особливістю таких омофонів є наявність нульової, однолітерної або двох однолітерних фіналей у словах. Серед омофонів цього структурного підтипу переважають гетеротаксичні омофони. Пари гомотаксичних омофонів  формуються здебільшого іменниками, але існують пари, що утворюються також прикметниками та дієсловами. 

     Аналіз орфографічних особливостей омофонів другого структурного типу показав, що  семантика пар омофонів може встановлюватися лише за допомогою ілетрограм (дефіса, апострофа, інтервалу) або за допомогою ілетрограм та пар фонограм, афонограм або фіналей.

     Дефіс визначає семантико-граматичне значення  пар слів, які формуються  простими та складними словами: avaloir – à-valoir, parfumer – pare-fumée. Пари, утворені двома складними іменниками або одним простим та одним складним словом,  крім дефіса, диференціюються за допомогою   фонограм та фіналей.

     Апостроф, що позначає явище елізії, розрізняє пари омофонів, одним із компонентів яких є повнозначне або службове слово, а іншим – група слів: ma – m’a, quelle – qu’elle, laie – l’aie, leurre – l’heure, sans – s’en, tant – t’en. Апостроф, який є графічним елементом утворення нових слів, також диференціює омофонічні пари: doux – d’où, dos -  d’eau.

     Важливою є і функція інтервалу: ним визначається семантико-граматичне значення іменників, прикметників, прислівників, дієслів, сполучників та словосполучень: parterre – par terre, bientôt – bien tôt, entête (entêter) – en tête. Пари, укладені з простих слів   та прислівникових зворотів або словосполучень, диференціюються за допомогою інтервалу та  фіналей або монограм: aplat – à plat, sitard – si tard, plutôt – plus tôt, quelquefois – quelques fois. Дослідження засвідчує, що в деяких омофонічних парах смислорозрізнювальну функцію можуть виконувати дефіс та інтервал: à-côté – à côté, à-propos – à propos, à-peu-près – à peu près, face-à-face – face à face.

     Найбільше  пар омофонів, що включають нелітерні графічні знаки, делімітується за допомогою апострофа та інтервалу. Всі пари слів, компоненти яких включають апостроф та інтервал,  є гетеротаксичними омофонами. Щодо гомотаксичних омофонів, то вони диференціюються лише завдяки дефісу.

     У ході дослідження орфографічних особливостей омофонів було виділено два різновиди орфографічної диференціації слів: складна та проста диференціація. Проста диференціація  у французькій мові представлена парою фонограм або фіналей, афонограмою, ілетрограмою. Складна диференціація відбувається за допомогою: двох пар фонограм, афонограми та пари  фонограм, пари фіналей та пари фонограм, ілетрограми та пари фонограм/фіналей. У французькій мові  поширенішою є проста диференціація омофонічних слів за допомогою пари фонограм або фіналей, завдяки простій диференціації визначається семантика та граматичний зміст близько 70% омофонічних слів.

     У французькій мові явище омофонії існує не лише серед апелятивної лексики. Як свідчить фактичний матеріал, омофонічні пари можуть утворюватися також онімами: Albi – Alby, Adrien – Hadrien, Arland – Arlanc, Barraud – Barrault, Brea – Bréhat, Chalon – Châlons, Dorat – Daurat, Dumont – Du Mont, Gelon – Gélon, Lafite – Laffite, Lebon  - Le Bon, Maurin – Maurain, Nicole – Nicolle, Randan – Randens. Правопис власних імен є особливо складним, оскільки більшість  із  них зберігають архаїчні, національні та ін. написання. Неправильний вибір орфограм слова може призвести не лише до орфографічної помилки, але і до непорозуміння. Так, наприклад,  назви річок Seine та Senne мають однакові фонетичні форми, але різняться орфографічно.  При написанні цих слів необхідно знати, що назва річки, на якій розташований Париж,  пишеться Seine, а Senne – річка,  на якій знаходиться Брюссель. В ономастичній  системі французької мови  дослідження  виявило 305 пар омофонів-онімів. Орфографічні особливості омофонінів-онімів було досліджено  відповідно до розроблених критеріїв аналізу омофонів-апелятивів. Зіставний аналіз орфографічних особливостей  омофонів-апелятивів та омофонів-онімів показав, що: а) орфографічні форми  70% омофонів-апелятивів та омофонів-онімів різняться  однією парою фонограм або парою фіналей; б) у диференціації омофонів-онімів суттєву роль відіграють графічні фіналі, які розрізняють майже 50% онімів, а семантичний зміст омофонів-апелятивів  визначається, переважно, за допомогою пари фонограм або пари фіналей; в) однакові пари фонограм та фіналей диференціюють  омофони-апелятиви та омофони-оніми, але відрізняються за кількісним складом виявлених парадигм; г) на відміну від омофонів-апелятивів, засобом диференціації яких є всі три різновиди ілетрограм французької мови, орфографічні форми омофонів-онімів розрізняються  лише за допомогою інтервалу.

     Омографія є іншим різновидом асиметрії графічного знаку, при якій однаковим письмовим формам позначуваних відповідають різні фонетичні форми. Смислова диференціація слів відбувається на фонетичному рівні. У французькій мові явище омографії значно менше поширене, ніж омофонія.  У ході дослідження було відмічено, що  уніфікація вимови слів, які мають однакові графічні форми, спричиняє перехід омографів до розряду омофонів-омографів та призводить до зменшення їх кількості. Але оскільки словниковий склад мови постійно поповнюється новими словами, то поряд зі зникненням одних омографічних пар, спостерігається процес виникнення інших слів-омографів.

     У процесі аналізу лексичного складу сучасної французької мови було виділено 40 рядів омографів, які складаються з двох компонентів та є одночасно омографічними парами. Складаючись з однакових літер алфавіту, ці пари омографів мають різний фонемний склад та різну орфографію. Диференціація омографів на фонетичному рівні відбувається за допомогою того, що: а) один із омографів має на одну фонему більше: bis [bi] – bis [bis], cassis [kasi] – cassis [kasis]; б) одна і та ж орфограма, що входить до складу графічних форм омографів, позначає різні фонеми: ouїe [wi ] –  ouїe [uj],  pub [pœb] – pub [pyb]; в) один із омографів має на одну фонему більше та включає літеру, яка відповідає різним фонемам rewriter [rirаjtœr] – rewriter [rirаjte], sprinter  [sprintœr] – sprinter [sprinte]; г)  один із омографів включає носовий звук, що  відсутній в іншому слові: cent [sã] – cent [cent]; dans [dã] – dans [dan]. Орфографічні форми більшості пар омографів також є різними, тому що однакові літери, які формують графічні комплекси слів-омографів, утворюють різні орфограми зі своїми фонетичними еквівалентами.

     Результати проведеного дослідження засвідчують: якщо відмінність у звучанні пар омографів полягає лише в тому, що одна із орфограм слів-омографів позначає різні звуки, то орфографічні форми таких слів є однаковими (існує лише три пари таких омографів). Орфографічні форми решти пар слів мають різний кількісно-якісний склад. Так, існують пари слів, одне з яких містить на одну монограму більше, ніж інше слово, або включає однолітерну фіналь, тоді як  у іншому слові омографічної пари фіналь є нульовою.  Ініціалі деяких пар омографів складаються з різних орфограм.

     У третьому розділі  “Структурні типи омофонів та особливості їх функціонування” проводиться аналіз структури омофонічних рядів  французької мови, виділяються та класифікуються всі їх структурні типи, виявляються  особливості функціонування омофонів  у художній літературі, аналізуються орфографічні та структурні особливості пар синтаксичних омофонів. 

     У французькій мові було виялено близько 2000 омофонів, які творять 790 омоугруповань. Аналіз структури оморядів засвідчив, що у французькій мові існують дво-, три-, чотири-, п’яти-, та шестикомпонентні ряди (виявлено один десятикомпонентний оморяд). Найчисленнішу групу склали дво- та трикомпонентні ряди. За якісною структурою було виділено два типи омофонічних рядів:

                1) гомотаксичні омофонічні ряди (347 рядів) – ряди, утворені лексемами, що належать до однієї частини мови: dessein m – dessin m, cep m – sep m – cèpe m, far m – fard m – fart m – phare m, are m – ars m – art m – hart f – arrhes f pl; 

     2) гетеротаксичні омофонічні ряди (443 рядів) – ряди, складові елементи яких належать до різних частин мови: battée f – bâter v, bordé m – bordée f – border, chaux f – show m – chaud adj, vair m – ver m – verre – vert adj – vers prép, mai m – mets m – maie f – maye f – met (mettre v) – mais conj.

     Проведене дослідження показало, що гомотаксичні ряди існують у декількох різновидах: іменникові, дієслівні та прикметникові. За кількісним складом іменникові ряди є дво-, три-, чотири- та п’ятикомпонентними. Дієслівні оморяди є дво- та трикомпонентними, прикметникові – лише  двокомпонентними. Гомотаксичні ряди переважають лише серед двокомпонентних оморядів та становлять 80% від загальної кількості. Іменникові оморяди поділяються  на гомогенеричні та гетерогенеричні. Загальна кількість гомогенеричних оморядів складає 168 (з них 154 є двокомпонентними). Гомогенеричні ряди існують серед дво-, три- та чотирикомпонентних рядів омофонів. Двокомпонентні гомогенеричні ряди творяться  іменниками чоловічого та жіночого родів. А ряди, до складу яких входять три та чотири елементи, творяться лише іменниками чоловічого роду. Іменники з різними категоріями роду формують 130 різнокомпонентних рядів. 

     Гетеротаксичні ряди омофонів формуються словами різної частиномовної належності, з-поміж них переважають слова, що належать до лексико-граматичного класу іменника, прикметника та дієслова. Найбільша кількість двокомпонентних гетеротаксичних рядів формується іменником та прикметником, а серед трикомпонентних переважають ряди, до складу яких входять два іменники та дієслово. Досить поширеним у французькій мові є також структурний тип трикомпонентного оморяду, що включає іменник, прикметник та дієслово: bourrée f – bourré adj – bourrer v, lycée m – lissé adj – lisser v. Серед рядів, що складаються з чотирьох омофонів, більшість формується трьома іменниками та дієсловом: cou m – coup m – coût m – coud (coudre v),  pet m – paie f – paix f – paît (paître v). Дослідженням засвідчено: іменник входить до складу кожного оморяду, що містить більше ніж три компоненти. Завдяки розгалуженій системі відмінювання французького дієслова майже кожен гетеротаксичний оморяд включає одну дієслівну форму. 

     У ході дослідження було виявлено  ряди омофонів, один з яких має декілька форм та характеризується орфографічною варіативністю. При орфографічній варіативності слова мають декілька графічних позначень, які відрізняються одне від одного за допомогою різних орфографічних засобів, але відповідають одному  позначуваному. Більшість слів, у написанні  яких спостерігається варіативність, мають по дві графічні форми. У процесі аналізу лексичного складу французької мови нами було виявлено два слова, що мають по три графічні відповідники та входять до складу гомотаксичних омофонічних рядів. Так, слову “шейх”, запозиченому з арабської,  у французькій мові   відповідають   три  графічні    форми:  cheik,  cheikh,  scheik,  які є омофонами запозиченого з англійської мови слова  chèque  “чек” та формують гомотаксичний оморяд. Слова, що мають по дві графічні форми входять до складу оморядів, які складаються з двох, трьох, чотирьох та п’яти компонентів та утворюють переважно гетеротаксичні омофонічні ряди. При дослідженні орфографічних особливостей омофонів слід зіставляти омопари  окремо із кожною  формою слова, оскільки орфографічні варіанти слова з одним і тим же омофоном диференціюються за допомогою різних пар фонограм та фіналей. Існування кількох графічних форм одного слова помітно ускладнює орфографію, але у деяких випадках дозволяє уникнути двозначності на письмі.

     У лінгвістичній літературі часом висловлюється точка зору, згідно з якою омонімія є перешкодою процесові комунікації, оскільки слова-омоніми заважають правильному декодуванню повідомлення та можуть призводити до непорозуміння.      Але існування великої кількості омофонів у французькій мові зазвичай не заважає спілкуванню, адже  більшість з них розрізняється за допомогою контексту. Втім, завдяки особливостям синтаксичної фонетики французької мови в усному мовленні постійно виникають синтаксичні омофони, що помітно ускладнюють розуміння змісту, деякі з них можуть бути правильно дешифровані лише на орфографічному рівні: l’appâter – la pâtée, la river – l’arrivée; il a lu l’annotation – il a lu la notation, il a vu l’affiche – il a vu la fiche.

     У мовленні омофони  функціонують не парами, а окремо. Пари омофонів   можуть    уводитися   у   текст   (повідомлення)    лише   з   певною стилістичною метою. У французькій мові є поширеним використання омофонічних пар, які виконують стилістичні функції. Аналізуючи омофонічні конструкції, використані у текстах (50 пар), було виявлено, що у гру слів включаються пари:

     1) лексичних омофонів: le chrétien croit l’hypothèse croît [R.Queneau, L’instant fatal, p. 109] (омофонічна пара croit – croît);

     2) синтаксичних омофонів: Mais l’éclair scie l’orage et signe l’éclaircit [J.Prévert, Soleil de nuit, p. 99] (пара омофонів l’éclair scie – l’éclaircit).

     Пари омофонів можуть обігруватися у тексті як імпліцитно, так і експліцитно. При імпліцитному зіставленні лексичних одиниць у тексті вживається  один із компонентів омопари. Наприклад: […] je suis tout réjoui quand je pense que tu aurais pu devenir un grand tartiste, un grand écrit-vain […] [J.Prévert, Soleil de nuit, p.143] (пари un grand tartiste – un grand artiste, un grand écrit-vain – un grand écrivain). При експліцитному зіставленні слів два омофони, а у деяких випадках  три та більше, що обігруються, вживаються у тексті: Une merveilleuse tête de cerf mort lui sert de patère, à laquelle son auréole de cuivre est accrochée  [J.Prévert, Soleil de nuit, p.185]. Такий різновид гри слів є легшим для сприйняття: декодування закладеного імпліцитного змісту потребує менше зусиль, адже два обігрувані знаки є в тексті. Як при імпліцитному, так і при експліцитному обігруванні використовуються пари лексичних та синтаксичних омофонів. Пари омофонів, використані в текстах, сприяють розкриттю імпліцитного змісту, закладеного  автором.

     Однакові звукові форми омофонів пов’язують слова, які можуть  характеризуватися схожими ознаками. Вживання омофонів у тексті виділяє іх та зосереджує на них увагу читача,  а тотожність звукових форм слів спонукає до пошуку асоціативних зв’язків між позначуваними.

     Виявлені омофонічні пари, що вживаються у текстах, було поділено на  кілька  груп, відповідно  до структурних особливостей їх компонентів. До першої  групи увійшло найбільше пар омофонів, які формуються двома  повнозначними або двома службовими словами: Passez loin de l’horloge /  elle mord elle mord /  Passez loin de l’horloge / y habite la mort [J. Roubaud, Une anthologie de poésie contemporaine, p.123] (використовується пара mord – mort). Друга група об’єднує пари синтаксичних омофонів, один із компонентів яких  є повнозначним словом (іменник, дієслово, прикметник ),  а іншим – група слів. У більшості випадків компоненти омопари, що формуються декількома складниками, складаються зі службових слів, які, приєднуючись до повнозначних завдяки явищу елізії та зв’язки, утворюють з ними одне фонетичне слово. Таким чином, виникають нові омофонічні пари, які не існують у мові: ... quand elle régnait sur les eaux épanchées et penchées [J.Prévert, Soleil de nuit, p. 110] (пара épanchées – et penchées); Le langage savant ça vend des idées [J.Prévert, Choses et autres, p.131] (пара savant – ça vend); Rencard des momies / mots mis au rancart / Le mot coeur moqueur [...] [J.Prévert, Soleil de nuit, p.234] (пари: momies – mots mis, mot coeur – moqueur).

     До третьої групи увійшли синтаксичні омофонічні пари, два компоненти яких формуються кількома елементами: Ni science ni homme / Ni homme ni potence / ni omniscience / ni omnipotence [J.Prévert, Choses et autres, p. 193] (пара ni homme ni potence – ni  omnipotence).

     Аналіз орфографічних особливостей пар синтаксичних омофонів засвідчив, що орфографічна диференціація таких пар омофонів відбувається за допомогою загальних засобів диференціації омофонічних слів французької мови, але особливе значення належить ілетрограмам. Усі пари синтаксичних омофонів обов’язково диференціюються за допомогою нелітерних графічних знаків, що зумовлюється особливостями їх структури. 

     Отже, явище омофонії є  поширеним у французькій мові не лише на лексичному рівні. Особливості просодики французької мови спричиняють виникнення численних синтаксичних омофонів, які іноді використовуються  у художній літературі зі стилістичною метою, оскільки  вживання  омофонів у тексті виділяє  їх та зосереджує на них увагу читача. Тотожність звукових форм слів сприяє ототожненню змісту, а повторення однакових звукових комплексів показує, що цим словам у тексті надається найбільше значення. Правильному декодуванню імпліцитного змісту, закладеному у цих словах, сприяє їх орфографія.

                                                     ВИСНОВКИ

     Результати проведеного дослідження орфографічних особливостей омонімів французької мови дозволяють зробити такі висновки:

     1. Омонімія – одне із найскладніших явищ лексичної семантики мови, об’єктивно існуюче на взаємодії й антиномії поверхневого (план вираження) і глибинного (план змісту) рівнів мови, зумовлене у кожній мові особливістю її розвитку, відтак і розрізнюване різними засобами. Це спричиняє розмаїття у лінгвістичній літературі класифікацій омонімів, як і підходів до універсальних, категоріальних їх визначень та ознак диференціації. У французькій мові розрізнення омонімічних слів сутнісно й переважально здійснюється на орфографічному рівні, що і спричинило інтерес до цієї ще не достатньо вивченої й описаної проблеми у вітчизняному мовознавстві.

     2. Орфографія є основним засобом семантичної диференціації омофонів французької мови. На письмі значення омофонічних слів встановлюється за допомогою того, що: 1) одна або декілька  фонем спільного звукового комплексу позначаються  різними фонограми; 2) один із омофонів включає невимовну літеру, яка  відсутня в іншому слові омопари; 3) деякі слова містять афонограму та пару фонограм, які передають один звук; 4) два слова омопари включають невимовні літери (фіналі); 5) орфографічні форми слів включають нелітерні графічні знаки.       

     3. Суттєвою ознакою для розрізнення омофонів у французькій мові є вираз ініціалей. Для 350 пар омофонів виявлено таку закономірність: омофони, які мають різні ініціалі розрізняються парою фонограм, афонограмою або двома парами фонограм. Установлено, що переважає розрізнення за допомогою однієї пари фонограм, зокрема монограми та диграми. Яскраво виражена диференціація омофонів й у фіналях (379 пар). Семантичне розрізнення цих пар відбувається більшою мірою за допомогою нульової та однолітерної фіналі. Дослідження показало, що 302 пари омофонічних слів у французькій мові диференціюються в ініціальних і фінальних частинах. Зміст і граматичне значення 196 пар омофонів установлюється завдяки одній парі  фонограм в ініціалях слів та парі фіналей.

     4. Нелітерні графічні знаки французької орфографії (апостроф, дефіс, інтервал) визначають лексичну й граматичну семантику 73 пар омофонів. Доведено, що ілетрограми можуть бути єдиним засобом семантичної диференціації слів або визначати зміст слів у поєднанні з парами фонограм чи фіналями.

     5. Особливістю французької мови, як показало дослідження, є те, що омофонія у ній існує не лише на терені апелятивної лексики, а й у межах онімів. Аналіз засвідчив, що серед омофонів-онімів переважає також  диференціація за допомогою однієї пари орфографічних засобів. При встановленні семантики омофонів-онімів суттєву роль відіграють графічні фіналі, які розрізняють майже 50%  пар слів. З-поміж нелітерних графічних знаків лише інтервал використовується для делімітації значень слів.

   6. Дослідженням встановлено, що диференціація  слів-омографів у французькій мові відбувається за умов: один із омографів має на одну фонему більше; одна і та ж орфограма, що входить до складу графічних форм омографів, позначає різні фонеми; один із омографів має на одну фонему більше та включає літеру, яка відповідає різним фонемам; один із омографів включає носовий звук, відсутній в іншому слові. Орфографічні форми таких пар слів мають різний кількісно-якісний склад, оскільки однакові літери, що входять до складу графічних форм омографів, формують різні орфограми із фонемами, що їм відповідають.

     7. У французькій мові функціонує однакова кількість пар гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів. Аналіз показав, що гомотаксичні та гетеротаксичні омофони існують серед всіх структурних типів омофонів: в ініціалях слів  визначається значення  переважно гомотаксичних омофонів; майже однакова кількість гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів диференціюється у фіналях; серед омофонів, орфографічні особливості яких визначаються ініціалями та фіналями, переважають гетеротаксичні омофони. Більшість пар омографів є гетеротаксичними омонімами. 

     8. У результаті аналізу орфографічних особливостей омофонів було виявлено та систематизовано всі орфографічні  засоби французької мови, що виконують семантико-розрізнювальну функцію. Проведене дослідження показало, що із 48 монограм французької мови семантичну функцію виконують 30, із 64 диграм – 34, із 17 триграм – 6.  Орфографічні форми слів не диференціюються за допомогою  тетраграм та пентаграм. Встановлено, що семограмами є також 11 однолітерних та 10 дволітерних фіналей французької мови.

     9. За структурою ряди омофонів  у французькій мові є дво-, три-, чотири-, п’яти та шестикомпонентними, серед яких переважають дво- та трикомпонентні. Існує один оморяд, що складається з десяти омофонів. Встановлено, що виявлені  структурні типи оморядів характеризуються великою різноманітністю: загальна кількість різних структурних типів складає 71,  14 з яких є досить частотними, а 35 – унікальними.  

     10. Незважаючи на велику кількість омофонів французької мови, що постійно виникають в усному мовленні завдяки особливостям синтаксичної фонетики,  ускладнень дешифрування змісту не виникає, бо омофонію допомагає “знімати” контекст. Проте в багатьох випадках не уникнути й орфографії, що увиразнює французьку мову й надає релевантного значення її орфографічній системі.