ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВНОГО АКЦЕНТУ В АНГЛІЙСЬКОМУ МОВЛЕННІ УКРАЇНЦІВ: ФОНЕМНИЙ ТА ФОНЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

Розділ 1. „Теоретичні передумови, вихідні положення, апарат дослідження вимовного акценту”. У лінгвістичній літературі поняття акцент вживається: а) у широкому значенні як тип вимови, властивий мовцю-носію певної мови, та б) у вузькому розумінні як фонетичне явище, що є динамічною системою відхилень від вимовної норми нерідної для мовця мови, яке виникає внаслідок інтерференції навичок звукового оформлення рідної мови, охоплює всі аспекти звукової будови іноземної мови та впізнається носіями цієї мови. У цій праці поняття „вимовний акцент” уживається у вузькому значенні.

Типологія вимовного акценту будується за чотирма критеріями й охоплює такі його типи: 1) за сферою виявлення потенційних і фактичних відхилень від нормативної вимови – теоретично можливий/прогнозований акцент, що не підлягає подальшій класифікації, та реальний/актуальний акцент, який існує в усному міжмовному спілкуванні; 2) за стійкістю акценту – тимчасовий та залишковий (терміни О.Б.Мішина); 3) за співвідношенням утручання в іноземну мову слухових і вимовних навичок рідної мови – акцент під час сприйняття та продукування іншомовного мовлення; 4) за ступенем реалізації вимовного акценту: практична відсутність вимовного акценту, майже непомітний вимовний акцент, помітний вимовний акцент, сильний вимовний акцент, що не впливає на розуміння висловлення, сильний вимовний акцент, що перешкоджає розумінню висловлення.

Основними рисами вимовного акценту є його системність та динамічність. Системність акценту виявляється у тому, що порушення нормативної вимови в іншомовному мовленні мовців спільної рідної мови утворюють сукупність взаємозалежних елементів, які можна впорядкувати, спираючись на правила опису системи фонем у мові. Динамічність вимовного акценту полягає в якісній та кількісній зміні його ознак – порушень іншомовної вимови – з розвитком вимовних навичок носія мови. Динамічність залишкового акценту гальмується дією фонетичної усталеності, яка зумовлює появу стійких порушень вимовної норми іноземної мови.

Роль вимовного акценту в міжмовній комунікації розкривається у комунікативному та соціокультурному аспектах. Комунікативний аспект акценту виявляється в його взаємозв’язку із зрозумілістю мовлення. У соціокультурному аспекті вимовний акцент можна розглядати: як елемент соціальної ідентичності мовців (ідентифікаційна функція) та як явище, що негативно впливає на соціальний статус мовців з іншомовним акцентом (P.Nihalani, M.Pennington, C.J.Sato).

Вимовний акцент реалізується в іншомовному спілкуванні внаслідок дії його системотвірних чинників, тобто комплексу мовних і позамовних факторів, які визначають його як систему відхилень від нормативної іншомовної вимови й охоплюють: а) мовну ситуацію, тобто умови виникнення акценту, б) мовні чинники, до яких належать міжмовна та внутрішньомовна інтерференції, механізми розвитку навичок іншомовної вимови, та в) позамовні чинники.

Умовою виникнення вимовного акценту є двомовна ситуація – субординативний білінгвізм, коли рідна мова мовця впливає на використання ним іноземної мови (Є.М.Верещагін, Ю.О.Жлуктенко, Н.О.Любімова).

Основний мовний системотвірний чинник вимовного акценту – міжмовна інтерференція, яка є порушенням мовцем правил функціонування іноземної мови внаслідок утручання механізмів сприйняття та використання рідної мови (У.Вайнрайх, В.В.Кулєшов, О.Б.Мішин, В.Ю.Розенцвейг, Е.Хауген). Причини вимовної інтерференції охоплюють відсутність або недостатній ступінь мовної компетенції (В.О.Виноградов) та перцептивно-артикуляційний автоматизм (В.О.Виноградов, М.С.Трубецькой, A.P.Teslaar). В сегментній фонетиці діють три типи інтерференції: 1) інтерференція, пов’язана з порушенням специфічних рис іншомовної артикуляційної бази, 2) інтерференція як результат дії парадигматичних чинників та                       3) інтерференція внаслідок дії синтагматичних чинників. Парадигматичні чинники базуються на виборі фонеми як сукупності диференційних та інтегральних ознак із фонемного інвентарю мови. Синтагматичні чинники зумовлюють появу алофона фонеми у певній послідовності фонем (У.Вайнрайх, О.М.Короткова).

Внутрішньомовна інтерференція викликана складністю структури іноземної мови (Ю.Ю.Дешерієва, Г.А.Метлюк), що у прикладному аспекті зумовлює появу так званих внутрішньомовних помилок (J.C.Richards). Механізми розвитку навичок іншомовної вимови пояснюються дією процесів, ідентичних тим, які відбуваються під час засвоєння цієї мови як рідної (М.К.Ісаєв, L.Duskova, R.Major).

Серед позамовних системотвірних чинників вимовного акценту найбільш важливими є такі їхні види: 1) антропологічні/демографічні характеристики мовця, зокрема його вік і стать (Ph.Bailey, C.Daley, R.Ellis, A.J.Onwuegbuzie); 2) психічні ознаки мовця, наприклад, його тривожність, пов’язана з правильністю використання мови, екстравертність або інтровертність мовця, мовні здібності (E.Alcon, Ch.Dalton, U.Smit, E.W.Stevick); 3) тип мотивації використання іноземної мови як мовного коду (інтегративна, інструментальна) та її інтенсивність (J.H.Schumann); 4) когнітивні та дидактичні чинники: когнітивний стиль мовця, особиста техніка навчання тощо (Ph.Bailey, C.Daley, R.Ellis, A.J.Onwuegbuzie).

Під системотвірними ознаками вимовного акценту розуміємо сукупність  рис в іншомовній вимові представників однієї лінгвокультурної спільноти. В сегментній організації мовлення системотвірні ознаки виникають унаслідок порушення специфічних рис артикуляційної бази, дії парадигматичних і синтагматичних чинників. До відхилень в реалізації особливостей іншомовної артикуляційної бази належать порушення у відтворенні положень і рухів язика, губ, нижньої щелепи, гортані, у ступені напруженості й чіткості артикуляції. Системотвірні ознаки, викликані дією парадигматичних чинників, включають недостатнє та надмірне розмежування фонем в аспекті диференційних ознак, розрізнення іншомовних фонем за ознаками, релевантними лише для фонем рідної мови, і заміну іншомовних фонем на схожі за звучанням звуки рідної мови. До ознак вимовного акценту, які виникають унаслідок дії синтагматичних чинників, належать некоректна вимова алофонів, спричинена їхніми коартикуляційними особливостями та дистрибутивними характеристиками.

Розділ 2. „Методика вивчення сегментних особливостей вимовного акценту”. Дослідження вимовного акценту в реалізації іншомовних звукових сегментів включає чотири етапи: 1) вивчення прогнозованого вимовного акценту шляхом зіставного (контрастивного) аналізу фонемних і фонетичних особливостей та рис артикуляційних баз рідної й іноземної мов мовців; 2) з’ясування сегментних системотвірних ознак реального вимовного акценту та сукупності маркерів вимовного акценту шляхом аудитивного аналізу іншомовного мовлення мовців із подальшим застосуванням кількісних методів виділення ядерної та периферійної підсистем; 3) установлення основних ознак звукового оформлення мовлення з вимовним акцентом за допомогою аудитивного аналізу, зокрема виявлення таких характеристик англійського мовлення українців: зрозумілість, чіткість артикуляції, темп, гучність мовлення, висота тону, кількість фразових наголосів, якість голосу; 4) порівняння рис прогнозованого й реального вимовного акценту для виявлення співвідношення між потенційними та фактичними відхиленнями в іншомовній вимові.

Визначення фонемних системотвірних ознак прогнозованого вимовного акценту проводилось на основі зіставлення диференційного і недиференційного статусу основних артикуляційних ознак фонем іноземної й рідної мов, установлення дивергентних рис фонемного складу та дистрибуційних обмежень на реалізацію фонем цих мов. Фонетичні ознаки прогнозованого акценту з’ясовуються шляхом установлення дивергентних рис процесів, які відбуваються в зв’язному мовленні в зіставлюваних мовах.

Розділ 3. „Модель прогнозованого вимовного акценту в реалізації українцями звукових сегментів англійської мови”. Модель прогнозованого вимовного акценту у вимові українцями англійських голосних і приголосних установлена шляхом контрастивного аналізу звукових систем англійської та української мов й охоплює потенційні порушення вимови фонем і алофонів та відхилення, викликані невідтворенням англійської артикуляційної бази.

 Під час вимови голосних в англійському мовленні українців фонемний  аспект прогнозованого вимовного акценту утворюється такими ознаками: 1) недостатнім розмежуванням монофтонгів і дифтонгів, довгих та коротких монофтонгів, усічених і неусічених голосних;                   2) порушеннями у вимові англійських напружених голосних фонем унаслідок того, що ознака напруженості артикуляції в англійській мові пов’язана з тривалістю звучання голосних, а в українській мові – з положенням під наголосом і закритістю артикуляції; 3) заміною практично всіх англійських голосних фонем на схожі за звучанням звуки української мови.

 Фонетичний аспект прогнозованого вимовного акценту в англійському мовленні українців у вимові голосних представлений некоректною вимовою алофонів, викликаною їхніми коартикуляційними особливостями, а саме: а) недотриманням правил варіювання довготи голосних; б) повнозвучною вимовою ненаголошених голосних; в) випадками дистантної асиміляції в англійській мові; г) просуненням наперед та більшим ступенем піднесення язика під час вимови алофонів англійських голосних фонем заднього ряду; д) просуненням наперед голосних переднього та середнього ряду під впливом сусідніх приголосних, зокрема зімкнених велярних; е) неусіченістю англійських голосних у закритому складі під впливом складового стереотипу української мови – „приголосний + голосний”.

 У системі вокалізму прогнозований вимовний акцент, що виникає внаслідок порушення специфічних рис англійської артикуляційної бази, включає такі відхилення: 1) недотримання в англійському мовленні англійського артикуляційного укладу з орієнтацією артикуляції голосних і приголосних на нейтральний голосний /@/; 2) більш просунуту наперед і вгору вимову низьких англійських голосних заднього ряду; 3) просунення артикуляції англійських голосних наперед унаслідок інтерференції навичок артикуляції українських голосних з установкою на /и/ та /і/;        4) більший ступінь заокруглення губ під час артикуляції лабіалізованих англійських голосних.

У вимові приголосних в англійському мовленні українців фонемний аспект прогнозованого вимовного акценту утворений такими ознаками: 1) недостатнім розмежуванням фонем /w/ та /v/, /n/ і /N/; 2) надмірним розмежуванням палаталізованих і непалаталізованих фонем, 3) надмірним розмежуванням англійської задньоязикової фонеми /g/, яка викликана наявністю двох відповідників цієї фонеми в українській мові: задньоязикової та фарингальної фонем;                     4) відхиленнями у вимові англійських шумних приголосних унаслідок того, що диференційною ознакою під час розрізнення англійських сильних/глухих та слабких/дзвінких приголосних є напруженість артикуляції, а не робота голосових зв’язок, тоді як в українській мові шумні приголосні протиставляються за диференційною ознакою дзвінкості-глухості; 5) заміною приголосних /T/, /D/, /h/, /N/, /r/, /S/, /Z/ на схожий, на думку мовця, український звук, що викликано відмінностями у місці артикуляції цих фонем у порівнюваних мовах або відсутністю в українській мові відповідників деяких англійських фонем; 6) заміною апікально-альвеолярних приголосних /t/, /d/, /s/, /z/, /n/, /l/ на дорсально-дентальні; 7) відсутністю додаткової артикуляції – глоталізації у вимові англійських сильних і слабких зімкнених приголосних та африкат /p/, /t/, /k/, /b/, /d/, /g/, /tS/, /dZ/.

Фонетичний аспект прогнозованого вимовного акценту в англійському мовленні українців у вимові приголосних включає такі порушення: а) палаталізацію алофонів англійських приголосних фонем; б) відсутність палаталізації алофонів альвеолярних приголосних перед голосним заднього ряду та /l/ (clear l); в) оглушення дзвінких приголосних в кінці слова без збереження опозиції англійських приголосних за силою-слабкістю; г) відсутність нейтралізації аспірації або її зменшення у відповідних позиціях; д) недотримання у мовленні явищ носового і бокового прориву, відсутність утрати прориву; е) некоректну вимову складів зі складотворним сонантом; є) відсутність лабіалізації приголосних під впливом /w/; ж) відсутність веляризованих алофонів фонем /l/ та /n/; з) альвеолярно-апікальну вимову /t/, /d/ замість дентально-дорсальної перед /T/, /D/, а також замість заальвеолярної перед /r/; и) відсутність елізії /t/, /d/ як середнього компонента сполучень альвеолярних проривних; і) відсутність у мовленні [r], що виконує функцію зв’язки; к) присутність вставного [r].

У системі консонантизму прогнозований вимовний акцент в англійському мовленні українців, який виникає внаслідок невідтворення специфічних рис англійської артикуляційної бази, включає дентально-дорсальну вимову альвеолярно-апікальних приголосних; палаталізацію англійських приголосних; невідтворення глоталізації зімкнених приголосних та африкат; відсутність аспірації англійських сильних проривних приголосних у сильній позиції.

Найбільший вплив на виникнення вимовного акценту мають порушення англійської артикуляційної бази, оскільки вона зумовлює характерні для мови рухи й позиції органів мовлення, тобто становить основу фонації.

Розділ 4. „Фонемні та фонетичні риси українського реального вимовного акценту в англійському мовленні”. Виділення основних рис реального вимовного акценту в англійському мовленні українців вимагає розгляду порушень вимови за такими аспектами: а) за частотою зафіксованих порушень у системі вокалізму та консонантизму; б) за системотвірними ознаками вимовного акценту; в) за порушеннями вимови окремих фонем.

Зафіксовані аудиторами відхилення від нормативної вимови англійських голосних і приголосних українцями мають різну частоту в іншомовному мовленні, тому в сукупності таких порушень можна виділити ядро (75,62% усіх зафіксованих сегментних порушень), ближню (14,45%) та дальню периферію (9,91%).

Ядро реального вимовного акценту у вимові українцями англійських звукових сегментів включає такі види порушень: 1) некоректну реалізацію позиційної та фонемної довготи монофтонгів і дифтонгів (17,06% порушень), 2) недостатнє розмежування фонем /v/ та /w/ (17,2%), 3) надмірне заокруглення губ під час вимови дифтонга /@U/, його реалізацію як /OU/ (8,26%),          4) недотримання редукції голосних в ненаголошених складах (7,65%), 5) повне оглушення в кінцевій позиції алофонів фонем /d/ (5,04%) і /z/ (4,4%), 6) некоректну реалізацію комбінаторних алофонів англійських монофтонгів переднього та середнього ряду /{/, /V/, /I/, /i:/, /e/ зі зміною горизонтального положення язика перед /k/, /g/, /N/, [K]: більш передня вимова замість відтягнення язика назад (3,96%), 7) палаталізовану вимову фонеми /S/ (3,76%), 8) більш високе положення язика у вимові фонеми /{/ (3,59%), 9) більш переднє порівняно з нормативним положення язика під час вимови фонем /e/ (2,64%) та /I/ (2,06%).

Ближня периферія порушень реального вимовного акценту в англійському мовленні українців утворена такими відхиленнями від нормативної вимови: 1) більш відтягнуте назад положення язика у вимові фонеми /V/ (1,74%) та більш переднє й високе – у вимові фонеми /A:/ (1,28%), що наближує їхню артикуляцію до української фонеми /а/, 2) більш переднє положення язика порівняно з нормативним в артикуляції фонеми /3:/ (1,39%), 3) некоректна вимова комбінаторних алофонів англійських монофтонгів переднього ряду /e/ та /I/ зі зміною вертикального положення язика: зниження місця артикуляції фонем, замість підвищення (1,55%), 4) сильне вимовляння глайду дифтонга /aI/ і зміна місця артикуляції його ядра (1,65%), надмірне виділення глайду дифтонга /eI/ (1,18%), сильне заокруглення губ в артикуляції дифтонга /aU/ (1,28%), зміна місця артикуляції ядра дифтонга /E@/ (1,08%), 5) альвеолярна вимова міжзубного приголосного /D/ (1,25%), 6) недостатнє розмежування фонем /N/ та /n/ (1,05%), дентальна вимова альвеолярної фонеми /n/ (0,95%).

Периферію реального вимовного акценту складають порушення, частота яких в іншомовному мовленні інформантів коливається в межах 0,85-0,03%.

Порушення нормативної вимови англійських голосних у мовленні українців складають 60,29% усіх порушень вимови, приголосних – 39,7%, що зумовлено високим ступенем варіативності вокалічної системи англійської мови порівняно з консонантною.

Загальна кількість відхилень, викликаних дією парадигматичних і синтагматичних чинників, істотно не відрізняється, зокрема в ядрі ці види порушень поділилися практично рівномірно: парадигматика – 49,59%, синтагматика – 50,4%. Під час вимови дифтонгів і приголосних більшість зафіксованих порушень є фонемними (у вимові дифтонгів – 68,87%, в артикуляції приголосних – 63,51%), а у некоректній вимові монофтонгів більшого значення набувають фонетичні порушення (62,29%) порівняно з фонемними (37,71%). Найбільшу частоту серед фонетичних порушень мають відхилення у реалізації довготи монофтонгів (10,83% відхилень) та порушення, пов’язані з редукцією голосних (7,65% відхилень).

Реальний вимовний акцент у вимові українцями англійських звукових сегментів представлений системотвірними ознаками, що викликані недотриманням специфічних рис англійської артикуляційної бази, дією парадигматичних і синтагматичних чинників.

До порушень специфічних рис артикуляційної бази належать такі відхилення, спричинені впливом української артикуляційної бази: а) просунення артикуляції англійських голосних фонем /e/, /I/, /i:/, /3:/ наперед; б) більший ступінь заокруглення губ в артикуляції дифтонгів /@U/, /aU/, монофтонгів /Q/, /u:/, /U/; в) більший ступінь піднесення язика у вимові англійської голосної фонеми заднього ряду /A:/; г) невідтворення ознаки усіченості англійських голосних у закритому складі внаслідок упливу українського складового стереотипу – „приголосний + голосний”, що виявляється в подовженні монофтонгів і дифтонгів; д) дентальна вимова альвеолярного приголосного /n/.

Ознаки вимовного акценту в англійському мовленні українців, викликані дією парадигматичних чинників, представлені: а) недостатнім розмежуванням фонем під час сильної артикуляції глайду дифтонгів /eI/, /aI/, /I@/, /U@/, недотриманням фонемної довготи монофтонгів, недостатнім розмежуванням приголосних фонем /w/ і /v/ та /n/ і /N/, які набувають схожої артикуляції у вимові деяких інформантів; б) заміною англійських голосних на схожі звуки української мови, зокрема лабіалізовані монофтонги та дифтонги замінюються на звуки з більшим ступенем заокруглення губ, ядра дифтонгів /aU/, /aI/, /E@/ замінюються на звуки, які відрізняються від нормативних ступенем піднесення та рядом; в) заміною приголосних фонем /D/, /T/, /h/, /S/ на українські або схожі за звучанням англійські приголосні; г) гіперкоректністю, яка полягає у надмірному ступені аспірації фонем /t/, /p/, /k/ в сильній позиції.

Синтагматичні чинники вимовного акценту в англійському мовленні українців зумовлюють відхилення від нормативної вимови комбінаторних і позиційних алофонів. Основними порушеннями серед них є подовження монофтонгів і дифтонгів та повнозвучна вимова ненаголошених голосних, ці порушення можна розглядати як недотримання загальних вимовних тенденцій англійської мови. До фонетичних особливостей вимовного акценту в англійському мовленні українців також належать порушення, спричинені гіперкоректністю і вторинною інтерференцією (впливом іншої іноземної мови), яка викликає більший за нормативний ступінь оглушення англійських дзвінких приголосних у кінцевій позиції слова.

Реальний вимовний акцент в англійському мовленні українців у системі вокалізму охоплює відхилення від нормативної вимови всіх двадцяти голосних фонем (дванадцяти монофтонгів і восьми дифтонгів), а у системі консонантизму – сімнадцяти приголосних фонем: /w/, /T/, /D/, /S/, /k/, /N/, /h/, /b/, /d/, /z/, /l/, /r/, /g/,  /p/, /v/, /t/, /n/ із двадцяти чотирьох, які складають фонемний інвентар британського варіанта англійської мови. Не зафіксовані порушення вимови семи приголосних фонем – /m/, /f/, /s/, /Z/, /tS/, /dZ/, /j/.

Порівняльний аналіз рис реального та прогнозованого вимовного акценту в артикуляції англійських звукових сегментів українцями свідчить про розходження прогнозованої інтерференції та реальних порушень нормативної вимови. В реальному вимовному акценті не представлені такі прогнозовані порушення: надмірне розмежування фонем та розрізнення іншомовних фонем за ознаками, релевантними лише для фонем рідної мови, що можна пояснити високим ступенем правильності англійської вимови інформантів. Не всі прогнозовані випадки недостатнього розмежування фонем та заміни англійських фонем на схожі українські або англійські звуки мали місце в англійській вимові українців. У реальному вимовному акценті зафіксовані непрогнозовані порушення, які полягають в епентезі голосних у закінченнях дієслів -ed, а також у надмірному одзвінченні приголосного /z/ у термінальній позиції як прояв гіперкоректності.

Шляхом аудитивного аналізу англійського мовлення інформантів-українців аудиторами-носіями англійської мови виділено сукупність маркерів вимовного акценту, тобто тих звукових характеристик мовлення, порушення яких дозволяє носіям мови визначити присутність іншомовного акценту в англійському мовленні. Встановлену сукупність маркерів вимовного акценту можна впорядкувати згідно з їхньою частотою, а також кількістю і характером порушень, а саме: ядро маркерів (76,05% фіксацій) охоплює порушення вимови окремих звуків, реалізації словесного наголосу, мелодики мовлення, вимови звуків у зв’язному мовленні, ритму та темпу мовлення. Порушення іноземцем нормативної реалізації цих складових мовлення веде до впізнавання акценту. Ближня периферія (15,12% фіксацій) включає порушення чіткості артикуляції, якості голосу та фразового наголосу. Дальню периферію (8,83%) утворюють порушення висоти тону та гучності мовлення.

Аудитивний аналіз дозволив виявити деякі риси звукового оформлення мовлення з українським вимовним акцентом, які охоплюють: 1) зміну темпу мовлення, більшою мірою його прискорення, меншою – уповільнення, 2) збільшення кількості фразових наголосів у висловленнях, 3) переважно нормальну висоту голосового тону та нормальну гучність мовлення, 4) значну варіативність якості голосу. 

Встановлено, що збільшення кількості порушень нормативної вимови в мовленні не обов’язково спричинює погіршення зрозумілості мовлення. Гіперкоректність, яка полягає у надто чіткому, неприродньому вимовлянні звуків, посилює вимовний акцент.

ВИСНОВКИ

Вимовний акцент виникає у ситуаціях міжмовного спілкування як динамічна система відхилень від нормативної іншомовної вимови, викликаних дивергенцією фонемних і фонетичних ознак рідної та іноземної мови, а також упливом артикуляційного автоматизму рідної мови, який виявляється в недотриманні іншомовної артикуляційної бази.

Основними рисами вимовного акценту в англійському мовленні українців є системність та динамічність. Системність акценту полягає в тому, що відхилення від нормативної іншомовної вимови не є випадковими, натомість вони утворюють організовану певним чином сукупність типових порушень, які можна класифікувати, спираючись на правила опису системи фонем у мові. Ці порушення нормативної іншомовної вимови на різних етапах оволодіння мовою змінюються в якісному та кількісному аспектах, що визначає динамічність акценту як його онтологічну рису. Вимовний акцент існує: а) як теоретично можливий, або прогнозований акцент, що є теоретичним конструктом, і б) як реальний акцент, який в усному іншомовному мовленні виявляється у декількох видах, що розрізнюються за стійкістю відхилень, за співвідношенням утручання в іноземну мову слухових і вимовних навичок рідної мови, за ступенем вимовного акценту.

Специфіка вимовного акценту виявляється через його системотвірні чинники – мовні й позамовні, а також мовну ситуацію та системотвірні ознаки, які в сегментній фонетиці включають порушення специфічних рис артикуляційної бази іноземної мови, відхилення від нормативної вимови фонем та алофонів.

Прогнозовані та реальні риси вимовного акценту в англійському мовленні українців не виявляють повної ідентичності. Більшість фактичних сегментних відхилень зумовлена порушенням специфічних рис артикуляційної бази, серед яких визначальними є недотримання типових для англійської мови положень і рухів язика, губ, нижньої щелепи. Фонемними порушеннями в англійському мовленні українців є заміна англійських фонем на схожі за звучанням українські або англійські звуки та недостатнє розмежування фонем. Фонетичні порушення представлені некоректною вимовою алофонів англійських голосних і приголосних фонем, яка викликана їхніми коартикуляційними особливостями. Недотримання усіченості голосних звуків та повнозвучну вимову українцями ненаголошених англійських голосних можна розглядати як порушення загальних рис англійської вимови. Впливовими чинниками, що зумовлюють фонетичні порушення, є гіперкоректність і вторинна інтерференція.

Порушення у вимові англійських голосних і приголосних, які складають реальний вимовний акцент в англійському мовленні українців, мають різну частоту. Кількість відхилень у вимові голосних (60,29% усіх порушень) переважає кількість відхилень у вимові приголосних (39,7%), що зумовлюється високим ступенем варіативності вокалічної системи англійської мови порівняно з консонантною, а також відсутністю чітко визначеного місця артикуляції голосних, на артикуляцію яких безпосередньо впливає артикуляційна база мови.

Відхилення від нормативної реалізації мовцями різних іншомовних звукових характеристик неоднаково суттєві для впізнавання вимовного акценту носіями мови, що надає можливість установити сукупність маркерів вимовного акценту в іншомовному мовленні. Цю сукупність маркерів-показників присутності українського вимовного акценту в англійському мовленні можна впорядкувати за їхньою частотою та кількістю і характером порушень нормативної англійської вимови шляхом виділення ядерної та периферійної підсистем маркерів акценту.

Основні риси звукового оформлення англійського мовлення українців із вимовним акцентом, окрім порушень у вимові голосних і приголосних, включають прискорення темпу мовлення, збільшення кількості фразових наголосів у висловленнях та гіперкоректну вимову англійських слів.

У межах однієї роботи неможливо охопити все коло питань, пов’язаних із досліджуваною проблемою. Перспективою подальших досліджень може бути визначення акустичних сегментних і просодичних особливостей вимовного акценту в англійському мовленні українців, установлення динаміки розвитку вимовної компетенції залежно від ступеня володіння англійською мовою, з’ясування особливостей вимовного акценту в ґендерному аспекті, порівняльне дослідження порушень вимови у підготовленому і спонтанному мовленні. Окремого вивчення потребують також риси звукового оформлення англійського мовлення з українським вимовним акцентом з метою з’ясування їхніх акустичних характеристик.