ГЕНДЕРНОЕ НЕРАВЕНСТВО И СОЦИАЛЬНЫЙ СТАТУС ЖЕНЩИНЫ В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ



Название:
ГЕНДЕРНОЕ НЕРАВЕНСТВО И СОЦИАЛЬНЫЙ СТАТУС ЖЕНЩИНЫ В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ
Альтернативное Название: ГЕНДЕРНА НЕРІВНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ЖІНКИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У першому підрозділі  − „Гендерна нерівність: поняття та теоретичні підходи до інтерпретації” − розглядається досвід аналізу взаємозв’язку понять гендера та соціальної  нерівності в історико-соціологічному контексті. Згідно з проведеним аналізом теоретичних концепцій, існує декілька підходів до інтерпретації гендерної нерівності, а саме:


-  гендерна нерівність як природна й обумовлена функціональною значущістю чоловічих і жіночих ролей (функціональний підхід);


-  гендерна нерівність як відносини розходження, соціально сконструйовані як нерівність можливостей і життєвих шансів жінок і чоловіків (соціальний конструктивізм, гендерні дослідження);


-  гендерна нерівність як нерівність класових позицій чоловіків і жінок, позицій у системі соціальної стратифікації;


-  гендерна нерівність як зумовлена конфліктом між статями (конфліктний підхід);


-  гендерна нерівність як пригнічення жінок і чоловіків  традиційними гендерними ролями (ліберально-феміністичний напрямок);


- гендерна нерівність  як гноблення жінок, насильство над ними (радикальний фемінізм, соціалістичний фемінізм).


  У дисертаційній роботі запропоновано визначити гендерну нерівність як розходження статусних позицій жінок та чоловіків у різних сферах життєдіяльності суспільства, обумовлене впливом гендерного фактору на можливості формування та реалізації їхнього соціального потенціалу.


У другому підрозділі − Соціальний статус та потенціал у визначенні гендерної нерівності” − здійснено теоретичний аналіз понять соціального статусу та потенціалу.


Аналіз різних концепцій соціального статусу дозволив виділити ряд важливих моментів. По-перше, у соціологічній теорії досить чітко окреслені два підходи до аналізу соціального статусу: об’єктивістський та суб’єктивістський. У контексті об’єктивістського підходу статус розглядається як позиція індивіда у структурі об’єктивних ресурсів (перш за все – зайнятості) і рівень соціальних можливостей та очікувань (престижу), пов’язаний з соціальною позицією (П. Блау, О. Данкен, Д, Трейман). Результати порівняльних досліджень, здійснених у розвинених індустріальних суспільствах (дослідження за програмами П. Блау і О. Данкена, Д. Треймана і Г. Гензбума та ін.), доводять, що найважливішими об’єктивними факторами статусу, майже незалежно від політичного режиму та культури конкретного суспільства, є освіта, зайнятість, професія та доход людини. У межах суб’єктивістського підходу статус інтерпретується як позиція – образ, що конструюється індивідами (Л. Уорнер, І. Гофман, Дж. Тумін, П. Бурд’є). Особливе значення з позицій такого підходу набувають уявлення людини про її соціальні можливості та домагання, а також конкретні практики щодо їх втілення.


По-друге, у сучасній соціологічній теорії посилюється тенденція до інтеграції різних шкіл і методологій, яка представлена, зокрема, діяльнісно-структурною теорією. У роботі підкреслюється, що інтегративний підхід, котрий передбачає вивчення як об'єктивних, так і суб'єктивних аспектів соціального статусу, статусу як структурних можливостей та статусу як образу можливостей, що сконструйовані індивідом, є найбільш продуктивним для досягнення мети дослідження. Такий підхід дозволяє висвітлити як особливості сприйняття людиною своїх можливостей у системі соціальних відносин, так і фактичні структурні ресурси, які можуть бути використані нею для реалізації своїх життєвих домагань.


Інтегративний підхід до аналізу проявів соціального статусу дозволив виділити такий комплекс його об’єктивних та суб’єктивних показників. Об'єктивні показники  статусу: рівень і джерела особистого доходу; наявність власності, що приносить доход; рівень освіти; характер зайнятості; професія та її конкурентоспроможність; професійно-кваліфікаційна позиція в організації; наявність функцій управління у професійній діяльності. Суб'єктивні показники статусу пов’язані з самооцінкою індивідом  статусу в суспільстві, самооцінкою наявних ресурсів (у порівнянні з ресурсами інших членів суспільства) з точки зору можливості їх використання для реалізації життєвих домагань. Виділяються такі його характеристики: самооцінка матеріального становища;  ретроспективні, актуальні і перспективні оцінки зміни рівня особистого добробуту, соціальних можливостей за визначений період часу; самооцінка позиції на уявній соціальній драбині; задоволеність своїм становищем у суспільстві, можливістю самореалізації; пріоритетні соціальні самоідентифікації.


  Соціальний потенціал індивіда аналізується в роботі на двох рівнях прояву. На об'єктивному рівні він включає сукупність наявних ресурсів індивіда  (економічних, політичних, професійних, культурних), які він (вона) може використати для реалізації своїх життєвих домагань.  Володіння цими ресурсами може безпосередньо визначати соціальний статус індивіда в суспільстві або використовуватися ним для подальшого підвищення його соціальної позиції завдяки механізмам соціальної активності.


 На суб'єктивному рівні соціальний потенціал включає усвідомлення цінності наявних ресурсів і способів їх відтворення та збільшення, особисту готовність індивіда до їх освоєння з метою реалізації життєвих домагань. Виділено такі емпіричні показники суб'єктивних аспектів соціального потенціалу: відчуття можливості впливати на власне життя; готовність до активного конструювання свого життя; установки на економічну, політичну, професійну, духовно-культурну активність; наявність індивідуалістських або патерналістських установок; готовність іти на жертви заради збільшення наявних ресурсів самореалізації. Відзначається, що важливими складовими потенціалу є також рівень домагань, інтерпретація високого соціального статусу, місце цінності досягнення високого статусу в системі ціннісних орієнтацій індивіда.


У третьому розділі – „Соціальний статус жінки в сучасному українському суспільстві” – на основі розробленої методології здійснено дослідження статусу та суб’єктивних аспектів соціального потенціалу жінки в сучасній Україні.


У першому підрозділі − „Соціальний статус жінки в сучасній Україні: об’єктивні показники” − аналізується соціальний статус жінки в економічній, політичній та соціокультурній сферах українського суспільства.  Вибір даних сфер обумовлений тим, що їх сукупність являє собою головні макроструктури суспільних відносин,  а гендерні нерівності, що в них виявляються, істотним чином впливають на соціальний статус жінки в сучасному суспільстві.


У рамках дослідження об'єктивні критерії соціального статусу  жінок  згруповані за сферами їх прояву. Рівень і джерела особистого доходу; характер та позиція зайнятості; сфера діяльності; наявність власності, що приносить доход; професійно-кваліфікаційна позиція – критерії, що характеризують соціально-економічний статус. Обсяг владних, управлінських функцій, включеність до суспільно-політичних організацій та позиція в них характеризує соціально-політичний статус. Нарешті, освітній рівень, кваліфікація, особливі культурні практики є критеріями соціокультурного статусу. Крім того, проаналізовано  реальну активність жінок в економічній, політичній, професійній сферах як один із найважливіших механізмів реалізації соціального потенціалу.


Аналіз соціального статусу жінки згідно з цими критеріями продемонстрував наявність значущих гендерних диспропорцій. Соціальній статус жінки в сучасному українському суспільстві  характеризується низкою  критеріїв: значною часткою жінок у складі економічно активного населення, зайнятих; істотною перевагою жінок у складі офіційно зареєстрованих безробітних; більш низькою, у порівнянні з чоловіками, часткою у групі реально безробітних; більш тривалими термінами безробіття у порівнянні з чоловіками; перевагою серед зайнятих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам; більш високим, у порівнянні з чоловіками, рівнем освіти;  збереженням істотного гендерного розриву в оплаті праці; збільшенням гендерного розриву в оплаті праці в міру збільшення прибутковості і престижності роду діяльності; гендерною диспропорцією рівня доходів; тенденцією зниження питомої ваги жінок у чисельності персоналу в міру збільшення управлінського рівня; зниженням частки жінок у представницьких органах влади у 1990-х роках; високою часткою жінок у складі студентів вищих навчальних закладів; збереженням істотного гендерного диспаритету серед учених із вищими науковими званнями; незначною часткою жінок, що підвищили свою кваліфікацію за роки реформ; невідповідністю освітнього рівня жінок і виконуваної ними роботи, зокрема у сфері  неформальної зайнятості тощо.


У другому підрозділі − „Суб’єктивні аспекти соціального статусу жінки (самооцінка соціального статусу) у сучасному українському суспільстві” − на основі вторинної обробки даних емпіричних досліджень здійснено аналіз різних аспектів самооцінки жінками  соціального статусу.


У рамках дослідження та аналізу суб’єктивних аспектів соціального статусу та соціального потенціалу жінок порівнювалися такі групи: жінки і чоловіки як цілісні сукупності; жінки і чоловіки із середньою спеціальною, вищою освітою; жінки і чоловіки із середньою спеціальною, вищою освітою та активною життєвою позицією за самооцінками;  жінки і чоловіки різних вікових категорій; жінки і чоловіки з різним сімейним статусом.


Відзначається, що соціальний статус жінки в його суб'єктивному вимірі відображає об'єктивне становище жінки в суспільстві.


Як демонструють результати дослідження, фактор статі визначає самооцінку статусу у сукупності з факторами віку, освіти, сімейного стану, особистої активності, спрямованої на  поліпшення свого становища в суспільстві. Проте характер цієї взаємодії для жінок і чоловіків різний. Це простежується в низці таких аспектів:


·       спостерігається взаємовплив факторів віку і статі на самооцінку соціальної позиції індивіда як серед жінок, так і серед чоловіків. Проте у старших вікових групах самооцінка позиції на найнижчому щаблі соціальної ієрархії і самооцінка життя як украй важкого істотно переважає в групі жінок. Необхідно відзначити, що суттєвим фактором у цьому випадку можна вважати більш високу тривалість життя жінок порівняно з чоловіками і, як наслідок, більш розповсюджений для жінок  статус вдови. У даному випадку особливу роль відіграють психологічні фактори (наприклад, почуття самотності) і відсутність підтримки;


·        попередня теза підкріплюється й даними про залежність прогнозів динаміки рівня життя родини від сімейного статусу респондента.  Жінки, які не перебувають в шлюбі з різних причин, не настільки оптимістично, ніж чоловіки аналогічної групи, оцінюють своє майбутнє;


·       фактор освіти, у цілому, впливає на самооцінку соціального статусу як жінок, так і чоловіків. Однак практично в усіх групах за рівнем освіти жінки переважають серед тих, хто оцінює своє життя як украй важке;


·       істотні гендерні розбіжності стосовно оцінки динаміки рівня життя сім’ї, задоволеності матеріальним становищем пояснюються специфікою гендерних ролей. Жінки, як правило, несуть основну відповідальність за сімейно-побутову сферу родини і тому гостріше відчувають коливання її матеріального добробуту.


Підтверджується теза, сформульована іншими дослідниками, про те,  що соціальний настрій, самооцінка  статусу свідчить про успішність (неуспішність) процесу соціальної адаптації індивіда, соціальної групи до перетворень, характерних для трансформаційного періоду пострадянських суспільств.


У третьому підрозділі − „Соціальний  потенціал жінок: суб’єктивний рівень” −  здійснюється аналіз та інтерпретація емпіричних даних про основні характеристики соціального потенціалу жінок за суб’єктивними показниками. Значні розбіжності статусних позицій жінок і чоловіків  у різних сферах життєдіяльності суспільства є результатом ступеня реалізації їхнього соціального потенціалу. На об'єктивному рівні соціальний потенціал включає ресурси, що можуть бути використані індивідом для підвищення (зміцнення) своєї статусної позиції. У сучасному українському суспільстві є наявним протиріччя між рівністю в доступі до ресурсів, яка декларується, і реальними соціальними процесами, що характеризуються фактичним обмеженням доступу жінок до економічних, політичних, освітніх ресурсів. Так, зберігається висока концентрація жінок у галузях економіки з низькою оплатою праці, доступ до ресурсу зайнятості обмежений і фактичною нездатністю держави надати допомогу у працевлаштуванні безробітним жінкам, і структурною невідповідністю професійно-кваліфікаційного рівня безробітних жінок і наявними трудовими вакансіями, і практичною відсутністю державних програм із підтримки жіночого підприємництва, і дискримінаційними практиками стосовно жінок. Проблема несформованості соціального потенціалу жінок конкретизується в суб'єктивних його складових.  


За результатами дисертаційного дослідження, суб'єктивні аспекти соціального потенціалу жінок характеризуються такими критеріями:


·       порівняно більш низьким, ніж серед чоловіків, рівнем установки на активність, спрямованої на поліпшення (зміцнення) свого становища в суспільстві. Активною (у тій або іншій мірі) у даному випадку свою позицію вважають 51% чоловіків і  34% жінок;


·       збереженням гендерних диспропорцій в оцінках здатності впливати на своє життя, зокрема в групах освічених і активних респондентів. Останнє дозволяє говорити про те, що переконаність у переважному впливові зовнішніх факторів на життя є характерною для більшості жінок і не залежить від рівня їхньої освіти і ступеня установки на активність, спрямованої на  зміцнення особистого положення в суспільстві;


·       істотними гендерними розбіжностями у спрямованості  проективної економічної активності. Через специфіку гендерних ролей жінки значно частіше за чоловіків уважають пріоритетним використання вільних коштів для задоволення потреб сім’ї, ніж для розвитку (створення) власного бізнесу тощо;


·        менш конструктивними, у порівнянні з чоловіками, оцінками стратегій поліпшення свого матеріального добробуту;


·        менш позитивною  оцінкою ринкових перетворень у країні.


На думку багатьох соціологів, одним із найбільш важливих критеріїв стратифікації сучасних пострадянських суспільств є рівень адаптації індивіда, соціальної групи до трансформаційних перетворень. Дослідники процесів соціальної адаптації серед найбільш значущих її критеріїв у першу чергу  називають стать і вік: успішні адаптанти – переважно чоловіки молодих вікових груп. У дисертаційній роботі підтверджено, що  соціальний статус жінок сучасного українського суспільства з точки зору об'єктивних і суб'єктивних його показників є переважно результатом їх адаптації до трансформаційних змін, а його характеристики свідчать про успішність (неуспішність) даного процесу.


У рамках дисертаційного дослідження було виявлено, що жінки з досить високим освітнім рівнем і установкою на активну позицію щодо зміні свого становища в суспільстві мають характеристики успішних адаптантів. Це пов'язане не тільки з рівнем освіти й установкою на активність, а й із тим, що ця група представлена переважно молодими жінками. Отже, для цих жінок є характерною наявність ресурсів, що забезпечують успішну адаптацію: молодий вік, освіта, установка на активність. Проте найбільш гострою проблемою є невідповідність  наявних ресурсів (потенціалу) індивіда та його соціального статусу. Саме ця невідповідність найбільш наочно характеризує  гендерну нерівність у суспільстві. З метою фіксації цієї проблеми в рамках дисертаційного дослідження порівнювалися не тільки групи жінок і чоловіків, але і групи респондентів із двома важливими складовими соціального потенціалу – досить високим рівнем освіти й особистою установкою на активність, спрямовану на зміцнення (поліпшення) свого становища в суспільстві. Аналіз даних продемонстрував значні гендерні розбіжності в оцінці респондентами цих груп тих можливостей, якими вони змогли скористатися в останні роки. За результатами дослідження, у даній групі респондентів зберігається істотна гендерна диспропорція: ніякими новими можливостями тут не змогли скористатися 28% жінок і 19% чоловіків; нові можливості не отримали, старі втратили – 18% жінок і 14% чоловіків; можливість заробляти більше одержали 13% жінок і 23% чоловіків; можливість зайнятися раніше недоступною справою − 18% жінок і 25% чоловіків. Стати власниками змогли 4% жінок і 9% чоловіків; їздити за рубіж − 9% жінок і 14% чоловіків. Як бачимо, жінки переважають лише в двох групах: серед тих, хто ніякими новими можливостями скористатися не зміг, і серед тих, хто думає, що нові можливості не отримав, а старі втратив. Це дозволяє говорити про гендерну нерівність як нерівність життєвих шансів. Ми змушені відзначити, що статистичний аналіз не виявив у даному випадку значущих розходжень. Проте  ми спираємося на думку деяких авторитетних фахівців з методики і техніки соціологічних досліджень про можливість демонстрації таких даних через їх важливість для дослідження [Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. − К.: Наукова думка, 1996. - С. 187]. Для підтвердження тенденції здійснено порівняння також груп жінок і чоловіків у віці до 50 років, які мають середню спеціальну, вищу освіту. Аналіз продемонстрував збереження гендерних диспропорцій у можливостях, якими змогли скористатися респонденти даної групи в останні роки.


Таким чином, ступінь впливу наявних ресурсів (віку, освіти, установки на активність) на життєві шанси жінок і чоловіків різний. Якщо наявність даних ресурсів у групі чоловіків істотно збільшує життєві шанси, можливості підвищення своєї статусної позиції, то в групі жінок цей вплив не має такого безпосереднього характеру.


 


ВИСНОВКИ


У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, спрямованого на аналіз проблеми, яка виявляється у протиріччі між законодавчим закріпленням принципів гендерної рівності, процесами демократизації суспільства, що відкривають  широкі можливості для самореалізації жінок,  і реальним  загостренням гендерних нерівностей, зниженням соціального статусу жінок в умовах трансформаційних змін українського й інших пострадянських суспільств.


Вивчення проблем становища жінки представлене сьогодні багатьма дослідниками й дослідницькими напрямками. Актуалізація цього наукового інтересу пов'язана як з реальними соціальними процесами, так і з теоретичними передумовами, зокрема з формуванням гендерного підходу в соціальних науках. Проте фундаментальні роботи, у яких був би здійснений комплексний соціологічний аналіз соціального статусу жінки, майже відсутні.


Як продемонстрував аналіз, гендер, який  є однією з важливих категорій стратифікації, істотно визначає життєві шанси індивіда, можливості формування й реалізації його соціального потенціалу, його соціальний статус. Як наслідок виникають значні розбіжності між формальним  і реальним статусом жінок і чоловіків у суспільстві. Соціальний статус індивіда залежить від впливу цілої групи факторів: правових, економічних, політичних, соціально-психологічних, культурних, історичних та інших. Гендерна нерівність не є безпосереднім наслідком біологічних розходжень між статями. Ця форма нерівності виникає не стільки через ці природні розходження, скільки через те, яким чином вони інтерпретуються та впливають на створення та  відтворення соціальної ієрархії.


На основі проведеного дослідження виділено фактори, що впливають на формування і реалізацію економічного, політичного, соціокультурного  потенціалу жінок і на їх соціальний статус.


Статусні фактори. Вік є одним із найбільш істотних факторів, що визначають соціальний статус індивіда в  суспільстві. В умовах трансформаційних процесів, економічної нестабільності та посилення конкуренції на ринку праці підвищується значення аскриптивних якостей особистості, а приналежність до старших вікових груп суттєво знижує життєві шанси індивіда на збереження (покращення) свого статусу. Це, безумовно, накладає відбиток на соціальне самопочуття як жінок, так і чоловіків. Так, самооцінка статусу в суспільстві, життя в цілому значно корелює з віком респондента: у групі як чоловіків, так і жінок самооцінка свого положення на уявній соціальній драбині наближається до найнижчого щабля в міру збільшення віку. Проте у старших вікових групах спостерігається особливо помітний взаємовплив факторів статі і віку на самооцінку соціального статусу.  Так, згідно з результатами дослідження, у віковій групі респондентів старше 60 років 35% жінок і 26% чоловіків визначили своє положення на найнижчому щаблі  соціальної ієрархії. Подібна тенденція виявляється і при оцінці респондентами життя в цілому: у даній віковій групі 56% жінок оцінюють своє життя як украй важке порівняно з 50% чоловіків. У цьому випадку варто брати до уваги не тільки структурні фактори, але й демографічні та психологічні аспекти.


Сімейний статус жінки  подвійно впливає на можливості реалізації соціального потенціалу. З одного боку, наявність сім’ї корелює з  більш оптимістичними поглядами на життя, зокрема з оцінками  перспектив зміни його рівня. З іншого боку, конфлікт рольових вимог, що виникає через сімейний статус жінки, безумовно, обмежує можливості реалізації її соціального потенціалу.


Освіта, професія, кваліфікація є чинниками, що здійснюють вплив на соціальну позицію  як жінок, так і чоловіків, проте цей вплив має гендерну специфіку. Життєві шанси реалізації освітнього потенціалу  в жінок істотно нижчі.  Це виявляється, по-перше, у співвідношенні освітнього рівня і рівня доходів чоловіків та жінок; по-друге, у невідповідності освітнього рівня жінок і виконуваної ними роботи у неформальному секторі економіки (зокрема у дрібнотоварній ринковій торгівлі); по-третє, у структурній концентрації жінок серед представників групи масової інтелігенції (зокрема учителів, медпрацівників), становище і статус якої є вкрай неблагополучним у пострадянських суспільствах; по-четверте, в обмеженні для жінок  можливостей підвищення  свого професійно-кваліфікаційного рівня через конфлікт рольових вимог.


Соціально-психологічні та соціокультурні фактори. У низці соціально-психологічних факторів, що здійснюють вплив на процес реалізації соціального потенціалу особистості,  традиційно виділяються: потреби, інтереси, цінності, властивості характеру, що визначають життєву стратегію індивіда. Сукупність цих факторів  у значній мірі зумовлює рівень особистої активності жінок в економічній, професійній, політичній сферах життєдіяльності суспільства.


Одне з важливих місць у низці факторів, що визначають можливості та спрямованість  реалізації  соціального потенціалу жінок, займають також моделі гендерної соціалізації, гендерні стереотипи, гендерні ідеали, які сформувалися в результаті тривалого процесу соціокультурного розвитку.    


Рівень активності. Активність є одним із найбільш важливих механізмів реалізації соціального потенціалу індивіда. Стосовно жінок проблема гендерної нерівності конкретизується: по–перше, в обмеженні доступу до  ресурсів, що можуть бути використані для підвищення статусної позиції; по-друге, не тільки особистісною, але і соціокультурною зумовленістю  активності, спрямованої на реалізацію соціального потенціалу.  Згідно з результатами дослідження, для жінок характерний більш низький, у порівнянні з чоловіками, рівень як реальної, так і проективної активності, спрямованої на підвищення своєї статусної позиції; на  реалізацію потенціалу в економічній, політичній, професійній сферах.  Відзначається, що  даний факт зумовлений розходженнями в моделях гендерної соціалізації і гендерними ролями, ідеалами, що передбачають необхідність досягнення активної, спрямованої на підвищення статусу, життєвої позиції чоловіками, та її другорядність для жінок. При цьому спрямованість активності жінки обмежується, як правило, сімейно-побутовою сферою.  


Соціально-політичні фактори. Ця група факторів являє собою особливості економічної, політичної ситуації в суспільстві. У низці соціально-політичних факторів особливе місце займає соціальна політика, спрямована на формування гендерної рівності.  Ми цілком згодні з думкою деяких дослідників щодо компенсаторного характеру взаємодії вищевказаних факторів на адаптаційні можливості особистості. У даному випадку несформованість адаптивних характеристик (соціально-психологічних, статусних) вимагає трансформації і підвищення ролі соціально-політичних факторів для покращення  адаптивних можливостей жінок.


На основі результатів дисертаційного дослідження пропонується низка практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення статусу жінки в сучасному українському суспільстві:


1) соціальна політика щодо жінок повинна мати всебічний і самостійний характер, не обмежуючись традиційними уявленнями про сімейно-побутову, материнську функцію жінки. Така політика буде сприяти всебічному розкриттю соціального потенціалу жінок;


2) необхідно активізувати розробку  і реалізацію програм, спрямованих на ліквідацію гендерної нерівності в економічній, політичній, освітній сферах, що розширить доступ жінок до ресурсів самореалізації, а отже, підвищить їхні життєві шанси та адаптивні можливості;


3) особливе місце повинні займати програми заохочення самозайнятості жінок,  механізми кредитування жіночого підприємництва, психологічні тренінги з формування адаптивного потенціалу, залучення жінок до різноманітних громадських об’єднань. Актуальність таких програм зумовлена тим, що трансформація гендерних бар'єрів реалізації соціального потенціалу на соціально-психологічному рівні пов'язана, насамперед, із жінками та їх життєвими стратегіями;


4) особливості соціального статусу та соціальної ролі жінок в суспільстві мають бути враховані в теорії та практиці соціальної роботи, спрямованої на представництво та захист інтересів індивідів, які мають нерівні потенційні можливості, порівняно з іншими;


 


5) у процесі впровадження  принципів гендерної рівності необхідно спиратися на агенти соціалізації, перш за все систему освіти і засоби масової інформації. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины