ГЕОГРАФО-КРАЄЗНАВЧА ОЦІНКА ПРОЦЕСІВ ЗАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

Краткое содержание

У першому розділі роботи „Теоретичні та методичні основи географо-краєзна­вчого дослідження процесів заселення території історико-географічних країв” розглядаються наукові засади географо-краєз­навчих досліджень, місце і роль географічного краєзнавства у взаємодії з українознавчими дисциплінами, особливості географо-краєзнавчих досліджень процесів заселення історико-географічного регіону та ретроспективна динаміка історико-географічного краю Північної Буковини.

Об’єктом географічного крає­знавства є територія як простір із етнонаціональними (українська адресність) і етнорегіональними (осередки українського етносу) межами, яка характеризується своїми природними особливостями, своєрідністю історичного і господарського розвитку, заселенсько-роз­селенсь­ких процесів, демографічною і поселенською структурою, суспільною інфраструктурою, матеріальною і духовною культурою її мешканців.

У сучасній географічній науці існують різні підходи щодо територіальної структуризації українських етнічних земель. Найоптималь­нішою за осягами територіальною одиницею краєзнавства, що визна­чає його сутність, є історико-географічний край (ІГК). Отже, основним територіаль­ним об’єктом краєзнавства є ІГК як етноприродна суспільно-історична демографо-поселенська територіальна система.

Особливості національного краєзнавства (в т.ч. й географічного) й українознавства можна поділити на три види: блокові, трансблокові та позаблокові. У межах перших виразно простежуються чотири нап­ря­ми об’єднань: за територією (тери­торіальна панорамність), струк­турою (ін­те­­г­раль­ність і струк­турна багатоманітність), національ­ністю (націо­нальна детермі­нованість) і причетністю до людини. Транс­бло­ковий вид репрезентований двоїстістю, яка несе у собі прикмети тери­то­ріального, структурного і націо­нального напря­мів та означе­ністю на феноменоло­гію. До позабло­ко­вих особливостей належать позірна підрядність краєз­нав­­ства украї­но­знавству та їхня відносна (часова) молодість.

У тривалому історичному процесі заселення певної території висту­пали різні чинники впливу на нього, пошук яких і виявлення з-поміж них найсильніших за своєю дією, їхнє співвідношення між собою є особ­ливістю географо-краєз­навчого вивчення ретроспективного пос­тупу території. Морфомет­ричні чин­ники – це ті аген­ти, вплив яких за абсо­лютним кількіс­ним виразом незмінний упродовж існування насе­леного пункту. Завер­шенням географо-краєзнавчої оцінки про­цесів засе­ле­ння будь-якого істо­рико-географічного регіону є фактор­ний ана­ліз детер­мінування заселенсько-поселе­н­­ських процесів приро­д­­ни­ми чинни­ками.

До Північної Буковини за сучасним адміністративним поділом (на 1.01.2005 р.), входять Путильський, Вижницький, Сторожинецький, Глибоцький, Кіцманський райони, територія Чернівецької міськради, майже весь Заставнівський та крайня західна частина Новоселицького районів, що становить 5,24 тис. км² території. Сучасна межа між Північною Буковиною і Північною Бессарабією відповідає колишньому кордонові між Австро-Угорщиною і Туреччиною (а потім Росією).

Первісні люди почали заселяти Північну Буковину ще в ранньому палеоліті. Від се­редини V тис. до н.е. край стає регіоном замешкання первісними племенами. Початок його постійної колонізації поклали племена куль­тури лінійно-стрічкової кераміки, за якими, змінюючи одні одних, існували трипільська, підкарпатська, комарівська, Ноа, фракійського гальштату, західно-подільська група скіфської, лукашівська, липицька, черняхівська, карпатсь­ких курганів, празька і типу Луки Райко­вецької культури.

На землях Північної Буковини від ІХ ст. знаходилися племена тиверців, що згодом увійшли до Київської Русі; на кінець ІХ ст. вона стає складовою частиною Київської держави, а від середини ХІІ ст. – Галицького князівства. Разом із ним вони у 1199 р. стали складовою Галицько-Волинської держави, де перебували до середини ХІV ст. У 1340-49 рр. у межах Північної Буковини постає історичний феномен – Шипинська земля. На кінець ХІV ст. регіон підпадає під Молдавію, а в 1514 р. разом із останньою – під владу Туреччини. У 1774 р. край стає складовою Австрії, що у 1867 р. трансформувалася в Австро-Угор­щину, після розпаду якої в 1918 р. Північна Буковина входить до Румунії, а 1940 р. стає частиною УРСР, де й перебувала до 1991 р. Динаміка державно-політичного підпорядкування мала вплив і на адміністративно-територіальний устрій, зміни якого мали місце у 1514, 1774, 1786, 1790, 1817, 1861, 1918, 1938, 1940 рр. Адміністративно-територі­аль­ний рух Північної Буковини після 1944 р. проходив у межах УРСР.

Розділ другий дисертації „Часово-територіальні особливості утворення поселень і формування поселенської мережі Північної Буковини” присвячений виділенню етапів утворення поселень, вияв­ленню часово-просторових особливостей формування поселенської мережі та розгляду територіальної організації поселенської мережі на кінець ХV ст.

На території Північної Буковини знаходиться 260 населених пунктів, які засновувалися впродовж 15 етапів, починаючи від палеоліту і закінчуючи ХХ ст.: 1-й – палеоліт; 2-й – др. пол. V тис. до н.е.; 3-й – ІV тис. до н.е.; 4-й – ІІІ тис. до н.е.; 5-й – ІІ тис. до н.е.; 6-й – І тис. до н.е.; 7-й – 0-500 рр. н.е.; 8-й – 500-900 рр.; 9-й – 900-1300 рр.; 10-й – 1300-1500 рр.; 11-й – 1500-1600 рр.; 12-й – 1600-1700 рр.; 13-й – 1700-1800 рр.; 14-й – 1800-1900 рр.; 15-й – 1900-2000 рр. Під час палеоліту людність заселила територію 21 сучасного населеного пункту у сточищах рр. Дністер і Прут, де оформилися Дністерський і Прутський регіони найдавнішого заселення Північної Буковини. Справжній „вибух” утворення поселень мав місце у ІV тис. до н.е. (третій етап), коли на теренах регіону постав 51 населений пункт, що заповнив сточища Дністра, Прута і Сірету та сформував територію суцільного поселенського поширення – т.зв. Східнобуковинський поселенський кістяк. Він проходив по східній периферії Північної Буковини і мав меридіональне простягання.

Аналізуючи хід зміни кількості населених пунктів, що виникали за певні часові періоди, простежується пульсаційність в інтенсивності поселеутворення, що полягає у чергуванні етапів із підвищенням кількості новоутворених населених пунктів та з наступним їхнім пониженням. Друга риса полягає у виділенні чотирьох пікових періодів заснування поселень (3-й, 7-й, 10-й і 13-й етапи). За третьою особливістю виділяються 2 макроперіоди заснування населених пунктів: давній і новий.

Складання поселенської мережі Північної Буковини проходило також за 15 етапів. До уваги приймалося вже виникнення всіх поселенських старожитностей. Найвагомішим був третій етап, коли на території сучасних 70 населених пунктів існувало 110 поселенських старожитностей, розташованих у сточищах Прута, Дністра, Сірету й Черемошу, що дозволяє вести мову про утворення Східнобуковинської поселенської мережі, осередок якої знаходився у межах сучасного м. Чернівці.

Пік первісного поселеутворення припав на пер.пол. І тис.н.е. (7-й етап), коли на теренах регіону було зафіксоване 201 поселення у 104 нинішніх населених пунктах. Поселенська мережа зросла кількісно по всіх річкових сточищах, особливо у долині Прута  (5 центрів із 5 первісними поселеннями, 8 – із 4, 7 – із 3). Водночас майже остаточно формується поселенська структура на Прут-Дніс­тер­ському межиріччі й у пониззі р. Черемош. Під час ХVІІ ст. (12-й етап) остаточно завершується з’єднання поселенської мережі сточищ рр. Прут, Дністер, продовжується заселенський рух до верхів’їв р. Сірет і р. Білий Черемош. П’ятнадцятий етап став кінцевим у складанні територіальної структури поселень регіону, хоча за кількістю новоутворених населених пунктів (7) він був одним із найменш інтенсивних.

На початок 1500 р.н.е. (вважається завершенням періоду т.зв. викопної історії) у межах Північної Буковини існувало 157 населених пунктів із різною кількістю поселень: від 1 до 29. Причому, вони не зовсім відповідають сучасним населеним пунктам (13 із них знаходилися на землях сучасного м. Чернівці). У межах 157 населених пунктів регіону виявлено 1015 первісних поселень.

На території регіону дослідження можна виділити 7 осередків скупчення первісних поселень, п’ять із яких знаходиться в долині р. Прут: Ревнянський, Горішньошерівецький, Горєцько-Валякузьмін­ський, Кіцманський, Магалянський. У сточищі р. Дністер – Добринівський і Онутсько-Вікнянський осередки. Отже, територія 7 осередків первісної поселенської мережі об’єднує 47 населених пунктів і частини м. Чернівці (29,9% усіх поселень у Північній Буковині), але у їхніх межах зосереджується більше 1/2 всіх первісних поселень (518, або 51,0%). У Північній Буковині територіально неструктурованими залишаються 110 населених пунктів і окремих частин м. Чернівці, у межах яких виявлено 497 первісних поселень.

У третьому розділі „Загальна характеристика розміщення поселень Північної Буковини” виявляється залежність розміщення поселень від морфометричних характеристик рельєфу: абсолютної та відносної висоти, похилу місцевості та експозиції схилів.

Для детального аналізу розміщення поселень над рівнем моря було виділено 28 основних висотних інтервалів абсолютної висоти: (Н_а) від ≤140,0 м до ≥1000,1 м. Аналізуючи розподіл населених пунктів за їхнім положенням на вказаних рівнях, були виділені три об’єднання висотних інтервалів. До першого входять поселення, розміщені у межах 140,1-280,0 м н.р. м. (2-12-й інтервали). Їм властиве повне (100%) або абсолютне (понад 80%) переважання поселень із старожитностями над поселеннями, утвореними після 1300 рр. Друге об’єднання припадає на 280,1-400,0 м (13-18-й інтервали). Частка поселень із старожитностями коливається в межах 13,3-44,4%. На території з висотами вище 400,1 м н.р.м. майже не утворювалися (за винятком 2 випадків) первісні поселення, тому 19-28 інтервали утворюють третє об’єднання висотних інтервалів.

Відносна висота (Н_в) населених пунктів визначалася для сточищ основних річок регіону – Дністра, Прута, Сірета, Черемошу й Сучави. Найдавніше освоєними територіями Північ­ної Буковини є долина Дністра (23 із 25 поселень (92%) мають поселенські старожитності) і сточище Прута (у 76 сучасних населених пунктах (80%) виявлені археологічні знахідки). Первісна поселеутворювальна активність у сточищах Сірету і Черемошу складала, відповідно, 18,8% і 13,8%. Зовсім не виникали первісні населені пункти у сточищі Сучави. Для всієї території Північної Буковини частка населених пунктів із первісними поселеннями є найбільшою, починаючи з ІІІ тераси і закінчуючи схилом V-VІ терас. На цих відносних висотах зосереджується й основна кількість населених пунктів Північної Буковини – 137, або 52,7%.

Відносна висота розташування поселень (23 інтервали: від ≤3,0 до ≥500,1 м) мала вплив на заснування поселень, однак він чітко стратифікується у часі: для первісних поселень коефіцієнт кореляції (К_к) склав 0,76, а для населених пунктів, що виникли після 1300 рр. – 0,35. Зі зростанням Н_в до 50 м над урізом водотоку збільшувалася кількість поселенських старожитностей (К_п.с.), а з підняттям угору (>60 м) до вододільних місцевостей зменшується як К_п.с., так і всіх населених пунктів.

Виходячи із 260 показників похилів місцевості (П_м) населених пунктів Північної Буковини, виділено 15 груп інтервалів кутів похилу: від ≤1є00' до ≥18є01'. Найбагаточисельнішими населені пункти є на місцевостях із похилом до 8°00′ (202 поселення). Абсолютна більшість поселень із поселенськими старожитностями (116 із 121) зосереджується на території до 7°. На формування поселенської мережі до 1300 рр. н.е. похили місцевості мали найбільший вплив, оскільки тіснота зв’язку між К_п.с. та інтервалами П_м. була найкращою (К_к = 0,90). Зі зростанням кутів нахилу місцевостей (до 3є01'-4є00') зростала і кількість поселень на них, а за подальшого збільшення стрімкості схилів число поселенських старожитностей зменшується і зводиться нанівець на територіях із похилом від 9є00' (за винятком 2 поселень). Отже, первісне населення при виборі земель для замешкання, керувалося зручністю території щодо сільськогосподарського використання, а не захисту від ймовірних ворогів.

Певну роль у розміщенні поселень відіграє й орієнтованість місцевості за експозицією схилів. Для розташування поселень були прийняті 16 румбів, за якими визначалося місцезнаходження населених пунктів на схилах певної орієнтації. Із 260 поселень найбільше знаходиться на південно-східно-східних схилах – 29 шт. (майже 11,2%). Загалом, на схилах південно-східної експозиції зосереджується 105 населених пунктів.