СИНТАКТИКА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА АНГЛОМОВНИХ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ’ЯЗКОМ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СИНТАКТИКА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА АНГЛОМОВНИХ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ’ЯЗКОМ
Альтернативное Название: Синтактика, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА АНГЛОЯЗЫЧНЫХ присоединительных конструкций и сложных предложений с подрядной связью
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. Формально-синтаксична структура приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв’язком. Схожість у плані форми, семантики й виконуваних функцій між складними реченнями (далі – СР) і приєднувальними конструкціями (далі – ПК) призвела до їх ототожнення деякими дослідниками. Складнопідрядне речення (далі – СПР) у своїх типових виявах визначається в дисертації як "... комунікативна одиниця, що називає два (і більше) положення речей і складається з лінійно зв'язаних комунікативно несамостійних речень неоднакового синтаксичного рангу" (О.О. Прокопчук). Під ПК ми розуміємо двокомпонентну текстову одиницю, поділену зовнішнім розділовим знаком на дві частини – автосемантичне базове висловлення (далі – БВ) і синсемантичну приєднувальну частину (далі – ПЧ). При цьому ПЧ, яка оформлена окремим реченням, з’єднується з першою за допомогою ПСЗ, який і обумовлює легкість її синтаксичного виділення. Наприклад:


БВ                                                     ПЧ


1. "After that car business today," she said, "this had to be said. Whatever it means" (H. Calin).


У даній роботі ПК із ПСЗ і СПР розглядаються як варіативні одиниці різних рівнів, відповідно, текстового й реченнєвого. При цьому, ми широко розуміємо поняття “варіативність” як здатність мовних одиниць “видозмінюватися, але не обов’язково з тотожним значенням (Т.В. Бєляєва).


Розглядаючи граматичні засади ПК і СПР, мовознавці відзначають певний зовнішній ізоморфізм синтаксичної будови їх моделей, до якого відносять: 1) наявність двох частин у їхньому складі (БВ і ПЧ у ПК та головної й підрядної частини в СПР), які можуть характеризуватися контактною репрезентацією, прямим або інверсованим порядком слів; 2) визначальну функцію однієї з частин (БВ і головної) по відношенню до іншої, залежної (ПЧ і підрядного речення; 3) існування непередбачуваного/передбачуваного зв'язку в СПР і співвідносних з ним двох класів ПК – "здвинутих", частини яких несумісні за змістом і не можуть утворити СПР, і таких, у яких ПЧ "укладається" у змістову площину БВ і утворення СПР можливе; 4) простоту ідентифікації ПЧ і підрядної частини в тексті завдяки присутності сполучникового засобу (далі – СЗ) в їхній ініціальній позиції; 5) функціонування в обох одиницях як вихідних (елементарних), так і вивідних (неелементарних) конструкцій.


Розбіжності між ПК і СПР вбачаються в: 1) різних синтаксичних відношеннях між частинами ПК і СПР (відповідно, приєднувальних і підрядних). Уживання ПЧ після значної паузи акцентує на ній увагу й тим самим значно підвищує як роль самої паузи, так і прагматичний ефект ПЧ, результатом чого є: а) набуття ПЧ нових значень й експресивності, не властивих для підрядних частин; б) яскравість інтонації та уривчастість ПЧ; 2) неможливості для СПР мати синтаксично домінуючі або залежні слова по відношенню до іншого СПР, у той час як такі синтаксичні відношення існують між складовими ПК, оформленими як окремі речення; 3) наявності як вільного, так і фіксованого порядку частин у СПР і завжди суворо фіксованого в ПК (БВ + ПЧ), що однак не заперечує (на відміну від СПР) можливості дистантних граматичних і семантичних зв'язків між частинами ПК; 4) неможливості входження ПК до складу СПР і, навпаки, можливість входження одиниці, подібної до СПР, у структуру ПК; 5) пунктуації між їх частинами: кома, тире, двокрапка, крапка з комою або розділовий знак відсутній – у СПР і крапка, знаки питання та оклику й ремарка – у ПК. Спільним для обох одиниць є три крапки. На нашу думку, цей засіб паузації виконує різні прагматичні функції в ПК і СПР. У СПР, яке цілком сформоване до акту комунікації, три крапки вживаються навмисно, з метою уповільнити дію й привернути увагу адресата до частини, що йде після них, тобто – це засіб реалізації комунікативної стратегії. У ПК цей розділовий знак (як і сама ПЧ) виникає незаплановано, коли далі виникає несподівана думка.


ПСЗ, маючи сильні конекторні й анафоричні властивості, допомагають відокремити ПК від приєднування на рівні речення й від інших одиниць на рівні тексту. Ми поділяємо думку дослідників (див. наприклад, В.О. Дмитренко), які вважають, що ПК є тільки одним із видів приєднування, тобто поняттям більш вузьким, а між тим до приєднування зараховують широке коло структур: вставні/вставлені конструкції та речення, прикладки, парантези, відокремлення (рівень речення) й ПК, безсполучникові структури, (текстовий рівень) (Л.І. Бурак, Н.С. Валгіна, В.Л. Рінберг).


У процесі порівняльного аналізу стройових основ ПК і СПР не підтвердилась існуюча думка про наявність членувальних властивостей у ПСЗ. При розрізненні ПЧ і парцелята головним критерієм часто вважають можливість їхнього вкладання або невкладання в зміст попередньої автосемантичної частини. Парцеляція вважається явищем оборотним: достатньо усунути паузу (замінити розділовий знак перед парцелятом на "нульовий" або кому) – і відособлений компонент відновлюється як член речення або предикативна одиниця (далі – ПО). ПК традиційно відмовляли в праві злиття її складових на тій підставі, що ПЧ не може бути ні членом речення, ні ПО, оскільки ПЧ семантично (на відміну від парцелята) має не вкладатися в попереднє висловлення. На нашу думку, це дуже суб'єктивний критерій, який базується на багатстві уяви. Такі ПК можна умовно прирівняти до СПР з непередбачуваним, зв'язком. Але існують і такі СПР, у яких поєднання частин передбачуване (обов'язкове або факультативне). Тому услід І.А. Поповій мовознавці визнали можливість існування не тільки вільного (непередбачуваного) приєднування, але й передбачуваного і двох відповідних класів ПК (В.В. Виноградов, М.Т. Гаїбова, Ю.Р. Гепнер,      В.І. Рінберг).


Парцеляція розуміється в роботі тільки як безсполучникове формальне та семантичне членування висловлення, а в ПК розділення на частини тільки формальне, а семантично ми маємо приєднування. Застосування принципу вкладання/невкладання в зміст попереднього висловлення, а також інших семантично-(психо)логічних критеріїв у зв'язку з їх малою надійністю можливе тільки разом з формальним (наявністю СЗ), який і виступає головним (див. також Л.І. Конюхова, В.О. Дмитренко, І.А. Попова).


У роботі уточнено лінгвістичний статус складних одиниць, які починаються підрядним сполучниковим засобом (далі – ПСЗ)/ПСЗ і встановлено, що не всі синтаксичні одиниці із СЗ у препозиції можуть бути ПЧ у ПК із ПСЗ′. Висловлення, подібне за формою до СПР із ПСЗ в препозиції, по відношенню до попередньої одиниці може бути ПЧ тільки при наявності двох СЗ: першого – ПСЗ, який безпосередньо здійснює приєднування до БВ і другого – ПСЗ, що поєднує складові ПЧ, яка за своєю будовою збігається з СПР. У цьому випадку складові такої ПЧ можуть міняти свої місця, по черзі контактуючи з ПСЗ′, залишаючись у той же час у цілому приєднаними ним до БВ.


Підтримуючи думку про те, що комунікативно важлива інформація може передаватися як підрядною частиною СПР (К.Ф. Шульжук), так і ПЧ у ПК (В.О. Дмитренко, Г.А. Коцюбовська), що прирівнює їх у значущості до головної частини/БВ, ми вперше виділили такі ПЧ, які за своєю значимістю дорівнюють БВ не тільки семантично, але й формально, тобто є конструктивно невід'ємними елементами ПК. Наприклад:


2. "We have vowed ete al war against the abominations you mention and their dark masters."


"As have my own people. We have our witch-hunts and our laws" (W. King).


Спроба усунення ПЧ із ПК веде до семантичної нестиковки з БВ наступного висловлення. Однакові займенники we в обох частинах означають різних референтів (оскільки репліки належать різним комунікантам; це уявна тотожність моносуб'єктів).


Розвиваючи думку про можливість приєднування після БВ будь-якого за обсягом відрізку аж до складного синтаксичного цілого (І.К. Баталова, П.С. Дудик, П.В. Кобзев), ми пропонуємо більш детальну класифікацію ПК із багатокомпонентними ПЧ і виділяємо ПК вихідні (елементарні) і вивідні (неелементарні). Відношення між БВ і багатокомпонентними ПЧ останніх ми визначаємо на зразок класифікації СПР з кількома підрядними – як приєднування, подібне до: 1) послідовної (ступеневої) підрядності, 2) супідрядності (однорідної, неоднорідної та мішаної), 3) відношень між частинами СР з різними видами синтаксичного зв'язку. При цьому визначальним у відношеннях між БВ і ПЧ виступає приєднувальний зв'язок, а всі інші тільки накладаються на нього. Наприклад:


3. En famille; where children reign. For bonny sweet Robin is all my joy. Which time she chanted snatches of old tunes (J. Fowles).


4. Had it been possible, I would have marched on, and left it to its loneliness  and gloom. For I felt I was haunted, tragic and evil. However I had no choice (P.C. Wren).


Розділ 2. Семантико-прагматична характеристика приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв’язком. Аналіз ПК і СПР, проведений крізь призму їхніх семантичних особливостей, дозволив встановити, що ступінь спільності лексико-граматичних форм даних одиниць може значно варіювати, тому ПК і СПР розподілені нами на дві групи: з ознаками семантичної симетрії й асиметрії в лексико-граматичних формах. Одиниці першого типу характеризуються як повним дублюванням своїх синтаксичних центрів (односуб'єктні та однопредикатні одиниці) або їхньою синонімією, так і частковим дублюванням тільки окремих другорядних членів, або їхніх форм в експлікованому чи імплікованому вигляді, з морфолого-синтаксичними змінами й без них.


Одиниці з ознаками розбіжності лексико-граматичних форм представлені різносуб'єктними підметами; лексемами, протиставленими в плані істота/не істота або такими, які знаходяться в антонімічних відношеннях, а також опозицією загального/часткового в частинах ПК і СПР та ін.


Ми вважаємо ПК із ПСЗ і СПР варіативними в семантичному плані. З урахуванням кореляційного аспекту вони поділяються на два великі класи – корелятивні й некорелятивні одиниці. При визначенні корелятивності/некорелятивності певної одиниці як головна використовувалась семантична ознака вкладання/невкладання в зміст попередньої частини, яка базується на формальному показнику, – можливості обернення/необернення компонентів цих складних одиниць із урахуванням таких їхніх особливостей: а) на відміну від корелятивних СПР, корелятивні ПК нами тлумачаться ширше, і до них ми відносимо одиниці, в основі яких лежать структурні частини як корелятивних, так і прислівних необернених СПР; б) при трансформаційних перетвореннях зміна місць залежних компонентів ПК із ПСЗ і СПР відбувається разом із приналежним їм СЗ; в) серед залежних частин СПР не може бути таких, які семантично не вкладаються в зміст головної. У ПК із ПСЗ′ невкладальні ПЧ зафіксовані, хоча й у значно меншій, ніж укладальні, кількості.


Некорелятивні ПК складають найбільшу групу. Серед СПР їм відповідає також чисельно домінуюча група з детермінантним зв'язком, непередбачуваність і необов'язковість якого є ознакою вільного порядку частин і відсутності тісного формально-змістового зв'язку між ними. Характерною рисою даних ПК і СПР є обов’язкове семантичне вкладання їхніх складових у зміст одна одної, що підкріплюється формальною ознакою – вільною зміною ними місць при збереженні граматичної та семантичної відміченості трансформів.


Диференційною ознакою чисельно значно менших корелятивних одиниць є міцний анафорично-катафоричний зв'язок частин, який акцентує їхню взаємозалежність і протидіє винесенню залежних компонентів у препозицію через наявність опорних та лексично неповноцінних займенникових співвідносних слів, граматикалізованих елементів, слів-модифікаторів, а також логічної послідовності подій, співвідношення в часі та ін. При цьому частини ПК можуть як укладатися, так і не вкладатися в зміст одна одної. Встановлено, що саме в корелятивних ПК і СПР, завдяки тісній спаяності їхніх частин, залежні частини часто дорівнюють головним/БВ як у семантичному, так і в конструктивному плані, а їхнє вилучення приводить до семантичної нестиковки з наступним висловленням.


Формальна відокремленість від БВ зовнішніми розділовими знаками вплинула на тривалість паузи (у бік її збільшення порівняно з СПР), обумовила уривчастість ПК і підсилила її експресивне навантаження, тому вважається, що саме наявність синтаксичної перерви від приєднуючого до приєднуваного речення утворює приєднування, а не семантичний характер доданого зауваження (М.Я. Блох). Відповідно, якісно змінюється й синтаксичний зв'язок між частинами (підрядний перетворюється на приєднувальний).


На відміну від ПСЗ, ПСЗ при виконанні нової функції (формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного поєднання складових тексту) реалізує також інформативну функцію з домінантним значенням приєднування незапланованої інформації, яка конкретизується в таких пропозиціональних значеннях: додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення. При цьому, функція, виконувана словами-модифікаторами, визначена як така, що допомагає повніше розкрити дані значення між складовими ПК і СПР. Класифікацію слів-модифікаторів здійснено з урахуванням: а) місця їх розміщення у формальному каркасі ПК і СПР (препозитивні, постпозитивні й препозитивно-постпозитивні); б) квантитативного аспекту (одно-, та багатомодификаторні одиниці; в) семантичного наповнення (верифікатори, медітатори та слова прийняття/неприйняття змісту повідомлення).


Розділ 3. Комунікативні властивості приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв’язком. ПК із ПСЗ і СПР відіграють помітну роль у реалізації текстових категорій інтегративності й дискретності. Спільні та дистинктивні риси даних структур виявляють себе особливо контрастно на тлі мікротекстових єдностей (далі – МТЄ), у межах якої й відбувалося дане дослідження. Під МТЄ розуміється синтаксична одиниця текстового рівня, тематична й структурна цілісність та комунікативна спрямованість якої забезпечується цілим комплексом мовних засобів, серед яких важливу роль відіграють ПК і СПР, які можуть розташовуватися компактно, дифузно або компактно-дифузно в МТЄ. Позиційний аспект функціонального аналізу ПК із ПСЗ′ і СПР дав такі результати:


а) ПК, розташовані на початку МТЄ, становлять найменш чисельну групу й можуть реалізовувати практично будь-які значення, зафіксовані для їхніх ПЧ, окрім висновку, при спорадичній реалізації значень причини та наслідку. Як ПК, так і СПР, що відкривають МТЄ та більш об'ємні текстові фрагменти, відіграють у них роль своєрідного синтаксичного центру, оскільки мають найбільшу граматичну свободу й закладають основи подальшої побудови цієї МТЄ – усі наступні висловлення не тільки змістово, але й граматично співвідносяться з ними.


Функціонально-прагматична спрямованість ПК і СПР в ініціальній позиції знаходить своє відбиття й у кількості лексичного наповнення цих одиниць (особливо ПК) – вони в переважній більшості тяжіють до стислості. Отже, експліцитна організуюча роль, а також певні пропозиціональні значення сприяють розгортанню МТЄ в катафоричному напрямку й визначають, таким чином, її подальші структурні, семантичні й комунікативні особливості;


б) ПК і СПР у медіальній позиції складають другу за ступенем поширеності групу. Їхню специфічну прикмету становлять розповідні відрізки з низьким рівнем категоричності й питальні речення, які прямо вказують на незавершеність акту комунікації. Цілісність МТЄ зберігається, у даному випадку, за рахунок дії не тільки катафоричних, але й анафоричних сил;


в) ПК у (перед)фінальній позиції, становлять найбільш регулярну групу й переважно мають функціональне навантаження висновку (а також часто причини та наслідку), що обумовлює виникнення анафоричної сили, яка цементує МТЄ. Дана позиція ПК, а також характерні пропозиціональні значення, дозволяють віднести її до досить надійних індикаторів нижньої межі МТЄ й крупніших текстових одиниць.


Розташування кількох ПК із ПСЗі СПР у складі одної МТЄ може бути контактним, дистантним або контактно-дистантним і має виражений характер на реалізацію макротеми МТЄ. При контактному розташуванні ПК і СПР їхнє функціональне навантаження маніфестується найбільш прозоро, часто підсилюючись, уточнюючись шляхом свого поширення на посттекст. При цьому, виконувана ПСЗ текстотвірна функція просліджується найбільш виразно, коли складові ПК висловлюються різними комунікантами або знаходяться в різних МТЄ. При дистантному розташуванні ПК і СПР (і навіть частин ПК) зберігається змістово-формальна цілісність і прагматичне спрямування МТЄ, що підтверджується як можливістю злиття рознесених у тексті дистантних частин ПК, так і трансформації ПК у СПР. Така можливість легкого злиття дистантних частин ПК (які можуть належати різним учасникам мовленнєвого акту) у структурну, змістову й комунікативну єдність є вагомим аргументом на користь тези про саме приєднування, а не парцелювання ПСЗ′ частин ПК, оскільки мовець може розчленувати тільки своє повідомлення.


Отже, у ході аналізу ПК і СПР досліджена їхня невід'ємна, проте експліцитно не виражена при вивченні ізольовано від контексту функція – текстотвірна, яка породжується, головним чином, ПСЗ, спрямовується на збереження когезії й когерентності тексту й знаходить свій прояв у: дії анафорично-катафоричних сил, які сприяють зв'язності МТЄ; кореляції (взаємному впливі) ПК і СПР та контексту, що реалізується в можливості поширення пропозиціональних значень, притаманних ПК і СПР, на посттекст або перенесення цих значень з предтексту на ПК і СПР; набутті ПСЗ, а разом з ним і ПЧ значень, які для них не регламентовані мовною системою; можливості утворення однорідними підрядними/приєднаними частинами окремої додаткової змістової єдності в рамках МТЄ.


Як вербальні, так і різні невербальні засоби в межах ПК і СПР відіграють важливу роль у відтворенні авторської модальності, підсилюючи, уточнюючи, відтінюючи лексично слабко виражені функції ПК і СПР у тексті й створюючи тим самим необхідні умови й конситуацію для правильного (з точки зору адресанта) сприйняття повідомлення адресатом. Аналіз показав не тільки активне використання ремарок як факультативних компонентів ПК із ПСЗ, але й зворотній процес, – уживання ПК у межах самих ремарок. У цьому випадку особливістю структурної будови ПК є завжди контактне розташування БВ і ПЧ, а серед функцій ПК домінує компресія змісту.


Комунікативну організацію ПК і СПР розглянуто на двох рівнях: макроструктури (усієї структури в цілому) і мікроструктури (коли кожна частина ПК/СПР має свою окрему тему й рему). На рівні мікроструктури ПК із ПСЗ′ виявляють максимальну спільність із СПР. Варіативність між цими одиницями прослідковується в: а) наявності різних за рівнем актуальності рем (авто– й синсемантичних) і, відповідно, у слабких і міцних зв’язках як між частинами ПК і СПР, так і контекстом і різній їх участі в механізмі текстотворення: автосемантичі реми є переважно проспективними, а синсемантичні – ретроспективно-проспективними; б) різноманітності комплексних кореляцій тема-рематичних елементів (взаємодії експліцитно/імпліцитно виражених спільних тем і рем) як у межах ПК і СПР, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності; в) подібності змістових відтінків, які можуть бути виражені ремами ПК і СПР, серед яких були розглянуті екзистенціональність, модальність, експресивність.


На рівні макроструктури встановлена неможливість збігу граматичного членування ПК із комунікативним членуванням (через жорстку фіксованість її компонентів), що суттєво відрізняє її від СПР, де такий збіг є можливим.


 


 


ВИСНОВКИ


Формальна організація ПК із ПСЗ і СПР є подібною, але не тотожною. Їхня структурна близькість експлікується у двох різнорангових (а)симетричних (не)елементарних частинах (базовій/головній та приєднувальній/підрядній), поєднаних (не)передбачуваним зв'язком.


Неідентичність формально-синтаксичної будови ПК виявляється у відмінних синтаксичних відношеннях між її частинами (односпрямованому приєднувальному зв'язку), фіксованому розташуванні БВ і ПЧ, які оформлені як окремі речення, різні розділові знаки між ними й експресивність ПЧ.


Інформаційна значущість ПЧ, які завжди експліцитно марковані ПСЗ′, як і підрядних частин СПР, часто дорівнює або навіть перевершує БВ. При цьому, інформаційна значущість складових ПК вимірюється контекстом. Дана властивість ПЧ особливо яскраво прослідковується в корелятивних ПЧ, які в більшості випадків є не факультативними, а структурно й семантично обов'язковими елементами ПК, при спробі усунення яких наступні висловлення семантично не корелюють з БВ, стають незрозумілими, через що зв'язок із посттекстом розривається.


ПЧ може бути утворена будь-якою за обсягом синтаксичною одиницею з СЗ в ініціальній позиції, але нею не може бути: 1) складова питально-відповідної єдності (оскільки зникає непередбачуваність приєднування, і вона не може утворити СПР з попереднім питанням) і 2) одиниця, що за формою збігається із СПР, але має в препозиції тільки ПСЗ без ПСЗ.


На основі аналогії між будовою неелементарних СПР і ПК із багатокомпонентними ПЧ останні класифіковано як вихідні (елементарні) й вивідні (неелементарні). Відношення між БВ і багатокомпонентними ПЧ ми кваліфікуємо на зразок атестації СПР з кількома підрядними – як приєднування подібне до: 1) послідовної (ступеневої) підрядності; 2) супідрядності (однорідної, неоднорідної та мішаної); 3) відношень між частинами СР з різними видами синтаксичного зв'язку. При цьому, визначальним у відношеннях між БВ і ПЧ виступає приєднувальний зв'язок, а всі інші – тільки накладаються на нього.


На відміну від ПСЗ, ПСЗ при виконанні нової функції (формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного поєднання складових тексту) реалізує інформативну функцію з домінантним значенням додавання незапланованої інформації, яка конкретизується в таких пропозиціональних значеннях: додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення.


У плані комунікативної організації на рівні мікроструктури ПК із ПСЗвиявляють максимальну спільність із СПР, що знаходить прояв у різноманітних комплексних кореляціях тема-рематичних елементів як у межах своїх конструкцій, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності. На рівні макроструктури жорстка фіксованість компонентів ПК, на відміну від СПР, робить збіг її граматичного членування з комунікативним неможливим. Виділені різні за рівнем актуальності реми ПК і СПР (автосемантичні й синсемантичні) мають подібні змістові відтінки (екзистенціональності, модальності, експресивності та ін.).


Проведений комплексний триаспектний аналіз і встановлені вище особливості ПК із ПСЗі СПР дають підстави розглядати дані складні різнорівневі сполучникові одиниці як варіативні.


 


Перспективи подальших досліджень вбачаються в детальному аналізі функціонування ПК з точки зору теорії мовленнєвих актів та у різних типах дискурсу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины