ОНОМАСТИКА ДИТЯЧИХ ТВОРІВ РОАЛДА ДАЛА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, з’ясовано стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, методи, об’єкт, предмет, матеріал дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи.

 Перший розділ  дисертації  “Сучасний стан вивчення літера­тур­ної ономастики та ономастика Роалда Дала” складається з чотирьох підрозділів.

Перший підрозділ “Розвиток літературної ономастики в Україні та у світі” присвячено історії становлення літературної оно­мастики в Україні у світовому контексті. Проаналізовано ґрунтовні праці з англомовної літературної ономастики, які, за журналом “Оnoma”, у 1983-1993р. поступалися кількісно лише роботам, вико­наним на матеріалі російської літератури: відповідно 162 і 199 пуб­лікацій. З усіх  праць, присвячених онімії англомовної літератури, 10 належать  українським ономастам.

У другому підрозділі “Проблеми методики вивчення лі­те­ра­турної ономастики” розглянуто засадничі принципи аналізу літе­ратурної онімії та різні підходи щодо ономастичних досліджень літе­ратурних творів, з’ясовано проблему виокремлення функцій пое­то­німів, щодо яких позицій дослідників не збігаються. Розгляд класи­фікацій Ч. Косиля, Д. Лампінга, М. Мельник, В. Михайлова, Ю. Кар­пен­­ка переконливо довів, що поділ функцій літературних онімів на номінативну і стилістичну, залишається базовим. В. Калінкін, наголо­шуючи на релевантності мовних (номінативнх), характеризуючих та власне поетичних функцій вважає, що їх може бути безліч, і  пов’язує це  з принциповою нескінченністю художнього пошуку.

У третьому підрозділі “Онімічна специфіка творів для дітей і зокрема творів Р. Дала” схарактеризовано загальну специфіку онімів, зафік­сованих у творах для дітей, та проаналізовані різні підходи до “дитячої онімії”. Р. Дал використовує їх усі, тому онімія його дитячих творів цікава, барвиста, нерідко оказіональна і завжди дуже вагома, на противагу його творам для дорослих.

Аналіз онімії роману Р. Дала для дорослих читачів “My Uncle Oswald”, здійснений у четвертому підрозділі “Онімія роману Роалда Дала “My Uncle Oswald””,  засвідчив, що ономастичне забезпечення тво­рів Р. Дала для дорослих має інші пріоритети та завдання, ніж оні­мія дитячої літератури. Зумовлено це  психологічними особливостями  читача-дитини, особливостями його світобачення. Поетонімосфера ди­тя­чого твору має на меті не стільки  поінформувати маленького читача, скільки посприяти його саморозвитку, самопізнанню.

Розглянуті у І розділі питання дали змогу визначитися щодо найоптимальніших засад аналізу поетонімів. Беззаперечно, необхідно досліджувати всі оніми художнього тексту, а не лише ан­т­ро­­поніми, хоч саме вони є найголовнішими поетонімами літературного твору, оскільки асоціюють читача до художньої реальності, увираз­нюючи її. Але вагомість, наприклад, такого рідкісного в літературі розряду, як зооніми, можна виявити навіть у заголовках творів, пор. “Лис Микита”         І.Я. Франка, “Каштанка” А.П. Чехова, “Біле Ікло” Дже­ка Лондона. У поетонімосфері талановитого художнього твору немає зай­вих власних назв. 

У межах художнього твору створюється власна замкнена онімна система, що містить як власні назви узуальні (а також оказіональні, побудовані автором саме для цього твору), так і власні назви контекстуальні, де останні за межами твору  є апелятивами, а безпосередньо у творі стають за волею автора та за умовами контексту онімами.

 Загальновідома і загальновизнана промовистість власних назв художнього твору виявляє себе дуже різними способами і на всіх мов­них ярусах – від  фонетичного (особлива милозвучність, звукова незвичність, какофонічність) до синтаксичного (незвичне сполучення складників багатокомпонентного оніма, перегук чи взаємозаперечення суміжно вживаних онімів тощо).  Проте в дитячій літературі на перше місце висувається  доонімне, етимологічне значення власної назви. Воно часто перебуває на поверхні (рос. капитан Врунгель), але може бути й імплікованим, закодованим, як в ономастичних іграх Р. Дала. Тому аналіз літературної онімії не повинен оминати словотвору та  етимології власних назв художнього твору.

Найкращим способом аналізу поетонімії видається вивчення всього спектру онімів у  контексті художнього цілого. Щоб з’ясувати, як окремий компонент працює на ціле, варто не відокремлювати його від цього цілого. Саме такий підхід уможливить отримання комп­лексного уявлення про своєрідність, неповторність усієї поето­німо­сфери твору і дасть змогу усвідомити його онімну винятко­вість. Дос­лід­ження ж окремих складників онімного простору твору виявлятиме характерні ознаки його елементів, лише частково співвідносних з кон­цептуальною стратегією твору.

Онімія художніх творів для дорослих і для дітей, за нашими спос­тереженнями,  має істотні розбіжності. В усіх витворах сучасного письменства за власними назвами завжди зберігається номінативна (ідентифікувальна) функція, бо інакше вони не залишатимуться влас­ними назвами. Це їх органічна властивість. Але в літературному тексті ця функція перестає бути провідною, чільною і зредуковується через замкненість онімічної системи художнього твору. На перше місце, як зазначає Ю. Карпенко, виходить стилістика. При цьому стилістика лі­те­ра­турної онімії має не дві, а безліч, безкінечну кількість функцій (В.М. Калінкін), які, проте, досить  виразно членуються   на дві групи – інформаційну та емоційну. У “дорослому творі” помітно переважає гру­па інформаційних функцій, що в дисертації доведено й обґрун­товано через детальний аналіз поетонімосфери  оповідання Р. Дала “William and Mary” та його роману “My Uncle Oswald”. У дитячих  же творах  організація поетонімосфери насамперед залежить від групи емоційних, експресивних функцій.

Цією функціональною розбіжністю зумовлено й усі інші від­мін­ності ономастичного наповнення художніх творів для дорослих і для дітей. Останні насичені промовистими власними назвами, різними формами онімічної гри,  масовим переходом загальних назв у власні, бага­­­­томанітними онімічними жартами – відкритими і прихо­ваними. Загалом  же онімічний складник художнього твору для дітей вияв­ляється вагомішим, істотнішим, ніж у творах для дорослих, що ілюс­трує і творчість Р. Дала.

У другому розділі “Ономатворчість у дитячих творах Р. Дала 60-70 рр ХХ ст.” досліджено ономастикон першого періоду творчості Р. Дала, який позначений все глибшим проникненням у світ дитячого сприйняття і дитячої психології. Якнайретельніше розглянуто онімію кожного твору даного періоду, наведено інтертекстові зіставлення та паралелі, подано відповідні узагальнення, здійснено лексико-семан­тич­ний та кількісний аналіз онімів у творах письменника.

Дослідження онімії шести казок цього періоду (“James and the Giant Peach”(1961p.); “Charlie and the Chocolate Factory”(1964p.); “Charlie and the Great Glass Elevator”(1972p.); “Fantastic Mr Fox”(1970p.); “The Enormous Crocodile”(1978p.); “The Magic Finger”(1966p.)) та реалістичної повісті “Danny the Champion of the World”(1975p.) засвідчило, що власні назви займають у них вагоме місце і є одним з найулюбленіших Р. Далом виражальних і зображу­валь­них засобів. Загалом поетика цього письменника без власних назв просто немислима, а її особливості у творах цього періоду дуже яск­ра­ві й неповторні.

     Майже всі оніми Дала є промовистими, такими, що окрім стан­дарт­ної для власних назв номінативної, дейктичної функції, виконують і функцію характеризуючу, надаючи читачеві певну додаткову, коно­тативну інформацію, що містить і вказівку на певні прикмети носія, і його оцінку. Лише загальновідомі топоніми та космоніми (Нью-Йорк,Африка, Індія, Марс, Венера) не вписуються в цю картину вигадані топоніми (Loompaland, Minusland), вигадані космоніми (пла­нета Vermes) максимально увиразнюють художню своєрідність Далових творів.

         Перехід загальних назв у власні є характерним для ономатвор­чос­ті Р. Дала, насамперед – для казок письменника, у яких він вико­ристовує практично всі розряди онімів, що максимально полегшує дитині сприйняття і розуміння змісту тексту, оскільки однією з особ­ливостей дитячої психології є індивідуалізація довкілля, на рівні мови ілюстрована власними назвами.

         Зооніми, утворені через перехід апелятивів в особові імена,  зай­мають другу позицію  вживаності  в творах  Р. Дала після антро­по­німів (див. твори “James and the Giant Peach”; “Fantastic Mr Fox” “ The Enormous Crocodile”) і переважно дублюють відповідну загальну наз­ву тварини, але пишуться з великої літери і часто втрачають артикль (a grasshopper – the Grasshopper – Grasshopper; a spider – Miss Spider), що засвідчує динаміку сприйняття суб’єкта номінації – нара­тора й, відтак, і читача. Із комах і звірів об’єкти номінації перетво­рюються на персонажів, суб’єктів психічної і соціальної діяльності, уви­разнюючи авторську ідею.

        Онімічна гра – постійно діючий художній прийом письменника. Зафіксовано каламбурні побудови з використанням омофонічних та паронімічних конструкцій, де останні максимально насичені певною інформацією про персонаж, сюжетну лінію або містять оригінальні додаткові відомості, поглиблюючи та уяскравлюючи художню тканину твору ( напр.:“But they cent quite the wrong Sentipede”; “…the President tu ed white as the White House”). Онімічну гру ха­рак­те­ри­зує й реалізація неможливих фоносполук (початкова [kn], [gn]), а також фонетичне узгодження змінних одиниць у тексті казок. Фоне­тично узгодженими є також парні та потрійні ланцюжки із імен сюжетно споріднених персонажів: Sponge and Spike; Joe and Josephine; George and Georgina; Boggis, Bunce and Bean; Shuckworth,  Shanks and Showler.

          Далові ономастичні оказіо­налізми реалізуються як конструкції з альтеративними  компонентами. Для їх створення автор використовує семантично прозорі онімічні конструкції,  жонглювання морфемами тощо. Найчастіше оказіоналізми називають неіснуючих тварин (Whangdoodle, Scrunch, Snozzwanger), виступають як фантастичні ет­но­німи (Oompa-Loompa; Vermes Knids; Gnoolies). У новостворених онімах вияв­ляються  різні способи побудови: подвоєння,  афіксація та ін., що спричиняє структурну  незвичність, винятковість, яка є харак­терною рисою казковості та фантастичності. В оказіональній поетоні­мо­­творчості автор застосовує і надзвичайно рідкісні чи не властиві онімам кореневі морфеми, реалізовані найчастіше в одно- чи двоос­новних структурах, для яких є характерною наявність внутрішньої форми  оніма  (насамперед в одноосновних онімах),  що може збіга­ти­ся з характеристикою носія власної назви або передавати відношення автора до названого персонажа.

          У своїх онімічних побудовах Р. Дал імплікує певну інформацію, щоб читач сам здогадався й розкодував її. Так, у пі­сенці Стоноги про Стару Матір Габбард, що стосується популярного фольк­лорного сю­же­ту,  є такий рядок: “And Old Mother Hubbard Got stuck  in  the  c-”. В останньому слові названо тільки перший звук, що вимагає читацької активності, фантазії для розуміння авторського прихованого cupboard. Подається й  наймення прем’єр-міністра Китаю How-Yu-Bin, яке виразно перегукується з  фонетично тотожною фразою how you been? (як справи?): читач повинен це зрозуміти сам. Він же за логікою роз­повіді і за формою назви може співвіднести етнонім Gnoolies (міфічні мешканці Мінусленду)  зі словом noll ”нуль”, а  прізвища Mr Cooper – вір­туальним майбутнім прізвища Mr Oo, так само і попередник Ку­пера Mr Gregg стає Mr Egg (англ. egg “яйце”).

        Кількісний аналіз використання онімів дає змогу з’ясувати  їх роль та місце у творах для дітей даного періоду. Доведено, що основу авторської поетонімосфери становлять антропоніми, які зай­мають пер­ше місце за частотністю в текстах казок та складають 70,9% усіх ономавжитків, оскільки скеровано твори Р. Дала на дітей і задіяні в казках насамперед діти. Такий антропоцентризм спостерігається в каз­ках та повісті, що ілюструють наведені показники: “Charlie and the Chocolate Factory” (86,5%); “The Magic Finger” (94,3%);“Charlie and the Great Glass Elevator” (76,2%); “Danny the Champion of the World” (86,2%).  Крім антропонімів, письменник майстерно використовує й  інші розряди онімів, серед яких вагома роль належить зоонімам, вживаність яких становить  14,8% від загальної кількості онімів у творах даного періоду.

         Власні назви в дитячих творах Р. Дала попри їх своєрідність і неповторність нерідко виступають маркерами інтертекстуальності.  Так, у казці “Величезний Крокодил” ім’я слона Trunky the Elephant (англ.trunk – “хобот”) перегукується з казкою Р. Кіплінга, у якій кро­кодил витяг слоненяті його короткий ніс у довгий хобот. А ім’я  Mr Fox пов’язано з дуже древньою, відомою ще з античних часів і бага­торазово описаною історією хитрого Лиса (пор. і з “Лис Микита”  І.Я. Фран­ка)  тощо.

Третій розділ “Ономатворчість у дитячих творах Р. Дала 80-х рр. ХХст” присвячено аналізу ономастикону  десяти останніх дитячих творів Р. Дала, насичених неймовірними і цікавими сюжетами, які ста­ють більш цільними і довершеними. Розвиваючи традиції своїх попе­редніх творів і продовжуючи вдосконалювати майстерність, письменник розширює амплітуду виражальних засобів і прийомів,  які увираз­ню­ють нестандартну творчість цього періоду.

    Поетонімосфера кожного твору продумана й витончена. Оніми залишилися такими ж промовистими та яскравими, але отримали об’єм­ніше функціональне навантаження, набули тіснішого зв’язку з текстом, стали залежнішими від наскрізної ідеї цілого твору. Це яскраво ілюструють дві тріади повісті-казки “Matilda”: 1) Miss Honey, Miss Trunchbull (яка пізніше стала називатися the Trunchbull) i Matilda; 2) Magnus, Agatha i Jenny. Весь сюжет казки обертається навколо цих двох тріад, що іменують лише чотирьох персонажів. Промовистість онімів підтримує і притаманна їм конотативність,  яка просякає всі тво­ри Р. Дала і додає до сюжетної лінії казки  неймовірності й поліфо­нічності, привертаючи увагу читача.

   У даний період Р. Дал часто використовує паронімічні конс­трук­ції (напр.: “Mr Twit was a twit. He was bo a twit”; “He went off Baghdad to bag dad and mum and all the little kiddles!”), віршовані текс­ти які побудовані на паронімії, омофонії, метонімії та алітерації (напр.­:“And the pisonous sting of a bumblebee, and the juice from the fruit of the ju-jube tree”). Зафіксовано і створення нових форм та під­хо­дів для зацікавлення читача та передачі казковості і фантазійності твору, до яких належить зокрема гра слів, заснована на палін­дромних фор­мах,притаманних і онімному корпусу казкових текстів і мові го­лов­них героїв персонажів: “Esio Trot, Esio Trot, Teg reggib, reggb”; “My name is Eel, Robert Eel, your new rotsap”.

  Автор урізноманітнює творення оказіональних  онімів, які  часто є наслідком ономатизації апелятивів, відмічається перехід апелятивів у  власні назви (напр.: Pig, Toad, Snail; Giraffe,Pelican, Monkey; the Tortoise; Swan ).

  Характерною ознакою ономатворчості даного періоду є семан­тична нестандартність поетонімів, у  межах якої спостерігається зсув обов’язковості або пред­метного значення кореневих морфем, або зна­че­ннєвого навантаження суфік­сів, що ілюструють наступні приклади казкових Далових антропонімів: Mr Twit; Mr Cranky;  Miss Trunchbull; Mrs Silver тощо.

      Привертає увагу фонетична продуманість і вишуканість антропо­німних лексем, яка увиразнює образність персонажів насамперед при трансформації апелятивних оказіоналізмів у власні назви, при відповідному акцентуванні суфіксальних та кореневих морфем за допо­мо­гою шиплячих та глухих приголосних, зокрема  в іменуваннях велет­нів: Fleshlumpeater, Manghugger, Bonecrunchewer, Childchewer, Meatdripper, Gizzardgulper, Maidmasher, Bloodbottler.     

 Виявлені у творах даного періоду зооніми розподілено на два розряди: 1) апелятиви, які трансформувалися у власні назви, та оніми, що вже були задіяні автором у попередніх творах: Giraffe, Pelican, Monkey; Parrot Chopper; Swan;  2) група зо онімів-оказіоналізмів, вигаданих автором, які набули ознак власних назв і характеризуються  оригінальною слово­твір­ною будовою (використання специфічних  кореневих морфем і суфіксів), що підкреслює несхожіть, екзотичність персонажів: Whangdoodles; Snozzwanglers; the Terrible Bloodsuckling Toothpluckling Stonechuckling Spittler. Кореневі морфеми цих оказіоналізмів містять різкі, тривожні  звукосполучення зі скупченням приголосних і незвич­ними звучаннями.

  Комічності в семантиці власних назвах і в самих творах цього періоду помітно поменшало. Птахи і мавпи виявляються більш людя­ними, ніж люди – Твіти (“ідіоти”), грабіжник Кобра. Відповідно і гумор онімів стає досить-таки чорним. З роками гіркота життя відби­лася в творах     Р.  Дала.

 Утім, гра слів, весела й винахідлива,  все одно  сповнює твори пись­менника і в цей останній період його творчості. Так, у казці  “The BFG”, де діють людожери-велетні, зустрічаємо такі довершені калам­бури,  як Baghdad (місто) – to bag dad “захопити батька”, Mrs Sippi and Miss Souri: річки представлені як жінки, причому наявна й географічна підказка. “Черепаша мова”, тобто  прочитання слів справа наліво,  з’яв­ляється в оповіданні “Esio Trot” (у зворотному порядку ця назва читається tortoise “черепаха”), і максимально застосовується у наступ­ному творі “The Vicar of Nibbleswicke”. Парафіянку Prewt (старовинне прізвище з сенсом “хороб­рий”) пастор називає Twerp, тобто “хамка”. На Бога говорить dog “собака”: “Good little god”- хвалить собачку, проте “Dog help me!” говорить подумки. Для письменника зни­ка­ють будь-які табу в онімічній словесній грі.

 Число онімів, задіяних у творах цього періоду, помітно змен­шилось, але частотність їх використання значно збільшилася – 272/5232, що ілюструє зростання онімної насиченості Далового ху­дожнього простору. Основу авторської поетонімосфери складають антро­­по­німи, які є облігаторними у творах та займають першу пози­цію за кількісними показниками  (4044 вжитки, або 77,3% у творах даного періоду).  Домінування антропонімів спостері­гаємо в казках та повісті – відповідно “George’s Marvellous Medicine” (89,7%);  “The BFG”(94,5%); “Matilda” (90,8%); “The Vicar of Nibbleswicke” (71,1%). Письменник майстерно використовує й інші розряди онімів, серед яких вагоме місце знову належить зоонімам (31/519 вжитків,або 10% у творах даного періоду), оскільки саме тварини найчастіше виступають головними героями, зокрема в казках “The Giraffe and the Pelly and Me” (61,5%); “Dirty Beasts” (43,1%); “Esio Trot”(35,3%).

Твори Роалда Дала, написані для дітей (це близько двадцяти казок, дитячих повістей та збірників віршів), дуже  різні за тематикою, і за сюжетом, – водночас становлять нерозривне художнє ціле, об’єд­нане неповторним Даловим ідіостилем, специфічною емоційно-екс­пре­сивною скерованістю його поетонімів, на яких ніби стоїть печатка: “змайстрував Роалд Дал”.

У висновках узагальнено результати дослідження. Комп­лекс­ний аналіз онімії художніх творів,  написаних Р. Далом для дітей, дає змогу визначити  онімічні особливості як дитячої літератури в цілому,  так і ідіостилю видатного англійського письменника-казкаря. До за­галь­них  ознак онімії дитячих творів, наявних і в Даловій твор­чості уналежнюємо наступні:

            1. Простота, фонетична, структурна й семантична прозорість власних назв. Дитина – провідний герой твору – іменується, як правило, зменшувальною формою поширених англійських антро­по­німів.

            2. Характерним є перехід загальних назв у власні, що полегшує дитині сприйняття і розуміння змісту твору, оскільки одиничне ус­відомлюється легше і швидше, ніж багато­численне або нечітко окрес­лене. Зооніми, які в дитячих творах Р.  Дала за вживаністю займають друге після антропонімів місце, переважно дублюють відповідну загаль­ну назву тварини, але змінюють графічне і правописне оформ­лення – пишуться   з великої літери і часто втрачають артикль.

  3. Інформативна функція, загальновідома дидактична спрямо­ваність дитячої літератури  яскраво і своєрідно виявляється у твор­чості Р. Дала, реалізуючись і через майстерне використання онімів.

  4. Чітка і барвиста промовистість онімів, притаманна всій пое­тонімосфері дитячих творів письмен­ника, має різне скерування, але завжди є виразною і добре простежуваною.

Наведені        онімічні прикмети дитячої літератури притаманні всій літературі цього жанру. Проте є й онімічні  ознаки, насамперед харак­терні для ідіостилю Р. Дала, до яких  уналежнюємо наступні:

  5. Найяскравішою рисою Далової онімії слід вважати його феє­ричну ономатворчість. Промовистість імен, їх нестандартне обігру­вання, їх фантазійність й оригінальність, прозорість і зрозумілість при­та­манна всій поетонімосфері письменника.

6. Онімічна   гра наявна   майже в усіх дитячих творах Р. Да­ла і має різноманітні вияви. На фонематичному рівні це насамперед  реалізація неможливих, нехарактерних для мовного узусу фоно­сполук (початкова [kn]), а також фонетичне узгодження онімних одинць у тексті казок. На морфемному рівні мовну гру спостерігаємо по-перше, при створенні семантичних прозорих онімічних оказіоналізмів, а по-друге, при жонглюванні морфемами. На лексико-семантичному та синтаксичному рівнях майстерність автора виявляється в значеннєвій варіативності онімної амплітуди, у вишуканому конструюванні палін­дромнихі перевертнів з імен, в досконалому обігруванні й засто­су­ванні народної ети­мо­логії, в оригінальному розширенні дистрибу­тив­них характеристик  онімних елементів казок тощо.

7. Вся поетонімосфера Далови казок  становить єдність трьох взаємозв’язаних  онімних масивів: 1) прості, загаль­новідомі оніми,  зрозумілі будь-якому англомовному читачеві – поширені антро­по­німи,  контекстуальні зооніми та хрематоніми та ін.; 2) імена, що зму­шують замислитись, викликаючи нові асоціації; 3) досить рідкісні іме­на-загадки, імена-ребуси.

8. Кількісний аналіз авторського онімного корпусу визначає ваго­мість і продуктивність певних розрядів, серед яких домінують антро­поніми та зооніми. Частотність використання різноманітних  оні­мів та безпосередніх ономавжитків у текстах творів засвідчує рівно­мірність частотних показників, які коливаються  в діапазоні від  3,5% до 5% .

9. Відзначається внутрішня інтертекстуальність, функціональна циклічність, характерна для онімії дитячих творів Р.Дала.  Детальний аналіз літературної спадщини письменника дає підстави зробити припу­­щення про наявність наскрізних мотивів, персонажів, імен, що час від часу повто­рюються у різних за тематикою авторських текстах. Зафіксовано й чимало фактів онімічної інтертекстуальності в широ­ко­му контексті англійської літератури та фольклору, що ілюструють зокрема  зв’язки з творами Р. Кіплінга,  Л. Керролла. Зазначена ж внут­­рішня інтертекстуальність об’єднує різні дитячі твори Р. Да­­ла, утво­рюючи єдиний неосяжний художній простір.

10. Р. Дал як дитячий письменник і автор творів для дорослих читачів був рівновеликим. У “дорослих” творах переважає інфор­маційно-стилістична функція в її багатоманітних різновидах,  а в дитя­чих творах – емоційно-стилістична функція, що насамперед стосу­ється онімних елементів цих творів.