ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ ТУРИЗМ В УКРАЇНІ ЯК ТЕРИТОРІАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження дитячо-юнацького туризму в світлі системного підходу” аналізується стан вивченості проблем ДЮТ, розроблена та проаналізована схема структури ДЮТ, розглянуто елементи, функціональні зв’язки та територіально-ієрархічну організацію системи ДЮТ, обґрунтовано понятійно-термінологічний апарат та визначено методичні засади суспільно-географічного дослідження системи ДЮТ.

Вихідним базисним поняттям у дисертації є дитячо-юнацький туризм –  це вид рекреаційної діяльності, спрямований на задоволення оздоровчих, спортивних та пізнавальних потреб дітей та юнацтва поза місцем їх постійного проживання й навчання.

Аналіз туристсько-краєзнавчої діяльності як важливої та соціально значимої складової рекреаційної діяльності дає право стверджувати, що ДЮТ є специфічною територіальною рекреаційною системою. Спираючись на розробки В.С. Преображенського і Ю.А. Вєдєніна, у дослідженні зроблено спробу розвинути власні ідеї щодо структури такої системи (рис. 1).

Територіальна система ДЮТ (ТС ДЮТ) є соціальною географічною системою, яка складається із двох взаємопов’язаних підсистем: 1) суб’єкта туристсько-краєзнавчої діяльності – основної ланки системи – дітей та юнацтва, що обрали туристсько-краєзнавчу діяльність для задоволення своїх потреб у вихованні, оздоровленні, пізнанні навколишнього світу, фізичному розвитку; 2) об’єкта туристсько-краєзнавчої діяльності, що включає ресурсно-туристський потенціал території країни, кадровий потенціал системи ДЮТ, матеріально-технічну базу, органи управління системою ДЮТ.

Економічний ефект від функціонування системи ДЮТ визначається з врахуванням важливої профілактичної ролі туризму у попередженні або зниженні рівня захворюваності учнівської молоді. До інших складових такого ефекту слід віднести розширення сфери прикладання праці в цій галузі, розвиток інфраструктури рекреаційних територій, доходи від реалізації туристсько-екскурсійних послуг.

ТС ДЮТ характеризується функціональною та територіальною цілісністю. Вона є суб’єктно центрованою – підсистема “суб’єкт туристсько-краєзнавчої  діяльності”

стоїть у центрі системи і визначає вимоги до підсистеми “об’єкт туристсько-краєзнавчої діяльності”. Ці вимоги обумовлені специфічними рекреаційними потребами дітей та юнацтва, які формуються під впливом таких факторів як вік дитини, стать, освітній рівень, соціальна належність, уподобання, фізичні можливості, стан здоров’я тощо.

ТС ДЮТ є відкритою системою, має вхід (суспільні потреби) і вихід (показники ефективності виконання нею своїх функцій).

Організаційну основу ДЮТ складають первинні туристсько-краєзнавчі об’єднання учнівської молоді. Основні серед них – гурток, секція, товариство, клуб, туристська група, туристсько-спортивна команда. Із закладів відпочинку й оздоровлення виділено дитячо-юнацькі туристські бази, табори та профільні табори.

Організаційними осередками туристсько-краєзнавчої діяльності учнівської молоді є спеціалізовані центри туризму і краєзнавства різного рівня (станції юних туристів). Центр дитячо-юнацького туризму і краєзнавства (станція юних туристів) – це позашкільний навчальний заклад, який організовує туристсько-краєзнавчу діяльність учнівської молоді в своєму регіоні (області, місті, районі).

Основними формами туристсько-краєзнавчої діяльності є туристські подорожі, зльоти і змагання. Усі туристсько-краєзнавчі подорожі здійснюються за певними маршрутами, які виступають своєрідними складовими ТС ДЮТ. За змістом та формою проведення туристські маршрути можна поділити на туристсько-спортивні, туристсько-краєзнавчі та туристсько-екскурсійні.

Однією з властивостей ТС ДЮТ є ієрархічність (наявність ряду підпорядкованих таксонів різного територіального рангу). У сучасній науковій літературі запропоновано декілька таксономічних класифікацій територіальних рекреаційних утворень. Досить вдалим вбачається поєднання функціонально-галузевого і територіального підходу до ранжування рекреаційних утворень на рівні регіону. Вважаємо необхідним розрізняти два територіальні таксономічні ряди: 1) за інтенсивністю внутрішніх функціональних зв’язків; 2) за критерієм адміністративно-територіального поділу.

За інтенсивністю внутрішніх функціональних зв’язків пропонується така таксономія: рекреаційно-туристський об’єкт, вузол, підрайон, район, зона.

Рекреаційно-туристський об’єкт – це одиничне рекреаційно-туристське утворення, яке займає чітко обмежену локальну територію і виконує одну або кілька споріднених рекреаційно-туристських функцій. Рекреаційно-туристським об’єктом можна вважати певні ресурсні об’єкти (музей, культурно-історичну пам’ятку, пам’ятку природи). Прикладом можуть бути Херсонеський музей-заповідник в м. Севастополі, музей архітектури і побуту в с. Пирогів, дендропарк „Веселі Боковеньки” в Кіровоградській області тощо. Між рекреаційно-туристськими об’єктами формуються місцеві туристські маршрути.

Рекреаційно-туристський вузол – це поєднання кількох об’єктів (як однотипних, так і різнотипних – природних, соціально-економічних та культурно-історичних) в одному або кількох суміжних населених пунктах. Для вузла властиві компактність території, використання спільної інфраструктури, місцевих туристських маршрутів, однорідність туристських потоків. Організуючим ядром вузла є центр туризму (станція юних туристів), а також близько розташовані деякі види ресурсів (музеї, культурно-історичні об’єкти, пам’ятки природи тощо). Прикладом можуть бути Севастополь-ський, Ужгородський, Уманський вузли. Рекреаційно-туристські вузли з’єднуються між собою міжрайонними туристськими маршрутами.

На наступному етапі варто виділяти таксон, який би характеризував розвиток рекреаційно-туристської діяльності учнівської молоді на значній за площею території. Цьому сприяє функціональне зонування. Тому сукупність рекреаційно-туристських об’єктів, вузлів, туристських маршрутів, що використовують на певній території спільну інфраструктуру, будуть складати рекреаційно-туристський район (рекреаційно-туристський підрайон). Прикладом рекреаційно-туристського району в нашій країні можуть бути Подільські Товтри, Запорізьке Приазов’я тощо.

Сукупність декількох суміжних рекреаційно-туристських районів, об’єднаних міжрайонними туристськими маршрутами із залученням спеціалізованої інфраструктури можуть утворювати рекреаційно-туристську зону. Прикладом такої зони в нашій країні можуть бути Кримська, Карпатська, Причорноморсько-Приазовська.

Класифікація рекреаційно-туристських утворень за критерієм адміністративно-територіального поділу особливо важлива для цілей управління, планування та організації рекреаційно-туристської діяльності учнівської молоді (ТС ДЮТ на рівні держави, адміністративних областей (АР), районів).

Процес суспільно-географічного дослідження ДЮТ передбачає декілька послідовних етапів. Алгоритм цього процесу відображає певну послідовність дій, що об’єднуються у п’ять етапів (рис. 2).

У другому розділі “Ресурсно-туристський потенціал території України для цілей дитячо-юнацького туризму” оцінюються рекреаційно-туристські ресурси території України саме для цілей ДЮТ.

Ресурсно-туристський потенціал, основною складовою частиною якого є рекреаційно-туристські ресурси, виступає у якості субстрату розвитку системи ДЮТ. Для системи ДЮТ ресурсно-туристський потенціал – це сукупність природних, природно-антропогенних,  культурно-історичних та соціально-економічних умов і властивостей території у певних географічних межах, необхідних і придатних для організації рекреаційно-туристської діяльності дітей та юнацтва (з урахуванням вікових фізіологічних та соціальних обмежень у віці від 7 до 18 років). Увесь комплекс рекреаційно-туристських ресурсів можна поділити на три групи: природні ресурси, культурно-історичні ресурси, соціально-економічні умови та ресурси.

ДЮТ висуває своєрідні вимоги до рекреаційно-туристських ресурсів. Попри всю важливість об’єктів історії й культури в рекреаційно-туристському потенціалі певної території природна його складова займає провідне місце. Природними передумовами рекреації виступають перш за все природно-територіальні та аквальні комплекси різних рангів, їх компоненти та окремі якості, в тому числі такі як атрактивність, можливість подолання природних перешкод, географічна специфіка,  унікальність природних об’єктів та їх географічне положення.

Україна має цілком достатні для розвитку ДЮТ природні рекреаційно-туристські ресурси: кліматичні, які можна оцінити як надзвичайно сприятливі; орографічні, серед яких провідне місце займають гірські ландшафти Українських Карпат та Гірського Криму; спелеологічні ресурси Поділля та Криму, які можна вважати унікальними; водні, серед яких дуже важливими є ресурси морських узбереж Чорного та Азовського морів, річкові ресурси та інші.

Проте кліматичні ресурси України в контексті вимог ДЮТ мають і ряд обмежувальних факторів. Це пов’язано з канікулярними періодами відпочинку і оздоровлення учнівської молоді. І якщо літні канікули переважно мають сприятливі й комфортні умови, то інші канікулярні періоди (зимові, весняні та осінні) не завжди характеризуються сприятливою погодою для організації відпочинку, туристсько-спортивних та краєзнавчих заходів. Орографічні і спелеологічні ресурси також мають ряд лімітуючих  факторів  при використанні  їх для потреб ДЮТ – обмежений доступ на певні гір-

ські масиви (печери), які мають значну технічну складність і є доступними лише для спеціально підготовлених туристських груп.

Важливе значення для функціонування системи ДЮТ в Україні мають соціально-економічні рекреаційно-туристські фактори, які умовно можна поділити на дві групи: ті, що породжують потребу в організації рекреаційної діяльності, та ті, що забезпечують можливість організації відпочинку.

Матеріально-технічну базу системи ДЮТ в Україні становлять приміщення центрів (станцій) туризму і краєзнавства учнівської молоді, дитячі стаціонарні та орендовані туристські бази, туристські бази і табори різного профілю, дитячі туристсько-екскурсійні бюро, туристські та спортивні клуби, навчальні заклади підготовки спеціалістів системи ДЮТ, підприємства з виробництва, прокату і продажу товарів туристського попиту тощо.

Трудові ресурси належать до основних цілереалізуючих компонентів ТС. Основу кадрового потенціалу системи ДЮТ складають спеціально підготовлені кваліфіковані професійні кадри. Тому виникає необхідність підготовки кадрів, раціонального розподілу кадрового потенціалу та ефективного його використання.

Культурно-історичні рекреаційно-туристські ресурси відіграють надзвичайно важливу роль для задоволення пізнавальних потреб юних туристів. Ці пам’ятки територіально розосереджені, але є й місця з високою концентрацією пам’яток історії та культури – міста Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Чернігів тощо.

Для розвитку ДЮТ у нашій країні велике значення мають спортивні рекреаційно-туристські ресурси. Умови України придатні для здійснення спортивних походів з таких видів туризму: пішохідного, гірського, лижного, водного, велосипедного та спелеологічного туризму. За нашими оцінками нині майже 85% туристсько-спортивних походів від загальної кількості вищеназваних видів туризму припадає саме на долю дитячо-юнацьких туристських груп.

Таким чином, можна стверджувати, що територія України має цілком достатній для розвитку ДЮТ ресурсно-туристський потенціал, а деякі групи ресурсів взагалі є унікальними.

У третьому розділі “Структура і територіальна організація дитячо-юнацького туризму в незалежній Україні: проблеми і перспективи розвитку” досліджується ретроспектива та розкриваються сучасні соціально-економічні передумови розвитку системи ДЮТ в державі, розглядаються особливості її організаційно-управлінської, функціонально-компонентної і територіальної структури, визначаються особливості та проблеми регіонального розвитку ДЮТ (на прикладі Кіровоградської області), обґрунтовуються пріоритетні напрями вдосконалення структури і територіальної організації ДЮТ в Україні.

Система ДЮТ в Україні за останні роки стабілізувалася, а деякі показники її розвитку свідчать про покращення стану туристсько-краєзнавчої роботи. Зокрема, збільшилась кількість центрів (станцій) туризму і краєзнавства. Однак аналіз показників розвитку ДЮТ в Україні в цілому та окремо по регіонах свідчить про недостатнє використання потенціалу системи.

Організаційно-управлінську структуру системи ДЮТ в Україні можна вважати в основному сформованою. Головними напрямами туристсько-краєзнавчої діяльності учнівської молоді в нашій країні є гурткова робота, відпочинок й оздоровлення дітей та юнацтва, туристсько-краєзнавчі подорожі, екскурсійна діяльність.

На особливу увагу заслуговує організація відпочинку й оздоровлення дітей та юнацтва. Охоплення учнівської молоді відпочинком і оздоровленням засобами туристсько-краєзнавчої діяльності становить лише 1,3 % від загальної кількості учнів, що є надзвичайно низьким показником, який абсолютно не відповідає соціальній та рекреаційній значущості цього виду діяльності. Саме цей рекреаційно-оздоровчий напрямок повинен стати пріоритетним в діяльності позашкільних туристсько-краєзнавчих закладів у найближчі роки. І якщо відкриття нових турбаз в нинішній економічній ситуації є справою достатньо складною, то налагодження роботи туристських таборів (в першу чергу наметових) є прийнятним навіть для туристсько-краєзнавчих закладів міського і районного рівня.

Літні наметові табори є найдешевшим, а отже, доступним в сучасних економічних умовах відпочинком на березі моря або в інших екологічно чистих регіонах України, що, з одного боку, дає можливість зменшити собівартість оздоровлення окремої дитини і, з другого боку, дозволяє охопити оздоровленням більшу кількість дітей. Наметові табори можуть бути як базовими так і пересувними. У базових таборах можна приймати будь-яких практично здорових дітей. Пересувні табори розраховані в першу чергу на дітей, які вже мають певні туристські навички. Великий досвід організації туристських пересувних та профільних таборів має Харківська обласна станція юних туристів. Цей досвід необхідно розповсюдити і в інших регіонах України.

Проте акцент на організацію лише літнього відпочинку й оздоровлення звужує можливості та потенційний ефект системи ДЮТ. Відомо, що літній відпочинок складає лише 18% річного бюджету вільного часу підлітків. Тому забезпечення щотижневих рекреаційних потреб учнівської молоді також повинно стати вагомим аспектом діяльності позашкільних туристсько-краєзнавчих закладів.

Важливим напрямком у роботі туристсько-краєзнавчих закладів є екскурсійна діяльність учнівської молоді, якою охоплено лише 9 % від загальної кількості учнів нашої країни. Враховуючи доступність цього виду діяльності та високу освітньо-пізнавальну значущість екскурсій взагалі, такий показник слід вважати явно недостатнім. Адже Україна має величезні культурно-історичні та природні рекреаційні ресурси, ознайомлення з якими підростаючого покоління є ефективним засобом патріотичного виховання.

Туристсько-краєзнавчі подорожі є найбільш доступною і організаційно простою формою туристсько-краєзнавчої діяльності. Тому охоплення ними лише 7 % від загальної кількості учнів нашої країни є невиправдано низьким. Підвищення рівня участі учнівської молоді в туристсько-краєзнавчих подорожах повинно відбутися в першу чергу за рахунок проведення таких заходів по рідному краю. А для цього необхідно дослідити рекреаційно-туристські можливості кожного регіону, розробити низку цікавих  маршрутів різного рівня складності.

Вдосконаленню підлягає і функціонально-компонентна структура системи ДЮТ – це сукупність і співвідношення його основних складових: туристських закладів, туристських маршрутів, туристських об’єднань учнівської молоді тощо. В системі ДЮТ сформувалися 2 типи закладів: І тип – заклади, що виконують організаційно-методичні функції – це центри туризму і краєзнавства учнівської молоді (станції юних туристів); ІІ тип – заклади, які виконують рекреаційно-оздоровчі функції – дитячі туристські бази, туристські табори, які не є самостійними і підпорядковуються закладам І типу. Сучасна економічна ситуація обумовлює необхідність створення проміжного типу закладів – профільних екскурсійно-туристських бюро, які б безпосередньо займалися екскурсійним обслуговуванням саме учнівської молоді. У деяких закладах ці функції виконують екскурсійні відділи або окремі методисти. Однак ефективність роботи цих підрозділів дуже низька. Зароблені від цієї діяльності кошти лише частково можуть бути використані на розвиток матеріально-технічної бази туристсько-краєзнавчих закладів. Тому доцільно запроваджувати нові економічні механізми: створювати такі бюро на засадах малого бізнесу в рамках державної програми розвитку соціального туризму.

За останні роки відбулася стабілізація структури центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді (станцій юних туристів). Основними структурними підрозділами цих закладів є відділи спортивного туризму та краєзнавства. Спортивно-туристська діяльність на сучасному етапі розвивається в двох напрямках: маршрутний туризм та змагальний туризм. В роботі краєзнавчих відділів центрів ДЮТ домінуючими є також два напрямки: географічне краєзнавство та історичне краєзнавство. Відділи організовують і проводять масові туристські заходи: туристські подорожі, змагання, зльоти, екологічні акції, конкурси тощо.

Ефективність функціонування будь-якої ТС залежить від її територіальної організації, тобто ступеня раціональності територіального поєднання всіх елементів системи. Важливим результатом суспільно-географічного дослідження ДЮТ в Україні автор вважає проведення спеціального зонування території держави. Відповідно до запропонованих ознак територіальних рекреаційно-туристських таксонів найвищого рангу виділено 6 рекреаційно-туристських зон: Кримську, Причорноморсько-Азовську, Карпатську, Подільсько-Поліську, Північно-Придніпровську та Донецько-Дніпровську (рис. 3).

Удосконалення територіальної структури ДЮТ в Україні вбачається в створенні в кожному адміністративному районі (місті) осередків рекреаційно-туристської діяльності учнівської молоді – центрів туризму і краєзнавства (станцій юних туристів). Наступним  етапом  слід  вважати  створення  на  території  адміністративних одиниць та

прилеглих територіях (для міст) низки туристсько-краєзнавчих маршрутів, розширення мережі ДЮТ до рівня кожної загальноосвітньої школи району (міста) – у вигляді роботи хоча б 1-2 туристсько-краєзнавчих гуртків.

Дитячо-юнацький туризм, орієнтований на задоволення інтересів учнівської молоді, носить соціальний характер. Створена в державі нормативно-правова база покращила умови для подальшого розвитку ДЮТ, але, як на нашу думку, недостатньо. Навіть прийняття нової редакції Закону України “Про туризм” не поліпшило, а навпаки – погіршило ситуацію для системи ДЮТ в Україні. Адже практично жоден центр туризму не в змозі виконати умови Закону щодо отримання ліцензії на здійснення туроператорської чи турагентської діяльності. Тому наступним кроком повинно стати прийняття Закону України “Про соціальний туризм”, в якому необхідно законодавчо передбачити для підприємств, закладів та громадян, які займаються розвитком соціального туризму (в т.ч. дитячо-юнацького), ряд переваг щодо їх економічної діяльності.

Джерелами фінансування та матеріальної підтримки ДЮТ, крім бюджетних коштів, можуть бути кошти, отримані в результаті туристської та іншої діяльності закладів ДЮТ, платежі у вигляді соціальної туристської ренти, яка може утворюватися при наданні туристських послуг шляхом перетворення податку на додану вартість на туристський продукт у джерело самофінансування соціального туризму, що не підлягає оподаткуванню. Рентні відрахування можуть перерозподілятися між закладами ДЮТ, органами виконавчої влади місцевого та обласного рівня та загальнодержавним органом управління соціальним туризмом, який необхідно створити. Тому ще одним наступним кроком повинно стати прийняття Закону України “Про соціальну туристську ренту”.

Для забезпечення змістовної організації відпочинку та оздоровлення учнівської молоді на місцевому рівні необхідна розробка регіональних туристських, рекреаційно-оздоровчих, екскурсійних програм, що спираються на чинну законодавчу базу, місцеві рекреаційно-туристські ресурси, туристсько-краєзнавчий рух. Особливу увагу слід приділяти розробці шкільних навчальних екскурсій, екскурсій та туристських подорожей до визначних пам’яток природи, історії та культури нашої країни, організації літнього відпочинку й оздоровлення. Цей туристський продукт має високу соціальну ціну та може вироблятися на умовах вторинної зайнятості вчителів, студентів вищих навчальних закладів. Реалізація подібних програм не тільки створить додатково нові робочі місця, але й поставить вимогу підготовки фахівців та працівників належної кваліфікації.

Для виявлення загальних закономірностей та специфічних особливостей регіональної організації ДЮТ в межах обласної ТС були розглянуті можливості організації відпочинку й оздоровлення учнівської молоді в Кіровоградській області.

Традиційно вважається, що Кіровоградська область, маючи високий рівень антропогенного освоєння території, володіє недостатнім рекреаційним ресурсним потенціалом. Тому можливості розвитку рекреації в межах області ніби-то обмежені. Насправді можливості для розвитку ДЮТ в Кіровоградській області цілком достатні. Розвитку рекреації і туризму сприяють жарке літо, наявність функціонально вільних територій, мінеральних вод та добре прогрітих пляжів, а також лісових масивів. Потенційними природними рекреаційними територіями можуть бути об’єкти природно-заповідного фонду області.

Автором розроблено схему рекреаційно-туристського районування території Кіровоградської області. Виділено 5 рекреаційно-туристських районів: Придніпровський з двома підрайонами (Світловодським і Онуфріївським), Північно-Кіровоградський, Бузько-Синюський, Центрально-Кіровоградський та Інгульсько-Інгулецький.

Здобувачем розроблені та особисто апробовані 12 маршрутів для дитячо-юнацьких туристських груп: пішохідних походів І категорії складності, водних походів по річках Південний Буг ІІ та ІІІ категорії складності, Синюха, Інгул та Інгулець І категорії складності, велосипедних походів ІІ категорії складності, лижного походу І категорії складності.

Для дослідження літнього відпочинку та оздоровлення дітей та юнацтва Кіровоградської області під керівництвом автора в 2000-2002 роках було організовано проведення вибіркового опитування учнів 6-10 класів шкіл м. Кіровограда та області. Основними питаннями, які з’ясовувалися під час опитування, були: вид і місце фактичного відпочинку влітку поточного року та вид і місце бажаного відпочинку влітку наступного року. Аналіз результатів опитування свідчить про те, що 42% опитаних у період літніх канікул не виїжджали за межі свого населеного пункту. У Кіровоградській області в 2000-2002 роках були позбавлені можливості будь-якого відпочинку й оздоровлення в середньому близько 61 тис. школярів щорічно. Причини цього передусім економічні та організаційні. Однією з них є відсутність регіональної державної програми відпочинку й оздоровлення учнівської молоді.

Тому автор розробив  Програму  відпочинку й оздоровлення  школярів  Кіровоградщини на 2002-2006 роки. Реалізація Програми має створити умови для повноцінного літнього відпочинку та оздоровлення учнівської молоді Кіровоградської області. Для цього необхідне залучення та централізація всіх коштів, що виділяються на дитяче оздоровлення; врахування, в першу чергу, інтересів і бажань дітей; зміна акцентів від елітного дорогого відпочинку до масового недорогого, але ефективного відпочинку переважної більшості дітей області. Мета програми – забезпечення потреб дітей та юнацтва в оздоровленні, змістовному відпочинку, туристсько-екскурсійному обслуговуванні, виховання засобами туризму і краєзнавства, координація зусиль всіх зацікавлених в цьому організацій, раціональне та змістовне використання учнівською молоддю вільного часу і проведення дозвілля, ознайомлення з національною історико-культурною спадщиною та природним середовищем рідного краю та всієї країни.

Економічно та соціально обґрунтованими формами організації рекреаційно-туристської діяльності дітей та юнацтва в регіоні є використання мережі існуючих оздоровчих закладів підприємств області (як в межах області, так і поза ними), організація наметових таборів (базових, профільних, пересувних), проведення туристсько-краєзнавчих походів та експедицій. Комплексне використання цих видів відпочинку та оздоровлення, широкий спектр запропонованих видів відпочинку від найдешевших до дорогих дає можливість вибору засобів оздоровлення дітей для всіх верств населення, що особливо важливо в сучасних економічних умовах. Адже повноцінний відпочинок та оздоровлення дітей не можна відкладати на завтра, цю важливу загальнодержавну проблему необхідно вирішувати сьогодні і постійно.