КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТУАЛІЗАЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ ПРЕСИ (за матеріалами іспанських періодичних видань)



Название:
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТУАЛІЗАЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ ПРЕСИ (за матеріалами іспанських періодичних видань)
Альтернативное Название: Коммуникативно-прагматические особенности АКТУАЛИЗАЦИИ Фразеологизмов в дискурсе современной прессы (по материалам испанских периодических изданий)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання і методи дослідження,  наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи.


 У першому розділі “Історіографічні та методологічні засади дослідження фразеології” вивчаються основні етапи розвитку фразеологічних досліджень у країнах Європи та в США, визначаються найважливіші школи та напрямки досліджень.


1.1 Історія і джерела фразеологічних досліджень. Здійснено критичний аналіз робіт, починаючи від засновника фразеології як науки Ш.Баллі до праць сучасних дослідників. Значний вплив на розвиток фразеології у Західній Європі, зокрема в Іспанії та Німеччині, мали праці Е.Й.Левінтової, О.М.Вольф, Н.А.Мовшович, Н.Н.Курчаткіної та А.В.Супрун. Акцентовано увагу на розвиткові  радянської фразеологічної школи, де простежується становлення та виокремлення фразеології в окрему  лінгвістичну дисципліну: праці академіка В.В.Виноградова та його послідовників В.Л.Архангельского, В.П.Жукова, О.В.Куніна, А.Г.Назарян, Р.П.Попова, А.І.Смирницького, І.І.Чернишової, Н.М.Шанського та ін.


Хронологічно простежується розвиток фразеологічних досліджень в Іспанії, починаючи з XV ст., коли з¢явилися перші збірки приказок та прислів’їв. Найважливіші роботи в цій галузі належать Себастіану Коварубіусу (1614), Хосе Марія Сбарбі (1851), Рамону Кабальєро (1952). Велике значення для активізації наукових досліджень в іспанській фразеології відіграла монографія Хуліо Касареса “Вступ до сучасної лексикографії” (1950), в якій запропоновано першу класифікацію фразеологічних одиниць.  На сучасному етапі розвитку фразеології заслуговують уваги  праці таких іспанських вчених як Г.Корпас Пастор, Х.Мартінес Марін, Х.Л.Мендівіл, М.Гарсія Паге, які, враховуючи досягнення свого попередника Х.Касареса,  звертаються до сучасних підходів і методів вивчення фразеології.


В роботі аналізується розвиток фразеологічних досліджень у другій половині ХХ ст., дається оцінка досягненням фразеологів В.Флейшера, Р.Гласер, Г.Г.Виша а також підкреслюється вплив робіт Г.Вот’як, Б.Вот’як та Г.Туна на розвиток іспанської фразеології. Показано найпоширеніші підходи і методи дослідження фразеологічних одиниць у другій половині ХХ століття: семантичний (А.Маккай, В.Чейф), лексикологічний (В.В.Виноградов, А.В.Куліш, У.Вайнрайх), синтаксичний (Дж.Катц, Х.Касарес та П.Постал), функціональний (А.Пітерс, Дж.Синклер, Ф.Кульмас), лексикографічний (Л.Згуста, Г.Тун).


Наприкінці 80-х років ХХ ст. зусилля  дослідників спрямовуються на вивчення комунікативних аспектів усталених словосполучень, їхніх прагматичних характеристик у мовленні, особливостей реалізації ними комунікативних функцій. З¢являється нова парадигма досліджень - когнітивно-інтерпретаційне моделювання процесу відбору фразеологізмів у різних висловлюваннях. Такий принципово новий підхід до лінгвістичних проблем був сформований значною мірою завдяки ідеям Н.Хомського, а також створенням трансформативної граматики. Ці ідеї сприяли усвідомленню багатьма вченими, що класифікаційно-системний підхід до вивчення фразеологічного складу мови вичерпав себе і що ізоляція фразеології від інших лінгвістичних дисциплін обмежує її теоретичний простір. З початку 80-х років ХХ століття розпочинається новий етап у розвитку фразеологічних досліджень, який характеризується новими концептуальними підходами до вивчення ФО: прагматичний, соціокультурний, психолінгвістичний, комунікативний, когнітивний, з позицій контрастивної лінгвістики, функціонування ФО у дискурсі, аспекти дослідження фразеодидактики та аналіз можливостей фразеології як механізму  текстуальної побудови або як основи лінгвістичної гри.


Таким чином, початковий етап розвитку фразеологічних досліджень (донауковий період) можна віднести до періоду, починаючи з XV ст. до кінця XIX - початку XX ст., коли відбувалося певне накопичення знань і перші спроби систематизації та класифікації фразеологізмів. І лише з початку ХХ ст. почалося справді глибинне осягнення природи, логіки формування та функціонування фразеологічних одиниць, створення наукових шкіл та напрямків з цієї галузі. Але до 40-х років фразеологія як лінгвістична дисципліна існувала в межах лексикології та визначалася працями окремих дослідників. Саме в період -  40-70-і роки ХХ ст. - формуються наукові напрямки та школи, які досліджують фразеологію зі своїми підходами, методологією досліджень, власними термінологією та класифікаціями.


1.2 Проблеми класифікації фразеологічних одиниць. Проаналізовано у хронологічному порядку найважливіші для розвитку фразеологічної науки класифікації іспанських фразеологічних одиниць:  Х.Касареса, Е.Касеріу, Г.Туна, А.Сулуаги, Корнеадо Море, Трісти Перес та Г.Корпас Пастор. Окреслено характерні риси і параметри цих класифікацій, показано їх значення для розуміння прагматики сучасних іспанських фразеологізмів.


Серед представлених класифікацій найбільшу увагу заслуговує, на наш погляд, класифікація Х.Касареса, яка найадекватніше відтворює фразеологічну систему іспанської мови і яка лягла в основу розробки класифікації Г.Корпас Пастор, яка вирізняє фразеологізми з позицій висловлювання та усталеності у нормі, в системі та мовленні. Враховуючи ідеї цих дослідників, автор на завершальному етапі дисертаційної роботи пропонує власну класифікацію фразеологізмів іспанської періодичної преси (див. 3.1.).


У другому розділі - “Комунікативно-прагматичні особливості фразеологізмів” досліджуються інваріантні ряди ФО в газетно-публіцистичному дискурсі, виходячи насамперед з особливостей конотативного значення фразеологізмів, структури фразеологічного образу, інформаційно-комунікативних  властивостей стійких словосполучень, їх національно-культурної семантики.


 2.1. Конотативний аспект фразеологізмів. Розглянуто варіанти конотативного значення іспанських фразеологізмів, досліджено механізми утворення фразеологічного образу та семантичної структури ФО, їх реалізації у мовленні. Підкреслюється, що існування у газетно-публіцистичному стилі фразеологізмів ідіоматичного та неідіоматичного характеру можна пояснити самою природою газетної публіцистики, якій властиве поєднання емоційно-образних та логіко-понятійних структур. Рух від факта до образу, якщо його уявити як рух від інформаційних, аналітичних жанрів до художньо-публіцистичних, обумовлює посилення “авторської присутності”, і відповідно, суб’єктивності, збільшення кількості образної фразеології. Посилення такої суб’єктивності, як показано у дисертації, досягається завдяки конотативному значенню, що потенційно закладене у смисловій стуктурі фразеологізму, і функцією якого є переважно не номінація, а образно-емоційна оцінка предметів, ознак, дій.


Виокремлюючи ряд конотативних значень у семантиці фразеологізму, встановлено, що основна функція конотації – це функція впливу, яка безпосередньо і нерозривно пов¢язана з прагматикою публіцистичного дискурсу. Експресивність багатьох ФО пов’язана з категорією оцінності, яка є важливим чинником формування суспільної думки.  Експресивність, як і всі інші конотативні характеристики фразеологізму  у газетному тексті, слугує для здійснення ефективної комунікації, реалізуючи ряд комунікативних стратегій:  підтримка комунікативної взаємодії з метою досягнення консенсусу, аргументація без примусу (неагресивне нав’язування думок).


Показано, що фразеологічна образність у публіцистиці характеризується високою ступінню конкретизації, експресивної експлікації образу. Разом з тим при співставленні публіцистичного образу з індивідуальними образами художнього мовлення специфіка фразеологічної образності виявляється у її загальговідомості, певній стабільності, стереотипності. Втративши образну “свіжість”, фразеологізми набувають іншої властивості, тобто не індивідуальної, а соціально закріпленої за ними образності, соціально усвідомленої конотації.


 У дисертації детально розглядається структура образних ФО в періодичній пресі, більшість з яких має метафоричну основу. Показано, що утворення метафори є результатом когнітивного процесу, за допомогою якого  поглиблюються уявлення про світ і створюються нові концепти. Когнітивний процес, що призводить до створення метафори, входить до ширшого процесу, тобто еволюції свідомості, забезпечуючи пізнання, освоєння культурного контексту, в якому через взаємодію з лінгвістичним оточенням виникають метафори. Складність метафори, як пізнавального процесу, пов’язана з тим, що вона актуалізується в певному культурному контексті за допомогою втіленої свідомості (розуму). Наприклад, ФО “ser más papista que el papa”  (“бути занадто ревносним у якійсь справі, бути більшим католиком ніж папа (Римський)” є  своєрідним культурним кодом, який розкриває при заглибленні в його семантику історію і культуру народу-носія мови, декодується код християнства: розвиненість католицизму в Іспанії, роль папи Римського як духовно-релігійного лідера тощо. На базі вихідного поняття сформувалося інше, з протилежною семантикою, утворюючи іронічну конотацію у структурі фразеологічного значення. У процесі метафоричного перетворення виділено ознаку papista”, тобто “прихильник папи, ревносний католик” на основі образу папи як символу духовності, святості, непохитної віри. Іронічний ефект створюється на алогізмі, що закладений у змісті ФО.


Акцентовано увагу на понятті “публіцистичний образ” та його ролі у процесі метафоризації ФО. Специфіка публіцистичного образу полягає у тому, що він здатен органічно включатися у чисто інформативний текст. Ця особливість зумовлена принципом чередування експресії та стандарту у публіцистичному дискурсі. Публіцистичний образ відрізняється від художнього перш за все тим, що у першому відбувається стирання глибинного метафоричного образу. На сучасному етапі в газетно-публіцистичному дискурсі спостерігається тяжіння до “колективної раціональності”, що знаходить своє вираження у стандартах, які є будівельним матеріалом у побудові текстів періодичної преси. Наприклад, ФО la fuga de cerebros   (“відплив мозку, інтелекту”) у контексті: “para poder incorporar en el sistema científico español a investigadores de calidad e intentar paliar la fuga de cerebros” (“з метою інтеграції високо професійних вчених в іспанську наукову систему та пом’якшити процес відпливу інтелекту”) [El Mundo, 17/08/00, p.33].  


Аналіз газетних текстів свідчить про високу інформативність, яка притаманна більшості фразеологізмів, обумовлює їх семантичну компактність та компресію образу, що робить їх широко вживаними в періодичній пресі з метою передачі всього комплексу  семантико-стилістичних значень. Цінність інформації, яку передає фразеологізм у процесі комунікації, не зменшується при частому вживанні, що відповідає принципам побудови і передачі інформації у засобах масової комунікації. Засвоєння інформації (інформація відкладається як  певний накопичений досвід), її вплив на масову аудиторію відбувається при частому повторюванні, коли завданням є не просто передавати повідомлення, але й вплинути певним чином на свідомість отрумувача цього повідомлення.


2.2. Інформаційно-комунікативні властивості ФО. Показано роль фразеологізмів в організації газетно-публіцистичного дискурсу, основу якого складають масово-комунікативні процеси формування суспільної свідомості. Газетно-публіцистичний стиль втілює в собі поняття тексту і дискурсу, що характеризує мовний і комунікативний рівень сприйняття тексту аудиторією.  Моделювання мовного дискурсу виявили, що мовні феномени ховають за собою сферу когнітивних категорій, з одного боку, та сферу екстралінвістичного знання, - з іншого.  Газетний дискурс базується на двох головних моделях подачі  змісту: фактична модель, де головним стає виклад факту, і модель авторська, де факт слугує лише приводом для викладу авторського погляду на подію, тобто масова комунікація подає інформацію у контексті якоїсь інтерпретації. Адресат теж активно сприймає інформацію, намагаючись сконструювати свої персональні уявлення про соціальні події.


 


 Автор дисертації звертає увагу на те, що кожен такий дискурс базується на наборі іміджів, ідей, символів, звернень до принципів. Ці набори можуть бути зорганізовані, мати структуру. Згідно з конструктивною моделлю В.Гемсона, масова комунікація здійснюється на двох рівнях: на культурному та когнітивному. Культурний рівень - це “пакування” повідомлень за допомогою  метафор, фразеологізмів, крилатих виразів. Когнітивний рівень пов’язаний з суспільною думкою, на ньому відбувається пристосування отриманої інформації до життєвого досвіду, психологічних особливостей кожної людини. Взаємодія цих двох рівнів дає соціальне конструювання значення. Підкреслено важливу роль у цьому процесі фразеологізмів ідіоматичного характеру, зокрема у творенні символів, що конструюють фрейм (концептуальна структура відомостей, що втілює стереотипну ситуацію). 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины