ЕТНОГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ БОЙКІВЩИНИ

Краткое содержание

У першому розділі дисертаційного дослідження – “Теоретико-методологічні та методичні основи етногеографічного дослідження Бойківщини” – розглядаються актуальні проблеми етнографічної групи та території її проживання. Більша частина українського етносу переживає глибоку трансформацію традиційного способу життя під впливом інтернаціоналізації більшості сфер життєдіяльності, а також вирівнювання середовища проживання і праці під впливом урбанізації та індустріалізації. Етнографічна група в час максимального поширення масової культури може зберегтись в умовах більш стійкого щодо новацій сільського середовища.

В дисертації ми виходили з того, що етнографічна група не є стійкою спільністю, а самі її члени не завжди усвідомлюють свою етнокультурну своєрідність. Етногеографічний район Бойківщина – це населена бойками територія, що приурочена до гірських ландшафтів Карпат. Попри значний вплив соціально-економічних чинників спосіб життя населення етногеографічного району Бойківщина в значній мірі детермінується умовами проживання в горах. Етногеографічна межа – це границя етногеографічного району, яка окреслює межі розселення населення, спосіб життя якого зумовлений певними територіальними особливостями.

Просторові особливості буття етнографічної групи розкривають закономірності розвитку локальних форм етнічної культури. Вони досліджувались шляхом вивчення окремих складових способу життя населення Бойківщини: відтворювальної, трудової, розселенської, споживчої, соціо-природної, духовно-культурної діяльності.

У методичному підрозділі охарактеризовані особливості використання у процесі географічного вивчення Бойківщини основних географічних, історичних та математичних методів. В роботі застосовано методи історико-географічних зрізів і діахронного аналізу. Для потреб порівняльно-географічного аналізу застосовувався метод бальної оцінки.

Для вивчення закономірностей і тенденцій в розвитку етнічних явищ і процесів застосовувався метод моделювання. Абстрактно-логічні моделі сільської місцевості, периферійного села, охоронного ландшафту відображають взаємодію населення і природного середовища і дають змогу дослідити специфіку соціоприродної життєдіяльності етнографічної групи. Експедиційний метод використовувався при дослідженні способу життя населення та етногеографічних меж Бойківщини.. Статистичні дані отримано з первинних матеріалів, щорічних збірників районних управлінь статистики

У комплексі з іншими методами вивчалась структура, стан і динаміка етносоціальних явищ за допомогою картографічних методів. Застосовано такі прийоми аналізу, як візуальний опис за картами та графічні побудови (графіки, блок-діаграми).

В останньому підрозділі першого розділу охарактеризовано внесок більш як 40 науковців у дослідження етнографічної культури бойків, наведено бібліографію з понад 60 наукових праць цих авторів.

В другому розділі – “Загальногеографічні особливості бойківського етногеографічного району” – зроблено оцінку географічного положення, встановлено етногеографічні межі, з’ясовано адміністративно-територіальний поділ, етнічний склад населення, дано природно-географічну характеристику Бойківщини. Населення західної Бойківщини (80 населених пунктів у колишніх Добромильському і Сяноцькому повітах Польщі) постраждало внаслідок депортації українців  в ході операції “Вісла” у 1947 році. Ці землі зараз в складі державної території Польщі. Ряд сіл зникли взагалі (16 сіл), частина з них існують (60 сіл), але є здебільшого незначними поселеннями, де українці є у меншості. Розвиток етнографічної групи на своїх історичних землях був насильно припинений. Тому об’єктом дослідження роботи є частина Бойківщини в межах України.

На території етногеографічного району переважає сільське населення (67%). В межах Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей Бойківщина займає периферійне положення. Все це сприяє збереженню етнографічної культури бойків. Найбільш інтенсивне розселення по території ЕР відбувалось на протязі X–XVII ст. В цьому процесі головна роль належить українському населенню. Депортація польського населення, рееміграція австрійських та німецьких колоністів, етноцид проти євреїв, циган спричинили до того, що в другій половині XX ст. частка українського населення Бойківщини збільшилась з 70% до 97,9%. При проведенні адміністративно-територіальних меж не враховувались етнографічні особливості місцевого населення, тому адміністративно-територіальний поділ не відповідає потребам комплексного збереження та розвитку традиційної культури. Повністю бойківськими є тільки Воловецький, Сколівський та Турківський райони.

Життєдіяльність бойків розвивається у тісній взаємодії з природним середовищем території, яке позначилось на розселенській (форма поселень, щільність забудови), трудовій (зайнятість населення, співвідношення між тваринництвом і рослинництвом та ін.), соціоприродній (особливості освоєння природного середовища), духовно-культурній (традиційна матеріальна і духовна культура) діяльності населення та у формуванні культурних ландшафтів.

У третьому розділі дисертаційного дослідження – “Просторово-територіальні аспекти життєдіяльності бойків ” – встановлено, що для бойківського населення працездатного віку характерною є перевага чоловічого населення над жіночим як по відносних, так і по абсолютних показниках, ця перевага є більш відчутною для сільського населення (на 13,4%). Відбувається збільшення питомої ваги шістдесятирічних та старших. У Сколівському і Турківському районах на утриманні 1000 осіб працездатного віку є 997 осіб непрацездатного віку, це значно більше у порівнянні з Львівською областю (на 1000 працездатних 761 непрацездатниих). Для Бойківщини, як і для всієї України, характерним є перший тип відтворення населення. З 1997 року на території Бойківщини спостерігається процес депопуляції, який більш інтенсивний серед міського населення. Особливо загострена ця проблема в південно-західній (Долинський, Рожнятівський райони), північній (Дрогобицький, Старосамбірський райони) і частково у центральній (Сколівський район) частинах Бойківщини. В 1999 році тут спостерігались низькі показники народжуваності – 12,3% , смертності – 12,8% , природного приросту – - 0,5%. Найкращі показники характерні для закарпатської частини Бойківщини, на 1998 рік для Міжгірського району показник природного приросту склав +3,6%. В сільській місцевості Бойківщини демографічні показники вищі – природний приріст в 1999 році тут додатний і становить – +0,2%. Депопуляція підсилена значними розмірами зовнішньої міграції. Міграційні процеси зменшують певною мірою проблему зайнятості, але оскільки виїжджають переважно особи відтворювального віку, це позначається на зниженні природного приросту населення. Оцінка формування чисельності населення Воловецького і Міжгірського районів показує, що за період 1989-1999 років природний приріст, який склав 4,4 тис. осіб не компенсував від’ємного сальдо міграції (-5,1 тис.осіб).

В межах етногеографічного району знаходяться чотири міста, 11 селищ міського типу та 332 сільських населених пункти. Для Бойківщини характерною є нижча, ніж по Україні густота населення. На 1.01.2000 р. вона становила 45 ос. на 1кв.км. (по Україні – 84 ос., в Карпатському регіоні – 113 ос.). Сільській розселенській діяльності притаманні риси традиційності, які проявляються у формі і способі забудови сіл, особливостях дерев’яної архітектури, розташуванні і структурі сільськогосподарських угідь.

В селах проживає 67 % мешканців Бойківщини. Цей показник більш як у два рази вищий, ніж загалом по Україні (32 %), але нижчий у порівнянні з Гуцульщиною (72 %). Таким чином, наприкінці XXст. Бойківщина є сільським регіоном.

Характерною для регіону є забудова села вздовж рік і доріг однією вулицею (одновулична), таких сіл 60% від загальної кількості. Часто спостерігається  поділ сіл на територіальні частини, так званий “нижній” чи “вижній” кінець. Сільські населені пункти Бойківщини знаходяться на абсолютних висотах від 400 м (с.Сливки) до 800 м (с.Сенечів). Всі міста і села в 90-х роках отримали гірський статус.

Особливістю населених пунктів Бойківщини є те, що 59 % з них є дуже малих (до 200 осіб) і малими (200-500 осіб) селами (рис.1). Більшість населення (63 %) проживає в селах малої (200-499 осіб) і середньої величини (500-999 осіб). Середня людність сіл Бойківщини становить 740ос. Існує тенденція до зменшення людності більшості сіл, так на 1.01.2000р. вона становить тільки 58% рівня 1938 року. Сільське населення зменшилось за цей період на 39 % (з врахуванням набуття міського статусу деякими населеними пунктами). Порівняно з довоєнним періодом загальний приріст міського населення Бойківщини склав 145%.

Структура сільськогосподарських угідь (рілля – 45 %, пасовища – 34%, сінокоси – 20 %, багаторічні насадження – 1 %) дає змогу приблизно оцінити вагу рільництва і тваринництва у підсобному господарстві. Вона свідчить про співмірне використання господарської території для потреб рільництва і тваринництва. В сучасному господарстві бойків роль тваринництва навіть дещо більша, ніж землеробства. Проте, в різних ландшафтних районах спостерігаємо коливання частки ріллі в структурі сільськогосподарських угідь від 28 % (Горгани) до 57 % (Верхньодністровські Бескиди).

На Бойківщині спостерігається дуже низька зайнятість сільського населення (29%) в суспільному секторі економіки. Найскладніша ситуація склалася в селах Стрийсько-Сянської верховини (20%). Значною є маятникова трудова міграція у міста – 22 тис.осіб (становить 10% сільського населення). Найбільшою є зона впливу міської агломерації Борислав-Дрогобич-Стебник-Східниця (19 сіл, 3,5 тис. мігрантів). Поширеними типами сіл за зайнятістю населення є аграрний (57 сіл), аграрно-невиробничий (57), аграрно-промисловий (19), аграрно-лісогосподарський (11), невиробничо-аграрний (14), промислово-аграрний (12), промислово-невиробничий (9), лісо-аграрний (8). Села аграрного типу переважно приурочені до Стрийсько-Сянської та Міжгірської верховин, Верхньодністровських Бескидів.