АНТРОПОНІМІЯ НАДАЗОВСЬКИХ ГРЕКІВ У ЇЇ ВІДНОШЕННЯХ З УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ АНТРОПОНІМІЯМИ : Антропонимия надазовських ГРЕКОВ В его отношениях С УКРАИНСКОЙ И РОССИЙСКОЙ антропонимии

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність роботи, визначаються мета і завдання, подаються джерела фактичного матеріалу і методи його аналізу.

Перший розділ дисертації «Лексико-семантична характеристика прізвищевої системи греків Надазов’я» присвячений опису семантичних типів прізвищ урумів і румеїв. В антропоніміці традиційно  проводиться дослідження прізвищ за семантикою антропонімотвірних основ (див. праці О.М.Селіщева, О.В.Суперан­ської, М.В.Бірила, Ю.К.Редька, М.Л.Худаша, П.П.Чучки, Л.М.Щетиніна та інших), встановлюються лексико-семантичні групи згідно з доантропонімним значенням словотвірних основ. В.А.Никонов вважав, що «семантика (значення, смисл) прізвища інша, ніж її основа», і пропонував класифікувати прізвища за мотивами, покладеними в основу антропонімної номінації. Проте не варто відкидати той факт, що саме етимологія прізвищ, яка відтворює їх лексичну основу, у багатьох випадках визначає мотивацію іменування. Це стосується насамперед прізвищевих антропонімів з прозорою внутрішньою формою, тих, у яких «зрозумілі словотворча розчленованість і словотвірне значення, що зберігає напрям номінації та ознаку, яка покладена в основу називання» (В.І.Кодухов). Беручи до уваги вищесказане, вважаємо за доцільне здійснювати опис прізвищ за лексичними основами та їх значенням, які відображають і ознаки первинної номінації. Класифікація прізвищ за їх первинною семантикою проводиться нами з урахуванням «принципу антропонімічної ймовірності» (Л.М.Щетинін). Аналізований фактичний матеріал свідчить, що семантичні типи прізвищ греків відповідають більшості ареальних, національних антропонімій. Специфіка виявляється у ступені продуктивності різних типів, у  їх кількісному співвідношенні.

За характером лексичної основи всі прізвища греків пов’язані з онімною лексикою та різноманітними семантичними групами апелятивів. Прізвища відонімного походження беруть початок від власних імен і топонімів. Відіменні прізвища в урумському каталозі прізвищ складають 17,6%, у румейському – 14,6%. До першої (найчисленнішої) підгрупи відіменних прізвищ урумів відносяться календарно-іменні (51,7%). Характерною особливістю цих прізвищ є те, що всі вони походять від «паспортних» варіантів власних особових імен: Васи́льєв, Данило́в, Кири́лов, Миха́йлов і т.д. У прізвищевій номінації не брали участі гіпокористичні, квалітативні варіанти імен, які активно використовувалися в українській та російській прізвищевих системах. Унаслідок цього календарно-іменні прізвища урумів загалом становлять не більше 9%, у той час як серед російських і українських прізвищ їх близько 50%. Румейські календарно-іменні прізвища, на відміну від урумських, походять і від національних варіантів імен (Йо́рка, Йо́ркіц, Тріфо́, Тоду́ров), серед яких найбільш варіантним виявилося ім’я Костянтин – від нього утворено 6 прізвищ: Константи́нов, Костама́н, Костанда́, Костані́ц, Кості́ц, Кусти́. Друга підгрупа відіменних прізвищ урумів та румеїв (відповідно 22,3% та 13,5%) пов’язана за походженням з власне грецькими традиційними загальнохристиянськими та відпрізвиськовими іменами: Зогра́фов, Кір’я́зієв, Ле́фтеров, Паніо́тов, Пе́фтієв, Папа́кін, Ставрино́в і т.д. До третьої підгрупи належать прізвища, які походять з тюркських імен, що побутували серед греків-християн у Криму, а також у перші десятиріччя надазовського періоду їх життя (про це свідчать ревізькі реєстри Маріуполя 1782, 1795рр., де зафіксовано чоловічі імена Асланъ, Б’ята, Бабашъ, Бурлай, Олмезъ, Сеферъ, Тохтамишъ, Хонахбей та ін.). У більш пізній період іменник греків складався уже виключно з канонічних  християнських імен, внаслідок чого прізвища Асла́нов, Біа́тов, Бабашо́в, Челпа́нов, Яша́ров та ін. перестали усвідомлюватися самим етносом як відіменні. З тюркськими іменами пов’язані 47,4% відіменних прізвищ румеїв та 26% прізвищ урумів.

Відтопонімні прізвища у греків нечисленні і становлять 2,4% від загальної кількості прізвищ в урумів та 1,7% у румеїв. Непродуктивність топоантропонімів у регіоні грецького Надазов’я зумовлена общинним розселенням греків у Криму і Надазов’ї та їх  міграційною пасивністю. Відтопонімні прізвища представлені двома типами: 1) абсолютними топонімами в антропонімній функції (АТАФ): Бахчисара́й, Ма́нгуш, Улакли́, Чермали́х; 2) відтопонімними дериватами катойконімного типу з суфіксами -лі, -лу: Бельбеклі́, Камаралі́, Мангушлу́, Шамлі́ та ін. Цей тип «обслуговує», в основному, прізвища урумів.

Прізвиськові прізвища відапелятивного походження посідають основне місце як у румейській картотеці прізвищ (83,7%), так і в урумській (80%). Апелятивні лексеми, що забезпечують прозорість внутрішньої форми прізвищ, належать до різних лексичних груп і дозволяють виявити зв’язок людини, людської діяльності з категорією речей навколишнього світу, бо всі прізвиська почерпнуті зі сфери конкретних уявлень про світ, що оточує людину. У прізвищевій антропонімії греків відображено характеристику людини за зовнішніми та внутрішніми рисами, професією, соціальним та сімейним станом, національною приналежністю, місцем проживання. У так званих „портретних” прізвищах реалізуються мотиви номінації, які сприймаються зором та вказують на колір волосся, шкіри, зріст, особливості будови тіла, фізичні вади та ін.: Ахба́ш ‘світлоголовий’, Балаба́н ‘величезний’, Галба́й ‘товстий’, Кіо́р ‘сліпий’, Саги́р ‘глухий’ і т.д. Вони складають 22,5% від усіх урумських прізвищ та 22,8% – румейських. Дещо поступаються у кількісному відношенні прізвища, що відображають моральні якості людини, її розумові здібності: Делі́ ‘ненормальний’, Агирба́ш ‘тугодум’, Зипі́р ‘дурень, бовдур’, Тараман ‘грубий’, Дулумбаджі ‘нечема’, Охмуш ‘освічений’.

Одну з найчисленніших груп складають „професійно-посадові” прізвища, які дають уявлення про основні види занять та діяльність греків у період формування прізвиськ: Авджі́ ‘мисливець’, Балджі́ ‘пасічник’, Демерджі ‘коваль’, Куркчі́ ‘хутровик’, Тикіджі ‘швець’, Туварчі ‘чередник’, Халаджі́ ‘лудильник’ і т.д. Професія людини як номінаційно актуальна ознака лежить в основі 20% урумських та 13,6% румейських прізвищ.

Прізвища відетнонімного походження (Арме́н ‘вірменин’, Гуржі́ ‘грузин’, Богда́н ‘волох’, Тата́р ‘татарин’ та ін.) нечисленні, оскільки уруми та румеї жили в етнічній самоізоляції і представники іншого етносу в їх общинних поселеннях траплялися нечасто. Також нечисленними є і прізвища, що характеризують іменованих за сімейним станом, родинними зв’язками, спорідненістю (Оксю́з ‘сирота’, Оге́й ‘нерідний син’, Оглу́х ‘приймак’, Шира́з ‘вдівець’, Чілібі́ ‘брат жінки’).

Прізвиськові характеристики людини можуть ґрунтуватися й на образному порівнянні суб’єкта номінації з яким-небудь об’єктом (істотою чи неістотою). Метафоричне найменування здійснюється насамперед за допомогою назв різних представників фауни, які у мовній традиції виступають символами певних фізичних і моральних якостей. Зоофорні прізвища (Каци́ка ‘коза’, Коно́п ‘москіт’, Лаго́ ‘заєць’, Лухтра́ ‘півень’, Буга́ ‘бик’) складають 9% від загальної кількості прізвищ румеїв і 2,9% – урумів.

Намагання знайти образну, метафоричну основу появи прізвиська не завжди результативні, оскільки «іменем могло стати будь-яке слово, що позначає добре відомі предмети навколишнього світу, будь-яку деталь з матеріальної оболонки людини» (Л.М.Щетинін). Свідченням цього є різноманіття „предметних” антро­понімів, у яких відбито назви предметів матеріальної культури: знаряддя праці, інструменти (Волоні́ц ‘в’язальна спиця’, Калафа́т ‘конопатка’, Ца́пі ‘мотика’, Чі́ві ‘дерев’яний цвях’), предмети домашнього вжитку (Ясма́н ‘бурдюк для збереження вина’, Хаши́х ‘ложка’, Шамда́н ‘свічник’, Зимбі́ль ‘плетений кошик’), продукти харчування (Га́лла ‘молоко’, Махсма́ ‘напій з проса’, Церахто́ ‘перепічка’, Салма́ ‘страва з рису’, Пача́ ‘страва із баранячих ніжок’) та ін. Незважаючи на велику тематичну різноманітність прізвищ цього типу, вони складають у словниках прізвищ румеїв та урумів невелику кількість (відповідно 3,2% та 2,7%).

У складі прізвищ греків Надазов’я активно використовуються „колірні” компоненти: ах ‘білий’, хара ‘чорний’, сари ‘жовтий’, хизил ‘червоний’, ал ‘червоний’, ала ‘різнокольоровий’, кок ‘синій’. За допомогою колірного актуалізатора створюються бінарні та полінарні опозиції, що зумовлюють специфіку семантичної структури антропонімікону греків Надазов’я: Ахба́ш – Сариба́ш – Алаба́ш – Хараба́ш, Ахко́з – Хизилко́з, Ахма́н – Харама́н і т.д.

У другому розділі «Структурні особливості прізвищ греків Надазов’я» подається структурно-словотвірна характеристика прізвищ. Головна увага приділяється виділенню основних прізвищевих структурних типів, зумовлених взаємодією різномовних антропонімних систем, з’ясуванню способів утворення прізвищ. Хоча предметно-поняттевий зв’язок антропоніма з тим словом, від якого він утворений, є досить умовним, вважаємо за можливе розгляд антропоніма як похідної одиниці, яка відображає характерні для цієї лексичної групи способи творення і словотвірні моделі. Прізвища греків містять у своєму складі генетично різнорідні афікси, які не завжди мають безпосереднє відношення до утворення прізвища. Словотвірні процеси у прізвищах відбувалися на етапі їх становлення, тому етнічна двомовність греків, вплив на грецькі говори української та російської мов знайшли об’єктивний відбиток у дериваційно-морфемній структурі прізвищ надазовських греків.

В основі російськооформлених прізвищ греків лежить російська стандартна патронімічна модель з суфіксами -ов/-ев (-єв), -ін (-ин). Цій моделі відповідає 34,5% урумських та 19% румейських прізвищ. Продуктивність патронімічних суфіксів неоднакова: як і в російському прізвищетворенні, «лідирує» суфікс -ов, який «за небагатьма винятками не мав ніякої іншої функції, крім функції утворення прізвищ» (Б.О.Унбегаун). Так, скажімо, серед урумських російськооформлених прізвищ 73% мають суфікс -ов, 22%  –  суфікс -ев (-єв), 5%  –  суфікс -ін (-ин).

Слід зауважити, що у греків прізвища з російськими суфіксами створювались або переоформлялись за готовим зразком (згідно з канцелярськими стандартами) з метою нейтралізації етнічного характеру антропоніма та входження його до питомої російської моделі. «Прізвища, запозичені основи яких не увійшли до словників російської мови, якщо вони оформлені російськими суфіксами та входять до складу триєдиного найменування (ім’я, по батькові, прізвище), очевидно, також можуть вважатися російськими» (О.В.Суперанська).

Зрусифіковані прізвища відапелятивного походження виступають корелятами до «первинних», природніх прізвищ-прізвиськ: Арабаджі́ – Арабаджі́єв, Карако́з – Карако́зов, Делі́ – Делі́єв, Балаба́н – Балаба́нов, Узу́н – Узу́нов і т.д. Русифікація грецьких прізвищ здійснювалася не тільки приєднанням російських прізвищевих суфіксів, але й зміною лексичної основи за рахунок виділення в них псевдосуфіксів. Зміна статусу фіналі грецького прізвища супроводжувалася переміщенням наголосу: джере́н > Дже́р-ин, айди́н > А́йд-ин, шашки́н > Ша́шк-ін і т.д.

Питома вага російськооформлених прізвищ у складі прізвищевих словників окремо взятих населених пунктів неоднакова. Найбільш продуктивною російська патронімічна модель виявилася в антропонімній системі урумських сіл Старобешеве (92,3% від усіх прізвищ) і Комар (76,6%),  найнижчий показник – у Кам’янці (11,3%). У румейських селах кількісний показник коливається від 41,5% (Урзуф) до 7,3% (Сартана).

Українськооформлені прізвища греків за чисельністю (у румеїв 6%, в урумів близько 3%) поступаються російськооформленим, що пояснюється екстралінгвальними факторами: 1) перепис населення і записи актів громадянського стану раніше велися російською мовою; 2) греки користувались, в основному, російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування. Українізація прізвищ греків через посередництво патронімічних суфіксів за українськими стандартними моделями відбувалася двома шляхами: 1) шляхом приєднання одного з українських прізвищевих суфіксів до „грецької” основи; 2) шляхом „підгонки” фіналі грецького прізвища до української моделі.

Для безпосереднього приєднання до основи вживався формант -енко, який мав широкі сполучувальні можливості, оскільки «він поєднується з особовими іменами й відапелятивними прізвиськами, різними за семантикою, структурою і граматичною характеристикою» (В.Д.Познанська). Як відомо, -енко – один із найбільш продуктивних і найбільш характерних українських патронімічних формантів. Сполучення його з урумськими й румейськими основами – специфічне явище в антропонімії Надазов’я, що виходить за межі стереотипного уявлення про прізвища на -енко. «Це найтиповіші українські прізвища. Якщо вони й зустрічаються серед інших слов’янських народів, то переважно як прізвища українського походження» (Ю.К.Редько).

Прізвища на -ко, -ук, -чук частіше всього не є результатом морфологічного словотворення. Поява їх пов’язана з навмисною „переробкою” фіналей урумських і румейських прізвищевих одиниць: Афе́нко < Афе́нка, Бузовчу́к < Бузовчу́, Спруцко́ < Спру́цку і т.д. Демінутивний румейський суфікс -іц прийняв українське звучання і написання у вигляді суфікса -ець. Тому в румейському антропоніміконі поруч із прізвищами Пахні́ц, Шебані́ц, Шерді́ц існують „українські” прізвища Пахне́ць, Шебане́ць, Шерде́ць і т.д.

Вплив російської та української прізвищевих систем на антропонімію греків викликав у ній існування гнізд із „різнонаціональними” прізвищевими одиницями від однієї твірної основи: Афе́нка, Афе́нко, Афе́нкін; Темі́р, Темі́ренко, Темі́ров; Шурда́, Шурде́нко, Шурдо́в і т.д. „Гібридні” прізвища – одна з основних особливостей прізвищевої антропонімії надазовських греків. Власне російські й українські прізвища (не лише за суфіксами, але й за лексичними основами), запозичені з російського та українського прізвищевих репертуарів, з’явилися у греків внаслідок різних причин, і перш за все – змішаних шлюбів.

Тюркськооформлені прізвища надазовських греків містять у своєму складі різні афікси, але далеко не всі з них мають безпосереднє відношення до утворення прізвищ. Власне прізвищевим словотворчим формантом є -оглу (-огло), який, сполучаючись із чоловічим іменем або прізвиськом, формує патронімічне найменування. Проте ця патронімічна модель непродуктивна і має місце тільки в румейському прізвищевому словнику: Іван-оглу́, Гаврил-оглу, Голі-оглу́, Мелек-оглу́, Миски-оглу́, Семен-оглу́, Топозогло́.

Як відомо, в антропонімних системах різних мов «патронімічні утворення розвиваються за рахунок звичайних зменшувальних суфіксів, патронімічне значення яких є лише синонімічним варіантом, зумовленим коренем (найменуванням особи)» (Є.Курилович). У прізвищевому списку греків-урумів патронімічне значення вносять зменшувально-пестливі суфікси -чих (-чик) і -ш: Хасхачи́х ‘маленький Хасхач’ (хасхач ‘рак’) = ‘нащадок Хасхача’, Чи́бічик ‘маленький Чибіч’ (чебич ‘козел’) = ‘нащадок Чибіча’, Буга́ш ‘маленький Буга’ (буга ‘бик’) = ‘нащадок Буга’.

Тюркські суфікси в складі прізвищ греків, як правило, не є антропонімними, бо утворили не антропоніми, а апелятиви, які в непереоформленому стані онімі­зувалися для номінації людини. Але оскільки в онімах ці суфікси втратили своє первісне апелятивне значення і тільки формують звуко-літерну послідовність, за допомогою якої один антропонім відрізняється від іншого, то вважаємо за можливе виділити такі прізвищеві моделі у греків Надазов’я:

1. Модель із суфіксами -джі, -жі, -чі, -чу. Прізвища цієї моделі виникли внаслідок антропонімізації апелятивних найменувань осіб за професією, родом занять: Байталджі́ ‘коновал’, Бояджі́ ‘маляр’, Куюмджі́ ‘ювелір’, Чапчахчі́ ‘бондар’ і т.д. Непереоформлені прізвища з названими суфіксами складають найпродуктивнішу суфіксальну тюркську модель, якій відповідають 12% прізвищ урумів і 10% прізвищ румеїв від загальної їх кількості.

2. Модель із суфіксами -лі, -ли, -лу, яка представлена у двох своїх різновидах: 1) за формою і походженням прізвища є прикметниками із значеннями ‘що містить що-небудь’, ‘що володіє чим-небудь’: Балчихли́ (балчих ‘бруд’), Ганджерлі́ (ганджер ‘кинджал’), Маразлі́ (мараз ‘хвороба’), Сачлі́ (сач ‘волосся’); 2) відтопонімні деривати з цими суфіксами вказують на місце народження або проживання людини: Бельбеклі́ ‘житель Бельбека́’, Бешевлі́ ‘житель Бешева’, Мангушлу́ ‘житель Мангуша’ і т.д. Незважаючи на різні допрізвищеві значення дериватів із суфіксами -лі, -ли, -лу, прізвищеві імена до первісних значень „байдужі”. Вони складають близько 3,5% у прізвищевому словнику урумів і близько 2% у словнику румеїв.

3. Модель із суфіксами -сиз (-сис), -суз, що зазначена в урумському антропоніміконі. Суфікс -сиз в загальних назвах дорівнює префіксові без- (в урумській мові префіксів немає). Хоча апелятивна привативна форма за допомогою цього суфікса утворюється практично від будь-якого іменника, онімізувалися поодинокі загальноназивні лексеми, внаслідок чого ця модель у прізвищевій номінації виявилася непродуктивною: Бурунсу́з ‘безносий’, Джанси́з ‘бездушний’, Хулахси́з ‘безвухий’ та ін.

4. Модель із суфіксом -ман, що служить для утворення іменників на позначення особи: Ахма́н, Бахма́н, Джелома́н, Сарахма́н, Ши́шман і т.д.

Решта суфіксів у складі відапелятивних прізвищ тюркського походження не такі регулярні: -джа (Сари́джа, Хараджа́), -тар (Бар’яхта́р, Балахта́р), -им, -м (Джани́м, Беди́м), -лек (Тишле́к).

Прізвища, оформлені власне грецькими (румейськими, новогрецькими) суфіксами, характерні для румейської антропонімії і відсутні в урумській. Перш за все виділяються прізвища з формантами -пуло, -іді, які „спеціалізуються” на передачі спадкової інформації – “нащадок того, кого названо твірним словом”: Алексо́пуло, Мавромато́пуло, Папандо́пуло, Козмірі́ді, Миросі́ді, Стефані́ді, Чакірі́ді і т.д. Проте ці патронімічні найменування складають незначну частину прізвищевого словника і пов’язані, в основному, з балканськими греками-волонтерами, які після закінчення Кримської війни оселилися поблизу Маріуполя.

У складі антропонімів патронімічного значення набувають і демінутивні суфікси -іц (Волоні́ц, Кукулі́ц, Кості́ц, Хаваліц, Пахніц, Тасі́ц), -акі (Бівера́кі, Кандела́кі, Ліка́кі), -ул (Ді́цул, Пі́чул, Ставру́л), найпродуктивнішим з яких є суфікс
-іц.  Його містять 60% прізвищ, які походять від суфіксальних демінутивів.

Антропонімізувалися нечисленні румейські апелятиви, що мають суфікси -ас,
-ава: Псара́с, Сарава́с, Паца́ва, Пісса́ва. У деяких прізвищах апелятивні суфікси атрофувались, і таким чином пряма співвіднесеність оніма з іменем називним порушилася: Ма́гер, Ма́гера < рум. маєрас ‘кухар’; Цока́ло < рум. цукалас ‘гончар’.

Складні (неодноосновні) прізвища надазовських греків – практично всі тюркського походження (на 100% в урумів і 99,2% у румеїв) і є словами-зрощеннями, які відповідають тюркським моделям синтаксичного словотворення. В основі прізвищ-композитів лежать визначальні словосполучення двох типів: 1) прикметник + іменник, де обидва компоненти вжиті у початковій формі
(Adj₁ + N₁). Цій моделі відповідає 64% складних прізвищ урумів і 43,4% – прізвищ румеїв: Альяна́х < ал  янах ‘рум’яна щока’, Алтинпара́ < алтин  пара ‘золота монета’, Хартаха́й < харт ахай ‘старий чоловік’, Чихаба́х < чий хабах ‘сирий гарбуз’. Особливо продуктивне сполучення з прикметниками на позначення кольору: Ахба́ш, Ахко́з, Кизилко́з, Сарба́ш, Харахурса́х, Хараха́ш і т.д.; 2) іменник + іменник
(N₁ + N₁). Це типова, характерна для тюркських мов ізафетна конструкція із закріпленими синтаксичними позиціями: препозитивність – означення, пост­позитивність – означуване. Означення і означуване залишаються незмінними – в називному відмінку: Балаба́ш < бала  баш  ‘дитина, голова’ Балака́й < бал акай ‘мед, чоловік’; Койба́ш < кой баш ‘вівця, голова’; Майхопа́р < май хопар ‘масло, шматок’ тощо. За цією моделлю побудовано 36% складних прізвищ в урумів та 56,6% – у румеїв. Фактичний матеріал свідчить, що для урумських складних прізвищ-зрощень продуктивною виявилась модель Adj₁+N₁, а румейський словник активніше використовував модель N₁+N₁. У композитних прізвищах обох типів позиції компонентів закріплені не тільки синтаксично, а й лексично. Найрегулярнішим постпозитивним компонентом виступає слово баш ‘голова’. Далі йдуть назви частин тіла, обличчя з препозитивними “колірними” визначниками.

Непохідні за структурою прізвища утворилися шляхом антропонімізації безафіксних апелятивів різних семантичних груп і складають п’яту частину в прізвищевому каталозі урумів: Давша́н, Кіо́р, Коссе́, Узу́н, Ягму́р та ін.

У третьому розділі “Родові прізвиська (вуличні прізвища) надазовських греків” визначається статус та роль родових прізвиськ у національній антропонімній системі, пропонується їх семантична та структурно-словотвірна характеристика.

Родові прізвиська греків Надазов’я – це особливий клас антропонімів, які інформують про приналежність людей до відповідного роду. Більш вдалим, на наш погляд, є термінологічне словосполучення “вуличне прізвище”, бо цей вид іменування людини, як і офіційне прізвище, є спадковим, незмінним, що передається від покоління до покоління за чоловічою лінією.

Вуличні прізвища не закріплені юридично й функціонують тільки на побутовому рівні, проте розглядати їх як певні другорядні найменування – означає закреслити їх традиційність та функціональну значущість. Тільки вуличні прізвища греків дають інформацію про істинну спорідненість їх носіїв. Наприклад, носії одного й того самого прізвища Михайлови (сел.Старобешеве) не є родичами, оскільки мають різні вуличні прізвища: 1) Коло́с; 2) Мечиба́ш; 3)Фах; 4) Тополо́л; 5) Сари́; 6) Харапча́н; 7) Хола́п; 8) Черлі́; 9) Чонту́х. У той же час носії одного й того ж вуличного прізвища , будучи представниками одного роду, можуть мати різні офіційні прізвища: Чалба́ш – Івано́ви, Ахко́зови (с.Комар), Кочка́р – Фе́дорови, Афе́нкіни (селище Старобешеве).

Активність вуличних прізвищ на побутовому рівні дуже висока, тому що вони адресно називають людину в умовах характерної для грецьких сіл однопрізвищевості, коли офіційне прізвище перестає бути самодостатнім розпізнавальним знаком. Старше покоління, як правило, загалом не користується офіційними прізвищами в повсякденному спілкуванні, вживаючи для адресного іменування об’єкта мовлення двочленну антропонімну формулу “вуличне прізвище + власне ім’я”. Не зафіксовані документально, вуличні прізвища не можуть бути фонетично незмінними з кількох причин: 1) деетимологізації антропоніма;
2) сприйняття антропоніма як знака у відриві від апелятивної лексичної основи;
3) трансформації антропоніма російсько-українським населенням відповідно до своїх національних особливостей артикуляції. Звідси одне й те саме вуличне прізвище в усному мовленні інформантів (мешканців одного й того ж селища) може побутувати у кількох фонетичних варіантах: Гь’оляме́й та Гь’ольоме́; Думяно́с, Демяно́с та Димйано́с; Їлау́х, Їлаву́х та Ілаву́х; Танси́х та Танци́х тощо.

У вуличних прізвищ, як і офіційних, відсутній зв’язок з позначуваним об’єктом, проте вони мають зміст – віддзеркалюють іменування глави того чи іншого роду. Стосовно першого носія всі вуличні прізвища як первинні найменування були з прозорою семантикою і відповідали номінаційним потребам колективу – виділяли іменованого за об’єктивною характеристикою, а саме: а) за особовим ім’ям; б) за зовнішнім виглядом; в) за місцем проживання або народження; г) за родом постійних занять чи професією; д) за індивідуальними особливостями тощо.

Відіменні прізвиська у словнику родових прізвиськ урумів  складають 10%, румеїв – 11,8%. Календарні імена увійшли до складу вуличних прізвищ, передусім, у вигляді національно-побутових варіантів особових чоловічих імен: Костачи́х, Костанджи́к, Кусти́ц, Кустанда́ (від Костянтин), Димти́р, Димтирджи́к, Карадимти́р, Димитра́ка (від Дмитро), Танасі́ц (від Афанасій), Іспі́ра (від Спиридон) тощо. Вуличні прізвища походять також від чисто грецьких (Афе́нка, Лефте́р, Пефти́, Панайотчу́х, Папа́ка, Акри́т тощо) та тюркських чоловічих імен (Болат, Бабаш, Сифер, Ольмез, Аслан тощо ), які ще наприкінці XVIIIст. входили до іменника́ надазовських греків. Відіменні вуличні прізвища неоднорідні за характером зв’язку з особовим ім’ям, що породило його. Одну групу складають прізвиська-патроніми, в яких патронімічне значення актуалізується за допомогою демінутивних суфіксів: -чих, -чух, -джик, (в урумів), -іц (у румеїв): Лазарчи́х, Панайотчу́х, Димтиржди́к; Танасі́ц, Якуві́ц, Яні́ц. Друга група прізвиськ з’явилась в результаті трансантропонімізації: Йо́рдан, Самої́л, Аме́т, Папа́ка та ін. Третю групу складають іменування складного типу, в яких особисте ім’я “дооформлене” визначенням хара: Харавеси́ль, Харапавло́, Харайорйу́, Харакузьма́, Харадимти́р тощо.

Відтопонімні вуличні прізвища нечисленні і в урумів (2,2%), і в румеїв (1,7%). Вони представлені відтопонімними дериватами з катойконімними урумськими суфіксами -лі, -лю (Камаралі́, Гюрджюлю́, Хримлі́) й румейським суфіксом -оту (Сартаньо́ту, Ялтино́ту, Чардахло́ту). Урумська антропонімна система складається і з родових прізвиськ-АТАФ: Дордоба́, Трапоза́н, Сома́, Запоро́з.

Вуличні прізвища відапелятивного походження складають основну частину родових іменувань греків-урумів (87,8%) та греків-румеїв (86,5%). Найбільша група прізвиськ відбиває різні ознаки зовнішнього вигляду того, кого називають: колір волосся, обличчя, очей, шкіри; зріст та особливості конституції; фізичну силу та слабкість; манеру ходити, одягатися тощо: Хараджа́ ‘смаглявий’, Чаки́р ‘блакитноокий’, Чалі́ ‘сивий’, Фах ‘дрібний’, Тупчи́к ‘недоросток’, Ку́нда ‘короткий’, Псири́к ‘слабкий, немічний’, Кь’отата́й «той, хто при ході відставляє зад», Суслу «святково вдягнений» тощо. Таких родових прізвиськ в урумів 24,6%, у румеїв ‑16,8%.

Риси характеру, особливості поведінки, манера мовлення та його зміст відбиті у 18,1% вуличних прізвищ урумів, у 11,1% вуличних прізвищ румеїв: Тока́л ‘дурний’, Канджи́к ‘хитрун’; Хизга́нч ‘скупий’, Тишле́к ‘той, що кусає’, Ца́нос ‘дурень’, Саха́в ‘недорікуватий’,  Далбу́з ‘твердолобий’, Пельте́к ‘шепелявий’ тощо.

Із зовнішнім виглядом та якісною характеристикою людини найчастіше пов’язані й зоофорні прізвиська, питома вага яких у прізвиськовій номінації румеїв дещо вища, ніж в урумів (відповідно 12% та 6%). Семантична онімотвірна модель «nomina animalia > nomina personalia» в румейській прізвисько-родовій номінації відрізняється характером першої частини – nomina animalia. Як типова основа іменувань людини частіше зустрічаються назви свійських тварин в усіх їх вікових та статевих різновидах, наприклад: Хучха́р ‘баран-плідник’, Мунуха́р «кастрований баран», Хурту́х «виснажений баран», Така́ «козел», Арха́ч «кастрований козел», Гарко́ ‘бик’, Бгади́ця ‘бичок’, Миска́р «теля» тощо.

Строго об’єктивно основу мають родові прізвиська, що вказують на професійну діяльність іменованого: Бадра́х ‘костоправ’, Сапуна́с ‘миловар’, Їлхиджі́ ‘табун­щик’, Налба́т ‘коваль’, Тиїсчі́ ‘повстяр’. Серед урумських вуличних прізвищ на частку «професійно-посадових» припадає 10%, у румеїв їх вдвічі менше.

Досліджуваний матеріал свідчить про існування в урумів вуличних прізвищ, які базуються на такому специфічному матеріалі, як вульгарна лексика. «Непристойними» за своїм етимологічним значенням є такі прізвиська, як Сичха́х ‘обкаляний’, Осра́х ‘пердун’, Сійче́х ‘у кого не тримається сеча’, Сюкюллюкь’о́т ‘дірявий зад’ тощо. Існування «прикрих» прізвиськових імен підтверджує суб’єктивність антропонімів, бо на процес номінації ними об’єктів, а також їх функціонування впливає суб’єктивний фактор – воля та смак номінатора, його позиції.

Характеристика людини здійснюється за нормами, встановленими самими людьми. Конотативний семантичний елемент «не норма» «провокує» експресивний відтінок антропоніма. Конотативність вуличних прізвищ, які спочатку були індивідуальними прізвиськами, підтримується, перш за все, внутрішньою формою слова. Прізвиська із прозорою внутрішньою формою можна віднести до “промовистих” іменувань-характеристик, оскільки, «будучи ознакою іменування, внутрішня форма виявляє дуже тісний зв’язок з референтом» (Г.П.Циганенко). Метафоричні прізвиська виникли на основі асоціативної вмотивованості. Виразною вмотивованістю вирізняються метафоричні іменування, які ґрунтуються на експліцитних ознаках: розмір, форма, колір, зовнішній вигляд тощо: ариш ‘голобля’ > Ари́ш ‘цибатий’, хияр ‘огірок’ > Хиярба́ш ‘витягнута голова’, галла ‘молоко’ > Га́лла ‘білошкірий’ тощо. Метафоричні антропоніми можуть ґрунтуватися на імпліцитних семантичних ознаках, усвідомлення яких потребує від комунікантів загальних енциклопедичних та фонових знань. Наприклад, хороз ‘півень’ > Хоро́з ‘задира’, чибин ‘муха’ > Чиби́н ‘набридливий’, домус ‘свиня’ > Дому́с ‘неохайний’ тощо. У словникових тлумаченнях основних значень наведених слів (півень, муха, свиня) немає і натяку на якості, закріплені за ними при їх вживанні стосовно людей. Це не прикметні ознаки саме тварин, а ознаки, які викликані уявленнями про них, асоціаціями, хоча, як зазначає Д.М.Шмельов, «асоціативна вмотивованість» значень далеко не завжди адекватна логічній оцінці відповідних явищ». Асоціативний зв’язок між іменованими та будь-якими реаліями, усвідомлений номінатором, але не зафіксований в колективній пам’яті та мовній традиції, є різноплановим, оскільки міг мати місце в екстраординарних умовах і не зумовлюватися семантикою слова. Йдеться про прізвиська, етимологічно пов’язані з назвами рослин, предметів домашнього вжитку, їжі тощо.

Вуличні прізвища, як власні імена, з часом набувають різних трансформацій: змінюють свій фонетичний вигляд та словотвірну структуру, деетимологізуються, ресемантизуються тощо. Вони також перебувають під впливом дивергентної тенденції, спрямованої на віддалення їх від омонімічних їм апелятивів. Вилучення онімів з апелятивів відбувається кількома способами: зміною наголосу (фухта > Фухта, джатма > Джатма); зміною фіналі онімів (паца > Паца́й, паста > Пасту́); метатезою (ташаклі > Ташхалі́), випадінням або появою окремих складів, звуків (маєрима > Маєрма́, гобеклі > Гобеля́, берекет > Барке́т) тощо.

Родові прізвиська греків Надазов’я виникли, здебільшого, внаслідок онімізації апелятивних лексем (похідних і непохідних) та трансонімізації власних імен. Структуру багатьох антропонімів (особливо румейських) важко визначити через викривлення їх стихією усного мовлення і через те, що із лексичного активу говірок щезли слова-етимони. На підставі зафіксованого матеріалу можна припустити, що близько 40% румейських і 35% урумських родових прізвиськ – онімізовані непохідні апелятиви. Вуличні прізвища – це єдиний клас антропонімів надазовських греків, що залишився за межами впливу української та російської антропонімних систем.

У четвертому розділі «Індивідуальні прізвиська греків Надазов’я» аналізуються особисті прізвиська греків, створені на лексичному матеріалі урумської, румейської, російської та української мов, що зумовлює їх неоднорідність за власне антропонімним значенням та способом номінації, за лексико-семантичними та структурно-граматичними ознаками, за ступенем емоційно-експресивної виразності.

Індивідуальні прізвиська відбивають справжні риси того, кого називають, але для іменованого вони є, як правило, табу: особовими прізвиськами називають людину «поза очі». «Функція сучасних прізвиськ дещо інша: у них посилюється оцінний елемент, спостерігається прагнення у прізвиськовому найменуванні не стільки визначити реальні ознаки людини, скільки дати їй соціальну, більшою мірою оцінку зневаги» (Г.Я.Сіміна). Крім номінативної та інформативно-оцінної функції, особові прізвиська виконують контактну функцію, допомагаючи встановлювати контакт між „своїми”. Нечисленність цього розряду антропонімів у маріупольських греків зумовлюється дуже активним функціонуванням на побуто­вому рівні вуличних прізвищ.

Більшу частину особових прізвиськ (88,5% від загальної кількості у румеїв, 78,3% – в урумів) складають іменування відапелятивного походження. Серед них (з урахуванням семантики антропооснов та мотивів номінації) можна виділити кілька основних груп, із яких найчисельнішими є ті, які включають прізвиська „портретні” та „якісні” (понад 80% прізвиськ). Незважаючи на те, що в основу „портретних” іменувань покладена, як правило, помітна всіма ознака (Галба́й ‘важкий’, Гамбу́р ‘горбатий’, Чепе́ль ‘неохайний’, Замо́риш, Ли́сий), для опису зовнішнього вигляду людини частіше використовується переносний спосіб номінації, коли для образної характеристики вживаються назви тварин та рослин (зоофорні та фітофорні прізвиська), різних предметів матеріальної культури. Найпродуктивнішим видом образної семантичної моделі найменування людини виступає „анімальна” модель. У румейському антропоніміконі зоофорні прізвиська складають 15,2%, в урумському – 13,3% (від кількості всіх прізвиськ): Бюрче́ ‘блоха’ (маленький, пронирливий), Буга́ ‘бик’ (великий, фізично здоровий), Жа́ба (маленький, круглий, очі булькаті), Їла́н ‘гадюка’ (при ході в’ється гадюкою).

Прізвиська, які відображають внутрішній світ людини, риси її характеру, ґрунтуються як на прямій, так і на образній номінації. У кожному такому прізвиську наявна не тільки якісна характеристика іменованого, але й оцінка цієї якості щодо стійких морально-етичних норм колективу. Серед прізвиськ, що характеризують особистісні риси людини, домінують пейоративні прізвиська, оскільки вони задовольняють основні потреби дистактного „обзивання”. Тому втрачають актуальність „професійні” прізвиська, кількість яких дуже незначна: Почтаджі́ ‘поштар’, Чичекчі́ ‘квіткар’, Миска́рник ‘телятник’, Хіру́рг, Сапо́жник, Себеркаджі́ ‘той, що виготовляє цебра’, Охо́тник, Мясни́к – всього 13. У колі зору номінаторів опинилися такі індивідуальні ознаки людини, як її мовленнєві особливості (Гундо́сий, Молота́рка, Пельте́к ‘заїка’), характерні для нього дії, окремі вчинки (Краду́н, Зіва́ка ‘позіхає’, Хорозбога́н ‘душив півня’, Несу́н), сімейний стан (Ага́му ‘неодружений’, Митре́й ‘нерідний батько’), проте відбились вони у невеликій кількості прізвиськ.

Особливу групу складають відпрізвищеві прізвиська, які поділяються на два типи: 1) висхідні до прізвищ безпосередніх їх носіїв; 2) висхідні до чужих прізвищ. Відпрізвищеві іменування першого типу поодинокі у румеїв та широко представлені в антропонімії урумів. Вони виникають: 1) коли апелятив, передбачуваний у складі прізвища, сприяє демонстрації якихось ознак людини: Борю́ ‘вовк’ (відлюдькуватий) – від прізвища Борюшо́в; Хозу́ ‘ягня’ (безпорадний) – від прізвища Хозлу́; Тайка́ ‘лоша’ (всюди ходив з матір’ю) – від вуличного прізвища Тайкь’орге́н; 2) коли прізвище виступає підставою для створення прізвиськ на основі звукових асоціацій з урумською, російською чи українською лексемами, що вмотивовують прізвисько: Гамбу́р ‘горбатий’ (дуже сутулий) – від вуличного прізвища Гамбе́р; Миши́х – ‘кіт’ (гультяй) – від прізвища Тохтами́шев; 3) коли прізвище перекладається з урумської російською (українською) мовою: Ряби́й – від Чуба́р; Чо́рний – від Хара́ і т.п.
4) коли прізвище викликає різні асоціації, спричинені семантикою апелятива, покладеного в основу прізвища: Саха́т ‘інвалід’ – від прізвища Пармакси́з ‘безпалий’; За́єць – від прізвища Джерхоя́н ‘кріль’.

Відпрізвищеві прізвиська першого типу утворені редеривацією (Темі́р < Темі́ров, Узу́н < Узу́нов, Яша́р < Яша́ров) та абревіацією, що представлена такими різновидами: а) простим скороченням прізвища (Кі́ра <  Кіраді́єв, Ара́б <  Араба­джі́, Лев <  Ле́фтеров); б) скороченням однієї з частин складного прізвища (Шайта́н <  Шайтаная́х, Джел <  Джелба́ш); в) скороченням прізвища з додаван­ням афікса чи голосного-оформлювача (Пі́ча < Пічу́л, Чи́чка < Чи́ча, Па́пік < Папу́). Прізвиська-абревіатури є аналогом гіпокористик у сфері особових імен.

Відпрізвищеві прізвиська другого типу (висхідні до чужих прізвищ) пов’язані із загальновідомими прізвищевими антропонімами. Перехід прізвищ відомих людей, літературних персонажів, героїв кінофільмів у прізвиська здійснюється завдяки енциклопедичному значенню кожного з цих онімів: Куту́зов, Чапа́єв, Пу́шкін, Данте́с, Д’артанья́н, Ке́ренський і т.п. Зв’язок носія прізвиська із особою, з якою він порівнюється, не має реального характеру, але за допомогою епоніма створюються стійкі мотиванти, які образно вказують на певну ознаку денотата.

Нечисленні відіменні прізвиська (18,5% в урумів і 2,5% у румеїв), як правило, походять від особових імен чоловіків старшого покоління і несуть інформацію про генетичний зв’язок іменованого з названими особами. Здатність імен у непереоформленому вигляді бути прізвиськами підтримується раритетністю цих імен, що стає на заваді виникненню однойменності, внаслідок чого кожне ім’я є самодостатнім ідентифікатором людини: Горго́р (Григорій), Тяфо́н (Феофан), Моє́н (Гермоген), Дормидо́н, Касья́н, Фо́ка, Марти́н і т.п. Тільки у двох прізвиськах патронімічне значення виражене експліцитно – за допомогою урумського суфікса
-чих (Парменчи́х) і російського суфікса по батькові -ич (Жо́рич).

Відтопонімні особові прізвиська, що представлені тільки в урумському прізвиськовому арсеналі, найчастіше є АТАФ: Сти́ла, Магада́н, Му́рман, Дуна́й, Азербайджа́н і т.п. Незважаючи на різноманітність топонімічних класів, що використовуються як основи (ойконіми, хороніми, гідроніми, урбаноніми), відтопонімні прізвиська є непродуктивною моделлю у прізвиськовій номінації надазовських греків.

Більша частина особових прізвиськ греків пов’язана з національною лексикою: майже 61% прізвиськ урумів є урумомовними, 57,8% прізвиськ румеїв – румеємовними. З них 58% в урумів і понад 95% у румеїв складають прізвиська-іменники, що виникли в результаті антропонімізації непохідних і похідних апелятивів. Частка прізвиськ-прикметників складає 32,7% від числа урумомовних і біля 5% від румеємовних прізвиськ. Для 15 прізвиськ урумів базовими стали двокомпонентні тюркські синтаксичні конструкції визначального типу різних моделей: N₁ + N₁  (Хатирхулах, Хабахбаш); Adj₁ + N₁  (Харапічат, Ачхауз);
[N₁ + Part] + (N₁) (Хорозбоган).

Російськомовні та україномовні прізвиська урумів і румеїв у більшості своїй (70,81% і 94% відповідно) за структурними та граматичними ознаками належать до субстантивного типу. Онімізувалися як непохідні, так і похідні (віддієслівні, відсубстантивні, відад’єктивні) іменники, в яких основна частина суфіксів пов’язана з вираженням значення особи: Охо́тник, Краду́н, Пожа́рник, Сапóжник, Чужа́к, Бурса́к і т.п. Особові прізвиська румеїв мають і гібридну природу: основа румейського слова оформляється російським/українським суфіксом з урахуванням всіх морфонологічних правил українського і російського словотвору: Ву́чка < вук, Миска́рник < мискари, Юру́шка < юрух.

Список особових прізвиськ урумів містить, окрім однослівних, двослівні найменування структурної моделі Adj₁N₁: Більший Румин, Менший Румин, Циганський Барон, Кістяна Нога.

Загальні результати дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Антропонімія греків Північного Надазов’я має специфічну лінгвоетнічну природу, що визначається, по-перше, різномовністю у середовищі надазовських греків, по-друге, їх минулою етнічною двомовністю, по-третє – впливом російської та української антропонімних систем.

2. Основну частину у прізвищевому каталозі урумів і румеїв складають прізвища тюркського походження (відповідно 76,4% та 61,8%), а майже 12% прізвищ належить до їх загального фонду. Частка прізвищ з власне грецьким коренем у румеїв складає 23,7%, в урумів – 6,3%. 17,3% прізвищ урумів і 14,5% прізвищ румеїв пов’язані з лексемами російської та української мов, а також з календарними особовими іменами, спільними для християнських іменників греків, росіян та українців.

3. Вплив української та російської антропонімних систем на прізвища греків найсильніше виявляється у структурному плані. До складу 34,5% урумських і 19% румейських прізвищ входять російські патронімічні суфікси -ов/-ев, -ин, відповідно 3% та 6% прізвищ повторюють українські прізвищеві моделі з суфіксами -енко, -ко, -чук, -ук. Гібридні прізвища – одна з особливостей прізвищевої антропонімії греків Надазов’я. Нерусифіковані і неукраїнізовані прізвища у більшості своїй є результатом антропонімізації апелятивів і трансонімізації власних імен.

4. Вуличні прізвища надазовських греків несуть інформацію про приналежність людини до певного роду і передаються від покоління до покоління за чоловічою лінією. Їх активність на побутовому рівні дуже висока, оскільки вони адресно називають людину в умовах однопрізвищевості, характерної для грецьких населених пунктів. Вуличні прізвища практично залишилися за межами впливу російської та української антропонімних систем як на лексичному рівні, так і в структурному відношенні. Вуличні прізвища утворені, переважно, шляхом антропонімізації національних апелятивних (похідних і непохідних) лексем і трансонімізації пропріальних одиниць. До антропонімних суфіксів належать тільки демінутивні за походженням, які утворили 1,6% родових прізвиськ урумів і 3,8% прізвиськ румеїв (від загальної кількості прізвищ).

5. Особові прізвиська, крім номінативної й інформативно оцінної, виконують і контактну функцію. Основний спосіб утворення особових прізвиськ греків – антропонімізація різномовних апелятивних лексем субстантивного і (рідше) ад’єктивного типів. Більша частина прізвиськ урумів (62%) сягає корінням урумської лексики. Прізвиська румеїв ґрунтуються на лексиці румейського словника, насиченого тюркізмами (до 10%). Російські й українські лексеми лежать в основі майже 40% прізвиськових найменувань урумів і 43% – румеїв.

6. Усі класи досліджуваних антропонімів у лексико-семантичному відношенні досить різноманітні. У них знайшли відображення фізичні і моральні ознаки іменованих, різні види людської діяльності, взаємовідносини людей, зв’язок людини з довкіллям, духовна й матеріальна сторони життя. Через те, що якісний склад антропонімів, самі генетичні типи є загальними для всіх або більшості національних антропонімій, специфіка ареалу виявляється саме у ступені продуктивності різних типів у межах місцевої антропонімії.