РАЗВИТИЕ СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ В ОТНОШЕНИИ ЖЕНЩИН : РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЖІНОК ІРАНУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано наукову проблему дослідження, визначено його мету та завдання, окреслено об’єкт та предмет, визначено теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну дисертаційного дослідження, практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та її структуру.

У першому розділі  – “Теоретико-методологічні засади дослідження розвитку соціальної політики по відношенню до жінок Ірану” проведено історико-теоретичний аналіз напрямків соціогуманітарного знання, згідно якого соціальна політика стосовно жінок охарактеризовано як багатоаспектне явище, вивчення якого потребує застосування різних методологічних підходів. В результаті синтезу існуючих підходів та визначення соціологічних аспектів теоретичних засад соціальної політики запропоновано розглядати соціальну політику по відношенню до жінок як засіб регуляції соціально-стратифікаційних процесів та гендерних відносин в сучасному іранському суспільстві. Розглянуто та з’ясовано теоретико-методологічні можливості дослідження соціальної політики з позицій різних теорій, із застосуванням моделей різних типів. Так, зазначено, що теоретико-методологічну базу соціальної політики складають гендерні теорії, що еволюціонували від феміністських теорій ХХ ст. до сучасних мультипарадигмальних підходів, що синтезують елементи теорій функціоналізму, соціального конструктивізму, конфліктологічних теорій тощо.

Автором конкретизовано зміст категорії гендер як систему міжособистісних взаємодій, завдяки якій створюється, затверджується та відтворюється уявлення про чоловіче та жіноче як засадничих понять задля осмислення  соціального порядку. Теорія соціального конструювання ґендеру пропонує здійснювати акцент на гендерних відносинах з приводу розподілу влади, які охарактеризовано як відносини стратифікації. Оскільки влада традиційно асоціюється з маскулінністю та до того ж володіння нею надає чоловікам додаткові можливості виправдання своїх привілеїв, то в межах означеної теорії ґендерну стратифікацію вивчають як нерівність можливостей і життєвих шансів, забезпечуваних суспільством для жінок та чоловіків. Розгляд соціальної політики в контексті гендерного підходу дозволило автору показати, що суб’єктивне ставлення до жіноцтва в Ірані – головний чинник соціогендерної нерівності та головний аргумент на користь виокремлення спеціального напряму соціальної політики, об’єктом якої є жінки.

Інші групи теорії, що складають теоретико-методологічну основу дослідження  –  це теорії, що аналізують структуру соціального захисту та добробуту. Серед них, зокрема, марксистська, що акцентує увагу на діалектичній єдності соціальної політики з економікою, а також на тому, що уявлення про соціальне забезпечення та добробут базуються на принципах врівноваженої економічної  політики.

При аналізі взаємодії об’єктивних та суб’єктивних чинників, що впливають на соціальний розвиток, застосовано теорії оновлення, прихильники яких вважають визначальними у суспільному прогресі культурно-психологічні фактори та егалітарну модель сім’ї, а також соціальну мобільність, вибори та призначення на різні посади в державних органах, в яких повинні брати участь представники обох статей.

 Акцентування уваги на необхідності структурних та організаційних змін задля подолання злиднів, забезпечення робочих місць та зменшення нерівності в доходах, характерне для теорій структуралізму.

В дисертації використано неоліберальні теорії, представники яких в якості засобу стимулювання соціального розвитку пропонують ринкову економіку та відмову від втручання держави.

В дослідженні проаналізовано в контексті актуальних для жіноцтва проблем – зайнятості та бідності – найбільш розповсюджені моделі соціальної політики: консервативна, ліберальна та соціал-демократична. Обґрунтовано доводиться, що ліберальна модель може бути найорганічніше адаптованою до умов сучасного Ірану, що підтверджено соціально-економічними умовами, коли на ринку праці спостерігають незначну зайнятість жінок, то ж вони залишаються базою для утворення найменш забезпеченої частини населення. Завдяки цій моделі може бути створена можливість бачення  виходу більш значної частини жінок на ринок робочої сили та  попередження зростання їхньої злиденності.    

У другому розділі – “Розвиток соціальної політики по відношенню до жінок Ірану на межі ХХ та ХХІ століття” показано соціально-економічні  та політичні перетворення як передумови розвитку соціальної політики стосовно жінок, а також вплив цих перетворень на соціальну політику. Надана характеристика статусно-рольових позицій жінок Ірану та визначено тенденції змін показників цих позицій. Увага зосереджена на провідних – соціально-економічних та політичних показниках становища жінок в сучасних умовах. Зроблено висновок про його покращення порівняно з дореволюційним періодом  (до 1979 р.). У післяреволюційний період здійснено вдосконалення законодавчої бази щодо соціального статусу жінок, адаптації її до міжнародно-правових конвенцій про права людини і ліквідації дискримінації по відношенню до жінок. Виявлена специфіка нормативно-правового регулювання соціогендерних відносин, яка полягає у суперечливості поєднання громадянських та релігійних норм, а також суперечливості самих норм ісламу.

Також зазначено, що соціальна диференціація жіноцтва продовжує зберігатися, причому найгіршим є становище жінок у сільській місцевості, самітних, вдів, жінок, які знаходилися на утриманні родичів або сім’ї, але втратили її підтримку. Вихід зі стану соціально-економічної та культурної маргіналізації цих категорій набуває першочерговості для соціальної політики держави.

 Реалізація будь-якої концепції подолання бідності спирається на підвищенні ефективності  економічної поведінки жінок, забезпечення можливостей впливу на свій добробут. Але більшість жіночого населення не може активно здійснювати такий вплив, оскільки їх участь у суспільному виробництві вимірюється лише 12-15% жіночого міського населення, що є також свідченням фактичної залежності жінок від традиційної сімейної структури з пануванням чоловіків та переважанням домогосподарської жіночої праці. Слабка присутність жінок на ринку праці має наслідком відсутність у їх  переважній частині власного доходу.  А в перспективі це позначиться на відсутності або недостатності соціального забезпечення.

 Доведено, що вкрай малою є кількість професій, в яких задіяні жінки. Переважно вони працюють у сфері освіти, охорони здоров’я, сільського господарства. Не заохочується професійна кар’єра жінок, вони не залучені до високооплачуваних галузей та посад. Внаслідок такої політики сформувалися галузі з переважанням жіночої праці, яка оплачується значно нижче, ніж чоловіча. Так, в сільському господарстві жінкам за аналогічну роботу можуть сплачувати лише половину від заробітної плати чоловіків, а на відміну від останніх, в державних організаціях жінки не мають жодних надбавок чи заохочень. Недостатня присутність у престижних професіях та у високостатусних групах свідчить про соціальну нерівність та соціальну незахищеність жіноцтва. Такий стан, у свою чергу, гальмує суспільний розвиток.

У цьому же розділі визначена роль освіти як індикатора розвитку особистості та її самосвідомості і стверджується, що відмінність у сфері освіти між статями за останнє десятиріччя значно зменшилася, що можна розглядати як позитив соціальної  політики держави. Хоча, насправді, можливості чоловіків і жінок залишаються ще досить різними. Відмічена недостатня увага до рівних можливостей для представників обох статей при отриманні повноцінних медичних послуг, що позначається негативно на репродуктивному здоров’ї жінок.

 Вивчення інституціональної складової соціальної політики по відношенню до жінок Ірану, показало відсутність гендерної складової у стратегії розвитку існуючої інституційної системи. В інституціональній складовій соціальної політики стосовно жінок Ірану виявлені національні механізми – комісії по роботі з жінками, тобто Іран не відстає від таких європейських країн як Бельгія, Франція, Португалія на вищому державному рівні – президентському та парламентському, де створені подібні комісії. Разом з тим констатується, що у виконавчій владі Ірану – в усіх міністерствах також існують структури, що відповідають за роботу з жінками, однак на всіх означених рівнях відсутні служби з питань рівних можливостей статей, як це має місце у згаданих європейських країнах.

У третьому розділі – “Державна сімейна політика як провідний напрям розвитку соціальної політики по відношенню до жінок Ірану”  констатовано, що в іранському суспільстві панують усталені уявлення щодо соціальної значущості інституту сім’ї  та ролі в ньому жінок. Проте і цей інститут не залишається незмінним, бо відбувається перехід від розширеної до нуклеарної сім’ї, зменшення кількості дітей тощо. Вона й надалі залишається дієвим інститутом спадкоємності і трансляції соціальних норм, цінностей, традицій. Під впливом глобалізаційних процесів вони також певною мірою трансформуються, однак вкрай повільно, оскільки дає про себе знати існуюча в суспільстві релігійна система табу на ті чи інші моделі поведінки жінок.

Відмічено, що сім’я в Ірані функціонує як соціальний інститут відповідно до специфічних східних соціокультурних умов і його інституціональні норми й цінності визначають діяльність й поведінку членів суспільства у сфері шлюбно-сімейних стосунків, зберігаючи в ньому гендерну нерівність. 

В цілому статусно-рольові позиції жінок в сім’ї характеризуються амбівалентністю та зазначають вплив різних процесів. З одного боку, притаманні іранському суспільству значущість шлюбу, достатньо велика тривалість подружнього життя (більше 30 років) є соціально-психологічними факторами, які визначають соціальне самопочуття жінок. А з іншого, зберігається гендерний дисбаланс у розподілі домашніх обов’язків, що є наслідком укорінених стереотипів щодо ролі жінки як домогосподарки та чоловіка як голови сім’ї. Це означає, що законодавство про рівні права чоловіків та жінок в цій сфері суспільних відносин практично не діє, хоча останнім часом у міському середовищі спостерігаються деякі зміни в системі сімейної влади в напрямку відходу від однозначно чоловічоцентристської моделі. А це відкриває можливості рівної участі шлюбних партнерів у прийнятті сімейних рішень.

Розглянуто основні тенденції розвитку державної сімейної політики та констатується вдосконалення її законодавчих засад і разом з тим їх непослідовний характер через суперечливість положень світських та релігійних законів. В соціально-економічній сфері спостерігається тенденція посилення підтримки сім’ї, що проявлялося у наданні допомоги сім’ям сільських районів та малозабезпеченим міським сім’ям. Ця допомога включає субсидії на харчування та охорону здоров’я.

У галузі народжуваності державна політика спочатку була спрямована на її обмеження. Однією з засад прийняття двох  п’ятирічних програм(планів) соціального розвитку в останнє десятиліття минулого століття був висновок про те, що збалансоване економічне зростання не може відбуватися в умовах неконтрольованого збільшення чисельності населення. Тому державна політика була спрямована на її обмеження, зокрема, були запропоновані безкоштовні консультації з проблем народжуваності, дозволені контрацептиви тощо.  Однак в останні роки при зниженні рівня народжуваності відпала потреба в  її державному регулюванні.

ВИСНОВКИ

У висновках, відповідно до поставленої мети та завдань роботи сформульовано основні результати дисертаційної роботи та окреслено напрямки подальших досліджень проблем соціальної політики стосовно жіноцтва.

1. У зв’язку з  недостатнім висвітленням в системі соціологічного знання теоретичних засад щодо розгляду соціальної політики по відношенню до жінок, обґрунтована необхідність такого підходу, який враховував би сучасний стан статусно-рольових позицій даної соціальної групи та фокусував би увагу на першочергових функціональних її аспектах, що зорієнтовані на розкриття особистісного та особистісного потенціалу жінок. У дослідженні використані як усталені підходи до аналізу соціальної політики, так і новітні, як українських, так і закордонних авторів, що були напрацьовані в економічній соціології, соціології політики, соціальній філософії. Завдяки використанню соціологічних та міждисциплінарних підходів, доведено, що жінки Ірану є досить диференційованою соціальною спільнотою з певним набором статусно-рольових позицій, які можуть бути не ідентичними. Це обумовлює багаторівневість завдань соціальної політики по відношенню до жінок, включаючи  першочерговість надання соціальної допомоги найуразливішим категоріям цієї спільноти.

2. Внаслідок всебічного вивчення соціальної політики щодо жінок Ірану зроблено висновок про те, що реальними показниками її розвитку можуть бути  статусні характеристики жінок в іранському суспільстві, який визначає структурні диспозиції цієї соціальної групи і її стратифікаційну нерівність. Такими показниками є рівень доходів, освіта, професійна зайнятість, місце в структурі влади, що відбивають наявність чи відсутність соціальних умов для нормальної життєдіяльності жіночого населення.

3. Констатовано, що за останні десятиріччя після революції в статусі жінок Ірану по основним соціальним показникам, якщо і спостерігались зрушення, то вони не мали істотного характеру. Так, на шкалі кожного з вимірів соціального статусу жінки як і раніше посідають більш низькі, порівняно з чоловіками, позиції. Тобто, їхній статус особливо досяжний, поки що поступається статусу чоловіків. Виявлена неоднозначність динаміки щодо основних вимірів  соціального статусу жінок. Так, коло законодавчо зафіксованих соціально-економічних та політичних прав є достатньо широким. Однак їхня реалізація наштовхується на обмеження, що закладені в релігійних законах й традиціях. Найбільш помітними є зміни в рівні освіти. Не дивлячись на те, що через інститути освіти відтворюються гендерні стереотипи та підтримується гендерна стратифікація іранського суспільства, останнім часом показники освіченості й кількості іранських жінок, які навчаються, збільшується. Утім розрив між положенням чоловіків та жінок у галузі вищої освіти ще зберігається.

4. Зафіксовано, що за такою статусною ознакою, як місце в структурі влади зміни є менш помітними, ніж у галузі освіти. Це обумовлено в першу чергу соціально-політичними та культурними чинниками, серед яких особливо виокремлюється патріархальний характер політичної культури, яка переважає в іранському суспільстві. У системі державного управління на вищих посадах управлінської ієрархії, що передбачає участь у прийнятті політичних й соціально значущих рішень, жінки практично відсутні. Їхня присутність спостерігається в основному на нижчих рівнях управління. Цей фактор значною мірою обумовлює низький Індекс інституціональних засад демократії, який фіксує ступінь розвиненості умов для демократичного залучення громадян у суспільно-політичні процеси (за цим показником Іран серед 192 країн-членів ООН займає 161 місце).

5. Виявлено, що у післяреволюційний період було створено інституційний механізм у  державних структурах законодавчої та виконавчої влади для контролю за забезпеченням  прав жінок. В той же час констатується відсутність іншого виду контрольного механізму – конвенційного, покликаного слідкувати за виконанням кожної міжнародної угоди з прав людини, ратифікованої Іраном.

6. Що стосується основних напрямів соціальної політики щодо жінок Ірану, то найбільший розвиток можна зафіксувати у сфері освіти. Що стосується трудової діяльності, то соціальна політика держави не забезпечувала конкурентоспроможність жінок як суб’єктів зазначеної діяльності, не заохочувала їх до суспільно-продуктивної праці, хоча відомо, що професійна діяльність за власним вибором – це основа гендерної рівності у суспільстві та в сім’ї. Здійснено уточнення напрямів розвитку соціальної політики щодо жінок Ірану, до яких можна віднести розширення її  функцій як засобу демократизації, гуманізації суспільства, спрямованих на формування толерантних, солідарних, партнерських відносин у ньому двох спільнот, що поки не стало предметом уваги влади.

7. Важливим напрямом розвитку соціальної політики щодо жінок запропоновано вважати державну сімейну політику. Її реальний стан не дає підстав розглядати як антидискримінаційну по відношенню до жінок, як таку, що сприяє встановленню балансу сімейних і суспільних інтересів та визнає обох батьків однаково відповідальними за виховання дітей. Це, відповідно, означає, що законодавство про рівні права в цій сфері соціальних відносин не діє. Зафіксовані основні тенденції розвитку сімейної політики – вдосконалення її законодавчої бази, посилення економічної підтримки сім’ям, регулювання народжуваності ( її стримання при значному зростанні, або сприяння при значному падінні).

8. Виявлено, що недосконалість соціальної політики по відношенню жінок в Ірані пояснюється різнорідними факторами: впливом протилежних тенденцій, з одного боку, індустріалізація та модернізація соціально-економічних структур сприяли демократизації іранського суспільства, а з другого, відродження та навіть посилення традиціоналістських цінностей. До зазначених факторів відносяться також збереження гендерних стереотипів, низька ефективність функціонування інститутів, що відповідають за соціальну політику, недостатність статистичних даних з гендерної проблематики тощо. Це актуалізує розробку методології оцінки та ідентифікації соціально-економічного статусу чоловіків та жінок, їхніх диспозицій й поля стратифікаційної нерівності між ними, а також проведення у межах країни моніторингових соціологічних досліджень. Доведено, що в Ірані відсутня стратегія трансформації соціальної політики на засадах гендерного підходу.

9. Проведене дослідження сприяло авторському визначенню поняття  соціальної політики по відношенню жінок Ірану та розробці авторської концепції такої політики. Вона формулювалася з урахуванням кращих типів й моделей соціальної політики, що відомі у світовій теорії та практиці, та адаптована до сучасних реалій іранського суспільства. Змістовно вона має системний, комплексний характер.

10. Креативний  потенціал  даної проблематики може реалізуватися у  подальших дослідженнях соціальної політики в інтересах жінок, ефективність якої визначається динамікою змін статусних позицій та ролі жінок у вдосконаленні соціальних відносин. Зберігає  актуальність дослідження даної проблематики як соціального регулятора ґендерних відносин у порівняльному транскультурному аспекті.