ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дисертації, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

У першому розділі – “Місце та роль теорії трансформаційних процесів в системі соціологічного знання” – означено статус соціологічної теорії трансформаційних процесів.

На початку розділу подано структуру соціологічного знання, яка складається із загальної соціологічної теорії, соціологічних теорій середнього рівня та емпіричних соціологічних досліджень. При цьому теорії середнього рівня включають в себе галузеві соціології та спеціальні соціологічні теорії. В такій структурі соціологічного знання теорія, в полі зору якої перебувають трансформаційні процеси, набуває статусу спеціальної соціоло­гічної теорії, оскільки об’єктом її розгляду є соціальний процес.

Об`єктом цієї спеціальної теорії виступатимуть трансформаційні процеси. Теорія повинна показати моделі трансформаційних змін та можливості їх прогнозування. Звісно, що таку теорію можна назвати міжлисциплінарною, оскільки трансформаційні зміни в окремих підсистемах суспільства не можна розглядати у відриві одне від одного. Але, розглядаючи трансформацію із соціологічної точки зору, можна виокремити специфічний для соціології предмет розгляду. Предметом розгляду спеціальної соціологічної теорії трансформаційних процесів виступатимуть соціальні групи в період трансформації, їх зміни (виникнення одних, зникнення інших і т.д.) й відповідні зміни в соціальній структурі системи, соціальні відно­сини й, зрозуміло, суспільство як соціальна система, що набуває якісно нових характеристик.

Для подальшої розробки теоретичних засад соціології трансформаційних процесів розглянуто концепцію Дж.Тернера з проблем побудови соціальної теорії, а також праці М. Лукашевича та М.Туленкова з питань елементів соціологічної теорії.  В соціологічній теорії виділені такі основні компоненти: принципи дослідження об’єкту, понятійно-катего­ріальний апарат, методи дослідження тощо. Саме вони і відіграють роль елементів еврис­тич­ного потенціалу теорії, тобто виявляються інструментом отримання нового знання.

При розгляді принципів дослідження виявлено, що соціологія трансформаційних процесів переймає всі загальнонаукові принципи, за допомогою яких вона розвивається та отримує нове знання. До них  відносяться принцип об’єктивності, діяльності, детермінізму, історизму, системності, оціночний принцип та деякі інші.

На основі аналізу шляхів теоретичного дослідження соціальних змін показано, що понятійно-категоріальний апарат теорії трансформаційних процесів залежить від тієї науко­вої парадигми, на основі якої проводиться дослідження. Специфіка предмету дослідження  зумовляє логіку побудови понятійно-категоріального апарату теорії.

Центральне місце в понятійно-категоріальному апараті теорії трансформаційних процесів займає поняття “соціальна трансформація”, яке надає можливість характеризувати радикальний цілеспрямований перехід суспільства від одного типу соціальної системи до іншого. В результаті такого переходу виникає нова соціальна структура суспільства – й саме на основі зміни цієї соціальної структури ми можемо говорити, що в певній країні відбулися трансформації. Такий перехід цікавий тим, що його впроваджує певний соціальний технолог. Поняття соціального технолога є збірним і ним можуть виступати Президент країни, уряд (виконавча або законодавча його гілки), а також певні їх комбінації. Поняття “соціальна трансформація” фіксує процес, що торкається всіх сфер соціальної системи та проходить на всіх рівнях суспільного життя, тобто в результаті такого процесу виникає якісно нова соціальна система.

Сутність  центрального поняття соціології трансформаційних процесів було виве­дено на основі порівняння понять, що фіксують соціальні зміни в суспільстві – “революція”, “еволюція”, “реформа” та “соціальна трансформація”. Для такого порівняння були використані роботи П.Штомпки, Т.Парсонса, О.Конта, К.Маркса, П.Сорокіна та інших.

В поняття “еволюція” включають лише поступові кількісні зміни, протиставляючи його розвитку, як якісному зрушенню, тобто революції. При трансформації відбувається не тільки поступове кількісне накопичення змін, а й утворення на основі цих змін якісно нової соціальної системи. Революційні соціальні зміни істотно відрізняються від еволюційних. Революційні зміни є радикальними, всезагальними, і, як правило, спираються на насилля. Революція, як і трансформація, призводить до виникнення нової соціальної системи. Але при трансформації відбувається поступовий розвиток всіх елементів соціальної системи, нако­пичення кількісних змін, потім поява якісних зрушень. В результаті цього поступово формуються нові соціальні інститути, встановлюються нові соціальні відносини та ін. На відміну від революції та трансформації, реформою не здійснюються радикальні зміни в суспільстві. Тут йде мова тільки про нововведення в певній сфері суспільства. В результаті реформи, як і в результаті еволюції, ми не отримуємо якісно нової соціальної системи. Трансформації здійснюються шляхом реформ, які поступово проводяться на всіх рівнях суспільства та у всіх сферах.

На теоретичному рівні дослідження трансформаційних процесів доцільно корис­туватися загальнонауковими методами, такими як аналіз, синтез, індукція, дедукція, ідеалі­зація, моделювання, узагальнення, абстрагування, історичний метод, логічний, гіпотетико-дедуктивний, аксіоматичний та іншими. На емпіричному рівні дослідження соціальних трансформацій потрібно користуватися відомими в соціології методами збору та аналізу інформації, найпопулярнішим з яких є метод опитування. Часто у цьому зв’язку викорис­товують моніторингові дослідження, а також користуються методами аналізу документів, спостереженням тощо. 

У другому розділі – “Специфіка інтерпретації соціальних трансформацій в контексті плюралізму соціологічних теорій” -  розглянуто дві теоретичні традиції вивчення трансформаційних процесів – системну та синергетичну. Ці течії по-різному підходять до аналізу систем: теорія систем концентрується на можливостях підтримки рівноваги в сис­темах, тоді як синергетика намагається аналізувати стани нерівноваги.

Системний аналіз, що має тривалу історію розвитку, є основою багатьох сучасних соціологічних парадигм. Основи системної парадигми викладені з урахуванням робіт Т.Парсонса. 

В сучасній соціології існує чотири основні парадигми, в полі зору яких є трансфор­маційні процеси. Ці парадигми відрізняються між собою за евристичним потенціалом.

Модернізаційна парадигма, що вийшла з системної теорії, представлена в основному роботами В.Цапфа та С.Катаєва. Модернізаційними теоріями підкреслюється тісний взаємозв’язок між економічним розвитком та демократизацією. На базі матеріалів великої кількості емпіричних досліджень теоретики модернізаційної парадигми підтвердили тісну кореляцію між екомонічним розвитком та рівнем демократизації в країні.

Найвідомішими структуралістами, що розглядали трансформаційні процеси, є Баррінгтон Мур,  Дітріх Рюшемайер та інші. Структуралістська парадигма концентрує увагу на владних відносинах. Вона ілюструє шанси та можливості діяльності, які пропонують певні соціальні структури політичним акторам. Ці структури детермінують не тільки майбутній розвиток, а й утворюють певний фільтр, який структурує поле та межі діяльності. Саме в цих межах і можуть діяти політичні актори. На відміну від модернізаційних концепцій структура­лісти спроможні пояснити ті регресивні процеси в розвинених суспільствах, що інколи призводять до заміни демократичної системи диктатурою.

В рамках структуралістської парадигми викладено модель системної трансфор­мації Вольфганга Меркеля, яка є достатньо універсальною для аналізу трансформаційних змін у всіх країнах, що стоять на шляху трансформацій. Ця модель набуває також значного евристичного потенціалу, оскільки складає основу для прогнозування соціальних трансфор­мацій.

Деякі ідеї структуралістської парадигми наявні і в актортеоретичній парадигмі, в якій з мікросоціологічної перспективи розглядаються інтереси та діяльність окремих соціаль­них груп. Представники цієї парадигми (Адам Пшеворскі, Гуіллермо О’Доннел, Філіп Шміттер та інші) розглядають суб`єктивні відчуття, на основі яких  формуються стратегії діяльності акторів. Актортеоретична парадигма при дослідженні трансформаційних процесів займається аналізом діяльності акторів на різних стадіях зміни системи, інтеракцією акторів, вивченням  їх цілей, почуттів, дослідженням коаліцій, які утворюють актори і т.п.

Культуралістські теорії розглядають релігійно-культурні традиції та їх можливий вплив на розвиток демократії. В центрі розгляду виступає політична культура. До культуралістської парадигми входять теорії соціального капіталу та цивільного суспільства. Найвідомішим представником культурологічного напрямку є Клаус фон Байме, який роз­гля­дає зміну політичної культури в Cхідній Европі, нову ідеологію і т.д. Такі теорії розглядають цивільну культуру (вона може бути налаштованою до демократії скептично чи толерантно), відношення держави та релігії,  а також морально-ціннісну систему певного суспільства, соціальні традиції та історичний досвід. Значення громадянського суспільства та державної культури в східноєвропейських країнах у рамках трансформаційних досліджень дискутується представниками культурологічної парадигми з різних аспектів.

На думку прихильників синергетичного напрямку системна теорія не могла ви­рішити багатьох теоретичних проблем, які могли б бути розв’язані на основі самоорганіза­цій­них принципів. До таких проблем перш за все відносять можливість пояснювати виникнення революцій у суспільстві. Синергетична парадигма, представлена роботами Л.Бевзенко та Е.Ласло, надає пояснення радикальним змінам в суспільстві з точки зору активізації само­організаційних процесів. Саме для таких революційних моментів історії і використовується поняття біфуркації. Проходження нелінійної системи через біфуркаційну точку й подальша її самоорганізація  дає можливість конструктивно трактувати революційні події.

Недоліки синергетичного аналізу полягають у неможливості прогнозувати транс­фор­маційні процеси. Приймаючи до уваги основні положення синергетичної теорії, її особ­ливе відношення до випадковостей (флуктуацій), її заперечення детермінованості та при­чин­ності, можна говорити лише про слабкий евристичний потенціал цієї парадигми у галузі прогнозування трансформаційних процесів.

У третьому розділі – “Вектори трансформаційного процесу в сучасній Україні” – проаналізовано проходження соціальних трансформацій на основі моделі системної трансформації Вольфганга Меркеля.

За моделлю В.Меркеля було встановлено, що при розпаді політичного режиму в Україні комбінувалися два основні процеси. З одного боку, це колапс режиму, який розви­вався у тогочасному Радянському Союзі. З іншого боку, розпад тоталітарної радянської держави та виникнення ряду країн, які одержали шанс побудувати демократію.

З перших днів проголошення незалежності в Україні однрочасно відбувалися два процеси: розбудова української державності та руйнування політичної системи минулого й впровадження демократичних відносин. Такий спосіб переходу до демократії не був типовим для багатьох країн Західної Европи. Там процеси державотворення, впровадження ринкової економіки та демократичних відносин були розведені в часі. До того ж більшість країн прийшла до демократії еволюційним шляхом. А в Україні потрібно було “будувати” демо­кратичні відносини, тобто проводити трансформацію соціальної системи водночас у різних сферах – політичній, економічній, духовній тощо.

Для проведення трансформації потрібно було створити модель трансформування суспільства від одного типу соціальної системи до іншого, не копіюючи західноєвропейські демократичні режими, а з урахуванням національних, історичних особливостей України. На момент розпаду Радянського Союзу такої моделі не існувало.

При аналізі фаз розвалу Радянського Союзу та демократизації в Україні були використані роботи В. Кременя, Д. Табачника, В. Ткаченка,  Є.Головахи тощо. Для оцінки ситуації в Україні були також використані дані моніторингово дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України.

На основі результатів цього аналізу було встановлено, що на етапі демократизації протистояння політичних акторів затримувало та внеможливлювало подальший демо­кра­тичний розвиток країни. Тому українське суспільство було на межі реставрації старого режи­му. За моделлю В.Меркеля така ситуація в суспільстві свідчить про побудову демократії з “дефектами”.

Стан демократизації в суспільсті був оцінений на основі запропонованих Р.Далем ознак демократії в країні. Але ці інституціональні ознаки були доповнені “соціологічними” ознаками, викладеними І. Бекешкіною. Ці “соціологічні” показники використовують для країн, що прийшли до демократії шляхом “переходу”. “Соціологічні” показники показують відношення населення до демократичних інституцій.

В результаті аналізу цих показників встановлено, що за основими інституціональ­ними ознаками в Україні відбулася демократизація. Але при врахуванні відношення насе­лення країни до новоствореної демократії, можна сказати, що фаза демократизації містила значні “дефекти” й тому населення Україні на кінець 20 століття ще не цілком довіряло демо­кратичним інституціям.

ВИСНОВКИ

У сучасній соціології  наявний соціальний запит на створення цілісної соціоло­гічної концепції трансформування українського суспільства. Це пояснюється тим, що після розпаду Радянського Союзу перед вітчизняними вченими постало чимало питань, пов’язаних з невідповідністю понятійно-категоріального апарату науки новій соціальній реальності. Така ситуація обмежує адекватність результатів дослідження пострадянського суспільства. Отже,  на часі розробка методології комплексного науково обґрунтованого дослідження трансфор­мування соціальної системи. Загалом, дослідження соціальних трансформацій має свою традицію в соціології, але вона є  недостатньою  для дослідження соціальних трансформацій у пострадянському просторі. Зазначене кристалізує сутність наукової проблеми даної роботи.

Перш за все саме поняття “соціальна трансформація” потребує визначення та уточ­нення. Поняття “соціальна трансформація” фіксує процес радикального цілеспрямованого пе­ре­ходу від одного типу соціальної системи до іншого типу. Особливістю цього процесу є са­ме те, що він сконструйований та скерований соціальним технологом. Соціальна трансфор­мація – це процес переходу від однієї соціальної системи до іншої в результаті корінних економічних, соціальних та політичних перетворень. Такий процес торкається всіх сфер суспільства, проходить на всіх рівнях соціальної реальності, є цілеспря­мованим та достатньо довготривалим.

Поняття “соціальна трансформація” використовується часто для позначення тих со­ціальних процесів, що відбувалися та відбуваються в країнах СНД. Для того, щоб ці процеси пояснити, проаналізувати та спрогнозувати, потрібна теорія, яка б давала комплексне знання. Предметом такої теорії виступають соціальні групи в період трансформації, їх зміни (виник­нення одних, зникнення інших і т.д.) і відповідні зміни в соціальній структурі системи, соціальні відносини між спільнотами, також соціальні інститути, які теж перетворюються, й суспільство як соціальна система, яка набуває якісно нових характеристик.

На основі аналізу шляхів теоретичного дослідження соціальних змін показано, що понятійно-категоріальний апарат теорії трансформаційних процесів залежить від наукової парадигми, на основі якої виконується дослідження. Від специфіки предмета дослідження залежить логіка побудови понятійно-категоріального апарату теорії. Трансформаційні про­це­си доцільно розглядати з позицій системної та синергетичної парадигми.

В системній парадигмі вже існує декілька теорій, в полі зору яких лежать трансфор­маційні процеси. Однією з цих теорій є структуралістська. Структуралісти, вбачаючи привід до демократизації у зміні структури влади в суспільстві, детально ілюструють шанси і можливості діяльності, які пропонують певні соціальні структури політичним акторам. Аналіз трансформації на Україні на основі структуралістської парадигми дає можливість простежити розподіл зміни влади в Україні, проаналізувати політичні кризи, межі діяльності політичних акторів тощо. Такий аналіз допомогає зробити модель системної трансформації, розроблену В. Меркелем, яка виявляється досить універсальною для того, щоб з її допомогою аналізувати всі країни, що перебувають на трансформаційному шляху.

Публікації з теми дисертації. Основні результати дисертації відображені у 5 само­стій­них фахових публікаціях, які входять до переліку ВАК України:

1.          Ковтуненко Е. Про категоріальний статус поняття “соціальна трансформація” в загальносоціологічній теорії // Соціальні виміри суспільства. Збірник наукових праць. Випуск 5. – К.: НАНУ, Інститут соціології, 2002. – С.31-40.

2.          Ковтуненко Е.С. Соціальні зміни: поняття та види // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2002. – С.224-228.

3.          Ковтуненко Е.С. Образ трансформаційних процесів в сучасних західних соціологічних парадигмах // Соціологічні дослідження: збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2002, №1(2). – С. 97-103.

4.          Ковтуненко Е.С. Аналіз основних понять теорії соціальних трансформацій // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип.15-16. - К.: ВПЦ "Київський університет". - 2003. - С.78-81.

5.          Ковтуненко Е.С. Методологічні проблеми соціологічного дослідження транс­формаційних процесів // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип.19. - К.: ВПЦ "Київський університет". - 2003. - С.10-13.