Працересурсний потенціал Полтавської області і його територіальна організація

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначаються його об'єкт, предмет, методологічні й теоретичні основи; викладена наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення; виділено особистий внесок дисертанта в розкриття дослідженої проблеми; наведено результати апробації.

У першому розділі теоретичні та методичні положення суспільно-географічного дослідження працересурсного потенціалу регіону.

Ряд вчених під працересурсним потенціалом розуміють форму втілення особистого фактору виробництва чи людського фактора (факторний підхід), розглядаючи працересурсний потенціал як одну з економічних форм особистого фактора, що проходить у своєму русі три послідовні стадії розвитку: ресурсну (трудові ресурси); факторну (робоча сила); виробничу (перетворення у працересурсний потенціал).

Представники другого підходу пов¢язують працересурсний потенціал із сукупною здатністю суспільства до праці (працездатним населенням) і характеризують як ресурси праці, якими володіє суспільство на даному етапі свого розвитку (ресурсний підхід). Тобто, працересурсний потенціал виступає як максимально можлива міра праці, якою володіє суспільство.

На наш погляд, доцільніше прийняти саме другий підхід, а запровадження в 90-х роках в обіг поняття “працересурсний потенціал”, що тотожне поняттю “трудовий потенціал” є виправданим.

Поняття “працересурсний потенціал” об¢ємніше, ніж трудові ресурси, бо характеризується не лише загальною чисельністю індивідів, але і тривалістю їх життя, на протязі якого певна сукупність населення (всього чи працездатного) може у відповідних соціально-економічних умовах брати участь у суспільній праці. В працересурсний потенціал включаються показники чисельності працездатного населення, його галузевої і територіальної структури, кількісні та якісні характеристики попиту і пропозиції на ринку праці.

Таким чином, працересурсний потенціал – це сукупність кількісних і якісних характеристик здібностей і можливостей (ресурсів праці) працездатного населення, які реалізуються чи можуть бути реалізовані через існуючу систему відносин у суспільно-корисному виробничому процесі.

В контексті даного дослідження працересурсний потенціал розглядався як суспільно-географічна система. Багатогранність даної системи обумовлює застосування широкого кола показників для відображення її сутності. Якісні характеристики працересурсного потенціалу розкриваються за допомогою демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, ідейно-політичних, моральних, науково-технічних та інших ознак. У складному системному утворенні, яким є працересурсний потенціал, доцільно виділяти підсистеми: демографічну, соціально-економічну, соціально-психологічну.

Територіальна організація працересурсного потенціалу (ТОПРП) – певний стан відносно відмежованої функціонально-територіальної системи, що базується на одиницях розселення відповідного таксономічного рангу, в якій провідне місце належить самовідтворювальній функціональній одиниці (працересурсному потенціалу). ТОПРП відображає закономірності відтворення працересурсного потенціалу на рівнях областей, окремих населених пунктів і систем розселення. Властивістю ТОПРП є відносна стійкість у часі і просторі характеристик працевідтворювальних процесів, що зумовлені особливостями розвитку регіонів. Однією з умов збалансованого розвитку території є не стільки наявність працересурсного потенціалу, скільки його впорядкованість в галузевому та територіальному відношенні. Територіально-галузева структура господарства при цьому є головним фактором формування ТОПРП.

Соціально-демографічна, соціально-економічна, організаційно-управлінська структури, які взаємодіють через виробничо-економічні, соціально-демографічні, культурно-побутові та інформаційно-управлінські зв¢язки є складовими ТОПРП.

На формування і відтворення працересурсного потенціалу впливають наступні групи факторів: 1) суспільно-географічні; 2) історичні (типи населення, звичаї, традиції); 3) економічні (форми і методи загальної та професійної підготовки кадрів, організація праці); 4) демографічні (природний рух, міграція населення); 5) соціальні (соціальна інфраструктура, рівень життя, умови праці); 6) екологічні.

Залежно від домінуючих економічних відносин в територіальній організації суспільства складаються чотири соціально-економічні форми ТОПРП: ринкова, позаекономічна, змішана і соціально-ринкова. Перша форма характеризується як ринок праці.

Ринок праці є складною системою соціально-трудових відносин з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих засобів, форм і методів регулювання інтересів суб¢єктів (роботодавці, наймані робітники), державного управління і регулювання, пов¢язаного з організацією, використанням і оплатою найманої праці (зайнятість, безробіття, соціальний захист).

Виділення елементів просторової ієрархії ринку праці – один з найголовніших моментів у процесі його територіального регулювання. Для належного здійснення цього процесу мають бути виділені чотири таксономічні рівні: загальнонаціональний, регіональний, локальний і первинний (рис. 1).