Грунти заплав малих і середніх річок півнІчно-західного Причорномор’я

Краткое содержание

Історія і проблеми досліджень грунтів заплав малих і середніх річок північно-західного Причорномор’я

Аналіз історії досліджень заплавних грунтів дозволяє виділити три періоди:  період описової характеристики земель у ХІХ сторіччі; період спорадичної аналітичної характеристики грунтів, започаткований А.І. Набоких (1911-1915); період виробничо-пошукових досліджень з середини ХХ сторіччя, що пов’язаний з грунтово-меліоративними зйомками Одеської філії Укрпівдендіпроводгоспу для проектів осушення заплав (Пекаторос, 1967-1970). 

Відсутність єдності поглядів за всіма аспектами питань генези, географії і еволюції заплавних грунтів, специфічність і слабка вивченість грунтового покриву заплав річок Причорномор’я окреслили основні проблеми і обумовили використання системного методичного підходу із запропонованою концепцією поєднання ландшафтно-геохімічного аналізу закономірностей грунтоутворення з теоріями елементарних грунтових процесів і еволюції грунтів.

Малі та середні річки північно-західного Причорномор’я: фізико-географічний нарис. Характеризуються річки та їх долини, своєрідність яких полягає у наявності широких (0,5-2 км) заплав, що не відповідають сучасній гідрологічній ситуації, слабкому прояві алювіально-заплавних процесів та інтенсивному прояві делювіального процесу у V-подібних долинах.

Класифікація і закономірності поширення грунтів

Географічні закономірності факторів диференціації грунтового покриву і класифікація заплав на їх підставі. Методичною основою досліджень став поєднаний аналіз складу грунтового покриву заплав малих та середніх річок у північно- середньо- і сухостеповій підзонах (проаналізовано 12500 га на грунтових картах), характеристик грунтів ключ-ділянок і особливостей будови долин річок. У формуванні структури грунтового покриву заплав північно-західного Причорно-мор'я досліджена роль чинників, що визначають літологічний профіль грунтів, процеси гумусонакопичення, оглеювання, засолення. Найбільш суттєвою і загальною рисою є залежність направленості грунтоутворення в заплавах від ступеня дренування їх руслом річки, який визначається, у першу чергу, формою поперечного профілю річкових долин. Найбільш потужним фактором диференціації грунтового покриву заплав є галогенез, що проявляється в різних типах соленакопичення і ступенях засолення грунтів у залежності від зонально-кліматичних і геоморфолого-геологічних умов заплав. Від лісостепової зони до сухого степу закономірно змінюються основний тип засолення заплавних грунтів (із сульфатно-содового на хлоридно-сульфатний і сульфатно-хлоридний у гирлах річок) та форми сольових профілів. Іншим потужним чинником диференціації грунтового покриву і визначення його структури в різних областях і типах річкових долин є болотний процес, що також має чіткі особливості прояву в залежності від зонально-кліматичних і геоморфолого-літологічних характеристик окремих територій.

Із урахуванням основних факторів диференціації грунтового покриву, пропонується схема типізації заплав, або прируслових областей  у долинах без вираженої заплави. За гідролітологічними умовами грунтоутворення  і проявом процесу оглеювання виділяються типи заплав: 1) делювіально-лучні; 2) делювіально-алювіально-лучні; 3) алювіально-лучні; 4) алювіально-болотно-лучні; 5) алювіально-лучно-болотні; 6) мулувато-болотні. Підтипи за гранулометричною диференціацією заплав: 1) суглинисто-недиференційовані; 2) суглинисто-диференційовані; 3) глинисто-суглинисті слабодиференційовані; 4) глинисто-суглинисті сильнодиференційовані; 5) суглинисто-глинисті, а також  галоморфні підтипи за особливостями прояву процесу засолення: 1) незасолені; 2) диференційовано-засолені; 3) солончакові.

Профільно-генетична класифікація грунтів заплав малих і середніх річок північно-західного Причорномор’я. Існуюча факторно-екологічна класифікація заплавних (алювіальних) грунтів, у якій грунти частково підміняються ландшафтними поняттями (болотні грунти, лучні грунти), а таксономічні одиниці виділяються не на основі твердо встановлених однозначних критеріїв, є не повною і нераціональною для діагностики грунтів. Її схема піддана суттєвому перегляду у Росії (Класифікація грунтів Росії, 1997), Молдові (Урсу, 1999).

З різних причин у долинах малих і середніх річок та річок-балок Причорномор’я майже не відбуваються заплавно-алювіальні процеси, і грунтоутворення на їх заплавних терасах має багато спільних рис із гідроморфним позазаплавним. Запропонована схема профільно-генетичної класифікації  (сімейства грунтів – літогенні групи грунтів – типи грунтів) дозволяє об’єднати синлітогенні (алювіальні, делювіальні) і постлітогенні (позазаплавні) типи гідроморфних грунтів з однаковими будовою і властивостями (табл. 1).

Основою виділення типів заплавних грунтів у запропонованій класифікації послужили наступні основні діагностичні горизонти, що в поєднанні з іншими генетичними горизонтами та ознаками формують відповідні типи будови грунтових профілів: зернистий (HU) – темноколірний гумусово-акумулятивний горизонт із зернистою або грудкуватою структурою; ясногумусовий (HY) – гумусово-акумулятивний, що характеризується світлим забарвленням через низький вміст гумусу  (переважно менше 2%) у пі­щано-середньосуглинистому профілі, а також слабооформленою структу­рою; шаруватий (ясногумусовий – HY:P, зернистий – HU:P); злитий (V); глейовий (типовий – Gl, криптоглейовий – Q, гідротроілитовий – GB, рудяковий – GF); солончаковий (S); агрогенний (зернистий – HU:A, ясногумусовий – HY:A). Розроблені критерії виділення підтипів, родів і видів, а також пропонуються додаткові символи генетичних горизонтів. У запропонованій схемі не виділяється підтип “засолені”, що обумовлено фоновим характером засолення грунтів долин річок Причорномор’я.