АКВАЛЬНІ І ВОДНО-БОЛОТНІ АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТИ ПОДІЛЛЯ

Краткое содержание

1. Природничі дослідження антропогенних аквальних і водно-болотних ландшафтів: теорія і методи

На основі сучасних напрацювань ландшафтознавців, гідрологів та гідроекологів розкрито поняття „аквальні” й „водно-болотні” антропогенні ландшафти. Аквальні антропогенні ландшафти (ААЛ) – це система водосховищ, ставків, каналів, копанок, що сформувались в процесі освоєння річок, а також похідні водні антропогенні ландшафтні комплекси, котрі утворились в місцях кар’єрних виробок, антропогенного карсту та відстійники. .

До водно-болотних антропогенних ландшафтів Поділля належить перехідні зони (екотони) водосховищ, ставків, каналів та інших антропогенних водойм. Вони тісно пов’язані із водними ландшафтами та ландшафтними комплексами суходолу шляхом взаємообміну речовинно-енергетичних потоків та інформації.

Теоретико-методологічною основою досліджень аквальних і водно-болотних антропогенних ландшафтів виступає сукупність ландшафтного, ландшафтно-екологічного, історичного наукових підходів і система методів (міждисциплінарних, історико-археологічних, натуральних аналогів та ін.), принципів (об`єктивності й розвитку, причинності та ін.) та аспектів (прогнозтичного, актуального та ін). Вивчення ВАЛ і ВБАЛ проводилося на ландшафтознавчому (методами класичного ландшафтознавства з обов`язковим урахуванням їх генезису) та географічному (при якому ландшафтознавчі дослідження доповнюються фізико-географічним аналізом складових компонентів) рівнях. Це все спрямувало дослідження на виявлення закономірностей формування, функціонування аквальних та водно-болотних антропогенних ландшафтів, їх еволюційного розвитку, що дало змогу встановити роль антропогенного впливу і рівень трансформації натуральних водних об`єктів в антропогенні та визначити шляхи їх оптимізації.

В історії розвитку аквальних і водно-болотних антропогенних ландшафтів Поділля виділено й обґрунтовано п’ять етапів.

-  Початковий етап (II тис. до н.е. – XIV ст. н.е.). Господарське освоєння водних ресурсів Поділля ще у II тис. до н. е. зумовлено розвитком першої в Східній Європі Буго-Дністровської землеробської культури. Будівництво загат, ставків та каналів призвело до корінної зміни ландшафтної структури річок та їх заплав. На малих річках Поділля невеликі загати існували уже на початку 1 тис. н.е. Літописи підтверджують, що у X-XI ст. споруджувались млини на річках Київської Русі, в Галицькому та Волинському князівствах. Несприятливим у господарському освоєнні водних ресурсів був період нашестя татаро-монголів (XIII-XIVст.), проте і в цей час будувалися канали в заплавах річок навколо укріплених поселень (Меджибож Хмельницька обл.).

-  Ранній етап (XV-XVIII ст.). Активне господарське освоєння водних ресурсів Поділля розпочалося наприкінці XV та в XVI ст. Це було зумовлено інтенсивним заселенням території Поділля, а також підвищеним попитом на українську рибу на європейському (польському, німецькому) ринках. Кількість ставків поступово зростала і наприкінці XVII ст. – початку XVIII ст. лише в межах Поділля існувало понад 240 ставків та 130 млинів. Наприкінці XVIII ст. більшість річок Поділля були зарегульовані, заплави їх зайняті ставками. В цей же час зафіксовано перші спроби осушування боліт заплав річок, зокрема Південного Бугу.

-  Новий етап (XIX – початок XX ст.). Активізується процес освоєння річок Поділля: розвивається судноплавство, впорядковуються русла річок. У районі міста Ямпіль на Дністрі та між селами Гнівань і Мізяків на річці Південний Буг знищили пороги, поглиблюють річища, на річках продовжували будувати млини (у Брацлавському повіті працював 141 млин, Ямпільському – 184, Новоушицькому – 279, Подільському – 249, а в Подільській губернії – 1767 млинів), канали, пристані. Разом з тим, близько 60% ставків зазнали інтенсивного замулювання і заростання, що призвело до значного збільшення площ водно-болотних ландшафтів. На р. Рів на початку ХХ ст. таких ставків було 43%, р. Вовк – 57%, р. Згар – 80%. У цей же час (1912 р.) побудовано перші водосховища на Південному Бузі (Тиврівська та Сутиська ГЕС).

-  Новітній етап (50-ті - 80-ті роки ХХ ст.) Активне освоєння водних ресурсів Поділля зумовлене відбудовою господарства після другої світової війни В цей час на Південному Бузі споруджено 13 водосховищ, найбільше (площа водного дзеркала 2080 га) Ладижинське. Будівництво ставків здійснювалось не лише на річках, але й в балках та ярах. В цей час на Поділлі нараховувалось більше 7 тис. ставків загальною площею водного дзеркала понад 80 тис. га. Негативний вплив на функціонування заплавних ландшафтних комплексів річок Поділля і, особливо Південного Бугу, мали меліоративні (осушувальні) роботи, що активно проводились в 60-70-х роках ХХ ст.

-  Сучасний етап (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХI ст.) Кінець ХХ ст. і початок ХХI ст. визначається стабілізацією і деяким послабленням антропогенного впливу на аквальні ландшафти Поділля. Про це свідчить призупинення будівництва нових ставків і водосховищ, майже не здійснюється реконструкція старих, зменшилось навантаження на заплавні комплекси. Відбувається скорочення площ аквальних антропогенних комплексів у зв’язку з інтенсивним замулюванням, заростанням і подальшим припиненням існування (10-15%) водойм, особливо малих ставків. Тепер на Поділлі більше 60% ставків замулені та заросли водно-болотною рослинністю і потребують реконструкції. Інтенсивно замулюються і заростають водосховища. Як результат, в регіоні збільшуються площі водно-болотних ландшафтних комплексів.

2. Сучасна структура і класифікація аквальних антропогенних ландшафтів Поділля. Водосховища – це якісно нові водні об’єкти з визначеними людиною властивостями та режимом, тому генетичні особливості є основою ландшафтної структури, що визначає їх місце серед інших аквальних об’єктів суходолу. В ландшафтній структурі домінує мілководний (глибиною до 5 м) тип ландшафту. Всю акваторію він займає на водосховищах малих та середніх річок. Водосховища приурочені до руслового, заплавного, частково терасового і схилового типів місцевостей, що визначає специфіку їх ландшафтної структури та внутрішньоаквальну неоднорідність (рис. 1).

Ландшафтна структура, функціонування, динаміка й розвиток ставків Поділля визначається їх параметрами, водним режимом, напрямом господарського використання і впливом прилеглих ландшафтних комплексів. Усе разом дало можливість провести систематизацію і типізацію їх як аквальних ландшафтних комплексів, що динамічно розвиваються. Розглядаючи більшість ставків Поділля в якості урочищ, при типізації враховувались показники запропоновані Г.І. Денисиком (1998). Ставки Поділля (особливо заплавні) докорінно змінили ландшафтну структуру річкових долин, призвели до часткової або повної трансформації натуральних аквальних і суміжних ландшафтів. Ступінь трансформації річкових заплав складає від 60 до 80%, а в окремих випадках – до 90-

95%, що відображається на втраті водного об’єму ставків на 50-60%, а окремих – до 95-97%. Належністю до певного типу місцевостей (руслово-ставкового, ставково-заплавного, терасового, схилового, вододільного) визначаються основні риси ставків – розміри та морфологія, інтенсивність замулювання, характер заростання тощо. На більшості (80-90%) ставків, де через невеликі (10-20 га) розміри та особливості орографії (рельєф, параметри річкової долини ), домінує мілководний (глибина до 3 м) тип ландшафту. Майже всю (90-95%) акваторію він займає на ставках малих та середніх річок.

Найбільш характерними для Поділля є ставки які побудовані безпосередньо на річках (русловий підтип). Вони затоплюють річки й заплави та повністю трансформують їх (річки Вишня, Десенка, Рів Вінницька обл., Теребна Тернопільська обл., Вовк, Бужок Хмельницька обл.). Ставки заплавного типу, як правило, розташовані поблизу поселень (80-85%), і як руслові докорінно змінюють ландшафтну структуру заплав річок, часто призводять до формування ставково-заплавного типу місцевостей. На відміну від руслових, заплавні ставки напівпротічні, повільніше замулюються, але швидше прогріваються і заростають. Ставки схилового типу місцевостей будуються в балках та ярах, приурочені до схилів річкових долин і розповсюджені локально (с. Вороновиця Вінницька обл., с. Яблунівка Хмельницька обл.). Площі ставків невеликі (0,2-1 га, інколи до 5 га), глибини біля греблі значні – 5-7 м. Замулюються такі ставки інтенсивно, але значне заростання характерне лише для їх верхніх частин. Вододільні ставки менше поширені на Поділлі. Невеликі розміри (0,2-0,3га) й мілководдя (до 2м), призводять до їх швидкого замулювання й заростання.

Будівництво каналів на Поділлі було зумовлене екстенсивними методами господарювання. Осушувались перезволожені заплави, особливо верхів’я лівих приток Дністра та верхньої і частково середньої частини Південного Бугу. Різноманітність каналів та особливості ландшафтної структури дозволили провести їх класифікацію. Всі вони відносяться до підтипу річкових. Більшість знаходяться в стані напівфункціонування, або зовсім не експлуатуються (85-90%), діючих лише 10-15%. Річкові канали представлені двома видами: заплавними та русловими, які включають підвиди: осушувальні (болота, заплави) і відвідні (млини, заплавні ставки, заводи, електростанції).

В структурі ААЛ Поділля існує група аквальних ландшафтів-аналогів (кар’єрні, антропогенного карсту, відстійники) натуральним водним об’єктам – озерам. Ландшафти-аналоги досліджувались як такі, що близькі морфологічно, але суттєво відрізняються генетично та внутрішніми ознаками. Формування, розвиток, гідрологічні особливості, парадинамічні зв’язки з ландшафтами суміжних територій та структура є основою складеної класифікації аквальних ландшафтів-аналогів.

Внутрішні особливості ставків і водосховищ визначають формування внутрішньоаквальних антропогенних ландшафтів (ВААЛ). Як ландшафтні комплекси вони виділяються в структурі аквальних ландшафтів Поділля завдяки різноманітності глибин (центральні глибоководдя, глибоководдя перехідної зони, мілководдя). Кожен внутрішньоаквальний комплекс характеризується своїми особливостями: товщами відкладів (їх склад та походження), гідродинамічними, гідрофізичними, гідрохімічними і гідробіологічними властивостями та геоморфологічними особливостями, що визначає їх розміри, об’єм, глибини. Неоднорідність та динаміка ВААЛ вказує на те, що вони знаходяться в постійному розвитку. Часова динаміка ВААЛ відображена процесами функціонування (коливання рівня води, замулювання, заростання), які носять ритмічний характер (добові, сезонні та річні ритми). Усі динамічні процеси ВААЛ тісно пов’язані із станом суміжних ландшафтних комплексів (здатність до ерозії тощо).

Сукупність ландшафтно-територіальних комплексів, які включають в себе водосховища, ставки та їх гідротехнічні споруди і пов’язані з ними суміжні ландшафти утворюють єдиний водно-суходільний антропогенний парадинамічний ландшафтний комплекс (ВСАПДЛК). Одним із головних показників взаємодії водосховищ і ставків з ландшафтами суміжних територій є прямі і зворотні зв’язки. Ці зв’язки в межах взаємодіючих ландшафтних комплексів проявляються за допомогою рухомих компонентів, що їх формують: поверхневі і підземні води, твердий стік, сніговий покрив, міграція хімічних елементів тощо.

Враховуючи різноманітність і особливості натуральних аквальних ландшафтних комплексів та історико-географічні процеси  водогосподарського освоєння (провідного чинника їх формування), характерні ознаки регіональних ландшафтних структур, здійснено районування аквальних антропогенних ландшафтів Поділля. В регіоні виділено 5 областей: Поліська ставкова, Північно-західно-Подільська ставково-водосховищна, Придніпровська ставково-водосховищна, Побузька водосховищно-ставкова і Придністровська ставково-водосховищна та 6 районів: Случ-Горинський, Збруч-Серетський, Верхньобузький, Середньобузький, Верхньодністровський і Середньодністровський (рис. 2).

Крім цього здійснено районування похідних ААЛ, яке тісно пов’язане із районуванням гірничо-промислових ландшафтів Поділля. При цьому враховувались схожість фізико-географічних умов, літологія порід, форми рельєфу, гідрологічний режим тощо. Результатом районування є виділення 3-х округів: Бузько-Горинський торфово-кар’єрно-ставковий, Подільський гранітний кар’єрно-ставковий і Подільський карстовий кар’єрно-ставковий, які поділені на 11 районів: Малополіський, Хмельницький, Полонський, Хмільницько-Тиврівський, Глухів-Турбівський, Ладижинський, Чортківський, Товтровий, Ушицький, Мурафський і Південно-Подільський. Проведено також районування ААЛ за їх приуроченістю до відповідних типів місцевостей.