ОЦІННО-ЕМОТИВНА ДОМІНАНТА ЕКСПРЕСИВНОСТІ СУЧАСНИХ ІСПАНСЬКИХ АНАЛІТИЧНИХ СТАТЕЙ (на матеріалі періодичних видань “El Paнs”, “El Mundo”, “ABC”)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблематики, формулюються мета та завдання дослідження, визначаються його об’єкт і предмет, характеризуються фактичний матеріал та використані методи аналізу, з’ясовується новизна, прогнозується теоретичне та практичне значення роботи, дається перелік положень, що виносяться на захист.

Розділ 1. Експресивність іспанської аналітичної статті. Сучасний процес комунікації тяжіє до перенесення акценту з власне інформування аудиторії до впливу на формування думок та позицій членів суспільства. Основною одиницею газетної комунікації є стаття, яка визначається нами як прагматично-акцентований текст оцінно-емотивного характеру, продукування якого відбувається на основі інформативного компонента змісту з використанням експресивно маркованих мовних засобів різних рівнів. Її мета полягає у здійсненні мовленнєвого впливу на розум, почуття та емоції адресата для стимулювання змін у його свідомості, емоційній сфері та соціальній позиції. Аналітична стаття спрямована на вплив та переконання, визначається коментуванням з різним ступенем авторської присутності та широким використанням засобів художньої виразності.

Ми відносимо до аналітичних жанрів, або “журналістики думок” (de opiniуn), такі: статтю з її різновидами (artнculo); коментар із його різновидами (comentario); колонку (columna); критику або рецензію (crнtica); листи до редактора (cartas al redactor); огляд преси (revista de prensa). Експресивна насиченість об’єднує їх в одну групу прагматично орієнтованих публікацій, що створюються з метою реалізації впливу на розум, почуття, свідомість та емоції читачів.

Аналітична стаття є найоб’ємнішою та наймасштабнішою за обсягом іспанською аналітичною публікацією, що існує у таких різновидах: передовиця, головна, полемічна, загальнодослідницька та проблемна стаття. Вона втілює риси публіцистичного, наукового та літературного стилів і останнім часом набуває високого рівня “інтелектуальності” мовного оформлення, що виявляється в метафоричності мовлення та ускладненості синтаксису.

Коментар ­– аналітичний жанр, функціонування якого зумовлене домінуючим принципом оцінності. Коментар покликаний авторськими не-нейтральними поясненнями, оцінками та оперативними, короткими тлумаченнями або глибоким аналізом розкрити значення найактуальнішої події сучасності.

Колонка розглядається нами як один із найпродуктивніших аналітичних жанрів сучасної іспанської журналістики, що, виокремлюючись в оригінальний тип публікації, водночас поєднує в собі риси коментаря та критики. Колонка концентрує увагу читача на окремій деталі, боці, фрагментові події, фактові, при цьому висуває на чільне місце постать автора, чия яскраво виражена позиція зумовлює експресивну насиченість матеріалу. Невимушеність манери письма та її нестандартизованість втілюється в оригінальній композиційній побудові та особливо яскравій емоційнно- оцінній стилістиці твору.

Критика­ (рецензія) – невеликий за обсягом критичний відгук суб’єктивно-переконливого характеру, що поєднує аналітичність, критичність, публіцистичність та документальність. Вона має відкритий оцінний характер, що визначає тональність публікації, яка яскраво розкриває ставлення автора.

Листи в редакцію ­– жанр офіційної кореспонденції у формі звернення до читацької аудиторії, редакції друкованого видання або певної особи. Вони являють собою своєрідний оригінальний матеріал, авторами якого не виступають професійні журналісти. Основною рисою є коментування у поєднанні з відкритою критикою. Специфічним для іспанського публіцистичного мовлення є його відверто особистісна високоемоційна форма подачі матеріалу.

Огляд преси є нетиповою для іспанської преси аналітичною формою (розробляється лише на шпальтах “El Paнs”). Головні риси – стислість, лаконічність, переконливість, аналітичність, компаративність, сплав інформативності (обов’язкове цитування) з елементами аналізу, оцінки та критики, тобто авторськими трактуваннями і коментарями, які не завжди мають нейтральний характер.

Суб’єктивний характер аналітичної статті зумовлений специфікою ролі автора. Він виступає ключовою фігурою, стилеформуючою категорією статті (термін Г.Я.Солганика), його безпосередня присутність робить аналітичне мовлення емоційно насиченим, особистісним, створює відкрито оцінну атмосферу. Стиль письма журналіста, його оригінальність, нестандартність, майстерність певною мірою є джерелом експресивності.

Дослідженню категорії експресивності присвячено чисельні праці таких вітчизняних і закордонних мовознавців як Е.М.Береговська, Т.Г.Винокур, Ю.Д.Каражаєв, М.М.Кожина, В.Ф.Литвин, Н.О.Лук’янової, В.А.Маслова, В.М.Телія, В.А.Чабаненко та ін. Ми розуміємо експресивність як засіб суб’єктивного вираження ставлення адресанта до змісту або адресата, що характеризується “накладанням” суб’єктивних модальностей, конотацій оцінно-емотивного типу на дескрипцію, на нейтральне подання інформації. Завдяки експресивності відбувається інтенсифікація виразності тексту. Вона дозволяє найбільш виразно представити зміст тексту і втілити позицію автора, що, як наслідок, підсилює вплив на емоційну, інтелектуальну та вольову сфери адресата.[Маслова, 1991,183]

Експресивні засоби всіх рівнів мови носять яскраво виражену позитивну або негативну конотацію, їх гіпотетично можна розшарувати за знаком “+/–”. З іншого боку, мовлення набуває експресії, якщо є спроможним виразити психічний стан мовця, одним із сегментів якого виступає емоційна сфера. Як бачимо, поняття експресивності, звернене до емоційної сфери і автора, і читача, є тим “містком”, що їх поєднує, забезпечуючи якість передачі інформації. Саме експресивність виокремлює ту частку інформації, яка буде отримана та опрацьована адресатом, визначає міру реалізації комунікативного, прагматичного та інших завдань тексту; інтерпретація її сигналів завжди пов’язана із фоновими знаннями читача, системою його ціннісних орієнтацій та актуалізацією почуття-ставлення в тому спектрі, який “розкриває” мотив актуалізації, закладений автором [Маслова,1995,185](В.А.Маслова). Основними аспектами дослідження експресивності виступають оцінність та емотивність, які для аналітичної статті виступають поєднано, спільно у ролі оцінно-емотивної домінанти.

Оцінці як суб’єктивному компоненту людської діяльності і категорії оцінності присвячено чимало фундаментальних робіт (Н.Д.Арутюнова, О.Л.Бессонова, О.М.Вольф, В.Г.Гак, Т.Космеда та ін.). Оцінка визначається як свідома діяльність суб’єкта, що призводить до формування позитивної або негативної позиції до того об’єкта, який оцінюється. Вона узгоджується з системою цінностей, прийнятих певним соціумом, носить відкрито суб’єктивний характер. Оцінка існує у двох основних видах-опозиціях: якісній “добре-погано” та кількісній “багато-мало”, вміщує ставлення адресанта мовлення, характеризується національно-специфічними та культурними особливостями.

Частими є випадки, коли суб’єктивність оцінки виявляється в контексті або ситуації. Імпліцитний характер аксіологічної маркованостi, представленість у прихованому вигляді вказує на її попередню заданість. Відбувається навіювання, “підказування” адресату тієї її частки, що є значущою для реалізації впливу на його свідомість, розум, почуття, емоції.

На рівні лексичної одиниці, її значення залежно від авторського задуму та інтенції, набуває необхідного оцінного забарвлення завдяки вдалому використанню автором мовленнювих засобів і відповідного розуміння задуму читачем (космеда, 290).

Категорія оцінки займає домінуюче положення в концептуально-мовленнєвій, прагматичній та тематично-дискурсійній структурі публіцистичного тексту, є одним із його основних змістовних компонентів, закладених в структуру, є першим “модусом” (космеда, 289). ^{матвеева}Основу системності експресивних засобів публіцистики складає саме оцінність (Г.М.Васильєва, Д.П.Вовчок, Г.В.Гильова, Н.Б.Іпполітова, І.П.Лисакова, Л.М.Майданова, А.І.Мамалига, І.В. Онищенко, К.А.Рогова, Г.Я.Солганик, А.В.Швець та ін). Постулюється думка, згідно з якою всі характеристики та компоненти змісту статті опосередковано служать, зрештою, для передачі головного – оцінного параметру.( Воронков , аналитическая журнальная статья, 6)(Воронков,1991, 6) , тобто майже всі прагматичні установки газетних текстів              спрямовані на оцінку.

Оцінка досліджуваного явища, факту, події виводиться у принцип створення аналітичної статті. Оцінна програма “вкраплена” в текст або вміщується в підтексті: Los del PNV son trilingьes. Hablan espaсol, vascuence y un tercer lenguaje mucho mбs complicado: el idioma de ambigьedad y la equidistancia. Idioma con mucha mayor antigьedad que la dignнsima lengua vasca. En йl se explicу Caнn para justificar la muerte de su hermano Abel. La perversidad de ese lenguaje radica en los recursos expresivos que usa para justificar los crнmenes (El Mundo, 14.7.1999, p.72). Авторська оцінка може бути розлитою по корпусу всієї публікації, при цьому оцінні елементи вкраплюються в багато мікротекстів, за рахунок чого забарвлюється весь текст, тобто створюється його загальна оцінність.

Домінуючою для іспанської аналітичної статті є негативна оцінка. Деякі жанри (колонка, критика та листи до редакції) мають підкреслено відкритий негативний характер, наприклад: Hay que ser desgraciado, pinchauvas o simplemente abandonado de la gracia de los dioses, para torear como toreу El Califa ayer y luego pinchar. (...) Hay que tener mucha capacidad de desgracia o de mala suerte para malograr una obra de arte tan emocionante como la que malogrу El Califa. (El Mundo, 28.7.2002, p.50). Негативна оцінка вміщена у семантиці наступних лексичних одиниць: desgraciado, abandonado de la gracia, desgracia, mala suerte, значення яких акцентується завдяки неодноразовому повтору, виокремленню.

Іспанській аналітичній статті притаманним є тісне переплетіння оцінності з емотивністю, які поєднуючись, створюють потужний експресивний біном, що визначає характер газетного аналітичного матеріалу.

Емотивність як лінгвістична характеристика тексту охоплює сукупність мовних засобів, яким властиво призводити до емоційного ефекту, тобто викликати в адресата відповідні емоції. Емотивні засоби, вміщені в тексті, сприяють активізації емоційних процесів, що впливає на виявлення особистісних змістів, заданих у тексті, на формування мотиваційно-вольової установки як потенціалу для можливих наступних дій читача під дією тексту. (шатуновский)У нашій роботі ми розглядаємо емотивність як багатогранний і багаторівневий психолінгвістичний феномен, як властивість мови відображати (виражати, повідомляти, описувати) семантику емоційних станів людини як мовленнєвої особистості за допомогою кодифікованих одиниць мови (Литвин,62)(І.М.Литвинчук).  (Маслова, 91, 185). Джерелами і факторами емотивності вважаються, в першу чергу, зміст як інтра- й екстралінгвістична інформація,  комунікативне завдання і наміри автора, його уява про адресата[Маслова,1995,187-188].

Розшарування емоцій за оцінкою (на позитивні та негативні) відбувається ще на першому етапі виникнення емоцій – при появі афективної чуттєвості. Перевага негативних емоцій пояснюється тим, що вони мають більший потенціал спонукання суб’єкта до діяльності, сигналізуючи про загострення певної потреби (вилюнас, 76, 103). Негативність або невдоволеність існуючим станом речей є домінантною характеристикою  іспанського аналітичного мовлення.

        Взаємопроникнення категорій оцінки та емоції виникає тоді, коли оцінка ніби “вбирає” в себе відповідну емоцію, а параметри емоції та оцінки збігаються: “приємне – добре”, знак +”, “неприємне – погане”, знак –” (Лукянова,86,45)(Н.О.Лук’янова). Емоції представляють головні аспекти людського досвіду, який вони забарвлюють, поглиблюють, збагачують. Вони допомагають здійснювати відбір інформації із великого інформаційного потоку, спрямованого на людину[Изард,1980,48](ізард, 48)..

Емоції, будучи соціально зумовленими оцінками, відображеними та закріпленими свідомістю людини, набувають характеру мовно значущих і утворюють частину семантичного значення мовних одиниць. Пріоритет у вираженні емоцій належить мовленню. Емоційне забарвлення контексту створюється завдяки  нашаруванню відтінків, яких набуває певна словоформа у контексті, ніби “вбираючи в себе” емоційний тон висловлення (лук,86,49) .

Оцінність та емотивність виявляються у тексті аналітичної статті поєднано,  виступають в органічній єдності, частково накладаючись, частково доповнюючи одна одну, що дало нам право говорити про існування оцінно-емотивного компонента експресивності. Реалізація чуттєвого рівня оцінки здійснюється за допомогою емоцій, втягнених у процес пізнання(Лукьянова, 86,4). Поняття емоційної оцінки на позалінгвістичному рівні являє собою думку суб’єкта про цінність об’єкта, яка виявляється не як логічне судження, а як відчуття, почуття, емоція мовця.

Розділ 2. Засоби вираження та інтенсифікації оцінно-емотивної домінанти експресивності. Під композиційно-змістовою структурою ми розуміємо будову, структуру або композицію твору, систему зв’язків його складових, їх взаємозумовленість і співвіднесеність. Її визначає комунікативна авторська стратегія, що вміщує позицію та оцінки адресанта. У нашому дослідженні ми розглядаємо структурно-композиційні особливості статей аналітичного жанру як елемент створення загальної експресивності тексту.

При змістовно-логічному членуванні аналітичної статті виокремлюються чотири композиційних блоки: заголовок, експозиція або інтродуктивна частина (яка вміщує мотив, подію або пояснення), корпус (відповідно – аналіз, розвиток події) та кінцівка або заключна частина з кульмінацією та розв’язкою (може вміщувати висновки, критику, сподівання).

Заголовок визначається як конденсат змісту статті, активізує її проспективне осмислення, не є однозначним за семантикою своїх конституєнтів, вміщує перші елементи експресивності. Характерним для аналітичних статей є оформлення заголовка синтаксичними формами (Г.О.Золотова), які вміщують лише кванти інформації. За будовою це можуть бути: 1) номінативні конструкції: Ca e de mujer; 2) ад’єктивні конструкції (adj.+sust., sust.+adj.), Ladrones rбpidos, La cruda realidad, Un mortal aburrimientо; 3) іменники (sust.): El desafнo; 4) словосполучення з інфінітивом та герундієм: Debatir sin gritar, Aprendiendo a salir bien.

Поширеними є такі семантичні види заголовка: 1) заголовок-резюме: Crisis de la confianza; 2) заголовок-лозунг: No basta con condenar a ETA; 3) заголовок-“світла пляма” (highlight): Por el аmor de Bush; 4) заголовок-деталь: Desnudos; 5) заголовок-“уламкова” модель (термін Л.Г.Кайди): Ante el sepulcrо; 6) заголовок-індикатор, або символ: Desarrollo desigual. За ступенем інформованості ми розподіляємо заголовки аналітичних статей на: 1) орієнтовні: Europa a Iraq; 2) обмежено-орієнтовні: Querer aprender; 3) неорієнтовні: El йxito de matar niсos.

Заголовок поряд із зачином та кінцівкою формує три прагматично сильні позиції аналітичної публікації. Інтродуктивна частина, за іспанською термінологією entradilla, encabezamiento, має двокомпонентну структуру: 1) об’ємна інтродуктивна частина (експозиція, зав’язка), що вводить у тематику; 2) власне зачин, декілька речень, що формулюють тезу (і антитезу). Найбільш яскраво представляють нестандартну, оригінальну інтродуктивну частину іспанської аналітичної статті парабола, цитата, парадоксальна постанова питання. У змістовому плані зав’язка може вміщувати несподівану пропозицію, роздуми журналіста, центральний факт або одну грань проблеми, що розкривається у публікації. Тобто зачин вирізняється силою та насиченістю прагматичного і комунікативного значення, а його різнорідність дозволяє створювати ефект напруги, робити початок статті вербуючим. У корпусі статті (el cuerpo) відбувається розвиток аргументації і поступовий виклад інформації.

Заключна частина охоплює кінцевий відрізок тексту, з якого читачу стає зрозумілою аналітична оцінка ситуації, відображеної у корпусі публікації. Вона виступає “вінцем”, апогеєм викладу, є логічним завершенням, підсумком авторських думок. У ній яскраво виявляється образ автора, для якого кінцівка є останнім ударним елементом, що втілює всю силу впливу, і саме тому вона виділяється експресивністю, оцінністю та “антистандартністю”. Залежно від задуму автора і загальної тональності публікації заключна частина може бути очікуваною, несподіваною, дискусійною, констатуючою, пафосною або контрастною.

Композиційно-змістова структура іспанських аналітичних статей є результатом майстерного поєднання різноманітних елементів у нерозривне естетично виразне ціле з метою оптимально повного викладення концепції автора з мінімальними інформативними втратами, що забезпечує високий рівень декодування інформації адресатом. За характером використаних стилістичних засобів кожна із перерахованих композиційних частин різною мірою характеризується експресивною насиченістю та оцінно-емотивним забарвленням. 

Інтенсивність відображає якісно-кількісні характеристики явища, її одиницею є міра, що показує ліміт, за яким зміна кількості призведе до зміни якості. Міра окреслює той ареал, у межах якого якість може модифікуватися, зберігаючи при цьому свої суттєві характеристики. Інтенсифікація як рухомість за шкалою нарощення або спаду є характерною не тільки для емоційних станів, а також і для вираження оцінки. Завдяки такій додатковій акцентуації відбувається реалізація прагматичної авторської установки на актуалізацію елементів тексту, здатних більшою мірою вплинути та читача, активізувати його інтелектуальні та емоційні реакції, спрямувавши їх у напрямку, необхідному автору.

Надмірність виступає індикатором підвищеного характеру емоційності та експресивно-оцінної насиченості повідомлюваного. Одним із проявів надмірності є повтор на всіх мовних рівнях. Він виражає емоційний стан адресанта, виступає засобом передачі його тону та ступеня адресату. Повтор виконує роль експресивного виділення комунікативно значущої частини повідомлення, тобто виступає своєрідним актуалізатором, створює емоційне напруження, забезпечує композиційну єдність тексту. Розглядаючи повтор, ми звертаємось до стилістичних фігур, головне завдання яких полягає в реалізації цілеспрямованого впливу на почуття та емоції адресата.

Морфемний повтор, а саме такі його різновиди як деривація, антистасис та поліптот, покликані сприяти збільшенню інформативної та експресивної ємності повідомлення. Наприклад: Al miedo de los perseguidos se empieza a aсadir el miedo a discrepar de las acciones concretas de quienes persiguen a los persеguidores de los perseguidos (El Mundo, 9.5.2003, p.2). Такий повтор сприяє логічному та емфатичному виділенню змісту повторюваного елемента, забезпечує ясність викладу.

Морфемним повтором також є варіювання граматичної форми дієслова (поліптот). Поширеними є такі групи часових зв’язок: 1) Pretйrito Perfecto de Indicativo, Pretйrito Imperfecto, Indefenido – Presente de Indicativo, тобто зв’язок минулий – теперішній час; 2) Pretйrito Perfecto de Indicativo – Futuro Simple, а саме зв’язок минулий – майбутній час. Перша група покликана підкреслювати, акцентувати подовжений характер існування певного феномена у часі: Sin embargo, la ciudadanнa se ha hecho y se hace la misma pregunta:їla guerra de Irak no puede haber agravado los problemas mбs que resolverlos? (El Paнs, 20.5.2003, p.14). Друга група показує спрямованість дії на майбутнє, її відкритість: Asн ha sido siempre y serб porque estos grupos actъan sobre el efecto acciуn-reacciуn, como hemos comprobado tantas veces (El Paнs, 22.5.2003, p.5-6). Морфемний повтор використовується в іспанських аналітичних статтях з метою підкреслення значення повторюваного елемента, сприяння розрізненню понять, допомоги у всебічному висвітленні того явища, яке адресант бажає виділити.

Лексичний повтор представлений у більшості випадків шляхом актуалізації тематичної лексики заголовка, що сприяє виокремленню адресатом із загального контексту ключових слів та тематичних понять, підсиленню смислового та емоційного звучання всього контексту: Los judнos del gueto de Varsovia se montaban en los trenes de mercancнas camino de los campos de exterminio con bastante menos resignaciуn con que los fumadores nos dirigimos a la peor mesa del restaurante donde nos conducen como apestados, por nuestra nicotнnica aficiуn. Nos sentimos herederos de los judнos en la Alemania nazi. [...]En este mundo que alardea de tolerancia, los fumadores somos los nuevos judнos, el pueblo perseguido (El Mundo, 15.9.2003, p.4). Автор порівнює дискримінацію євреїв часів нацизму із ставленням до курців у сучасному іспанському суспільстві.

Серед лексичних повторів поширеним є епаналепсис. Він характеризує жанри з високим рівнем емоційної напруги викладу матеріалу, такі, наприклад, як колонка, коментар, критика: No, no es un sъbito virus de locura. Es la defensa normal del inconciente hіmno ante el pбnico: negar lo que imagina excesivo (El Mundo, 25.7.2002, p.2). Виступаючи типовим елементом розмовного мовлення, такий повтор передає стан емоційної напруги автора. Розширений повтор або повтор лексичної одиниці з додатковими компонентами, які уточнюють або розширюють її значення, вносить нові відтінки, як, наприклад: Los aсos 20, los felices 20 pillan ahora la otra cara de la luna y vuelve a darles el sol de la popularidad y el magisterio (El Mundo, 16.11.2005, p.64). У прикладі додається оцінно-емоційний епітет: двадцяті роки – щасливі двадцяті роки.

У групі лексичних повторів ми розглянули також каламбур, який пов’язаний з актуалізацією внутрішньої форми слова з метою створення комічного або сатиричного ефекту: Pero tengamos muy claro que esta clase media, esa Edad Media de la burguesнa, esa Espaсa media, que es mбs de media Espaсa, viene a resultar la que decide serenamente en unas elecciones (El Mundo, 12.5.3, p.72). У прикладі автор використовує неоднозначність лексичної одиниці media, яка вживається і                   як іменник, і як прикметник (але ця середня Іспанія є половиною Іспанії, що бере участь у виборах).

Градація та ампліфікація створюють експресивну насиченість повідомлення. Клімакс, або трикомпонентна висхідна градація, є найуживанішою: Ha fijado el precio de la resistencia, que se paga con la soledad, el aislamiento y el abandono en un ento o hostil y con una amenaza creciente de ser vнctima de una agresiуn (ABC, 25.7.2, p.7). Самотність, усамітнення та покинутість складають ряд односпрямованих одиниць, які різняться за мірою прояву ознаки, причому домінантним є останній елемент. Завдяки ампліфікації матеріал висвітлюється під різними кутами зору. 

Журналіст цілеспрямовано звертається до лексичного повтору з метою виділення, підкреслення вагомості значення повторюваної лексичної одиниці, що впливає на сприйняття читачем матеріалу в цілому. Лексичний повтор використовується як засіб емоційного та логічного підсилення змісту висловлювання, виражає експресивно забарвлене ставлення адресанта до сказаного.

Синтаксичний повтор реалізується в першу чергу в синтаксичному паралелізмі, який охоплює однотипні, симетричні синтаксичні конструкції, з  проекцією змісту однієї конструкції на іншу із взаємозбагаченням змістів і встановленням відношення повної або часткової кореспонденції або конфлікту: Se ponen en pie actuaciones y artefactos jurнdicos destinados a cubrir objetos de polнticos antes que a perseguir delitos comprobados o manifestados. Se confunden en la misma sartйn los criterios morales, los polнticos y los jurнdicos. Se empastan los poderes ejecutivos, judiciales y parlamentarios en el mismo caldo espeso, despreciando su deseable separaciуn y su recнproca independencia. Se piden con vehemencia adhesiones a ideas o actuaciones discutibles bajo la amenaza y la soterrada imputaciуn de que, caso de no ser prestadas al solicitante, el solicitado se revelarб como cуmplice de los desafueros que aquellas ideas o actuaciones pretenden combatir (El Mundo, 9.5.2003, p.2). У цьому прикладі паралелізм ґрунтується на повторі синтаксичної будови речення: (1) інверсований  присудок / (2) обставина / (3) підмет. Така структура [Pr. + Comp. Circ.+ Suj.]´4 повторюється, завдяки чому утворюється ритм, вибудовується своєрідний цикл: (1) se ponen – (2) en pie – (3) actuaciones y artefactos jurнdicos

                              (1) se confunden – (2) en la misma sartйn– (3) los criterios

                      (1) se empastan – (3) los poderes – (2) en el mismo caldo espeso

                      (1) se piden – (2) con vehemencia – (3) adhesiones o actuaciones [Клюєв,1999, 238-239]

Синтаксичний паралелізм створює жорсткий, переривчастий ритм, який допомагає адресату виокремити головну думку, полегшує сприйняття тексту статті. Сприяння створенню єдиної, стрункої системи викладу, допомога в повноті розкриття основної ідеї статті,  виділення змістовних відмінностей є важливими функціями синтаксичного паралелізму.

В аналітичних статтях паралелізм досить часто поєднується з анафорою, для якої важливою є лексична однорідність початкових відрізків, розташування повтору в синтаксично сильному позиційному місці. Наприклад: La televisiуn, contra lo que crean los polнticos, no tiene tanta fuerza electoral. La televisiуn suministra temas e imбgenes para discutir, porque es mбs fбcil y ameno discutir sobre una imagen que sobre un presupuesto. La televisiуn es fugaz y falaz, no deja huella, no deja rastro, sуlo deja un rostro. La televisiуn es la pancarta incesante (El Mundo, 12.5.2003, p.72). Анафора акцентує, логічно виділяє особливо важливий, з точки зору адресанта, елемент повідомлення. Постійне анафоричне повторення створює ефект нарощення змісту, згущення значення, що сприяє випуклому, емоційному представленню змісту, створенню напружено-підвищеного, пафосного тону повідомлення. Епіфора вносить нові відтінки значення: Tambiйn es necesario tener en cuenta que las eleсciones puedan matar una democracia (como ocurriу en Alemania en 1933). Y lo cierto es que en ningъn paнs islбmico las elecciones han dado nacimiento a una democracia (El Paнs, 12.5.2003, p.14). Вона сприяє акцентуації повторюваних елементів, іноді вносить сатиричні або іронічні відтінки у контекст, тобто сприяє оцінці явища.

Епанафора покликана акцентувати увагу адресата на тому додатковому змісті, який вноситься повторюваною лексичною одиницею: Son sуlo ciegos. Ciegos por una ideologнa y ciegos porque no quieren ver (ABC, 25.7.2, p.4). Вона проектує значення повторюваного елемента однієї частини на наступну, доповнюючи таким чином її зміст, додаючи експресивності. Ланцюговий повтор з поєднанням декількох повторів-підхватів демонструє взаємопов’язаність елементів: En Canal Sur se estб viendo la copla, la copla del silencio, los silencios del Canal Sur van a llegar a ser mбs famosos que los de la Maestranza (El Mundo, 30.8.2003, p.6). Експресивний ефект анепіфори ґрунтується на різниці контекстуальних значень повторюваної лексичної одиниці:  Europa o es mбs digna que Bush o no es Europa (El Mundo, 19.2.2002, p.3). При цьому кільце може формуватися не тільки на рівні речення, абзацу, але й усієї статті, коли повторюваний елемент представлений у заголовку або вступі та заключній частині публікації.

Вживання асиндетона та полісиндетона, незважаючи на протилежний характер формування, пов’язане із створенням емоційної насиченості, наданням виразності та динамічності висловлюванню. При цьому полісиндетон частіше будується на основі прийменникового повтору (прийм. de, a, en, ante, para, con etc): La televisiуn es un colorнn incesante que mantiene el celebro en blanco recibiendo imбgenes vertiginosas que muchas veces el viejo no entiende, pero le mantiene con el mundo, con la calle, con la actualidad (El Mundo, 12.5.3, р.72) і розкриває різні аспекти явища.

Риторичне запитання та діалогізм є поширеними засобами створення експресії в аналітичній статті. Характеризуючи емоційно забарвлене мовлення, завдяки вміщенню оцінки та гамми почуттів адресанта, риторичне запитання виступає прагматичним маркером статті – привертає увагу адресата, перетворюючи його на активного співрозмовника: їСуmo podrнa la clase mбs rica no predominar? O їcуmo sin predominar podrнa ser la mбs rica? (AВС, 22.7.2, р.3). Стимулюючи читача до активної співпраці, питальні речення впливають на його ставлення до матеріалу.     

Cинтаксичні фігури повтору вживаються для підкреслення, акцентуації, виділення авторської думки та позиції, вони сприяють оцінюванню матеріалу, найкращим чином підсилюють емоційний фон повідомлення. Використання повторів як засобів надмірності є стилістично виправданим: органічно поєднуючись із сутністю мовлення, фігури являють собою знаряддя виразності, допомагають автору зробити його статтю яскравішою, більш переконливою, – вони дійсно виступають “окрасою” мовлення.

Поєднане використання різних видів повторів, яке ми вважаємо одним із засобів висунення, що охоплює незначний за обсягом відрізок статті, сприяє нашаруванню відтінків змісту, розгорненню, доповненню значень: Sin embargo esta situaciуn paradуgica se prоduce en Irak. En Irak, los supuestos liberados se sienten ocupados y reclaman de inmediato, sin falso pudor, la libertad de librarse de los liberadores (El Paнs, 12.5.3,р.14). Цей уривок без експліцитно вираженої оцінки показує негативне ставлення іракців до “визвольної” війни: парадоксальна ситуація полягає в тому, що звільнені (liberados) вимагають свободи (libertad) для звільнення (librarse) від визволителів (liberadores). Комплексне вживання повторів акцентує увагу на експресивному характері мовлення, сприяє реалізації прагматичної настанови іспанської аналітичної статті, яка полягає у спонуканні адресата до адекватного сприйняття інформації.

Кінцевою метою використання різних видів повтору є інтенсифікація загальної експресивності статті аналітичної групи жанрів шляхом забезпечення лексичної, морфемної та синтаксичної надмірності. Повторення акцентовано важливих для розуміння змісту елементів забезпечує правильне декодування повідомлення адресантом, створює додаткові відтінки змісту, сприяє підвищенню рівня впливовості інформації, запропонованої у публікації.

ВИСНОВКИ

Публіцистичний стиль розміщується на перехресті міжстильових взаємодій і, поєднуючи риси наукового, розмовного та художнього регістрів мовлення, втілює динамічні зміни, що відбуваються у мовному просторі. Він обслуговує сферу масової комунікації, де суб’єктами мовленнєвої діяльності виступають відправник інформації (автор, адресант) та її одержувач (читач, адресат).

Іспанська газетна аналітична стаття характеризується особливою активністю авторського “я”, яке виявляється у суб’єктивності та відкритій оцінності матеріалу. Така публікація є адресатно-орієнтованим текстом впливового характеру, що, спираючись на інформативний компонент змісту та використовуючи експресивно марковані мовні засоби, найкращою мірою втілює комунікативний намір адресанта вплинути на розум, почуття та емоції адресата, викликати зміни у його свідомості та соціальній позиції щодо розглянутих проблем чи тематики.   

Експресивність у нашій роботі визначається як стрижнева категорія мовленнєвої діяльності, що характеризується “накладанням” суб’єктивних модальностей оцінно-емотивного типу на нейтральний тон повідомлення. Завдяки їй відбувається інтенсифікація виразності тексту. Ядро загальної експресивності публіцистичного тексту створюється поєднанням, взаємодоповненням емотивності та оцінності. Оцінка розглядається як текстова категорія, що носить суб’єктивний характер, і є важливим фактором формування прагматичного ефекту. Вона визначає зв’язок, який виникає між ставленням адресанта до певної реалії і нейтральним еталоном, відповідно до прийнятої у суспільстві системи стандартів. Коливаючись між опозиційними “+” та “–”, перевага іспанського аналітичного мовлення залишається на боці негативної оцінки як такої, що є сигналом про незадоволення і стимулом до зміни стану суб’єкта. Емоція, що постає як психологічна та лінгвістична категорія, також втілює суб’єктивне відображення дійсності людиною. Оцінка та емоція є базовими поняттями для параметрів оцінності та емотивності відповідно, вони тісно переплітаються і співіснують в аналітичній публікації. Джерелами емотивності та оцінності у нашому дослідженні вважаються зміст, інтра- та екстралінгвістична інформація, комунікативні завдання та інтенції автора.

Група аналітичних жанрів, або так звана “журналістика думок” (de opiniуn), характеризується специфічним характером переконливості та впливовості, масштабністю інтерпретацій, коментарями, оцінкою безпосередньої або відображеної дійсності, визначається широтою тематичного охоплення, глибиною та всеосяжністю панорами подій, узагальненістю, домінуючою тенденцією до аналітичності за головної умови перебування постаті автора на чільному місці. Ґрунтуючись на перерахованих вище критеріях, ми віднесли до групи аналітичних жанрів статтю, колонку, критику, листи до редакції та огляд преси (а також їх різновиди).

Композиційно-змістова структура іспанської аналітичної статті, яка  звичайно складається із заголовка, інтродуктивної частини, корпусу та кінцівки, визначається нами як система взаємозумовлених та співвіднесених формотворчих експресивно орієнтованих елементів, де максимально прагматично навантаженими є вступна та заключна частини, які визначаються потужним оцінно-емотивним потенціалом.

Оцінно-емотивна домінанта експресивності може різнитися за мірою прояву, тобто підпадає під інтенсифікацію. Тому ми звернулися до поняття надмірності, яка використовується як засіб інтенсифікації оцінно-емотивного компонента змісту висловлювання. Вважаючи надмірність прагматично маркованою властивістю мовленнєвого повідомлення, ми розглядаємо повтор як її експліцитний прояв.

У роботі проаналізовані лексичний, морфемний та синтаксичний повтори як засоби інтенсифікації оцінно-емотивної домінанти експресивності іспанських аналітичних статей, що розкривають особливості емоційного стану адресанта та акцентують увагу на оцінному компоненті значення. Усі види повторів спрямовані для акцентуацію, виокремлення суб’єктивної оцінно-емоційної авторської позиції. Риторичні питання та діалогізми виступають прагматичними маркерами оцінно-емотивно забарвленого аналітичного мовлення.

Отримані результати не вичерпують проблематику дослідження. Результати роботи окреслюють шляхи подальшого лінгвістичного дослідження  експресивності аналітичних статей у галузі лінгвопрагматики та лінгвостилістики.