ЮРИДИЧНІ СЕНТЕНЦІЇ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ І ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ : ЮРИДИЧЕСКИЕ СЕНТЕНЦИИ во французском языке: Семантико-стилистические и прагматический аспекты

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, виділяються предмет і об’єкт дослідження, його мета і завдання, методи наукового пошуку, визначаються актуальність, новизна, теоретична і практична значущість даної роботи, формулюються положення, які виносяться на захист, представлено матеріал дослідження, його структуру, апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ - “Історичні засади врегулювання “звичаєвих правил” і утвердження юридичного статусу французької мови” - присвячено визначенню онтологічної сутності ЮС, історичних засад їх виникнення і функціонування, а також розгляду питання про узуальність ЮС у сучасній французькій мові.

При зверненні до історичних архівів Національної Бібліотеки Франції (Bibliothèque Nationale de France), а також Бібліотеки Бобур центру ім. Жоржа Помпіду (la Bibliothèque Bеаиbourg du centre Georges Pompidou) було відібрано маловідомі матеріали, що належать до письмових пам’яток французької мови: тексти історичних, політичних і парламентських хронік, королівських наказів, публічних опитувань, приналежних до різних історичних епох, збірки “звичаєвих правил” деяких регіонів Франції, а також видання “Institutes coutumières d’Antoine Loysel ou manuel de plusieurs et diverses règles, sentences et proverbes, tant anciens que mode es du droit coutumier et plus ordinaire de la France”. Вивчення цих матеріалів зумовило
необхідність проведення діахронічного аналізу об’єкту дослідження, а також сприяло розв’язанню питання про наукові та історичні засади кореляції юридичних та лінгвістичних реалій.

Процес аналізу природи висловлювань, що їх містять юридичні сентенції французької мови, спирається на діахронічне дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування на фоні утвердження французької мови як офіційної мови Французької держави, що дозволяє визначити місце і роль ЮС у її складі, а також висвітлити природу і сутність останніх.

Похідним для діахронічного дослідження стало визнання того наукового факту, що усі закони, що керують різними типами людських суспільств, незважаючи на форму їх існування, мають традиційне походження і базуються на прецедентах розв’язання конфліктних ситуацій, або точніше – звичаєвих правилах, або звичаях, обов’язкових для виконання, санкціонованих державою правилах поведінки людей, що ввійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства.

Так, за часів встановлення феодальних відносин на сучасній французькій території поширюється укладання французькою мовою збірок звичаєвих правил різних регіонів, які раніше писалися виключно латиною (“Très ancien coutumier de Normandie”, “Très ancienne coutume de Bretagne”, “Coutumes de Beauvaisis”, “Les Etablissements de Saint Louis” та інші).

Більшість сучасних кодексів та юридичних документів базуються на постулатах звичаєвих правил, висловлених у формі виразів так званої “народної мудрості”. Виявляється, що ці вирази, пов’язані з найбільш актуальними для певного історичного етапу правового розвитку поняттями, тенденціями та прецедентами розв’язання конфліктних ситуацій, історично переосмислюються у рамках комунікативного цілого – суспільного устрою кожної з епох, набуваючи відповідних цьому цілому конотацій і, еволюціонують у часі без зміни своєї форми.

Повторюючись впродовж значного часу в певному юридичному значенні і доводячи таким чином глибину і істинність понять, правил і принципів звичаєвих норм, певні юридичні висловлювання із потенційних паремійних елементів переходять у сучасній французькій мові до розряду узуальних.

Таким чином, на фоні процесу утвердження офіційного статусу французької мови, який бере початок від Страсбурзьких Клятв (IX ст.), поширюється з публікацією численних юридичних документів (збірок звичаєвих правил (X – ХVI ст.)) аж до узаконення юридичного статусу французької як офіційної мови держави у 1539 році і вважається повністю завершеним у ХІХ ст., звичаї набувають достовірності та вагомості, що їм бракувало за часів існування в усній формі, і підносяться до рангу закону. Завершення процесу легалізації звичаїв ми відзначаємо як факт народження літературної форми юридичних сентенцій.

Дослідження історичних умов походження ЮС із застосовуванням методу історичного вивчення та критичного аналізу архівних матеріалів, а також порівняльно-історичний аналіз “звичаїв” латинського та французького походження –
першоджерел юридичних сентенцій, довели доцільність виділення юридичних сентенцій як об’єкту спеціального дослідження. Виявляється, що у колі типологічних ознак юридичних сентенцій центральне місце займає питання про їхню онтологічну сутність, а спосіб існування масиву юридичних сентенцій у часі та просторі служить їхньою функціональною ознакою, основоположною для цього типу текстів.

Так само, як далеко не всі звичаєві правила зберегли юридичну актуальність, так і не всі юридичні сентенції залишилися узуальними у сучасній французькій юридичній мові. Факт відповідності більшості ЮС позитивному (діючому) праву та їх сучасна актуальність зумовлюють основний принцип їхньої довговічності: ті юридичні сентенції, що залишилися в узусі французької мови, є носіями найбільш істинних та глибоких понять, правил та принципів людського життя. З огляду на цей факт, усі ЮС ми умовно розподіляємо за ступенем ізоморфізму значення з положеннями французького позитивного права на три групи.

До першої належать такі, що мають смислові або формальні аналоги у позитивному праві Франції, тобто є поширеними смисловими еквівалентами певних статей законодавства:

Nul n’est héritier qui ne veut.

“Nul n’est tenu d’accepter une succession qui lui est échue” [Code civil. – P.: Dallos, 1987-1988. – А. 775. -  Р. 623].

Qui a terme ne doit rien.

“Ce qui n’est dû qu’à terme, ne peut être exigé avant l’échéance du terme , mais ce qui a été payé d’avance ne peut être répété” [там само, - А. 1186. - Р. 904].

Цей тип сентенцій є підґрунтям сучасного законодавства, виражаючи ту саму думку іноді більш стисло і образно, ніж його статті.

До другої групи віднесено такі ЮС, що не мають прямого аналога у статтях законодавства, але мають до нього відношення, частково висвітлюючи окремі аспекти права. Якщо сентенція має узагальнюючий характер, тобто стисло формулює загальний принцип, то стаття закону поєднує цей принцип з матеріальним життям, позначаючи і конкретизуючи умови його застосування.

Наприклад, сентенція “Nul n’est censé ignorer la loi” – “незнання закону не звільняє від відповідальності” - висловлює загальний принцип. У цьому випадку важко помилитися стосовно загальної інтерпретації фрази, адже сентенція є стислим виразом загальновизнаного правила, що потрібно лише адаптувати до існуючих конкретних правових умов. Складніше з інтерпретацією ЮС, що висловлюють таку точку зору, яка залишає місце існуванню іншої. Наприклад, сентенція “qui ne dit mot consent” – “мовчання - ознака згоди” – інтерпретує стан мовчання у ряді ситуацій, але залишає можливість альтернативного тлумачення за допомогою протилежної за змістом сентенції “qui se tait ne s’oblige” - “мовчання ні до чого не зобов’язує”. Саме завдяки узагальнюючому характеру ЮС виникає ризик їх неправильного тлумачення.

До третьої групи мають відношення ЮС, що втратили актуальність значення, яке вони мали, і набувають його лише в контексті певної історичної епохи. Так,
сентенції “Le mari au-dehors, et la femme au dedans”, “Tout fût au mari, et tout y sera” посідали актуальності лише у патріархальний етап розвитку суспільства, а на сучасному етапі втратили її, проте заслуговують на увагу і мають історичний інтерес, адже є маркерами певного етапу правової еволюції.

У другому Розділі - “Характеристика юридичних сентенцій як паремійних висловлювань” - вирішується питання визначення юридичних сентенцій як особливого типу паремійних висловлювань, розглядаються семіотичні аспекти їхнього значення, подається семантична, прагматична та сигматична характеристика.

Визначаючи юридичні сентенції як паремійні звичаєві висловлювання усного походження, ми розглядаємо їх як окремі значущі лінгвістичні одиниці, елементи особливого коду, що з огляду на семантичні особливості належать до корпусу юридичної мови, утворюючи в ній особливий, стилістично маркований прошарок, формально являють собою автономні конструкції,  вводяться до певного дискурсу, де й існують у різних формах, маючи характерні лише для них властивості.

У рамках певного історичного періоду ЮС складають доволі закінчені серії, про що свідчить факт наявності збірок прислів’їв, афоризмів і сентенцій, визначених як юридичні у епоху складання кожної з них. Як показав проведений аналіз цих збірок, багато з сентенцій, як французькою, так і латинською мовами, увійшли до узусу французької мови, втративши свою суто правову специфіку, що зумовило необхідність дослідження факторів, що надають сентенціям юридичного значення і роблять їх причетними до юридичної тематики.

З цією метою було проведено семіотичний аналіз корпусу ЮС. Кожна з юридичних сентенцій досліджувалася як комунікативна подія, що має прагматичну настанову і використовується для досягнення комунікативної мети, як інформаційна система, яка набуває змісту і соціальної значущості в процесі комунікації, коли сприймається реципієнтом як організована множинність мовних знаків, якім властиві певні семантичні, прагматичні, сигматичні і синтаксичні характеристики.

Семантичний аналіз юридичних сентенцій як мовних знаків, пов'язаних з іншими знаками, передбачав розкриття їхнього семантичного значення і вивчення кореляцій між сентенціями і юридичними реаліями.

Юридичні сентенції, які у сучасній мові використовують як цитату, є повідомленнями особливого типу:  це завжди урок логіки, здорового глузду, моралі, справедливості, правосуддя, мудрості, обачності тощо, тобто основною їхньою функцією є дидактична. ЮС – це повчання особливого типу, що існує поза межами часу і має універсальний характер.

Семантична концепція юридичних сентенцій визначається предметною областю їх застосування, а саме правовою галуззю спілкування. Будь-яка ЮС завжди, так чи інакше, робить посилання на галузь права або співвідноситься з нею, тобто функціонує як засіб представлення та відображення певного юридичного змісту і/або
отримання пізнавальної інформації у цій галузі. У зв’язку з цим, за ступенем семантичної кореляції з юридичними реаліями, ЮС розподілено на такі дві категорії:

·       Сентенції, що формулюють, викладають та висловлюють право, тобто є носіями певних норм права, висловлюють правила, загальні принципи, або ж наводять тлумачення цих правил і принципів, наприклад: “N’est heritier qui ne veut” (правило); “Qui fait l’enfant doit le nourir”, “Tout prévenu est présumé innocent” (загальні принципи); “L'action ne peut être réitérée sur une même affaire” (вказівка щодо тлумачення); “Donner c'est accumuler des réserves” (пояснювальна сентенція).

·       Сентенції, що підтримують та захищають право, тобто відповідають за адаптацію, функціонування та розвиток наукових правових теорій у суспільстві. До цієї категорії ми відносимо ЮС різної інтенсивності - від практичних порад до найвищих приписів, які утворюють ідео-семантичне поле «повчання»: “Force n’est pas droit”, “Aux innocents les mains pleines” (приписи); “Mauvais arrangement vaut mieux que bon procès”, “Qui a compagnon a maître” (практичні поради); “De contrat nul, nul effet”, “Chose défendue, chose désirée” (очевидні логічні висновки); “Autant vaut simple promesse ou convenance que les stipulations du droit romain” (оцінка певних цінностей).

Одночасно існує ціла група сентенцій, переважно з метафоричним значенням, які лише умовно, за самим лише фактом включення їх до авторитетних збірок юридичних сентенцій, укладених французькими авторами, можна віднести до юридичних. Вони складають периферію семантичного поля юридичних сентенцій.

Інтерпретація юридичних сентенцій з метою виявлення їх прагматичних функцій здійснювалася за допомогою проекції відношення R (V, W, X, Y, Z) Ч. Морріса на логічні зв’язки у знаковій системі функціонування ЮС, результатом якої стало окреслення семіозісу сентенцій. Знаком “V” ми позначаємо юридичну сентенцію, застосуванням якої інтерпретатор “W”  має на меті спрямувати інтерпретанта “Х” до об’єкту “У”, маючи прагматичну настанову щодо набуття певного досвіду, отримання висновків і, нарешті, адекватної діяльності в обумовленій ситуації “Z”. Знаки-ЮС, які є особливою інформаційною формою керування, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання виконують такі прагматичні функції: інформативну, оцінну, заохочувальну та систематизуючу, згідно з якими ми розподіляємо ЮС на десигнатори, апрейзори, прескриптори і форматори.

При вживанні ЮС інформативного змісту (десигнаторів) їхній виробник намагається переконати інтерпретанта діяти так, начебто якась дійсна, минула чи майбутня ситуація мала ті чи інші характеристики, а одержувач цих повідомлень приписував предмету чи явищу певні ознаки і поводився відповідним чином.      Так, у тексті історичної хроніки “La Chanson de Bertrand du Guesclin” (XIV ст.) основна ідея історичного періоду - непохитність фундаментальних правил феодального устрою, знаходить втілення у таких сентенціях-десигнаторах: “Ce qui est fait est fait, / il ne puit autrement”; “ Droit a droit revient, мais Dieu tous jours ramaine le droit a qui a droit”.

Оцінні сентенції (апрейзори) – знаки, прагматичною настановою яких є викликати у реципієнта схильність до певної лінії поведінки, до переваги визначеним прагматичною настановою об’єктам. Приклади сентенцій-апрейзорів знаходимо у збірці “Звичаєвих Інститутів” А. Луазеля, де автор наводить звичаєві вирази, які стосуються короля Франції та королівської влади: “Qui veut le Roi, si veut la Loi”; “Le roi ne tient que de Dieu et de l’épée”; “Le roi ne meurt jamais”; “Le roi est mort, vive le roi”. Тут оціночне використання юридичних сентенцій-апрейзорів має за мету зміцнення постулатів абсолютизму та сили монархії. З лінгвістичної точки зору - це афористичні вислови з узагальнюючим та метафоричним значенням, яке свідомо діє на реципієнта своєю парадоксальністю (найхарактернішою з цієї точки зору є гіперболічна сентенція: “Le roi ne meurt jamais”).

Сила впливу заохочувальних сентенцій (прескрипторів) спрямована на переконання, ініціацію або спонукання, прагматичною настановою яких є не тільки передача інформації (десигнатори) і досягнення переваги того чи іншого об’єкту або ситуації (апрейзори), а скерування поведінки до певного каналу, тобто моделювання певного типу поведінки, узгодженого з їхнім змістом: “A l’impossible nul n’est tenu”; “La loi est dure mais c’est la loi”.

Вживання систематизуючих сентенцій (форматорів) має на меті впорядкування поведінки реципієнта у певній комунікативній ситуації. Форматорами найчастіше виступають ЮС, котрі мають змістовий чи формальний еквівалент у певних юридичних концепціях. Так, було виявлено виключні випадки майже повного збігу тексту закону та юридичної сентенції “En fait des meubles possession vaut titre”, до тексту якої у положенні першого абзацу статті 2279 Цивільного кодексу Франції додається лише кома та артикль:  “En fait des meubles, la possession vaut titre” [Code civil. – P.: Dallos, 1987-1988. - А. 2279. – Р. 1782].

З огляду на те, що юридичні сентенції є нормативними судженнями, їхня характеристика у сигматичному аспекті базувалася на спроможності ЮС позначати правові та суспільні норми, називати їх і ставати, образно кажучи, “етикетками” цих норм, в чому і полягає їх сигматична, або позначальна функція.

Виявилося, що юридичні сентенції, на відміну від загального масиву юридичних текстів, не просто позначають реальність, а вказують, якою вона повинна бути. Виходячи з того, що логіка ЮС є відображенням і позначанням концепцій певних норм поведінки, заснованих на прагматичному змісті діяльності людей у суспільстві, ми розподіляємо юридичні сентенції за такими видами суджень:

·       ЮС-констатації стану речей: “Une action personnelle s’éteint avec son titulaire”;

·       ЮС-поради: “En cas d’obscurité, il convient de s’en tenir à ce qui est le moins rigoureux”;

·       ЮС-переваги: “Dans le doute, faveur à l’accusé”;

·       ЮС-застереження:  “Nul ne peut faire de libéralité sans que ses dettes soient acquittées”;

·       ЮС, прагматичною настановою яких є переконання у помилковості думки або судження: “Aliéné n’aliène”, ”Nul ne peut s’enrichir au détriment d’autrui”;

·       ЮС-зобов'язання:“La veuve ne doit pas supporter les frais de deuil de son mari”;

·       ЮС-метафори: “Grasse cuisine, maigre testament”.

          У третьому розділі - “Стилістична характеристика юридичних сентенцій” - досліджуються художньо-стилістичні засоби реалізації юридичних сентенцій як різновиду художнього (поетичного) висловлювання, що вивчаються  більше з огляду на поетичні інтенції адресанта, ніж з точки зору художніх засобів як таких.

В юридичній сфері спілкування співіснують різні типи текстів, серед яких тексти офіційно-ділового характеру (законодавство, робочі документи офіційних організацій тощо), і такі, що наближаються до поетичних, до яких ми залічуємо юридичні сентенції. У мові ЮС тенденції наукового і художнього стилів існують одночасно, а їхньою взаємодією пояснюються різні аспекти семантичного значення, синтаксичні конструкції, тощо. Суттєво збігаючись за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з текстами наукової юридичної мови, з точки зору добору мовних засобів реалізації ЮС кардинально відрізняються від текстів законодавства.

При перекладі (за умов відсутності еквівалентного варіанту сентенції у складі мови, на яку він робиться) поетичне, а часто і наукове значення сентенції втрачається: “Qui prend les lettres de noblesse déclare d’où vient sa richesse” – “Хто бере вірчу грамоту про аристократичне походження, (той) виявляє джерело походження свого багатства”, а це свідчить про те, що на відміну від тексту офіційно-ділового стилю, ми не можемо буквально перекласти судження сентенції, підпорядковане поетичним законам, без деяких втрат значення. Його елементи естетично значимі, мають певний художній смисл та підпорядковані певному художньому завданню.

До художньо-стилістичних особливостей юридичних сентенцій ми відносимо: специфічну синтаксичну структуру фрази; порядок слів як засіб організації ритмізованої структури; поетичну та концептуальну метафору, паронімічну атракцію, а також засоби лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів, що входять до складу висловлювань.

Особливістю синтаксичної конструкції юридичних сентенцій, як індикатора їхньої приналежності до корпусу поетичних висловлювань, є стислість, яка призводить до досягнення лаконічності висловлювань, зумовленої насиченістю змісту сентенцій. Саме у таких висловлюваннях, як ЮС, ми знаходимо найяскравіший приклад гармонійного співвідношення форми та змісту.

Довжину юридичних сентенцій ми вважаємо одним з характерних синтаксичних параметрів, що є щільно пов’язаним із їхньою семантикою та прагматичним і стилістичним навантаженням. Аналіз кількісного складу синтагматичного ланцюга юридичних сентенцій виявив, що до його складу входять від одного до вісімнадцяти
компонентів, причому найбільша кількість сентенцій складається з п’яти, шести або семи слів. Поступове кількісне збільшення компонентів тягне за собою зменшення ступеню поетичності висловлювання, їхнє “розчинення” у загальному масиві точних юридичних визначень і, таким чином, призводить до часткової, а у деяких випадках, навіть повної втрати сентенціями свого особливого статусу. З іншого боку, обмеженість висловлювання 2-3 мовними компонентами надає ЮС особливого маркованого статусу.

За типами синтаксичних одиниць, що вони являють структурно, визначено чотири різновиди юридичних сентенцій:

·       фрази (складносурядні або складнопідрядні): “Qui veut faire cession, doit confesser lа dette en jugement et en personne”;

·       прості речення з обома головними членами: “Le juge est sensé connaitre le droit”;

·       прості речення з еліпсисом дієслова-присудка: “Voix d’un, voix de nul”;

·       вставні паремійні конструкції: de facto (de fait), de jure (de droit).

          Компоненти юридичних сентенцій пов’язані між собою через співвіднесеність їхніх синтаксичних структур. Доцільно говорити про два типи такого зв’язку: ланцюгоподібний та паралельний, який є домінуючим. Перший передбачає структурну співвіднесеність компонентів через послідовне розгортання одного з них: “Qui est propriétaire du sol est propriétaire jusqu'au ciel et jusqu'au entrailles de la terre”. Такі висловлювання стилістично наближаються до загального масиву юридичних текстів.

          У сентенціях з паралельним розміщенням компонентів зв’язок між ними відбувається завдяки повторенню синтаксичної структури попереднього композиційного компоненту фрази у наступному, а також чіткому їх паралелізму: “Autant de mariages|,|autant de ménages”. Завдяки рівномірному повтору подібних мовних одиниць такі сентенції найчастіше являють собою ритмовані конструкції: “Ne dote qui ne veut”, “Ami au prêter, ennemi au rendre”.  Симетрична структура сентенції часто підтримується лексичною антитезою: “Résolu le droit de celui qui transmet, résolu le droit de celui qui reçoit”, особливість якої полягає в тому, що вона існує не лише на семантичному, а також на морфологічному і на синтаксичному рівнях, що надає висловлюванням особливої експресивності.

Хоча сентенції взагалі характеризуються сталістю фразеологічного значення, наявність у складі юридичної сентенції еліптичної транспозиції компонентів робить їх спроможними до варіативності, яка призводить до розширення асоціативних рамок повідомлення. Відправник повідомлення заохочує його адресата самостійно, шляхом абстрактного та логічного мислення зробити контекстну заміну елементу в еліпсисі на той, на який може бути спрямована його комунікативна інтенція. Ми розрізняємо юридичні сентенції з вербальною, номінативною еліптичною транспозицією компонентів, а також ЮС з еліптичною транспозицією службових елементів.

До ЮС з вербальною еліптичною транспозицією компонентів відносяться сентенції з еліпсисом дієслова, найчастіше широкого значення (être, avoir, donner,
тощо), або модальних дієслів (devoir, falloir, тощо) у позитивній або негативній формі, які легко відновити навіть без звернення до контексту: “Les droits [sont] à ceux qui veillent; à ceux qui viennent trop tard, [restent] les os”. Особливість семантики таких висловлювань у тому, що зміст тієї самої сентенції іноді може бути по-різному розтлумачений у залежності від контексту, що відбувається завдяки варіативності парадигми відновлюваного опущеного дієслова. Наприклад, у сентенції “Chose défendue, chose désirée”  процес відновлення дієслова передбачає декілька варіантів парадигми дієслова être: “Chose défendue, [est] chose désirée”, “Chose défendue, [n’est pas] chose désirée”, “Chose défendue, [n’est pas toujours][peut n’est pas être] chose désirée”.

До сентенцій з номінативною еліптичною транспозицією компонентів відносяться такі, де у складі пропущено іменник або займенник у ролі підмета. На відміну від нескладності відтворення відсутнього дієслова, пропущений іменник, (який майже завжди можна замінити на займенник у ролі підмета: “[Celui] N’est heritier qui ne veut”), може бути відновлено лише при зверненні до контексту.

До категорії сентенцій з еліптичною транспозицією службових мовних засобів ми відносимо такі, що містять еліпсис артиклю або часток, що сприяє узагальненості змісту юридичних сентенцій, а також надає їм певної стилістичної маркованості, завдяки якій можна легко вилучити текст сентенції з мовного контексту: “[La]Voix d’un, [la]voix de nun”, “Il est à moi,[parce que] mon chien l’a pris”.

З точки зору добору лексичних засобів, ЮС підпорядковуються загальним вимогам юридичного мовлення – прагненню до узагальненості, стабільності та адекватності формулювання думки, що пояснюється  спільним першопоходженням і єдиною сферою функціонування цих двох стилістичних різновидів текстів. 

Цікавою виявилася розповсюдженість явища лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення слів, яке властиве не лише основним частинам мови, але й службовим, і забезпечує узагальненість змісту юридичних сентенцій. Найчастіше цьому сприяє наявність у складі сентенцій різних парадигматичних форм займенників та займенникових конструкцій  tout, chaque, chacun; aucun, nul; ce qui, celui qui. Причому субститутивна функція службових слів, займенників зокрема, нерідко залишається нереалізованою, а функціонування деяких займенників не завжди передбачає наявність у контексті повнозначного лексичного відповідника: “C'est à celui qui a édicté la loi qu'il appartient de l'interpréter”.

Дослідження метафори у юридичних сентенціях призвело до визнання факту співіснування двох її типів: концептуальних і поетичних. Концептуальна метафора ґрунтується на спроможності формувати нові концепти на базі вже сформованих понять. Наприклад, у сентенції “coutume passe droit” термін coutume (звичай) є концептуальною метафорою побутового поняття про “звичай” у значенні “звичка”, “традиція”. Попереднє знання відіграло вирішальну роль при доборі мовних засобів і окреслило межі смислових параметрів для формування нового, вже юридичного концепту “звичаю”, значення якого сформоване на основі взаємодії двох компонентів
– позначуваного та образного.

Поетичні метафори виконують здебільшого прагматичні цілі, висловлюючи через похідний образ комунікативну настанову мовця. Перенесення значення відбувається за принципом схожості цілих ситуацій, що найчастіше виражаються за допомогою словосполучень, або цілих фраз: “Les droits à ceux qui veillent; à ceux qui viennent trop tard, les os”. Експресивно-оціночна функція поетичної метафори в ЮС самим задумом викликає у реципієнта програмоване емотивне відношення, а зміст сентенцій може відхилятися від умов істинності та нормативності: “Il est à moi, mon chien l’a pris”. Достатньо, щоб адресат зрозумів позитивну чи негативну оцінку на основі образу, представленого у буквальному значенні і доповненого асоціативним комплексом, який містить метафора.

При дослідженні паронімічної атракції на матеріалі ЮС виявилося, що паронімічний контекст сентенцій містить образну мотивацію зближення паронімів, чим забезпечує їх функціонально-смислове навантаження. Виявлено п’ять видів паронімії: вокалічний, метатетичний, епентетичний, консонантний та аугментативний.

До вокалічного типу ми відносимо пароніми з консонантною (орфографічною) тотожністю квазіоснов із закріпленим порядком слідування консонантів, що зазвичай супроводжується вокалічним розподібненням основ – чергуванням голосних, що можуть охоплювати і “вокалічний нуль”. Так у сентенції  “Le temps n'efface pas le vice” співвідносяться словоформи efface та vice. Тут квазікорінь FC/VC служить основою для утворення паронімічних квазіоснов eff[a]ce та v[i]ce .

Метатетичний тип відрізняється від вокалічного лише незакріпленим порядком слідування консонантів кореня. Основи співвіднесених за таким типом словоформ виявляють широку гаму вокалічних чергувань, а найбільш поширеним є варіювання консонантних квазікоренів типа “AB – BA” : “Simple usage en forêt n'emporte que mort bois et bois mort», де співвіднесені складові другої частини висловлювання mort bois / bois mort за рахунок чергування консонантів {M[R]B – B[M]R}. 

Епентетичний тип відрізняється від вокалічного включенням до квазікореня одного або більше додаткових консонантів при розподібненні вокалічного ряду: “quis, quid, ubi, quibus auxiliis, cur, quomodo, quando”. Тут корінь кожного з компонентів фрази містить консонант [K], а інші консонанти варіюються, створюючи яскраву поетичну канву.

Консонантний тип, де при збігу вокалізму основ спостерігається консонантне розподібнення основ складових компонентів сентенції: “Qui tire à garant, et garant n'a, sa cause perdue а”, засновано на вокалічній тотожності трьох структурних частин, що досягається завдяки фонемі [A], причому, поетична інтенція зумовила інвертований порядок слів.

Аугментативний тип базується на нарощуванні квазікоренів основ: “аliéné n’aliène”, “ce qui est bon à prendre est bon à rendre”.

ВИСНОВКИ

1. Дисертаційне дослідження, об’єктом якого виділено юридичні сентенції у французькій мові, містить їх комплексний лінгвістичний аналіз, що охоплює змістовий і формальний аспекти і спирається на дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування.

2. Питання онтологічної сутності займає центральне місце у колі типологічних ознак ЮС, а спосіб існування у часі та просторі є основоположною функціональною ознакою. У французькій мові історично-обумовлено співіснують юридичні сентенції, що беруть початок від римської культури, і такі, що утворилися на основі “звичаєвих правил” різних французьких регіонів, висловлених у формі сентенцій, максим та афоризмів. Факт відповідності більшості ЮС позитивному (діючому) праву доводить основний принцип їхньої довговічності: юридичні сентенції, які залишилися в узусі французької мови, є носіями найбільш істинних та глибоких понять, правил і принципів людського життя.

3. Юридичні сентенції ми визначаємо як особливий тип паремійних висловлювань усного походження і розглядаємо як елемент особливого коду з власним значенням і автономною конструкцією у складі юридичного дискурсу, що активізується і набуває змісту і соціальної значущості в процесі комунікації. Комунікативна реалізація юридичних сентенцій як мовних знаків регулюється такими факторами, як мовні складові висловлювання та його семантичні, прагматичні, сигматичні і синтаксичні характеристики, дослідження яких довело універсальність юридичних сентенцій в аспекті теорії мовного знаку.

·       Особливості семантики юридичних сентенцій визначаються правовою галуззю спілкування. Будь-яка юридична сентенція вказує, посилається або співвідноситься з певним юридичне значення, функціонуючи як засіб представлення та відображення певного юридичного змісту і/або отримання пізнавальної інформації. Одночасно існує ціла група сентенцій, переважно з метафоричним значенням, які лише умовно, за фактом включення їх до авторитетних збірок ЮС, укладених французькими авторами, можна віднести до юридичних. Вони складають периферію семантичного поля юридичних сентенцій.

·       Майже всі ЮС у французькій мові, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання як мовних знаків, виконують такі прагматичні функції: інформативну (формування певної концепції розуміння), оцінну (зумовлення диспозицій до певної переважної лінії поведінки), заохочувальну (скерування поведінки до певного каналу), систематизуючу (організація і впорядкування поведінки). Це доводять результати інтерпретації кожної з сентенцій на основі знакового відношення (V, W, X, Y, Z), де знаком “V” ми позначаємо юридичну сентенцію, застосуванням якої інтерпретатор “W”  має на меті спрямувати інтерпретанта “Х” до об’єкту “У”, маючи прагматичну настанову щодо набуття певного досвіду, отримання певних висновків і, нарешті, адекватної діяльності в обумовленій ситуації “Z”.

·       У сигматичному аспекті юридичні сентенції, які здебільшого є нормативними судженнями, позначають концепції норм поведінки. За змістом юридичні сентенції не просто відбивають реальність, як це відбувається у наукових юридичних текстах, а вказують якою вона повинна бути.

4. Юридичні сентенції, які ми розглядаємо як різновид поетичного мовного жанру, що функціонує у контексті  наукового мовного жанру - французької юридичної мови, суттєво збігаючись за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з текстами наукової юридичної мови, з точки зору особливих жанрово-стилістичних засобів реалізації, відрізняються від текстів законодавства та інших офіційних документів. У мові юридичних сентенцій наукові та поетичні тенденції існують одночасно, а їхня взаємодія обумовлює такі стильові риси ЮС, як особлива синтаксична структура фрази, специфічні мовні засоби реалізації лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів, наявність метафор і явища паронімічної атракції.

·       Головним синтаксичним параметром юридичних сентенцій є стислість їх конструкцій і раціональне синтаксичне сполучення складових, що обумовлює лаконічність висловлювання. Переважна більшість ЮС існує у формі бінарних конструкцій, що часто становлять ритмізовані/римовані лінгвістичні єдності. Еліптична транспозиція компонентів висловлювань сприяє розширенню асоціативні рамки повідомлення і робить ЮС спроможними до варіативності.

·       В ЮС явище лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів властиве не лише основним частинам мови, але й службовим, займенникам зокрема, причому їх основна, субститутивна функція нерідко залишається нереалізованою.

·       Висловлювання ЮС містять два різновиди метафор:  поетичні і концептуальні. На відміну від останніх, підпорядкованих меті вербалізації дійсності, експресивно-оціночні поетичні метафори виконують здебільшого прагматичні цілі, висловлюючи через похідний образ комунікативну настанову мовця.

·       Паронімічна атракція не обмежується суто формальними характеристиками, а паронімічний контекст сентенцій містить так звану образну мотивацію зближення паронімів, чим забезпечує їх функціонально-смислове навантаження.

5. Результати дослідження у цілому довели доцільність виділення юридичних сентенцій з контексту юридичної мови як особливого, історично впорядкованого поетичного жанру паремійних висловлювань, якому притаманні власні історико-етимологічні, прагматичні та жанрово-стилістичні особливості.

Перспективою подальшої розробки може бути застосування розроблених моделей аналізу юридичних сентенцій для дослідження інших типів, або загального корпусу паремійних висловлювань як французької, так і інших мов.