Изменение представлений общества о социальном пространстве как проявление символического аспекта социальной трансформации : ЗМІНА УЯВЛЕНЬ СУСПІЛЬСТВА ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР ЯК ПРОЯВ СИМВОЛІЧНОГО АСПЕКТУ СОЦІАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Краткое содержание

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження; визначаються мета, задачі, теоретична й емпірична бази дослідження; аргументується наукова новизна отриманих результатів; формулюється теоретичне і практичне значення результатів роботи.

У Розділі 1 “Трансформація сучасного суспільства: теоретико-методологічні уявлення про пострадянські соціальні зміни” розкривається проблематичність поняття трансформації як категорії пізнання соціальної реальності; демонструється ідеологічний смисл даного поняття; аналізуються основні припущення, що мають місце при використанні поняття трансформації; мотивується необхідність концептуалізації пострадянських соціальних змін; аналізуються й узагальнюються теоретико-методологічні уявлення про пострадянські соціальні зміни; обгрунтовується доцільність використання поняття “рухливість структури” (С. О. Макеєв) для розуміння соціальної трансформації сучасного українського суспільства та її символічного аспекту.

Передумовою спеціального розгляду трансформації як категорії пізнання соціальної реальності стало часто некритичне вживання даного поняття, коли до трансформації суспільства апелюють як до самоочевидності, котра далеко не завжди визначена у своїх сутнісних характеристиках. Це призводить до того, що поняття трансформації в багатьох дослідженнях по суті лише імітує функцію пояснення або вводить посилання на загальну унікальність і незрозумілість (чи навпаки, уявну ясність) контексту досліджуваних явищ і процесів. За цих умов особливої ваги набуває задача концептуалізації. Емпіричні дані самі по собі можуть залишатися мертвим вантажем, якщо попередньо не визначено, що саме вони означають, і про що можуть свідчити. Тому в роботі подано розгляд поняття трансформації в його ідеологічному і теоретичному аспектах, а також розвиток основних соціологічних поглядів на сутність трансформації у процесі теоретичного осмислення змін пострадянських суспільств.

Більшість соціологічних понять мають ідеологічне навантаження. Не є винятком і поняття трансформації. Зміни і процеси, що відбуваються, інтерпретовані як (глибока, кардинальна, корінна і т. ін.) трансформація суспільства, по суті, характеризуються як “тимчасові незручності”, як “рух уперед”, супроводжуваний “необхідними жертвами” тощо. Інтерпретаторами в даному випадку виступають не тільки штатні ідеологи тих чи інших політичних сил, але й експерти, які претендують на об’єктивність, – ЗМІ, журналісти, різного роду вчені, у тому числі й соціологи, що оперують поняттям трансформації. Таке розуміння трансформації має коріння як у морфології використовуваного означення, так і в традиції вивчення суспільних явищ взагалі.  Основні припущення, які зазвичай приймаються в даному випадку,  можуть  бути сформульовані таким чином: 1) припущення про те, що суспільства в своєму розвитку проходять через зміну визначених, відносно стійких і стабільних станів – фаз, етапів, форм суспільства; 2) припущення про те, що в нинішніх суспільствах, названих трансформаційними, зміна цих форм ще не відбулася, тобто, що зміна, яка має привести суспільства до певного нового етапу їх розвитку, ще не завершена. Прийняття цих допущень веде до ряду наслідків, у першу чергу, до спроб прогнозувати (або вгадувати?) контури “майбутньої” форми суспільства, посилаючись у той же час на неоднозначність і суперечливість того, що відбувається тут і зараз, як на “природний” наслідок трансформаційності. При цьому ту чи іншу “майбутню” форму суспільства, як правило, порівнюють з існуючими теоретичними моделями усіляких фаз, етапів і станів суспільства. Такі спроби, очевидно, не позбавлені смислу, однак слід чітко усвідомлювати, що в цьому випадку (як, утім, і в будь-якому іншому), певні припущення мають місце. Лише за наявності методологічної рефлексії результати пізнавальної діяльності зможуть мати кращу якість.

Використовуване нині поняття трансформації застосовується до пострадянських суспільств як таке, що описує їх сутність. Однак для характеристики суспільних перетворень останніх п’ятнадцяти років використовувалися й інші терміни. До змін радянського періоду застосовувалося санкціоноване їхніми організаторами поняття “перебудова”. Смисл її спочатку визначався як демократизація громадського життя, розвиток людського потенціалу й ініціативи, подолання застійних процесів в економіці тощо. При цьому перебудова проголошувалася як повернення до неперекрученої ленінської спадщини і реалізація істинних ідеалів соціалізму. Несучи в собі певні елементи зближення із західною (капіталістичною) системою, перебудова цілком могла інтерпретуватися в дусі теорій конвергенції.

З розпадом Радянського Союзу ситуація в суспільстві стала характеризуватися як криза. Використовувалося це поняття й у спробах побудови теорій суспільства. Незважаючи на проголошення непродуктивності даного терміна для соціології, поняття кризи ще довго залишалося одним з основних у соціологічних пошуках.

 На початку 1990-х років у вітчизняних дослідженнях стало використовуватися поняття переходу. У ньому в найбільш яскравій формі виявилися припущення про форми суспільства. При цьому перехід трактувався то як усвідомлений вибір характеристик бажаного суспільства (як проблема цього вибору), то як прояв дії “невблаганних законів історії”. Пострадянський перехід як перехід до демократії і ринку ставився у відповідність з подібними процесами у Південній Європі і Латинській Америці, а дещо пізніше – і з процесами в Східній Європі. З усвідомленням унікальності пострадянських перетворень суспільства, акценти в трактуванні зазначеного переходу зміщалися у бік його негативного смислу – “перехід від ... ”, що одержало назву “посткомуністичного нігілізму”. Надалі  поняття переходу, по суті, не виправдало покладених на нього надій у поясненні того, що відбувається в пострадянських суспільствах, а тому критика цього поняття, яка мала місце й раніше, зміщується на методологічний рівень. Центральний момент цієї критики спрямований на телеологічність поняття переходу в принципі.

Альтернативою поняття переходу вбачався інший концепт – трансформація. Як уявлялося, він зможе уникнути недоліків попередніх понять. Хоча досить довго він використовувався, по суті, як синонім поняття переходу при, можливо, дещо меншому ідеологічному навантаженні. Сучасні трактування трансформації звертають увагу на те, що унікальні пострадянські перетворення вписані в світовий контекст, який сам є далеко не однозначним, про що свідчать новітні соціологічні теорії (З. Бауман, У. Бек, Е. Гідденс та ін.). Окрім того, слід зазначити визначену тенденцію в концептуалізації пострадянських соціальних змін, а саме –  відмову від розгляду свідомої діяльності як основного чинника цих змін. Сумніву піддається також і допущення про незавершеність змін – усе частіше дослідники намагаються вивчати існуюче суспільство не тільки з погляду його можливостей і потенцій, але й як певною мірою вже сформоване. Виходячи з цього і формулюються основні характеристики суспільства “в умовах трансформації”. До таких характеристик відносять: відсутність визначеності і згоди щодо цілей трансформації; зростання ролі зовнішніх стосовно даного суспільства чинників: як глобалізаційних, так і не власне соціальних у традиційному розумінні цього слова (технологічних, наприклад); стохастичний характер розвитку; хаотичність (“хаотичний порядок”), динамічна рівновага, стан біфуркації; слабка керованість соціальними процесами, відносна автономність останніх від інституціональних втручань, їх невідповідність один одному; вимушеність, реактивність (у сенсі реагування на обставини, що виникають) соціальних процесів; відсутність стабільності у функціонуванні суспільства. Ці характеристики не є вичерпними, а всього лише найбільш загальними і найменш суперечливими. Не ставлячи за мету дати точне і повне визначення трансформації суспільства, в роботі показано, що в найзагальнішому вигляді можна визначити трансформацію як цілісний (інтегральний) стан пострадянських суспільств, їх динамічний, мінливий стан, що характеризується стихійним впорядкуванням його елементів.

У роботі обгрунтовано, що трансформацію сучасного українського суспільства доцільно розглядати із залученням поняття “рухливість структури” (С. О. Макеєв), яке виражає мінливість, динамічний стан пострадянських суспільств, тобто  відповідає сучасному розумінню соціальної трансформації. “Рухливість структури” – це взаємозалежна та взаємообумовлена зміна структури соціальних позицій і уявлень про неї. Використання цього поняття, у тому числі, дає змогу розглядати соціальні уявлення не лише і не стільки самі по собі як носіїв “трансформаційних ефектів”, а як елементи соціальної реальності, що є частиною трансформації, у яких виявляється її символічний аспект.

У Розділі 2 “Соціальні уявлення: теоретико-методологічні основи аналізу символічного аспекту соціальної трансформації” розглядається загальна специфіка трансформаційної свідомості; обгрунтовується доцільність інтерпретації взаємозв’язку об’єктивного і суб’єктивного (зокрема, символічного) аспектів соціальної трансформації в системі категорій конструктивістського структуралізму П. Бурдьє; уточнюється місце соціальних уявлень у структурі суспільної свідомості; аргументуються теоретичні принципи підходу до аналізу уявлень про соціальний простір як прояву соціальної трансформації на рівні соціальних уявлень.

Розгляд загальної специфіки трансформаційної свідомості подано в зв’язку зі світовим контекстом трансформації суспільства й свідомості та в зв’язку з “локальними умовами” пострадянської трансформації. Взаємозв’язок цих чинників і обумовлює наявність зазначеної специфіки. Світовий контекст проявляє себе в тому, що основного значення набувають такі чинники, як зменшення ролі “глобальних” ідеологій та універсальних описів соціальної реальності (розглянутих теоретиками постмодернізму як атрибути епохи модерну), зростання ролі культурно-символічного чинника у функціонуванні суспільства, “фрагментація свідомості” і плюралізація життєвих стилів, ріст доступності інформації і впливи ЗМІ, розвиток нових технологій і глобалізація світової економіки, політики, культури тощо. До “локальних умов” варто віднести, в першу чергу, “падіння залізної завіси”, що призвело до відкритості й сприйнятливості впливу глобальних чинників; девальвацію матеріальних і символічних підтверджень об’єктивності соціальної реальності, наслідком якої є “непрозорість” і проблематичність останньої, “рухливість структури”, із наступною втратою почуття впевненості у власному соціальному становищі; виникнення нових задач суспільної, у першу чергу, державної, діяльності, зокрема, задач державного будівництва з усіма наслідками, що з цього випливають; зростання “об’єму” інституціональних втручань і змін, неефективність яких призводить до самоізоляції й автономії “власне суспільної” і особистої сфер життєдіяльності і т. ін.

Взаємовплив усіх цих чинників і зумовлює занепокоєння, страх, тривожність, невдоволеність життям, ностальгічні настрої, розбіжності між практичним світоглядом і ідеологічними поглядами, так званий “презентизм”, “эскапізм”, відсутність довіри до влади, переінтерпретація минулого, відсутність впевненості в майбутньому, ідентифікація переважно з найближчим оточенням (сім’єю), відчуття кризи і занепаду аж до катастрофізму і т.д. і т.п., що фіксуються в емпіричних дослідженнях.

Поданий в роботі розгляд загальної специфіки трансформаційної свідомості, у тому числі, служить обгрунтуванню того, що соціальні уявлення не тільки відбивають або реагують на  соціальну реальність, яка трансформується, але й значною мірою творять її, самі стаючи тим контекстом, на який накладаються соціальні процеси в умовах трансформації.

Методологія конструктивістського структуралізму, запропонована П. Бурдьє, має значний потенціал з огляду на подолання протиставлення об’єктивізму і суб’єктивізму в соціології: протиставлення структури соціальних відносин, з одного боку, і практик і уявлень, з іншого. Це подолання можливе за рахунок введення опосередковуючої ланки у відношення “соціальні відносини – практики” – габітусу. Габітус слід розуміти як втілення об’єктивності соціального світу в конкретному діючому індивіді, що продукує практики й уявлення, як продукт интеріоризації індивідом існуючих соціальних відносин (що, власне, і дозволяє останнім відтворюватися в практиках діючих індивідів). Габітус як вияв соціальності індивіда є структурованою структурою, тобто він є детермінованим, по-перше, соціальними відносинами, а, по-друге, більш-менш унікальним соціальним досвідом індивіда. У той же час габітус є структуруючою структурою, тобто безпосередньою причиною відтворюваних практик і уявлень. При цьому більша або менша унікальність соціального досвіду індивідів обумовлює певну варіативність і свободу породження практик і уявлень, але свободу, обмежену рамками засвоєних соціальних відносин. Таким чином, концепція габітусу дозволяє уникнути крайнощів об’єктивізму і суб’єктивізму, а її використання в контексті даної роботи дає змогу висвітлити взаємозв’язок соціальних уявлень (символічного аспекту соціальної реальності) із соціальними відносинами (об’єктивністю соціальної реальності).

Сукупність соціальних уявлень у різних концепціях позначалася різними поняттями. Зокрема, у марксистській соціології соціальні уявлення входили до складу суспільної свідомості. Незважаючи на значну традицію використання цього поняття, визнання основних тез щодо суспільної свідомості – зокрема, про детермінованість суспільної свідомості суспільним буттям – аж ніяк не гарантувало від наявності значних розбіжностей у його трактуванні. Тут ми можемо зустріти різні визначення, від надзвичайно звужуючих його смисл до надто розширювальних. Крім того, суспільна свідомість розглядалася в різних аспектах – у гносеологічному й у соціологічному. Причому обидва ці аспекти розгляду почасти не були розведені, надто ж коли йшлося про виділення видів, рівнів, форм і т. ін. суспільної свідомості. Одним із ключових моментів у визначенні суспільної свідомості було положення про те, що суспільна свідомість відбиває природну і соціальну дійсність. При цьому, хоча про відносну незалежність суспільної свідомості згадувалося завжди, у цілому цей аспект не мав достатньої розробки.

У західній соціології, навпаки, основна увага приділялася функціональному аспекту. Початок цьому було покладено в працях Е. Дюркгейма і М. Вебера, де в подібному значенні використовувалися поняття відповідно “колективні уявлення” і “картини світу”. Надалі  суспільна (колективна, загальна тощо) свідомість розглядалася як основа суспільної інтеграції і згоди (Т.Парсонс), як сфера загальних смислів і основа комунікації (А.Шюц, Ю.Хабермас) і т. ін. Дослідники, що зверталися до інших аспектів проблеми свідомості, як правило, будували свої теорії у співвідношенні з марксистською традицією (К. Маннхейм, Г.Маркузе). На роль суспільної свідомості у функціонуванні суспільства звертали увагу також вітчизняні дослідники марксової спадщини (М. К. Мамардашвілі). При цьому відзначалося, що звертання до нього може багато чого прояснити у визначенні цієї ролі, особливо відмовившись від зведення суспільної свідомості до механічного відбиття дійсності, і при включенні його (як, власне, і зробили класики марксизму) до онтології соціальної реальності. У використаній в роботі методології конструктивістського структуралізму П. Бурдьє поданий розвиток такого підходу.

Уточнення поняття соціальних уявлень у зв’язку з концептами інших методологічних підходів дозволяє розкрити смисл даного поняття, що в рамках обраної автором методології конструктивістського структуралізму не є достатньо артикульованим. При застосуванні поняття суспільної свідомості соціальні уявлення можуть бути визначені як когнітивний елемент суспільної свідомості, присутній у реальній свідомості діючих індивідів. У соціальних уявленнях, визначених таким чином, фіксуються значення (на відміну від емоцій, переживань, відчуттів) елементів соціальної реальності. Запропоноване визначення соціальних уявлень відповідає їхньому розумінню як символічного аспекту соціальної реальності взагалі і соціальної трансформації зокрема.

Згідно з обраною методологією, суспільство розглядається як соціальний простір, тобто як простір відмінностей між соціальними позиціями, що структуровані соціальними відносинами. Об’єктивність соціальних позицій гарантована об’єктивністю соціальних відносин. Проте соціальний простір виявляє свій символічний аспект у тому, що соціальні позиції представлені також і суб’єктивно, на рівні соціальних уявлень. Тобто соціальний простір як простір відмінностей є також і символічним простором, з приводу якого можлива символічна боротьба – боротьба за легітимне бачення і визначення соціального простору. Тому простір соціальних позицій на символічному рівні постає як простір номінацій, у яких виражаються соціальні позиції. Зміна соціального простору означає, що змінюються соціальні відносини і соціальні позиції (соціальний простір), з одного боку, і змінюється значення, смисл, співвідношення номінацій соціальних позицій (уявлення про соціальний простір), з іншого. І ця зміна останніх є проявом трансформації на рівні соціальних уявлень (проявом символічного аспекту соціальної трансформації).

У Розділі 3 “Зміна номінацій соціальних позицій як прояв символічного аспекту соціальної трансформації сучасного українського суспільства” проведена апробація стратегії дослідження; обгрунтовані й розроблені методи прямого (“аналіз динаміки сприйняття соціальних дистанцій”) та непрямого (“псевдодинаміка”, “контекстний аналіз”) вивчення уявлень про соціальний простір як простір відмінностей між соціальними позиціями, вираженими в номінаціях соціальних ідентичностей (які використовуються у роботі для вторинного аналізу емпіричної соціологічної інформації); емпірично підтверджений прояв трансформації на рівні соціальних уявлень у зміні уявлень суспільства про соціальний простір; виявлені основні риси змін уявлень суспільства про соціальний простір як прояв символічного аспекту соціальної трансформації сучасного українського суспільства.

Оскільки відповідно до обраної методології суспільство розглядається як соціальний простір, як простір відмінностей, у роботі уявлення про соціальний простір досліджуються як сприйняття відмінностей між соціальними позиціями, вираженими в номінаціях соціальних ідентичностей. Тобто досліджується сприйманий ступінь подібності, ступінь близькості/дальності соціальних позицій. Його зміна є проявом соціальної трансформації на рівні соціальних уявлень.

Вивчення змін уявлень про соціальний простір полягає в дослідженні динаміки суджень про сприйманий ступінь спільності з запропонованими соціальними групами за допомогою кореляційного і факторного аналізу (“аналіз динаміки сприйняття соціальних дистанцій”). Метод непрямого вивчення, названий як “псевдодинаміка”, полягає в дослідженні відмінностей сприйняття соціального простору різними віковими групами. При цьому особливо аналізується сприйняття соціального простору в групі 21 – 30-річних, оскільки передбачається, що, по-перше, представники даної вікової групи вже мають достатній власний соціальний досвід і, по-друге, габітуси представників цієї групи сформовані значною мірою вже в нових соціальних умовах, новими соціальними відносинами, а тому більше відповідають їм. Метод непрямого вивчення змін сприйняття соціального простору, названий “контекстним вивченням”, полягає в дослідженні динаміки різних суджень, зв’язаних із номінаціями соціальних ідентичностей. При цьому висновки щодо сприйманого ступеня спільності з номінаціями виявляються зв’язаними з безпосереднім смислом поставлених запитань, а тому необхідно ретельно враховувати цей контекст.

У результаті дослідження була виявлена динаміка уявлень про соціальний простір, що в цілому відповідає змінам сучасного українського суспільства, утвердженню нових соціальних відносин, пов’язаних, зокрема, зі зміною розподілу праці, ринку праці, відносин власності і влади. Тим самим прояв соціальної трансформації на рівні соціальних уявлень одержав емпіричне підтвердження. Основний зміст змін уявлень про соціальний простір полягає в більш диференційованому його сприйнятті. Більш чітко сприймаються різні позиції соціального простору, при цьому чіткості сприйняття набувають не лише зовсім нові соціальні позиції, сформовані новими відносинами власності і влади, але й, умовно кажучи, “старі” – пов’язані з висококваліфікованою розумовою працею. Оскільки припускається, що уявлення про соціальний простір певною мірою відповідають об’єктивності соціального світу і беруть участь у визначенні і функціонуванні соціальної реальності, то їхня зміна є проявом трансформації на рівні соціальних уявлень, репрезентує трансформацію сучасного українського суспільства в цілому. Тобто  трансформація в даному випадку може бути визначена як зміна, зв’язана з  диференціацією суспільства і з більш диференційованим його сприйняттям, що відповідає новим соціальним умовам.

У висновку дисертації підбито підсумки розробки теоретико-методологічного підходу до вивчення змін уявлень суспільства про соціальний простір як прояву символічного аспекту соціальної трансформації; узагальнено результати емпіричного дослідження із застосуванням запропонованого підходу; позначено перспективи використання даного підходу для вивчення актуальних проблем соціальної трансформації.

Адекватне розуміння прояву символічного аспекту соціальної трансформації неможливе без попереднього визначення основних характеристик трансформації суспільства. Аналіз і узагальнення наукової літератури дозволили розкрити сучасне розуміння соціальної трансформації як динамічного, мінливого стану суспільства, що характеризується стихійним перевпорядкуванням його елементів.

У роботі розроблено новий теоретико-методологічний підхід до аналізу уявлень суспільства про соціальний простір як прояву символічного аспекту соціальної трансформації (прояву трансформації суспільства на рівні соціальних уявлень).

У роботі аргументується доцільність інтерпретації взаємозв’язку об’єктивного та суб’єктивного (зокрема символічного) аспектів соціальної трансформації в системі категорій П. Бурдьє (із застосуванням понять габітуса, соціального простору, номінації).

Запропонований підхід грунтується на інтерпретації соціальної трансформації як зміни соціального простору, пов’язаної зі зміною уявлень про нього. Така інтерпретація дозволяє розглядати соціальні уявлення і їхні зміни як такі, що репрезентують трансформацію суспільства в цілому і перейти до емпіричного вивчення символічного аспекту соціальної трансформації як зміни уявлень суспільства про соціальний простір як простір відмінностей між соціальними позиціями, вираженими в номінаціях соціальних ідентичностей. Обгрунтовані в роботі методи прямого та непрямого вивчення змін уявлень суспільства про соціальний простір дозволяють одержати дані про них і про їхню динаміку.

У роботі наведені отримані в результаті емпіричного аналізу нові дані щодо уявлень про соціальний простір і їхню динаміку, які дають змогу наблизитися до розуміння трансформації сучасного українського суспільства. Наукові результати роботи мають значний потенціал використання в соціологічних дослідженнях, а саме: у вивченні соціальної трансформації, соціальних уявлень, у дослідженнях соціальної структури, соціальних ідентичностей і соціальної зрілості груп, динаміки соціального простору, соціальної мобільності. Запропоновані методологія і стратегія дослідження мають практичне значення для різних соціальних агентів, а також владних інститутів, чия діяльність пов’язана з інформаційними і символічними процесами, з необхідністю урахування соціальних уявлень і символічного аспекту трансформації сучасного українського суспільства.