ЕЛЕКТОРАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ РЕҐІОНУ (на матеріалах галицьких областей)



Название:
ЕЛЕКТОРАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ РЕҐІОНУ (на матеріалах галицьких областей)
Альтернативное Название: Электоральная география региона (на материалах галицких областей)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. Науково-методичні основи аналізу в електоральній географії. За більш як 250-ти річну історію існування політична географія пройшла кілька етапів еволюційного розвитку. З моменту зародження і до сьогоднішнього дня у політичній географії відбулися закономірні зміни трьох наукових парадигм: країноописової, антропогеографічної, державно-геополітичної і тепер розвивається четверта – суспільно-діяльна (Н.Калєдін). Деякі субдисципліни політичної географії нараховують більше століття. Однак у колишніх республіках СРСР лише у 80 – 90-х роках. починається становлення і формування нового періоду політичної географії, коли відбулося розширення предметної області політичної географії, що призвело до її прискореної диференціації на ряд напрямків. Українські вчені, зокрема проф. О.Шаблій, виділяють у складі політичної географії галузеві і т.зв. просторові дисципліни. До перших відносять географію партій і рухів та електоральну географію. До других – політико-географічну глобалістику (політико-географічне світознавство), країнознавство, реґіоналістику, політичну мікрогеографію поселень та політичну географію Світового океану.


Серед названих – електоральна географія є найбільш динамічною дисципліною політичної географії. У її основи закладено дослідження політико-географічної диференціації території, аналіз відмінностей в політичних орієнтаціях і поведінці населення.


Електоральна географія розвивається не тільки як описовий напрямок, але як пояснювальна наука зі своїми законами і структурою. Загальним об`єктом вивчення електоральної географії є вся політична система держави. Складовими частинами цієї системи є процеси т.зв. нарізання округів, просторова передвиборна агітація, процедура виборів, електоральні настрої населення, розміщення політичних партій, рухів, діюча політична влада, сукупність закладів інституціональної інфраструктури, правових актів, які регулюють електоральні процеси, ЗМІ та ін.


Виділяються дві основні групи дослідження – електорально-соціологічна та електорально-психологічна, а також європейська та американська дослідницькі школи.


В межах електорально-соціальної групи існують три основних напрямки: географія голосування; дослідження географічних факторів, що впливають на голосування; географія представництва. Найбільш розвинутий і найпростіший напрямок електоральної географії – географія голосування. Її особливості визначаються шляхом статистичного аналізу виборів і складанням серії спеціальних карт. Для точного прогнозу і об'єктивного трактування волевиявлення електорату враховується система розподілів суспільства: національних, етнічних, релігійних, мовних тощо.


У другому напрямку досліджуються географічні фактори, що впливають на голосування, серед яких основними є: ефект друзів і знайомства, проблемне голосування, ефективність виборчої кампанії, ефект сусідства.


У третьому напрямку досліджується представництво територій в органах влади. Основним є вивчення і визначення рівня представництва територій у виборних органах, соціальний склад депутатів і т.п.


Деякими вченими робиться наголос на зв`язках електоральної географії з політологією, при цьому зводять завдання до пояснення політичної поведінки виборців. У даному підході політологія використовує електоральну географію, як площину прогнозування та діагностики територіального розміщення і просторових відмінностей співвідношення партійно-політичних сил у виборчих округах.


Другий аспект електоральної географії – психологічний. Ґрунтується на аналізі електоральної поведінки окремого індивіда на етапі передвиборної кампанії та під час виборів.


Важливим результатом електорально-географічного дослідження є електоральне районування території щодо політичної культури чи політичних уподобань електорату. Визначаються чітко виражені райони політичних уподобань електорату і перехідні (марґінальні) зони.


Зацікавлення у суспільстві викликає прикладне застосування електоральної географії. Планування виборчої кампанії повинно ґрунтуватися на результатах електорально-географічного дослідження. На першому етапі визначаються території (округи, дільниці), в яких певна політична сила чи кандидат є лідерами. Другий етап – прогнозування марґінальних та потенційно перспективних територій. На третьому етапі виділяються території, де партія не здобуде значної підтримки і тому не потрібно особливо затрачати матеріальні ресурси.


З урахуванням наведених відмінностей територій округів розділяються ресурси команди кандидата і формуються передвиборні стратегії. Паралельно здійснюється аналіз прихильників опонентів політичної сили чи кандидата. Ефективність виборчої кампанії знижується там, де не розробляються територіально-диференціоновані (реґіональні) стратегії.


За вихідну територіальну одиницю дослідження виборів Президента, народних депутатів України та депутатів обласних рад нами взято адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Вибори депутатів районних, міських, селищних, сільських рад та голів міст, селищ, сіл досліджувалися у межах відповідних територіальних одиниць. При аналізі поведінки національних меншин, військовослужбовців, ув’язнених, пацієнтів закладів охорони здоров’я, мешканців будинків престарілих – найнижчими територіальними одиницями слугували виборчі дільниці.


У процесі дослідження електоральних систем, залежно від мети і завдань використовувалася система різноманітних підходів і методів: історико-географічний, порівняльний, балансовий, моделювання, контент-аналіз, статистичний та прогнозний. Використані методи за своєю суттю є географічними, однак, чимало з них пов’язані з історією, картографією, статистикою, соціологією, математикою. Поєднання всієї системи використаних методів виступає методичною основою дисертаційної роботи.


Розділ 2. Чинники електоральної географії реґіону. Вибори народних депутатів на початку 90-х років, засвідчили відхід суспільства від тоталітаризму. Вперше не було "стовідсоткової" участі електорату у виборах та "одностайності" у підтримці одного кандидата. Вперше почали виявлятися політичні відмінності реґіонів України. За результатами виборів депутатів рад різних рівнів (1990, 1994, 1998 рр.), референдуму (1991 р.), виборів Президента України (1991, 1994, 1998 рр.) у галицьких областях спостерігається вплив ряду чинників на перебіг та результати виборчої кампанії – історичних, соціально-економічних, демоетнічних, інформаційних, природно-географічних (рис.1). Для об’єктивного аналізу вплив чинників розглядається в системі цілого виборчого циклу. Під дією політичних, економічних чи культурних трансформацій суспільства вплив певних чинників має тенденцію до різкого зростання або зниження.


Важливу роль при проведенні перших демократичних виборів (1990 р.) відігравав історико-географічний чинник. Він визначається, як вплив політичних традицій на електорат, що пов’язані із історією політичної боротьби. Розрізняються райони з давньо- і недавно розвиненою політичною культурою. Вперше вибори в Австрійській імперії (з 1867 р. Австро-Угорщина), до складу котрої входила Галичина, відбулися у 1848 р. Перша українська партія в Галичині виникла на кілька років скоріше, ніж на території, що входила до Російської імперії. Пізніше, до 1939 р., територія галицьких областей входила до Польщі, де дозволялася багатопартійність на відміну від території України, що входила до СРСР, де існувала однопартійна система. Частково цим чинником пояснюються відмінності волевиявлення північно-східних галицьких районів (Кременецький, Шумський, Лановецький, частина Збаразького – Тернопільської області), котрі належать до історичної Волині. В цих районах, кандидати у народні депутати та на пост Президента від лівих і лівоцентриських сил набирають вищий відсоток голосів, ніж в інших районах галицьких областей. З часом вплив цього чинника зменшується, свідченням чого є зростання у північно-східних районах галицьких областей електорату правоцентриських партій та їхніх представників на 5 – 10% з 1990 по 1998 рр.


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


Зростає вплив інформаційних чинників. Окрім державних засобів масової інформації (ЗМІ) утворилися недержавні. Значна роль у структурі ЗМІ відводиться електронним засобам – теле- і радіомовленню, що частково пов’язано із зменшенням тиражу масових газет та журналів. Проведений контент-аналіз місцевих і реґіональних ЗМІ (1990 – 94 рр.) свідчить, що велика кількість повідомлень та публікацій на підтримку певного кандидата (80 – 95%) дозволяла отримати йому депутатський мандат. При проведенні наступних виборів кандидати застосовували нові для України передвиборні інформаційні технології. Найбільший вплив на сільське населення реґіону мають традиційні джерела інформації: теле- і радіомовлення, місцева преса.


Підтримка певних кандидатів, партій чи блоків залежить від духовно-культурного рівня населення (релігійність, освіченість), урбанізації території, класово-соціального складу структури електорату та прибутків населення, розподілу працюючих за сферами господарства. Міське населення виявляє меншу активність на виборах, ніж сільське. Проте у містах з високою часткою зайнятих у промисловості проживає більше прихильників лівих сил. У містах галицьких областей із середніми і високими прибутками населення, висувається більше кандидатів до Верховної Ради і менше до місцевих рад, ніж в інших адміністративних одиницях. Сільський електорат галицьких областей характеризується територіальними відмінами. Електорат Центрального і Внутрішнього субрайонів з високою часткою зайнятих у сільському господарстві, голосує за партії та представників правих сил. У Периферійному субрайоні збільшується частка прихильників лівих сил, що свідчить про більший вплив соціально-економічних та інформаційних чинників.


Під час виборів особливо гостро постають проблеми змін у структурі українського війська в округах, де розташовані військові частини, підрозділи чи гарнізони Збройних сил України. Всі військовослужбовці, на відміну від інших соціальних груп, мають стовідсоткове право голосу. Військовослужбовці та члени їх сімей гарнізонів Західного Оперативного Командування, розміщених у галицьких областях (на 31.10.1999 р.), становили близько 2% усіх виборців реґіону.


У часовому проміжку з 1990 р. по 1999 р. погляди військовослужбовців змінилися кардинально. Якщо на початку 90-х років результати голосування у військових частинах на 20 – 25% були відмінними від результатів інших дільниць округу, то в 1998 р. і 1999 р. такої різниці не виявлено. Залишається високою кількість недійсних бюлетенів на дільницях, де голосували військовослужбовці – 8 – 20%, тоді як середня кількість недійсних бюлетенів на інших дільницях коливається в межах 0,8 – 3,0%.


При аналізі виборчої боротьби враховано демогеографічні (зокрема віковий склад виборців) та етнічні чинники: етнічний склад населення, поширення етнічних меншин у реґіоні, ступінь їх асиміляції. Частка галицького електорату у структурі всього електорату України становить 10,4%.


За статево-віковою структурою в реґіоні переважають жінки – 51,4% (Львівська – 51,2%; Івано-Франківська – 51,5%; Тернопільська – 53,7%). Однак частка жінок у радах різного рівня не висока.


Найпасивнішою групою електорату галицьких областей протягом 1990 – 98 рр. була молодь міст віком до 28 років. На дільницях, де висока частка студентської молоді (студентські гуртожитки у Львові, Коломиї, Дрогобичі – від 43,2% до 62,1% молоді) зафіксовано низьку активність електорату – від 65,3% до 76,9%. Однак при проведенні виборів Президента України у 1999 р. активність тут була однією з найвищих (92,3 – 96,4%). На цих дільницях підтримку отримують відомі серед молоді кандидати, представники правих сил.


У галицьких областях висока частка корінного населення – 92 – 96%. Проте у місцях, де відносно висока частка представників неасимільованих національних меншин, особливо росіян (Львів, Івано-Франківськ, Коломия, Червоноград та ін.), спостерігається вищий відсоток голосів за кандидатів і партій лівої орієнтації. У місцях компактного проживання асимільованих етнічних меншин, наприклад польської (Мостиський, Самбірський райони Львівської області), такої особливості не виявлено.


До окремої групи чинників належать природно-географічні, зокрема метеорологічні. За несприятливої погоди (дощ, сніг, ожеледиця тощо) у день виборів зростає рівень абсентеїзму. Найвищий його показник фіксується у гірських районах, особливо там, де відстань до виборчої дільниці для більшості електорату значна (більше трьох кілометрів) – до 7% (Верховинський, Сколівський, Турківський райони). На рівнинній території цей показник за несприятливих умов не вищий 5%, як було б при сприятливих погодних умовах. Практично не впливає природно-географічний чинник на міський електорат.


Всі вище названі чинники тісно пов’язані між собою і жодний з них, взятий окремо, істотного впливу на електорат не має. У порівнянні з початком 90-х років зростає роль інформаційного, зменшується – історичного чинника. Вплив кожного чинника посилюється або послаблюється під час кардинальних змін у суспільстві.


Розділ 3. Компонентна структура електоральних систем реґіону. Цей розділ присвячено загальним рисам компонентної структури електоральних систем. Електоральна система – це множина суспільних компонентів та елементів з відношеннями і зв'язками між ними, що утворюють певну цілісність і виконують функцію вибору владних структур. Основою компонентної структури електоральних систем є: параметри округу, мережа партійних організацій, наявність чи відсутність альтернативи вибору, механізми проведення голосування, структура виборчого бюлетеня тощо. Фундаментальним у характеристиці виборів та виборчого процесу є наявність чи відсутність альтернатив вибору. Структура бюлетеня і механізми проведення голосування також суттєво впливають на результати виборів. За структурою вибори бувають однорівневі або багаторівневі. В Україні, як і багатьох державах світу, функціонує однорівнева система виборів.


Електоральну систему з ефективною внутрішньою структурою для проведення виборів народних депутатів важче сформувати, ніж аналогічну систему для виборів Президента з огляду на обов’язково рівну кількість електорату в округах. Для проведення виборів Президента, на нашу думку, межі виборчих округів мають збігатися з межами адміністративних районів. Це призведе до здешевлення і більшої ефективності підрахунку результатів голосування з використанням існуючої інфраструктури у межах району. Утворення постійних центрів виборчих округів у центрах районів призведе до формування потужної місцевої інфраструктури, яка буде задіяна при проведені виборів до інших рад.


Виразником різноманітних політичних напрямків у житті суспільства є політичні партії. У демократичних країнах кандидати у депутати та партії представляють найширший спектр поглядів та ідеологій – консервативних, ліберальних, соціалістичних, комуністичних, фашистських та ін.


Важливими характеристиками політико-географічного впливу партії є її представництво у центральних і місцевих органах влади, відсоток голосів, отриманих партією на виборах у різних адміністративних одиницях, її організаційно-територіальна структура, соціальний склад центральних органів і місцевих осередків, існування та поширення партійних ЗМІ тощо.


Геопросторове виникнення, існування та поширення впливу політичних партій зумовлюється різними чинниками – історичними, демогеографічними, соціальними, економічними, інформаційними та іншими.


У галицьких областях (станом на 1.01.2000 р.) зареєстровано осередки більше 40 партій. Найпростіша класифікація партій: крайні праві (УНА, ДСУ, СНПУ, ОУНвУ, УКРП), правоцентристи (КУН, УРП, УСДП, СУМ), партії центру (НРУ, ЛДП, СелДП, ХДП, ПДВУ, ПЗУ, ДемПУ, НДП, УРХП), лівоцентристи (СПУ, СелПУ), країні ліві (КПУ). Ще одним з поширених методів політичного аналізу місця і ролі політичних партій є типологія за найсуттєвішими ідеологічними ознаками. Програми політичних партій України мають ряд особливостей і суперечностей.


Для галицьких областей характерна велика кількість районних та місцевих осередків партій центристського та правоцентристського напрямків. Територіальне поширення партійних структур та їх вплив на галицький електорат свідчить, що виборці віддають голоси за партії та блоки націонал-державницького характеру (РУХ, НФ, КУН). Деякі з партій мають значний вплив в межах однієї з трьох областей (АПУ, ПРП, НДП – Львівська; КУН – Івано-Франківська).


Найкраще сформованими і найбільш стійкими елементами електоральних систем є виборчі дільниці. Межі округів постійні при проведенні виборів голів міст, селищ, сіл. В інших випадках межі округів є нестійкими і часто змінюються, що свідчить про несформованість даного елементу електоральних систем. Забезпечення кожної дільниці комп’ютером та створення єдиної електронної мережі в окрузі, сприяло б оперативній обробці інформації про хід та підсумки голосування.


Розділ 4 Географія виборів у реґіоні. У цьому розділі дисертаційної роботи проведено географічний аналіз виборів у галицьких областях, що відбулися протягом 1990 – 1999 рр., та референдуму (1991 р.). Співвідношення електорального впливу основних політичних сил, яке виявляється при виборчих кампаніях, показує що воно залишається в цілому незмінним і доволі стабільним в реґіоні.


У загальному по галицьких областях найвища частка націонал-державницького електорату, який становить від 75% (у північних районах) до 92% (в центральних районах). Таке співвідношення зберігається з часу виборів депутатів Верховної Ради 1994 р. Вибори до парламенту в 1998 р. за змішаною системою точніше визначили прихильників націонал-державницької ідеї. Дані виборці голосують за "Народний Рух України", "Національний Фронт", "ПРП" та ін., на президентських виборах у 1994 р. віддали свої голоси за діючого Президента Л.Кравчука, а в 1999 р за Л.Кучму.


Аналіз виборчих кампаній 1990 – 99 рр. вказує, що спостерігається повільне зростання частки прихильників правоцентристських партій. Однак, за умови двополюсного голосування "правий" і "правоцентристський електорат" віддає перевагу представникові влади (другий тур виборів Президента в 1994 і 1999 рр.).


Особливе місце в електоральній структурі галицьких областей займає електорат лівих і лівоцентристських сил. Його частка становить від 0,5% у сільській місцевості більшості районів до 12 – 15% і більше – в містах обласного підпорядкування та виявляється у підтримці Комуністичної партії України, Соціалістичної партії України, Прогресивної Соціалістичної партії України та ін., а також у підтримці на пост Президента України представників "лівих сил" (П.Симоненка, Н.Вітренко, О.Мороза). Порівняно з виборами Президента 1991 і 1994 рр. у 1998 р. на виборах за партійним списком та виборами Президента у 1999 р. частка прихильників "лівих сил" поступово збільшувалася на 2 – 4% у кількох містах (Коломия, Калуш, Львів). При двополюсному голосуванні у другому турі президентських виборів 1999 р. електорат "лівих сил" зростає на кілька відсотків, завдяки "протестному", який підтримує не стільки представників лівих сил, скільки голосує проти існуючої влади. Його частка коливається у межах 3 – 8%, а в периферійних районах та містах обласного підпорядкування буває більшою 10%.


Значна частка галицького електорату відноситься до групи абсентеїстів і на виборчі дільниці не з'являється. Найнижчий показник абсентеїзму зафіксовано в 1991 р. при проведенні референдуму на підтвердження Акту про Незалежність України – 4,3% у реґіоні. Високий показник абсентеїзму був характерний для виборів депутатів до Верховної Ради України в 1998 р. та першого туру виборів Президента України 1999 р. і становив відповідно 16% та 20% в середньому по реґіону. Найвищим даний показник у 1999 р. зафіксовано в таких містах – Трускавець (30,9%), Дрогобич (30,8%), Львів (32,4%), Калуш (30,1%), Коломия (32,3%), Яремча (34,1%), Червоноград (40,0%). У другому турі показники абсентеїзму у ряді вищезазначених міст скоротилися вдвічі.


Існує також певна частка (1,5 – 3%) негативістського електорату. Аналіз показує, що постійне голосування проти всіх запропонованих кандидатур характерне для міст обласного підпорядкування (Червоноград, Борислав, Коломия, Львів), а також промислових центрів із затяжним спадом виробництва (Новояворівськ, Надвірна, Золочів та ін.). З цього випливає, що даний електорат цілком свідомо робить вибір, а не керується реакцією на певну ситуацію яка виникла на конкретних виборах.


Вищеописані категорії електорату представлені у всіх без винятку адміністративних одиницях галицьких областей, але в певних пропорціях. Звідси випливають певні відмінності реґіону. Крім того, порайонне врахування чинників, що мають вплив на виборчий процес, дає змогу сформувати електоральну карту галицьких областей (рисунок 2).


Зростання політичної культури серед електорату протягом 1990 – 1999 рр. виявилося у праві обирати та бути обраним, голосування за політичні партії найрізноманітніших напрямків. До Верховної Ради України від галицьких областей обиралися депутатами добре відомі особистості – політичні та профспілкові діячі, письменники, вчителі, лікарі та ін. Вони представляли праві або правоцентристські сили. Жодного депутата від лівих сил у 1994 р. і 1998 р. не обрано. За пропорційною системою галицький електорат віддав в переважній більшості (75 – 96%) правим і правоцентристським партіям.


 


 


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины