ОБРАЗИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА: СОЦІОЛОГІЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ : ОБРАЗ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЩЕСТВА: СОЦИОЛОГИЧЕСКАЯ КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об`єкт та предмет дослідження, визначено методи дослідження, наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі “Історичні типи соціального мислення, що забезпечили продукування образів суспільства” проведено теоретичний аналіз типів соціального мислення і виявлення їх евристичного потенціалу як основи соціологічної теоретичної концептуалізації образів суспільства, в результаті чого з`ясовано гносеологічну специфіку образів суспільства, які використовуються у суспільствознавчих науках та соціології. На основі використання цього знання виявлено та обґрунтовано теоретичні засади соціологічного узагальнення, синтезування та концептуалізації образів інформаційного суспільства.

Основними концептуальними галузями соціології, які сформувалися в процесі розвитку соціологічного мислення, виступають наступні: діяльність-структура, культура-ідеологія, влада-диференціація. Відповідно до цього виникають система її понять та категорій, які набувають розвитку під впливом з одного боку, соціального контексту, в якому формується соціологічне знання (тому, розглядаючи зміни в корпусі соціологічних понять та категорій, слід аналізувати ті соціальні зміни, які їх викликали) та, з іншого, під впливом змін стандартів наукового пізнання (які, в свою чергу, обумовлені як історичними змінами предмету людської діяльності та зміною системи потреб, так і тим, що  це поглиблення відкриває потребу в якісно нових методах пізнання).

Соціологічне теоретизування відбувається з використанням тих образів суспільства, які вироблені та актуалізовані в конкретних історичних умовах в конкретному суспільстві як онтологічній реальності. Суспільна взаємодія представлена в свідомості людей, що вступають в цю взаємодію дуже різноманітно – і в раціональних і в чуттєво-образних формах, і у вигляді неусвідомлюваних актів мислення. Узагальнення цієї різноманітності відбувається у вигляді динамічних форм – міфів, образів, що синкретично поєднують суб`єктивні і об`єктивні компоненти суспільної взаємодії. Тому образи суспільства витупають як результат розвитку об`єктивної реальності – оскільки вони формуються як історично сформована композиція предметної сфери людського мислення та діяльності, і водночас як композиція форм, способів і типів мислення людей відносно цієї предметної сфери та діяльності. Раціоналістичний дискурс, звертаючись до своєї основи, захоплює в своєму розгортанні елементи міфу та поезії, формуючи концепції і категоріально-понятійні ряди, які дозволяють абстрагуючись від одних соціальних взаємодій, охоплювати в актах мислення, в їх конкретній єдності, комплекси інших взаємодій, що виступають значущими відносно комплексів проблем, які вирішують люди в умовах конкретного суспільства, де відбувається формування тих або інших соціальних образів суспільства.

Тому, розглядаючи процес формування корпусу соціологічних образів, категорій та понять, автор виходить зі специфіки історично сформованих типів соціального мислення, на засадах якого виникає соціологія та формуються образи суспільства, що лежать в основі соціологічних концепцій; специфіки соціологічного мислення взагалі; специфіки саме соціологічного погляду на образи суспільства, яким вона формується під впливом різних типів соціального мислення і стандартів наукового пізнання; специфіки тих соціальних змін, які  створюють запит  на нові соціальні концепції та образи .

Спираючись на це знання, можна реконструювати саме соціологічний теоретичний зміст тих образів інформаційного суспільства, які знаходяться в сучасному науковому використанні, абстрагуватися від їх інструментальних рис, обумовлених генетичним походженням від тієї або іншої галузі гуманітарного знання і тим самим виконати власне завдання соціологічної теорії, віднайти засади, на яких можливо створювати концепції, придатні для дослідження загальних та специфічних соціальних процесів, що мають місце у сучасній, історично мінливій, соціальній реальності.

Соціологія використовує образи суспільства, вироблені в різних галузях гуманітарного пізнання, її представників цікавить соціальне - досить вузька галузь всієї палітри континууму складних взаємодій, з яких побудовано суспільство. В той же час саме соціальне усвідомлюється лише на основі конкретних образів суспільства – оскільки до певної міри соціальне є узагальнюючою проекцією, результатом всіх суспільних відносин, у якому вони набувають стійкої основи та цілісності, теоретичний рівень соціологічного знання формується навколо проблем такого узагальнення.

Найбільш фундаментальні соціологічні теорії ХІХ - початку ХХ ст. погоджуються у тому, що  суспільство, яке постає на очах їх творців, є суспільством, у якому економіка, по-перше, має індустріальний характер, та, по-друге, економічна підсистема певним чином опосередковано визначає тип суспільства в цілому, завдаючи принципи соціального  порядку або системи соціальної інтеграції. У К.Маркса цей процес реалізується через систему відносин власності, що становлять внутрішню структуру системи виробництва; у Сен-Симона, О.Конта, Г.Спенсера, М.Вебера, Г.Зіммеля, Е.Дюркгейма - через систему функціонального поділу праці або через професійну структуру соціальної диференціації. Зокрема саме професія виступає домінантним показником у концепціях соціальної диференціації та інтеграції у теоріях  М.Вебера й Е.Дюркгейма. Образ “трудового суспільства” залишається актуальним також на наступному історико-соціологічному етапі розвитку теорій суспільства  - у  період 20-х. - кінця 60-х. років ХХ ст.

Фундаментальна зміна методологічної парадигми генерування теорій суспільства почала відбуватися з початку 70-х років ХХ ст., коли  виникає ціла серія нових теорій суспільства, автори яких намагалися осмислювати й концептуалізувати новітні соціальні зміни, що характерні для “третього етапу розвитку промислового суспільства”. Виникають концепти, згідно яких ці зміни розумілися як прояви перехідного стану до історично якісно нового суспільства. Однак ці теоретичні конструкти, по-перше, відображали скоріше суспільні трансформації, ніж певний новий образ суспільства, тобто мали історично обмежений характер; по-друге, вони рефлексували соціальні зміни з точки зору тих суб`єктів соціальної взаємодії, які сформувалися в умовах попереднього суспільства, яке, власне, й стало змінюватися, а тому за своєю природою були поглядом на логіку розвитку майбутнього з точки зору інтересів минулого; по-третє, процеси, що призводили до необхідності соціальних змін (інформатизація, подальше зростання корпорацій, поява зрушень у структурі зайнятості), носили інструментальний характер, були обумовлені необхідністю вирішення проблем індустріального суспільства, вони не складали ще нових засад суспільного життя, не розкривали власної сутності, не визначали процесів розвитку нових суспільних форм. Через те, на думку автора, концептуальні побудови, відомі як “концепції постіндустріалізму” та, зокрема, “концепції інформаційного суспільства”, були фрагментарними, тому вони мають бути розглянуті як складові розвитку історично нових образів суспільства.

Зміни ідеалів наукової раціональності, стандартів та методів наукового пізнання завжди були фактором, який впливав на формування образів суспільства, що їх використовує соціологія. Об'єктами сучасних міждисциплінарних досліджень усе частіше стають нові, історично унікальні системи, що характеризуються відкритістю і саморозвитком. Такого типу об'єкти значно впливають на характер предметних галузей основних фундаментальних наук, детермінуючи вигляд сучасної, постнекласичної науки. Для соціології - це процеси глобалізації та інформатизації, що призводять до якісних змін соціального світу, виникнення наднаціональних систем соціальної взаємодії нового рівня складності, що включають окрім людини ще й системи машинного інтелекту.

З`ясовуючи перспективи концептуалізації інформаційного суспільства, зроблено висновок, що вона можлива на засадах теорії “комунікативної дії”. Ю.Ґабермас, спираючись на марксову модель суспільної взаємодії в історично нових умовах розвитку постіндустріальних суспільств, приходить до необхідності переносу уваги на нормативний аспект, всупереч відносинам базису і надбудови. Це відкриває перспективу концептуалізації соціальних процесів, які формуються на основі розвитку процесів інформатизації, оскільки дозволяє розглядати нормативність як вторинний чинник соціальної взаємодії. 

Зміна акцентуації в теоретизуванні відносно образів та моделей суспільства в сучасній соціологічній теорії супроводжується також проблематизацією та виділенням розрізнення, з одного боку, “соціальної інтеграції” на рівні матеріального субстрату, інтеграції індивідів і груп, та, з іншого, “системної інтеграції” ролей, статусів, норм і нормативних очікувань, які складають базові соціальні інститути – ядро нормативного порядку. В рамках проблеми соціологічної концептуалізації образів інформаційного суспільства це відкриває перспективу віднайдення та концептуалізації базових процесів, що утворюють таке ядро – на думку автора це історично змінені процеси комунікативної дії, що створюють такий життєвий світ (у ґабермасівському розумінні цього терміну), який виходить за межі сфери приватності та сім`ї, де він формувався та існував за індустріальної доби.

Спираючись на  логіку теоретизування Ґабермаса, автором сформульовано положення, орієнтуючись на які можна здійснювати соціологічну інтерпретацію концепцій інформаційного суспільства, вироблених у соціальному пізнанні та з`ясувати характер тих образів суспільства, які виникають в контексті їх створення, а саме:

у цьому суспільстві відбуватиметься зміна інституційного ядра соціальної інтеграції – забезпечення єдності соціального світу за допомогою цінностей і норм відбуватиметься не на основі системи панування, підкріпленої  виробничими відносинами, характерними для індустріальної економіки, а на основі комунікативної дії;

з точки зору предметної галузі соціології концепції інформаційного суспільства слід розглядати як складові нових образів суспільства, для яких евристичним буде використання терміну «комунікативне суспільство», оскільки основою соціальної диференціації в ньому виступатимуть процеси, описувані Ґабермасом як комунікативна дія;

розвиток продуктивних сил, який породжує ситуацію переходу до інформаційного суспільства, не означає автоматичного переходу до нового типу або нової стадії суспільства – це потребує вказаної зміни ядра або реалізації того когнітивного потенціалу, який створений в результаті дії системи навчання – тобто має відбутися становлення, поряд з тими, що вже сформувалися, специфічної структури, окремого сегменту - «інформаційного суспільства» як нового середовища, що передбачає віднайдення, розвиток, інституціоналізацію відповідної технології спілкування, інформаційного обміну, яка потребуватиме своїх соціальних атрибутів: субкультури, інституціональних форм, форм соціалізації індивідів і груп, нормативних та рольових наборів;

мовнево-укорінені соціальні інтеракції з розвитком кіберкомунікативного середовища повсякденного спілкування кібернетизуються, автоматизуються і стають доступними для раціоналізації в умовах інформаційного суспільства на новому, індивідуалізованому рівні. Ці інтеракції утворюють специфічну «інформаційну сферу» як нову основу і новий стан життєвого світу, де він не тільки «колонізований», але й відкритий до «деколонізації», оскільки передбачає по-перше, можливість незалежної від групової належності індивіда  організації, відповідно до креативних потреб та здібностей конкретної особистості та, по-друге, передбачає можливість утворення та утримання нових соціальних груп  - кіберкомунікативних спільнот;

символічні структури життєвого світу відтворюються на шляхах збереження і відновлення знання, стабілізації групової солідарності і формування відповідальних за свої дії акторів. Цим процесам культурного відтворення, соціальної інтеграції і соціалізації відповідають структурні компоненти життєвого світу - культура, суспільство й особистість;

образи інформаційного суспільства включатимуть механізми відтворення традицій культурного відтворення і когерентності повсякденного знання. Виходячи з того, що повсякденність в рамках таких образів суспільства не є організованою навколо економічних центруючих, раціоналізуючих та стандартизуючих соціальні відносини процесів, автор припускає, що ці процеси поставатимуть як виробництво серій символізованих мовно-культурних ідентифікаційних ресурсів, а тому образи нового суспільства передбачатимуть багатомірність та культурну гетерогенність.

Життєвий світ є коекстенсивним до суспільства тільки в обмежених історичних співтовариствах, що зустрічаються переважно серед домодернових суспільств. У сучасній соціальній реальності соціальні дії координуються не тільки за допомогою процесів розуміння, але і через обезмовлені  засоби керування, через експертні культури, через функціональні зв'язки, які не є результатом намірів діючих і які часто навіть не усвідомлюються в межах обрію повсякденної практики. Таким чином для соціології постає завдання розкриття цих моментів – особливо змін у функціональних зв`язках, які відбулися внаслідок інформатизації, індивідуалізації, глобалізації, автоматизації та стали ще більш анонімними.

Відповідно до цього образи перехідного сучасного суспільства передбачатимуть наявність двох сфер соціальної інтеграції  - комунікативно структурованої і формально організованої, або сфер соціальної і системної інтеграції. Ці сфери можуть витупати відносно самостійними, сприйматися й описуватися як відмінні реальності, що дозволяє розглядати образи такого суспільства як поліонтичні. При цьому відносно життєвого світу, або комунікативної раціональності, є коекстенсивною тільки сфера соціальної інтеграції. Сферу ж системної інтеграції утворює телеологічна дія, або інструментальна й стратегічна форми раціональності. Тому образи виникаючого суспільства мають розглядатися як двомірні або двоступінчасті: аналіз життєвого світу має сполучатися з аналізом системи, але при тому вони матимуть відмінну логіку соціальної взаємодії. Розглядаючи процеси інформатизації, відповідно до таких засад теоретизування, слід виходити з наявності в них двох вимірів, а саме змін у життєвому світі та системних змін. Так, спираючись на вироблені концепції інформаційного суспільства, можна виявити зміни соціальної структури суспільства на новому теоретичному рівні.

Суспільство, що осягається одночасно як система і як життєвий світ, є продуктом історичного розвитку, що  є процесом вичленовування системи з тотальності життєвого світу. Це одна сторона процесу, іншу і при цьому головну її сторону, утворить процес диференційованого зростання раціональності життєвого світу і зростання складності системи, виходячи з цього, автор водить ідею поліонтичності як таку, що відповідає зростанню складності соціальної системи.

У другому розділі “Образи інформаційного суспільства: епістемологічна характеристика в рамках предмету соціології” шляхом теоретичного аналізу соціальних рис образів суспільства, які відображено у концепціях інформаційного суспільства  Й.Масуди,  Д.Белла,  З.Бзежинського, М.Маклюена, Е.Тоффлера, Ж.Атталі, М.Естербрукса, Д.Тапскотта,  П.Дракера,  М.Кастельса, А.Турена, С.Леша, прибічників “критичного підходу” в соціології, авторів концепції “нетократії”; потрактування інформаційних процесів як компонента образів суспільства у “соціології постмодерну” та концепції  Е.Гіденса, виявлено їх соціальний зміст та проведено соціологічну реконструкцію.

Соціологічні образи інформаційного суспільства в існуючих його концепціях постають як досить еклектичні, їм притаманні часом протилежні риси: соціальна структура суспільства виходить за рамки національно-державного утворення, інформаційне суспільство формується у межах  глобальної економіки і глобального соціуму і у той же час інформаційне суспільство  в деяких концепціях розглядається як сформоване у межах окремих національно-територіальних утворень; двоїстість простору соціальної взаємодії: геополітичне домінування окремих найбільш розвинутих регіонів у планетарному масштабі, розподіл світу на інформаційно розвинутий центр та постійно стагнуючу периферію; сучасна держава в цих концепціях розглядається як нація-держава, і водночас як наднаціональна “мережна держава” - складна мережа розподілу влади та прийняття рішень між міжнародними, мультинаціональними, національними, регіональними, локальними, недержавними політичними інститутами.

З`ясовано, що наявним образам інформаційного суспільства притаманне наступне двоїсте тлумачення особливостей його економіки: на глобальному рівні зростання напівавтономних економік постімперіалістичного світу; основним рівнем нової економіки стає глобальний фінансовий ринок, що лише частково регулюється ринковими правилами і в той же час формується та регулюється інформаційними потоками і телекомунікаційними системами. В економіці вирізняються два рівні виробництва – масове та індивідуалізоване, відбувається перехід від індустріального господарства до економічної системи, заснованої на знаннях і інформації, що призводить до подолання капіталістичної приватної власності і відчуження, це виступає базисом  формування нової системи цінностей сучасної людини; у структурі зайнятості переважають інтелектуально насичені види діяльності в той же час як виникають позбавлені знання верстви населення; економіка і соціальне життя організуються навколо комунікацій, що мають тільки “сьогодення”. Центральне місце серед засобів виробництва посідають інструменти комунікації, а виробничі відносини поступаються своєю визначальною роллю відносинам, що виникають у процесі спілкування.

Автор узагальнює притаманні образам інформаційного суспільства риси, які фіксують особливості його соціальної структури:  новий тип протиріччя в суспільстві - цифровий,  який обумовлює нову стратифікацію, засновану на різних здібностях людей генерувати нові знання; домінування постматеріалістичної системи цінностей, скерованих на самореалізацію кожної людської особистості; динамічна структура соціальної взаємодії, в основі змін якої лежать синергетичні ефекти. Неоднорідність, багатомірність,  контраверсійність, абстрактність та інтелектуалізованість глобалізованого суспільства,  де усім можна обмінюватися і торгувати, зростання швидкості процесів соціальної взаємодії у всесвітніх масштабах, залучення різноманітних регіонів світу у процеси соціальних та інформаційних взаємодій, що мають символічну та експертну природу – все це обумовлює зростання соціальної ролі інформаційних менеджерів.  Соціальна взаємодія у такому суспільстві відбувається за посередництвом електронно-комунікативних засобів та має характер мозаїчного резонансу, тобто є децентралізованою і не передбачає сталої соціальної ієрархізованості. Основною структурною інституцією суспільного устрою згідно таких образів суспільства постає глобальна корпорація, що побудована на ринкових засадах; формується двоїстість масових способів життя: виникнення “нового кочівництва”, яке супроводжуватиметься зростанням індивідуалізації людини та її соціальних рис, поряд із масою “виключених” людей, які живуть в абсолютно деіндивідуалізованому та незмінному світі. Виникає двоїстість релігійних орієнтацій: зростання релігійності як основи соціальної поведінки людини відбувається в двох напрямках – співчутливості та нетерпимості. В соціальній структурі виникають особливі суб`єкти соціальної діяльності, які не пов`язані з традиційною індустріальною системою – етерналісти-аналітики та нексіалісти.  Змінюється інституційний характер класів: якщо правлячий клас  здатний створювати моделі соціального споживання, то керований клас здатен не стільки реалізовувати ці моделі, скільки пристосовуватися до них.

Соціальні трансформації відповідно до цього мають багатовекторний характер та описуються на основі теоретичної парадигми, обумовленої специфікою інформаційних комунікативних технологій, що базуються на електроніці і генній інженерії. У суспільстві як цілому немає системного домінуючого фактора, шари і каузальні відносини взаємопроникають одне в одне і можуть бути розділені тільки аналітично. Структура конкретного суспільства існує як мережена взаємодія у певному часі; значимість ієрархічних відносин поступається місцем значимості положення в системі мережних зв'язків; інформаційне суспільство принципово відрізняється від інших тим, що воно відривається від об'єктивної основи (однак не анігілює її) і переносить людей в галузь суб'єктивного, перетворює їхнє життя в своєрідну гру.

 Як предмет діяльності людини в нових умовах постає лише єдина недиференційована реальність, в якій  зливаються всі сторони життя суспільства, що робить практично неможливим визначення довгострокових пріоритетів;  люди керуються логікою наслідків, а не цілей; їхнє поводження задається скоріше внутрішнім змістом тих чи інших дій, ніж їх утилітарною корисністю. За таких умов людина втрачає контроль над більшістю значимих соціальних процесів,   в зв'язку з цим зростає невизначеність і прогресуюча незахищеність особистості перед  неконтрольованими для неї змінами, відповідно до чого виникає прагнення людини відмовитися від досягнення перспективних цілей заради одержання негайних результатів, що в кінцевому рахунку породжує тенденцію до дезинтеграцї як соціального, так і індивідуального життя.

У третьому розділі “ Теоретичні риси соціологічної концептуалізації інформаційного суспільства” в рамках предмету соціології узагальнено виділені в другому розділі соціальні та соціологічні риси концепцій інформаційного суспільства, на основі чого концептуалізовано шість  різновидів його образів: “ризомне” або “поліцентричне” суспільство; “суспільство глобальної диференційованості”; “суспільство спонтанної експресивності”; “суспільство-мурашник”; “суспільство інформативної корпоративності”; суспільство “тотальної завершеності”. Створено авторську концепцію загальносоціологічного потрактування   образів інформаційного суспільства як поліонтичного комунікативного суспільства.

Згідно авторської концепції сучасну соціальну реальність можна розуміти як поліонтичну, відповідно до чого соціальні взаємодії розглядатимуться як такі, що відбуваються одночасно в двох онтичних площинах, що розгортаються в процесі пізнання сучасної соціальності, мають власні структурні та функціональні логіки. Інформаційні процеси відбуваються як засіб ( і водночас прояв ) співвідношення двох  двох онтичних начал соціальності, відтворення соціальної впорядкованості, яка має в основі не економічну, а   комунікативну дію. Звідси інформаційним це суспільство можна називати лише за інструментальною ознакою, оскільки на основі інформаційних взаємодій відбувається відтворення соціального порядку (подібно до того, як раніше називали суспільство індустріальним), але за змістовною ознакою новий образ суспільства слід називати комунікативним (подібно до того, як йому передувало “економічне” або “трудове” суспільство).

Образи суспільства, відповідна система понять та категорій концептуалізації, відбиваючи водночас дві якісно відмінні онтичні реальності, виконуючи функцію раціоналізації та водночас маючи на меті рефлексування ірраціонального (згідно уявлень класичної раціональності)  характеру соціальних відносин, набувають двоїстого характеру. Образи нового суспільства, створені під впливом такого подвоювання  не можуть бути стійким та однозначним, вони  постають як серії образів суспільства, що будуть змінюватися у нестійкому соціальному світі. Вони  виглядатимуть не повною мірою як “суспільство” (структурована, впорядкована, внормована, стала у часі та просторі організація систем спільної діяльності, скерована на задоволення існуючої, сталої системи потреб), оскільки, розвиваючись під впливом постнекласичних форм і методів наукового пізнання, міститимуть момент компонент  внутрішньої креативності і поліцентричності.

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, сформульовано основні результати дисертаційної роботи, окреслено напрямки подальших досліджень у галузі соціологічної концептуалізації образів інформаційного суспільства.

 Зокрема, зроблено наступні висновки:

По-перше, образи інформаційного суспільства є поліонтичними, відповідно до чого соціальні взаємодії виглядають як такі, що відбуваються одночасно в двох площинах – локальній та глобальній, які мають власні хронотопні характеристики, відмінні структурні та функціональні логіки.  В рамках предмету соціології інформаційним це суспільство можна називати лише за інструментальною ознакою відтворення соціального порядку, а за змістовною ознакою новий образ суспільства можна називати комунікативним - подібно до того, як йому передувало економічне або трудове суспільство.

По-друге, образи  інформаційного, комунікативного суспільства  міститимуть момент його внутрішньої креативності, скерованості на постійне створення нових систем потреб, на невідповідність форм спілкування задоволенню потреб як суттєво необхідної риси існування такого порядку відносин між людьми. Соціологічна концептуалізація образів інформаційного суспільства передбачає подвійність їх соціальної структури, подвійну соціальну стратифікацію - одночасне співіснування двох стратових структур комунікативного і індустріального типу.

По-третє, зроблено висновок, що образи комунікативного суспільства характеризуються такими рисами, як нерегулярність, дисперсність, в них суспільство постає “віртуальним” у тому сенсі, що структура соціальної взаємодії формується значною мірою як похідне від конкретних обставин, усвідомлюваних індивідами як такі, що потребують спільної дії у складі тих або інших спільнот. Суспільство постає як постійно  виникаюче та зникаюче, нестабільне та залежне від наявності смислового наповнення соціальності. Структурні засади такого суспільства знаходяться в принципово нестійкому стані або воно мислиться як взагалі позбавлене структури,  що була б орієнтованою на відтворення соціальної взаємодії у часі – остання відбувається завжди “тут-та-зараз”, будучи індивідуалізованою та персоніфікованою. Усі соціальні мотиви стають дуже нестійкими та залежними від розвитку ситуації, значним ресурсом їх усвідомлення є інформаційно-комунікативна взаємодія.

Соціальна взаємодія в рамках таких образів  суспільства постає як така, що формується актуалізованими у інформаційних процесах чинниками, відповідно до чого те, що не потрапляє до інформаційного образу соціальності, виключається, не виступає соціальною детермінантою. Взаємодія у суспільстві за таких умов відбувається не як керування, тобто створення альтернативних мереж причинно-наслідкових зв`язків, а шляхом актуалізації, вбудування в образ соціальної взаємодії нового фрагмента, який змінював би значення та напрям соціальної взаємодії акторів, визначаючи нову цілісність соціальної взаємодії.